Митно-фінансова система за часів Б. Хмельницького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Митно-фінансова система за часів Б. Хмельницького

митна фінансова система хмельницький

В історії розвитку державно-правових установ України XVII ст. роль гетьмана Богдана Хмельницького визнається вирішальною. У складних умовах війни, руйнації стратифікаційного середовища була збудована державна й управлінська система, яка проіснувала до 1764 р., остаточної ліквідації гетьманського правління в Україні. Одне з перших місць у новозбудованій управлінській системі зайняло митне відомство. Під час українсько-польської війни 1648 - 1667 рр., коли територія України фактично перетворилася на суцільний театр бойових дій, коли гетьманський уряд на відміну від лідерів англійської революції 1640 - 1649 рр., які мали мануфактурну індустрію, міг спиратися лише на кустарне ремісництво і транзитну торгівлю, митна справа відіграла роль головного інструменту в забезпеченні фінансовими ресурсами війни. Уже в цей час ми можемо говорити про гетьманську митну політику. Митна політика Б. Хмельницького була спрямована на вирішення двох основних завдань: зміцнення старих і відкриття нових торговельних контактів, щоб не допустити торговельної блокади України з боку Речі Посполитої під час війни, та застосування тарифної справи для інтенсифікації внутрішнього ринку і нарощування транзитного потенціалу української території.

Але не можна говорити, що митна система Хмельницького створювалася без попереднього досвіду. В основу гетьманської митної системи покладені й митні традиції польської влади, запорозького козацтва, Валахського князівства. Важливим для розуміння торговельних стосунків між Україною й країнами Південно-Східної Європи є митні законодавчі акти Речі Посполитої, що діяли на українських територіях до початку війни 1648 р., а також універсали Богдана Хмельницького, які відображали його концепцію побудови митної системи та методи митної політики. Для реконструкції митної складової в діяльності Б. Хмельницького скористаємося двома найбільш інформативними документами: перший документ - це постанова Львівської тарифної комісії від 25 червня 1633 р. про продажні ціни у Львові на привезені з Молдавії так звані “волоські товари”. Другий документ - універсал Богдана Хмельницького Остафію Остаматенку, дозорцеві Військового скарбу, із Чигирина 8 травня 1654 р. “На збирання податків з іноземних купців” Документи Богдана Хмельницького (1648 - 1657). - К., 1961. - С. 343..

Спочатку подаємо аналіз постанови Львівської тарифної комісії. Чим було викликано прийняття цієї постанови? Королівські власті вирішили впорядкувати стягнення митних зборів, що мало створити додаткове джерело прибутку для збіднілого польського скарбу. Сейм 1633 р. вирішив установити в Польщі чотири митні центри: в Любліні, Львові, Кракові і Познані. Через Львів ішли товари із Туреччини і країни “волохів” (Молдавії), через Люблін - із Москви та Ліфляндії, через Краків - із Сілезії (Шлеська) та Угорщини (Трансільванії) і через Познань - із країн Балтійського моря, Пруссії та Помор'я. Кожний митний пункт мав список товарів, які привозили з відповідних країн. На товари, що проходили через митні пункти, було встановлено ціни, з яких митниця стягувала податки.

Таблиця 3.1 Таблиця Львівської тарифної комісії 1633 р.

Постанова Львівської тарифної комісії тим цікава, що в ній подається як ціна закупівельна, так і продажна, на підставі чого можна встановити прибуток купців. Для розрахунків митний список використовує левкові таляри по 80 грошів.

Цей аналіз засвідчує відносно високі прибутки купців у середньому від 1/5 - до 1/8 закупівельної ціни, а документ підтверджує вигідність такої торгівлі. Для нас важливий асортимент товарів, які було подано тарифікаційній комісії. Саме ці товари і складали молдавський експорт та український імпорт: волоські вина, ізюм, кориця, риба (осетрові, білуга, стерлядь), чорна ікра, дунайські оселедці, коропи, волоські горіхи, мед, хліб Святого Івана, віск, аніс, шафран, хутро видри, лисиці, молдавські воли (бики) вищої і середньої якості, габа (сукно, габа грубововняна), волова шкіра; сап'ян молдавський жовтий і червоний турецький тощо. У документі подається скрупульозна оцінка турецьких і “волоських товарів”, яка базується на точних даних про те, що це за товари. Закупівельна ціна й продажні ціни призначалися на місці, тобто у Львові.

Виконуючи постанову сейму від 1633 р., три обрані комісари Речі Посполитої, між якими був українець із Брусилова Адам Кисіль (згодом воєвода київський та контрагент Б. Хмельницького), доручили десятьом львівським купцям (2 грекам, 4 вірменам і 4 євреям) скласти списки турецьких та “волоських” (молдавських) товарів із відповідними цінами. Збереглися імена купців. Це греки Габрієль Лангіш та Костянтин Мезопета, вірмени Якуб Манчукович, Грегор Дерлукашовіц, Аведик Польбовський, Юхно Томанович і євреї Зелік Маєрович, Сімон Йозефович, Вольф Лазарович та Марек Мошкович.

Після завершення роботи комісії її постанову затвердив львівський староста і три згадані вище комісари, а згодом було наказано її обнародувати. Ця постанова із 1633 р. діяла до кінця XVII ст. При цьому слід ураховувати, що згідно з постановами польського сейму (1629, 1643 pp.) оплата мита з імпортованих товарів становила 4 %, з експортованих - 6 % їхньої вартості Компан О.С. Міста України у другій половині XVII с. - К., 1963. - С. 296.. Можна стверджувати, що у подальшому досвід законодавчого регулювання зовнішньоторговельної і митної діяльності Польської держави використовувався Б. Хмельницьким, але вже для вирішення власних завдань.

Богдан Хмельницький дбав про безпеку і добробут вітчизняних та чужоземних купців. 8 травня 1654 р. він видав у Чигирині універсал, що став своєрідною інструкцією для його уповноваженого Остафія Остаматенка у справі збирання податків для Військового скарбу з іноземних купців. Цей унікальний документ є цінним джерелом для з'ясування економічних проблем держави Б. Хмельницького.

Іноземними купцями, названими в документі, були купці - греки, вірмени і турки, що торгували так званими “східними товарами”. В універсалі визначається розмір мита, яке вони повинні віддавати до державного Військового скарбу (так називалося тоді українське міністерство скарбу), водночас подається цікавий перелік товарів, якими торгували іноземні купці. На відміну від польської такси 1633 p., яка подає закупівельну і продажну ціну товарів, податковий універсал 1654 р. визначає ціни податку, який купці (оптовики) мають платити українському Військовому скарбові і який звільняв їх від місцевих митних зборів міських та козацьких влад. Щоб полагодити справу Державного скарбу, Б. Хмельницький розробив відповідні інструкції (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 Митний тариф за універсалом 1654 р.

Універсал перелічує товари, які торговельні люди з балканських країн закуповували в Україні і провозили через їх територію транзитом. Насамперед у документі згадується хутро, з якого збирається мито у грошовій одиниці золотих. Саме в цей час на європейському ринку відбувалося знецінення срібла і в обіг було введено золоті монети. Цей факт у торговельному обігу Молдавії зі Львовом у кінці XVI і в XVII ст. зафіксовано у праці О.М. Подградської. У зв'язку з тим, що Молдавія не зуміла накопичити необхідної кількості золота, продовжувала ходити срібна монета. Тому частковий перехід на золотий еталон і грошова криза в Європі не вплинули на товарообіг між Молдавією, Львовом та іншими західноукраїнськими містами. Далі в універсалі перелічуються турецькі товари, які молдавські купці привозили в Україну: шовкові тканини, киндяки (турецька бавовняна тканина), мусулбеси (турецька бавовняна тканина на підшивки), килими, пояси. На придбані в Україні дорогоцінний метал (золото, срібло) і перли встановлювалося мито: “від ста талярів - по п'ять золотих”.

Таким чином, у таблиці подається конкретний список товарів, якими торгували іноземні купці. З інформації зрозумілий розмір мита в Україні з іноземних купців, яке надходило до Військового скарбу. Міністр скарбу називався дозорцем, і ним був грек Євстафій Стаматаєнко. Митний збір мав три види: за вартістю товару, поштучно або від торговельної одиниці, відповідно тому соболі торгували сороками, лисиці - бунтами. Одиницями митного збору було: хутро, тканини, килими, благородний метал, дорогоцінне каміння, перли. Вартість товару визначалася срібними або золотими монетами. Кожен іноземний купець був зобов'язаний платити мито у Військовий скарб, відповідно до універсалу. Якщо український купець під своїм іменем віз товари чужоземного купця, то згідно з документом треба було забрати половину товару такого купця до Військового скарбу, а другу йому віддати; якщо купці чинять опір дозорцеві, то таких полковники, сотники, отамани карають по-військовому. Таким чином, цей універсал Б. Хмельницького був спрямований на розвиток торговельних зв'язків з дунайськими країнами, зокрема з Молдавією, яка торгувала також і турецькими товарами.

Як свідчить гетьманський універсал 1654 p., Україна була транзитною територією. Гетьман від першого року свого гетьманування цікавився великими центрами східної торгівлі - Львовом і Кам'янцем-Подільським, розташованими на українських етнічних землях. Уже 12 грудня 1648 р. він просив, “щоб заспокоюючий універсал, по прочитанні у Львові, відіслати до Кам'янця-Подільського”.

У червні 1652 р. Б. Хмельницький мав почати облогу Кам'янця-Подільського. Він звернувся до місцевої влади та міщан міста з пропозицією здатися на прийнятних для них умовах. Восени 1655 p., коли козацьке військо мусило обложити Львів, Хмельницький виявив велике розуміння й терпимість і вів тривалі переговори з членами магістрату Львова, щоб не допустити зруйнування цього важливого міста. Коли місто у 1655 р. знаходилося в облозі, він послав львів'янам з 3 по 22 жовтня аж чотирнадцять листів. За кілька місяців до смерті 9 березня 1657 р. Б. Хмельницький передав свого листа “милостивим панам, радникам львівського магістрату”, яким дає як ласкавим “приятелям” запевнення про прихильне ставлення до них Війська Запорозького. Того ж дня він ще видав свій універсал Війську Запорозькому, “аби ся з людьми міста Львова як з власними нашими обходили, і купецтву не чинили перешкоди”.

Про те, що Б. Хмельницький постійно звертався до питань розвитку торгівлі з дунайськими князівствами - Молдавією, Валахією, Трансільванією - і сприяв упорядкуванню сплати митних податків з товарів іноземних купців, свідчить не тільки українсько-турецький договір 1648 р., а й інші документи. Зокрема універсал Остафію Остаматенку на збирання податків з іноземних купців від 28 квітня (8 травня) 1654 р. встановлював єдині митні тарифи для товарів, які привозилися купцями з Османської імперії (зокрема її васала - Молдавії). Зібрані податки вносилися до Військового скарбу, тобто до казни Війська Запорозького. Універсал перелічує як товари, котрі торгові люди із Молдавії закуповували в Україні, так і ті, що перевозилися через територію України транзитом чи до Московської держави, чи до Туреччини. Місцеві влади як українські, так і молдавські, були зацікавлені у пожвавленні в середині XVII ст. товарообміну, оскільки ця торгівля приносила обом сторонам великі прибутки. Але партнери не обмежувалися грошовими прибутками і митними податками. Є ще дві важливі обставини. Перша - це те, що українські землі - торговельно-ремісничі центри - були ринком збуту молдавської сільськогосподарської продукції. Друга обставина, що ці ж центри перетворилися у головного постачальника ремісничих виробів для самої Молдавії. Зміцненню торговельно-економічних зв'язків з Молдавією сприяла також політика молдавського господаря, приятеля греків, Васіле Лупула, - “мирно правити в країні і займатися торгівлею та стягуванням мита”.

В універсалі від 12 травня 1657 р. Б. Хмельницький надає грецьким купцям торговельний привілей, який сприяв розвитку транзитної торгівлі через Молдавське князівство і Валахію до Туреччини. Український гетьман закликав грецьких купців самим вирішувати свої купецькі справи. Гетьман міг спеціальними універсалами дозволити купцям-чужоземцям безмитну торгівлю у своїй державі. Один з таких універсалів від 16 червня 1657 р. видано купцям-грекам Павлу і Степану Юрієвичам на безмитну торгівлю Федотов-Чеховский А.А. Акты Греческого Нежинского Братства. - К., 1884. - С. 43 - 44..

Отже, в універсалі йшлося, що всі представники влади гетьманської держави повинні знати: грецькі купці Павло і Степан Юрієвичі мають право вільно вести безмитну торгівлю в усіх містах і містечках України, а також їхати “в Польщу, Литву, на Білую Русь або до “Волох”, тобто їм гарантувався вільний виїзд до згаданих держав, зокрема до Молдавії. Щоб заохочувати в Україну як можна більше грецьких і молдавських купців, грекам було дано право самостійно вирішувати різні суперечливі питання і вершити правосуддя. Всі структури гетьманської держави повинні були їх пропускати без жодних труднощів на всіх дорогах і не перешкоджати їм у веденні торгівлі, не вимагаючи від них ніяких подачок. За невиконання універсал загрожував військовою карою. Документ цікавий тим, що тут ми маємо всі структури держави, котрі відповідали за виконання універсалу гетьмана. Як підкреслюється, цей універсал усебічно допомагав розвитку грецької торгівлі в Україні.

Польський історик Людвік Кубаля (1838 - 1918 рр.) подав свою відому характеристику Б. Хмельницького. Він писав: “Територія його влади майже звідусіль мала відкриті границі. Не розпоряджав він, як Кромвель, вишколеною інтелігенцією і засобами старої і сильної держави: війна, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами - все треба було створити і все лягало на його плечі. Мусив добирати і вчити людей, діходити найменших подробиць. А коли його військо не вмирало з голоду, коли мав зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигів і надійних агентів, коли не бракувало йому ніколи грошей - то се його персональна заслуга, котрої йому можна було позаздрити, і то не тільки у нас, у Польщі”. Далі він подає ще таке: “Як скрізь, так і тут повний скарб, добре господарство й фінансова незалежність. Міг сказати про себе, що більше дає, ніж бере, бо побори на Україні не були ані великі, ані прикрі. Тільки чужоземні купці платили більші податки від привезених і вивезених товарів. Зате здобич гетьмана була величезна”.

Як бачимо, Кубаля слушно пояснює “чудо” Б. Хмельницького його розумінням економічних проблем. На жаль, мало спеціальних праць, які займалися б різними економічними аспектами його політики.

Уже на початку своєї діяльності гетьман Б. Хмельницький мав своє бачення проблеми міст і міщан. Це був період війни з польською владою, де його союзниками стали татари, економіка яких базувалася на грабунку. Б. Хмельницький не хотів допустити знищення міст і міщан. Тому він вів тривалі переговори і переконував міщан, що в їх інтересах заплатити йому викуп. Так було під Львовом, де переговори йшли від 1 до 11 жовтня 1648 р., також під Замостям. Збереглося шість листів Б. Хмельницького до Замостя, виданих між 6 та 15 листопада 1648 р. 7 листопада він послав до міщан Замостя аж три листи. У 1650 р. гетьман пише три листи до прикордонних московських воєвод, два до путивльських та один до білгородського про врегулювання торговельних відносин.

5 вересня 1649 р. Б. Хмельницький видає універсал ніжинському купцеві Гнату Івановичу на вільну безмитну торгівлю: “Дали єсмо сего нашого універсалу Ігнатові Івановичови для вселяко оборони, сурово приказуючи, аби оному, яко чоловікови купецкому, з яким товар, так до Ніжина єдучому, яко і где би міг єхати, нихто не важився жадное кривди і перенагабаня чинити і жеби бил всюда доброволне, безмитне і в цілости зо всіми своїми річами пропусчоний, іначей не чинечи”.

Ми не знаємо, хто був Гнат Іванович, але його походження з Ніжина дає можливість зробити припущення, що він був грек і належав до Грецького купецького братства, котре вдало торгувало з Туреччиною та Молдавією. Цьому братству Хмельницький, очевидно, за його внесок до українського Військового скарбу видав 12 травня 1657 р. універсал, у якому сказано: “Доносимо до відомости, іж ми приохочуючи греков купцов, аби в сторону нашу з розними товарами приєжджаючи, вигодою людем били, ... аби, яко звичай єсть в чужих краях, сами межи собою в справах купецких вшелякиє справи розсужали і челядь судили і карали; а если би кто з полковников наших албо з інних предложонних важился неналежне в тоє втручать і трудность яковую додавать, такового ми строго будемо карать”.

Справа грецьких купців була дуже важливою для Б. Хмельницького, бо півтора місяці пізніше (26 квітня 1657 р.) він видає ще спеціальний універсал двом купцям-грекам Павлу і Степану Юрієвичам. З того універсалу довідуємося, як конкретно він регулював дії купців: грецькі купці мали сплатити відповідну суму грошей до Військового скарбу; як приклад, див. його універсали від 8 травня 1654 р. і 6 червня 1657 р., і жодна інша інституція - міська чи козацька, не повинна від них вимагати жодного мита чи виплати. Богдан Хмельницький пише: “Сурове навпоминаєм, аби оних так по дорогах, гостинцах безпечне пропущали, яко на місцу зостаючим і гандле одправуючим найменшеє перешкоди не чинили, подачок неслушних не вимагали, а поготовю шарпанини і неслушного здірства ділать не важилися, але аби оддавши екзакгорови нашому належачую повинность, до жадного розних екзакцій плаченя примушани не били”. Далі довідуємося, що грецькі купці могли їхати без перешкод у торговельних справах до чужих країв, а саме: “в Польщу, Литву, на Білую Русь або до Волох (Молдавії)”.

У XVI-XVII ст. все ще існували внутрішні митні застави. На українських землях митниці міської та козацької адміністрації вимагали від чужоземних купців податок, який сплачувався грішми, за перевезення товарів, прогін худоби, за користування шляхами, мостами тощо. Це було, наприклад, на Правобережній Україні, так зване цло (прикордонне мито), шляхове, мостове, гребельне, перевізне, ярмаркове тощо. Отже, купець на своєму шляху підлягав багатьом митним зборам. Прикладом митної анархії може бути той факт, що в Києві на відрізку шляху в 300 саженів (приблизно 600 м) було збудовано 4 містки, на кожному з яких бралося мито Документи по історії Києва 1494-1835 рр. // Український археографічний збірник. - К., 1926. - Т. 1. - С. 25. Універсал Б. Хмельницького був дуже вигідний купецтву. Воно сплачувало один раз належну суму до Військового скарбу і мало свободу від усіх місцевих митних інстанцій. З другого боку, ці купецькі податки наповнювали важливу бюджетну статтю Військового скарбу Гетьманської України.

Збереглися ще три універсали Б. Хмельницького з забороною чинити утиски ніжинським міщанам.

Після Переяславської угоди гетьман дбав, щоб уряд Олексія Михайловича підтвердив права і привілеї українських міст, котрі користувалися самоврядуванням на підставі магдебурзького права. Він послав відповідні листи до царя у справі Києва (5 січня 1654 р.) та Переяслава (27 лютого 1654 р.).

Коли українське військо зайняло частину Білорусії, Богдан Хмельницький зразу включив нові території у сферу української торгівлі. Ось так універсалом 25 березня 1657 р. він дозволив київським купцям відкрити Старий Бихівський “вільний порт”, що зв'язував торгівлею Дніпро з Балтійським морем через Західну Двіну. Також Хмельницький узяв під захист місто Слуцьк, а це через Німан з'єднувало дніпровий шлях із Балтійським морем. Зацікавлення Богдана Хмельницького шляхом до Балтійського моря можна зрозуміти, взявши до уваги його бачення торгівлі на Чорному морі, що викладена в його морській конвенції з Туреччиною у липні 1648 р.

Як підкреслювалося вище, Хмельницький мав особливий інтерес до Львова. Коли восени 1655 р. гетьман знову почав облогу Львова, він чотирнадцять разів протягом одного місяця (з 23 вересня по 22 жовтня) звертався до “моїх ласкавих панів членів магістрату міста Львова”, щоб не допустити зруйнування міста.

Вже зверталася увага, що Б. Хмельницький “не мав ворожих намірів щодо Львова та його жителів...”. Нагадуємо, що у свої молоді роки він жив і навчався у Львові.

Проте була ще одна причина, чому Б. Хмельницький цікавився Львовом. Як підкреслювалося вище, Львів у його часи був найбільшим містом та торговельним центром українських етнічних земель. А його добробут насамперед зростав від успішної торгівлі, був пов'язаний із молдавським та турецьким ринками. Як державний муж, перед яким стояли важливі фінансові завдання, про що теж згадував Л. Кубаля, Хмельницький бачив їх вирішення у підпорядкуванні собі як Львова, так і Молдавії.

Щоб з'ясувати проблеми економічної політики Богдана Хмельницького, треба насамперед відповісти на запитання: чи був тільки один Військовий скарб, чи два - Військовий і Державний? Вперше це питання порушив І. Крип'якевич у 1920 р. у своїй розвідці “Український державний скарб за Богдана Хмельницького” і згодом у 1990 р. в другому виданні монографії “Богдан Хмельницький”. І. Крип'якевич аргументовано доводив, що існував тільки один Військовий скарб за часів Богдана Хмельницького. Автор писав, що “в той час Військовий скарб не було ще відділено від гетьманського, і всю фінансову справу контролював тільки гетьман”.

Ось головні його аргументи: по-перше, фінанси України - це є Військовий скарб. Богдан Хмельницький сам керував господарсько-фінансовою політикою. Як талановитий організатор він підібрав здібних помічників і разом з ними організував фінанси України - Військовий скарб. Тому в джерелах згадується лише цей скарб. У справах фінансів гетьман спирався на козацьку старшину і заможне купецтво. Про це свідчать імена людей, які очолювали фінансовий апарат. Наприклад, Остафію Остаматенку Богдан Хмельницький доручив у 1654 р. збирати прикордонні мита, призначив “екзактором”. Справжнє його прізвище Астаматій, він грек за походженням, мав звання “постельника” при дворі молдавського воєводи Васіле Лупула. Остафій Остаматенко жив на південному кордоні України, у різних містах, а свої звіти надсилав гетьманові до Чигирина⁵. Хмельницький не випадково доручив йому таку важливу справу. Остаматенко був заможною людиною і добре обізнаний з дорученою справою, бо водночас збирачі мита ставали орендарями цих доходів і сплачували державі відразу відповідну суму. Остафій Остаматенко був одним з фінансових ділків, тому Б. Хмельницький використав його для потреб Військового скарбу. У той час торгівля України розвивалася переважно в південному напрямі з країнами Османської імперії, зокрема з дунайськими князівствами (Молдавією, Волощиною, Трансільванією). Оскільки греки в Османській імперії керували економічними справами, гетьман довірив цей пост знавцеві справи греку Остаматенкові, який водночас також мав досвід у торгівлі з Молдавією. За часів Дорошенка Остаматенко став українським резидентом у Османській імперії, потім став близьким дорадником сина Богдана Хмельницького - Юрія і помер у 1678 р.

По-друге, у джерелах того часу немає жодної згадки про інституцію генерального підскарбія, отже, Хмельницький сам приймав важливі фінансові рішення. Ця думка І. Крип'якевича заслуговує на особливу увагу. Тому, наприклад, у Переяславському договорі і у договорі з шляхтою м. Пінська не бере ніякої участі генеральний підскарбій. Тобто не було окремого представника, відповідального за фінанси від Війська Запорозького, хоч вирішувалися найважливіші економічні проблеми, зокрема йшлося і про великі побори. Не був генеральним підскарбієм і чигиринський козак Іван Ковалевський, бо в документах 1654 р. він згадується як “гетьманський підскарбій”. Саме цей заможний козак Іван належав до близьких радників Хмельницького, він “брав участь у всіх нарадах і секретах гетьмана”. Богдан Хмельницький доручив йому справи генерального осавула, він їздив у складі посольств. Таким чином гетьман особисто керував Військовим скарбом держави Війська Запорозького, і в нього не було окремого генерального підскарбія, а якби такий був, то мусив би бути членом генеральної старшини. І. Крип'якевич вказує, що за часів Хмельниччини не діяли окремі підскарбії, тільки ті, що виконували волю гетьмана, а не керували певною інституцією.

Хоч згодом після смерті Б. Хмельницького, зокрема за гетьманування Івана Брюховецького 1663 - 1668 рр, була створена інституція генерального підскарбія, але до 1728 р. вона не функціонувала. Традиції двох скарбів - Державного і Військового - у гетьманській Україні не існувало. Навіть у Конституції гетьмана Пилипа Орлика з 1710 р., в якій відновлюється інституція генерального підскарбія, згадується про два скарби. Генеральний підскарбій завідував Військовим скарбом, але про всі свої дії повідомляв гетьману й тільки за його згодою ті рішення виконував.

Підсумовуючи, треба підкреслити, що в часи гетьманування Богдана Хмельницького не існувало двох скарбів - Державного і Військового, а був тільки один Військовий скарб, яким відав сам гетьман. Інституції генерального підскарбія ще не існувало, тому не могло бути й посади генерального підскарбія. Зате особа, яка за дорученням гетьмана виконувала його накази, могла називатися підскарбієм, але це не була офіційна посадова позиція.

Новизна проблеми, на яку звернув увагу І. Крип'якевич, полягає у тому, що розгляд питання про фінанси Української держави треба почати з ширшого розгляду скарбового устрою Польщі на українських землях перед Хмельниччиною. Вчений мав рацію, але з одним зауваженням, яке треба підкреслити: Б. Хмельницький не перейняв беззастережно польської скарбової системи, а пристосував її до потреб своєї держави. Різниця полягала в тому, що в польській системі були королівщини і великі маєтки магнатів.

Польський державний скарб базувався на королівщинах, тоді як Б. Хмельницький передав до Військового скарбу весь земельний фонд, тобто, крім королівщини, ще й землі польських магнатів і майна римо-католицької церкви. У польській системі скарбовості так звана кварта (1/4 із доходів королівщини) йшла на утримання армії. В українській системі Б. Хмельницький не був обмежений квартою і міг вкласти до Військового скарбу суми, потрібні на утримання дипломатії та армії. Тобто у його розпорядженні були побори з усього земельного фонду, а також прибутки з внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Це, власне, доведено на прикладі українсько-молдавських економічних стосунків за гетьманування Б. Хмельницького, тим більше, що гетьман дотримувався тих самих суспільно-економічних концепцій, що й на початку визвольної війни. Якщо для 8 полків було зібрано 2200000 польських золотих, то на один полк припадає 275000 польських золотих, а так як у Чернігівському воєводстві було 3 полки, то виходить, що побори з колишнього Чернігівського воєводства складали 825000 польських золотих. Таким чином, з територій трьох колишніх польських воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського - побори до Військового скарбу становили понад 4525000 польських золотих. Отже, сума дуже близька до тієї, яку дав польський великий коронний гетьман Потоцький. Для порівняння побори в Польській Короні в 1650 р. складали 4599840 польських золотих, а в 1652 р. - 4932714 польських золотих.

Цінним джерелом у підрахунку коштів від зовнішньоторговельної діяльності України є універсал Б. Хмельницького від 28 квітня 1654 р. про встановлення мита на чужоземні товари, аналіз якого подається. Встановлення цього податку універсал аргументував збільшенням державних витрат, зокрема: “...маючи великий розход на людей чужоземних”, “проте угледівши як здавна перед тим бивало далисьмо екзакцію скарбовую од купцов чужоземских, то єсть от греков, ормянов и турков, Євстафієви Стаматаєнкові, которую повинен вибирати і отдавати до скарбу нашого войскового”. Стаматаєнко, точніше Остаматенко, - це вищезгаданий Остафій. Аналіз даних універсалу Б. Хмельницького засвідчує, що сплаті підлягали товари “московські” і “турецькі”. Якщо додати суму всіх мит, названих в універсалі Хмельницького, то вона становить 24 польських золотих. Візьмемо до уваги те, що коли рік мав 300 торговельних днів і що кожного дня брало участь 50 покупців, помноживши (24 х 300 х 50), дістанемо суму 520000 польських золотих. Це тільки щодо деяких товарів, названих в універсалі, тому можемо прийняти, що до Військового скарбу надходило принаймні більше мита від усіх інших товарів. Тобто можна поставити тентативну суму в 520000 польських золотих як доходи від зовнішньоторговельного мита до Військового скарбу Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке. - К., 1999..

Таким чином в короткий термін і в екстремальних умовах війни було створено гетьманську фінансову систему, в якій важливу роль відігравала митна складова. Період Б. Хмельницького характеризувався активною законодавчою діяльністю у сфері регулювання митних процесів і спрямуванням митної політики на досягнення вузької мети - забезпечення активного торговельного сальдо, недопущення економічної блокади України. У той же час зберігалося багато митних “рудиментів”: складське право, право дорожнього примусу, що залишилися внаслідок впливу литовсько-польських митних порядків. Модель митної системи Б. Хмельницького виправдала себе під час війни, але в нормальних економічних умовах, особливо з 1680-х рр. вона стає обтяжливою для господарської діяльності населення. Все рішучіше про себе заявляла мануфактура і фабрика і тому феодальні принципи митної справи мали поступитися місцем новій ідеології.

Размещено на Allbest