Стародавня Індія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стародавня Індія

1. Географічне положення та природні умови Стародавньої Індії

У Південній Азії, на півострові Індостан, була розташована величезна країна - Стародавня Індія. Тепер на її території існують п'ять держав - Індія, Пакистан, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланка. Береги Індії із заходу, зі сходу і з півдня омиваються Індійським океаном. Аравійським морем та Бенгальською затокою. На півночі країна оточена найбільшим і найвищим у світі гірським хребтом - Гімалаями, які відділяли Індію від інших країн світу. Тільки на північному заході Індії пролягав у давнину шлях з неї в інші країни.

Природа Індії вражає своєю пишністю і різноманітністю. Уже в стародавні часи на Індію дивились як на країну чудес. У країні багато тропічних лісів, є степи та пустелі. Велику частину півострова Індостан займає плоскогір'я, багате на поклади міді та заліза. У Гімалайських горах беруть початок дві великі річки Індії - Ганг, що тече на схід, та Інд, що тече на захід. Коли південний вітер жене дощові хмари з океану, гори їх зупиняють. Тому цілих два місяці на рік - липень та серпень - в Індії йдуть дощі і річки виходять з берегів. В інший період року дощі бувають рідко. В долинах річок, особливо Гангу, були дуже родючі ґрунти.

Індія розташована близько до екватора, тому більшу частину року тут жарко. Гімалаї не дають проникнути холодним північним вітрам. Велику територію Індії, особливо долину Гангу, покривали вічнозелені тропічні ліси - джунглі. Від густого листя навіть удень там темно. Гілки дерев обвиті ліанами, які звішуються вниз, не даючи змоги пройти лісом. Там водилися тигри, пантери, слони, ведмеді, буйволи, носороги, леопарди, мавпи. По землі повзали змії: величезні пітони, отруйні кобри та гадюки. В джунглях водилося безліч комах, укуси деяких з них були смертельними.

2. Найдавніші міста Індії

Територія Індії була населена з дуже давніх часів. Найдавніше населення Індії створило свою самобутню культуру. В результаті розкопок було виявлено залишки двох великих міст, які збудовані за точним планом, їх назвали Мохенджо-Даро та Хараппа. Вони були засновані у III тис. до н.е. на берегах річки Інд.

Особливий інтерес становлять руїни стародавнього міста Мохенджо-Даро. Широкі та довгі вулиці простягалися з півночі на південь. їх перетинали інші, що йшли із заходу на схід. Ширина вулиць сягала 10 м. Вони перехрещувались під прямим кутом. Очевидно, в місті користувались транспортом на колесах. На перехрестях кути будинків заокруглені, щоб не заважати вуличному рухові.

Вулиці були забудовані дво- або триповерховими будинками з випаленої цегли. В кожному з них було внутрішнє подвір'я. Там готували їжу.

Вогонь розводили в заглибленнях, які обкладалися цеглою. На подвір'ях знайдено ясла; це свідчить, що там тримали худобу. На нижньому поверсі розміщувались кухня, колодязь, приміщення для зберігання продуктів. Майже в кожному будинку було обладнано душ і вбиральню. Використана вода стікала у загальноміську каналізацію. На другому поверсі знаходились житлові кімнати. Будинки мали плоскі дахи з утрамбованою них землею, де можна відпочити або поспати, якщо вночі була задуха. Крім житлових будинків, у місті були харчевні, крамниці, склади, майстерні. У центрі міста стояла укріплена цитадель, оточена стінами з вежами. Там влаштовано великий басейн для ритуального обмивання.

3. Господарство найдавніших міст Індії

Високого розвитку в містах досягло ремесло, з бронзи виготовляли знаряддя праці та зброю, а також статуетки людей і тварин. Археологами знайдено багато прикрас із золота, срібла, міді і бронзи: браслети, каблучки, сережки. З каменю робили ручні жорна, різні види гир.

Високого розвитку досягло гончарне мистецтво. Майже весь посуд виготовлявся на гончарному крузі. Часто посуд розмальовували візерунками й орнаментом. На гончарному крузі робили також череп'яні каналізаційні труби, череп'яні колеса, прядки.

Жителі міст утримували також свійських тварин: корів, овець, свиней, коротконогих биків, горбатих биків зебу, буйволів, кіз, собак, можливо, і приручених слонів. Із свійської птиці утримували курей і павичів.

Стародавні індійці вирощували пшеницю, ячмінь, горох, дині, цукрову тростину, рис, бавовну та ін. З бавовни виготовляли нитки і тканини. Користувалися також плодами фінікової пальми. Ґрунт обробляли за допомогою дуже грубого плуга. Під час жнив користувалися мідними серпами. Жителі стародавніх міст займалися полюванням та рибальством.

Пересувалися давні індійці на двоколісних візках, запряжених биками. По воді плавали в човнах і парусних суднах.

У містах велася жвава торгівля. Жителі стародавніх міст торгували з Південною Індією, Персією, Середньою Азією, Дворіччям. Вивозили бавовняну тканину, золото, слонову кістку, цінну деревину. А купували метали, коштовне каміння тощо.

Уже у ІІІ тис. до н.е. індійці мали писемність з ієрогліфів. Однак прочитати їх написи поки що не вдалося, бо всі вони дуже короткі, а мова, на якій зроблено написи, нам майже не відома. Археологами була знайдена череп'яна чорнильниця. Тому можна припустити, що матеріалом для писання служила тканина, кора або щось інше, що не збереглось до наших днів.

На початку ІІ тис. до н.е. жителі стали залишати свої міста, з часом вони прийшли в занепад, і їх занесло піском. Про міста забули на 3,5 тисячі років, доки у 1922 р. не знайшли їх археологи. Історики ще остаточно не встановили причини запустіння цих міст. Можливо, була епідемія малярії, різка зміна природних умов (екологічна катастрофа) тощо.

Загибеллю цих двох міст закінчується найдавніший період історії Індії.

4. Релігія Стародавньої Індії

Залишки культури Мохенджо-Даро у басейні ріки Інд засвідчують, що у цю епоху були культи первісного тотемізму. Люди поклонялися зооморфним істотам, існував культ дерев. Шсля вторгнення у середині II тис. до н. е. на старо-давньоіндійські землі арійських племен розпочинається інтенсивний розвиток нових суспільних відносин. В цей час утворюються касти. Релігійні уявлення стародавніх індійців дістали назву ведичних -- від книг Вед (санскр. -- "знання"). Стародавні ведичні вірування, брахманізм та індуїзм, що виникли пізніше, вважають Веди "священними" книгами. Початок їх створення сягає у період після вторгнення до країни арійських племен. Протягом наступних десяти століть усна ведична традиція видозмінюється і поповнюється. Записані Веди були лише в першій половині І тис. до н. е.

Об'ємна ведична література поділяється на чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Такий поділ відображує історичну послідовність розвитку всієї цієї літератури. Кожна група ведичної літератури не є єдиним цілим. Самхити -- це чотири збірки: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1018 гімнів і 1005 віршів) вважають Ригведу. Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство, блаженство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: в одному місці Вед вказується, що їх 3399.

Найпоширенішим було поклоніння богові Агаі, як першооснові всього існуючого, богові Сонця -- Сур'ї і володарю земних і небесних вод, покровителю скотарств -- Варуні. Широко визнавався і культ предків.

Інші збірники Самхити вміщують мелодії, які супроводжували культові дії, різні магічні заклинання.

Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. Вони спрямовані на зміцнення авторитету жреців і поглиблення кастового поділу суспільства, їхня поява пов'язана зі зміною умов життя суспільства, з посиленням соціальної нерівності, розвитком системи варн. Крім того, з часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жреця стало професією і виникла потреба у відповідній літературі.

Пізніше були створені Аран'яки та Упанішади. Аран'яки (буквально -- "лісні тексти") -- це в основному правила для пустельників, старців, які намага-Ються сам на сам пізнати істину і її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. -- сидіти біля вчителя з метою пізнання істини). Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади посилено підкреслюють моністичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на внутрішній світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. "Брахман" у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; "атман" -- це дихання або окрема людська душа.

На початку І тис. до н. е. у Стародавній Індії складається брахманізм: ведичні боги, які уособлювали природу, поступаються місцем кастовим богам. Існування каст (варн) поділяє людей на чотири групи: брахманів, тобто жрецтво; кшатріїв -- воїнів; вайш'їв, до яких входило вільне населення, і шудрів -- рабів. Кастова структура закріплялася законами Ману. Головним божеством стає Брахма. Поруч з ним існують верховні боги -- Вішну, з дружиною Лакшмі, і Шіва, з богинею Парваті. Характерним для брахманізму в цей час було створення вчення про перевтілення душ, за яким характер переселення душі після смерті матеріального тіла залежить від того, як померлий виконував закони касти.

Ведична релігія і брахманізм дають змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вони справили великий вплив на розвиток індуїзму, джайнізму і буддизму.

індія стародавній релігія брахманізм

5. Племена аріїв

У середині II тис. до н.е. в Індію з північного заходу прийшли племена аріїв. Вони вели напівкочовий спосіб життя. Прийшовши в нову місцевість, арії осідали на ній на недовгий час. Там вони будували укріплені села, засівали ячменем та пшеницею поля, в околицях випасали худобу. Коли пасовища та поля виснажувались, вони переходили на інші землі. Священними тваринами в аріїв були кінь та корова. Шкіра в аріїв світліша, ніж у стародавніх індійців.

На чолі племені стояв вождь - раджа. Його влада обмежувалася племінною радою. Племена часто об'єднувались у племінні союзи.

Звідки вони прийшли в Індію, з'ясувати не вдалося. Деякі вчені вважають, що початкова батьківщина аріїв знаходилась десь на північ від Чорного моря (на території сучасної степової України). Звідти декілька тисяч років тому вони вийшли зі своїми стадами і після довгих мандрів одні оселилися на території сучасного Ірану та берегах річки Інд, а інші опанували Європу. Але це лише одна з версій, якої дотримується значна частка вчених.

Мова аріїв - санскрит - споріднена з мовою стародавніх персів та сучасними європейськими мовами: українською, російською, білоруською, англійською, французькою та ін. Всіх їх відносять до індоєвропейської мовної групи.

Ця схожість спостерігається в цілому ряді слів: матар - мати (матір), бхратар - брат; суну - син, мадху - мед, агнім - вогонь, вадар - вода, набхас - небо і т.д. "Два, три, чотири, п'ять" по-арійськи буде: "дві, трі, чатур, панча". Можна підібрати цілі речення, які звучатимуть близько до української (російської, білоруської) на санскриті. Наприклад: "Матар, мадху ме дехі" означає: "Мамо, меду мені дай". Така схожість мов привела вчених до висновку, що арії були предками багатьох стародавніх та сучасних народів: персів, мідійців, таджиків, мешканців Північної Індії та Європи. Арії вшановували велику кількість богів і розповідали про них всілякі міфи.

Богом вважався сам вогонь, його називали Агмі. Мітра був сонячним богом, який усе бачить. До нього зверталися зі словами: "Ти - око богів". Коли арії домовлялися між собою, то у свідки кликали Мітра. Боги і сам Мітра покарають обманщика чи порушника договору. Царем богів бог грози та блискавки - Індра. Арійські воїни під час бою зверталися саме до нього, благаючи перемоги. Адже Індра - це великий воїн, який нищив арійських ворогів. Богом неба був Варуна. Арії поступово розселилися по всій Індії. Вони переходять до осілого способу життя. Цьому також сприяло те, що мешканці Індії навчилися виготовляти знаряддя праці з заліза. Легше стало розчищати джунглі, осушувати болота, будувати канали. Переходячи до хліборобства та осілості, арії змішалися з місцевим населенням і утворили разом з ним індійський народ.

У VIII ст. до н.е. з'являються в Індії численні князівства та держави.

6. Держава Маур'я та її історія

До VI ст. до н.е. північна Індія поділялася на безліч царств. З часом одне з них - Магадха - швидко зміцнилося і розширилось.

Близько 330 р. до н.е. полководець Александр Македонський заволодів усією західною Індією. Визвольний рух проти завойовників очолив Чандрагупта, з роду Маур'їв. Він зруйнував побудовані Александром Македонським фортеці. З часом Чандрагупта повернувся до Магадхи і захопив престол. Він був засновником могутньої держави Маур'я. її столиця - місто Паталіпутра. Чандрагупті вдалося об'єднати всю північну та центральну Індію.

Внук Чандрагупти Ашока підкорив сусідні царства у південній Індії. Величезна держава Маур'я охоплювала майже всю Індію, за винятком найпівденнішої її околиці. Індійські перекази приписують Ашоці велику будівничу діяльність, розширення зрошувальних робіт і заснування в містах численних лікарень. Держава була поділена на ряд великих областей, на чолі яких стояли члени царської сім`ї. Таким чином, у середині III ст. до н.е. Індійська держава досягла великої могутності та розквіту.

Ашока прагнув зробити населення своєї держави єдиним народом. Але такого об'єднання царю не вдалося здійснити. Більшість індійців вважала себе членами насамперед своїх племен, а вже потім - підданими царів Маур'я. Тому держава Маур'я була недовговічною. Вже у II ст. до н.е. вона розпалася. Роздрібнена й знесилена Індія стає здобиччю нових завойовників.

Список використаної літератури

1. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. -- М., 1993.

2. Беленький Л.С. О мифологии и философии религии. -- М., 1997.

3. Бутинова М.С. Как возникла религия. -- М., 1997.

4. Васильев Л.С. История религии Востока. -- М., 2000.

5. Гараджа В.І. Релігія як предмет соціологічного аналізу // Релігія і суспільство. Хрестоматія із соціології релігії. -- М., 1994.

6. Горський В.Л. Адвентизм: Історія і сучасність. -- К., 1999.

7. Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. -- М., 1995.

8. Дулуман Є.К. Релігія як соціально-історичний феномен. -- К., 2000.

9. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство: Підручник. - К., 1998.

10. Косуха П.І. Наука про походження релігії. -- К., 1976.

11. Кривелев И.А. История религии. В 2-х томах. -- М., 1995--1996.

12. Лобовик Б.А. Религия как социальное явление. -- К., 1992.

13. Лубський В.І. Релігієзнавство. -- К., 1997.

14. Релігієзнавчий словник / А.М. Колодний, Б.О. Лобовик. -- К.,1996.

15. Сухов А.Д. Религия как общественный феномен. -- М., 1973.

16. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. -- М., 1986.

Размещено на Allbest.ru