Франклін Делано Рузвельт

Враховуючи ситуацію, губернатор Ф.Д. Рузвельт в листі законодавцям штата від 07 січня 1931 року , обіцяв що його адміністрація - “стане на путь невідкладної допомоги” , не дивлячись на те що матеріальна допомога по безробіттю “суперечить не тільки усім принципам соціальної політики, а і усім принципам американського громадянства та здорового державного управління .”

Одже, коли прийшов до влади, Ф.Д. Рузвельт одразу ж розпочав аналізувати і шукати методи боротьби із кризою . Ще на передвиборній кампанії, Ф.Д. Рузвельт казав , що державі та народу потрібно йти “новим курсом”, одже, і программа Ф.Д. Рузвельта по лікуванню економіки отримала ім'я “Новій курс”.

Однак , перед прийняттям своїх повноважень у Ф.Д. Рузвельта не було геть ніякої програми по оздоровленню економіки . Уся його программа (як потім свідчило його оточення) знаходилась у маленькій записній книжці у вигляді нотаток . Адже результати були більш ніж кращими .

Повертаючись до передумов впровадження “Нового курсу” , можна сказати що основною причиною звісно-ж була економічна криза , яка з кожним днем була все глибшою . На мою думку , без рішучих змін у державному устрію , та зміни відношення держави до громадських справ , було не можливо. Економіку потрібно було лікувати . А повинен був займатись лікуванням саме уряд . Всеж - такі основна функція держави це регулювання суспільних відносин , а у США була політика державного “не втручання”. І доки Ф.Д.Рузвельт не змінив відношення держави до суспільства та внутрішню політику , криза продовжувалась.

Суть «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта

Нова адміністрація та конгрес перш за все були змушені розібратися з банківсько-фінінсними проблемами . На початку березня 1933 року банки припинили функціонувати . Президент був змушений оголосити надзвичайне положення і зачинити усі банки .

Надзвичайну сесію конгреса було перенесено з 9 березня на 6, а в перші години своєї діяльності, конгрес прийняв надзвичайний банківський закон . Невдовзі , 10 березня , президент видав наказ , який забезпечував встановлення абсолютного державного контролю над золотом . Цей указ не давав змоги вивезти його за кордон , та займатися спекуляцією золота . Уряд отримав матеріальну змогу декретувати золотий зміст доллара , чим згодом і скористався. Розширив державне втручання в банківську сферу , уряд прийняв рішення почати відродження вже с 13 березня . В цей день було відкрито 12 центральних банків Федеральної резервної системи (ФРС) . Вранці, ще 250 банків у різних містах було визнано “здоровими” , а 15 березня стали до роботи усі без вийнятку банки .

Наступним кроком адміністрації Ф.Д.Рузвельта, було зменшення кількості банків . У 1932 році їх було 6145 , а через рік їх вже було 4897 , а за данними на 1939 рік працювали 5203 банки з капіталом 33,1 млрд. долларів . Таким чином у період з 1933 по 1939 рік кількість банків зменшилась на 15% , а обсяг їх активів зріс на 37 % .

16.06.1933 року було прийнято ще один “банківський” закон - закон “Гласса-Стігала” . Він поділяв депозитні та інвестиціонні операції , тим самим перекриваючи можливість займатися спекулятивними операціями . Ще одним важливим введенням було страхування депозитних вкладів які , не перевищують 2500 долларів . У1934 році сумму , яка підлягає страхуванню підняли до 5000 долларів . У другій половині 1935 року , 14219 банків , які мали вклади на 45 млрд. долларів , повинні були страхувати усі вклади , які доходили до сумми 5000 долларів .

Згідно до банківського закону 1935 року , рада керівників отримала контроль над резервом , який повинен залишатися в банках - членах ФРС . Це означає , що рада зниженням чи підвищенням рівня резерву , мала змогу впливати на ділову активність. Це дуже важливо тому , що діяльність банків опинилась під контролем державної влади.

31 січня 1934 року, Ф.Д. Рузвельт видав закон, за яким золотий зміст доллара було знижено з 25 4/5 до 15 5/21 грама, та встановлено ціну на золото у розмірі 35 долларів за унцію. Таким чином доллар було девальвовано на 12 %. Завдяки цим діям процент платні по облігаціях знизився з 3,76 у 1932 році, до 2,39 у 1940 році . Банкіри також були змушені знизити процентні ставки в приватних операціях . Корпорації сплачували по кредитах 2,9 % , а не 4,25 % як раніше .

Але банківська реформа - це не єдине що треба було робити . Була ще проблема соціального захисту , яка теж хвилювала владу . Одже 12.03.1933 року адміністрація Рузвельта дала добро на асигнування у розмірі 500 млн. долларів , на здійснення допомоги безробітним . Керівником Федеральної адміністрації по здійсненню надзвичайної допомоги (ФЕРА) призначили Г. Гопкінса . Усього було витрачено на допомогу безробітним більш ніж 4 млрд. долларів . Однак безробітні віддавали перевагу не грошовій допомозі , а громадським роботам .

Першою отримала таку допомогу молодь. З квітня 1933 року , почалось відправлення молоді до лісних таборів, де вони мешкали на повному державному забезпечені терміном 6 місяців. Одночасно з цим , вони отримували платню у розмірі 30 долларів, 25 з яких вони повинні були відіслати до своєї родини . За 1933-1939 роки через ці табори пройшли 2 млн. людей віком до 25 років. Але безробітні це не єдині кому була потрібна допомога. Так у серпні 1935 року був прийнятий закон який передбачував два види страхування - по старості та безробіттю. Фонди для виплат утворювались за рахунок налога на підприємців, робітників та службовців у розмірі 1% від заробленної суми. Також цим законом був створений пенсійний ліміт у розмірі 85 долл. на місяць .

З безробіттям все виглядало інакше. Фонди для допомоги утворювались з налогу у розмірі 1% , яким було обкладено підприємців приймавших на роботу вісім та більш робітників .

У тісному зв'язку з цими заходами впроваджувалось законодавство націлене на регулювання операцій на фондових біржах . Так у 1933-1934 роках були прийняті два закони для регулювання біржевої діяльності . На базі цих законів було створенно “Комісію по торгівлі акціями” . До 1937 року в цю комісію звернулись 3500 компаній для реєстрації їх акцій на загальну суму 13 млрд. долларів . Іноді комісія зверталась до суду з проханням не дозволяти тим чи іншим організаціям випуск акцій .

16.06.1933 також було прийнято закон про відновлення промисловості (National Industrial Recovery Act - НИРА) . Завдяки НИРА за короткий термін часу було сформовано 557 основних та 189 допоміжних кодексов в отраслях .

У сфері аграрної політики Ф.Д. Рузвельтом 12.05.1933 року був прийнятий білль о допомозі фермерам (Agricultural Adjustment Act - AAA) . Цей білль ставив для себе головною метою підняти рівень цін , щоб співвідношення між куплею та продажею стало таким як у період з 08.1909 по 07.1914 років . Для досягнення цієї мети було знищено 10,5 млн. акров хлопчатника , близько 6,5 млн. свіней а також багато іншої продукції . Також було об'явлено про виплату премій за зменшення посівних платежей . Но вже у 1936 році , а саме 1 березня , був підписаний закон “о збереженні плодородія почв та о квотах для внутрішнього ринка” . Цим законом було відкрито другий етап в аграрній політиці “Нового курсу” . Ціллю уряду залишилось підвищення цін на продукцію .

16 лютого 1938 року був прийнятий закон завершуючий аграрну політику “Нового курсу” . Був він направлений також на регулювання цін , тільки не шляхом знищення , а шляхом зберігання продукції , яке стимулювалося урядом .

Одже як можна побачити основним методом боротьби із кризою було державне втручання у всі сфери суспільного життя . Якщо порівняти методи Г. Гувера та Ф.Д. Рузвельта, то можна побачити що спільного в них нічого нема . Адже Рузвельт не зважав уваги не те що держава втручається у справи підприємців та громадян. Він бачив виход із економічної кризи тільки завдяки державному втручанню, та регулюванню урядом економічних відносин між підприємцями. Одже як ми можемо побачити його программа державного втручання спрацювала. Почав працювати соціальний захист , контроль за виробництвом та збутом продукції, почалось відродження виробництва , і таке інше… Хоча деякі його методи були трішечкі такими не гуманними (знищення сільскогосподарської продукції) , но саме завдяки цим методам держава подолала кризу і почала розвиватися . А основний метод на мою думку це всеж таки державне втручання , контроль та регулювання суспільних відносин , чого раніше не було.

Значення “Нового курсу” у подальшому розвитку США

“Новий курс” мав дуже важливе значення для Сполучених Штатів. За час правління Ф.Д. Рузвельта, було прийнято багато нових законів та положеннь , які діють і по цей час .

Наприклад: 5 липня 1935 року було прийнято статут про трудові відносини , відомий як закон Вагнера . Цим законом , вперше в історії США , проголошувались профспілкові права та захищались державним органом який мав реальну владу . Основновною ціллю цього закону було зменшення класових конфліктів . Але він аж ні як не забороняв робітникам страйкувати . Профспілкові права були спеціально перелічені в ст. 7 . В статті 8 перелічувались п'ять видів “несправедливої трудової практики” підприємців . Підприємцям було заборонено втручання у здійснення робітниками прав , перелічених у ст. 7 . Для розслідування жалоб профспілок та робітників на підприємців , було створено Національне управління по робітничім відносинам (НУРВ) . НУРВ мало право видавати розпорядження які підлягали виконанню , не виконувати ці розпорядження було можливо тількі після визнання їх недійсними окружним апеляціонним судом, та підтвердженням цього рішення Верховним судом США .

Але цим законом не було піднято заробітну платню . І завдяки цьому , на почетку серпня 1935 року профспілки Нью-Йорка, під натиском безробітніх , розпочали серію страйків на громадських работах (ВПА) . 9 серпня того-ж року до страйку приєдналось ще декілька десятків тисяч робітників . Страйкові рухи все нарастали та нарастали , під'єднуючи до себе нові й нові міста . Було організовано дуже багато мітінгів , демонстрацій .

І всеж такі вони добилися своєї мети . 19 вересня 1935 року Г. Гопкінс та Х. Джонсон викликали до столиці профспілкових лідерів Нью-Йорка. Після п'ятидневних переговоів , профспілкові лідери повернулись додому з обіцянками влади підняти заробітну платню . В цей же день страйк у Нью-Йорку був закінчен .

Усього у 1936 році було 48 сидячіх страйка , із яких 35 було проведено молодими профспілковими організаціями (КВП - комітети виробничих профспілок) . Сидячі страйки 1936 року , були важливі тим , що у цьому році тільки розпочинались основні темпи росту КВП у 1937-1938 роках . У 1936 році також почалось гарно спланована массова організаційна компанія по втягненню у спілки робітників главних, високотрестированих галузей промисловості, котра змінила обличчя американських профспілок, підготовила важкий для капітолістів 1937 рік та значно підняла політичну вагу робітничого класу . Це не була кампанія яку придумав Д.Льюис та його помічники, як іноді висловлювались історікі буржуазії . Це була класова боротьба мільйонів, це була героїчна праця тисяч прогресивних профспілкових активістів , котра і заклала основи сучасного профспілкового двіженія .

Одним із серьйозних досягнень профспілок хотілося б зазначити закон, котрий був підписаний президентом 30 червня 1936 року “о встановленні мінімальної заробітної платні та максимального робочого дня” . Таким чином починаючи з 1 жовтня 1936 року любий державний заказ до часних організацій, з сумою більш ніж 10.000 долл. повинен був бути гарантованим із боку виробника слідуючими положеннями: підприємець повинен був дотримуватись умов праці, передбачені статутом, дотримуватись рівня заробітної платні , визначеного міністром праці, встановити 40 - часовий робочий тиждень , не наймати чоловіків молдше 16 років, та жінок молодше 18 років, не застосовувати працю ув'язнених а також підтримувати нормальні санітарні умови.

Контроль за здійсненням цього закону був закріплений за міністром праці , який мав певні повноваження.

6 вересня 1935 року Ф.Д.Рузвельт об'явив , що реформи закінчились і бізнес має “передишку”. Вже 7-го вересня Білий дім отримав багато телеграм з задоволеннями його заяви . Але зроблений у 1935 році здвиг вліво “Нового курсу” (уступки профспілкам та робітничім рухам) залишив дуже глибокий слід у внутрішніх взаємовідносинах господорюючого класу . Керівництво республіканської партії поставило під сумнів “щирість” цього жеста . Та 5 грудня Національна Асоціація Промисловців (НАП) прийняла “платформу американської промисловості”, основні пункти якої вимагали відмови від втручання Федерального уряду у рішення соціально-економічних питаннь . Таким чином починався рух промисловців проти реформ “Нового курсу” , та за відродження старих принципів регулювання економічних відносин . Вслід за НАПом 11 грудня 1935 року з різкою критикою політики Ф.Рузвельта виступила Торгова палата . Наприкінці грудня 1935 року , зі своєю програмою для конгресу виступила “Ліга свободи” . А.Сміт (керівник опозиції) на банкеті який відбувався у отелі “Mayflover” у Вашінгтоні , заявив що президент продався комуністам . С тих пір цей вираз увійшов у лексікон американців , як фальшивий лозунг проти найнезначнішого лібералізму у політиці урядових кіл. 18 травня 1936 року , Верховний суд відмінив закон Д. Гаффі “про регулювання вугільної промисловості” . 1 червня 1936 року під предлогом “захисту контракта”при наймі на роботу” був онулірован закон штату Нью-Йорк, передбачаючий встановлення мінімальної заробітної платні для жінок . Но не зважаючи на протирузвельтовський рух , посилювалось розуміння того , що посилення ролі держави у фінінсово-економічній сфері було вигідно бізнесу у цілому . Оцінюючи банківське законодавство “Нового курсу” , Р. Тагвелл писав , що уряд знайшов найкращу форму об'єднуючу урядове регулювання та часну ініціативу. Він лише сумував з того приводу , що не усі банкіри розуміли , що “ці заходи були основним чином у їх інтересах”. Але тем не менш жоден із рузвельтовських банківських законів не був відмінений Верховним судом . Але була одна дуже важлива відміна зі збоку Верховного суду , він відмінив закон ААА, але зразу після відміни , дивлячись на критичний стан сільського господарства , був прийнятий інший закон , це був практично той же самий ААА , тільки з другими методами надходження грошей для регулювання сільського господарства .

Але всі ці нападки на рузвельтовські реформи , практично нічого гарного правим силам не принесло .

Спираючись на частку господорюючого класу та широкий фронт лівих сил , Ф. Рузвельт та його люди, змогли подолати опір справа та відстояти законодавство 1935 року . Але далі цьго , вони не пішли .

Загострення взаємовідносин внутрі господорюючого класу не змогло не вплинути на положення в обох партіях . Після громадянської війни вагома різниця між цими партіями зникла .

Одже “Новий курс” мав дуже велике значення що до подальшого розвитку соціальної та економічної політикі . Насамперед він встановив межу між робітниками та підприємцями . У ході так званої “війни” профспілок та підприємців з'явились чіткі межи повноважень підприємців (заробітна платня, 40 годинний робочій день , експлуатація дітей , та інше) , та визначились права робітників , а це на мою думку має дуже велике значення дляч подальшого розвитку , та для сучасних Сполучених Штатів.

Значення “Нового курсу” у розвитку інших держав

Взагалі що до зовнішньої політики, адміністарція Ф. Рузвельта успадкувала її з традиційними основними направленнями та відповідними їм доктринами: Монро в Латинській Америці, “відкритих дверей” у Азії та ізоляціонізма у відношені Європи . У двох словах цю політику можна назвати політикою “доброго сусіда” , як її називають історикі . Серйозним випробовуванням для політикі “доброго сусіда” була експроприація Мексикою великих земельних ділянок , які знаходились у власності громадян США , для проведення аграрної реформи . У вигляді контрмери США відмінили договір з Мексикою про закупівлю мексиканського срібла , що призвело до падіння цін на цей метал , та вимагав від Мексики виплати компенсації . Мексика всеж такі була змушена виплатити компенсацію , у вигляді виплат нефтяним компаніям .

Завдяки такій політиці була прийнята “Лімська декларація”, на конференції 9-27 грудня 1938 року у місті Лім (Перу) . У цій декларації уряди американських держав домовились про континентальну солідарність. Ця солідарність була виражена у “рішучості захищатись від іноземного втручання , використовуючи засоби , диктовані обставинами”.

Дуже важливим зовнішньополітичним актом, який заклав основу для подальших стосунків, було визнання Сполученними Штатами СРСР. Завдяки нормалізації відносин СРСР та США перед урядом Сполучених Штатів гострішим стало питання щодо відносин на Дальному Сході . Рузвельт вже було починав розмови про війну із Японією. Встановлення діпломатичних відносин між США та СРСР , співпало з новими зусиллями СРСР по забезпеченню всезагального миру. Радянський Союз висунув ідею Тихоокеанського пакту про ненапад . Сполучені Шати довгі роки не підтримували цей пакт, хоча і не відмовлялись від нього. Вони дотримувались так званої мовчанки. При цьому Сполучені Штати були не проти щоб СРСР та Японія розпочали між собою війну . Таким чином США притримувальсь нейтралітету , який вони закріпили законодавством у серпні 1935 року . Як предлог для відмови від політичної співпраці з СРСР , вони використовували проблему боргів россійських дореволюційних урядів . Цим законом вони відгородили себе від втручання до справ Європи.

Таким чином США “вмили руки” у самий відповідальний момент . Одже коли уся Європа робила все можливе для запобігання Фашистській агресії, США відійшли прикрившись нейтралітетом . Таким чином нормальних політичних стосунків між СРСР та США у ці часи не виходило . Хоча ще у листопаді 33-го року , вони заключили “джентельменськеий договір”. У цьому договорі Російська сторона погоджувалась частково погасити борги. В обмін на це Сполучені Штати прибігли до закону Джонсона , хоча Радянський союз ніяких обов'язків на себе по старим боргам не брав. Одже Радянський Союз не мав бажання погоджуватись на небажаний прецедент. Наприкінці січня 1935 року держдепартаментофіційно заявив про припинення радянсько-американських переговорів по фінансово-економічним питанням . Внаслідок цього було зачинено генеральне консульство США у Москві і т. д…

Завдяки цьому жесту зі збоку Сполученних Штатів, СРСР обмежив імпорт із США , а діючі замовлення без особливих проблем розмістив за межами Сполученних Штатів .

Незважаючи не це деяких результатів вдалось досягти у 1935 році . У квітні 1935 року , радянська сторона заявила о збільшенні закупок у США . Але Сполученні Штати відмовились . У серпні 1937 року за ініціативою СРСР була заключена торгова угода . Угода була правовою базою для двохстороньої торгівлі , та кожен рік продовжувалась , доки у 1951 році , Сполучені Штати одностороннім актом не денонсували її .

Одже у зовнішній політиці Сполучені Штати обрали роль “Доброго сусіда” тим самим, вони хотіли відгородити себе від військових дій . Не всі держави Європи та Світу схвалювали цей вибір. Але всеж такі США відгородили себе від другої світової війни . І практично не приймали у ній участі . Цією політикою, США заробили собі ім'я “доброго сусіда” на довгі роки. Чим на мою думку кращого для себе нічого не зробили . Але всеж такі під час “нового курсу” було закладено гарну основу для зовнішньополітичних та економічних відносин . Визнання СРСР відкрило новий шлях до розвитку. Та на мою думку це було важливим рішенням не тільки для Сполучених Штатів , а й гарним напрямком для подальшого розвитку та взаємодії для іншіх держав . Окремо для СРСР .

Висновок

Із зробленної мною роботи можна зробити дуже обширні висновки. Поперше про саму націю , їх внутрішній настрій , ідеологію , позиції , та таке інше…

Але хотілося б зазначити деякі моменти, які мали важливе значення для розвитку США, інших країн , її внутрішньої та зовнішньої політикі, економікі , суспільного устрою та перш за все парвової бази .

На мою думку на першому місці стоїть сам президент , це людина яка змогла підняти державу із глубокої економічної кризи , підібрати необхідні методи для подолання кожної окремої проблеми , та на скількі це можливо відгородити суспільство від небажаних проблем (у часності війни) . Його методи по своїм принципам не мали нічого важкого . Важливим був підхід до тої чи іншої справи , пошук методів , котрі б підходили до саме цієї проблеми, та задовольнили максимальну кількість людей . Методи боротьби він був змушений знаходити миттєво , бо того вимагав стан держави та її економіка. Одже знайдені методи повинні були підходити , бо на переробку не було часу . Найважливійшими звісно ж були перші 100 днів після приходу до влади. У ці дні було закладено основу для подальшої реформи.

Мабуть друге місце займає соціальна реформа яка повинна була бути здійсненною , на мою думку , ще задовго до кризи . Але завдяки принципам урядових службовців не була зроблена . Знов таки завдяки президентові , було зроблено занодавчу базу для розвитку цієї галузі . Завдяки цій базі , розвинулись профспілки , які в свою чергу розпочали діяльність по захисту робітників , вплинули на уряд , завдяки чому було встановленно мінімальну заробітну платню та максималну тривалість рабочого дня . Після появи профспілок з'явилась реальна сила , яка могла на законних підставах захищати права робітників . А це дуже важливе досягнення .

Ще хотілося б зазничити вагу деякіх зовнішньополітичних дій. Хоча деякі дії не схвалювали інші держави та окремі люди , вони були спрямовані насамперед на захист держави в цілому , та кожного громадянина окремо . Також стосовно зовнішньої політики , хотілося б визначити яку роль зіграло визнання Сполученими Штатами СРСР . Налагодження стосунків в деякій мірі пом'якшили відносини між двома великими державами , що в майбутньому зіграло дуже важливу роль . Було заключено доровора націлені на покращення економічних відносин , політичних відносин та в інших напрямках . В економічному напрямку було закладено гарний фундамент для подальшого розвитку взаємовідносин .

А взагалі у двох словах це можна охарактеризувати як правильно встановлене законодавство . Правові заходи що було впроваджено під час реформ принесли США багато гарних результатів та правову основу для подальшого економічного та політичного розвитку .

Список використаної літератури:

1. “История США” из-во Наука 1985 г.

2. С.В. Иванов “Война с бедностью Ф.Д.Рузвельта” 1989 г.

3. В.Е. Коломойцев “100 дней президента Рузвельта” 1997 г.

4. И.В. Галкин “На пути в Белый дом” 1991 г.

5. Е.В. Ананова “Новейшая история США” 1962 г.

6. В.Л. Мальков “Новый курс в США” 1973 г.

7. М.З. Шкундин “К истории государственно-монополистической социальной политики” 1980 г.

8. М. Батурин “США и Мюнхен: из истории американской внешней политики 1937 - 1928 г.г.” 1961 г.

9. В.Л. Мальков и Д.Г. Наджафов “Америка на перепутье 1929 - 1933 г.г.” 1967 г.

10. Э.А.Иванян “Белый дом: президенты и политика” 1976 г.

11. Н.Н.Яковлев “Франклин Рузвельт - человек и политик” 1969 г.

Размещено на Allbest.ru