"Перебудова" та розпад Радянського Союзу

Основні етапи періоду "перебудови". Причини дефіциту товарів народного вжитку у 1985—1986 рр. Стратегія всебічної демократизації суспільства. Лібералізація суспільного та культурного життя. Загострення політичної боротьби в СРСР та його розпад.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.02.2011
Размер файла 20,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. «Перебудова»

Названі роки ввійшли в історію під назвою горбачовської перебудови, коли група молодих і енергійних діячів розпочала оновлення економічних основ, політичного устрою і духовного життя радянського суспільства. Період "перебудови" пройшов два основних етапи: 1) 1985--1987 рр., 2) 1987-- 1991 рр. Докорінні зміни умов розвитку виробництва і методів керівництва економікою, важливі перетворення в суспільно-політичній сфері, реалізація нових зовнішньополітичних принципів вийшли за намічені рубежі і привели до розпаду існуючої понад сім десятиліть радянської системи, СРСР і світової системи соціалізму.

У листопаді 1982 року помер керівник держави -- Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв. Його наступником став голова КДБ Юрій Андропов, а згодом Костянтин Черненко. Через важкий стан здоров'я вони померли дуже швидко після приходу до влади. У 1985 році Генеральним секретарем ЦК КПРС став наймолодший член Політбюро ЦК КПРС 54-річний Михайло Горбачов, який оголосив так звану перебудову: різко зросла політична активність народу, сформувалися масові національні рухи. Горбачов вважав, що демократизація, гласність, розвиток підприємтсва в обмеженому вигляді кооперативів та відкриття держави світові поліпшить життя людини.

В типово хрущовському дусі була проведена шкільна реформа, коли головним завданням було проголошене загальне комп'ютерне навчання. І це при тому, що радянська промисловість не могла випустити і частки комп'ютерів для використання спеціалістами у проведенні радикальних реформ. В андроповському стилі намагався Горбачев зміцнити дисципліну на виробництві. Особливу "славу" набула програма боротьби з алкоголізмом, створення товариств для її реалізації, варварське знищення виноградників.

Як і в попередні роки, гасло "кадри вирішують все" мало актуальне значення. До початку 1987 р. було замінено 70% членів Політбюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК брежневсько-го "набору". Великі векселі були видані радянському народу XXVII з'їздом КПРС; зокрема, подвоїти до 2000 р. економічний потенціал СРСР, а кожну сім'ю забезпечити окремою квартирою.

Проте мільйони радянських людей на власному досвіді переконувалися, що постачання товарами народного вжитку і продовольством не лише не поліпшується, а й погіршується, дефіцит постійно посилюється. Для цього були глибинні причини: скрита інфляція, поступова збіднілість державної казни, бюджетний дефіцит тощо. Проте лише в 1993 р. Горбачев зміг більш-менш критично оцінити результати своєї політики: в 1985--1986 рр. в економіці ми діяли стереотипно -- розпочали реформи з важкої промисловості, тоді як треба було розпочинати з сільського господарства і легкої промисловості. Раніше (1988 р.) він "виявив" лише одну власну помилку: то була масова антиалкогольна кампанія. Всі інші недоліки він списував на попереднє керівництво.

Під впливом реалій в економіці й суспільстві, не без допомоги економістів, соціологів, політологів, які рішуче потіснили в його авторському активі парткерівників, 1987 р. Горбачев пішов на серйозні корективи свого реформаторського курсу. Нову ідеологію і стратегію реформ він проголосив у січні 1987 р., а кульмінацією нового реформаторського курсу стала XIX партійна конференція, що відбулася влітку 1988 р. З радянської соціалістичної системи була знята "презумпція невинності", в ній були виявлені серйозні хиби. На перше місце виступало творення демократичної системи соціалізму, в якій сутністю проголошувалася всеохоплююча демократизація. Гасло "Більше демократії!" означало впровадження безпосереднього управління трудящих у виробничі відносини, державну владу, законотворчість. Політична демократизація повинна була зруйнувати командно-адміністративну систему, яка гальмувала економічні реформи. Таким чином, нова стратегія передбачала насамперед всебічну демократизацію суспільства, без якої неможливі радикальні економічні реформи.

До складу Політбюро було включено чимало нових членів, які поділяли радикальні думки генсека. Задум реформ, які склали перший етап модернізації, був викладений Горбачовим на квітневому (1985р.) пленумі ЦК КПРС. Серцевиною першого етапу реформ була свого роду "презумпція невинності" соціалізму за економічний спад в економіці. На його думку, проблема полягла в невикористаних можливостях соціалізму. "Прискорення", "перебудова" і "гласність" стали ключовими поняттями першого етапу реформ. Між ними існував тісний взаємозв'язок: гласність означала вияв усіх недоліків, що гальмують прискорення соціалістичного розвитку, а перебудова передбачала внесення структурних і організаційних змін у господарські, соціальні, політичні механізми з метою досягнення все того ж прискорення.

2. "Прискорення" і "гласність", "нове мислення"

перебудова радянський союз розпад

Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати "перебудовою". За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, О. Яковлєв, Е. Шеварднадзе, вона повинна була торкатися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної, духовної.

Перший етап. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, відставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.

Одначе "прискорювати" й "перебудовувати" суспільство одночасно було неможливо. Вже до січня 1987 р. стало очевидним, що в економіці країни мають місце не окремі недоліки, а склався потужний механізм гальмування, коріння якого сягає самої економічної системи. Перший етап реформ не відбувся.

Другий етап -- реформа М. Рижкова -- Л. Абалкіна (1987-- 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала також пов'язуватись із результатами господарчої діяльності. Проте нова реформа здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці.

Проведення авантюрної та безграмотної антиалкогольної кампанії знищило 265 тис. га виноградників і вивело з товарообігу 89 млрд крб. Із магазинів хутко зникали товари першої необхідності, почала вводитися вже забута карткова система. Реформа була приречена на провал.

Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних І партійних органів, можливість казати правду не боячись наслідків, можливість дізнатися про нещодавнє минуле свого народу. Особливого поширення "гласність" набула після XIX конференції КПРС (червень 1988 р.), яка прийняла спеціальну резолюцію "Про гласність".

"Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання з 1987--1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалу. Передусім це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії 30-- 50-х рр., голод» антинародну політику держави. Одним із заспівувачів у цьому процесі був журнал "Огонёк", головним редактором якого в часи "перебудови" став український письменник Віталій Коротич. У журналах "Новьій мир", "Совремелнмк", "Москва" почали друкуватися раніше заборонені твори письмек-ників-дисидентів, у тому числі й українських, мемуари жертв репресій та інші документальні матеріали.

Штучні бар'єри, для засобів масової інформації було знято, ідеологічну опіку над ними послаблено. У законі "Про пресу", прийнятому 1 серпня 1990 р., декларувалися свобода преси і недопущення цензури.

Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990--1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. ШаталІна -- Г. Яв-лінського "500 днів" передбачала динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, за яким усю сутність програми Шаталіна -- Делійського було вихолощено. Отож, нова програма також виявилась нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.

Нове керівництво країни після 1985 р. прагнуло максимально знизити рівень конфронтації на міжнародній арені як необхідну умову проведення внутрішніх реформ.

Радянське політичне керівництво почало по-новому розглядати міжнародні проблеми, визнавши пріоритет загальнолюдських цінностей, міжнародних угод, у тому числі Загальної декларації прав людини, зобов'язавшись привести внутрішньосоюзне законодавство у відповідність із міжнародним правом.

Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початку 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Заходом і Сходом, періоду розколу та конфронтації. Радянський Союз ставав більш відкритою країною для світового співтовариства.

3. Лібералізація суспільного та культурного життя

Без глибоких політичних реформ подальший розвиток "перебудови" був неможливим.

Основними цілями політичної реформи були:

а) відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям соціальної активності;

б) здійснення перерозподілу влади за збереження керівної ролі КПРС.

Перший етап реформи припав на червень 1988 -- червень 1989 р. Його змістом було: прийняття нового виборчого закону, за яким вибори мали проводитися на альтернативній основі; проведення виборчої кампанії делегатів на 1-й з'їзд народних депутатів СРСР; проведення самого з'їзду; створення постійно діючого законодавчого органу -- Верховної Ради СРСР і контрольного органу законності в країні -- Комітету конституційного нагляду.

25 травня -- 9 червня 1989 р. у Москві зібрався 1-й з'їзд народних депутатів СРСР. У його роботі взяли участь 2250 депутатів. Більшість із них уже обиралася на альтернативній основі, проте були народні депутати і від громадських організацій, у тому числі 100 осіб обрано від КПРС. Непримиренна боротьба думок, гострі дискусії на з'їзді були віддзеркаленням боротьби між реформаторами і консерваторами, між новими політичними силами і КПРС. З'їзд прийняв постанову "Про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики СРСР". Другкй етап політичної реформи -- 1989-1991 рр. Гостра політична боротьба точилася на 2-му з'їзді народних депутатів СРСР (12--24 грудня 1989 р.). З'їзд прийняв постанови про посилення боротьби проти організованої злочинності, про правову й політичну оцінку радянсько-німецького договору про ненапад 1939 р., про політичну оцінку рішення про введення військ до Афганістану.

Свідченням розвитку демократичних процесів був указ президії Верховної Ради СРСР про відновлення у громадянстві "деяких осіб, що мешкають у цей час за кордоном". З-поміж інших радянське громадянство знов отримали Г. Вишневська, М. Рос-тропович, В. Войновнч. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію про визнання незаконними і злочинними всіх репресивних актів проти народів, що піддавалися насильному переселенню, та безумовне відновлення їхніх прав.

Партійне керівництво в центрі й на місцях дедалі більше дискредитувало себе. 4 лютого 1990 р. на Манежній площі в Москві відбулися демонстрація і мітинг із вимогою скасування 6-ї статті конституції СРСР, де йшлося про привілейоване становище КПРС. Цю статтю було скасовано на 3-му позачерговому з'їзді народних депутатів (11--15 березня 1990 р.). На з'їзді було введено інститут президентства в країні. Першим (і останнім) президентом СРСР обрано М. Горбачова, а головою президії Верховної Ради СРСР -- А. Лук'янова.

Вибори 1990 р. ознаменували значну перемогу, демократичних, перебудовчих сил. Ради двох найбільших міст країни - - Москви і Ленінграда очолили Г. Попов і А. Собчак -- доктори наук, усенародно відомі політики, прихильники кардинальних реформ.

На 1-му зізді народних депутатів РРФСР (16 травня -- 12 червня 1990 р.) головою Верховної Ради РСФСР обрано Б. Єльцина.

4. Посилення національних рухів і загострення політичної боротьби в СРСР

На другому етапі реформи значно активізується національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних Радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали рухи, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни -- літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес "парадом суверенітетів".

На жаль, іще одним аспектом перебудовних процесів стало наростання національної нетерпимості, яке вилилось у криваві сутички в Нагірному Карабаху, Сумгаїті, Фергані, що супроводжувалися сотнями людських жертв. Поступово зав'язувався "гордіїв вузол" міжнаціональних конфліктів на території СРСР.

Дуже гостра ситуація склалася під час обговорення кризової соціально-економічної та політичної ситуації на 4-му з'їзді народних депутатів (17--27 грудня 1990 р.). Депутатів приголомшили виступ Е. Шеварднадзе про змову правих сил, що насувається, і його заява про відставку з посади міністра закордонних справ. Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Риги на початку 199) р. найжорстокішнм чином було придушено десантними військами, були людські жертви.

Для зміцнення своєї позиції центральне керівництво призначило на 17 березня 1991 р. всесоюзний референдум із питань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70% опитуваних, референдум не вніс ясності у протиріччя з приводу нового союзного договору і подальшої долі СРСР.

Після референдуму почався "новоогарьовський процес" -- переговори керівників дев'яти республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану) із президентом СРСР. "Заява 9+1". підписана 23 квітня 1991 р., декларувала принципи нового союзного договору і знаменувала початок третього етапу політичної реформи. 24 липня 1991 р. М. Горбачов заявив, що роботу над союзним договором закінчено. Республікам передбачалося надати додаткові повноваження, більшість центральних структур втрачали владу з укладенням нового договору. Попереднє підписання документа було призначено на 20 серпня 1991 р.

5. Серпневий заколот 1991 р.

Вранці 19 серпня 1991 р. ТАРС передав інформацію про створення Державного комітету з надзвичайного становища (ДКНС), до складу якого увійшли 8 осіб -- Янаєв, Павлов, Пуго, Крючков, Язов, Стародубцев, Бакланов, Тизяков. В оголошеній заяві ДКНС було сказано, що президент СРСР не може виконувати своїх обов'язків за станом здоров'я і тому вся повнота влади переходить до ДКНС. Це означало державний переворот. Було оголошено програму першочергових заходів щодо відновлення правопорядку в Країні. Вона передбачала надзвичайний стан упродовж 6 місяців. У Москву було введено військові частини. Але з перших годин перевороту активний опір ДКНС чинили президент Росії Б. Єльцин, обраний на цю посаду І2 червня 1991 р., передова частина населення Москви та найбільших промислових центрів (Ленінграда та ін.). Введені до столиці війська також не виступили проти мирного населення, яке стало на захист штабу демократичних сил -- будинку парламенту Росії ("Білого дому"). Активний протест із боку міжнародного товариства, міжнародна ізоляція ДКНС сприяли провалу державного перевороту і перемозі сил демократії в СРСР.

21 серпня організатори перевороту, зрозумівши, що більшість населення їх не пІдтримус, припинили виступ. Президент СРСР Горбачов повернувся до Москви. Змовників було заарештовано, законність відновлено.

Після краху перевороту події набрали кардинально нового характеру. Було припинено діяльність КПРС. оголошено про початок реформи КДБ з метою його остаточної ліквідації та заміни службою розвідки і контррозвідки, ухвалено рішення про радикальну військову реформу.

6. Розпад СРСР

Із 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан. "Новоогарьовський процес" було зірвано.

1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, на якому громадяни майже одностайно (91% голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний президентом Л. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового союзного договору.

8 грудня 1991 р. в білоруській урядовій резиденції "Впскулі", що в Біловсзькій Пущі (біля Бреста), таємно зібралися керівники трьох республік -- Білорусі, Росії та України: С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений на засіданні Державної ради варіант договору Єльцин запропонував першим підписати українському президентові, підкресливши, що свій підпис поставить після нього. За власним визнанням Кравчука, "доля договору цілком залежала від України". І він заявив категоричне "ні" со-, юзному договору.

Керівники Росії, України та Білорусі заявили про те, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування". Потім Б. Єльцин телефонував президентові США Бушу, а С- Шушкевич -- президенту Горбачову, що Радянського Союзу більше не існує, третій етап політичної реформи завершився розпадом СРСР.

На цій же зустрічі постало питання про підготування нового документа. Так народилася Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), підписана керівниками Росії. України, Білорусі.

13 грудня в Ашхабаді керівники держав Середньої Азії та Казахстану в основному схвалили ініціативу створення СНД. На зустрічі 21 грудня в м. Алмати відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку БІловезької угоди. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія, яка приєдналася до СНД через два роки.

М. Горбачов, перший і останній президент СРСР, 25 грудня 1991 р. о 19-й годині виступив по телебаченню із заявою про припинення свосї діяльності на посаді президента.

Того ж вечора, о 19-й годині, у Москві над Кремлем було спущено червоний прапор із Державним гербом СРСР, а на його місце піднісся російський. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • У 1985 році Генеральним секретарем ЦК КПРС став член Політбюро ЦК КПРС Михайло Горбачов, який оголосив, так звану, "перебудову". Основні етапи перебудови. Проголошення курсу на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна).

    презентация [306,3 K], добавлен 20.02.2011

  • Загострення системної кризи радянського тоталітаризму та спроби його реформування у другій половині 80-х років. Впровадження принципів перебудови і проблеми на його шляху. Соціально-економічна ситуація в Україні, проведені реформи та причини їх провалу.

    реферат [15,5 K], добавлен 17.06.2009

  • Період "перебудови". Розпад СРСР. Зміна інвестиційної і структурної політики. Демократизація суспільства. Створення співдружності незалежних держав. Учасники алматинської зустрічі. Зустріч керівників Росії, Білорусі і України. Статут Співдружності.

    реферат [20,2 K], добавлен 17.10.2008

  • "Феномен Н. Андрєєвої" як один із найбільш показових епізодів політичної боротьби навколо осмислення того, що М. Горбачов назвав "білими плямами" історії. Основні тенденції розвитку економічних реформ. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991).

    курсовая работа [61,0 K], добавлен 08.02.2011

  • Передумови розпаду Югославії, боротьба всередині Союзу комуністів між прихильниками федералізму і централізму. Складання маніфесту сербських націоналістів в 1981 р. Основні боки югославських конфліктів. Основи сербської, хорватської, боснійської позицій.

    презентация [2,3 M], добавлен 27.01.2014

  • Боротьба СРСР за досягнення системи колективної безпеки в Європі. Вступ Радянського Союзу до Ліги Націй. Конференція з розброєнь. Підписання франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів. Зовнішньо-політичні стосунки СРСР з Німеччиною.

    дипломная работа [69,7 K], добавлен 12.05.2009

  • Історія зародження дисидентського руху в Україні. Діяльність Української робітничо-селянської спілки. Причини активізації опозиційного руху в 1960-1980 рр. Підписання Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення незалежності України.

    контрольная работа [38,7 K], добавлен 31.10.2013

  • Лібералізація суспільно-політичного життя за часів Микити Хрущова. Етапи процесу десталінізації. Аналіз економічних реформ у промисловості, сільському господарстві та соціальній сфері. Характеристика наслідків реформ. Основні зміни у зовнішній політиці.

    презентация [368,9 K], добавлен 18.01.2013

  • Політичне й економічне положення України у роки кризи 1980 років, з'явлення безлічі політичних організацій. Процеси перебудови у пресі, переміни у соціально-економічній та політичній сферах життя. Релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови.

    реферат [38,8 K], добавлен 19.12.2010

  • Курс на "прискорення", прийнятий на XXVII з'їзді КПРС, його сутність і особливості, основні причини прийняття та значення в подальшому політичному житті України. Розробка планів розв’язання соціальних проблем. Стан економіки в другій половині 80-х років.

    контрольная работа [94,0 K], добавлен 07.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.