Процес створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проаналізуйте процес створення СРСР і охарактеризуйте становище України в складі Союзу

На мою думку поштовхом для створення СРСР послугували такі події як Жовтнева революція 1917 року котра призвела до розпаду Російської імперії. Відбулася дезінтеграція колишнього єдиного державного простору, що проіснував кілька століть. Однак більшовицька ідея світової революції й створення в майбутньому Всесвітньої Федеративної Республіки Рад форсувала новий об'єднавчий процес. Активну роль у розгортанні об'єднавчого руху зіграла РРФСР, влада якої була зацікавлена у відновленні унітарної держави на території колишньої Російської імперії.

Національна політика більшовиків. Національна політика Радянської держави сприяла росту довіри до центральної влади. В її основу був закладений принцип рівності всіх націй і народностей і право націй на самовизначення, закріплені в Декларації прав народів Росії (2 листопада 1917 р.) і Декларації прав працюючого й експлуатованого народу (січень 1918 р.). Вільними і недоторканними оголошувалися вірування, звичаї, національні й культурні установи народів Поволжя й Криму, Сибіру й Туркестану, Кавказу й Закавказзя, що викликало ріст довіри до нової влади не тільки з боку інородців Росії (які становили 57% населення), але й у країнах Європи, Азії. Правом на самовизначення скористалися в 1917 р. Польща, Фінляндія. На всій іншій території колишньої Російської імперії національні уряди вели протягом Громадянської війни боротьбу за національну самостійність (у тому числі Українська Центральна рада, Білоруська соціалістична Громада, тюркська партія Мусават в Азербайджані, казахська Алаш та інші).

У зв'язку з перемогою Радянської влади на основній території колишньої Російської імперії виникла ще одна передумова об'єднавчого процесу - єдиний характер політичного ладу (диктатура пролетаріату у формі Рад), подібні риси організації державної влади й керування. У більшості республік влада належала національним комуністичним партіям. Нестійкість міжнародного становища молодих радянських республік в умовах капіталістичного оточення також диктувала потребу в об'єднанні.

Потреба в об'єднанні диктувалася також історичною спільністю доль народів багатонаціональної держави, наявністю багаторічних економічних і культурних зв'язків. Між окремими районами країни історично зложився економічний поділ праці: промисловість центра постачала у райони південного сходу й півночі, одержуючи замість сировину - бавовну, ліс, льон; південні райони виступали основними постачальниками нафти, кам'яного вугілля, залізної руди й т.д. Значення цього поділу зросло після закінчення Громадянської війни, коли постало завдання відновлення зруйнованого господарства й подолання економічної відсталості радянських республік. У національні республіки й області із центральних губерній переводилися текстильні й вовняні фабрики, шкіряні заводи, друкарні, надсилалися лікарі, педагоги. Прийнятий в 1920 році план ГОЕЛРО (державний план електрифікації Росії - прим. адміна) також передбачав розвиток економіки всіх районів країни.

До етапів утворення СРСР можна віднести такі події:

1. Військово-політичний союз. Війна й особливо іноземна інтервенція продемонстрували необхідність створення оборонного союзу. Улітку 1919 р. склався військово-політичний союз радянських республік. 1 червня 1919 р. був підписаний декрет “Про об'єднання радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби зі світовим імперіалізмом”. Було затверджено єдине військове командування, поєднувалися раднаргоспи, транспорт, комісаріати фінансів, праці. Зрозуміло, що в тих умовах керування об'єднаною фінансовою системою здійснювалося з Москви, точно також, як національні військові утворення були повністю підлеглі Головному командуванню Червоної Армії. Військово-політична єдність радянських республік зіграла величезну роль у розгромі об'єднаних сил інтервенції.

2. Організаційно-економічний союз. В 1920 - 1921 р. Росія, Україна, Білорусія, Грузія, Вірменія, Азербайджан уклали між собою військово-господарські договори. У цей період до ВЦВК (Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет; рос. - ВЦВК; - прим. адміна) РРФСР увійшли представники України, Білорусії, Закавказьких республік, почалося об'єднання деяких наркоматів (народних комісаріатів; то саме, що сьогодні - міністерства; - прим. адміна). У результаті ВРНГ (Всеросійська Рада народного господарства; рос. - ВСНХ; - прим. адміна) РРФСР фактично перетворився в орган керування промисловістю всіх республік. У лютому 1921 р. був створений Держплан РРФСР на чолі з Г.М. Кржіжановським, також покликаний керувати виконанням єдиного господарського плану. У серпні 1921 р. у РРФСР був створений Федеральний комітет з земельних справ, що регулював розвиток сільськогосподарського виробництва й землекористування в масштабах всієї країни. З весни 1921 р., згідно з вказівкою В.І.Леніна про господарське об'єднання Грузії, Вірменії, Азербайджану, почалося створення Закавказької Федерації, що організаційно оформилася в березні 1922 р. (ЗРФСР).

3. Дипломатичний союз. У лютому 1922 р. у Москві нарада представників РРФСР, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Грузії, Бухари, Хорезма й Далекосхідної республіки доручило делегації ВЦВК представляти інтереси всіх радянських республік на міжнародній конференції в Генуї з питань економічного відновлення Центральної й Східної Європи (квітень 1922 р.), укладати від їх імені будь-які договори й угоди. Делегація РРФСР була поповнена представниками України, Азербайджану, Грузії й Вірменії.

Форми федерування (об'єднання) республік

Практика федерування перших років Радянської влади полягала в створенні автономій у Російській Федерації на національній, територіальній, економічній основі. Однак у прагненні республік до зміцнення своїх суверенних прав ряд партійних працівників, у тому числі наркомнац (народний комісар національностей, тобто міністр з питань національностей прим. адміна) Й.В.Сталін, бачили головну перешкоду на шляху до єдності. Створення незалежних національних республік вони вважали рішенням виключно тимчасових, політичних завдань. Тому щоб уникнути націоналістичних тенденцій ставилося завдання створення якнайбільше територіальних об'єднань, що виразилося в створенні Литовсько-Білоруської Радянської республіки, Татаро-Башкирської Радянської Республіки (ТБРР), Горянської республіки, Туркестанської АРСР ( що проіснували порівняно недовго). Пізніше в ході боротьби з пантюркізмом були розформовані ТБРР і Бурят-Монгольська АО (автономна область - прим. адміна).

В 1918 - 1922 р. народи, переважно малі й такі, що компактно проживали в оточенні великоросійських земель, одержали в складі РРФСР автономію двох рівнів:

1) республіканську - 11 автономних республік (Туркестанська, Башкирська, Карельська, Бурятська, Якутська, Татарська, Дагестанська, Горянська й ін.);

2) обласну автономію одержали 10 областей (Калмицька, Чуваська, Комі-Зирянська, Адигейська, Кабардино-Балкарська й ін.) і 1 автономна Карельська трудова комуна (с 1923 р. автономна республіка).

Теоретично незалежні радянські республіки вступали із РРФСР у договірні відносини. В 1918 р. Раднарком визнав незалежність Естляндської Радянської Республіки (Фінляндія - прим. адміна), Радянської Республіки Латвії, Литовської Радянської Республіки, в 1920 р. - Білоруської Радянської Республіки, Азербайджанської РСР, Вірменської РСР; в 1921 р. - Грузинської РСР. В 1920 р. - 1921 р., після поразки національних урядів і завершення процесу радянизації національних окраїн, створюються обопільні умови для військово-економічного союзу між Росією й Азербайджаном, військовому й господарському союзі між Росією й Білорусією, союзні договори між Росією й Україною, Росією й Грузією. Два останніх об'єднавчих договори не включали об'єднання діяльності наркоматів іноземних справ.

Федерація розглядалася більшовиками як перехідний етап напередодні світової революції, як обов'язковий крок на шляху до союзу й подолання національних розходжень. Проект, розроблений Сталіним улітку 1922 р., і відомий як план автономізації, передбачав входження незалежних республік у Російську Федерацію на правах автономій. Голова Раднаркому України Х.Г. Раковський негативно поставився до сталінського проекту. Повністю його відкинули представники Компартії Грузії. В.И. Ленін також засудив поспішні дії Сталіна й виступив проти надмірного централізму, за необхідність зміцнення суверенітету й атрибутів незалежності кожної республіки як обов'язкової умови злуки народів. Він запропонував форму федеративного союзу як добровільного й рівноправного об'єднання самостійних радянських республік, що відчужував на паритетних засадах ряд суверенних прав республік на користь загальносоюзних органів.

радянський союз республіка

Утворення Союзу РСР і національно-державне будівництво

Вказівки В.И. Леніна були враховані комісією ЦК (ЦК РКП(б) - Центрального комітету Російської Комуністичної партії (більшовиків). Постановою Пленуму ЦК РКП(б) про форму об'єднання незалежних радянських республік (від 6 жовтня 1922 р.) визнавалася необхідність укладання договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких республік і РРФСР про об'єднання їх у Союз Радянських Соціалістичних Республік із залишенням за кожною з них права вільного виходу зі складу Союзу. До 30 листопада комісія ЦК РКП(б) розробила Основні пункти Конституції СРСР, які були розіслані в компартії республік для обговорення. 18 грудня 1922 р. Пленум ЦК РКП(б) обговорив проект Договору про створення Союзу РСР і запропонував скликати з'їзд Рад СРСР.

Перший Всесоюзний з'їзд Рад СРСР відкрився 30 грудня 1922 р. У ньому взяли участь 2215 делегатів. Чисельний склад делегацій від республік визначався пропорційно кількості населення в них. Самою численною була російська делегація - 1727 чоловік. З доповіддю про створення СРСР виступив Й.В.Сталін. З'їзд в основному затвердив Декларацію й Договір про створення СРСР у складі чотирьох республік - РРФСР, Української РСР, Білоруської РСР, ЗРФСР. Декларація законодавчо закріплювала принципи устрою союзної держави: добровільність, рівноправність і співробітництво на основі пролетарського інтернаціоналізму. Доступ у союз залишався відкритим всім радянським республікам. Договір визначав порядок входження окремих республік до складу СРСР, право вільного виходу, компетенцію вищих органів державної влади. З'їзд обрав Центральний виконавчий Комітет Союзу РСР (ЦВК) - верховний орган влади в період між з'їздами.

У січні 1924 р. була прийнята перша Конституція СРСР, відповідно до якої вищим органом влади оголошувався З'їзд Рад СРСР. У перервах між ними верховну владу здійснював ЦВК СРСР, що складався із двох законодавчих палат - Ради Союзу й Ради Національностей. ЦВК СРСР утворював уряд - РНК (Раду Народний комісарів, тобто раду міністрів - прим. адміна). Створювалося три види комісаріатів (союзні - іноземних справ, армії й флоту, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучень, зв'язку); уніфіковані (на союзному й республіканському рівні); республіканські (внутрішня політика, юриспруденція, народна освіта). ОДПУ (Об'єднане державне політичне управління (рос. - ОГПУ); орган державної безпеки; - прим . адміна) одержав статус союзного комісаріату. Союзним органам передавалися також повноваження по міжнародній обороні кордонів, внутрішньої безпеки, плануванню й бюджету. Проголошуючи федеративний принцип устрою держави, Конституція СРСР містила в собі унітарні тенденції, оскільки, наприклад, лише декларувала та не визначала механізм виходу зі складу СРСР, заохочувала втручання центру в справи республік (ст. 13-29 Глави IV) і т.п.

З кінця 20-х років багато республіканських підприємств були передані в безпосереднє підпорядкування союзних органів, компетенція яких значно розширилася у зв'язку з ліквідацією в 1932 р. ВРНГ. Росло число союзних і союзно-республіканських наркоматів. З 1930 р. все кредитування зосереджується в союзних органах, зокрема у Держбанку СРСР. Відбулася централізація судової системи. Одночасно відбувалося обмеження законодавчої ініціативи республік (в 1929 р. відмінялося право республік безпосередньо ставити питання в ЦВК СРСР - попередньо вони повинні були вносити їх у РНК СРСР). У результаті обсяг повноважень і прав Союзу РСР із питань керівництва промисловістю й фінансами міняється убік їхнього розширення, що стало наслідком жорсткої централізації управління.

Із часу прийняття Конституції 1924 р. і до Конституції 1936 р. відбувався процес національно-державного будівництва, що здійснювалося по наступних напрямках: утворення нових союзних республік; зміна державно-правової форми деяких республік і автономних областей; посилення ролі центру, союзних органів влади. В 1924 р. у результаті національно-державного розмежування в Середній Азії, де границі не збігалися з етнічними границями розселення народів, були утворені Туркменська РСР і Узбецька РСР, в 1931 р. - Таджицька РСР. В 1936 р. утворилися Киргизька РСР і Казахська РСР. У тому ж році ліквідується Закавказька Федерація, і Республіки - Вірменія, Азербайджан, Грузія безпосередньо входять до складу Союзу РСР. В 1939 р., після підписання радянсько-германського пакту про ненапад, до СРСР приєднані Західна Україна й Західна Білорусія. В 1940 р. включаються до складу СРСР Латвія, Литва, Естонія й колишні російські землі, захоплені в 1918 р. Румунією - Бессарабія й Північна Буковина (слід зазначити, що Північна Буковина, на відміну від Північної Бессарабії до 1917 року входила не до складу Російської імперії, а до складу Австро-Угорської імперії - прим. адміна).

Значення утворення СРСР

Утворення СРСР об'єднало зусилля народів по відновленню й розвитку економіки, культури, подоланню відсталості деяких республік. У ході національно-державного будівництва проводилася політика підтягування відсталих національних регіонів, досягнення фактичної рівності між ними. Із цією метою із РРФСР у Середню Азію й Закавказьку республіку переводилися фабрики, заводи з устаткуванням і частиною кваліфікованих кадрів. Сюди виділялися асигнування на іригацію, будівництво залізниць, електрифікацію. У бюджети інших республік здійснювалися великі податкові відрахування.

Були значні позитивні результати національної політики Радянського уряду в області культури, освіти, системи охорони здоров'я в республіках. В 20 - 30 роки створюються національні школи, театри, широко видаються газети, література на мовах народів СРСР. Деякі народи вперше одержують розроблену вченими писемність. Вирішувалися питання охорони здоров'я. Так, якщо на Північному Кавказі до 1917 р. було 12 лікарень і тільки 32 лікаря, то до 1939 р. тільки в Дагестані працювало 335 лікарів (з яких 14% були представниками корінної національності). Союз народів СРСР з'явився одним із джерел перемоги над фашизмом в 1941-1945 років.

На ділі суверенітет союзних республік залишався відносно номінальним, оскільки реальна влада в них концентрувалася в руках комітетів РКП(б). Ключові політичні, господарські рішення приймалися центральними партійними органами, які були обов'язковими для республіканських. Інтернаціоналізм у його практичній реалізації став розглядатися як право ігнорування національної самобутності й культури народів. Було поставлене питання про відмирання на шляху просування до комунізму національно-язикового. Негативним образом позначилися на національній політиці сталінські репресії в республіках і наступні депортації народів. При цьому від боротьби з націоналізмом страждали не тільки народи СРСР, але в неменшому ступені - російський народ. Одночасно Радянське керівництво домагалося припинення сепаратистських тенденцій у національних регіонах шляхом створення там місцевої бюрократії з наданням їй самостійності при реальному твердому контролі з боку центральної влади.

Створення багатонаціональної союзної держави відповідало культурним і історичним традиціям народів, що проживали на території колишньої Російської імперії. Створення СРСР сприяло також зміцненню геополітичного положення нової держави в рамках світового співтовариства. Однак первісна прихильність більшовиків ідеям унітаризму негативно позначилася на подальшому розвитку державності, що після 1936 р. здійснювалося вже в рамках адміністративної системи, що оформилася. До кінця 30-х рр. відбувся остаточний перехід до унітарної моделі держави в її сталінському варіанті (насправді так і не відбувся, адже сталінський варіант передбачав повну автономізацію з ліквідацією навіть відносно самостійних союзних республік - прим. адміна).

СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) - держава, в якій народилися і жили більшість сучасних українців і про яку багато сучасної молоді майже нічого не знають, крім досить брехливих жахалок української офіційної пропаганди. Жили в цій державі, звичайно, по-різному, хоча відразу слід зазначити, що не настільки по-різному - як за часів «незалежності». Але незалежно від того, як жили - Радянський Союз був великою державою, яка була і є частиною нашої історії.

Размещено на Allbest.ru