Норманська теорія в історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Норманська теорія в історіографії

Студента 14 групи

Історичного факультету

Мошківського Ярослава

Житомир

2008

План

1. Виникнення та розвиток норманської теорії

2. Норманська теорія в українській історіографії

3. Розвиток Норманської теорії на сучасному етапі

1. Виникнення та розвиток норманської теорії

Норманська теорія - наукова теорія, що заклала підвалини норманізму - напрямку в українській і зарубіжній історіографії 18-20 ст., прихильники якого вважають норманів (від скандинавського терміну, який означає "північна людина"; у літописах - варяги) засновниками східнослов'янської державності, в тому числі й Київської Русі. Творцями Норманської теорії були німецькі історики Г.3. Байер, Г.Ф. Міллер і А.Л. Шлецер, які працювали у другій половині 18 ст., у Петербурзькій АН. Підставою для висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугувало довільне тлумачення вченими-норманістами писемних джерел, насамперед, статті 862 третьої (1118р.) редакції "Повісті минулих літ" про те, що слов'яни покликали до князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Сінеуса і Трувора. Норманська теорія базувалась на уявленні про створення держави внаслідок діяльності видатної історичної особи. Спочатку вона мала політичний підтекст, оскільки доводила неспроможність східних слов'ян до самостійного державотворення. У 19 ст. Положення Норманської теорії розвивали російські історики М. Карамзін, С. Соловйов, М. Погодін, датський славіст В. Томсен. На рубежі 19-20 ст. теорія зазнала значної модифікації у працях зарубіжних істориків Ф. Брауна, К. Пандера, С. Рожнецького, В. Вестберга. Не відмовляючись від традиційної концепції норманського завоювання, учені неонорманісти (Г. Янкун, Г. Штокль, Т. Арне, А. Стендер-Петерсен, Р. Пертнер, Т. Капелле, X. Арбман, В. Мошин, М. Таубе, У. Вернадський та ін.) запропонували теорії послідовної зміни іноземного панування над слов'янами, мирної норманської колонізації, вирішальної ролі варягів у формуванні соціальної верхівки Київської Русі, їх визначального впливу на економічний розвиток країни.

Наукову критику Норманської теорії (антинорманізм) започаткував у другій половині 18 ст. М. Ломоносов. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше - відомі російські вчені С. Гедеонов, Д. Іловайський, Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні у радянській історіографії, в якій спочатку мав місце значний вплив Норманської теорії. Одночасно розпочалася її наукова критика з боку провідних істориків. Значний внесок у спростування постулатів норманізму зробили Б. Греков, М. Тихомиров, Б. Рибаков, Л, Черепній, В. Мавродін, В, Пашуто, Д. Ліхачов, І. Шаскольський, польський учений Г. Ловм'янський.

2. Норманська теорія в українській історіографії

норманський теорія історіографія

Значно менший вплив мала Норманська теорія на українську історіографію. Автор "Історії Русів" вважав, що назва Русь, як і держава східних слов'ян постала на місцевому ґрунті. М. Костомаров, виступаючи з критикою Норманської теорії, обґрунтовував литовське походження Русі. Не надавали значення норманізмові В. Антонович та представники його школи. Видатний український історик М. Грушевський відстоював думку про "існування Русі в полудневих краях тоді ще, коли першого скандинавсько-руського князя, Ігоревого батька з його братами не могло бути на світ" (Історія України - Русі, т. 1, с. 624). Учений доводив, що Норманська теорія є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. М. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на процес об'єднання давньоруських земель під владою Києва. Учні та послідовники М. Грушевського поділяли його погляди, однак, окремі історики "державної школи" в західноукраїнській історіографії 1920-1930 рр. 20 ст. - С. Томашівський, М. Кордуба, М. Чубатий, Б. Крупницький погоджувалися з окремими положеннями Норманської теорії. Українські історики Д. Багалій, В. Пархоменко, що працювали в наукових установах УРСР стояли на позиції антинорманізму.

3. Розвиток Норманської теорії на сучасному етапі

Сучасна українська історична наука, репрезентована працями учених П. Толочна, М. Брайчевського, М. Котляра, В. Барана та ін., доводить, що Норманська теорія як проблема походження Київської Русі втратила наукове значення. Доведеним фактом вважається існування протодержавних утворень у Подніпров'ї, Галичині і Волині задовго до літописного повідомлення про покликання варягів. Ряд сучасних російських істориків (Д. Мачінський, Г. Лєбєдєв, О. Мельникова) поділяють погляди норманізму і доводять північне походження Русі.

Размещено на Аllbеst.ru