Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Особливості заселення території сучасної України в епоху кам'яного віку. Епоха міді, бронзи
• 2. Трипільська культура - найяскравіша археологічна культура
• 3. Державогенез на території України 9-го століття
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Перша економічна формація в історії людства - первіснообщинна. Суть її полягала в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на природні ресурси і знаряддя праці. Протягом тривалого часу свого існування первіснообщинна формація пройшла кілька стадій розвитку, які вирізнялись характером продуктивних сил і виробничих відносин. Чітко визначаються дві стадії розвитку:

- привласнюючого господарства;

- відтворюючого господарства.

Окремі дослідники (наприклад, В. Ф. Генінг) виділяють третю стадію, пов'язану з виникненням в економіці металургії, а в суспільній організації - племінного ладу.

Основна мета первісного виробництва полягала у створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини й розширеного відтворення населення. На першому етапі розвитку первіснообщинної суспільно-економічної формації з'являється і додатковий продукт. Набувши споживчо-вартісної форми, він свідчить про зародження нових станово-класових відносин.

У межах первіснообщинної формації мали місце 2 великих суспільних поділи праці:

- характеризувався виділенням скотарських племен з середовища землеробських, що зумовило значне підвищення продуктивності праці, появу додаткового продукту і натурального обміну;

- характеризується відокремленням ремесла від землеробства і пов'язаний з виникненням металургії як самостійної галузі виробництва. Цей поділ праці спричинився до корінних змін в економічній та суспільній структурі. Розвиток продуктивних сил у первісному суспільстві відбувався загалом по висхідній лінії, але нерівномірно: в одних регіонах історичний поступ ішов швидше в інших повільніше [6, 86].

1. Особливості заселення території сучасної України в епоху кам'яного віку. Епоха міді, бронзи

Первісна людина з'явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи (прадавні люди). Обґєм їхнього мозку -- 800-1300 см3, зріст 160-170 см. Палеоліт -- найбільший у часовому вимірі період історії людства. Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання на дрібних тварин. В Україні виявлено близько 30 стоянок людей того часу: біля села Королеве (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та ін. Основне знаряддя праці -- ручне рубило, яке вироблялося з каменю.

Життя первісних людей значно ускладнювалося надзвичайно різкими змінами клімату, пов'язаними з періодичним похолоданням, а також геополітичними катаклізмами (землетрусами та ін.).

Приблизно 150 тис. років тому, наприкінці другого зледеніння, з'являються люди нового типу -- неандертальці: невисокі на зріст (150-160 см), сутулі, з масивною головою, їхній мозок відповідав обґєму мозку сучасної людини, досягаючи 1600 см3. Спосіб життя неандертальця стає більш «цивілізованим»: значно удосконалюється виробництво крем'яних і кам'яних знарядь, мисливської зброї, будуються перші житла, використовується вогонь, виникають зародки родового ладу, виготовляється перший одяг зі шкур, зароджується мова і мистецтво. В багатьох печерах, в яких проводилися розкопки, зустрічаються поховання у відповідності з певними релігійними віруваннями.

В Україні відомо понад 200 поселень неандертальців: у Наддніпрянщині, Подесенні, Наддністрянщині, Прикарпатті і Закарпатті, на Донеччині. У період пізнього палеоліту (40-10 тис. р. дон.е.), коли клімат України характеризувався як континентально-холодний, а землю вкривали лісотундра і степ, з'являється людина сучасного типу -- кроманьйонець (гомо-сапієнс -- людина розумна). В межах України відомо близько 800 пізньопалеолітичних памґяток-поселень. В цей період склався родовий лад, коли люди обґєднувалися в племена. Кроманьйонці вміли виготовляти багато різних знарядь праці, використовуючи для цього кістки звірів. Значного розвитку набуває мистецтво, в тому числі перші музичні інструменти, з'являються зародки вірувань: анімізм (культ предків, вшанування померлих), тотемізм (віра в спільного предка з тварин чи рослин), фетишизм (поклоніння предметам неживої природи).

У середньокамґяну добу -- мезоліт (9-6 тис. до н.е.) -- сформувався сучасний клімат, став близьким до нинішнього тваринний і рослинний світ. Важливим заняттям людини залишалося полювання. Значно зростає роль рибальства. Також набуло поширення збирання черепах, ягід тощо. У межах України можна виділити три групи мезолітичних племен: полісько-північну, наддністрянську і степову, які дещо різнилися між собою побутом та звичаями [1, 104].

У мезоліті відбувалися значні зміни у виробництві і подальшому вдосконаленні знарядь праці. Зокрема, були винайдені лук і стріли. Почалося приручення диких тварин -- собак, свиней. Таким чином, виникають перші форми відтворюючого господарства. Судячи з поховального обряду, люди вірили в загробне життя, поклонялися небесним світилам, передусім сонцю. Померлих почали ховати на могильниках, за межами стоянок.

Завершальною стадією кам'яного віку була епоха неоліту (новий кам'яний вік), котра тривала з VI по 111 тис. до н.е. На цей час клімат стає більш теплим і вологим. Відбувається подальше удосконалення знарядь праці, приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Значно розширюється відтворююче господарство, особливо мотижне землеробство, скотарство, що сприяло швидкому зростанню чисельності населення. Все це свідчило про настання нового етапу в історії людства, своєрідної неолітичної революції. В цей час виникло виробництво ліпного глиняного посуду без гончарного круга.

IV-III тис. до н.е. -- час переходу від камґяного періоду до доби металів, що отримав назву енеоліт (мідно-камґяний вік). В цю перехідну епоху на території України людина не лише опанувала технологію обробки міді, а й зробила кроку подальшому прогресі відтворюючих форм господарства -- землеробства і скотарства. Слід відзначити, що кольорові метали практично не вплинули на господарство, проте прискорили соціальний розвиток. Відбувалося подальше зростання продуктивності праці, створювалися умови для товарообміну та майнового розшарування суспільства.

Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. Її пам'ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX -- на початку XX ст. вченим В. Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземноморґї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії [6, 94].

Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Обробка ґрунту здійснювалася переважно мотиками, рідше застосовували рала. Це різко підвищило загальну культуру землеробства. Розводили також велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней та ін. Трипільці знали прядіння і ткацтво, ліпили і випалювали в печах глиняний посуд з досить складним, в тому числі фарбовим, орнаментом, використовували металеві вироби і одночасно продовжували виробляти різні речі з кременю. Кам'яні знаряддя праці значно переважали металеві за кількістю, а часто і якістю.

Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. Їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев'яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців -- різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з'явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та ін., які свідчили про панування культу родючості.

Трипільська цивілізація пов'язана з розвинутою культурою Східного Середземноморґя. Вона входила в єдине ціле тодішнього культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передала йому в спадок частину своєї цивілізації.

У другій половині III тис. до н.е. із Центральної та Північної Європи, а також з Поволжя на територію України переселяються нові й нові групи племен, які й призвели до загибелі трипільської цивілізації.

У II тис. до н.е. на території Східної Європи поширюються вироби з бронзи (сплав міді з оловом та іншими домішками, що мав більшу твердість, нижчу температуру плавлення). Відбувається подальше вдосконалення та розширення виробництва, підвищується якість знарядь праці.

У другій половині III тис. -- першій половині II тис. до н.е. у Східній Європі проживали носії шнурової кераміки. Для цього періоду важливим є відокремлення скотарства від землеробства, поширення кочового скотарства, яке стає основним видом діяльності чоловіків, і вони починають відігравати головну роль у господарському житті. Розвивається металургійне виробництво, і чоловіки були провідною силою у цій сфері господарського життя, як і в землеробстві, обміні, суспільному житті, військовій діяльності. Зростання ролі чоловіків веде до патріархату [8, 84].

Характерними археологічними культурами бронзового віку на значній частині України є катакомбна і зрубна, залежно від форми поховань.

У похованих чоловіків тих часів виявляється все більше зброї, що означало зростання ролі військової справи. На цей час війни стали вигідними, бо велися з метою розширення території, заради грабежів, захоплення військовополонених, яких перетворювали на рабів або використовували як товар.

Користуючись достатньо досконалими знаряддями праці, людина виробляє більшу кількість землеробської, тваринницької та іншої продукції, ніж це було необхідно для підтримання її життєдіяльності. З розвитком виробництва зростає потреба в нових робочих руках. Ці потреби задовольняли війни, під час яких захоплювалися полонені. Вони стали майже безперервними, і кількість рабів зростала. Але на території Східної Європи рабство в період бронзового віку мало переважно патріархальний характер: раби (військовополонені) в більшості випадків входили до складу патріархальних сімей, працювали разом з її членами. Частину їх відпускали. З'явилися фахова диференціація, соціальна нерівність, багатство і бідність. Формується військово-політична структура суспільства, особливо в степовій частині України, яка спиралася на патріархальну сім'ю, племінну організацію та кочову скотарську економіку. У лісостеповій зоні соціально-політична і економічна структури були близькі до степової.

У добу бронзи відбуваються значні суспільно-політичні зміни: великі племена розпадалися, менші обґєднувалися, заселяли нові землі, завойовуючи або мирно співіснуючи з давнішими поселенцями. Утворювалися нові етнічні спільності, які, як стверджують сучасні дослідники, стали основою більшості сучасних європейських та азіатських націй.

На той час в Україні існували три етнічно-культурні зони, в яких населення, вірування і господарство мали свої характерні риси. У північно-східній частині України жили нащадки неолітичних племен, а також південна частина величезного праугрофінського етнічного масиву. Всі вони розвивалися повільніше, зазнавали менше культурних та етнічних впливів. У степовій зоні -- від Дону до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, частково місцеві, індоіранські, частково ті, що прийшли з Кавказу та східних степів.

На Правобережжі Дніпра, в Наддністрянщині, на Волині та Поділлі мешкали індоєвропейські племена з давніми традиціями землеробської культури, серед яких були предки прасловґян.

Лінгвістичні та археологічні дослідження доводять, що землі між Сяном на заході і Дніпром на сході, Припґяттю на півночі та Карпатами на півдні були прабатьківщиною словґян. Тут уже в середині II тис. до н.е., як вважають вчені, починається формування прасловґянських племен, походження яких повґязується з консолідацією частини племен, які ще на початку II тис. до н.е. відділилися від індоєвропейського масиву, їхня мова, матеріальна культура і вірування мали багато спільних рис. їм належить тшинецько-комарівська культура, що увібрала в себе елементи інших культур (сусідніх праугрофіннів та прибалтів на півночі, прафракійців, індоіранців -- на півдні). Але у більшості археологів слов'янське коріння у тшинецько-комарівській культурі викликає сумнів. Історію прасловґян вчені поділяють на два періоди: ранній (протословґя-ни) та пізній.

Ранній (XVI--XI ст. до н.е.) був періодом консолідації прасловґянських (протословґянських), в основному індоєвропейських, племен. Йому відповідали тшинецька, комарівська та білогрудівська археологічні культури. Племена, що залишили ці культури, жили на берегах річок та озер у наземних і напівземлянкових житлах, збудованих переважно із дерева. Ці племена займалися землеробством і скотарством. В орному землеробстві використовувалися тяглові тварини (бики), дерев'яні рала, крем'яні та бронзові серпи, кісткові, рогові та кам'яні мотики, зернотерки та ін. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виробляли посуд для збереження зерна, розводили велику рогату худобу, коней, свиней, кіз [11, 84].

2. Трипільська культура - найяскравіша археологічна культура

У IV-III тис. до н.е. на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), характерного не лише опануванням технології виробництва та обробки міді, але й подальшим прогресом відтворювальних форм господарства -- землеробства і тваринництва (скотарства). Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Крім неї, дослідники виділяють на території нинішньої України й інші землеробсько-скотарські культури: гумельницьку, середньостогівську, лійчастої кераміки, кулястих амфор, кеміобинську. Поліські райони, як і до цього, населяли мисливсько-риболовецькі племена дніпро-донецької культури та культури ямково-гребінцевої кераміки. Зберігалася нерівномірність соціально-економічного й духовного розвитку згадуваних вище двох культурно-господарських зон.

На початку 90-х років XIX ст. В. Хвойка висунув припущення, що слов'яни і неолітична людність середнього Подніпров'я -- це один етнос. Сміливу гіпотезу він підкріпив археологічними розкопками поблизу с. Трипілля (нині Кагарлицький р-н Київської обл.), звідки, за місцем знахідок перших пам'яток, пішла назва "трипільська культура". За типологічними ознаками ця культура споріднена з культурами дунайського басейну, Балканського півострова, островів Східного Середземномор'я і Малої Азії. Це дає змогу підвести наукову основу для орієнтації і визначення ареалу її впливу на розвиток культур зазначених регіонів [9, 119].

Трипільська культура датується IV-III тис. до н.е. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; розміри будівель становили 100 --140 м2; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500 -- 600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.

На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. Так, у селищі, виявленому поблизу с. Володимирівка на Південному Бузі, налічувалося понад 200 глинобитних будинків, у котрих могли мешкати до 2 тис. осіб. На пізньому етапі істотно зросла чисельність трипільців, і знову ж таки ще більшими стали розміри їхніх поселень. З'являються поселення "гіганти" площею 280 -- 400 га з кількістю будинків від 1 до 1,5 тис. Вони відкриті у Південному Побужжі біля сіл Доброводи, Талянки, Майданецьке та ін. [7, 85] .

Активне формування трипільської спільності відбувалося на сучасній території України на основі синтезу місцевих і прийшлих елементів. Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я і басейн Південного Бугу; впродовж другої половини IV--III тис. до н.е. вони просунулися на Верхнє Подністров'я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра і частину території Лівобережжя.

Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування. Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці загалом зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В низці районів мешкання трипільців виявлені численні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.

Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Художній рівень їх достатньо високий, за ними певною мірою можна простежити етнічний етап. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител. Характерна їх ознака -- яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів. Велику кількість посуду трипільці виготовляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Ці розписи складалися з рослинного або геометричного орнаменту, інколи -- зображень одомашнених тварин, зокрема кіз і корів. На уламках глиняного посуду залишилися слі ди сонячних символів: хрести, різновиди свастики тощо. Такі вірування отримали назву солярних.

Є підстави вважати, що трипільська культура виникла в умовах матріархального суспільства, оскільки під час розкопок археологи виявили чималу кількість глиняних фігурок людей, серед яких переважають жіночі зображення на зразок "венер" палеоліту. Вони, радше, уособлювали вірування в духів предків і, передусім, у материнських богів. Однак серед цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань і про естетичні уподобання трипільців, безпосередньо пов'язані з їх повсякденним побутом. Відомо, що в їх господарстві тварини мали важливе значення. Люди розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець, використовували тварин як тяглову силу при зорюванні землі, перевезенні врожаю, будівельних матеріалів, а з овечої вовни навчилися виробляти одяг.

Рідкісні знахідки пластики зі зображенням людей, призначення яких не зовсім зрозуміле. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини. У межах помешкань трапляються також поховані кістки та черепи домашніх тварин: бика, собаки, свині.

Характер господарської діяльності трипільців зумовив подальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формувалися племена, зароджувалися міжплемінні об'єднання, складалася ієрархічна структура родів, виділялися найзнатніші з них на чолі з визнаними главами -- патріархами.

Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України. Однак відтепер традиції землеробства разом з осілим способом життя стали вирішальними при визначенні культурного розвитку племен на наших землях.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами у соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою стала патріархальна сім'я, а це засвідчує про перехід від материнського до батьківського родового ладу -- патріархату [6, 34].

3. Державогенез на території України 9-го століття

Доба VI-IX ст. в історії східного слов'янства характеризується глибокими якісними суспільними змінами, визріванням, та становленням тих факторів суспільного життя, що сприяли в IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Східної Європи.

Система господарювання східних слов'ян ґрунтувалася головним чином на землеробстві. Допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. Протягом VII-IX ст. значно удосконалюється техніка землеробства. Саме на цей час припадають поява і поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотик, ручних жорен. Розширюється асортимент вирощуваних злаків, починають активно культивуватися пшениця, жито, ячмінь, овес. Археологічні знахідки зерен ярих та озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства.

Підвищення продуктивності праці й зростання виробництва додаткового продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері. Земля, насамперед орні ділянки, і результати праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. Поступово розгортається процес розпаду родових патріархальних зв'язків і відбувається перехід до сусідської територіальної общини.

Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшаруванню, розкладу родово-общинного ладу, формуванню феодальної системи. Військова та племінна знать дедалі більше концентрує у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовує працю рабів та збіднілих общинників (смердів). На цьому ґрунті спочатку зароджується, а потім поглиблюється класова диференціація -- землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються на феодально-залежне населення, що створює передумови для активного державотворчого процесу.

У IV-VII ст. у східнослов'янських племен значного поширення набувають ремесла -- залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, тобто саме ті галузі, що визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєво забезпечуючих сфер -- землеробства та військової справи [8, 75].

На цьому етапі металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (понад 30 назв), удосконалюється технологія, якість продукції підвищується.

Прогресивні зміни в розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну як між общинами, так і всередині общин, що сприяло активізації торгівлі та виникненню і зростанню кількості постійних поселень, у яких відбувався міжобщинний обмін, -- «градів».

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII-X ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, Хозарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, -- збагачувало слов'янську родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства, з іншого -- надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торговельних шляхів та створення власної державності. До того ж торгівля сприяла державотворчому процесу, ніби «зшиваючи» в одне ціле строкаті клаптики земель слов'янських сусідських територіальних общин.

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен -- дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII- IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення -- племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII-IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередка в дніпровських слов'ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка «Бертинські аннали» повідомляє про послів «народу Рос», які 839 р. прибули до імператора франків Людовика Благочестивого в Інгельгейм.

У V-VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII-IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов'ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:

- еволюція родоплемінної організації, збільшення об'єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше -- спадкова);

- зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади;

- прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Сфера культури та побуту. Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберігала спільні риси. Як правило, слов'янські поселення мали площу 1-2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. -- пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов'ян [3, 59].

Отже, зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов'ян у VI-IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше становлення державності в східних слов'ян було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов'янського суспільства, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення -- князівська влада та інші елементи державотворчого процесу -- мають переважно місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави.

первісний общинний україна трипільська культура

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік ), енеоліт (мідно - кам'яний вік), бронзовий вік (залізний вік).

Первісні люди на території України з'явилися не менше як 1 млн. років тому в період стародавнього кам'яного віку (палеоліт). Вони жили стадами, вміли застосовувати камені і дерев'яні палиці, а також виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

Первісне людське стадо стало першою суспільною формою об 'єднання людей, первісний колектив прийшов на зміну зоологічному групуванню предків людини. На сучасній території України виявлено чимало слідів діяльності первісних людей: на Хмельниччині, Запоріжжі, Житомирщині. Залишки кісток того часу - неандертальців радянські археологи виявили в Криму (1924 р.). Сліди діяльності давніх людей збереглися у вигляді залишків поселень і жител, майстерень, поховань, різноманітних знарядь праці, зброї, предметів домашнього вжитку, витворів мистецтва.

В археологічному відношенні територія України належить до найбільш досліджених регіонів.

Людське суспільство протягом багатьох століть існування переборювало труднощі боротьби з силами природи і водночас безупинно підвищувало рівень розвитку виробництва, побуту та культури.

Розвиток скотарства, землеробства, ремесла й обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки. Домашня робота жінки втратила своє значення у порівнянні з промисловою працею чоловіка; його праця була всім, її робота незначним придатком.

Внаслідок цього утворилась патріархальна організація суспільства, спорідненість і спадкування велися по батьківській лінії. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Освоєння виробництва заліза на початку І тисячоліття до н. е. сприяло подальшому розвитку продуктивних сил, загальному прогресу суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробсва. Розвиток скотарства ремесла і торгівлі прискорив розклад первіснообщинного ладу в племена. З появою майнової нерівності, соціального розшарування в суспільстві з'явилися умови для експлуатації людини людиною, поділу суспільства на класи та виникнення держави, й означало початок цивілізації. В повсякденному спілкуванні ми часто вживаємо слова "цивілізація" і "культура" як синоніми, що в науковому розумінні невірно. Культура виникла разом з людиною і буде існувати стільки, скільки існуватиме рід людський. Якщо культура виникла разом з людиною до цивілізація народилась всього 5 тис. років тому (держави-міста Єгипту та Месопотамія). Для цивілізації характерні суспільний поділ праці, розквіт товарного виробництва, розкол суспільства на антагоністичні класи, експлуатація людини людиною і наявність держави.

Таким чином, первіснообщинний лад на території України - важливий період історії. Багато тисячоліть люди жили в безкласному суспільстві, яке пройшло довгий шлях розвитку від первісного стада до матріархальної і патріархальної общин. Люди прийшли до класового суспільства озброєні великим трудовим і духовним досвідом, що зумовило прогрес у наступні епохи.

Список використаних джерел

1. Борисенко В. Курс української історії. - К., 1997.

2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття. - К., 1996.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т.1-2.- К., 1994.

4. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. - Л., 1996.

5. Історія України. Конспект лекцій. / Кер. авт. кол. В. Британ. - Д.: НМетАУ, 2001.

6. Історія України: Навчальний посібник / Під ред. В.А. Смолія. - К., 2000.

7. Новітня історія України ХХ століття. - К., 2002.

8. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х томах. - К., 1993.

9. Рибалка І. Історія України. Ч. 1-2.- Х., 1995, 1997.

10. Світлична В.В. Історія України. - К.; Л., 2003.

11. Субтельний О. Україна: історія. - К., 1996.

12. Українська діаспора у світі. Довідник. - К., 1993.

13. Українці в зарубіжному світі. - К., 1991.

14. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 1997.

Размещено на Allbest.ru