Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Культура України у XVII-XVIII столітті. Театральна культура, шкільна драма

На XVII-XVIII ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах - Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам'яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу високоповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізації практикувалися також під час філософських диспутів та "орацій". У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.

Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п'єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували "рекреаційні" вистави просто неба.

До шкільного репертуару включали переважно різдвяні й великодні драми, а також п'єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, - анонімні, як, наприклад, перша відома шкільна драма "Олексій, чоловік Божий".

Алегоричний зміст драм-мораліте на зразок "Царства натури людської" передбачав уведення дійових осіб, в яких персоніфікувалися людські чесноти чи вади, певні моральні поняття: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Тиранство, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорстокість, проти яких спрямовувалося сатиричне вістря авторів.

Драми на історичні теми присвячували реальним подіям і видатним постатям. Так, у трагікомедії Ф. Прокоповича "Володимир" зображено події прийняття християнства на Русі, проте насправді у ній ідеться про гетьмана І. Мазепу та його культурницьку ді­яльність. У драмі невідомого автора "Милость Божія" головною дійовою особою виступає герой національно-визвольної війни Б. Хмельницький.

Барокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали "книжною" мовою, з розважальною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Такими, наприклад, були сцена “іграніє свадьби" з "Олексія, чоловіка Божого", або бувальщин, дійовими особами яких виступали прості селяни, козаки, студенти. Нерідко зміст інтермедій зводився до суперечок двох персонажів: батька - сина, українця - польського пана (або німця, цигана). Поступово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром - своєрідною попередницею жанру комедії.

Костюми й сценічне обладнання у шкільній драмі були зумовлені текстом. Алегоричні фігури або реалістичні персонажі вдягалися відповідно до уявлень про міфологічні, біблійні чи історичні постаті. Кожна дійова особа мала в руці характерні атрибути, що символізували конкретну людину. Під час вистав застосовували завісу, різні сценічні й світлові ефекти, що імітували польоти, палаючий вогонь, звуки грому, море з кораблем, що потопає серед хвиль, тощо.

Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом ("хор ангелів"), кантами, інструментальною музикою (гуслі, сопілка, тимпани, цитра), рідше - танцями.

Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не з'ясовано, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що студенти-мандрівники ходили під час Різдвяних свят із вертепом селами й хуторами, відвідували панські садиби й козацькі оселі, заробляючи собі на хліб. Вертепна дія розігрувалася у великій дерев'яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізувалися щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах.

Така конструкція скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома сюжетними лініями - релігійною і народною. На верхньому, "небесному", поверсі розігрувалася християнська драма-містерія про народження Христа Дівою Марією, співалися янгольські хори, канти, колядки. На нижньому, "земному", - стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та інші персонажі. У другій, інтермедійній дії розігрувалися комічні сценки та діалоги з українського життя, виконувалися народні пісні й танці, грали "троїсті музики". Наприкінці з'являвся головний герой - народний захисник сміливий Запорожець. Цю ляльку робили вищою за всі інші й одягали в яскравий український костюм.

На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем широких кіл народу, предтечею демократичного театру.

У м. Дубно на Волині наприкінці XVI-XVII ст. уперше було зведено великий міський театр, в якому виступала польська трупа. Аматорські театри існували в палацах українських, польських, російських магнатів, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії.

Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини. Шкільна драма була поширеною на Україні в барокову добу XVII-XVIII століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Так, драма Феофана Прокоповича присвячена засновнику християнства на Русі Володимиру Великому. Шкільна драма мала мати кілька типів, в залежності від тематики: великодні, різдвяні, драми про святих православної церкви та історичні драми. До історичного типу драми належить п'єса "Володимир".

Слід ще зазначити, що шкільна драма доби бароко мала важливе значення для подальшого розвитку української драматургії (XIX століття), її вплив був величезний і в Росії.

До шкільних драм додавали, як правило, інтермедії -

гумористичні сценки, що їх грали в антрактах. У цих сценках

змальовані побутові картинки, порушені соціальні питання того часу

взаємини селян і панів, козаків і російських солдатів. Сюжетами

інтермедій були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін.

Високий ідейний та художній рівень інтермедій до драм М.

Довгалевського "Комическое действие" (1736), "Властотворний образ"

(1737), до драми Г. Кониського "Воскресіння мертвих" (1747).

На ХУІІ ст. припадає утвердження утвердження в українській літературі драматичних жанрів. Драматичні твори писалися з освітньою і виховною метою. Авторами, як правило, були викладачі поетики, виконавцями - учні, глядачами - всі члени колегії.

Шкільна драма спочатку мала в основному педагогічне призначення - вчити студентів акторському мистецтву. Але вона також послужила також основою виникнення шкільного театру.

Основи теорії драматичних жанрів розроблялися в курсах поетики, що читалися в Києво-Могилянській колегії.

Викладачі поетики були зобов'язані не лише читати теоретичний курс, але для ілюстрації писати драми і вставляти їх силами студентами.

Спектаклі відбувалися або на сцені колегії або просто неба, на майдані, перед широкою аудиторією.

Дія одного могла приходити одночасно на землі, в пеклі і раю. Пекло умовно позначалося нижньою частиною кону, куди вели східці. Підвищення означало рай. Були також декорації, реквізит, костюми. Застосовувалися театральні ефекти - видові, звукові. На сцені також з'являлися птахи, звірі, дракони, мерці. Всі ролі виконували хлопці.

Українська шкільна драма ХУІІ ст. розвивалась на певних традиціях. Вона розвинулась на основі середньовічної духовності західноєвропейської драми, а також була продуктом шкільної освіти.

На сцену виходять один за одним сім школярів (отроків) і декламують вірші, у яких за біблійною схемою розповідається про основні події різдва. Декламації не вимагали ні сцени, ні декорацій, ні великої кількості учасників і спеціальної режисерської підготовки.

Авторами подібних творів могли бути студенти, що гуртом збирали милостиню під час великодніх свят і з цієї нагоди складали спеціальні декламації. Вони дуже близькі до звичайних великодніх чи різдвяних віршів, різняться від них лише своєю драматизовано формою.

Мораліте (від лат. moralic - моральний) - повчальна алегорична драма, поширена в Західній Європі у ХУ-ХУІ ст. На Україну прийшла із розвитком шкільного театру з кінця ХУІ-поч. ХУІІ ст. і проіснувала аж до половини ХУІІІ ст. як різновид шкільної драми.

П'єси цього жанру виставлялися на шкільній сцені на масницю. Вони закликали до медитацій про саме життя, нагадували про неминучість розплати за гріхи, відображали загальні закони світопорядку, повторюючи його структуру, будувалися на схематизованих взаємовідносинах людини з світом, що проходила, як правило, від колиски до могили, одночасно прямувала до раю, якщо грішила. Герой мораліте пасивний. За нього борються сили добра і зла і він відчуває на собі їхній вплив. Ця боротьба демонструється співвідношенням алегоричних образів, що уособлювали його вади і доброчесності. Людина сама нічого не вирішує, не здатна втручатися в боротьбу пристрастей.

Елементи мораліте впліталися майже в усі п'єси, що ставилися у шкільному театрі. Вони були наявні в містеріях, міраклях, історичних драмах. Але найбільшою мірою збережено структуру мораліте у п'єсі Георгія Кониського „Воскресеніє мертвих”, Сюжет твору побудовано на протиставленні двох героїв Гіпомена (праведника) та Діоктити (грішника), що показані в житті і смерті.

Містерія (від гр. mysterion - таїнство, таємний релігійний обряд на честь якогось божества) - релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства. В основу містерії різдвяної на великодньої покладено біблійні сюжети. Виникнувши в 13 ст., вона розповсюдилась у 14-15 ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції великомасштабними видовищами. Містерії інсценізували народження, смерть і воскресіння Христа. Ці три події християнської історії були їх композиційними центрами. Навколо центральних подій компонувались безліч інших євангельських епізодів (про прикликання апостолів, про вилікування розслабленого, про зцілення німого, про тайну вечерю). Містерія успадкована Київським шкільним театром від середньовіччя

Інтермедії. з'являються разом з декламаціями, діалогами, шкільними драмами. Вони теж виникли у зв'язку з розвитком цього жанру в польській літературі і споріднені з аналогічними явищами світової літератури - італійською комедією масок, англійськими інтермедіями, але за змістом є відображенням життя і побуту українського народу, написані, як правило, розмовною українською мовою, широко використовували місцеві фольклорні сюжети, мотиви, образи.

Найдавнішими відомими нині українськими пам'ятками інтермедійного жанру, якими й розпочинається історія української комедії, є дві інтермедії до драм Якуба Гаватовича, поставлені в 1619 р. в м. Кам'янці-Струмиловій.

Жанр інтермедії мав великий вплив і на розвиток подальшої української літератури. Його значення в історії української літератури добре визначив І. Франко: „ Значення їх для дальшого розвою нашої літератури було далеко більше, ніж самих драм. На се складалися головно дві причини: Інтермедія писана була мовою, близькою до народної, а не раз і чисто народною, і зміст свій, колорит, спосіб вислову черпала з окружаючого життя народного. Симпатії і антипатії народні виявлялися тут вповні; в жартівливій формі порушувано не раз найтяжчі рани народного життя: притиски збоку панів, нещастя релігійних роздорів і т.д. В гумористичнім і сатиричнім дусі інтермедій зложені були в ХУІІІ віці також численні „вірші” Рождественські і пасхальні, котрі часто є не тільки епічним переказом драматичних і сценічних штук, а мовою і писательською манерою являються безпосередніми попередниками „Енеїди" Котляревського та „Пана та собаки” Артемівського.

У спектаклях українського шкільного театру головна драматична дія Великодного та Різдвяного циклів переривалась інтермедіями й інтерлюдіями - короткими жартівливими вставними або окремими сценками з народного побуту, часто гостросоціального змісту та локально забарвленої міжнародної сюжетики: мандрівні анекдоти, фабліо та новели, казки та повсякденні історії, які або пояснювали основну дію вистави, коментуючи її, або, здебільшого, мали самостійне значення. Від вистав народної драми, шкільних і вертепних спектаклів в українському театрі починається традиція написання віршованих драм на світові сюжети, риторичного та бомбастичного стилю, контрастного чергування епізодів - монтажної побудови сценічної дії, узагальнених образів-масок, соціальних побутових типів, вставних номерів хору, дійових масовок, умовної ігрової театральності, відкритого спілкування з глядачами, як базових домінант і констант у тяглості мінливих значень української видовищної і драматичної культури.

У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія - таїнство спокутування гріхів людей Ісусом Христом; міракл - події життя святих; мораліте - драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру.

Шкільна драма розробляла не тільки релігійні, але і світські теми. Її мета полягала передусім у допомозі учням і студентам в їх вивченні творів грецьких та римських авторів, а також Біблії. Поет Дмитро Туптало створив різдвяну драму “Комедія на Різдво Христове”, Симеон Полоцький - драму “Про Навуходоносора”, Григорій Кониський - “Воскресіння мертвих”.

Розквіт театру закономірно настає у суспільствах героїчного типу за часів загострення провокативної ситуації змін. Принципово важливим є перенаголошення жанру українських билин не лише як творів народного епосу, які пізніше здебільшого перетворювались на народні казки, а як старовинних епічних драм, які ставали літературною основою для тих же театралізованих читань.

український шкільний театр культура

Література

1. Грицай М.С. Українська драматургія ХУІІ - ХУІІІ ст. - К., 1974.

2. Софронова Л.А. Поетика словянского театра. ХУІІ - пер. пол. ХУІІІ ст.: Польща, Украина, Розсип. - М., 1982.

3.І. Франко. Русько-український театр // т.29. - С.293-336.

4. Орест Субтельний. Історія України. Культура 16-17ст.

5. Книга минулих літ.

Размещено на Allbest.ru