В І тисячолітті Монголії-на Сході до Карпат-на Заході, панівною формою господарства стає кочове скотарство. Разом з тим набувають великого поширення морфологічно близькі між собою, предмети озброєння, кінського спорядження, побутові речі та одяг. Стає характерним особливе прикладне мистецтво, виразною рисою якого є своєрідно зображення стилізованих тварин - так званий скіфський “звіриний стиль”.

Носіями цих нових близьких за своїм складом культур, які запроваджено називати культурами скіфського типу, були різні, але споріднені між собою іраномовні кочові племена, що широко розселилися в степах та нагір'ях Євразії: в Казахстані і Киргизії - сани, на схід від Каспію - масагети, в Поволжі та Південному Приураллі - савромати, а в Північному Причорномор'ї - скіфи.

Скіфи - це грецька назва іраномовних кочовиків українських степів VІІ-ІІІст. до н. е. Їхня самоназва сколоти. Першу згадку про скіфів маємо в ассирійському джерелі, що датується близько 674 р. до н. е. У цей час Ассирія потерпала від нападів войовничих кінних стрілків з луків, які вдерлися у Закавказзя з півночі, з країни Ішкуза на чолі з царем Партатуа. Пізніше скіфи стали союзниками Ассирії в боротьбі з посталими мідійцями коли мідійці обложили ассирійську столицю Ніневію "Величезне скіфське військо на чолі з царем Мадієм сином Прототія розбило мідян. Скіфські кіннотники могутньою хвилею прокотилися через весь Близький Схід і зупинилися на кордоні Єгипту". Про ці драматичні події свідчить не лише численні близькосхідні письмові джерела, а й масове поширення типових скіфських наконечників стріл VІІ ст. до н. е. на землях від Кавказу до Східного кордону Єгипту. Наслідком такого грабіжницького походу було зруйнування урартської фортеці Тайшебаїні, рештки якої досліджені археологами на горбі Карміл-Блур під Єреваном. При розкопах було знайдено численні ранньоскіфські наконечники стріл, які стирчали у стінах спаленого укріплення.

Наступ скіфів був викликаний не тільки в тисячолітті до н. е. в Азії та Східній Європі, від переслідуванням кіммерійців, воно співпало з наступом Кіаксара на Ніневію і напевно було результатом заключного договору між Партатуа і Асархаддоном. В Британському музеї зберігається частина вавілонської літописі за 616 - 608рр до н. е., який містить наступні події: " В 614 році Кіаксар взяв облогу Ніневію і Ашур. Послідній він взяв із Ніневії, в Ніневії облогу прийшлося зняти. Помішали йому в цьому, напевне, скіфи Мадія." Кіаксару згодом вдалося схилити скіфів на свою сторону в 612 році, Ніневія була взята союзними мідями, вавілонянами і скіфами. Таким чином, вторгнення скіфів відбулося в 616 р., вони здолали мідян, потім виступили з ними в союзі, нанесли поразки єгиптянам, по вавилонській хроніці 609 році. Близько 28 років вони володіли Мідією. Не наважуючись вступити з скіфами в бій, Кіаксар запросив скіфських вождів на бенкет і напоївши, перебив.

Слід зазначити, що місто Саккиз, було центром Маннейського царства що мало спільні кордони з такими могутніми країнами того часу, як Ассирія і Урарту. Саме в ассирійських клинописних документах згадується військо скіфів які живуть в області країні Манеїв. Звідти вони подолавши перевали нападають на прикордонні райони Ассирії. Пов'язавши ці свідчення із Саннизьким скарбом деякі фахівці (Р. Гіршман, О.І. Тереножкін, В.А. Ільїнська) дійшли висновку, що саме тут розташовувалось “Скіфське царство”, або за ассирійськими джерелами “країна Ішкуза”. Відомо також інша версія локалізації “Скіфського царства" на південь від головного Кавказького хребта, а саме на землях сучасного Азербайджану в межиріччі Кури й Аранкса. Проте, ретельний аналіз і виявленого тут археологічного матеріалу на дає вагомих підстав для підтвердження цієї гіпотези.

Легендарне царство Ішкуза з якого скіфи чинили напади на Закавказзя та передню Азію знаходилось на Північному Кавказі та Кубані. Саме тут сконцентрована переважна більшість скіфських курганів VІІ - VІст. до н. е. Цікаво,що серед знайденого в цих могилах типово скіфських речей, багато виробів близькосхідного походження із срібла і золота. Вони потрапили до скіфів під час грабіжницьких походів на Закавказзя. Із сотнями скіфських поховань Північного Кавказу контрастує невелика їх кількість у степах півдня України. Перші звістки про скіфів у Північному Причорномор'ї значні, але не назвиваючи їх ім'я Ілліада, вона називає їх епітетами справедливих доїтелів кобил, які харчуються молоком. У письменника VІІІст. до н. е. Гесіода гомерівські доїте лі кобил прямо названі скіфами.

За часів передньоазіатських походів, якщо виходити з даних археології, територія сучасної степової України була заселена досить слабо. Загалом тут налічується близько 20 скіфських пам'яток VІІ-VІст. до н. е. До всього ж це не багаті поховання рядових общинників. Ситуація змінюється лише з кінця VІ ст. до н. е коли в південних районах Північного Причорномор'я кількість скіфських поховальних пам'яток починає помітно збільшуватись на відміну від попереднього часу. До кінця VІст. і V ст. до н. е. можна віднести близько сто скіфських поховань відкритих у межиріччі Дону і Дунаю, причому більшість їх концентрується на Нижньому Подніпров'ї та Степовому Криму. Тут було виявлено найбагатші скіфські поховання того періоду - кургани, перша Заводська і Чабанцева могила на Дніпропетровщині, Золотий та Акмечетьський у Криму тощо. На жаль, сам процес переміщення основного ядра скіфських племен із східних районів Європейського степу до Північного Причорномор'я матеріально не фіксується. Єдиним відгомоном від цих подій є відома розповідь Геродота “Скіфи які були відсутні протягом 28 років, коли вони повернулися до своєї країни, спідкали випробування такі тяжкі, які ті що були в Мідії, адже вони зустріли там численне вороже військо, бо скіфські жінки через те, що їхніх чоловіків не було з ними так довго, взяли собі за чоловіків рабів. Отже, від цих скіфських рабів і від жінок народилося і виросло покоління юнаків, які довідавшись про своє походження, виступили проти тих що повернулися з Мідії. Після багатьох боїв; коли виявилось, що скіфи не можуть подолати супротивників один зі скіфів сказав так: “Що ж це ми робимо скіфи? Ми б'ємося з нашими рабами і в битвах нас стає менше і їхнє число також зменшується. Ось що тепер, як мені здається треба зробити відкинути списи на луки і кожному взяти батіг і як найшвидше піти проти них." Почувши це, скіфи так і зробили, а здивувавшись тому, що сталося, юнаки припинили битву і повтікали. Напівлегендарний, епічний характер цієї оповіді викликав у багатьох спеціалістів сумніви щодо її історичної достовірності, але інші фахівці вбачають у цьому уривку відображення якихось конкретних подій пов'язаних із остаточним опануванням скіфами великих просторів Північного Причорномор'я. До речі, даний сюжет був досить популярним, його навіть "проілюстрували давні митці - сцена битви дорослих бородатих скіфів із безбородими юнаками. "

З кінця VІ ст. до н. е. скіфи впевнено контролювали ситуацію у Північному Надчорномор'ї. Про це писав Геродот, який відвідав за Ольвію в середині V ст. до. н. е. Число скіфських пам'яток в українських степах різко зросло наприкінці VІ ст. досягаючи максимуму у ІVст. до н. е. Незадовго після встановлення скіфського контролю над Північним Надчорномор'ям, остання зазнала нападу величезного перського війська на чолі з царем Дарієм І Гідаспом. Ця драматична подія сталася близько 514р до н. е. і була докладно описана Геродотом [36, с. 199-273].

Після падіння Ассирії на Близькому Сході запанувала Персія. Мріючи про світове панування, перські правителі почали готуватися до завоювання Греції. Для цього треба було відрізати її від чорноморського хліба і забезпечити тили перському війську, підкоривши скіфів. На Близькому Сході ще добре пам'ятали навалу з півночі скіфської кінноти. Це стало формальним приводом для вторгнення персів до Скіфії. “Цар побажав тепер покарати скіфів за вторгнення в Мідію" - писав Геродот.

Не викликає сумніву,що спроба Дарія І підкорити скіфів була частиною великого стратегічного задуму. Напередодні виснажливої боротьби з материковою Грецією перський володар міг мати кілька цілей. По-перше, наслідком вдалої воєнної експедиції стало б “замирення” на певний час непокірних степовиків, пам'ять про тяжку владу яких у Передній Азії була ще досить свіжою, та забезпечення недоторканості північних кордонів Греції. По-друге, поширення влади Персії на північно причорноморській землі мало відрізати останні від Греції. Куди в обмін на предмети розкоші, вино та олію йшов потужний потік збіжжя, риби, худоби, рабів та шкіри необхідних грекам товарів. Воєнні дії розпочалися своєрідною “розвідною боєм”. Як розповідає грецький історик Ксетій Книдський, який жив у другій половині Vст. до н. е.: " спочатку Дарій І-й наказав перському сатрапу у Каппадокії Аріарану здійснити напад на скіфські землі. Останній на тридцяти п'ятдесятивесельних суднах діставшися з військом Скіфських берегів і захопив у полон не тільки “простих” скіфів, а й брата скіфського царя.

Дарій привів до Дунаю за словами Геродота 700 000 воїнів і ескадру в 600 кораблів під командою іонійських тиранів. Ескадра в дунайських гирлах була розміщена дуже вдало і її прямим обов'язком була охорона дунайського моста, але вона дуже швидко могла надати допомогу Дарію І і на скіфській землі. По розрахунках Геродота корабель робив на морі 230км за добу. Від Дунаю до Ольвії корабель міг доплисти менше ніж за одну добу і до Пантікапея на Боспорі Кіммерійському - за дві доби і одну ніч. Укріплений район Дарія у річки Оар і Лик міг бути досягнутий дунайською ескадрою за чотири доби безперервного руху. Можливо, що в цьому і був зміст організації укріплень близько до самого моря недалеко портового міста Кремни.

“Дарій зав'язав на ремені шість-десять вузликів і потім покликав на народ тиранів іонійських міст і так промовив: “Іонійці” моє рішення, що я його попередньо висловив щодо моста, я скасовую, а ви візьміть тепер цей ремінь і ось що робіть з ним: щойно ви побачили як я виступлю в похід проти скіфів, починайте щодня розв'язувати по одному вузлику. І коли я за цей час не повернуся і закінчаться дні, занотовані вузликами, тоді пливіть собі назад до своєї батьківщини. Але до мого останнього дня, оскільки я змінив своє рішення, стережіть міст, прикладаючи всі зусилля, щоб він був непошкоджений. Зробіть так, як я вам сказав, і я буду вам вдячний”. Це сказав Дарій і поквапився дати розпорядження для дальшого нападу.

Головні сили перської армії, керовані самим Дарієм І, рушили суходольним шляхом. Маршрут прилягав від мурів столиці Персії - Суз - до Босфорської протоки, де залежні від персів малоазійські греки спорудили понтонний Міст. Переправившись по ньому з Азії в Європу, військо царя пройшло з боями Фракію, підкорило деякі місцеві племена і вийшло до пониззя Дунаю. Через ще один наплавний міст воно переправилося на східний берег ріки і ступило на скіфську землю. Армія Дарія І-го була величезною і багатомовною - адже до складу його імперії входило понад 80 народів загальною чисельністю близько 50млн. чоловік. Основу армії становили самі греки; з перських аристократів, зокрема, комплектувалася особиста гвардія царя - тисяча добірних воїнів із десятитисячного корпусу “безсмертних”. Армія поділялася на піше військо та кінноту, були також загони бойових колісниць і своєрідні інженерні підрозділи. Безсумнівно значна частина цих військових сил була залучена до походу на Скіфію. Більшість фахівців вважає що цифра наведена Геродотом 700 000 перевищує реальну в кілька разів - адже керувати таким величезним для тих часів військовим угрупуванням та забезпечити його усім необхідним було б вкрай важко.

Рух перських військ по Скіфії оприділявся не планами Дарія, а стратегічними планами скіфів, які намагалися заманити персів як можна далі в глибину своїх степів. Дізнавшись про підкорення фракійців і про переправу Дарія через Дунай, скіфи відправили свої стада і кибитки з жінками і дітьми на північ, і вияснили свої взаємовідношення з сусідніми племенами. Савромати, Гелони і Будини ввійшли в союз зі скіфами: неври, агафірси, меланхени, таври і андрофаги відказалися допомагати скіфам. Землеробські скіфські племена по всій вірогідності, приймали участь у скіфському союзі, так як вони не згадувані серед тих племен що відмовилися від війни з персами. Скіфська армія була поділена на три частини. Головні сили під командуванням царя Іданрфірса. Іданфірс виступає як голова всіх скіфських військ і веде пересилку з самим Дарієм. З цього можна зробити висновок що Іданрфірс був царем так званих “царських скіфів”, головою всіх скіфських військ і головним охоронцем племінних святинь-могил в Геррі. - верховним правителем усієї Скіфії. Другою частиною, яка з'єдналася з гелонами і будинами керував цар Таксаніс. Можливо що в цю частину входили і другі лісостепові племена, наприклад борисфенці. Третьою частиною керував цар Скопасіс до якого приєдналися савромати. Судячи по включенню савроматів, Скопасіс напевне був царем приазовських скіфів-кочовиків, найближчих сусідів савроматів.

Стратегічний задум скіфів дуже чітко викладений Геродотом:

“Скіфи вирішили не давати відразу відкритого бою, оскільки деякі племена не схотіли бути їхніми союзниками, але вирішили розділитися на дві частини і, поступово відступаючи і відбиваючи ворогів, засипали і отруювали джерела що виявляються на їхньому шляху, а також підпалити всю траву. До однієї частини на чолі якої був цар Скопасіс, приєдналися савромати. Отже, вони якщо проти них підуть перси, відступатимуть і поволі попрямують до річки Танаїсу вздовж Маєтідсього озера, а коли перси почнуть відступати, нападатимуть на них і переслідуватимуть їх.

Загальну картину ми повинні собі уявити так: перше зіткнення зі скіфами відбулося в трьох днях шляху від Істра. Дальше Дарій рухався на схід маючи по праву руку море, по ліву - дві скіфські армії Іданфірса і Таксакіра, а перед собою армію Скопасіса. Шлях перського війська пролягав по лінії Ізмаїл-Тирасполь-Миколаїв-Каховка в 30-50км. Від морського берега по рівних, трав'яних степах.

В фаховій літературі й досі обговорюються ті межі яких досягла перська армія у своєму поході до Скіфії.

Коли Дарій прибув до пустині, він припинив похід і отаборив своє військо на річці Оар. Після того він почав будувати вісім великих укріплень на відстані одне від одного до 60 стадій. Поки він займався цією роботою “скіфи”, яких він переслідував, повернули назад від північних країв і прибули до Скіфії. Оскільки скіфів зовсім не було видно і вони не виявляли ніяких ознак життя, Дарій перестав будувати укріплення, залишивши їх не добудованими, а сам перемінив шлях і пішов на захід, гадаючи, що перед ним були всі скіфи і що вони тікають на захід.

Геродот наголошує що вона дійшла і до річки Оар. Ряд сучасних істориків критично ставиться до цієї версії і вважає, що перси вторглися не далі степового межиріччя. Дунаю та Дністра. Проте, розрахунки інших фахівців, зокрема знавця історичної географії Б.О. Рибакова, свідчать що армія Дарія І-го була спроможною здійснити похід за описаним Геродотом маршрутом.

Багатоденний перехід по безкраїх та незнайомих степах виснажив перську армію. Чимало клопоту мали задавати їй рухливі скіфські загони, які знищували невеликі підрозділи персів та їх постачальників. Крім усього зазначеного скіфи підпалювали степ, залишаючи перським коням та іншим тваринам мало фуражу. Значна частина персів гинула від отруєних скіфами джерел.

Оскільки ці переслідування і втечі тривали так довго, не припиняючись, Дарій послав вершника до скіфського царя Іданфірса і оголосив йому: “Дивна людина! Чому ти все тікаєш, коли ти міг би зробити вибір між двома можливостями? Якщо ти вважаєш себе спроможним учинити опір моїм силам, тоді зупинися і вступи у бій. Що ти весь час бігаєш туди й сюди? Якщо ти визнаєш себе неспроможним, тоді перестань тікати, принеси дари твоєму володареві - землю і воду - і тоді ми почнемо переговори” [13; с. 209].

На цю пропозицію таку відповідь дав Іданфірс, цар скіфів: “О, персе, о такі в нас справи: я до цього часу нікого не лякався і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе. Ми не мамо ні міст, ні оброблених полів, і не боїмося, що хтось може їх захопити або знищити і не квапимося вступити в бій за них із вами. Однак якщо ви наполягаєте на тому, щоб це сталося якнайшвидше, гаразд, тоді ось що: в нас є могили наших предків. Нумо знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите чи будемо ми з вами воювати заради наших могил чи ні.

Проте вирішальний момент наближався. Військо Дарія І дедалі слабшало. Загін Скопасіса вирушив по мосту через Дунай щоб умовити його охоронців зруйнувати переправу, а згодом Дарій І отримав від скіфів дивні дари: птаха, мишу, жабу та п'ять стріл. Один з його найближчих радників, Гобрій, витлумачив зміст цього своєрідного послання так: “Як перси, ви не станете птахами і не полетите високо в небо, або мишами і не сховаєтеся у землю, або жабами і не по-стрибаєте в болота, то ви не повернете до себе, вас згублять оці стріли” [2; с.151].

П'ять стріл можливо символізували п'ять компонентів скіфського воєнного союзу: царських скіфів, савроматів, гелонів, будинів і можливо борисфенідів.

Подальші події довели правоту Гобрія. Основні сили скіфів вишикували своїх загони до бою. Несподівано між станами вишикуваних противників пробігли зайці. І всі скіфи забувши про битву погналися за ними. Скіфи якимось чином спромоглися виказати свою зневагу до Дарія І-го і він відступив у табір.

Скіфське військо, кінне і піше, взяло облогу укріплений район Дарія, але генеральна битва уже на була бажаною для Перського полководця. Можливо далекий рейд і дрібні сутички сильно підірвали бойову можливість перського війська. Дарій задумав замаскований відступ.

При настанні темноти Дарій. залишив на місці в таборі, слабих солдат, загибель яких була б для нього найменш значна, і звелів так же прив'язати всіх ослів. Люди були залишені по причині їх слабкості, а осли прив'язані для того, щоб ревіти і Дарій. Негайно рушив до Істру.

Укріплення Дарія залишалися не добудованими.

Скіфи з'єднали всі свої три армії, почали переслідувати відступаючих персів і навіть заступили їм дорогу до дунайського мосту.

Але греки обманули скіфів, все ж таки допомогли Дарію переправитися на другий берег Дунаю. Від остаточного розгрому армію персів врятував лише випадок. Оскільки під час відступу скіфи знищували і засипали джерела, то тепер сподівалися, що перси підуть по тих місцевостях, де зберігся корм і вода. Однак Дарій вирішив триматися прокладеного шляху і скіфи знову з ним розминулися.

Так ганебно скінчилася спроба могутньої Перської імперії - підкорити народи Північного Причорномор'я.

2. Розквіт степової Скіфії. Велика Скіфія