Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Міжнародне становище Речі Посполитої різко ускладнилося після нищівної поразки її війська від турків влітку 1620 р. під Цецорою, що в Молдавії. Навесні наступного року 160-тисячна турецька армія під проводом самого султана при 260 гарматах та 4 бойових слонах для залякування «невірних» (тобто християн), а також 60 тис. татар вирушили, щоб довершити розпочатий розгром. Через нечисленність польського війська, яке становило трохи більше 30 тис. чол. при 38 гарматах, уряд Речі Посполитої звернувся за допомогою до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв. Оскільки турецько-татарська навала загрожувала поневоленням і українському народові, Козацька рада ухвалила надати поміч у боротьбі проти «бусурманів» і одночасно, аби домогтися в цій ситуації своїх вимог щодо розширення козацьких прав та затвердження нововисвяченої вищої православної ієрархії в Україні, відрядила до короля посольство на чолі з П. Сагайдачним. 40-тисячне ж козацьке військо під керівництвом гетьмана Я. Бородавки вирушило в Молдавію назустріч ворогові. Крім того, щоб розпорошити сили турків, було вирішено активізувати воєнні дії на Чорному морі, куди відправили бл. 10 тис. запорожців. Вони діяли завзято і, за словами козацького літописця С. Величка, «самому Цариграду превелике сум'яття і жах учинили...»

Основними причинами Хотинської вiйни стали агресивна зовнiшня полiтика Туреччини щодо словянського свiту, безперервнi руйнiвнi походи запорожцiв на кримськi й турецькi землi, посилення впливу Польщi на Молдавське князiвство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднiм приводом до вiйни став напад у 1619 р. з територiї Польщi напiвбандицьких загонiв так званих лiсовчикiв на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати пропольськи налаштованого молдавського князя Грацiана i знову пiдпорядкувати Молдавiю своєму впливу.

1. Роль Українських козакiв у Хотинськiй вiйнi 1620-1621 рокiв

польша туреччина хотинський договір

Влiтку 1620 р Iскандер паша на чолi 60-тисячного вiйська почав наступ на Молдавiю. Польський уряд ухвалив рiшення подати Грацiану вiйськову допомогу залучивши до походу i значну кiлькiсть українських козакiв. Але коронний гетьман Станiслав Жолкевський не надто бажав бачити їх пiд своїм командуванням i все повторював - "не хочу я з Грицями воювати нехай iдуть до ролi альбо свинi пасти". Але й козаки не прагли з ним воювати. Незважаючи на успiхи в Московщинi у козацькiй пам'ятi вiн залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не бiльше 1.6 тис реєстрових козакiв у тому числi й сотню Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все вiйсько Жолкевського налiчувало приблизно 9 тис. жовнiрiв.

24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. вiйсько Жолкевського переправилося на правий берег Днiстра i захопило молдавськi фортецi. Тут до нього приєднався господар Молдавiї Грацiан з 600 своїх однодумцiв. Вiйсько союзникiв зробило стрiмкий марш i 2 вересня зайняло позицiї поблизу с.Цецори, розташованого на березi Прута за 18 верст вiд Ясс. 8 - 11 вересня вiдбулись вирiшальнi бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Вiдступаючих до Кам`янця-Подiльського полякiв турки i татари остаточно розгромили 26 вересня бiля с.Савки. Сам коронний гетьман Жолкевськии загинув,польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон. Головну причину поразки польськi урядовцi вбачали у тому, що Жолкевськии не залучив до вiйни необхiдну кiлькiсть козакiв.

Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України виступила Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. А 15 тис. козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок, у тому числi Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми дiями запорожцi витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ.

На початку вересня 1620 року у Варшавi зiбрався сейм, який ухвалив план захисту Речi Посполитої вiд наступу противника. Було вирiшено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис., видiлити для нього 100 тис. злотих, зiбравши їх з шляхти. Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 р було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самi почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королiвських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман II вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адмiраловi прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд мож ливого нападу Чорноморського флоту козакiв i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.

Невдовзi Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бiй з козаками i лише з жахом дивився, як тi руйнували найближчi селища. Козаки дошкуляли туркам i в iнших мiсцях, тримаючи їх у постiйнiй напрузi, змушуючи постiйно звертатись до султана по допомогу.

Тим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольцiв для участi у воєнних дiях. У червнi в урочищi Суха Дiброва, що мiж Бiлою Церквою i Ржишевом, вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. На неї прибуло понад 40 тис. осiб. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рiшення направити козацьке вiйсько на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавiю, а Сагайдачного - у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кiлька разiв зустрiчався з королем i вiв з ним переговори стосовно задоволення вимог козакiв. Реакцiя Владислава на них була позитивною.

Поки турецька армiя повiльно рухалась по захiдному узбережжю Чорного моря, запорожцi всiляко їй шкодили. У липнi одна частина козакiв морем вiдправилась на Трапезунд, а друга - в район Дунаю, де будувався мiст для переправи турецької армiї. Проти них Халiла-паша 11 липня вiдрядив 150 кораблiв рiзного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потiм висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантемiра мурзи. Дiї запорожцiв у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця туркiв, гальмували просування турецької армiї.

Досить активно дiяло козацьке вiйсько Бородавки. У липнi - першiй половинi серпня невеликi козацькi загонирозiйшлися по територiї Молдавiї й розгорнули активнi воєннi дiї. Вони спалили села в околицях Сорок та iнших багатьох мiст i навiть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тiкати за Дунай пiд захист турецьких вiйськ, а козаки взяли пiд свiй контроль мало на всю країну. Основне козацьке вiйсько трималось купи, готове вiдбити напади татарської орди чi турок.

У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав'язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р.Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили. 200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонiв i майже всiх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського вiйськ i розгромити їх поодинцi.

Польське вiйсько пiд командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i дiяти спiльно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже не було куди вiдступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином.

На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустрiли i командування, i простi вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речi Посполитої на вiдмiну вiд непевного Бородавки. На чолi невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького вiйська, щоб прискорити його рух. Вночi вiн наскочив на турецький табiр, пiд час сутички був поранений у руку татарською стрiлою i ледве врятувався. Проблукавши цiлу нiч по лiсу, вiн на ранок вийшов до Днiстра, переправився на лiвий берег i добрався до козацького вiйська, що стояло пiд Могилевом.

На козацькiй радi Сагайдачний розповiв про обiцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свiй бiк частину присутнiх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмiлому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити вiйсько всiм необхiдним i скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари i пiзнiше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i вiн протягом тиждня, вiдбиваючись вiд татар, вiв козакiв до польськог табору. Першого вересня (н.с.) союзники з'єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.

Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими - до 300 i навiть до 500 тис. осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тис. воякiв. Козаки були подiленi на полки - Федора Бiлобородька, Iвана Гордiя, Данила Дерекала, Iвана Зискаря, Богдана Курешi, Мойсi Писарка, Адама Пiдгурського, Цецюри Севрука, Петра Сагайдачного, Тимофiя Федоровича та iн. На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер. За описом вiдомого дослiдника Хотинської вiйни Мамедкесiра Алекберлi турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. Або ж постiйними нападами на нього створити враження, нiби турецьке вiйсько воює тiльки проти козакiв i тим самим вбити клин мiж запорожцями i польським вiйськом. 2 вересня частини турецької армiї кинулись на штурм козацького табору. Артилерiя вела по ньому безперервний вогонь. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тис ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.

З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тис. осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Учасники битви ще нiколи не чули такого гарматного гулу. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. У темрявi запорожцi кинулись у наступ i вклинились у турецький табiр , де почалась велика панiка. На жаль, Ходкевич вiдмовив Сагайдачному у допомозi i так було втрачено реальний шанс на перемогу. Своїм героiзмом цього дня запорожцi викликали захват у полякiв i прославились навiки. Турки втратили 40 тис воїнiв. Бойовий дух турецької армiї впав. З`явилась зневiра у можливостi перемоги.

Наступного дня противники ховали загиблих. А потiм запорожцi зробили нiчний напад на татарський табiр, багатьох татар вбили хоч i самi втратили одну тисячу побратимiв. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Противник кинувся на його штурм. До полудня над полем битви висiв густий пороховий дим i чувся безперервним гуркiт, а потiм турки почали вiдступати. Проте їх свiжi частини напали на польський табiр. Спiльними силами українцi й поляки вiдкинули ворога. 8 вересня запорожцi пiдпустили тiснi ворожi лави майже до своїх окопiв, несподiвано пiдвелись i вiдкрили нищiвний залповий вогонь по них. Перший ряд стрiляв, iншi заряджали мушкети. Вогонь вiвся безперервно. У рядах наступаючих були пробитi великi "брешi" i рештки їх кинулись навтiки.

10-11 вересня козаки знову вiдбивали атаки ворога. А наступного дня Сагайдачний органiзував самостiйний напад запорожцiв на противника. Коли пiсля ситньої вечерi турки i татари, як звичайно, поснули, козаки тихо зняли вартових i всiєю юрмою навалились на наметовий табiр ворога. Було перебито багато яничар, сипахiв, татар, якi в однiй бiлизнi з великим галасом тiкали в рiзнi боки. Захопивши все що можна було козаки почали вiдходити, а залишене прикриття вiдкинуло переслiдувачiв. Обидвi сторони зазнали тяжких втрат.

Становище козакiв i полякiв також гiршало. Невистачало харчiв, фуражу, почались епiдемiї. Окремi польськi й українськi загони кинулись грабувати мирне населення, в наслiдок чого Ходкевич мусив кинути проти них каральний загiн. Орда Кантемiра-мурзи переправилась через Днiстер i вiдрiзала Хотин вiд Кам'янця-Подiльського. Татарськi чамбули вiдiйшли з метою пустошення українських земель, що викликало сильне хвилювання серед козакiв. Вони навiть готовi були залишити позицiї й iти на порятунок до своїх близьких i родичiв. Тiльки втручання Сагайдачного врятувало справу. Козакiв хвилювали чутки, нiби поляки лаштуються за їх спиною укласти мир з турками. Такi чутки були небезпiдставними. У цей час турецький султан вже шукав можливостi укласти почесний для себе мир. Почалися вiдповiднi переговори.

А тим часом Осман II перегрупував вiйська i 15 березня кинув їх на козацький i польський табори. Наступ вiвся з трьох бокiв, а гарматний вогонь був таким, що вiд нього, як писав пiзнiше учасник битви, земля тряслась. Союзники вiдстояли свої позицiї.

На радi 16 вересня польсько-українське командування констатувало падiння бойового духу захисникiв i вирiшило для його пiдняття перейти до наступальної тактики малими силами. Це була перемога гетьмана Сагайдачного, який з самого початку вiйни ратував за неї. 8 тис козакiв на чолi з Сагайдачним вночi увiрвались до наметового табору туркiв i вщент спустошили його. Одночасно козаки атакували табiр Гусейна-пашi за Днiстром. Такi ж нiчнi атаки вони повторили i 18 вересня. Виношувався задум генерального наступу на противника. Тим бiльше, що були явними ознаки падiння морального духу турецької армiї.

Але становище ускладнилось з обох бокiв. Воно ще бiльше погiршало пiсля смертi Ходкевича 24 серпня. Наступного дня українцi i поляки вiдбили черговий штурм противника. 28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Гармати вели безупинний вогонь, турки i татари йшли безкiнченними валками. В окремих мiсцях вони вклинились в козацько-польський табiр й тiльки героїзм i взаєiовиручка врятували оборонцiв вiд повного разгрому. Надвечiр на знесилене турецьке вiйсько перейшов у наступ зi своїми козаками Сагайдачний, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника. Перемога була повною.

Польське командування почало переговори про почесний для Речi Посполитої мир. 29 вересня 1621 р. Рiч Посполита i Туреччина пiдписали мирний договiр. За його умовами польський уряд мав заборонити козакам нападати на кримськi й турецькi володiння. Туреччина зобов`язувалась припини татарськi набiги на Польшу, а також призначувати валаським господарем лояльних до неї людей. Остання зобов'язувалась щорiчно виплачувати кримському хановi упоминки у розмiрi 30 тис. злотих.

Українськi козаки зiграли у Хотинськiй вiйнi вирiшальну роль. Вони захистили Україну i Польщу вiд завоювання Туреччиною, стали непереборною перешкодою на шляху дальшої експансiї войовничого iсламiзму на Європейський континент, але за свої мужнiсть i героїзм нiчого не отримали. Українське питання в масштабах Речi Посполитої залишилось невирiшеним i запорожцiв ще чекала нелегка боротьба за свої права i привiлеї, за виборювання волi, державностi й незалежностi України.

2. Петро Сагайдачний та його роль у Хотинський битві

Заслугу запорожців і особисто П. Сагайдачного у цій перемозі важко недооцінити. Навіть польські історики визнавали провідну роль українців у Хотинській війні. А за словами Івана Франка, «Туреччина, здобувши перший рішучий відсіч під Хотином в 1621 році, почала скочуватися з зеніту своєї величі і сили». А король Речі Посполитої Сигізмунд III так і не виконав обіцянок, які давав раніше П. Сагайдачному. «Відплатою» козакам за безцінну допомогу стала заборона козакам ходити на Кримське ханство і на чорноморське узбережжя Туреччини. Реєстр згодом (1625 р.) був таки збільшений до 6 тисяч, але саме козаки залишилися дуже невдоволені поведінкою «старших» братів, які навіть не покрили їм величезні військові витрати. Як би знадобився у цій ситуації талант дипломата рівня гетьмана П. Сагайдачного! Ще один раз саме Хотин став місцем, де Туреччина зазнала дуже чутливе поразку. У 1672 році Порта розпочала військові дії проти Речі Посполитої, яка була послаблена численними війнами середини XVII століття (після Визвольної війни українського народу були ще війни союзної держави з Московією, Швецією, Бранденбургом (Пруссія), Трансільванією), а також відсутністю союзників і єдності серед магнатів. Знову, як і 50 років тому, шляхта не бажала воювати, король Михайло Вишневецький, людина непопулярний і бездарний, мав більше ворогів, ніж друзів. 100-тисячна армія турків і татар вторглася на землі Поділля і в серпні 1672 року після довгої облоги було взято фортецю Кам'янець (Кам'янець-Подільський) - ці події, з деяким перебільшенням польської звитяги, описуються в чудовому з художньої точки зору романі польського письменника Г. Сенкевича «Пан Володиєвський». Турки незабаром обложили Львів, і в жовтні 1672 комісари Речі Посполитої підписують Бучацький мирний договір, за яким до Порті відходило майже все Поділля. Але сейм не визнав договору, війна продовжилася. Майбутньому королю Речі Посполитої (з 1674 р.) Яну Собеському вдалося розгромити ворога під Хотином у 1673 р., але складна ситуація, як внутрішньополітична, так і відсутність у Польщі союзників, дозволила Туреччині нівелювати цей успіх поляків. Ян III Собеський у 1683 році отримає блискучу перемогу над турками під Віднем, але лише в 1699 році, після завершення 17-річної війни, під польську корону повернеться захоплена частина Поділля з Хотином.

У 1711 році Туреччина знову скористалася негараздами у Польському королівстві (боротьба між Августом Сильним і Станіславом Лещинським) і захопила Хотин. Ще чотири рази (в 1739, 1769, 1788, 1807 рр..) Стіни фортеці «бачили» боротьбу за цей ласий шматочок - їх штурмували російські та австрійські війська. Врешті-решт в 1812 році Хотин став непомітним прикордонним містечком Російської імперії. Менш насиченим подіями була подальше життя містечка та фортеці, яка зробила його дуже відомим, принаймні для людей, які знають історію. Але саме події XVII століття подарували нам найцікавіші сторінки історії Хотина, які з повним правом можна зарахувати до подій загальноєвропейського масштабу.

Хотинська битва стала однією з найбільших битв кривавого 17 століття. Турецька Порта постійно загрожувала як Речі Посполитій так і усій Європі. Спроба поляків допомогти молдавському господарю у боротьбі з османами закінчилась крахом.

8 - 11 вересня 1620 р.вiдбулись бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Коронний гетьман Жолкевськии загинув, польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi в полон.

Рiч Посполита втратила вiйсько i опинилась безборонною перед грiзним противником. Татарськi орди розтiклися по Подiллю i Галичинi, дiйшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України піднялась Запорозька Сiч. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. Ще частина козакiв вирушила у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок. Своїми дiями запорожцi змушували татар повертатись з українських земель.

У Варшавi було зiбрано сейм, який ухвалив план захисту Речi Посполитої вiд наступу противника Для цього вирiшено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис, але державна скарбниця як завжди була пуста . До запорожцiв на початку 1621 р було вiдправлено Б. Обалковського з вiдповiдними пропозицiями.

Тим часом турецький султан Осман II мобiлiзував вiйська i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту.

У відповідь Запорозька Сiч почала активнi воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилiя була напроти гирла Днiстра. Козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахiоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Захопити місто з такими силами вони не могли, проте жаху навели чимало.

У червні вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу.

У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав'язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р.Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили. 200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв.

Польське вiйсько пiд командуванням коронного гетьмана Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i дiяти спiльно. Однак гетьман Бородавка побоювався можливого сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже не було куди вiдступати. До 20 серпня Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином.

На козацькiй радi Сагайдачний розповiв про обiцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свiй бiк частину присутнiх. Тоді ж рада звинуватила Бородавку в невмiлому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити вiйсько всiм необхiдним i присудили до смертної кари. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i вiн протягом тиждня, вiдбиваючись вiд татар, привiв козакiв якраз вчасно до польського табору. Першого вересня союзники з'єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.

Сили противникiв були нерiвними. Турецька армiя налiчувала, за одними даними, до 200, за iншими - до 300 i навiть до 500 тис. осiб. Чисельнiсть польської армiї не перевищувала 35, української 40 тис. вояків. На озброєннi козаки мали 20 мiдних i 2 залiзнi гармати з великим запасом пороху i ядер.Турецький султан першi удари спрямував на запорожцiв. Вiн прагнув розбити ще неукрiплений табiр козакiв, а потiм знищити i слабше польське вiйсько. 2 вересня частини турецької армiї кинулись на штурм козацького табору. Артилерiя вела по ньому безперервний вогонь. Запорожцi витримали наступ, надвечiр перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника i вiдкинули його на вихiднi позицiї. Козаки захопили великi трофеї, знищили 1 тис ворожих воякiв i захопили 12 польових гармат та 32 прапори.

З вересня турки безуспiшно штурмували козацькi укрiплення, в ходi яких втратили до 20 тис. осiб. Наступного дня турецька армiя пять годин атакувала позицiї козакiв i частково полякiв. Вся турецька артилерiя вiдкрила по козацькому табору нищiвний вогонь. Козаки влучним вогнем вiдбили всi атаки, а потiм при пiдтримцi польського загону Русанiвського змусили противника вiдступити. У темрявi запорожцi кинулись у наступ i вклинились у турецький табiр, де почалась велика панiка. Проте Ходкевич вiдмовив Сагайдачному у допомозi,побоюючись засідки i так було втрачено реальний шанс на перемогу. Турки тоді втратили 40 тис воїнiв.

Наступного дня противники ховали загиблих. На свiтанку сьомого вересня 150 турецьких гарамат вiдкрили нищiвний вогонь по козацькому табору. Противник кинувся на його штурм. Разом українцi й поляки змогли вiдкинути ворога.

Вночі 8 тис козакiв на чолi з Сагайдачним увiрвались до табору туркiв i вщент спустошили його. Одночасно козаки атакували табiр Гусейна-пашi за Днiстром. Такi ж нiчнi атаки вони повторили i 18 вересня.

Але становище ускладнилось для обох сторін. Воно ще бiльше погiршало пiсля смертi Ходкевича 24 серпня. Наступного дня українцi i поляки вiдбили черговий штурм противника. 28 вересня вiдбулась вирiшальна битва Хотинської вiйни. У нiй брали участь всi сили воюючих сторiн. Надвечiр Сагайдачний перейшов у наступ зi своїми козаками, за ним Любомирський з поляками i спiльними силами вiдкинули противника.

Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення турків, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, потерпівши поразку під Хотином в 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

Проте сам Сагайдачний від ран отриманих під Хотином помер так і не встигнувши скористатись плодами своєї перемоги, а в польської верхівки память виявилась короткою

3. Хотинська битва 1621р

Битва під Хотином 1621, козацько-польська перемога над Туреччиною, у результаті якої турецький султан Осман II був змушений припинити війну. Після поразки польських військ під Цецорою 1620 (див. Цецорська битва 1620) і татарського нападу на Поділля султан Осман II уклав план завоювання України, Польщі, а згодом і Центральної Європи. 150-тисячній (можливо 120-тисячній) турецькій та 60-тисячній татарській армії протистояло лише 30-тисячне польське військо. Деякі джерела вказують кількість турецько-татарських військ - 300-400 тис. Щоб знайти собі союзника, польський уряд звернувся до українських козаків по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї.

 Козацька Рада 17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва на Черкащині ухвалила взяти участь у боротьбі проти Туреччини і вислала у Варшаву делегацію на чолі з гетьманом Петром Конашевичим, щоб за свою участь, у протитурецькій боротьбі забезпечити деякі привілеї для козацтва та права для Православної Церкви в Україні.

Хід Хотинської епопеї 1621 року.

2 вересня: - перший день битви

Турки спрямували основний удар проти козацьких військ. Це не випадково, адже турецька армія неодноразово мала стички з козацькими полками і розуміла, що, розбивши козаків, у них не буде великих проблем з польською армією.

Весь день, аж до пізнього вечора, йшли жорстокі бої. Битва прийняла такий озлоблений, лютий характер, що лише ніч змогла зупинити її. 

Турецька артилерія безперервно обстрілювала запорізькі окопи, а татари атакували передові загони козаків, намагаючись відрізати їх від основних сил.

Передові методи ведення оборонних дій Сагайдачним та допомога гетьмана Ходкевича спасли ситуацію козаків: вперше в військовій тактиці Сагайдачний застосував для оборони окопи, насипні вали, перекриті окопи (сучасні бліндажі) для захисту від артилерії та козацькі вози - як перепони для кінноти.

3 вересня:

Турки під покровом ночі намагались скрито підійти до польських обозів і знищити порох та продовольство. Польські війська розгадали наміри і знищили загін турків.

Султан хотів помститись за поразку і цілий день вів жорстокий бій з передовою лінією козацького війська.

В цей день весь тягар упав на козаків, але їм дістались великі трофеї, в тому числі гармати: цього дня турки вперше відступили під натиском козаків і втратили віру в свою непереможність

4 вересня:

З'явились основні сили турків, здавлюючи польсько-козацький табір. За 2 години було випущено до тисячі ядер, але великого ефекту не досягнули. Атаки яничар відбивали рушничним вогнем, козаки йшли в контратаки і за 6 годин відбили 3 штурми при підтримці литовської кінноти, котра поражала ворога фланговими ударами.

Ввечері, відбиваючи четвертий штурм, козаки вдерлися в ворожий табір, маючи намір повністю розгромити турецьке укріплення, але Ходкевич відмовив в допомозі і козаки відступили, везучи з собою декілька гармат: cтановище в таборі султана ставало напружене. Після 3-х днів невдач, турки відмовились від штурмів і вирішили приступити до систематичної облоги, при цьому систематично штурмувати і виснажувати противника.

5,6 вересня:

Турки не наступали, поляки і козаки укріплювали свої позиції. Було узгоджено поховання вбитих з обох сторін.

Нарешті переправились через Дністер необстріляні воїни королевича Владислава, яких нараховувалось 12000. Цим скористались турки - на них обрушився раптовий напад яничар, які намагались будь-що увірватись в табір, але резерв Ходкевича відкинув турків: турки втратили понад 1500 чоловік: серед них Мустафу і пашу Багдада.

7 вересня:

Після чималої підготовки, змінивши свою тактику, турки розпочали новий наступ. Султан вирішив вдарити з різних боків. Цього дня турки з раніше підготовленого рубежу, який знаходився напроти козацького табору, відправили по козаках ураганний вогонь з 150 гармат.

Годинами летіли по козацьких окопах ядра, слідом за цим турецька кіннота з вигуками кидалась на козацькі обози. Запорожці мужньо відбивали атаки.

Опівдні турецьке військо почало відступати, того ж дня жорстокий бій розгорнувся в польському таборі: цього дня сам Ходкевич з своїм загоном охоронців в 200 шабель взяв активну участь в битві, несучи попереду своє дороге гербове знамення.

8 вересня - ледь заполонив день, турецьке військо з яничарами з криком лавиною навалилось на козацькі обози. Бій тривав 4 години. У критичний момент козакам прийшли на допомогу прусські вояки під керівництвом воєводи Кулменського. У цьому бою загинуло 3 тисячі яничарів, 300 спагіїв.

9 вересня - Осман ІІ сам очолив військо. Цілий день тривала битва. Під вечір яничари посилено штормують козацькі укріплення, але козаки відігнали ворога від своїх обозів. Загинуло 2 тисячі яничар, 200 спагіїв.

Славні перемоги, отримані в перший період війни над турецькими ордами, обійшлися дорогою ціною, було багато жертв і з козацько-польської строни.

10 вересня - відбулися події, які поставили польські війська в критичне становище. Цього дня орда Кантеміра-Мурзи переправилась через Дністер по мосту, який був побудований польськими військами. Розташувавшись табором, вона розірвала сполучення польського табору з Кам'янцем. Становище польського війська, а разом з ним і козаків, стало важким. Зв'язок з Польщею був перерваний. Ворог почав спустошувати Поділля. Тепер турки думали кинути на суперника всю свою силу.

11 вересня - турки знову відкрили по козацькому укріпленню артилерійський вогонь, який тривав протягом декілька годин. Потім кинулись в бій яничари, пішли орди татар та останні війська Османа ІІ. Не дивлячись на все, запорожці сміливо відбивали атаки ворога

12 вересня - козаки і польські воїни, координуючи свої дії, вийшли з укріплень. Турки, заманюючи, відступили в ліс. Але, як зазначає літописець, пішов великий дощ і польсько-козацьке військо повернуло у свій стан. Король Ходкевич залишився вірним вичікувальний тактиці незважаючи на те, що сеймом 12 вересня було призначено строком нічної атаки. Тож Сагайдачний вирішив скористатися постановою сейму, розпочав самостійно готуватися до атаки табору султана, яку і здійснив вночі.

У козаків добре працювала розвідка. Султанський табір не був укріплений ні валом, ні ровом. Після вечірньої молитви, добре попоївши, турки лягали спати.

Коли турки, татари поринули в сон, Сагайдачний повів козаків без шуму і, знявши всіх караульних, увійшов до ворожого табору.

Тривога охопила табір, всі кричали, бігали і хаотично відстрілювались.

Забравши велику кількість боєприпасів та продуктів Сагайдачний почав організовано відходити у свій табір, залишивши заслон, на який потім нарвався візир Хусейн -паша з своїм загоном.

Операція, прекрасно організована П.Сагайдачним, остаточно зруйнувала, звела нанівець всі плани Османа ІІ. За одну ніч турки втратили 40 тис. воїнів.

13,14 вересня - цей день за угодою обох сторін був відведений для погребіння убитих. Всі спроби Османа ІІ заключити «почесний мир» з Польщею за спиною козаків закінчились невдачею. Козаки хотіли знати умови мирної угоди, але поляки не змогли надати інформацію, яка би задовольнила козаків. Зчинився колот серед козаків, які не хотіли такого миру, який би не задовольняв їх домовленості з польським королем. Тільки завдяки авторитету П.Сагайдачного козаки продовжили війну до повної перемоги над ворогом.

15 вересня - армія Османа ІІ поповнилась на 5 тис. яничар та 21 тис. спагіїв, які прибули разом з пашею Буди. Як тільки зійшло сонце, турки і татари з ґвалтом почали штурмувати польські та козацькі обози. Палили з усіх гармат і мушкетів, аж земля тряслася. Сам султан спостерігав цю сцену. Турки, подолавши вал, ринулись в середину табору, і Ходкевич організував контратаку. Козаки вдарили з тилу. Чотирьохтисячний загін німецької піхоти завершив розгром ворога. Турки втратили 30 тис. спагіїв і 3 тис. яничар. Ворог засурмив відступ. У цьому бою влучним пострілом був убитий Каракаш - паша Буди.

16 вересня - у польському таборі відбувалася військова рада. Для учасників війни настали важкі випробування - голод. Особливо важким було становище козаків, оскільки вони прийшли з Молдови, де брали участь у кровопролитних боях. Обговорювалось одне питання - нестача провіанту. Танули сили польсько-козацького війська. Вирішили налагодити більш інтенсивний зв'язок з Кам'янцем. В ту ж ніч П.Сагайдачний організував великий напад на табір Хусейна-паші за Дністром. Турки зазнали значних втрат.

18 вересня:

Запорожці повторили нічну атаку за зразком попередньої. Багато ворогів було знищено та поранено. Козаки взяли багато трофеїв, коней, верблюдів, волів…

Серед трофеїв були 2 яничарських знамена.

Моральний стан османського війська був остаточно підірваний. Безпорядки, дезертирство росли з кожним днем і ставали масовим явищем.

Погіршились відносини з кримським ханом Джанібек-Гіреєм та Кантеміром -Мурзою. Не набагато кращим становище було і в польсько-козацькому таборі. Старий, виснажений Ходкевич прикутий до ліжка, а потім 24 вересня помирає. Нестача провіяна, пороху, медикаментів та дощі деморалізували воїнів і тільки стійкість, витримка, відвага, винахідливість і вірність козаків, які набули такі якості в боях з татарами та турками, а також блискавичне командування Сагайдачного та підтримка Любомирського (після смерті Ходкевича) визначили кінцевий результат Хотинської війни 1621 року. Польський король змушений був признати, що основну роль в цій війні зіграли українські козаки під керівництвом П.К. Сагайдачного.

25 вересня - турки почали обстріл польсько-козацького табору з півдня, заходу із-за Дністра з гармат настільки великих, що їх перевозили 14 парами биків. Для атак султан передав ще 14 тисяч яничар своєї гвардії, які були розбиті і тікали, зазнавши великих втрат. Знаючи про тяжкий стан осаджених, султан намагався ще тісніше зімкнути кільце блокади. З декількома тисячами бійців він перейшов Дністер і почав обстріл Кам'янця. Переконавшись у неприступності фортеці, турки відступили.

Султан вирішив зробити ще один, останній штурм. У таборі залишилось лише 10 тисяч особистої варти. Після 9-ї атаки турки таки увірвалися на вали польського укріплення, але були зустрінуті вогнем з гармат, що заряджалися шматками заліза і скла. Козаки, відбивши 11 атак на своїй позиції, допомогли і сусідам, завершуючи розгром ворога: в цьому бою козаки примінили «загороджуючий вогонь» з рушниць - це коли 3 шеренги (лежачи, з коліна, стоячи) стріляють по черзі, а 3 шеренги заряджають, що і визначило перемогу козаків в цих боях, а турки втратили біля 5000 воїнів.

27 вересня - Осман ІІ направив своє багато чисельне військо в бій. Зранку і до пізньої ночі тривала вперта та жорстока битва. Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалось димом, земля тремтіла, стогнали ліси, скелі розпадались на куски. З раннього ранку вся сила артилерійського вогню була направлена на запорізькі окопи. На окремих ділянках козаки вели рукопашні бої. Козаки билися, як леви.

Особливо жорстока битва розгорілась біля намету султана. Тут зчинилась така січа, який важко йняти віри і турки не витримали і, прикривши султана, поспішно відступили, залишивши на полі бою гори трупів: цього дня витримав тяжкий іспит талановитий польський полководець Любомирський, який продемонстрував своє вміння виграти велику битву в Хотинській війні при наявності малої кількості боєприпасів, з великою кількістю хворих, поранених і напівголодних солдат. 

Ця блискуча перемога дала можливість польському командуванню поговорювати про почесний для Польщі мир.

29-30 вересня, 1 жовтня - Осман ІІ і великий візир Ділавер-паша прийняли посольство на чолі з Собеським, який високо оцінив роль козацтва в Хотинській битві, підкреслюючи, що слава про них «поширилась далеко серед різних народів». В цій битві приймав участь 25-річний Петро Могила - майбутній митрополит київський і галицький.

Воєнні дії під час переговорів не припинялись. У цей час турки посилили свої атаки, розраховуючи на те, що в надії на вигідний мир, польсько-козацькі війська не будуть так пильно охороняти свої позиції, але далекоглядні полководці - П.Сагайдачний, С.Любомирський - доклали всіх зусиль для зміцнення табору і тим зламали останні надії турків змінити хід подій.

2 жовтня - початок переговорів.

Турки - вимагали, щоб Польща визнала свою залежність від Османської імперії.

Татари повинні цілком утримуватись від нападів на Польщу, а щоб поставити для них перешкоду Осман ІІ озброїть Очаківську фортецю. На випадок кривди, заподіяної польським жителям татарами, останні зобов'язані платити за неї, а хан татарський зазнає суворого покарання від султана.

Поляки - вимагали незалежності Польщі від Османської імперії і відмову від данини. Султан вичікував з прийняттям рішення, але коли обурені посли зібрались від'їжджати, турки погодились на незалежність Польщі і відмовились від данини. Оголошувалась вільна торгівля і вільний проїзд громадян Польщі і Туреччини в Хотин.

Хотинська фортеця - передавалась у володіння молдавського господаря.

Козаки - вимоги знищення козацтва були звичними на польсько-турецьких переговорах, але відповідь на цей раз була іншою. Поляки заявили, що численність козаків зросла через спустошення України татарами і потрібно відшкодувати завдані ними збитки.

Умовами миру для козаків стали - заборона судноплавства на Дніпрі, нападати на береги Туреччини, на Крим, тримати Запорізькій Січі флот на Дніпрі. Такі умови миру не задовольняли козаків, бо татари щороку нападали на Україну і спустошували її. Крім того була розширена козацька територія і значно збільшена чисельність козацького війська.

Хотинська війна тривала п'ять тижнів і закінчилась тим, що грізний Осман, незважаючи на багаточисельність свого війська, попросив миру, котрий і був укладений 8 жовтня на умовах, вигідних для Польщі.

Згодом поляки пишались в Європі Хотинською перемогою. Навіть римський папа наказав святкувати її річницю. Але перемогу було здобуто саме завдяки козакам та їхньому ватажкові - гетьманові Петру Сагайдачному, який після важкого поранення в цій війні невдовзі помер: турки не могли знати про те, що продовольство і боєприпаси в їх ворога вже закінчуються, і тому султан з перевагою в декілька разів в живій силі і озброєнні приймає мир на умовах Польщі (цього йому не простять яничари і задушать шнурком уже в Туреччині)

12 жовтня:

Відбулася прощальна церемонія. Польська армія вишикувалась на полі битви у вигляді «орла с распростертыми» крилами, а на чолі став королевич Владислав. Осман ІІ вишикував своє військо у вигляді півмісяця і очолив його. В такому строю армії простояли близько години. Султан в подарунок королевичу відправив бойового слона і красивого коня. Владислав в свою чергу подарив красиво вбраного коня і художньо оформлені 2 гармати.

Турки приспустили свої знамена, польська армія відкланялась турецькому війську хитанням своїх голів і розійшлися. Кожний по-своєму відзначав підписану мирну угоду.

Король Сигізмунд ІІІ, визнаючи заслугу козацького війська, прислав Сагайдачному до Києва гроші в нагороду для гетьмана і для війська, королівську хоругву, булаву за 3 тис. талярів, золотий ланцюг за 500 талярів і королівську грамоту видану в Кракові 12 січня 1622 року.

В тій грамоті сказано: «Ми задоволені вашою відданістю і старанністю до нас і до всієї Корони польської, які ви показали воєнними подвигами вашими під Хотином. Висловлюємо вам і всьому війську нашому запорізькому милість нашу і вдячність, яку у всіх потребах війська охоче обіцяємо виявляти. І скільки виявив вам свого часу милості і прихильності славний попередник наш найясніший Стефан Баторій, король польський, примноженням прав і вольностей наших. Ми не відречемось дарувати вам удесятеро більше, чого побажаєте від нашої милості».

4. Хотинський мирний договір 1621р.

Хотинський мирний договір 1621 -- укладений між Польщею і Туреччиною (без участи козаків) після завершення Хотинської битви 1621.

Цим договором покладено кінець польсько-турецькій війні 1620--1621 рр. (в якій брали участь й українські козаки) та встановлено кордон між Польщею і Туреччиною на Дністрі.

Туреччина і Крим, ханство зобов'язалися не нападати в Україну й Польщу, а Польща віддавала Туреччині чи її васалові Молдавії Хотин і зобов'язалася припинити походи запоріжських козаків на Крим і Туреччину.

Українське козацтво було покривджене цим договором і в дальшій своїй акції готувало повстання проти Польщі.

Хотинська війна 1620--1621 років -- війна султанської Туреччини проти Польщі, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ проти турецько-татарських завойовників під Хотином (звідси її назва) і поразкою турків.

Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоювання Польщі й Русі-України. Навесні 1621 р. султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100 тис. чол. До турецького війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Ослаблена поразкою під Цецорою шляхетська Польща перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державою, Швецією та іншими країнами. Вона могла зібрати лише З0-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків із закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права та привілеї. Польський сейм ухвалив козацький реєстр у 20 тис. чол. з платнею 100 тис. злотих на рік.

Усвідомлюючи загрозу поневолення руського (українського) народу турками, скликана 15-17.VI.1621 р. в урочищі Сухій Діброві (на Черкащині) загальна козацька рада прийняла рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарської агресії. В той же час козацька рада послала у Варшаву посольство у складі П.Сагайдачного та інших козацьких старшин, щоб підписати угоди про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Русі-Україні тощо.

 Влітку 1621 р. 40 тисяч козаків на чолі з запорізьким гетьманом Я.Бородавкою рушило в Молдову. Одночасно запорожці почали напади на турецькі і кримські чорноморські прибережні міста. Перейшовши Дністер, козацькі загони протягом серпня 1621 р. вели героїчну боротьбу, стримуючи просування турецького війська до Хотина, поблизу якого був укріплений табір польсько-шляхетського війська. Після скинення з гетьманства Я.Бородавки і обрання гетьманом П.Сагайдачного козацьке військо (в складі його було 700 донських козаків), відбиваючи безперервні атаки турецького авангарду, 1.ІХ.1621 р. з'єдналося під Хотином з польсько-шляхетським військом.

 З 2.ІХ.1621 р. ворог почав штурмувати укріплені табори козацького і польсько-шляхетського військ. В останньому, генеральному штурмі 28.IX.1621, коли турецьким силам вдалося оволодіти польсько-шляхетськими укріпленнями, козацьке військо ударами з флангів розгромило ворога. Побоюючись остаточного знищення своїх військ, султан змушений був припинити воєнні дії і укласти Хотинський мир 1621 р.

 Головна заслуга в перемозі над турецько-татарськими військами належала українським козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польсько-шляхетське військо від розгрому й ліквідували небезпеку турецько-татарського поневолення руського (українського) і польського народів. Перемога в Х. В. мала велике міжнародне значення. Вона примусила Туреччину відмовитися від планів завоювання Європи.

Розгром під Хотином привів у султанській Туреччині до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецьких поневолювачів.

Висновок

Хотинська битва справила велике враження на всі народи і знайшла живий відгомін у літературі. Хорватський поет Іван Гундулич (1589-1638) в епічній поемі «Осман» прославив мужність і героїзм запорозьких козаків в історичній битві під Хотином. Про Хотинську війну писав польський поет Вацлав Потоцький (поема «Хотинська війна»), український письменник, критик, публіцист і громадський діяч Осип Маковей (історична поема «Ярошенко»), румунський і молдавський літописець і письменник Мирон Костін (історіографічний твір «Літопис землі Молдавської») і багато інших літераторів. Цій пам'ятній події присвячено роман «Людолови» української письменниці Зінаїди Тулуб.

Хотинська війна 1621 року - одна з видатних подій XVII століття. Україна і Польща в героїчній боротьбі не тільки зупинили агресію Турецької імперії та її союзника Кримського ханства, захистили свої землі, але врятували країни Східної і Центральної Європи. І визначну роль в цій події відіграли запорозькі козаки. Початок війни був катастрофічним для Речі Посполитої: її військо було знищено, головнокомандуючий С. Жолковський загинув. Це тільки спровокувало султанську Туреччину на подальшу війну, для якої були зібрані великі сили. В цих умовах, можливо, єдиний вихід для Польщі був закликати на війну Військо Запорозьке, з його досвідом і високим військовим мистецтвом. На службу Речі Посполитій козацьке військо вступило як наймане військо, як тимчасовий військовий підрозділ. Цей найм на службу мав всі типові риси вербування «затяжного війська» в європейських арміях того часу. Хоч козаки брали участь в Хотинській війні разом з польським військом, вони виступали як окремий, автономний підрозділ з власним командуванням. Питання про оплату не було для козаків головним. Тому в порівнянні з іншими найманими підрозділами тогочасних європейських армій, і серед них армії Речі Посполитої, запорозькі козаки отримали мізерну платню. Для самих козаків цей найм мав скоріше політичний характер. Від польського коронного уряду за згоду воювати проти Туреччини козаки вимагали деякі права і привілеї, серед них головне - легалізація новоставленої православної ієрархії, що мало для козацтва більше значення, ніж грошова винагорода. Тим більше, що як завжди, козаки розраховували на воєнну здобич і трофеї. Для Речі Посполитої запрошення до участі в війні запорозького козацтва і найм того на королівську службу було порятунком і надією на переможне завершення війни. Організаційна структура та військове мистецтво запорозьких козаків не тільки відповідали високому рівню військового мистецтва тогочасних європейських армій, але в деяких відношеннях перевищували його. Козацька піхота була серед найкращих в ті часи. Використання вогнепальної зброї, скорострільність, влучність вражали. Кіннота і артилерія доповнювали військові дії піхоти, підготовляючи і завершуючи проведення бою. Сучасне озброєння, табір з возів, вдале поєднання всіх видів зброї, вогнепальної та холодної робили козаків неприступним противником. Військове мистецтво козацтва вдало об'єднували найкращі риси західноєвропейських армій і східного військового мистецтва. Великий досвід козацтва, набутий в постійній боротьбі з Туреччиною і Кримським ханством, його майстерність і професійність робили запорозьких козаків для польської армії надійнішим союзником. Незадовільний початок війни для Польщі викликав нову війну з Турецькою імперією. З самого початку Хотинської битви, під страшенним тиском вдвічі більшої турецько-татарської армії союзники дотримувались різної тактики. Польська армія, недисциплінована, слабка, знайшла вихід в оборонній тактиці, втягуючи турків і татар в боротьбу на витривалість. Запорозькі козаки з самого початку виступали за активні дії. Вони не тільки завершували оборонні дії контрнаступами, рукопашними боями, але й здійснювали нічні напади і вилазки на турецький табір. Багато разів вони примушували турецьке військо тікати в паніці. Битва тривала близько місяця і якщо закінчилась вона очевидною поразкою Туреччини, то слід визнати, що головна роль в перемозі польської і козацької армії над могутнім ворогом належить запорозьким козакам, їх військовому мистецтву.