Запорізькі анархісти ХХ ст. Нестор Махно

Міністерство освіти і науки України

Запорізький національний університет

Індивідуальна Робота

З курсу: "Історичне Краєзнавство"

Тема: Запорізькі анархісти ХХ ст.: Нестор Махно

Виконав: Ст. групи 2320-1

Михайличенко А.С.

Викладач: Мільчев В.І.

Запоріжж

2010

План

1. Дитинство та юність Нестора

2. Початок політичної діяльності (до 1917)

3. Повернення 1917-1919

4. Діяльність 1919-1921

5. Еміграція та смерть

Висновок

Список використаної літератури

1. Дитинство та юність Нестора

Нестор Іванович Махно був вихідцем із небагатої родини. Народився він у селі Гуляйполе, на Катеринославщині. З дитинства Нестор пізнав, що таке бідність. Дідові його не довелося заробити на велику ділянку землі. Тоді батько Нестора, щоб мати можливість хоч якось утримувати свою родину, вирішив скуповувати й обробляти свинячі туші, щоб потім продавати їх у Маріуполі -- повітовому містечку -- власникам м'ясних крамниць. Нестор намагався допомогти батькові. Ким він тільки не підробляв, щоб прогодувати себе й родину: був і батраком у багатіїв, і підпаском у пастуха; займався разом із батьком розбиранням свинячих туш. До того ж Нестор устигав добре навчатися в школі. Батько, бачачи невичерпну працьовитість свого сина, вирішує допомогти йому пробитися в житті. Краще це зробити в місті, і дбайливий батько везе Нестора до Маріуполя, де віддає учнем у галантерейну крамницю. Одинадцятирічний хлопчик не любив постійно знаходитися в крамниці -- його тягнуло до друзів, із якими він почувався вільно. Хазяїн намагався і вмовлянням, і пороттям позбавити хлопчиська цієї "шкідливої звички". Однак нічого не допомагало, тільки ставало чимраз гірше -- Нестор чимраз більше озлоблявся. Зрештою, батькові довелося забрати свого неслухняного сина з крамниці.

Через деякий час Нестора віддають учнем до друкарні. Тут хлопчикові сподобалося. На нього звернув увагу анархіст В. Волін, який і познайомив Нестора з філософією анархізму. Саме він допоміг підліткові вступити до міського училища, саме він часто розмовляв із Нестором, роз'ясняючи йому світогляд відомих анархістів.

Нестору недовго довелося спілкуватися з Воліним, якого дуже скоро заарештували. Але Нестор не залишається без наставника Ним стає есер Михайлов.

2. Початок політичної діяльності

В 1905-1906 роках Нестор співчував українським соціал-демократам зі Української соціал-демократичної спілки і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій. 1906 року став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", що діяла на Катеринославщині. Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час експропріацій, потрібні на революцію, що вони ексами атакують приватний капітал, щоб привчати робітників і селян не поважати приватну власність. Виручені гроші анархісти використовували на придбання зброї, яку купували навіть у Відні, на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби. Уночі 14 жовтня 1906 року відбулося перше бойове хрещення Нестора. Троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука (на якого колись працював Нестор) і стали вимагати видати на користь "бідних хліборобів" 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав революціонерам лише 151 рубль. У кінці 1906 року Махно уперше був заарештований за звинуваченням у тероризмі, потрапив під нагляд поліції, але за браком доказів незабаром був звільнений. Цей випадок був скоріше побутовим. Махно вирішив допомогти своєму товаришу - службовцеві лікарні Михеєву - позбутися суперника. На вулиці Махно відкрив стрілянину, але промахнувся. Після цих подій у Гуляй-Полі почалися арешти і обшуки, було запроваджено комендантську годину, до села прибув каральний загін під командуванням пристава Караченцева. Були заарештовані анархісти В. Антоні, Н. Зуйченко, К. Кириченко, С. Заблодський, О. Бондаренко. Але слідство не змогло довести, що група Антоні вчинила напад на пошту, і через місяць хлопців було звільнено. 27 серпня 1908 року Махно був заарештований знову. Йому інкримінували вбивство провокатора Андрія Гура, хоча Махно і не мав до того причетності (провокатора вбив О. Семенюта). Збереглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій констатувалося, що Махно мав зріст 2 аршини і 4 вершки, карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, що він розмовляє українською та російською мовами, православний, на час арешту грошей та цінних речей не мав. Махно та його товариші перебували півтора року в Олександрівській вязниці і у Катеринославській губернській в'язниці. В новорічну ніч 1909 року Махно з товаришами зробили спробу втекти, але їх схопили.

З 22 по 26 березня 1910 року у Катеринославі Тимчасовий Одеський окружний військовий суд розглядав справу 13 гуляйпільських анархістів, серед яких був і Нестор Махно. На слідстві Нестор сказав, що ні до якої розбійницької шайки не належить, а є членом політичної революційної організації, що виборює свободу для людей, що гроші після ексів йшли виключно на революцію. Суд засудив до шибениці 5 гуляйпільських анархістів (Н. Махна, Є. Бондаренка, К. Кириченка, Ю. Орлова, Н. Альтгаузена). З перелічених був страчений лише Є. Бондаренко, ще два анархісти, Шевченко та Хшива, були повішені з іншої справи гуляйпільців. В очікуванні вироку отруївся К. Кириченко. Через тяжку хворобу Н. Зуйченкові замінили смертну кару безстроковою каторгою. Гуляйпільські анархісти К. Лісовський та С. Заблодський були заслані на 6 років у виправні арештантські роти, Марія Мартинова була засуджена на 5 років тюрми.

1913 р. став для Махна радісним. Він одержує диплом про закінчення училища з правом викладати в сільській школі. Він справді розпочинає свою викладацьку діяльність. Але, "заразившись" ідеями анархізму, не маючи сил опиратися цій "хворобі", Махно починає пропагувати анархістські ідеї. Ці ідеї суперечать тому, на чому ґрунтується Російська держава, тим більше на той час "державність" і "держава" були головними поняттями правових норм Росії. Махна ж приваблює "безвладна держава", анархія, за що його й висилають під нагляд поліції в рідне Гуляйполе.

Країна поступово втягується в революцію. Нестор тепер знаходить собі розраду: бере участь у русі під девізом "Експропріювання експропріаторів!" Відтепер він стає "ексом", який прагне додержуватися принципу "Грабуй награбоване". Якщо звернутися до історії, то необхідно зауважити, що в рядах "ексів" були не тільки анархісти. До них належали відомі більшовики, наприклад Камо, Йосип Джугашвілі, тобто сам Сталін.

"Екси", по суті, були звичайними розбійниками, які грабували банки, казначейства та приватних осіб. Тільки їхні дії прикривалися анархістською або якою-небудь іншою ідеологією. Дуже часто розбійні напади "ексів" закінчувалися вбивствами. Якось, беручи участь у пограбуванні одного з банків у місті Бердянську, Махно сам став співучасником потрійного убивства. "За розбій і вбивство" суд засудив Нестора до довічної каторги. Але він не бажає із цим змиритися й постійно намагається втекти з-під варти Знаходився він у найстрашніших в'язницях Сибіру Однак аж до Лютневої революції, протягом 10 років, Махно перебував під вартою Звільнила його тільки амністія

3. Повернення 1917-1919

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Дуже скоро його обирають головою Виконкому волосної ради й земельного комітету Тим часом повстанські загони зацікавлюють командування Червоної Армії Привертає увагу також і Махно. Його разом з отаманом Григор'євим у квітні 1919 р. кличе до себе командуючий військами півдня Росії В.О. Антонов-Овсієнко. Поспілкувавшись, він пропонує їм співробітництво Махно й Григор'єв погоджуються очолити дивізії в складі Української радянської армії під командуванням Дибенка.

Дивізія Махна виглядала на той час дуже екзотично. Складалося враження, що бійці хотіли неодмінно бути схожими На запорізьких козаків своїми шароварами й поясами, хоча за поясами й знаходилися револьвери з гранатами, а тіла були обмотані хрест-навхрест кулеметними стрічками. Нестор Махно бачив у цьому добрий знак Йому хотілося заснувати самостійну селянську республіку, що ґрунтувалася б на принципах анархізму. Управління б там здійснювали Ради за принципом сприяння людям у їхній трудовій виробничій діяльності, вони б допомагали людям у важких ситуаціях. Усе інше анархісти повинні були вирішувати самі.

Основу махновської армії складали молодші офіцери, які навчали селян військовій справі. Махно хотів вести партизанську війну. Піхота пересіла на тачанки, завдяки чому збільшилася кількість пройдених кілометрів. Місцеве населення охоче підтримувало банду Махна. Постійно поповнювалося й продовольство, і фураж, приходили все нові й нові люди. Нестор не відчував недостачі ні в чому. Що ж так приваблювало людей? Здавалося б, Махно ніколи не славився ні своєю богатирською силою, ні молодецтвом. Швидше навпаки, його зовнішній вигляд міг відштовхнути людей, які його бачили У Берліні в 1922 р. уперше була видана книга за назвою "Батько Махно", де зібрані свідчення очевидців. Ось як вони описують Махна: "Невеликого росту, із землисто-жовтим, начисто виголеним обличчям, зі впалими шоками, з чорним волоссям, що падає довгими пасмами на плечі, у сукняній чорній піджачній парі, смушковій шапці й високих чоботах". Невтішний опис, що не узгоджується з нашими уявленнями про вигляд справедливого командира. До того ж багатьма очевидцями підтверджено, що "Махно -- людина нестримана, імпульсивна, пристрасті киплять усередині нього й не вириваються назовні тільки завдяки залізній волі цього чоловіка". Як не дивно, люди йому вірили, хоча він і не мав таланту оратора. Народ тягнувся, щоб почути його, не тільки з найближчих, але й з далеких сіл.

У квітні 1919 р. він очолив дивізію Української армії. Однак за зовнішньою згодою кипіла ненависть до Радянської влади. Махно не міг погодитися ані з продовольчою розверсткою, ані з червоним терором.

4. Діяльність 1919-1921

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у червоній Першій Задніпровській дивізії (командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина отамана М. Григор`єва.

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918--1920 рр. здійснювала українська анархістська організація "Набат" (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення "третьої соціальної революції". Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої влади (ідея "вільних рад" та "безвладної держави"), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати "третьою силою" поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити "політику воєнного комунізму", проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.

У червні 1919 р. Махно, об'єднавшись з армією Матвія Григор`єва, відкрито виступив проти радянської влади. На початку вересня 1919р. Махно завершив переформування своїх загонів, які було перейменовано в "Революційну повстанську армію України" (махновців; нараховувала біля 80 тис. бійців). З літа 1919 р. Махно вів переговори з С.Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20 вересня 1919 р. у Жмеринці договору між командуванням Армії УНР і махновцями.

Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим і отаманом А.Шкуром.

За військові дії проти Денікіна в 1919 році в Приазов'ї, що уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, Нестор Махно був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора №4 (пізніше в офіційній радянській історіографії вважалось, що цим орденом був нагороджений Ян Фабріциус).

В кінці 1919 р. - на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.

Під час наступу військ П.Врангеля у вересні - жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжя.

Поступово Махна заганяють у глухий кут, нав'язуючи йому постійні бої. Нестору доводиться дуже туго, з огляду на його численні бойові поранення. Справа доходить до того, що в серпні 1921 р. рада його війська вирішує відправити Махна за кордон, щоб він міг вилікувати всі свої рани.

28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.

5. Еміграція та смерть

Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махна "за неясністю доказів" звільнили. Махно з сім'єю спочатку оселився в Торуні, згодом -- у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції.

У квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької "Ґранд Опера" та в кіностудіях. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в "Анархическом веснике" та "Деле труда".

Помер у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-Лашез.

Висновок

Нестор Махно цікава особистість. Він - людина-легенда. Людина - суперечлива, людина про яку ведуться суперечки до нашого часу. Він зумів поставити на свої чорно - малинові знамена селян України проти німців, проти більшовиків, проти білогвардійців - за себе, за свою землю і волю. Він головнокомандувач Першої Української повстанської армії, з якими рахувалися, і якого боялися. Широким українським степом минула слава про Махно. Полонений ідеєю свободи, невисокий на зріст, якого змогли вбити ні багаторічна каторга, ні велика кількість ран. Він притягував людей, наче магніт. Нерідко військо Махна сягало чверті мільйона чоловік. Махно - це унікальна і складна постать Української національної історії. Він приніс і славу Українському селянству, і завдав колосальних жертв.

Список використаної літератури

1. Волковинський В.М -. Нестор Махно (http://exlibris.org.ua/machno/)

2. Голованов В. - Нестор Махно серия ЖЗЛ

3. Белаш А.В., Белаш В.Ф. - Дороги Нестора Махно

4. Савченко В.А. - Нестор Махно. Історичне досьє

5. Данилов В., Шанин Т. - Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918-1921: Документы и материалы