Колонізація Запорізького краю XVIII ст.

Міністерство освіти і науки України

Запорізький національний університет

Реферат

З курсу: "Історичне краєзнавство"

Тема: Колонізація Запорізького краю XVIII ст.

Виконав: Ст. групи 2320-1

Михайличенко А.С.

Викладач: Мільчев В.І.

Запоріжжя

2010

Процес колонізації Запорізького краю

Напередодні скасування Запорозької Січі землі Запорізького краю входили до складу Запорозьких Вольностей і Кримського ханства, адже за миром у Кучук-Кайнарджі (1774 р.) кордон проходив річками Конкою та Бердою. Після зруйнування Січі землі запорозьких козаків були розподілені між Новоросійською та Азовською губерніями. Значна частина земель Запорозького краю увійшла до утвореної у лютому 1775 р. Азовської губернії.

Спочатку уряд боявся докорінно змінювати адміністративний устрій. Колишні запорозькі паланки отримали назву повітів, очолювали їх російські офіцери. Землі Запорозького краю увійшли до:

· Консьководського повіту - від р. Московки і до гирла Конки.

· Кальміуського - від р. Кальміуса до Петровської фортеці (нині Бердянськ).

· Самарського - від р. Московки до р. Вовчої.

· Значна частина до приєднання у 1783 р. Криму до Росії була у складі Кримського ханства.

У 1778 р. Консьководський повіт перетворений на Олександрівський, до нього увійшли Олександрівська фортеця та землі Великого Лугу. Землі по р. Вовчий і Берді увійшли до Павловського та Марієнпольського повітів. У 1783р. відбулась нова адміністративна реформа - на край було поширено загальноросійський адміністративний устрій. Це було спрямоване на ліквідацію регіональних відмінностей.

У 1775. згідно з положенням про губернії, було створене Катеринославське намісництво з 15 повітів (намісник Г. Потьомкін). Землі Запорозького краю увійшли до Новомосковського, Маріупольського та Катеринославського повітів. З приєднанням до Російської імперії Криму була створена Таврійська область. У лютому 1784р. на материковій частині ханства створено 3 повіти - частина земель нашого краю увійшла до новоствореного Мелітопольського повіту.

У 1797р. замість старих адміністративних утворень на півдні України створена Новоросійська губернія. Землі краю розподілені між Маріупольським, Павлоградським, Катеринославським і Перекопським повітами. У 1801 замість Новоросійської губернії створені Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії. У складі Катеринославської губернії створено Олександрівський повіт.

Колонізація та заселення земель Запорізького краю (кінець XVIII - початок ХІХ ст.)

В основу поміщицької колонізації Запорозького краю було покладено "План роздачі земель у Новоросійській губернії" затверджений 22 березня 1764 року. Землю могли отримати "всякого звания люди". План мав такі головні принципи:

· бажаєш землю - отримуєш у тимчасове користування;

· заселяєш землю - отримуєш її у власність, якщо не заселяєш вона відбирається державою і передається іншому;

· користуєшся землею поки несеш військову службу ( це стосувалося військових поселенців).

Після зруйнування Січі настав найбільш сприятливий час для реалізації "Плану роздачі земель...". Офіцери, чиновництво, дворянство, колишня українська та запорозька старшина почали отримувати землі. На середину 80-х років XVIII ст. найкращі землі краю були роздані. Значну частину отримали саме поміщики - у 1805 р. вони володіли третиною усіх земель краю.

Для швидкого заселення земель південного краю уряд звернув увагу на можливість залучення іноземних переселенців. Одночасно завдяки цьому Росія бажала показати себе захисником усіх слов'янських народів, до краю переселялись серби, болгари. Росія стала також на захист православних греків та вірмен, які жили у Криму, разом з тим переселяючи їх Російська імперія послаблювали Кримське ханство. Переселялися також українці з Правобережної України.

З Прусії переселялися меноніти (представники протестантської секти, що виникла у Європі у XVI ст.), через утиски прусського уряду, що почав вимагати від менонітів військової служби (це суперечило їх релігійним переконанням). У травні 1787р. вони опинилися на Півдні, на 1790 рік меноніти заснували перші 8 колоній. Перші роки для колоністів були важкими: уряд не компенсував збитків під час переселення, не були виконані усі обіцянки. Ситуація стабілізувалася лише з прибуттям другої групи переселенців у 1793 р. (118 сімей), що прибули з своєю худобою, реманентом.

Виникнення міста Олександрівська

Наприкінці XVIII ст. з'являється м. Олександрівськ. Його поява пов'язана з будівництвом Нової Дніпровської укріпленої лінії, до якої увійшла і Олександрівська фортеця. Олександрівська фортеця була закладена влітку 1770 р. трохи вище р. Мокрої Московки (в районі сучасної обласної комендатури). Одначе восени Мокра Московка затопила фортецю; у травні 1771 р. була закладена нова Олександрівська фортеця (в районі сучасного трампарку), а стара перетворена на передмістя. Саме з цього передмістя розпочинається історія міста. У 1778 р. Олександрівськ став повітовим містом. Через 5 років місто було позбавлено статусу повітового центру, але у 1806 році його було повернуто .

З перших років уряд намагався перетворити Олександрівськ не лише у адміністративний, а і у економічний центр регіону. Сюди було перенесено митниці та карантин з Білозерки, що сприяло розвитку міста. У 1781р. у місті 7 купців, 329 міщан. Тут щорічно відбувалося 4 ярмарки. Олександрівськ став значним транспортним центром (через нього йшли товари для будівництва Херсона та флоту).

Втративши статус повітового міста Олександрівськ почав занепадати. Не справдились надії та плани нового намісника П. Зубова по перетворенню міста у центр торгівлі південного регіону. У 1797р. скасовані фортеці Дніпровської лінії. Існування Олександрівська як міста опинилось під сумнівом. Але вже 1806р. створюється Олександрівський повіт, Олександрівськ стає повітовим містом.

Склад населення Запорізького краю XVIII ст.

Наприкінці ХVIII - у першій половині ХІХ ст. у регіоні переважало вільне, незакріпачене населення - приблизно 80%. Українців серед населення 70%. Більшість складало селянство, яке складалося з: державних селян, військових поселенців, поміщицьких підданих і селян, колоністів і т. д. Державні селяни формувались з державних селян вихідців з Чернігівської, Полтавської губерній, вихідців з Правобережної України, білоруських і російських губерній. З 1775 р. державні селяни сплачували поземельний податок, з 1782 - подушне; виконували земську повинність. Більш широкими пільгами користувалися старообрядці Мелітопольського повіту (В., М. Знам'янка, Водяне, Дніпровка).

Зі створенням Катеринославського та Чорноморського козацтва уряд перевів частину державних селян до стану військових козацьких поселенців. У слободах зберігався традиційний козацький устрій.

Найбільшу групу залежного населення складали поміщицькі піддані. Не маючи можливості заселити отримані землі кріпаками поміщики запрошували вільних переселенців: колишніх запорожців, переселенців з П. України і т. д. Окрему групу складали колоністи, що прирівнювалися до державних селян. У 1779 р. у краї поселяють відставних солдат: спочатку на Дніпровській лінії. Звільнялися від податків, наділялися землею. У 1782 1810 душ. Переселялися сюди і каторжани.

Склад поміщиків Запорізького краю був строкатим. Землю у краї отримували офіцери російських полків і правителі краю. Г. Потьомкін отримав 60 тис. десятин, генерал-поручик М. Кам ' янский 30 тис., 15 тис. М. Кутузов., 55 тис. В. Попов. Землю також отримувала українська та запорозька старшина також приймали участь у поділі земель.

Одними з найдавніших мешканців регіону були ногайці. У 1770 р. ногайці Північного Приазов ' я перейшли до російського підданства і були переселені на Кубань. У першій половині ХІХ ст. ногайці були найчисленнішим населенням Мелітопольського повіту. На початку 40-х років їх кількість досягала 30 тис. Керівну роль відігравали мурзи. Ногайці вели напівкочовий спосіб життя. Основа господарства тваринництво, займалися і землеробством (просо, ячмінь, гречка). Спроби оселити ногайців були невдалі. У 1821 р. навіть було збудовано місто Ногайськ (тепер Приморськ). Але поступово відносини ногайців з урядом загострилися. Особливо це відчувалося у роки Кримської війни. У 1860 р. ногайці почали масово переселятися до Туреччини.

У кінці XVIII ст. початок німецької та менонітської колонізації у Запорізькому краї, розмах на початку ХІХ ст. Менонітам було виділено для поселення землі на Хортиці, виділено 120 тис. десятин на р. Молочній де створено окремий округ. У середині 30-х років в Олександрівському повіті додатково виділено для менонітів 9,5 тис. десятин землі. На середину 50-х років ХІХ ст. кількість менонітів досягає більше 15 тис.

З 1805 до Запорізького краю почали переселятися німці . Їм відвели землі на правому березі р. Молочної. Виникає Бердянський колоністський округ. Кількість німецьких поселенців сягнула 14 тис.

У 40-х роках уряд повертається до ідеї створення єврейських землеробських колоній. У 1846 - 1855 почалося переселення євреїв до регіону з Білорусії. В Олександрівському повіті було створено 10 єврейських колоній. Переселенцям надавалося 30 десятин, грошова допомога, на 10 років вони звільнялися від податків. Однак зразковими землеробськими колоніями єврейські поселення так і не стали.

У другій половині ХІХ ст. підвищився попит на хліб. Але землевласники Запорізького краю своїми силами могли обробити лише десяту частину залучених до землеробства земель. Решта оброблялася прийшлими робітниками, але у врожайні роки 30% хліба не встигали збирати. До того ж 5/6 земель залишались нерозораними (у тому числі і у державних селах). Було потрібно організувати до краю переселення селянства (у інших же регіонах було перенаселення), але довгий час це було важко через велику кількість заборон, інструкцій. Після реформи 1861 р. ситуація змінилася.

Уряд розпочав офіційне переселення селян (переважно до Таврійської губернії). Розробляється низка указів регламентуючих переселення, про це клопочуться і поміщики. Відтепер для переселення достатньо було мати дозвіл губернської влади. Переселенці на 10 років звільнялися від податків та зборів, на деякий час від рекрутських наборів, отримували допомогу 55 крб. Переселення було масовим чим уряд був дещо наляканий (на поч. 60-х 16,5 до Бердянського повіту, 11 тис. до Мелітопольського). Але офіційні переселенці лише третина, інші переселялися самовільно. Усього у ІІ половині ХІХ ст. за офіційними відомостями до Олександрівського повіту переселилося 11 тис., Мелітопольського 29 тис., Бердянського 18,5 тис.

За переписом 1897 р. у Катеринославській губернії 45 етнічних груп - українці 70%, у Таврійській трохи менше; росіян 17% У 1861-1863 переселяються болгари (на кінець 70-х у краї 30 колоній), після польського повстання уряд переселяв поляків з Правобережжя, з кінця 60-х чехи (Чехоград у Мелітопольському повіті). З 70-х років через введення військової повинності, чутки про русифікацію меноніти почали переселятися до США та Канади (переселення зупинив закон закріпляючий традиційний устрій колоній).