Голодомор 1932-1933 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

З осені 1932 р. радянська влада розпочала справжню війну проти селянства. За законом названим "законом про п'ять колосків", 55 тис селян були засуджені до 10 років в'язниці та концтаборів та до смертної кари за спробу "крадіжки" зерна чи худоби. Продовольчі загони за сприяння місцевих комуністів відібрали у селян практично усі продукти харчування. За таких умов селяни намагалися забивати худобу для власного споживання, щоб вижити в умовах голоду, який настав з 1932 і тривав до 1933р. небачений в історії голод охопив Україну, Нижнє Поволжя, Північний Кавказ, степові райони Дону й Кубані. Випадки людиноїдства й смерті цілих сіл були настільки частими, щ це нікого не дивувало. Масштаби голоду були катастрофічними, й дотепер не відома точна кількість померлих. Так, щодо України називають цифри від 3 до 12 млн. людей.

Голод 1932-1933 рр. став для українців тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні шрами, які вона носить до сьогодні. Кинув він чорну тінь на методи й досягнення радянської системи.

Причини голоду в Україні 1932-1933рр.

Серед істориків у трактуванні цього питання одностайності немає. Вказуючи на багатоплановість причин цієї жахливої катастрофи, вони, як правило, намагаються виділити групу домінуючих чинників.

Зах. історики вважають. що основним були національно-політичні чинники. Зокрема, Дж.Мейс підкреслює: "Москва пов'язала укр селянство з українським націоналізмом як загрозою імперським інтересам…Сталін, Каганович, Постишев та інші запланували в Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви і нещодавно здійснили це на Україні в 1932-1933рр. засобом штучного голоду".

Історики, які визнають основними причинами голоду дію нац.-політ. чинників, акцентують увагу на його штучності та організованості. Так, французький дослідник А.Безансон наголошує: "Саме ретельна організація екзекуції надала укр голодному терору характер геноциду".

Деякі російські, українські і західні історики(В.Данилов, Н.Івницький, В.Марочко та інш.) вважають, що голод 1932-1933рр. в Україні зумовлені дією соц.-економ. чинників, насамперед "насильницькими хлібозаготівлями", "поверненням до економічно обґрунтованої та політично скомпрометованої політики продрозкладки".

Найбільш обґрунтованою є позиція авторського колективу монографії "Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки "(В.Даниленко, Г.Касьянов, С.Кульчицький), які на основі зіставлення різних концепцій та аналізу фактичного матеріалу дійшли висновку, що "конкуруючі гіпотези треба требі об `єднати.Тоді факти логічно складатимуться в цілісну картину".На необхідності синтетичного підходу вирішення вказаної проблеми наголошує і В.Савельєв: "…саме економ.-політ. Чинники стали в кінцевому підсумку причиною голоду.

Механізм

Найважчим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: "Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932р. перевищував 1931р.". Як указують Р.Конвест і Б.Кравченко, врожай 1932р. лише на12% був меншим середнього показника 1926-1930рр. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава систематично конфіскувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження укр комуністів, Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932р. на 44%. Це рішення та жорстокість, із якою режим виконував його, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним.

Про байдужість режиму до людських страждань, ціною яких здійснювалась його політика, свідчив ряд заходів, проведених у 1932р. В серпні партійні активісти отримали юридичне право конфіскації зерна в колгоспах, того ж місяця в дію було введено ганебний закон, що передбачав смертну кару за розкрадання "соціалістичної власності". За пом`якшуючих обставин такі "анти державні злочини" карались10 роками виснажливої праці. Для того, щоб селяни не кинули колгоспи у пошуках їжі, була впроваджена сис-ма внутрішніх паспортів. У листопаді Москва видала за-н, що забороняв видавати селянам зерно, доки не буде виконано план державних заготівель.

Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках зерна нишпорили в кожній хаті, зривали підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим хто вже пухнув з голоду, не дозволяли лишати собі зерно. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то його підозрювали у переховуванні зерна. Повертаючись до цих подій, один партійний активіст так пояснював мотиви, що тоді керували ним: "Ми вірили, що Сталін мудрий керівник…Нас обманули, бо ми хотіли бути обманутими. Ми так вірили в комунізм. Що були ладні піти на будь-який злочин, якщо його підмальовували хоч крихтою комуністичної фразеології".

Голод, який поширювався протягом 1932р., набув найстрашнішої сили на початку 1933р. підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Тобто кожний її член мав1,7 кг на місяць. Залишились без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, просяне лушпиння, сушену солому, стручки акації, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії, дохлих котів, собак, і навіть коней. Були випадки канібалізму. За словами істориків "першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство".Партійні активісти продовжували конфісковувати збіжжя, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села.

Сталін та його поплічники дивилися на все інакше. У 1933р. помічник Сталіна на Україні М.Хатаєвич, що керував компанією земле заготівель. Із гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба за смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна сис-ма існуватиме завжди. Ми виграли війну!"

У той час як на Україні й особливо в під.-сх. Її частині та на Півн. Кавказі лютував голод, більша частина власне Росії

Ледве відчула його. Одним із чинників. Що згідно першим п'ятирічним планом "Україна…мала служити колосальною лабораторією випробування нових форм соц.-економ. та виробничо-технічної перебудови сільської економіки всього Радянського союзу". Про значення України для радянських економістів-плановиків писалося в передовій статті "Правди" від 7.01.1933р. під заголовком "Україна - вирішальний фактор зерно заготівель". Відтак перед республікою ставилися непомірно великі вимоги. Як показав Всеволод Голубничий, Україна, забезпечуючи 27% загальносоюзного врожаю зернових, проте, виконувала аж 38% плану зерно заготівель. Б.Кравченко стверджує, що українським колгоспникам платили вдвоє менше, ніж російським.

З огляду на тривалу традицію приватного землеволодіння українці чинили колективізації упертіший опір, ніж росіяни. Тому на Україні, як ніде, режим здійснював свою політику швидшими темпами, ніж в інших республіках.

Інші вважають, що голод був для сталіна засобом послаблення українського націоналізму. Зрозуміло, що пов'язаність з селянством не оминула пильність радянського керівництва. У 1930р. провідна українська комуністична газета далі розвинула це ототожнення, заявивши: "спеціальне завдання колективізації на Україні полягає в тому, щоб…знищити соціальну базу українського націоналізму - індивідуальне селянське господарство". Тому можна дійти висновку, що у кращому випадку Сталін вважав смерть мільйонів людей необхідною ціною індустріалізації. В гіршому він свідомо дозволяв голодові змітати всякий опір у цій особливо неспокійній частині його імперії.

Вартим уваги аспектом голоду є намагання викреслити його з суспільної свідомості. Якби стали відомі всі масштаби трагедії, то цілком очевидно, це завдало б серйозної шкоди тому образові країни, що його прагнула створити Москва як у себе вдома, так і за кордоном. Тому влада довго забороняла відкрито говорити про голод в СРСР.

Хоч деякі газети на Зах. Повідомляли громадськість про голод, тут теж замовчували його страхітливі масштаби. Багатьом на Зах. було важко повірити, що в той час як Радянський Союз експортує зерно й відмовляється від чужоземної допомоги, на Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно оставлені режимом подорожі по СРСР, такі світила західноєвропейської культури, як Джордж Бернард Шоу та колишній прем'єр Франції Едуард Ерріо, поверталися. Захоплено оповідаючи про радянські досягнення, про задоволених ситити селян. Підлещуючись до Сталіна, московський кореспондент газети "Нью-Йорк Таймс" У.Дюранті неодноразово в своїх статтях заперечував існування голоду. "За об'єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність" його репортажів з СРСР у 1932р. Дранті нагородили Пулітцерівською премією.

Хоч західні уряди й знали про голод, їхня позиція в цій справі була подібною до викладеної в одному документі Британського міністерства закордонних справ: "Це правда, що ми маємо певний обсяг інформації про голод на Півдні Росії, аналогічно тій, що з'явилася в пресі…Однак ми не хочемо її обнародувати, оскільки образило б радянський уряд і завдало б шкоду нашим стосункам з ним". До того ж багато західних інтелектуалів у період Великої депресії виявляли великі про радянські симпатії та енергійно відкидали всяку критику СРСР, особливо в питанні про голод. Як зауважив Р.Конквест, "ганебним було не те, що вони виправдовували дії рад, а те, що вони навіть чути про них не хотіли, що вони не бажали подивитись фактам в обличчя".

Перелік репресивних заходів великий, і всі вони були спрямовані на те, щоб загнати селянина у безвихідне становище, а тим самим прирекло його на голодну смерть.

Спогади очевидців

голодомор український селянство винищення

Зі спогадів бабусі мого батька, Тимощук Єви Трохимівни, про ті страшні роки голоду: "Кордон між рад Україною і Польщею в 1933р. пролягав в Корецькому районі Рівненської обл. по річці Корчик. На різних берегах річки жили люди із одних родин, але були розділені кордоном. Підчас голодомору жителі польської території старались підтримати своїх родичів на радянській стороні берега.По руслу річки Корчик вони сплавляли на плотиках пакунки з продуктами (зерно, хліб, муку і т.п.).Плоти течією відносило до радянського берега, де їх могли підібрати голодні люди. Але це вдавалось рідко кому зробити. Прикордонні застави були підсилені підрозділами Червоної армії, які круглодобово несли патруль вздовж берега. Вони не допускали змучених від голоду людей до річки , а тих хто робив спробу це зробити - розстрілювали з рушниць. Винятком не були ні діти, ні жінки".

Жителька Кіровоградської обл., Марфа Митрофанівна, розповіла моєму батькові, що коли їй було 12 років, почався голодомор. Сім'я складалась з 11 чоловік. Марфа Митрофанівна була найстаршою дитиною. За пів року голодування помер її батько і троє братів і сестер. В один із днів її мама десь роздобула і зварила м'ясо. Як виявилось то була частина тіла її померлої сестрички. Марфа Митрофанівна покинула дім і з біженцями змогла дібратися до Києва , де й вижила. Під час Великої Вітчизняної Війни Марфа Митрофанівна партизанила в складі великого партизанського загону Медвєдєва. Була учасником бойових дій. Проживала до кінця своїх днів в місці Києві і померла на поч 90-х.

Знайомий моєму татові дід Фома також розповів ті страшні спогади про голодомор. На Одещині, під час голодомору, їх сім'я зменшилась на половину - померло 6 з 12 членів сім'ї. Йому було 15 років, коли почався голод. Його батьки вирощували ячмінь і мали запаси урожаю, які б не дали померти від голоду взагалі. Але в один із днів приїхав продзагін в супроводі червоноармійців, які в їхньому селі забрали все зерно що змогли знайти. Батько діда Фоми частину зерна закопав в сараї в землю, та досвідчені червоноармійці знайшли схрон - зерно відібрали, а старших жорстоко побили. Від отриманих травм, його батько тяжко захворів і помер.

Висновок

Такої жорстокої варварської форми колонізації людство ще не знало. Тому вона вражає своєю жахливою навальністю - без будь-яких моральних застережень, без озирань: а що каже світ?, без жалю і співчуття до тих "гнаних і голодних", заради яких начебто й творився на крові та насильстві новий світ. Після революції і громадянської війни відкрився простір для авантюрних соціальних експериментів, які увійшли в історію ХХ ст під назвами: "рік великого перелому", "колективізація", "ліквідація куркуральства як класу"…Внаслідок цих народовбивчих експериментів Україна опинилася в кінці 1932 - на поч. 1933рр. на грані катастрофи. Знесилена братовбивчою громадсько. Війною, залякана тотальним ідеологічним пресингом-звинуваченням у контрреволюціонерстві, буржуазному націоналізмі, саботажі Україна нічого не могла протиставити навальному диктатові центру в застосуванні найсуворіших методів у "боротьбі за хліб". Обережні сигнали-натяки укр партійного і радянського керівництва в особі В.Чубаря, С.Скрипника, Г.Петровського, О.Шліхтера про розростання голоду внаслідок гіпермаксималіських планів хлібозаготівель тільки злостили Сталіна та його опричників.

Неможливо сьогодні назвати бодай приблизну цифру заарештованих, фізично знищених і насильно вилучених з культурного, громадського і політичного життя України. Знищувалися цілі інституції - від Української автокефальної православної церкви, Всеукраїнської академії наук, Інститутів історії, філософії, права, науково-дослідницького інституту, театру "Березіль", видавництва і редакції Української радянської інйеклопедії,літературно мистецьких об`єднань та організацій…

Та найбільші кількісні втрати понесло селянство. Авторитетний дослідник голоду й терору в СРСР Р.Конквест у своїй книзі "Жанива скорботи" вважає, що внаслідок голоду 1932-1933рр. на Україні загинуло 5млн., хоча свідчення американського громадянина про те. Що в розмовах М.Скрипник у 1933р. називав "мінімум" 8 млн., голова ДПУ УРСР Галицький - 8-9млн., а інших джерелах фігурує цифра до 10 млн .

Сьогодні очевидно, що число жертв голодомору 1932-1933рр. на Україні досягає 7-8млн. В.Гришко стверджує, що "Український народ у межах усього СРСР взагалі втратив за весь цей час 8,1млн., а в межах самої Української РСР втрати дорівнювали 7,5млн., з яких понад 4,8млн. були омертвленні голодом за час лише "смертельних" місяців приблизно одного року(1932-1933), а решта припадає на втрати природного приросту українського населення за це час".У збірнику про божевільне народовбивство на Україні 1932-1933рр., який був опублікований до 50-річчя Великого Голоду, наводиться цифра - 7млн.українців.

Література

-"Україна Історія", автор Орест Субтельний, Київ, видавництво "Либідь" 1993р.

-"Історія України",О.Бойко, Київ видавництво, "Академвидав" 2004р.

-"Всесвітня історія: 1914-1939рр.",П.Б.Полянський, Київ, видавництво"Ґенеза" 2005р.

- роман "Жовтий князь", В.Барка, Київ видавництво художньої літератури "Дніпро" 1991р.

Размещено на Allbest.ru