Размещено на http://www.allbest.ru/

9

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

Утворення української держави - Війська Запорозького під проводом Б. Хмельницького, її державного-політична та соціально-економічна організація

Підготував студент

Групи ІК-02, ФІОТ

Дзідзоєв А.Ю.

Перевірив

Лебедев І.К.

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Початок визвольна війна українського народу, її причини

2. Утворення української держави

3. Державного-політична та соціально-економічна організація

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

Вступ

Тема цього реферату була обрана мною через велику зацікавленості питаннями національної ідеї українського народу та можливостями відродження українського етносу як одного з найпотужніших народів Європи. Думаю, що, дослідивши історію українського козацтва, ми зможемо відродити свою віру в себе, нашу країну, в найкраще багате і цікаве майбутнє.

До написання реферату мене спонукала зацікавленість національним українським характером. Якщо бути стислим, то українська етнопсихiка характеризується взаємодією двох складових, двох типів української культури. Це: "хліборобська культура", для якої властиві м'якість, лагідність, толерантність, чуйність, душевна теплота, вибачливість, мрійливість, милосердя; "лицарська (козацька) культура", для якої властиві діловитість, рішучість, наполегливість, вірність слову, точність, практичність, конкретність, справедливість.

Цей реферат - частина матеріалу, який розкриває сутність лицарської (козацької) культури. Обраний період - українська національна революція XVII ст. та становлення української держави - Війська Запорозького під проводом Богдана Хмельницького.

В своєму рефераті я розкрию наступні теми: початок Визвольної війни українського народу, як основну послідовність подій, внаслідок яких і розвивалась подальша історія, утворення української держави та її державного-політична та соціально-економічна організація.

Держава Війська Запорозького в основних рисах сформувалася протягом 1648--1652 років у ході Визвольної війни українського народу. Вирішальну роль у політичному житті війська відігравав виборний гетьман, якому належала вища військова, адміністративно-політична та судова влада. Провідною верствою виступала козацька старшина, основною соціальною опорою -- козацтво, особливо вільне козацтво. Після невдалої спроби Богдана Хмельницького заснувати монархію, форма правління у Війську Запорозькому еволюціонувала від демократичної до аристократичної республіки.

1. Початок визвольної війни українського народу, її причини

Волелюбний народ України не міг миритися з всезростаючим польським пануванням і у січні 1648 p. почав війну проти Речі Посполитої.

Головною причиною війни було нестерпне соціальне, національне і релігійне гноблення, яке зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну небезпеку для українського народу, загрожувало існуванню українців.

Усі суспільні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбавитися залежності від Польщі та польських феодалів і створити власну українську православну, тобто національну державу.

Козацтво, як запорізьке, так і реєстрове, а також українська шляхта стали ядром збройних сил України; вони вносили організуюче начало в їх устрій та діяльність, а також в господарсько-політичне життя країни. Запорізькі козаки складали передову бойову частину армії українського народу і зробили значний внесок у перемогу над противником. Крім того, Запорізька Січ протягом усієї війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців, одночасно залишаючись передовою заставою у боротьбі з агресивними планами кримських феодалів.

На середину XVII ст. у різних сферах розвитку українського суспільства визріли гострі суперечності з наявним статусом України у складі Речі Посполитої, її політикою в українському питанні, з усталеними в ній суспільно-політичним ладом і системою соціально-економічних відносин.

У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони активно перетворюються на фільварки (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засноване на щотижневій панщині та чітко зорієнтоване на ринок). В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані процеси - зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва.

Польські та полонізовані українські феодали, намагаючись максимально збільшити свої прибутки, посилювали експлуатацію селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо у районах, сполучених із зовнішнім ринком. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки.

Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмувала розвиток простої капіталістичної кооперації та початкових форм мануфактурного виробництва, зародки яких тоді були у багатьох галузях промисловості, заважала вона й формуванню єдиного ринку в Україні.

У складних умовах опинилося і міщанство, особливо у тих містах, які перебували у приватній власності феодалів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало податки - чинш, церковну десятину та ін. Феодальна знать досить потужно конкурувала із міщанами у торгівельно-промисловій сфері, користуючись правом безмитного вивезення своїх товарів та монопольним становищем у виробництві певних видів продукції.

Намагаючись взяти козацтво під контроль, польський уряд після придушення селянсько-козацьких повстань у січні 1638 р. прийняв „ординацію Війска Запорозького реєстрового”, яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалася виборність старшини, ліквідовувався козацький суд, на чолі війська замість козацького гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. Крім того, козацький реєстр скорочувався до 6 тис. осіб, а всі виключені з реєстру автоматично ставали кріпаками.

Відсутність власної держави, поступова втрата національної еліти, церковний розкол, зростання закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII століття суспільний розвиток українського народу, а й робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної сцени.

2. Утворення української держави

Умови, що сприяли б завданню створення української держави, виявилися на початку національно-визвольної війни. Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем -- коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання -- створити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за визволення з-під влади Речі Посполитої.

У середовищі козацької еліти вперше в історії української соціально-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

· право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

· незалежність і соборність Української держави;

· генетичний зв'язок козацької державності із Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною - від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б.Хмельницький створює удільне князівство із столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Б. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.

Формування української держави здійснювалося у обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні, їй не була підпорядкована тільки церква. Що ж до Запорізької Січі, то вона зберігала здавна встановлену форму правління.

Створення української національної держави вперше одержало правове оформлення та закріплення у Зборівському (серпень 1649 p.), а потім і у Білоцерківському (вересень 1651 p.) договорах, які Б. Хмельницький уклав із Річчю Посполитою.

Повноваження публічної влади було передано органам управління козацтвом. Система цих органів складалася з трьох урядів: генерального, полкового, сотенного.

Першим гетьманом вільної України став Б. Хмельницький. Спочатку його у січні 1648 p. було обрано гетьманом Війська запорізького -- головнокомандувачем повсталих запорізьких та реєстрових козаків. Через рік, після перемоги під Корсунем, Б. Хмельницький оголосив себе главою звільненої України: "Правда, что я малый и незначительный человек, но Бог дал мне, что я есть единовладелец и самодержец русский".

Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вважав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, він у цей час добивається здійснення свого давнього наміру -- зробити посаду гетьмана спадковою. Передчасна смерть Б. Хмельницького 27 липня 1657 p. призупинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негативно відбилося на розбудові Української національної державно-правової системи.

Після смерті Б. Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економічної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.

3. Державного-політична та соціально-економічна організація

хмельницький козацький гетьманський війна

За часів Б. Хмельницького гетьманська влада значно зміцнилася. Гетьманові вдалося зменшити владу Старшинської ради. Будучи прихильником міцної влади, Хмельницький розширив свої повноваження: скликав Генеральну раду та Старшинську раду, підписував універсали, брав участь у здійсненні судочинства, вів переговори з представниками іноземних держав, оголошував початок війни та підписував мир, контролював фінанси, був головнокомандуючим війська Запорозького.

У роки Визвольної війни було створено нову систему керівництва містами. Багато міст були суб'єктами Магдебурзького права (права на самоврядування), їх очолював виборчий орган -- магістрат (у великих містах) або ратуша (у малих містах). Магістрат (ратуша) мав адміністративно-розпорядчу або судову владу. До нього входили війти (голови ратуші), два бургомістри (почергово головували в раді, керували господарськими та адміністративно-фінансовими справами), райці або лавники (члени суду, що наглядали за торгівлею і порядком у місті). Члени ратуші обиралися міщанами і затверджувалися гетьманом. У кожному полковому і сотенному місті був також городовий отаман -- представник козацької адміністрації. Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини нагадував традиційний військовий.

Головною умовою успішної розбудови національної держави стало створення боєздатної армії. Запорозькі (низові) та реєстрові козаки складали основну ударну силу армії. Поповнення військових сил відбувалося за рахунок найманців.

Основу нової державної адміністрації складала козацька старшина, реєстрове козацтво, міщанство, духовенство. Гетьман Б. Хмельницький видав ряд універсалів, які захищали старі землеволодіння православних монастирів та дарували монастирям нові. Гетьманська адміністрація скасувала панщину та старі податки. Панщину було замінено податком, який називався чинш. Необхідність покривати величезні військові витрати (закупівля зброї, пороху, військового спорядження) потребувала стабільних джерел надходження срібної та золотої монети. Через це чинш повинен був надходити переважно в грошовій формі. За виробництво та продаж горілки, пива, меду встановлювався податок на користь військової скарбниці (тобто державного бюджету). Сюди ж надходили торгові й митні збори, податки з млинів. Така система податків забезпечувала фінансову основу розвитку української держави.

У цей же час відбувається утвердження нової моделі соціально-економічних відносин, визнаної гетьманською владою. Основні риси цієї моделі:

· ліквідація, за невеликим винятком, великого і середнього феодального землеволодіння, кріпацтва, фільварково-панщинної системи (провідною формою господарювання стало козацько-селянське дрібне землеволодіння);

· істотні зрушення у соціальній структурі українського суспільства.

Провідним привілейованим станом українського суспільства стало козацтво. Козаки становили близько половини дорослого чоловічого населення України. За ними закріплювалися права власності на землю, звільнення від податків, участі в політичному житті. Головним обов'язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську. Відбувалася феодалізація козацької старшини -- вона зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в українському суспільстві.

Шляхта як соціальний стан не була знищена. Вона складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам. Гетьман здійснював курс на збереження привілейованого становища шляхти в суспільстві.

Селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни залишалися податним станом, але їхні грошові податки і натуральні платежі помітно зменшилися, що сприяло зростанню економічної спроможності.

Гетьмансько-старшинська адміністрація здійснювала заохочувальну політику стосовно міщанства, значно послабився податковий тиск. Українські міста були звільнені з-під влади магнатів і шляхти (до 1648 р. 80 % від загальної кількості міст становили міста з приватною власністю). Провідну роль у житті міст почали відігравати українці.

Православне духовенство разом з українським населенням боролося проти польського панування, виступало послідовним захисником національних інтересів. Церква мала підтримку з боку гетьманської адміністрації, що сприяло зміцненню позицій православного духовенства.

Таким чином, основними завоюваннями першого періоду війни стало утвердження в Україні нової моделі соціально-економічних відносин. У ході національно-визвольної війни в Україні відбулися докорінні зміни в адміністративно-політичному устрої. Закладалися основи національної держави республіканського типу, яка дала змогу називати Гетьманщину «козацькою республікою». Однак подальший хід історичного розвитку України перервав революційні перетворення, які були розпочаті Б. Хмельницьким.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандувачем, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати обов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний, полковий, сотенний. Реальна найвища влада в державі належала генеральному урядові, до якого належали гетьман та генеральна старшина. Повноваження генерального уряду поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих - отаманами.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювалося із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

Гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася на організаційних принципах Запорізької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале селянство та місье населення. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність досягала 100 - 150 тис. осіб.

Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою у протиріччя, - демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, та коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії, під впливом Богдана Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та урялу Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Невигідні умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651 р.) договорів тимчасово загальмували розвиток прогресивних тенденцій та змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч. Лише після перемоги у битві під Батогом (1652 р.) на території Української держави були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти.

На економічну політику Б. Хмельницького в аграрній сфері активно впливала козацька старшина, яка сама хотіла захопити зачні землі і стати великим землевласником. Проте, гетьман розумів, що основною масовою рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, і тому намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і боровся зі зростанням великого землеволодіння.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям, Швецією та іншими державами.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти, перш за все Богдана Хмельницького, відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилилися тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.

Висновки

Значення визвольної війни полягало в тому, що вона:

· привела до тимчасового створення національної держави, частина якої на теренах Лівобережжя на правах автономії проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII ст.; сформувала і проголосила національну державну ідею; відіграла значну роль у формуванні нової політичної еліти;

· стала імпульсом для розвитку національної самосвідомості. зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започаткувала зміну назви «руський народ» на «український народ»; збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;

Засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних факторів: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, та складного геополітичного становища, яке зумовило постійну ситуацію надзвичайного стану у державі. Обидва фактори надали напіввійськового характеру українській державності. Саме у цьому контексті слід сприймати назву козацької держави - Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося у запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади, яка фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона діяла не постійно. Богдан Хмельницький часто скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Утворення Козацької держави стало значною подією в державотворенні України.

Перелік використаних джерел

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр „Академія”, 1999. - 569 с. (Гаудеамус).

2. Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Військо Запорозьке / Відп. ред. О. Митанич. - К.: ТОВ „Видавництво „Обереги”, 1999. - 216 с. Бібліогр.: с. 187 - 196.

3. Михайло Грушевський. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 року. - Київ - Львів, 1992.

4. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій та ін; під ред. В.А. Смолія. - К., Альтернативи, 1997 - 416 с.

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). - К.: Либідь, 1993. - 504 с.

6. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків / Пер. з рос. І.І. Сварника; Упоряд. іл. О.М. Апанатович; Худож. В.М. Дозорець. - Львів: Світ, 1990. - 319 с.: іл. - Бібліогр. в підрядк. приміт.

7. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: У 2-х томах. Том II. (від половини XVII століття.). - К.: Глобус, 1992. - 349 с. С. 8 - 50.

8. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 1995. - 608 с.

9. http://www.perehid.kiev.ua.

10. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття С. 159 160.

11. Дорошенко. Історія України. - К., 1999.

12. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В Історія української конституції, К, 1993. -С. 125.

13. Субтельний О. Історія України. - К., 2000.

14. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918 1923 pp. Коломия, 1993. С. 19.

Додаток

Адміністративний апарат Козацької держави

Размещено на Allbest.ru