Флот та морські походи Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

мореплавство флотилія похід військовий

Реферат на тему

Флот та морські походи Київської Русі

Початки мореплавства.

Плавба в Україні була розвинена від найдавніших часів. Українські землі багаті на ріки: Дніпро з великими допливами Прип'яттю та Десною та цілою мережею другорядних рік і річок, Дністер, Буг, Сян -- все це були природні шляхи, здовж яких скупчувалося й організувалося людське життя. Річка на низині була найлегшою і найдоступнішою дорогою серед непрохідних пущ, і її спокійне плесо приманювало до себе первісну людину. І рибальство у давніх часах було одним із головних джерел прожитку. Слов'яни здавна споруджували собі річні човни. Були це спершу видовбані пні дерев, -- греки звали їх моноксилями, тобто однодеревнями. Ці однодеревні бували різного розміру, але ж деколи доходили до поважної довжини; на побережжях Балтійського моря знайдено такий одноцільний човен на 15 м. завдовжки.

Грецький цісар Констянтин Багрянородний оповідає, як дуже поширені були такі однодеревні на Дніпрі в половині X віку: "Підвладні Руси славяни, що звуться кривичі і лучани і інші славяни вирубують за зими дерево на човни, обробляють і як прийде час, коли розтане лід, спускають їх у близькі озера. І як спустять у ріку Дніпро, їдуть цією рікою, приходять до Києва, витягають човни і продають Руси. А Русь купує самі кадовби, розбиває давні однодеревні, бере з них весла, уключини до весел та инший припас і споряджує нові".

Великий вплив на розвиток й уліпшення плабви у нас мали варяги. Вони були найславніші мореплавці середніх віків, поперепливали всі европерські моря і могли бути добрими вчителями слов'ян.

Кораблі скандинавських вікінгів збереглися щасливо до наших часів у Норвегії. Найкраще досліджені знахюди з Туне (1867), Ґокстад (1880) і Озерберґ (1903) -- всі з-над Кристіянського фйорду, переховуються в університетському музеї в місті Осльо. Тодішній корабель був понад 20 м. завдовжки, 4 до 5 м. завширшки і не цілі 2 м. завглибшки. Будували його з дубового матеріалу, а тільки додаткові частини бували з яворини, ясенини, березини, з липового дерева й ін. Основу корабля творив на споді довгий балок до якого були прибиті поперечні ребра, відповідно повигинані, бувало їх до 20; горою кінці ребер були злучені балками, на балках був поміст з дощок. Зверху корабель був пооббиваний дилями. Вздовж корабля по обох боках були поприкріплювані довгі, низькі лави для гребців. У горішній частині дилювання робили отвори на весла. Весла бували до 3 метри завдовжки. Керма містилася позаду човна по правому боці, була на 3--3/2 м. завдовжки. Посередині човна стояла щогла, на 20 і більше м. заввишки.

Вітрила мали форму трапезу, ширшого в долині. Підтягали їх відповідно поперетяганими мотузами. Вітрила виробляли найчастіше з білої бавовняної матерії, нераз із барвними смугами, але князі вживали не раз і дорогоцінних, різнобарвних матерій.

Норманський воєнний корабель визначився стрункою й легкою будовою. На неї складалися добре продумані технічні подробиці: відношення між шириною та довжиною було 1:4, це давало кораблеві достатню несхитність; перед і зад корабля мали ту саму форму, злегка підіймалися догори -- кораблеві легко було повертатися; поодинокі балки були позбивані дерев'яними кілками, тим то й цілий кадовб був еластичний. Добрі прикмети такого корабля випробували досвідом: збудували докладний модель ґотстадського човна, і цей корабель відбув 1893. р. подорож із Норвегії до Америки -- скорість його доходила нерідко до 18--20 км. на годину.

Українські кораблі. На великий жаль, українські кораблі з княжих часів не збереглися; може і стрічалися де небдавна у річних мілинах, але ніхто не подбав, щоб їх переховати та розслідити. Тільки з літописів знаємо дещо про наше давнє мореплавство.

На означення суден були різні назви: лодя, лодка, суд, човен, струг, насад, павозок або паузок, учан. Не знаємо докладно,, в якому значінні якої назви вживали.

Павозок це був малий човен, так само мабуть учан; уживали їх рибалки, а то й перевозили ними невеликий вантаж. Назва струг походить від способу його виробу, від обтісування пня. Насад означає, мабуть, судно збудоване з різних частин, де на основний балок насаджували впоперек перекладини й дошки (назва "насад" ще й досі знана -- при возі і санях). Човен, лодя, суд означали судна різного роду їй величини. Майже всіх родів суден уживали підчас війни, для перевозу людей і вантажу.

Воєнне судно найчастіше називалося лодія. Розрізнялися лоді звичайні, "побойні", тобто пооббивані дошками, й морські. "Руська Правда" назначує такі кари за крадіж човнів: "коли хто вкраде лодю, платить 7 кун, і лодю мусить віддати власникові; за морську лодю -- три гривні, за набойну -- дві гривні". Гривня мала 20--30 кун, отже морське судно цінувалося найвище, воно було найбільше, чи найкраще зроблене.

Якої величини були наші воєнні кораблі, про це можемо здогадуватися з того, кілько людей вони в собі вміщували. Про похід Олега на Царгород літопис пише, що в одному кораблі вміщувалося 40 людей. Але про похід Русі на Каспій у тому самому часі історики згадують, що кораблі мали по 100 людей залоги. Очевидячки кораблі бували різних розмірів.

Про вигляд і споруду наших кораблів знаємо небагато. Треба здогадуватися, що тільки менші човни були "однодеревні", видовбані з одного пня. Більші судна мали снасть із балок, а на них набивали дошки; така дошка звалася -- набій. Передній кінець човна називався н і с, задній -- керма (корма). Позаду була прикріплена керма, що звалася теж ключ. Судно порушували звичайно весла, але більші кораблі були вітрильні. Як звалася щогла, напевно не знаємо, може упруг або з-грецька китарть (катартіон). Вітрило називається ще пря або парус (з грецької "фарос"). Вітрила виробляли в нас із простого полотна, що мало назву товстина або кропиш; але бували вітрила, із дорогих матерій, із паволок. Літопис оповідає про похід на Царгород 907. р.: "Олег сказав: пошийте Русі (варягам) наволочні вітрила, а слов'янам кропиняні. І пошматував їх (паволоки) вітер. І сказали слов'яни: тримаймося своїх товстин".

З корабельного начиння згадуються ще уж і або ужища (линви) і якорі. З мореплавної термінології того часу збереглися вислови: "в с пяти паруси" -- иапнути вітрила; возволочити, воспятипрі, піднести вітрила; боковий вітер пригожий, догідний вітер; волочити -- перетягати корабель; корабельник -- моряк; кормник -- керманич; будівничий корабля; гребці гребуть і ін.

На розвиток нашого мореплавства великий вплив мала Візантія. На Чорному морі українці познайомилися з грецькими кораблями і від греків перейняли різні нові винаходи та поліпшення. В літописах читаємо різні назви грецьких кораблів: галія, олядь, кубара, скедія, -- ай сама назва "корабель" прийшла з Греції. Але що саме наші предки перебрали від греків, що від варягів, а що мали своє власне, про це нічого певного сказати не можна.

Що в нас були спроби витворити свій власний тип воєнного корабля, про це свідчать оповідання літопису з 1151 р. Тоді йшла боротьба за Київ і князь Ізяслав Мстиславич ужив кораблів до оборони Дніпра на широкому просторі від Києва до устя Прип'яті. Літописець описує воєнні кораблі ближче: "Ізяслав штудерно й дивно побудував лоді: гребців у них не було видати, тільки весла було видко, а людей не видати, бо лоді були покриті дошками; і вояки стояли на горі у бронях і стріляли; а керманичів -- було двоє, один на "осі, а другий при кермі, і куди хотіли, туди їхали, не повертаючи лодій".

Дніпровський флот.

Українська флотилія тих часів була особливо розвинена на Дніпрі і на великих дніпрових допливах. Вище навели ми оповідання Константина Багрянородного, як ця флотилія в X віці творилася. З літописних згадок бачимо, що й пізніше плавба скрізь розвивалася. Деревляни з Полісся до Києва за Ольги їздили човнами. Підчас нападу печенігів на Київ 968. р., на лівому боці Дніпра стояли лоді і прийшли на допомогу столиці. Володимир Великий у похід на волзьких болгар перевозив війська човнами. Ярослав Мудрий човнами спроваджував війська з Новгорода Великого.

Найбільша пристань для кораблів була під Києвом. Тут усе стояли напоготові човни до перевозу через Дніпро і всяк час можна було переїхати з одного боку на другий. Підчас різних походів кияни часто виїжджали на човнах. Так у походи проти половців на пороги 1068 і 1103р., на стрічу князеві Юрієві 1150 р., в похід проти берладників на Олешшя 1160 р.

Флот бувала й на більших допливах Дніпра; 1041р. Ярослав виправився на Мазовше човнами, -- мабуть Прип'яттю, і далі річками і багнами на Буг. Досить часто згадується про човни на Десні.

Ця річна флотилія виступала деколи в воєнному характері. Як вище було згадано, 1151 р. Ізяслав Мстислав своїми кораблями боронив лінії Дніпра і на ріці [прийшло до бою: "билися, наїздили в насадах, брали у полон ці тих, а ті цих, -- Ізяслав не дозволяв їм перебрести". Другий такий бій на воді відбувся під Черниговом 1160. p.: "билися ¹ за Десну завзято одні на конях, другі в насадах їздячи, і не пустили їх через ріку".

З Дніпра і його допливів човни переправлялись не раз на інші ріки по т. зв. волоках. Це були місця, де лежали приготовлені кругляки, на яких можна було тягнути човни від одної ріки до другої. Найславніший волок був на дорозі від верхів'я Дніпра до Ловаті, на шляху, що йшов до Балтійського моря. Така переправа коштувала немало труду, але вкорочувала дорогу.

Ще важча -- й найтяжча з усього -- була переправа через Дніпрові пороги. Цісар Констянтин Багрянородний описує подорож торговельної флотилії з Києва до Чорного моря; так само виглядали й воєнні виряди.

"У місяці червні вирушають униз рікою Дніпром (з Києва) і приходять до Витичева -- це город підвладний Русі. Ждугь там два або три дні, поки позбираються всі човни, рушають і пливуть вниз тією рікою Дніпром. Насамперед приходять до першого порога, що зветься Ессупи, -- по руськи (тобто по-варязьки), а по славянськи це значить "не спи". Цей поріг вузький, по середині його скелі круті та високі, сторчать як ті острови. Вода б'ється об них і піниться, та спадає звідтіль водопадом, зчиняє великий гук і страх. Тим то руси не зважуються плисти посеред нього, але прибивають недалеко, висаджують на суходіл людей, а інше знадіб'я залишають у човнах; тоді роздягаються, намацують ногами, щоб не наскочити на яку скелю, і так палицями пропихають човен -- ці ніс, ті середину, інші керму. І з такою пильною обережністю між закрутами й берегами ріки проходять цей перший поріг. Коли проминуть цей поріг, забирають із берега решту люду й прибувають до другого порога, що по-руськи зветься Ульворсі, а по-слов'янськи Островуні прах (Островний праг), що значить "острів порога". І цей подібний до першого, тяжкий, і непрохідний; знову висаджують людей і переводять човни, як і попереду. Подібним способом проходять і третій поріг, званий Геляндрі, що по-слов'янськи значить "гук порога". Далі так само четвертий поріг, великий, званий по-руськи Аіфар, по-слов'янськи Неасит (Неясить), бо у скелях того порога гніздяться пелікани. При цьому порозі прибивають геть усіма човнами до берега, вибрані люди виходять стерегти їх і йдуть, держачи пильну сторожу від печенігів. Всі інші забирають із човнів речі, які мали з собою, ведуть невольників у кайданах суходолом шість миль, аж пройдуть поріг. Тут одні тягнуть волоком, другі на плечах несуть свої човни і переносять за поріг, і так спускають їх у ріку, кладуть свої речі і знову відпливають. Приходять до п'ятого порога, що зветься по-руськи Варуфорос, по-слов'янськи -- Вульніпрах (Вольний праг), бо він творить велике озеро, знову перепроваджують свої човни через закрути ріки, як при першому і другому порозі, і приходять до шостого порога, що зветься по-руськи Леанті, а по-слов'янськи Веруді (Вручий), тобто "кипіння води", і його подібним способом минають. Пливуть звідси і до сьомого порога, що зветься по-руськи Струвун, по-слов'янськи Напрезі (Напряжи), це значить "малий поріг". Як пройдуть його, доходять до броду, що зветься Крарійський; туди херсоняни (з Криму) переходять із Руси, а печеніги на Херсонес; цей брід завширшки як гіподром, а заввишки -- наскільки очі можуть сягнути, і на скільки долетить стріла, як стріляти відтіль сюди. Тим то на цьому місці сходяться печеніги і б'ються з Руссю.

"Як минуть це місце, пристають до острова св. Григорія (Хортиця), і на цьому острові складають свої жертви, бо там стоїть превеликий дуб. Жертвують живі птахи; навколо застромлюють стріли; інші жертвують хліб і м'ясо і, що хто має, бо такий у них звичай. За птахів кидають жереб -- чи їх зарізати, чи пустити живих. Почавши від цього острова руси не бояться печенігів, аж поки йдуть до ріки Селини. Звідси рушають, пливуть чотири дні, аж поки доїдуть до лиману на усті ріки. Тут є острів св. Етерія. Коли приб'ють до нього, спочивають там два або три дні, направляють свої човни, як є яка шкода в вітрилах, щоглах, кермі. Устя ріки, як сказано, має лиман, і йде він аж до моря, а коло моря є цей острів св. Етерія.

"Звідси пливуть до ріки Дністра і, прибувши щасливо, знову спочивають. Вибравши добру годину, рушають і приходять до річки, званої Біла, там так само відпочивають, потім рушають і, приходять до Селини, рукава ріки Дунаю. І поки минуть ріку Селину, печеніги біжать поруч, і як море, як то часто буває, кине човни до берега, всі виходять, щоб разом відбиватися від печенігів. Від Селини вже не бояться нікого йдуть до Болгарії і приходять до гирла Дунаю. Від Дунаю проходять до Конопи, з Конопи в Константинію, до ріки Варни, від Варни ідуть до ріки Дицини -- все те у болгарській землі. З Дицини приходять в меземврійську країну, і таким чином аж сюди йде ця бідолашна і страшна, тяжка і трудна дорога".

Перші походи на Чорне море.

Наші кораблі "а Чорному морі появилися вперше на переломі VIII. й IX. століття. Докладніших описів цих перших морських походів не маємо, збереглися про них тільки скупенькі вістки в легендарних житіях святих. Так десь перед 800. р. на побережжя Криму напав князь Бравлин "дуже могутній"; він руйнував усі міста від Корсуня (Херсонезу) до Керчі, десять днів добував город Сурож (Судак), добув його, але коли хотів пограбувати церкву св. Стефана, на нього найшла тяжка слабість; аж коли звернув церквам пограбовані скарби, здоров'я йому вернулося. В тому самому часі якась інша ватага поруйнувала побережжя Малої Азії від моря Мармара аж по Синопу. Грецький літописець не шкодує чорних барв при описі наїзників: "Напали варвари -- Русь, народ, як це всі знають жорстокий і немилосердний, що не. знає ні трохи милосердя до людей. Скидаються на звірів своєю вдачею, нелюдські у своїх учинках, самим виглядом виявляють вони жадобу крови, , ні в чому втіхи людської не знають, тільки в убиванні... Вирубують немило сердно всіх, не вважаючи на стать, на роки, не жалують старих, не минають дітей, на всіх разом погубну озброюють руку... Руйнують церкви, поганять святощі...". Аж у місті Амастрі при гробі святого Юрія чудо спинило суворого воєводу, і він приняв християнство.

Ці перші походи обняли вже були значні простори Чорного моря, і до них потрібні були більші морські сили. На жаль, про склад і організацію тодішньої нашої флотилії побожні легенди не переказали нічого реального.

В 860. р. відбувся великий похід на Царгород під проводом київських князів Аскольда та Діра. Грецький цісар Михайло був тоді з військом у Малій Азії і столиця залишилася без опіки. Українська флотилія була велика: одні джерела подають двісті кораблів, інші -- триста шістдесят. Русь пограбувала околиці Царгороду, попалила передмістя, але сильно укріпленого міста не пробувала добувати. На звістку, що цісар вертається з походу, князі наказали війську завернутися і "так цей народ із тріумфом вернувся до своєї землі", писав про це венеціанський літописець.

У якій небезпеці знайшлася тоді могутня столиця візантійських цісарів, про це барвистими словами оповідає царгородський патріарх Фотій у одній зі своїх проповідей:

"Чи пригадуєте ви собі той переполох, ті сльози й той зойк, що в них попало місто в останнім одчаю? Чи пригадуєте ви собі ту темну і страшну ніч, коли життя всіх нас збиралося зайти з заходом сонця і світ нашого існування мала проковтнути глуха темрява смерті? Чи пригадуєте ви собі той час нестерпний/важкий, коли прийшли до нас варварські кораблі, дихаючи чимсь суворим, диким, пагубним; коли море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, давало їм приємну і легку плавбу, а на нас підіймало суворі хвилі війни; коли вони плили попри місто й виставляли ,моряків із мечами, немов погрожували місту смертю від меча; коли вся людська надія залишила людей, і місто покладалося на єдину оборону в Бога; коли переполох і темрява опанували розум, й вухо прислухалося тільки до одної вісти: перелізли варвари мури, опанували вороги місто?"

Пізніше греки склали легенду, що українську флотилію повернутися примусила буря, яка зчинилася тоді, коли в море вклали одяг Божої Матері...

Походи Олега й Ігоря.

В 907. р. на Царгород ходив походом князь Олег. Наш літопис оповідає, що українська флотилія складалася з 200 кораблів, по 40 людей у кожному; у війську були й варяги і слов'яни з різних племен -- поляни, деревляни, сіверяни, в'ятичі, навіть дуліби й хорвати з далеких захїдніх земель. Греки замкнули царгородську пристань Суд і боронилися з мурів города. "Олег вийшов на беріг і почав воювати і багато вбивства заподіяв довкола города грекам: розбили багато палат, попалили церкви, а бранців, що їх забрали були в полон, одних посікли, - других мучили, інших розстрілювали, а ще інших кидали в море; і багато іншого лиха накоїла Русь грекам, як це вороги роблять". Літопис подає народній переказ, немов Олег казав до кораблів поприроблювати колеса, що вітер дув у вітрила, і так, мовляв, флотилія в']хала під місто. Тоді греки з князем склали мир.

Широко задуманий був похід на Візантію князя Ігоря 941 р. Українську флотилію сучасники нараховували на тисячу кораблів інші навіть на десять тисяч!. Але греки зарані дістали повідомлення: про наступ і прилаштувалися до оборони. Українські кораблі надїхали до пристані Гієрон на малоазійськім боці Босфору, там стояла; башта з великою морською ліхтарнею, що вказувала морякам шлях. На цьому місці сторожила візантійська ескадра й сильно вдарила на наші човни. Греки знали вже тоді стрільний порох чи якусь іншу вибухову матерію; зі знарядь, що стояли на кораблях, вони почали викидати на українців той "ясний вогонь". Вражіння було страшне. "Як Русь це побачила, з кораблів чимдуж кинулася в море, їм краще було в морі втонути, ніж від вогню згоріти; одні, обтяжені бронею з шоломами, пішли на дно, щоб ніколи не вернутися, інші пливали, але на самих морських хвилях погоріли. І ніхто того дня не врятувався, хиба тим спасся, що втік на сушу; бо кораблі Русі невеличкі, проходять там, де води небагато, а греки своїми хеляндіями через їх глибокість цього зробити не можуть. А проте значна частина флотилії вціліла, й Ігор повів її на побережжя Малої Азії, нищив Бітинію та Пафляґонію. Але візантійські кораблі поплили за Ігорем слідком і замкнули йому відворот. Наш князь мусів пробиватися через блокаду. Прийшло до другої битви і знову багато українських кораблів потонуло. Ігор сам ледве вирятувався і, як оповідали потім греки, ледве з десятьма кораблями дістався до Азовського моря.

Але ця поразка не залякала Ігоря. Як тільки повернувся до Києва, як-стій почав готовитися до нового походу на Візантію, -- збирав своє військо і закликав варягів зі Скандинавії. В 943 р. пішов на греків походом. Його флотилія була знову дуже велика: "іде Русь без числа, кораблі все море укрили", давали знати до Візантії кримські греки. Греки не були певні в перемозі й порішили миритися. Коли Ігор дійшов до гирла Дунаю, вислали своїх послів до нього, і Ігор погодився на мир. Про цей другий похід оповідає тільки наш літопис, грецькі джерела і словом про нього не згадують.

Як сильно було розвинене наше мореплавство на Чорному морі в тих часах, про це свідчать договори наших князів із Візантією: Олега з 907 і 911 р., Ігоря -- з 944 р. і Святослава з 971 р. У цих умовах унормовано дуже докладно всякі торговельні і правні справи, які виринали між українцями та греками. Так говориться там про спори за майно, крадіж, убивство, побиття, насилу, втечу слуг, купівлю матерій, ціни невольників, спадщину по померлих купцях, присилку посольств, легітимації купців, удержання купців у Царгороді і ін. Деякі постанови торкаються зокрема мореплавства.

У першому договорі Олега говориться про утримання українців у Царгороді і знадіб'я до кораблів: "Коли прийде Русь (посли), беруть посольського, кілько хочуть, а як прийдуть купці, мають брати місячне шість місяців -- хліб, вино, м'ясо, рибу, садовину й можуть користуватися лазнями, скільки схочуть; а як Русь іде до дому, можуть брати в цісаря на дорогу харчі, якорі, линви, вітрила, кілько їм треба". Все те було задурно, -- пізніше в договорі з Ігорем, греки значно обмежила ці привілеї українських купців.

У другому договорі Олега: є цікаві постанови про кораблі, шо розбились на морі. "Коли великий вихор викине лодю на чужу, землю, а знайдеться там хто від нас Русі, має рятувати лодю з вантажем і відіслати її до християнської (грецької) землі, та провести її через усяке небезпечне місце, аж дійде в місце безпечне. Коли така лодя від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми Русь допоможемо гребцям цієї лоді й допровадимо їх здорових із купівлею, -- якщо це трапиться близько грецької землі; а як така пригода трапиться лоді руській -- проведемо її в руську землю". Коли ж було неможливо провести човен на місце його призначення, то треба було продати вантаж на місці й відіслати гроші власникам. Подібний, хоч коротший, припис є в Ігоревім договорі.

Оживлені зносини з Візантією витворили таким чином початки нашого морського права.

Останній похід на Царгород.

Після походів Ігоря наші князі на довший час перестали походи на море. Видно, не почували сил, щоб зміритися з візантійськими ескадрами, що складалися з більших і сильніших кораблів. Святослав підчас війни з Болгарією й Візантією перевозив свої війська морем тільки до Дунаю, а далі вів воєнні операції на суші. Зате в часі мира розвивалася флотилія торговельна: "Русь жила з ромеями (візантійцями) в відносинах добрих і спокійних, зносини були - безпечні, й купці ходили звідтіль і звідсіль", писав грецький письменник Георгій Кедрин.

Новий воєнний похід, -- останній за княжих часів -- приготовив Ярослав Мудрий 1043. р. Причиною війни було те, що в Царгороді в вуличній бійці вбили якогось визначного купця, і Візантія не дала за це князеві сатисфакції. На чолі походу став Ярославів син Володимир і воєвода Вишата. Воєнних човнів було аж чотириста. Флотилія плила здовж побережжя, попри горло Дунаю, прийшла під Царгород і спинилася у пристані Форос. Цісар Костянтин Мономах вивів проти ворога візантійські трієри, швидкі дромади й різнородні легкі човни -- а сам їхав на цісарському дромоні. Українська флотилія стояла спокійно на якорях у порту і бою не починала. Цісар рішив викликати її на чисте море і вислав на неї трієри з "штучним вогнем". Грецькі кораблі вдерлися між українські човни й почали стрільбу: відразу згоріло сім кораблів, три потонули й один попав у полон.

Українська флотилія попала в заколот і почала уступати. На нещастя, на морі зчинилася й буря і знищила багато човнів; вітер розбив теж княжий корабель Володимира і князя узяв на свій човен один із воєвод -- Іван Творимирич. Багато човнів розбилося на прибережних скелях; греки налічували 15 тисяч трупів, яких викинуло море на беріг. Але боротьба ще не скінчилася. Двадцять чотири грецькі трієри під проводом грецького адмірала переслідували українців і хотіли знищити їх. Заскочили вони українську флотилію в якійсь пристані. Але українці зорієнтувалися, що грецькі сили невеликі й відразу перейшли до наступу. Оповідає про це грек Григорій Кедрин: "Скити (тобто українці) довідалися про невелике число кораблів, пішли з одного і з другого боку на обхід і, гребучи дрібно, почали їх окружати. Ромеї (греки), втомлені попередньою плавбою підчас погоні та налякані силою варварських кораблів, кинулися тікати. Але варварські кораблі встигли окружити й заступити залив, і вихід до моря був неможливий. Тоді патрицій Костянтин Каваллурій, воєвода киверотів, сміливо став до бою зі своїми трієрами і ще з десятьма іншими кораблями, але після сильної битви його побили. Попали в полон чотири трієри з людьми, і їх усіх повбивали; решту ромейських кораблів море повикидало на мілини, на беріг, на скелі, і вони побилися, а люди, одні потонули в морі, і інших забрали варвари й віддали під меч і в неволю, а ті, що вирятувалися, повернулися до табору босі та голі". Цією славною перемогою закінчився похід князя Володимира, -- останній морський похід княжої України на Царгород. Але не обійшлося і без жертв, -- частина війська, якій не стало кораблів, мусіла вертатися сушею, під проводом Вишати, -- їх перестріли грецькі війська, забрали в полон і багато людей поосліплювали; щойно по трьох роках настав мир, і безталанні бранці повернулися додому.

Походи на Каспій

Рівночасно з походами на Чорне море українські князі владжували походи й на Каспій. Наші кораблі появилися тут уже в першій половині IX. століття. -- Каспійським морем українські купці везли свій крам до Персії. Головною дорогою до Каспія була -- Волга, але знаний був і дальший окружний шлях: із Дніпра кораблі йшли на Чорне море, здовж берегів Криму до Азовського моря, Доном від устя вгору, а там, де Дон найбільш зближається до Волги (в околиці Царицина), човни перетягали волоком, з Дону до Волги.

Воєнні походи почалися вже коло 860--880 р., але про них знаємо тільки те, що Русь доходила аж до Абесгуна в південно-східній закутині Каспійського моря. В 909--910 р. до Каспія приплило 16 кораблів, і вони наробили багато шкоди у південних околицях.

В 913 р. відбувся великий похід, мабуть, під проводом Олега. З Дону до Волги прийшло п'ятьсот кораблів, по 100 люда кожний, і попрямували на хозарську державу, що мала свою столицю: в Ітилі,, в околиці теперішньої Астрахані. Хозарський хан пропустив їх далі, і Русь сильно пограбувала південні країни, Табаристан та Азербайджан. Але в поворотній дорозі хозари заступили українським кораблям дорогу, прийшло до кривавих боїв. Українці повиходили з човнів і пішли в наступ; але хозари мали тяжку кінноту й розбили наші полки. Як оповідали араби, на побоїщі лягло 30 тисяч людей. Тільки частина човнів пробилася крізь ворожу заставу.

Новий великий похід відбувся 943 чи 944 р. за князювання Ігоря. Наше військо прийшло. суходолом, через підкавказькі краї, до Дербенту і тут сіло на приготовані кораблі. Здовж побережжя Каспію кораблі дійшли до ріки Кури і її річищем увійшли у глибину Закавказзя; там наші війська добули велике торгове місто Бердаю і зруйнували цілу країну. Але пізніше проти наїзників виступили арабські намісники, до того у війську прокинулася пошесть (дизентерія), -- треба було вертатися. З великою здобиччю, без ніяких перепон Русь вернулася додому. Цей похід був дуже голосний і пізніший перський поет Нізамі описав його в великій поемі; він у грізних барвах малює наїзників та порівнює їх із вовками та левами.

У пізніших часах наша флотилія не запускалася вже так далеко у східні країни. У великому поході Святослава на волжських болгар та хозарську державу 968 р. певно теж брала участь флотилія, але про цю кампанію не залишилося ніяких докладніших вісток. Володимир Великий 984. р. ходив теж у похід на Волгу, проти болгарів, -- війська їхали рікою човнами.

У XI--XII ст. в північних землях київської держави флотилія була досить високо розвинена.

Размещено на Allbest.ru