Нова зброя та укріплення на руських землях

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Реферат на тему:

Нова зброя та укріплення на руських землях

Стара зброя

В часі, коли галицько-володимирська держава доживала своїх останніх років, на заході Європи починалася нова епоха у воєнному мистецтві -- поширився стрільний порох і нова стрільна зброя. Це був переворот, що приніс вирішні зміни у способах воювання та організації війська; -- ніщо з давнього не могло залишитися, все треба було від,основ перебудувати. Але на Україну ці переміни приходили дуже довго й минуло більш ніж століття, поки порох остаточно скрізь поширився. Довгі часи трималася, давня зброя, витворена попередніми століттями. І ця зброя не тільки вдержалась, але й далі розвивалася.

Охоронна зброя значно змінила свій вигляд. Давньої »броні«, виробленої з дрібних залізних кілець, уживали й далі під назвою кольчуги. або панцир'я. В різних часах панцирі мали різний вигляд, бували то довші, то коротші, то тісні, то просторніші, деколи з ногавицями, рукавами й накриттям на голову. З технічного боку їх перероблювали й вдосконалювали щораз більше. В XIV- XV в. поруч із кольчугою поширилася охоронна зброя іншого роду, що складалася з двох блях, одної на грудях, другої на плечах. Назва для такої зброї була -- кирис. Пізніше робили панцирі з невеличких металевих плиток; були окремі нараменники, нарукавиці, набедреники, наколінники, наголінники і всякі інші частини. Така зброя була дуже тяжка і тяжкозбройні воїни мусіли мати сильні, рослі коні. Легка кіннота одягалася в легші панцирі.

Старовинний шолом у формі стіжка згодом теж перевівся. Почали вживати шоломів іншого вигляду, з . круглим, випуклим дном -- вони краще хоронили голову. Шоломи мали різні назви, як мисюрка -- мілкий шолом, наче миска, шишак (угорська назва), з дашком, що отінював очі, кап а лин і ін.

Щит зберігся як охоронна зброя піхоти. В XIV-XV в. вживали т. зв. павежів (італійська назва), щитів чотирикутних, високих на метр і більше їх виробляли з дерева, покривали шкірою і зверху вимальовували або посріблювали. Легка кіннота користувалася невеликими трикутними або чотирикутними щитами. Круглий, випуклий щит звався калкан.

Зачіпна зброя зазнала теж різних змін. Копя в цих часах мало довжінь понад 3 метри; його робили з ялини або соснини, деколи всередині видовбували, щоб воякові занадто не тяжіло. Наконечник копя був залізний, із вістрям різної форми; на другому кінці прикріплювали невелику кулю, щоб легше було вдержати рівновагу. На копях вішали прапорці різних барв. Копя легко ломилися, тим то запопадливий воїн у своєму таборовому возі мав приготовлену яличку на нове копя. Бували різні відміни копій під усякими назвами, як: списа, піка, рогатина. Міських й замкових сторожів озброювали галябардами; є це копя, сполучене зі сокирою й гаком.

Досить поширені були різні роди бойвих сокирок. їх назви -- бал та, бердиш -- топір із сильно закривленим вістрям і топорищем на півтора метра завдовжки; чекан, топірець з обухом, що має вигляд молотка з гострим, загнутим вістрям.

Меч у XV в. був довший, ніж за княжої доби, доходив до 1 м. 30 см., зате був вужчий і гостріше закінчений. В XVI в., він цілком перевівся, а його місце зайняла шабля, улюблена зброя тих часів. Шаблі приходили у великому числі зі сходу, з турецьких і перських країн і визначалися дуже різними формами.

Чужоземні формації вживали ще інших типів січної зброї. Корд або корделяс -- це короткий меч або шабля піхотинців. Тасак -- теж коротка шабля. Рапір -- рід меча з тонким, гострим лезом. Кончар або концер мав вигляд меча, але його лезо було трикутне або чотирикутне, з гострим кінцем -- колоти кончарів уживала піхота.

Поруч із давнім луком, в тих часах поширився прилад -- куша (французька назва). Це теж лук, але прикріплений до кольби, з корбою, що натягала тятиву. До стрільби вживали короткої стріли, що звалася белт. Стріла, вистрілена з куші, мала куди більшу силу, ніж стріла з лука, але стріляння кушею йшло далеко повільніше. Польський історик Стрийковський писав: »Заки поляк раз кушу ліваром затягне, вже русин скорими стрілами кільканацятьох поранить«. Через цю недогоду куш уживали в нас небагато; вони появилися в другій половині XIV віку і перевелися з початком XVI в. Треба відмітити, що місто Київ від XV. віку на своїм гербі мало кушу.

Виробом зброї займались різні ремісники -- мечники, шабельники, лучники, стрільники. Славний був цех мечників у Львові.

Повстав вже з початком XV в. і зібрав щонайкращих ремісників, багато й таких, що приходили з далекої чужини. »Від самого заснування Львова, через усі часи аж до сьогодні«, писала цехова старшина 1590 р., »майстри цих ремесел не з іншої причини примикали до цього пограничного міста, що лежить майже в татарські і пащеці, і тут, з різних місць, покликувані, осідали, -- а тільки тому, щоб із усього світу приходила челядь, потрібка до того, щоб готовити зброю для різних людей цих країв. І сам уряд сильно це на собі відчув тими часами, як дуже місту Львову на цих ремісниках залежить, особливо в часі, небезпечному від ворогів, щоб усяку зброю чимдуж виготовити«. Цех львівських мечників був ліберальний, допускав до себе людей і »грецької віри«, тим то мечників і шабельників-українців було тоді чимало, і в місті, й на передмістях. Особливо ж сподобали собі наші мечники парафію св. Миколая й жили цілою громадою в цій околиці. Але й у менших містах і по містечках бували верстати зброї так навіть у Белзі та в Буську стрічаємо тоді шабельників.

Порох і початки артилерії

Стрільний порох був відомий у Китаю кількасот років перед Христом. З Азії, якимсь невідомим шляхом, проскочив він до Європи. Візантійці в боротьбі з нашими князями вживали »ясного вогню« й уміли з віддалі підпалювати кораблі на морі. »Живий вогонь« знали і степовики, особливо ж гатари ширили ним переполох серед християнських військ. Але як виглядало приладдя, яким кидали той »вогонь«, про це нічого певного не знаємо. Деякі дослідники думають, що це не була ще справжня стрільна зброя, радше ракети, що їх звичайними метавками кидали на ворога. Перші справжні пушки появилися в західній Європі з початком XIV в. З Німеччини через Польщу нова зброя перейшла й до українських земель. Спершу пальну зброю репрезентували самі пушки; рушниці появилися у пізнішому часі. Перші пушки були дуже короткі, на 1 метра завдовжки, зате ж мали дуже широке дуло. Таку пушку робили зі скованих залізних штаб. Кулі були дуже великі, найчастіше кам'яні, пообковувані залізними обручами. Щойно пізніше виявилося. що більша користь з пушок довших, але з вузьким дулом. Артилерія почала розвиватися щораз краще, повстали різні типи пушок.

У нас перші пушки появилися у Львові 1394. р. А саме з наказу Ягайла пушкар Зброжек привіз до міста кілька пушок і шість бочок пороху. Як виглядали ті пушки, про це докладніше не знаємо. Пізніше у Львові згадують такі самі пушки, яких уживали на заході, а саме: бомбарди, гуфниці, тарасниці і шротівниці. Місто постійно утримувало пушкарів, що мали нагляд над оборонними засобами, робили порох, направляли пушки й ін. В 1468 р, заснували у Львові міську людвисарню, тобто відливарню пушок, що постачала свої вироби і для міста й для різних замків.

З кінця XV століття маємо перші статистичні дані про артилерію в різних українських замках. Цифри є такі:

· 1471 р. у Винниці 1 пушка, в Чуднові З пушки, в Житомирі 4 пушки великі, 5 тарасниць.

· у Камянці на Поділлі 11 пушок, а саме -- 1 велика тарасниця, 4 півтарасниці, 4 пушки менші ніж тарасниця; 2 півгуфниці (з них одна »на зразок моздіря«), у Скалі -- Зфоґлєри.

· у Львові на Високому Замку -- 1 гуфниця, 1 півгуфниця, 1 тарасниця, одна пів- тарасниця; у Глинянах --і 2 фоґлєри і, крім них, спроваджені зі Львова -- 1 гуфниця, 1 тарасниця, 9 фоґлєрів.

· 1497. р. в Перемишлі -- 2 півтарасниці, 2 моздіри, 1 менший моздір.

Кожна з цих назв мала своє значіння.

Тарасниця (також тараниця, з ній. Terrasbuchse) звалася від того, що первісно служила до-оборони мурів; її ставили на замкових блянках або тарасах. Тарасниці були спершу невеликого калібру згодом цієї назви вживали для великих штурму.

Півтарасниця це пушка того самого типу, що тарасниця, але менша від неї.

Фоґлєр (або фоґляр, нім. - Vogler, франц. veuglaге) -- більш вдосконалена пушка, з рухомою коморою на пороху.

Гуфниця (нім. Haufnitz) -- коротка пушка, більшого калібру, служила до стріляння під більшим кутом нахилу, на ворога, захованого за муром, чи валами. Відповідає гаубицям.

Півгуфниця -- менший калібр гуфниці.

Бомбарда -- коротка пушка з широким дулом на великі кулі що нею розбивали мури те саме значіння мав моздір.

В інших джерелах стрічаємо ще такі назви:

Шрубниця -- пушка, зложена з частин, їх розкручували, як треба було пушку відчистити.

Півшрубниця -- менший рід шрубниці.

Шротівниця -- назва невияснена, може її набивати шротом.

Харчівниця -- не відомо що означала.

Найдавніші пушки були дуже різних форм і вимірів. Кожний відливар пушок виливав довільні штуки; не раз звертав більш уваги на зверхній вигляд і розміри свого твору, ніж на практичну його мету. Але згодом артилерія зблизилася до справжніх потреб війська, користуючись практичним досвідом, змагали до того, щоб виробити сталі типи пушок.

Важним поступом у будові пушок було те, що по боках до них придали чопи; через те пушки могли певніше лежати в ложах і можна було до вподоби підносити їх угору, спускати в діло, чи обертати на різні боки. Тоді вже був відомий квадрант; при його допомозі легше було кермувати пушкою.

Кулі, як ми вже сказали, спершу були кам'яні. Щойно з кінцем XV в. принялися скрізь виливані залізні кулі. Це була важна зміна, бо через те калібер пушок міг стати менший. Тоді теж зменшилася й вага пушок, артилерія стала рухливіша й влучніша. Спершу пушок уживали тільки на замкових мурах, -- пізніше можна було їх підвозити на колесах на поле бою так повстали польові гармати.

Артилерія ХVІ-ХVІІ ст.

В описах українських замків з XVI в. бачимо поступовий, хоч повільний поступ артилерії. Пушки давнього типу ще не вийшли з ужитку, але багато вже є нових, покрашених. З половини XVI в. маємо такі викази:

· Львів 1537. р. -- 1 тарасниця округла, довга, 3 гранчасті тара- сниці, 1 шрубниця або діло, 1 гуфниця, 1 Діло, 1 дільце; 1558. р. -- 4 великі діла, 3 бурячі (руйнівні) діла, 1 менше діло; 1570. р. -- 8 діл.

· Володимир 1545. р. -- 2 серпентини, 1 діло.

· Луцьк' 1545. р. -- 10 діл і ділець, між ними 3 польові; 1552. р.--

· діл, 1 дільце. _

· Кремянець 1545. р. -- 1 діло, 4 соколи, 2 моздірі, 22 фальконети; 1552. р. -- 14 діл.

· Винниця 1545. р. -- 2 дільця; 1552. р. -- 3 діла.

· Брацлав 1545. р. -- 2 діла великі, '2 діла польові.

· Житомир 1545-1572. р. -- 1 дільце лите, 3 серпентини залізні.

· Овруч 1545. р. -- 5 серпентин.

· Мозир 1552. р. --' 5 діл, 2 серпентини.

· Київ 1552. р. -- 14 діл нових із 1506- 1529. р., 4 діла старі,

· серпентин.

· Канів 1552. р. -- 1 діло, 2 дільця спижеві, 1 дільце залізне, З серпентини.

· Черкаси 1552. р. --4 діла, 3 серпентини.

· Остер 1552. р. --; 4 Діла, 2 серпентини.

Як бачимо, поруч із давніми пушками появляються вже нові з іншими назвами. Тодішні ревізори замків залишили нам дуже докладний опис пушок -- який вони мали розмір і якого були калібру. Довжину означували на пяді й пальці, ширину дула теж на пяді або порівнювали з гусячим, качачим, голубячим яйцем і под. Отже деякі пушки мали ще до 15 см. у промірі, але багато було з дулами на 4-5 см. Старші гармати були великого калібру, але короткі ледве на півтора м., новіші мали вужчі дула, але довжиною доходили до 3 м. Нові назви пушок такі:

· Серпентина -- залізна пушка, на 1.60-1.90 м. завдовжки, дуло з проміром 5-11 см.; назва пішла від крученої форми, чи може від прикрас у формі гадюк.

· Фалькон або сокіл. -- польова пушка калібру 10 см.

· Фальконет -- менший фалькон, калібру яких 7 см.

· Діло -- цієї назви вживали найчастіше при спижевих пушках.

· Дільце -- пушка малих розмірів.

· Соловій -- мав яких 18 цм. проміру.

· Нотшлянґа -- калібру 13 цм.

В першій половині XVII. в. артилерія знову трохи поступила вперед. Польща вела тоді багато воєн і потребувала нової зброї. Тоді почали будувати нові арсенали (у Львові 1630 р.) й завели нові типи пушок. Скористались з цього й українські землі. В 1640 р. в 8 арсеналах польської держави було 325 пушок, з них на Україні -- 81. В тодішніх описах замків стрічаємо такі викази артилерії:

· Львів -- 6 чвертькартавнів, 6 октав, 24 польових реґіменго- вих діл;

· Бар -- 4 колюбрини, 2 бастардові колюбрини, .8 польових діл;

· Камянець -- 2 колюбрини, 2 бастардові колюбрини, 15 фальконетів, 7 петрієрів;

· Кодак -- 1 бастардова колюбрина, 4 реґіментові польові пушки.

· Подані тут нові типи пушок мають таке значіння:

· Колюбрина (краща назва »кольобрина«) -- довга пушка, великого калібру, до 21 цм.

· Бастардова кольобрина -- той сам тип, меншого калібру, яких 10 цм.

· Петрієра'-- пушка, з якої стріляли дутими стрільнами, гранатами.

· Чвертькартавна -- пушка калібру понад 11 цм., одна з відмін великої пушки, картавни.

· Октава -- менший калібер картавни, 9 цм.

· Реґіментові пушки -- малі польові пушки, їх мав кожний полк, реґімент, звідси й їх назва.

Гарматній наряд

В XVI в. й першій половині XVII в. поза Львовом ніде в нас не було більших гарматних майстерень. Тоді виробляли пушки найбільш у державній людвисарні у Вильні, і звідтіля привозили їх до нас. По замках пушки переховувалися у баштах, або в окремих цекгавзах, -- це були звичайні хати з добре вкритим дахом. При пушках потрібне було всяке гарматне причандалля: гарматні ложа, козли, на яких підіймали пушку, мосяжні блоки зі шнурами, ливарі, що ними підіймали осі, залізні ланцюги, шуфлі, стемплі і ін. Пушки перевозили на возах, запряжених по 6, 8 коней. У поході на Молдову 1538 р. один моздір був такий тяжкий, що його тягло 18 коней. При гарматі була різна обслуга -- пушкарі, теслі, ковалі, колодії, каменярі, фірмани.

Особливе значіння мали пушкарі. Вони й кермували артилерією й займалися настройкою пушок. У кожнім замку був хоч один пушкар. Пушкарі дуже часто бували чужинці, німці і чехи, вони із західних країн приносили нові здобутки гарматного мистецтва і поширювали його в нас. Перший обов'язок пушкаря був доглядати пушок і вдержувати їх у доброму стані. Пушкар переводив усі направи при гарматах і мусів добре знати слюсарське ремесло. Деякі пушкарі мали обов'язок і кувати зброю; так, 1545 р. овруцький пушкар мав постачити щороку одну гаківницю й одну рушницю свого виробу так само пушкар у черкаському замку кував рушниці, а в Острі робив дві аркабузи.

До пушкаря належало також постачати кулі. Як кулі були ще камяні, то пушкар їх обточував і обковував деколи навхрест залізними обручами. Пізніш кулі бували залізні, деколи їх обливали оловом. У пушкарських верстатах стояли дерев'яні форми відливати кулі. Куля мала бути кругла, добре вирівняна, щоб не спиралася в дулі.

Пушкарі виробляли і стрільний порох. В XVII. в. порох складався з таких частин: на 2 фунти сірки й фунт вугілля брали 5 або 6 фунтів селітри. До виробу служили спеціально зроблені млини й порохові ступи. Порох виробляли спершу мілкий, пізніше почали приладжувати більш зернистий, мілкий порох звогчували оцтом, місили й сушили, порох служив до більших риштунків.

Селітру добували в нас на Україні, найбільш у Наддніпрянщині, у степових могилах та опустошілих городищах. Траплялися дуже багаті на селітру »майдани« й »бурти«, а що за селітру добре платили, то по всіх усюдах ходили селітерники або могильники й розкопували старі могили. В 1630-тих роках уряд перебрав експлуатацію селітри під свій догляд.

Рушниці

стрільний порох пушкарь артилерія зброя

Ручна огниста зброя появилася пізніше ніж пушки. Найдавніша форма такої зброї це була коротка цівка, бронзова або залізна, з пробитим заглибленням на порох. Приклад (кольба) був спершу теж металевий; пізніше кольбу давали дерев'яну, бо металева занадто розгрівалася, саму ж цівку трохи згинали або робили її з двох частин. Порох запалювали запальником; це був конопляний мотузок, напущений якоюсь горівкою приправою. Спершу запальник притискали до пороху рукою, потім поширилися осібні замки та зайчики (курки).

Ручна огниста зброя мала спочатку в нас назву пищаль. Вперше згадуються пищалі 1471 р.: в замку в Винниці було дві пищалі, так само в замку в Чуднові.

Пищалі були двоякі: ручниці й гаківниці. Ручниці (пізніше рушниці) названі так тому, що були легші, й їх можна було тримати в руках і так стріляти. Гаківниці важили більше (до 10 кг.) та їх треба було на щось сперти; звичайно з них стріляли тільки з мурів. Щоб забезпечитися перед ударом в рамя, під дулом недалеко верхнього кінця, приміщували гак, котрим зброю спирали на мур, -- звідси назва гаківниці. Дуже часто гаківниці лежали в окремих ложах, так як пушки. В початках XVI в. стрічаємо ще окремий рід гаківниць, т. зв. кози, більшого розміру, щось посереднє між рушницею й пушкою.

В половині XVI. в. появилася у нас нова ручна зброя --^аркебузи (італійська назва) -- їх звали теж гаркабузами. Вони теж мали гаки, але були коротші, яких 130 м. і через те зручніші. Кулі їх мали калібр 16-18 мм. Деколи називали їх півгаківницями.

У тому самому часі почали також на інший спосіб запалювати порох у ручній зброї. Конопляний ґніт показався невигідний і його перестали вживати. Зате в замок давали кусень кременю (т. зв. кріс) і висушену губку; відповідно сконструйований курок ударяв у кремінь, добував іскру, губка починала тліти і від неї запалювався порох. Такі рушниці з губками звали губчастими або бородатими.

У половині XVII в. поширилися на Україні мушкети. Це були рушниці на 1.60 м. завдовжки, з калібром 20 мм., сильно ви роблені. Мушкет був великий і важкий, тим то при стрілянні спирали його на т. зв. форкету. Це був дрючок, в долииі загострений, щоб можна було його вбити в землю, вгорі роздвоєний у вильця. Набиваючи мушкет. Стрілець завішував форкету на ліве рам'я; стріляючи, вбивав її в землю, притримував лівою рукою і спирав на вилках рушницю. З мушкетів вистріл був сильніший і дальший, ніж із інших рушниць, -- куля йшла навіть на 250 м., а це вважали тоді за великий осяг.

В XVI і XVII ст. вживали в нас також комбінованих риштунків, т. зв. шмигівниць. На одному великому возі ставили малу пушку й поруч з нею, або під возом кілька гаківниць, чи півгаківиць. Таку малу батарею обслуговував один пушкар. Чи це робили з ощадливості, чи для якої технічної користі -- не знати. У західній Європі такі сполучені рушниці звали органами.

Які роди ручної огнистої зброї вживали в різних часах, про це дізнаємося з описів замків ХV-ХVІІ в. Так для прикладу у Львові на Високому Замку різними роками була така ручна зброя: 1495 р. 5 гаківниць, з них дві залізні і 3 спижеві, 6 залізних стемплів до виробу гаківниць, 14 ручниць; 1509 р. -- 29 кіз, 6 гаківниць; 1537 р. -- б гаківниць, 6 кіз; 1558 р. -- 13 гаківниць, 10 кіз, 5 губчастих рушниць; 1570 р. -- 6 гаківниць, 7 півгаківииць, »котрі ховає шмигівниця«, коза, 6 рушниць. У Луцьку 1545 р. згадуються »старосвітські киї« до стріляння. У Винниці 1552 р. було 20 гаківниць, 39 аркебузів. В Черкасах 1552 р. записано 7 київ, 37 гаківниць, 29 аркебузів. В Богуславі 1622 р. було 10 гаківниць і 4 мушкети і т. д.

Ручна огниста зброя в тих часах була тяжка й займала багато місця. Повне обмундирування мушкетера в XVII в. виглядало так: мушкет, форкета, порохівниця на два фунти пороху, стемпель, яким прибивали порох, крайцар, що ним прочищали цівку мушкету, три звисні пушки або дерев'яні ладівниці з покришками насипати звичайні набої, мішок із тридцятьма кулями і ґнотом на 15 сажнів завдовжки, до того ще шабля при боці й сокирка за поясом.

Яке важке і повільне було стріляння з рушниць чи мушкетів, кілько дорогого часу витрачував вояк, доки приготовив і набив зброю та вистрілив із неї, -- про це свідчить команда піхоти з половини XVII. в., що її зразки збереглися досі. Отже старшина командував:

»Покласти мушкети на землю! -- Маєте досить пороху в пуль версаках? -- Шість куль у рот покласти! -- Запалити ґноти! --

Взяти мушкети! -- Перечистити цівку крайцаром! -- Мушкет на вилки! -- "Переколоти запал! -- Підсипай! -- Закрий панівку! -- Мушкет до набою на лівий бік переклади! -- Набивай порохом! -- Клади клаки! -- Добувай стемпля! -- Вкороти стемпель об груди! -- Прибий порох стемплем! --,Сховай стемпель! -- Мушкет на вилки!

Мушкет догори! -- Мушкет на рамя! -- Мушкет на вилки! -- Готовтесь! -- Віддуйте ґноти! -- Пасуй ґноти в курок! -- Придивись до панівки! -- Два пальці на панівку!" -- Наступай трьома кроками!

Відкривай панівку! -- Міряй! -- Стріляй!«

Стріляли так, що спершу стріляв останній ряд вояків, а всі передні приклякали, щоб зробити місце стріляти; далі стріляв передостанній ряд і так за чергою до перших рядів. Чёрез те, що набивали спрокволу, вогонь не міг бути сильний.

Деревині замки

Способи укріплювання змінялися в міру того, як появлялися нові роди зброї. Поки ще існували давні луки й куші та примітивні обложні машини, не було потреби заводити нових фортифікацій. Коли ж поширився стрільний порох і пушки, фортифікаційне мистецтво в основному змінилося.

В XV-XVI в. давні городи приймають назву замків. Але своїм положенням і виглядом вони мало відрізнялися від укріплень княжої доби. Замок ставили на високій, недоступній горі, що здіймалася над поблизькою околицею, недалеко води. Коли в сусідстві були рівно зависокі гори, то їх знижували; так, у Києві один із горбів біля замку скопали на »півшоста сяжнів добрих«, щоб не заслоняв виду. Часом знову замкову гору насипали штучно, щоб була вища. Як не було близько води, то перекопували від ріки рови, а як це не вдалося, то переносили замок на інше, вигідніше місце. Так перенесено замок у Винниці, а замок в Острі на Чернігівщині навіть кілька разів зміняв місце, раз тому, що ріка відійшла від замку, а по-друге тому, що вода підмивала укріплення. Мали переносити також замок у Черкасах, але цьому спротивилося місцеве населення, що вважало це за небезпеку віддалюватися за далеко від Дніпра.

Замки бували різної величини. Найбільший у XVI в. був житомирський замок, на 130 м. завдовжки і 115 м. завширшки; замок у Винниці мав по 50 м. ширини й довжини; в Каневі був 95 м. завдовжки і 44 завширшки; в Чорнобилі на Поліссі ледве 46 м. завдовжки і 36 м. завширшки. В деяких місцях, окрім головного замку, був іще укріплений пригородок або замок, він мав більші розміри, але був слабше укріплений.

Укріплення замків були спершу деревині; їх будували такою самою системою, як за княжих часів. Стіни їх складалися з окремих зрубів, із соснових або дубових брусів, що звалися, як і за княжих часів, г о р о д н ям и, -- звичайно на яких 6 метрів у ширини. Стіни були подвійні, порожній простір між ними виповнювали землею або піском. Внутрішню стіну творили часом не зруби, а плетений тин, обмазаний сильно глиною. Стіни взагалі були грубо обліплені глиною, на дві пяді й більше, для охорони від пожежі. Так побудована стіна давала відповідну охорону від обстрілу тодішньої малорозвиненої артилерії, -- їх не могла пробити гарматна куля, це виказав досвід.

Знадвору стіни мали дерев'яні, криті ґанки,.т. зв. бланкова або обланки, в яких були отвори для зброї часом бувало і по два ряди таких отворів. По внутрішній стороні стін бували дерев'яні комори, будовані з тесаного дерева, для переховування майна в часі небезпеки; вони теж звалися городнями. Покрівлі цих комор були водночас помостом для оборонців замку; на той поміст входили драбинами або східцями. На помості лежали різні засоби до оборони, як: колоди, каміння, залізні тризуби, які кидали на ворога; стояли й корита з водою на випадок пожежі. До стін замку часом прибудовували й доми.

У замках бували також доми урядовців і служби, всякі комори, кухні, льохи; звичайно була й замкова церква. Кожний замок повинен був мати досить води. Не раз великими коштами копали колодязь; у Києві і в Мозирі криниці були на 30 сажнів завглибшки, в Крем'янці вибили 40 сяжнів і води не знайшли. Часом воду треба було брати з ріки, і для того будували потайні переходи. Деколи збирали в більші збірники дощівку.

Муровані замки

Муровані замки появилися у нас уже під кінець

Між стінами замку стояли також вежі або башти, різної величини і різного виду, -- чотирикутні, шестикутні, круглі; вони були побудовані з брусів, часом мали подвійні стіни, набиті землею, з »подсябиттями« для переходу з помостів були двері. У баштах приміщували пушки й інші оборонні засоби, а в нижчому поверсі бував склад зброї і харчів, а то й мешкання для залоги. Дах башт був часом плескатий; на ньому ставили пушки. Число башт бувало різне, найчастіше -- чотири до вісім; в Києві було аж пятьнацять башт, у Овручі тільки одна. Вежа воротня -- назва для башти, де були в'їздові ворота до города; частина мосту, що вів до воріт, підіймалася на ланцюгах і це звалося узвід.

Знаємо, що в Холмі, й у Кам'янці Литовському в другій половині XIII в. були муровані башти, певно також інші укріплення були з муру. В XIV в. муровані замки повстали у Львові, в Галичі, Перемишлі, Кам'янці на Поділлі, у дальші століття новий спосіб фортифікування поширювався в найдальші околиці. Дерев'яні укріплення зберігалися тільки в малозаможних оселях, у дрібної шляхти, по містечках на степовому пограниччі, тощо.

Муровані замки, так само як дерев'яні, будували спершу на недоступних місцях, стрімких виступах гори, на горбах, що здіймалися над околицею, або в місці, що було забезпечене водою, між двома річищами ріки, серед багна та боліт. Своїм недоступним положенням славився особливо Кам'янець на Поділлі. Річка Смотрич тече тут глибоким річищем, що його береги виглядають як які стрімкі, простовисні стіни; там, де місто, річка робить закрут, наче те кільце й обливає довкола високу гору. Таким чином город творить природну фортецю, яку людською рукою легко було скріпити. Спершу тут був дерев'яний город, потім виставили муровані укріплення. Другий славний замок в Острозі на Волині стоїть., на високій, крутій горі; дикий камінь, що звисав із верхів, підперли штучним муром і таким способом зробили замок ще недоступнішим.

Аж у XVII в. фортифікаційне мистецтво пішло новими шляхами, -- тоді почали будувати земляні укріплення і тоді замок не потребував уже високого положення, міг стояти на рівнині. Так, замки у Збаражі й у Старому Селі коло Львова побудовані в XVII в., стоять на рівній площі.

Розміри замків були дуже різні. В Галичині найбільший простір займають замкові укріплення у Старому Селі; вони доходять до двох гектарів. Майже так само просторий замок у Черлениці над Дністром. Ще більший від них був замок у Барі, що займав понад гектари, а замок у Кам'янці на Поділлі, старий і новий, має разом 4 і пів гектара. Але інші замки є далеко менші, Теребовля має 107 на 38 м., Кудринці 70 на 25, на Поділлі бували маленькі замки, що мали розміри 50 на 50 м., Пилява, Сутківці.

План замку в найдавніших часах залежав від площі горба, де" ставили укріплення. Тим то різні старі замки, як Кам'янець, Теребовля, Бучач -- мають неправильний план, так само, як дерев'яні городи з княжих часів. Пізніше будівничі трималися вже геометричних форм. Найчастіше замки мають форму видовженого прямокутника, рідше стрічається квадрат (Грималів, Золотий Потік, Кривче, Микулинці, Пилява й ін.).

В ХVІ-ХVІІ віку появляються замки з формою правильного п'ятикутника, як у Бережанах, у Бродах, у Ляшках, у Чорткові, в Сатанові, у Жванці, над Дніпром -- Кодак. Особливий є план замку в Зінківцях на Поділлі з XV. в. він має форму трикутника боками по 85 м.

Замок складався з надвірних мурів і башт та внутрішніх будинків. Мури будували, з каміння й цегли. Камінь часто був дикий, необроблений, навіть річний ріняк, тільки в магнатських замках мур бував із тесаного каменю. Грубість мурів звичайно є півтора до двох м. у теребовельському замку винятково грубі мури -- на чотири метри І Висота муру бувала різна, два і пів, три, чотири метри найвищий, мабуть, мур зберігся у Старому Селі -- на вісім метрів.

В мури вбудовували башти. У старших замках башт було багато, »старий« замок у Кам'янці мав їх 11, язлівський замок -- 8. Пізніше башти ставили тільки на рогах мурів. Вигляд башт у різних часах був різний. Найдавніші вежі, які збереглися ще з часів Галицько-Волинської держави, були чотирикутні (Холм) або круглі (Кам'янець). Обидва ці типи стрічаємо й пізніше, аж до XVII століття. Але фортифікаційне мистецтво XVI.-XVII ст. вважало такі башти за невигідні до оборони. А тож, коли ворог обступив бувало башту з усіх сторін і починав її добувати, оборонці з інших місць замку не могли обстрілювати всіх пунктів обводу башти; деякі сторони залишалися поза обстрілом і ворог міг доступити до муру, міг підкласти міну або іншим способом атакувати башту. Тим то військові інженери почали ставити на рогах замку пятикутні вежі, й їх стіни були уставлені так, що для обстрілу не було ніякої перешкоди . Такі п'ятикутні укріплення звалися бастіони.

Бували високі на два, а то і три поверхи, и на кожному поверсі були платформи на пушки,, а в стінах більші і менші стрільниці. Поверхи лучилися поміж собою внутрішніми сходами. Зверху башти були вкриті дерев'яним перекриттям різних форм. В XV-XVI в. покрівлі мали часто форму гостроверхих шапок.

В'їзд до замку вів через оборонні ворота чи браму, що звичайно містилися в одній із башт, рідше окремо в мурі. Більші замки мали часами другий в'їзд та, крім цього, малі хвіртки, якими можна було робити випади на ворога. Самі ворота бували подвійні, були викуті з заліза, або витесані з дубини, обковані, на бігунах і на завісах, з засувами та замками.

Посеред замку було широке подвір'я, забудоване тільки в частині. Були тут будинки на помешкання власника, на приміщення для залоги, комори на оборонні засоби, стайні й ін. Ці будинки або притикали до мурів, або їх ставили замість мурів, в Жовкві замок складається з чотирьох великих будинків, до яких на рогах притикають башти. Замки мали все великі підземелля, що йшли не раз двома поверхами. Башти правили й за арсенали на зброю, та за комори на перехов усякого майна.

Середина замкового подвір'я була вільна; тут відбувалися перегляди війська, турніри й забави. Тут могло міститися й населення, що ховалося до замку зі своїми статками в часі небезпеки. Замок мав усе колодязь, нераз дуже глибокий; у Підгірцях у Галичині та в Кам'янці на Цоділлі замкові криниці мають по 36 м. глибини.

Размещено на Allbest.ru