Запорізьке військо. Зброя і формації

Размещено на http://www.allbest.ru/

13

Реферат на тему:

Запорізьке військо. Зброя і формації.

Чисельність війська

Чисельність козацького війська дуже змінялася протягом століть. З кінцем XVI в., коли козаччина вперше виступила як окреме, зорганізоване військо, рахували її від 2000 до 10000. Так Косинський у 1593 р. мав коло 4000; на австрійську службу 1594 р. запорожці обіцяли дати до 6000 добірного війська; сили Наливайка нараховували на 12000; у боях під Лубнами було 6000 учасників, але між ними тільки 2000 доброго війська.

Число війська зросло сильно в московських війнах, у двох перших десятиліттях XVII в. З Дмитром Самозванцем ходило 12-13000 козаків, під Смоленськом 1609-1611 р. мало бути 30000, чи навіть 40000, під Хотином 1621 р. -- понад 40000. Але серед війська було багато челяді, джурів і всякої помічної служби. Один із тодішніх знавців воєнної справи, Старовольський, відмічає 1628 р.: »Самих Козаків буває 15.000, але з новими виходить сорокатисячне військо«.

В 1620-1630 рр. число козаків уже не збільшувалося, а власне -- меншало. В повстанні 1625 р. рахували козаків на 30000, а з них у боях мало накласти головами 8.000; у переяславській кампанії 1630 р. налічували 37000 повстанців; у московському поході 1633 р. було яких 30000 козаків; у повстанні 1637 р. Павлюк мав 23000.

Для тих часів помітне те, як поволі збільшалося число реєстрових козаків на королівській службі.

· В рр. 1575-1576. було реєстрових тільки 300,

· в 1580 рр. -- 600,

· в 1590-1591 р. -- 1000 козаків;

· у 1622-1623 р. пропоновано 2000 до 4000;

· у 1625 р. установлено реєстер -- 6000;

· 1630 р. збільшено число реєстрових до 8000;

· у 1635 р. зменшено до 7000;

· у новій ординації 1638 р. залишено тільки 6000.

Коли почалося повстання 1648 р., сам Хмельницький жадав тільки 12.000 реєстрового війська.

Хмельниччина дала зброю великим масам народу так, що число козацького війська зросло до нечуваної досі кількосте. У пилявецькому поході військо Хмельницького налічували на 100000, під Львовом 1648 р. на 200000, у зборівській кампанії на 300000; а сам Хмельницький говорив московським послам, що під Зборовом його військо доходило до 360000 людей. Але в цій великій масі справжнього війська була тільки невелика частина. Це видко з того, що у зборівському мирі Хмельницький погодився на 40000 реєстрового війська, а в переяславських переговорах із царем, де він міг вільно ставити скільки захотів -- не поставив більше, як -- 60000. Але й це військо, в порівнянні з арміями, якими розпоряджались на заході різні сильні-- держави, було вже дуже велике.

По смерті Хмельницького зачинається сильний занепад козацького війська, головно через те, що від Гетьманщини відпала правобережна Україна. Виговський хотів спершу вдержати реєстр 60000, але в гадяцькій умові погодився на 30000 реєстрового і 10000 найманого війська. Юрій Хмельницький і Брюховецький, у переговорах з Московщиною, стояли за 60000 реєстрового війська. Але Многогрішний у глухівській умові 1668 р. вдоволився 30000 війська, і це число збереглося в пізніших умовах Самойловича 1672 р. й Мазепи 1687 р. Але ж насправді козаків, що повнили військову службу, було куди більше; у XVIII в. українська армія знову чисельно зростає. В 1723 р. нараховували 55241 козаків і до 1000 охотничого війська. В описі 1777 р. нараховували аж 179128 козаків, та не знати, чи все це були справді озброєні люди, чи тільки належні до козацького стану. В 1783 р., тобто останнього року перед скасуванням козацького війська, числилось 176886 виборних козаків і 198295 козаків-підпомічників.

Реєстрові козаки

На Запорожжі доступ до війська мав у теорії кожний, хотів козакувати; а проте до війська добирали найкращих. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то -- затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий. Польський письменник Старопольський 1628 р. пише про це так: »Ранньою весною, коли сніги починають сходити зі степів, кожний охочий до воєнної справи, спорядивши човен і припас, їде Дніпром до козацьких островів, а там їх старший вибирає військо з цих: здатних каже писареві вписати у реєстр, а нездатних відправляє додому, забравши принесені ними припаси. Прийнятих роздає під око десятників; їх вони слухають, доки не зміниться їх заняття або становище«. Новачки не беруть участи в раді й виборах старшини, аж до трьох років; »за той час вони повнять службу слуг і коли що вистроять, зазнають від своїх старших тяжких кар«. »Таких новачків десятник, окрім дев'ятьох старих вояків, має під тобою 30, іноді і 50, і ними розпоряджається, як їх повний хазяїн, особливо в битвах; коли хто; з них з битви утече, то не сміє повернутися, а то покарали б його на горло; хиба десь дома, як розходяться на зиму, може їх перепросити«. Старовольський запевняє, як це вже було згадано, що в сорокатисячному війську було тільки 15000 справжнього війська, а решта були новачки. Боплан в »Описі України« згадує, що новобранці брали участь і в морських походах.

На Запорожжі в XVIII в. молодих козаків звали хлопцями, чурами, а найбільше молодиками. На Січ приймали не раз навіть десятилітніх хлопців, але до війська, до »товариства«, записували щойно таких, що покінчили 20 років. У переказах про побут давніх запорожців є згадки про те, що молодики повинні були добре володіти зброєю, кермувати човном, виявляти орієнтацію;" й дотеп, -- але тут не було ніяких постійних приписів, а тільки різні місцеві звичаї. Мало ймовірне те, що каже Боплан, немов до запорозького війська приймали тільки такого, що переплив Дніпрові пороги і то проти води. Кошовий на Січі мав почесну сторожу, що складалася з 30- 50 молодиків.

Молодики, чи чури були також у козацьких полках на Гетьманщині. Коли зборівський мир обмежив число реєстрових козаків до 40000, багато »випищиків« пристало до козаків за чурів. Але пізніше, в XVIII в., вже молодиків, ні чурів при полках не стрічаємо.

Військо було списане в реєстр. Перші такі переписи запорозького війська зроблено на жадання польської влади, що хотіла мати контролю над козаками. Але пізніше реєстри введено для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, підчас повстання 1637 р., вів реєстр свого війська. Перепису доглядав спершу гетьман особисто, пізніше цей обов'язок перейшов до Генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. попис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була »діра«, тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледве кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першість мали також сини козаків, -- місце небіжчика-батька мав право в полку зайняти син. Багато значило те, коли за когось поручилась старшина. Тим то згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.

Коли треба було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив Богдан Хмельницький після зборівської й білоцерківської. умови; це викликало велике невдоволення і »випищики« легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII в. на Гетьманщині часто проводили основні перевірки козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстр називався також компутом.

Всі козаки, що належали до запорозького війська, уважалися за рівних і звали себе товаришами. Але при цій теоретичній рівносте все між військовим товариством були одиниці й групи, що вище ставали понад чернь, тобто рядове військо. Вже при кінці XVI в. з'являються старинн і козаки -- ті, що довгі літа служили у війську або походили з козацького роду. В XVII в. є знову знатні козаки, що мали за собою особливі військові заслуги і решту товариства перевищали своїм значінням. Військовий товариш, це титул козака, що мав уже старшинський уряд. Самойлович утворив окрему категорію бунчукових товаришів, що служили під гетьманським бунчуком; звичайно це були сини старшини. Значкові товариші це знову козаки, що служать під полковою корогвою, »значком«. Рядових козаків 1739 р. поділено на дві групи: виборні козаки мали бути все готові до війни й ходили у походи, підпомічники мали старатися за воєнні засоби і "харчі для виборних. Військова служба мала різні назви, такі як осавульці, стійчики, курінчики. Дейнеками в половині XVII в. називали народне військо, що йшло у похід зі самими палками, що саме звалися дейнеки.

«Охотне» військо

Реєстрового війська, обмеженого числом, не все вистачало на потреби української держави. Коли приходила війна, виринала потреба збільшити кадри, й тоді гетьман покликував до війська всіх, хто міг носити зброю, закликав, »щоб поспішали не тільки реєстрові, але й нереєстрові: »аби добрі молодці, з доброю зброєю він рад прийняти за товаришів«. Таким способом військо Хмельницького могло доходити й до 200, а то й 300 тисяч. Деякі відділи охотників, що зголошувалися до війська, залишалися у службі довший час як т. зв. затяжне або охотне військо, за відповідною річною платою. Таке військо мало особливу ціну тоді, коли це були фахові вояки, з доброю зброєю, належно виправлені в воєнній тактиці. Так Богдан Хмельницький під Замостям 1648 р. старався притягнути до своєї служби німецьку піхоту, що була в польському війську. До старшини німців він писав: »Просимо ваші милості до себе в компанію, в одне товариство вірне, під присягою Бога всемогучого. Не лише жадної погуби, але й найменшої кривди від нас не сподівайтеся; хто тепер старшина, той і при нас на своєму становищі і при своїй чести залишиться. Не будете ані голодні, ані голі, ані. босі, а навпаки -- будете вдоволені і мною і обопільним товариством. Думаємо, що ви радо зволите пристати на це, як християни і з роду браття наші, як ті люди, що звикли своїм трудом і шаблею заробляти на шматок хліба, так само, як і ми на цьому світі живимося«. І Хмельницькому дійсно повелося зор:- ґанізувати деякі німецькі відділи. Так служили в нього драгуни, на німецький лад зорганізовані, -- »одягом німці, вірою греки, з нації українці«. У великому числі напливали на Україну молдавани, що творили волоську кінноту, а також серби, що втікали з-під турецької влади. Хмельницький мав теж дібраний відділ татар.

Пізніші гетьмани ще збільшили наймане військо. Виговський у гадяцькій умові 1658 р. застеріг собі право тримати 10000 затяжного війська. Дорошенко мав найманих турецьких сейменів. Він зорганізував і власну формацію серденят. Назва (з турецької мови) означала одчайдухів; таке ім'я у турецькім війську мали найхоробріші, найзавзятіші охотники; Дорошенко брав собі за зразок таке військо. Серденята складалися найбільше з молдаван, але було між ними немало й місцевих людей. Вони наймалися для плати й утримання: »тільки з них користі, що п'ють та їдять, одяг і зброю і коні добрі мають, за це й умирають«. Козаки були невдоволені з цих охотничих військ, і рада 1669 р. вирішила розпустити серденяцькі полки: »нехай ідуть, хто звідки прийшов, братися до господарських робіт«. Але Дорошенко ради не послухав, збільшив число серденят, аж воно дійшло до 12000. Коли Дорошенко уступав із гетьманства, серденята або сердюки перейшли на Лівобережжя. Самойлович умів оцінити вартість цього війська -- ужив його до пограничної служби за сторожу проти татар. З того часу сердюки залишилися на лівобічній Україні, до кінця, гетьманства і служили як піхота.

Рівночасно повстала ще друга подібна формація, компанійці. Охотники виступали здавна в відділах, що звалися »компаніями«. Многогрішний 1668 р. утворив під цією назвою окремий полк, що мав пильнувати цубличної безпеки. Це були кінні полки. Конотопська рада 1672 р. ухвалила покасувати і серденят і компанійців, але 1687 р. вирішено »охочекомонні« і охочепіхотні« частини організувати наново. За Мазепи було 5 полків »охочепіхотних« і 5 »охочекомонних« полків. У 1728 р. обмежено їх до трьох полків. Охотничі полки в XVIII в. були невеликі, налічували по 500-600 людей кожний. Старшина їх була: полковник, обозний, писар, осавул, хорунжий; над сотнями старшували ротмістри або сотники. Компанійців і сердюків уживали й до поліційної служби, сотні їх були поприписувані до різних полків, але підлягали гетьманові, не -- полковникам. При боці гетьмана в XVIII в. була надвірна корогва, а при генеральній канцелярії й інших установах служила жолдацька рота під проводом капітана.

Поділ війська

Козацьке військо ділилося на полки, сотні й курені.

Полк означав і відділ війська і округу, де цей відділ мав осідок, В 1620-1630 рр. було 6 реєстрових полків: білоцерківський, корсунський, переяславський, черкаський, чигиринський і короткий час іще -- миргородський й лубенський. За Богдана Хмельницького було 17 полків: білоцерківський, брацлавський, кальницький або вінницький, канівський, київський, корсунський, кропивенський, миргородський, ніжинський, паволоцький, переяславський, полтавський, прилуцький, гуманський, черкаський, чернігівський, чигиринський, а. деякий час ще й бихівський або білоруський, подільський і інші. В XVIII в. залишилося козацьке військо тільки на Лівобережжі (й у Києві); тоді полків було 10: гадяцький, київський, лубенський, миргородський, ніжинський, переяславський, полтавський, прилуцький, стародубський, чернігівський.

Величина козацького полку за ці два століття безнастанно зростала.

На переломі ХУІ-ХУІІ в. козацький полк складався пересічно з 500 людей. Так. відділ козаків, набраних за Баторія, мав 530 чоловік; в 1601 р. козацьке військо числом 2000, мало 4 полковників; австрійський висланець до козаків 1594 р. Ерих Ляссота каже, що на Запорожжі полковник це старший над 500 людьми. В 1620-1630 рр. козацький полк був уже удвоє більший, мав 1000 людей. Таку величину полку прийнято в організації реєстрових козаків того часу. Деколи полк був іще більший; у війську Сагайдачного під Хотином 1621 р. бачимо полки по 3000, а то й 4000 коней.

За Хмельниччини ця висока чисельність козацького полку збереглася. Так під Збаражем 1649 р., »було 23 полковники, а в кожному полку від 5000 до 20000; менше 5000 в полку не було. В 1651 р. козацькі полковники оповідали московським послам, що у війську то прибуває, то убуває людей: »в таких полках, де раніше було по 1000 і 2000, тепер буває й по 5000«. Але при організації реєстрового війська, після зборівської угоди 1649 р., прийнято величину полків від 2000 до 3000 і тільки єдиний ніжинський полк доходив до 1000 чоловік.

У XVIII в. полк став іще чисельніший. В 1723 р. полки мали, здебільшого, яких 5000 козаків, але ніжинський полк мав майже 10000 людей. В 1782 р. полки містили по 10000 до 20000, а ніжинський доходив до 40000 виборних козаків.

Полк ділився на сотні. Первісний, невеликий полк мав справжні сотні по 100 людей; так у полку з 500 людей було 5 сотень, у полку з 1000 людей -- 10 сотень. У реєстровому війську Хмельницького полки мали різне число сотень, від 11 до 22, залежно від величини полку. Сотні стали більші, звичайно мали вони по 200 до 250 людей, але й по 100 і по 300. У XVIII в. полки теж ділилися на нерівне число сотень, а сотні чисельно дуже зросли. Так 1723 р. сотня має пересічно коло 400 людей, в 1782 р. поза 1000.

Сотню ділили спершу на десятки, пізніше на курені. В 1581 р. у реєстровому війську десяток складався з отамана й 9 козаків. В 1601 р. сотня малаї 8 десятників і на одного десятника припадало 12 »чорних« вояків. Поділ війська на десятки стрічаємо ще й за Хмельниччини. Так на поміч ханові 1650 р. Хмельницький вислав козаків » з оружжям добрим, огнистим, один віз на десяток чоловіка«; у поході на Польщу 1651 р. козаки мали по 2-3 бочки сухарів на десяток.

Зброя

»Зброя їх -- рушниця і шабля, інші мають короткий спис і стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман«, писав про козаків Старовольський 1628 р. Подібно характеризують козацьку зброю й інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584 р. пише: »Зброя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять«. Боплан розказує, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю. Найважнішою козацькою зброєю була безперечно рушниця. Під Хотином 1621 р. »було 30000 рушничних козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали«. В 1651 р. під Берестечком: »шабля рідка, самопал у кожного«. Тим то козаків називали »рушничним військом«. Ще більше -- сучасники стверджують, що козаки в поході мали нераз і по дві рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці й самопали згадують не раз одні поруч одних, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не знаємо. Німець Вайнбер оповідає, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці »на зразок шотландських«. В 1637 р. є перша згадка про мушкети у козацькім війську.

З інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638 р.). В 1720 рр. »чудові« яничарки вироблювали в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. Рідше чуємо про булдинки чи гульдинки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII в. часто стрічаються пістолети або пістолі, не раз чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах.

Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці.

Рушниця зробила непотрібним старосвітський лук. Вже 1619 р. при перегляді війська »майже всі були з вогняною зброєю, мало хто з луком«. А що гетьмана Петра Конашевича прозивали Сагайдачним, і на відомій картині він змальований із луком та сагайдаком, -- то це тільки лицарська прикраса. Козацьких лучників стрічаємо ще за Хмельниччини, але й тоді вже їх менше. »Це вже справа не з тою давньою Руссю, що тільки з луками та рогатинами ставала, але з грізним огнистим військом«, писав воєвода Кисіль про армію Хмельницького. Тільки на Запорожжі лук тримався був іще до половини XVIII в, й запорожці славилися як чудові стрільці-лучники.

Шабля до половини VIII в була в козаків майже поширена як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою »ненькою рідненькою, панночкою молоденькою«. Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду й походження, то пізніше витворився український тип »козацької« шаблі, на жаль, досі не досліджений. Навіть найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не вміє сказати більше, як те, що »шаблі вживали не особливо криві і не особливо довгі, середньої довжини 5 чвертей« (цебто 1.30 м.). Зразки шабель, які бачимо на ілюстраціях, вказують, що козацькі шаблі були тонкі та легкі, ручку мали оздобну, піхви прикрашені різьбою.

Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628 р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою »сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути«. У повстанні 1637-1638 р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табір був »рогатинами добре обострожений«. У XVIII в. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: »козакові без ратища, як дівчині без намиста«. Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого й легкого дерева, 3 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не входило за далеко в тіло пробитого ворога.

Рідше стрічаємо боєві сокири й молотки, чекани й келепи: »козак козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає«.

Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів і под., уживала тільки козацька старшина, і то більше в показових виступах, ніж у боях.

Одяг

Козацький одяг до половини XVII в. був дуже різноманітний: так само як рябе було саме козацьке військо. Козаки-рядовики одягалися дуже просто, їх одяг не відрізнявся мабуть, нічим від селянського. Боплан в »Описі України« оповідає, що підчас походу на море козаки вдягають сорочки, штани, поганенькі свитки й шапки; тільки як добудуть добичу на ворогах, перебираються, бо »люблять гарно вдягатися«. Австрійський посол Лясота 1594 р. каже, що козаки носили поверх плащі, які звалися кобеняками. Старовольський згадує 1628 р. грубі сорочки й киреї. Один німець,, що бачив козацьке військо під Смоленськом 1633 р., описує: »хлопи всі однакові, в сірім одягу, рідко котрий в синім або червонім«. Під Корсунем 1648 р. козацьке військо показалося здалека в білих сермягах. Так само козаки стародубського полку 1651 р. були »всі на добрих конях, у білих сермягах«.

Різність убрань бачимо й на картинах козацького війська з 1620-1640 рр. Але вже тоді починає творитися типовий козацький одяг, вперше, мабуть, у реєстровому війську, що діставало однакове сукно на убрання. Як видко з одної картини Боплана, козак носив каптан (жупан), довгий нижче, колін, без ковніра, застебнутий густо ґудзиками, перепоясаний м'яким поясом, до якого з лівого боку була причеплена шабля. Шапка була обшита хутром, а дно у ній дещо звисало. У старшини хутряна »околиця« при шапці була попереду розрізана дещо і шапку прикрашували пера, засаджені з боку. Знатний козак поверх жупана носив теж широку керею, підбиту хутром, деколи з багатим ковніром.

У XVIII в. козацький одяг складався з двох головних частин, спіднього каптана і верхньої черкески або кунтуша. Але відрізняли вже одяг військовий від цивільного.

Каптан у війську був із сукна, короткий, сягав тільки дещо нижче колін, щоб легше було вскочити на коня й марширувати вигідно; військові вправи відбували козаки у самих каптанах. Жупан був досить обтислий, поли заходили добре на себе; застібали його на гаплик або ґудзик при комнірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних красок і з різних матерій.

Поверх каптана військові носили черкеску, одяг досить обтислий, з фалдами позаду, з вирізаним комніром, підперезаний поясом; черкеска сягала нижче колін. Це був одяг, приписаний для війська нижчих ступенів. Старшина й цивільні урядовці носили кунтуш, значно довший від черкески з різноманітних матерій, з розрізаними рукавами, без пояса. Простим козакам аж до військового товариша взагалі не дозволяли вживати кунтушів.

Докладніші приписи про одяг »виборних« козаків видав гетьман Розумовський 1763 р.: каптан мав бути суконний, темно-синій, з червоними вилогами, переперезаний червоним поясом ; під ним білий пів-жупанок і білі штани; шапка з чорною, смушевою околицею й низьким дном, в кожному полку іншого кольору. Чоботи бували різного кольору. Компанійці носили зелену черкеску з червоними вилогами, під нею червоний жупан; шаровари їх були вузькі, а деколи штани, звані голянцями, чоботи короткі, шапки круглі.

козацький військо реєстр сотня рушниця

Військові вправи

»Ці вояки були давніше прості селяни, без ніякого воєнного досвіду, але поволі вивчилися; вони від дитини вчаться їздити верхи, стріляти з рушниць і луків та бути відважними« -- так характеризує козаків Павло Алепський з часів Хмельниччини. У козацькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. А все ж потрібні були хоч деякі військові вправи, щоб утримати порядок у поодиноких відділах та вможливити спільні виступи. Вже за Сагайдачного чуємо, що військо відбуває т. зв. попис. Так один із сучасників описує, як 1619. р. козацькі полки порядкувалися в таборі над річкою Узенем: »Довго полки пересували на гору й за гору, довго мішалися... Дальше полки за порядком давали вистріли. Потім полки обернули до табору, показуючи їх нам, і кожний полк ішов до свого становища«. Такий »генеральний попис« був 1637 р. перед королівським послом: »Вивели все військо в поле, казали їм презентуватися й дати сальву за здоров'я короля. І виконали вони це так порядно, що кожний міг переконатися, як добре приготовані вони до морського походу«. За Хмельницького 1649 р. був попис війська під Києвом над річкою Лнбідь. Московський посол 1658 р. оглядав попис війська Виговського: »За табором козацькі полки нам настрічу вишикувалися в порядку з корогвами по лівому боці дороги, і між ними піхота... Полковники й сотники поздоровляли, а піхота з рушниць стріляла, -- але стрільба була слаба і без ладу, а піхотинці нужденні, не одягнені як слід«.

Московський уряд, від часу, коли Україна ввійшла в союз із Московщиною, не раз звертав увагу гетьманам, щоб старалися піднести рівень козацького війська і наближали його до »регулярних« полків. Так уже 1655 р. царський посол Матвєєв подав Богданові Хмельницькому проект, утворити 10000 війська »салдатським ладом«: цар обіцяв прислати відповідних інструкторів, як полковників, підполковників, майорів, капітанів, що могли б були розпочати науку. Гетьман відповів, що розгляне цей проект, коли настане мир із поляками. Пізніше цар Петро задумував іще одну реформу: він хотів скасувати козацькі вольності взагалі й перетворити козаків у регулярне військо. Чутки про це незвичайно схвилювали старшину і примусили Мазепу шукати порозуміння зі Шведами. Але деякі частини, під впливом російських військ, таки переймали дещо з »регулярного порядку«;1725 р. Андрій Маркович записує, що »козаки й товариство бунчукове рушили з обозу й ішли за регулярними, по 4 людей у шеренгах«. Пізніше, 1734 р., знову прийшов із Москви наказ до козаків »учиться реґулярству«, -- але й тепер основної реформи не переведено. Останній гетьман Розумовський зробив для цієї справи стільки, що завів муштру для виборних козаків. Але хоч правильної муштри не було, серед козацького війська було досить внутрішньої дисципліни, і в прилюдних виступах козацькі полки вміли утримати добрий порядок. Як про це згадував Іван Котляревський: Так бувало у нас в Гетьманщині колись: Так просто військо шикувало, не знавши просто »стой, не шевелісь!« (не рухайся). Так славнії полки козацькі -- лубенський, гадяцький, полтавський в шапках, було, як мак цвітуть. Як грянуть, сотнями ударять, перед себе списи наставлять, то мов мітлою все метуть!

До доброї постави козацьких полків причинялася безперечно військова музика. Вже з кінцем XVI в. козаки на Січі мали бубни і труби, -- навіть срібні труби, даровані цісарем. В 1601 р. в полку з 500 людей був 1 трубач, 1 сурмач і 1 довбиш. У бубни або литаври били, як скликали раду, на бубнах вибивали гасло, трубами давали знак, що треба готовитися до походу. Музика пригравала також у поході війська: »Полковники, старшина полкова й сотники з усіма козаками, при військовій музиці, зі знаками (корогвами) йшли пішки в город« -- на вибір гетьмана 1734 р.

Утримання війська

За польської влади реєстрове військо діставало плату з державного скарбу гак, як і інші наймані частини. Коли ж зорганізувалася козацька держава, військова служба стала безплатна. Козаки позаймали великі простори давніх королівських і панських земель, порозводили на цих »займанщинах« свої господарства і мали з них достатній прожиток; маючи ці землі, вони були зобов'язані здійснювати службу безплатно. Частину державних земель залишено на загальні військові потреби, так »рангові« маєтності діставала старшина, що займала вищі уряди, деякі землі були призначені на утримання артилерії і т. д. Державний скарб визначав теж на військо деякі податки й доходи,»третю військову мірку« з млинів, доходи з оренд і ін. З державних доходів оплачували наймані частини, компанійців, сердюків і ін., а підчас дальших походів і реєстрові козаки діставали деколи плату. Найтяжче й найдошкульніше було те, що український уряд мусів утримувати своїм коштом на Україні російські полки, що від переяславської умови 1654 р. стояли залогами по головніших городах.

Плата, яку діставало військо, в різних часах була різна. За польських часів у 1570-1580 рр. козак-рядовик діставав 10 до 20 злотих річно, в часі миру менше, у війні більше; на початку XVII. в. плата доходила до 28 зол., в 1630 рр. знову спала до 10 зол. Окрім грошей, козак- діставав каптан або сукно (5 ліктів). Коли козаки наймалися на чужу службу, то деколи могли добути й більше, татарський хан Шагін-Гірей 1628-1629 р. платив »на шаблю« по 10 червінців і давав по кожухові. За Хмельниччини 1651 р. семигородський князь Ракоцій хотів наняти сотню виборних козаків і обіцявся платити по 4-5 угорських золотих. У XVIII в. компанійцям платили по 4 карбованці річно, »а хто з молодиком служить, то 6 карбованців і, крім цього, »місячне« в натурі або грішми.

Наймані війська, а й московські залоги, діставали натурою т. зв. порції й рації, тобто харчі для людей і поживу для коней. У XVIII. в. на »порцію« йшла чвертка муки, 2 фунти круп, 30 фунтів м'яса і 15 фунтів сала, -- на »рацію« -- 2 вози сіна, 60 гарнців вівса, 30 кулів соломи;, 2 вози дров і 75 копійок грішми.

Військовими доходами орудувала генеральна скарбова канцелярія під проводом генерального підскарбія. Інтендантурою в полках завідували комісарі, що їх не прираховували до старшини; вони діставали окремі доручення на час потреби; доставляли харчі, дбали про кватири для війська, а й займалися збором податків. До помочі їм ставали комісарські десятники.

Размещено на Allbest.ru