Українська Народна Республіка на шляху до Бресту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 2 - “Українська Народна Республіка на шляху до Бресту”- складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2. 1. - “Проголошення Української Народної Республіки - фундамент самостійної зовнішньої політики” показано, як у відповідь на більшовицький переворот у Петрограді Центральна Рада проголосила ІІІ Універсалом Українську Народну Республіку, як спробу покласти початок формуванню федеративного уряду Росії. Перед українським керівництвом постало питання про міжнародне визнання УНР.

Надзвичайну ситуацію для Центральної Ради створило укладення більшовиками перемир'я з державами Четверного блоку. В умовах, коли Центральна Рада не визнала над собою влади більшовицького уряду, УНР гостро потребувала міжнародного визнання, яке зміцнило б її зовнішнє становище. До УНР виявили прихильне ставлення Великобританія та Франція, котрі згодні були визнати її самостійність за умови продовження нею війни з Четверним союзом, хоч це було абсолютно неможливо.

У підрозділі 2. 2. - “Агресія більшовицької Росії, як поштовх виходу УНР на міжнародну арену” - висвітлюється підступна суть політики радянської Росії щодо Центральної Ради, провал спроби більшовиків встановити свою владу в Україні на Всеукраїнському з'їзді Рад, проголошення України складовою частиною радянської Росії. Більшовицький напад нав'язав УНР збройний конфлікт, якого вона не хотіла і до якого не була готова.

Брестський мирний договір між УНР та Четверним союзом, укладений 9 лютого 1918 р., був першим значним зовнішньополітичним актом України і першим миром у світовій війні 1914-1918 рр. Дослідження, здійснене в дисертації, показує, що, з боку УНР це був вимушений крок. Центральна Рада не мала намірів порушувати союзницькі зобов'язання Росії перед державами Антанти. Укладення більшовиками перемир'я з німцями і початок переговорів з Четверним союзом змусили уряд УНР приєднатися до брестського мирного процесу, щоб не залишитися за бортом переговорів, на яких могла вирішитися доля України без її участі.

2. У Бресті делегація УНР опинилася у скрутному становищі. ІІІ Універсал не проголошував незалежності України, тому її делегація могла вважатися самостійною лише після визнання її такою усіма учасниками мирного процесу. Зокрема, німецька делегація мала таємну інструкцію, яка дозволяла зробити це лише після визнання делегації УНР представниками радянської Росії. Використовуючи більшовицьке гасло про право націй на самовизначення представники Центральних держав змусили Троцького визнати українську делегацію самостійною учасницею переговорів. Проте, як показано в дисертації, ця поступка диктувалася інструкцією, складеною Леніним і Сталіним.

3. Визнання делегації УНР повноправним учасником конференції та початок нею окремих переговорів з представниками Центральних держав означало, що у Бресті розпочалася друга мирна конференція, яка проходила паралельно з першою (між Четверним союзом та Росією).

4. УНР і Центральні держави мали як спільні, так і протилежні інтереси. Спільним було прагнення укласти мир та налагодити взаємовигідне економічне співробітництво. Центральні держави, особливо Австро-Угорщина, потребували українського продовольства; УНР потребувала промислової продукції та устаткування. Конфліктним фактором було те, що українці прагнули або відірвати від Австро-Угорщини етнічні українські землі, або домогтися для них політичних прав всередині двоєдиної монархії.

5. У Бресті на мирних переговорах між УНР та Четверним союзом склалася унікальна в історії дипломатії ситуація, коли переможена сторона - Україна - вимагала територіальних і політичних поступок від сторони-переможниці. Це викликало впертий опір представників Австро-Угорщини. Проте українці вдало пустили в хід господарський важіль і, використовуючи гостру продовольчу кризу в Австрії, зуміли схилити шальки терезів на свою користь і домогтися максимуму можливого.

6. Більшовицький наступ на Україну та необхідність якнайшвидшого укладення миру підштовхнули схильну до федеративного зв'язку з Росією Центральну Раду проголосити IV Універсал, за яким УНР ставала незалежною державою. Це усунуло останню перешкоду на шляху укладення мирного договору між УНР і Четверним союзом.

7. Хід і результати переговорів української частини Брестської конференції свідчать, що Центральні держави розглядали УНР як рівноправного з собою партнера і загалом робили їй поступки. Яскравим доказом цього є те, що в основу мирного договору було покладено український проект. Договір складався з політичної та економічної частин, і обидві вони фактично були продиктовані українською стороною.

8. Внутрішнє становище України вкрай погіршилося у зв'язку з більшовицькою навалою. Це ставило під загрозу виконання умов Брестського договору УНР з Четверним союзом. Саме цим була зумовлена ініціатива німецької дипломатії, котра за урядовою інструкцією запропонувала українській делегації звернутися до Центральних держав по військову допомогу. Це врятувало тоді від загибелі Українську державу.

Розбудова незалежної Української держави в число першочергових завдань поставила реформування аграрного сектору економіки. Це вимагає наукового обгрунтування соціальних наслідків запровадження нового типу виробничих відносин на селі, державного регулювання розвитку ринкової інфраструктури, врахування історичних традицій та менталітету українського народу. Важливим є вироблення гнучкого правового механізму взаємовідносин держави і селянства, сприяння кооперуванню усіх сфер сільськогосподарської діяльності, розвиток системи державних дотацій.

Пошук шляхів виходу з соціально-економічної кризи неминуче ставить питання про оцінку історичного досвіду аграрних перетворень, відслідкування ефективних методів господарювання. Йдеться саме про власний досвід молодої держави, оскільки непродумане копіювання зарубіжного, нехай і кращого досвіду, без врахування традицій та менталітету українського селянства, може не принести очікуваних результатів. український республіка земельний скоропадський

У зв'язку з цим непересічне значення має аналіз спроб провести земельну реформу урядом Української Держави П.Скоропадського: його прагнення створити стан міцних селян-господарів, налагодити систему державного регулювання розподілу земельної власності, сприяти землевпорядкуванню. Повчальними є не лише здобутки, але й фатальні прорахунки практики здійснення аграрної реформи за доби Гетьманату, адже саме невирішення земельного питання у 1918 р. стало однією з основних причин падіння Української Держави.

У першій чверті ХХ ст. домінуючу роль аграрного питання обумовлювали феодальні пережитки на селі та перенаселення. Спроби еволюційного (Столипінська реформа) вирішення проблеми безземелля селян входили у протиріччя з інертністю земельних стосунків, опором частини поміщицтва і не увінчалися успіхом.

Розробка та проведення земельної реформи стали першочерговим завданням для усіх національних урядів, які виникали на терені українських губерній колишньої Російської імперії, склавши основний зміст їх аграрної політики.

Уряд П.Скоропадського отримав у спадщину суперечливе в своїх настроях українське село. Анархія, розповсюджена в ньому, не змогла нівелювати прибічників та противників соціалізації землі, здійсненої Центральною Радою. Біднішу частину села задовольняла ситуація, яка склалася навесні 1918 р. Заможніші стани, що теж виграли від ліквідації латифундій, остерігалися соціального максималізму есерівської політики. Поміщики та експропрійовані верхи українського села бажали лише відновлення дореволюційних порядків. Саме вони підтримали організований колишніми союзниками УНР переворот і саме на них намагався опиратися новостворений уряд П.Скоропадського.

Відтак, аграрне питання з усією гостротою постало перед Кабінетом Міністрів Української Держави. Від його вирішення залежала не лише доля селянства, але й стабільність у країні.

Наголосимо, що уряд Української Держави проводив аграрну політику в екстремальних умовах воєнного часу. Прагнення Ради Міністрів Української Держави за таких обставин узгодити суспільно-політичну думку з основних питань аграрної політики набрало форми скликання урядових комісій. Однак їх діяльність на практиці здебільшого уповільнювала вирішення нагальних проблем. Крім того, втілення державної політики на місцях набирало форм, які здебільшого не відповідали планам уряду. Великою мірою від того, наскільки продуманою була система урядових заходів у регулюванні аграрних проблем, залежали безпосередні відносини властей з селянством.

Виходячи із наведених міркувань, актуальність дисертаційного дослідження визначається, по-перше, необхідністю переосмислення досвіду минулого у зв'язку з сучасними проблемами здійснення реформування аграрного сектору економіки.

По-друге, при наявності досить значної кількості загальних та спеціальних робіт з історії Гетьманату відсутні праці, які б детально аналізували усі аспекти аграрної політики уряду П.Скоропадського. Тому виникає необхідність комплексного дослідження на основі нового джерельного матеріалу земельної та продовольчої політики у 1918 р.

Наукова актуальність проблеми обумовлюється і тим фактом, що в літературі ствердився ряд поверхових та догматичних схем у висвітленні ситуації на селі за часів Гетьманату та, особливо, у оцінці земельного законодавства уряду П.Скоропадського. Тому об'єктивний аналіз цих проблем дозволить відновити історичну правду та історичну справедливість стосовно багатьох діячів доби Гетьманату.

Нарешті, на наше глибоке переконання, стосунки держави і селянства визначили характер та динаміку не лише суспільно-політичних, а й економічних процесів в Українській Державі і, по великому рахунку, її долю. Отже, неможливо дати об'єктивну оцінку доби Гетьманату без об'єктивного вивчення і узагальнення аграрної політики того часу.

Размещено на Allbest.rui