Російська революція 1917 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Реферат

на тему: «Російська революція 1917р.»

Виконав учень

Гиренко Михайло

Тернопіль 2010р.

ВСТУП

Революція 1917 року - одна з найважливіших подій російської історії.

Був повністю поламав існував століттями лад, встановилася радянська влада і вироблена небачену ніде раніше націоналізація суспільної власності.

Тема революції 1917 року актуальна і зараз, коли після сімдесятирічного існування розвалився радянський лад і в країні почався розвиток капіталізму. Зрозумівши причину революції 1917 року, усвідомивши причину того, чому країна пішла по шляху соціалізму, а не капіталізму, ми зможемо краще орієнтуватися в нинішній обстановці, коли держава стала на капіталістичний шлях розвитку, чи зможемо, може бути, усунути деякі проблеми російської соціально-економічного життя, які існували тоді, і стали актуальні зараз.

Протягом багатьох років революція 1917 року розглядалася під кутом марксистсько-ленінського вчення. Зараз, коли йде переосмислення всієї історії ХХ століття дуже важливо об'єктивно й неупереджено виявити причини цієї історичної події. Тільки простеживши всі об'єктивні передумови до Жовтневої революції 1917 року, можна будувати якісь або узагальнення і теорії, що пояснюють те, що сталося.

Метою даної роботи є знаходження об'єктивних причин жовтневої революції 1917 року та з'ясування обставин, за якими буржуазія не змогла взяти владу у свої руки, а втратила її.

РОСІЯ ДО ХХ Століття. РОСІЯ НА МЕЖІ СТОЛІТЬ

Кінець XIX століття приніс багато змін у соціально-економічну життя Росії. У результаті реформ, проведених за Олександра II і Олександра III, були створені об'єктивні передумови для переходу від феодальної суспільно-економічної до капіталістичної. Знищення кріпосного права призвело до часткового переселення селян у місто,що сприяло створенню ринку найманої робочої сили, необхідної для розвитку капіталістичного виробництва.

При Олександрі III, розуміють необхідність розвитку важкої промисловості, відбувалося інвестування промисловості, як за рахунок держави, так і за допомогою іноземного капіталу. Держава,яка отримувала гроші за рахунок викупних платежів, що селяни виплачували після реформи 1861 року, переважно інвестувало їх у промисловість. Таким чином, відбувалося своєрідне перерозподіл капіталу з аграрного сектора в індустріальний.

Іноземний капітал також сприяв розвитку промисловості.

Існує поширена думка, що іноземний капітал є певним гальмом для розвитку держави, але цей погляд ряд односторонніх. Іноземний капітал дійсно надає відомі перешкоди розвитку економіки, пов'язані з необхідністю вивезення частини доходу за кордон, крім того, відбувається зростання зовнішнього державного боргу, але сприятливий вплив, який він надає на розвиток промисловості набагато перевершує ці негативні впливу. Інвестування промисловості призводить до зростання виробництва, впровадження нових технологій, і, отже,здешевлення продукції. Завдяки цим факторам, товари стають конкурентоздатними як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, що призводить до відчутного притоку грошових коштів з-за кордону, які через деякий час не тільки покривають вивіз певної частини доходу за кордон, але також до можливості оплати зовнішнього боргу.

Сприятливий вплив іноземного капіталу на економічний розвиток держави ми можемо спостерігати на прикладі Англії XVI-XVII століть, де досить у великих кількостях використовувався голландський капітал.

Наслідком цих двох чинників, необхідних для розвитку капіталістичного виробництва, стало інтенсивний розвиток промисловості, що спостерігалося в кінці XIX століття.

Але поряд з передовими капіталістичними продуктивними силами існували вже віджилі свій вік феодальні виробничі відносини. Це трохи перешкоджало поступального руху країни вперед. Але феодальні виробничі відносини, які все ще переважали в соціальній сфері, не могли змінитися капіталістичними революційним шляхом, тобто як це переважно відбувалося в країнах Західної Європи, тому що клас зароджується буржуазії був слабкий для того, щоб взяти владу. У той же час дворянство, протягом трьох століть що було опорою монархії, вже вичерпало свій потенціал як клас, тому що вже не відповідало інтересам соціально-економічного життя країни, і повинні були незабаром відмерти разом з феодальними пережитками. Надійною опорою влади воно також вжене служило з описаних вище причин.

Таким чином, Росія на початку ХХ століття перебувала у складному положенні. Зміна суспільно-економічної формації, відсутність надійної опори існуючого уряду, відсутність сильного класу у суспільстві - все це породжувало внутрішню нестабільність. Були потрібні мудрі й рішучі дії «зверху», щоб шляхом мирних внутрішньо політичних перетворень і реформ вирішити ситуацію, що склалася проблему. В іншому випадку виникала загроза революційної боротьби «Знизу», яка, у відсутності сильного класу буржуазії, що може взяти владу, могла призвести «до початку безглуздих і нещадних ексцесів найжахливішої з усіх анархічної революції ».

самодержець всеросійський МИКОЛА II

У 1896 році на російський престол вступив Микола II. Суспільство,завжди очікує настання змін на краще з приходом нової влади, покладав на нього великі надії, в першу чергу пов'язаний із проведенням прогресивних реформ. Подивимося, наскільки ґрунтовними були ці надії.

Син Олександра III, царя з сильними волею і характером, не успадкував від батька цих якостей. Добре вихований, боявся образити людей різким «ні», чи міг він провести в ці складні,що вимагають швидких і рішучих дій часи ті ліберальні реформи, які від нього очікувалися?

Більше сім'янин, ніж державний діяч, чи міг він сам,а не допускати до влади всіляких радників?

Перейняв від батька характер самодержця, відчувала свою відповідальність за долю самодержавства в Росії, чи міг він усвідомлювати необхідність змін у соціально-економічному житті суспільства?

І надії, що покладаються на нього, майже одразу розвіялися. 17 січня 1895 він сказав: «я ... буду охороняти початку самодержавства так само твердо і неухильно, як охороняв його мій батько непорушний ».

Таким чином, було очевидно, що почалися в кінці століття протиріччя між капіталістичною і феодальної суспільно-економічними формаціями за Миколи II мають мало шансів бути дозволеними «зверху», шляхом поступок влади буржуазії.

РОССИЙСКАЯ ПРОМИСЛОВІСТЬ ДО ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ. КРИЗА 1900-1903 рр.

У результаті сприятливо склалися об'єктивних обставин таких, як створення ринку найманої робочої сили, інвестування промисловості в Росії кінця XIX століття починається бурхливий розвиток капіталістичного виробництва.

Але цей процес мав свої відмінні від аналогічних процесів в західноєвропейських державах особливості. По-перше, Росія вже була залучена в міжнародний товарообіг, що стало причиною залежності російської економіки від світового економічного становища.

По-друге, на тому етапі розвитку промисловості все ще знаходили мале застосування досягнення науково-технічного прогресу, наслідком чого ставали більше використання дешевої робочої сили і зростання фабрик.

По-третє, внаслідок відсутності достатніх вітчизняних грошових коштів, які могли б задовольнити потреби промисловості в економіці, до Росії активно направляються грошові потоки з країн Західної Європи. Іноземний капітал, як говорилося вище, надавав сприятливий вплив на розвиток російського виробництва, тим більше що він давався під відносно низький відсоток. Помилково думати, що він ставив Росію в залежність як економічну, так і політичну від західноєвропейських країн. Іноземні фірми, компанії, банки не вели в Росії самостійної економічної політики, не мали можливості впливати на прийняті політичні рішення.

По-четверте, і по головних, російська економіка розвивалася в умовах протиріччя між передовим промисловим виробництвом, і що залишилися пережитками феодалізму (самодержавством, великим поміщицьким землеволодінням і кріпосницькими методами в сільському господарстві), що призводило до конфлікту між капіталістичними продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами.

Все це мало вплив не лише на економічну сферу, а й на соціально-політичну, тому що конфлікт між новим класом буржуазії та старим - дворянством несприятливо впливав на російське суспільство, породжуючи в ньому нестабільність і бродіння.

Наслідком того, що російська економіка відчувала вплив світового ринку стало те, що вона не могла уникнути світових економічних криз. Першим таким кризою стала криза 1900-1903років.

У 1899 році в результаті бурхливого промислового розвитку в країнах Західної Європи все більше відчувається скрутність грошового ринку, що викликало швидке зростання облікового відсотка. Фінансова криза переросла в промисловий, охопив всю Західну Європу і негайно переповз в Росію.

Економічно розвинені країни Західної Європи досить легко пережили кризу, але слаборозвинута російська економіка отримала серйозний удар.

Першими ознаками розладу економічного життя країни стали банкрутства великих фірм машинобудування і залізниць і криза грошових цінностей у Петербурзі в 1899 р. До кінця року облікові відсотки зріс з 5% до 7%, підприємства почали скорочувати кредити на відпускається продукцію, що викликало надлишок товарів на внутрішньому ринку, падіння цін на них і зниження курсу акцій промислових підприємств. У країні почався перший такого роду економічну кризу.

Криза завдав сильний удар по незміцнілій економіці країни,особливо з важкої промисловості. Промислове виробництво в Росії в період кризи 1900-1903 рр.. скоротилося на 5%, виплавка чавуну зменшилася на 15%, прокат рейок - на 32%, виробництво паровозів і вагонів - на 25-37%, в сім разів у порівнянні з 1899 роком скоротилося будівництво залізниць (1899 - 5248 км, 1903 - 763 км). За ці три роки було закрито понад 3000 підприємств, на яких працювало 112000 робітників.

Якщо на країни Західної Європи криза не вплинула відчутного негативного впливу, то по російській економіці він завдав сильного удару.

Практично до 1909 року не було ніяких відчутних ривків вперед у розвиток промисловості, хоча поступальний розвиток капіталізму не зупинилося.

Але, крім того, криза зробила негативний вплив і на соціальну сферу. У період кризи особливо погіршилося становище робітників:зросло безробіття, різко скорочувалася заробітна плата, що викликало підйом революційного руху серед робітників.

Російсько-японська війна

На початку ХХ століття капіталістичний розвинені країни Західної Європи починають відчувати необхідність у нових сировинних базах і ринках збуту, якими в той час служили колонії. Своє увагу з метою захоплення таких вони звертають на країни Східної Азії і в першу чергу на Китай. До цього моменту Китай уже втратив колишню могутність,тому захоплення територій не представляв особливої праці. Звернула ні Китай свою увагу і Росія. Але їй довелося зустрітися з новим конкурентом - Японією, країною з швидко розвиваються капіталізмом.

Японію підтримували Англія і США, не зацікавлені в посиленні Росії в цьому регіоні, на стороні ж Росії виступали Франція і Німеччина, що прагнуть запобігти появі перших в Китаї.

З 1894 протягом 10 років йде розділ сфер впливу в Китаї за участю всіх зацікавлених сторін: Англії, Франції, Росії, США, Німеччини та Японії. До 1904 року в результаті постійних зіткнень інтересів у цьому регіоні дипломатичні відносини Японії та Росії досягли своєї кульмінації, і в січні 1904 Японія починає бойові дії нападом на російські сухопутні і морські військові сили.

Необхідно відзначити, що Японія почала готуватися до війни задовго до її початку, чого не можна сказати про Росію. У результаті, японські війська становили 330000 чоловік, 1068 гармат різних калібрів. Росія ж на початок війни мала сухопутні війська в кількості 100000 чоловік,розкиданих на значній відстані від Байкалу до Порт-Артура.

Росія на той час мала на Далекому Сході у складі військово-морського флоту 7 броненосців, 4 броненосних крейсера, 7 легких крейсерів, 6 канонерських човнів, 2 мінних крейсера, 32 міноносця. У порівнянні з японським флотом, Росія поступалася йому за всіма показниками:і за кількістю та якістю кораблів, і за їх артилерійському озброєння.

Перевага практично під час ходу всієї кампанії на стороні японців, що було частково пов'язане з непродуманими діями збоку російського командування, а почасти з гіршим озброєнням. До початку літа 1905 року продовження військових дій стало невигідно як для японської сторони, так і для Росії. Для першого тому, що довга,затяжна війна з Росією вичерпала би всі її сили, а в другій почалася революція. Японія звертається до США з проханням про посередництва на мирних переговорах, на що отримала згоду. У результаті було укладено Портсмутський світ, за яким Росія відбулася мінімальними територіальними втратами: південною частиною острова Сахалін.

Настільки невдала військова кампанія для Росії справила велике значення на внутрішню обстановку в країні. По-перше, вона показала, що російські війська небоєздатні, тому що відстають від передових армій, як за технічним оснащенням, так і за якістю вищого командного складу. По-друге, вона зробила серйозний вплив на обстановку внутрішньо політичну. Постійні невдачі на фронті зробили абсолютно протилежний вплив, який очікував від «маленької переможної війни »Плеве. Небезпечна ситуація після кризи 1900-1903 рр.. посилювалася невдоволення в суспільстві і падінням авторитету влади в очах суспільної думки.

Російсько-японська війна - найбільш невдала військова кампанія для російського флоту, яка довела необхідність повного переоснащення не тільки сухопутних військ, а й морських сил країни.

РЕВОЛЮЦІЯ 1905 РОКУ

Революція 1905 року - перша російська революція, спрямована проти самодержавства, яка була такою великою за розмахом і яка надала такі досить серйозні наслідки. Революції - це ознака глибоких соціально-економічних протиріч в суспільстві, які свідчить або про неспроможність політики, що проводиться зверху,або про відсутність «розуміння» один одного у влади і суспільства.

Подивимося, які об'єктивні причини лежать в основі революції 1905року.

Як вже зазначалося вище, з кінця XIX століття в Росії починається розвиток капіталістичних продуктивних сил. Проте, якщо в країнах Західної Європи цього процесу супроводжували розклад феодальної суспільно-економічної формації та створення представницьких органів управління, через які влада отримувала буржуазія, то в Росії було дещо інакше. Хоча феодальна суспільно-економічна формація вже давно віджила своє і не задовольняла як сучасним економічним вимогам (мало прибуткових селянське виробництво), так і внутрішньополітичних (клас дворянства не міг бути надійною опорою влади), але самодержавна монархія продовжувала штучно стримувати процес розкладу пережитків феодальних відносин. По-друге, не було представницьких органів управління державою, тому буржуазія не могла отримати владу.

Звідси суперечність між розвивається та набирає чинності класом буржуазії і самодержавної монархією. Це не означало, що монархія повинна бути знищена - можна було обмежитися парламентарної монархією, де клас буржуазії брав би участь в управлінні, що було,наприклад, в Англії.

Крім того, на російській внутрішньополітичній арені з'явився новий клас - промисловий пролетаріат, який був більш революційно активний, ніж селянство. У розвинених капіталістичних країнах Західної Європи противагою пролетаріатові служив клас буржуазії,який, володіючи державною владою, як придушував спалахують страйки та страйки, так і в разі потреби ішов на деякі поступки. У Росії у буржуазії не було державної влади, тому вона не могла так плідно й оперативно реагувати на спалахи повстання серед робітників. Уряд же, хоча і захищало в цьому питанні інтереси буржуазії, але не могла в належній мірі контролювати обстановку. Тому в російському суспільстві сильної противаги класу пролетаріату не було.

Іншим не менш важливим питанням було аграрний. Селянська реформа 1861 року не повністю знищила феодальні відносини в сільському господарстві. Росія вступала в ХХ сторіччя з яскраво вираженими пережитками феодалізму в аграрному секторі, що перешкоджало розвитку капіталізму в сільському господарстві. Основними перепонами даному процесу були поміщицьке землеволодіння, обов'язок селян викуповувати ту землю,з якою вони звільнялися, причому 1/5 частина суми селянин зобов'язаний був сам заплатити поміщику відразу, а 4/5 оплачувала держава. Потім селяни сплачували державі цю частину суми з відсотками. Це призводило до того, що більша частина грошових коштів не затримувалася у селян, а переходила державі, перешкоджаючи тим самим розширенню селянського господарства. Ті ж, хто не міг відразу заплатити навіть 1/5 (а таких було дуже багато), ставали тимчасовозобов'язаними і працювали на поміщика, і тим або іншим чином потрапляючи в залежність від нього. Крім того, що існувала селянська громада, колишня пережитком ще первіснообщинних відносин, штучно урівнювало селян,допомагаючи бідним за рахунок заможних, що в якійсь мірі перешкоджало розшарування селянства на багатих і бідних і захищало від початку революційного руху на селі. Але в той же час така політика перешкоджала виділенню найбільш працьовитих селян із загальної маси. Таким чином, ми бачимо, що основними суперечностями в аграрному секторі були:протиріччя між селянством і поміщиками протиріччя між що розвиваються, новим капіталістичним укладом і старими феодальним і первіснообщинним укладами наростало протиріччя між заможним селянством і біднотою гостро стояло питання про викупних платежі, які селяни виплачували державі за землю. Росія до 1905 залишалася аграрною країною, а аграрне питання завжди дуже гостро стояло в російському суспільстві. Тому як найшвидше вирішення цього питання було необхідно.

Все перераховане вище було об'єктивними передумовами, що створювали небезпека революції в російському суспільстві. Тепер розглянемо обставини, що сприяли початку радикальних дій.

Невдале протягом війни з Японією, постійні поразки російських військ породжували невдоволення в російському суспільстві і падіння авторитету влади. Але особливо сильно вдарило по авторитету самодержавної влади «Кривава неділя». 3 січня у відповідь на звільнення кількох робітників на Путіловському заводі спалахнула страйк. Священик Г. А. Гапон вирішив організувати мирне хода до Зимового палацу для подачі цареві петиції про потреби робітників. Вранці 9Січень святково одягнені робочі рушили до Зимового палацу, але доступ перетинали ланцюга поліції і військ, які відкрили вогонь по мирній демонстрації. Вночі після розстрілу Гапон сказав робітникам: «Куліцарських солдатів ... вбили нашу віру в царя ...». Але Микола II нічого не знав про жертви. Лише вранці йому доповіли, що, внаслідок смертельної небезпеки, війська були змушені відкрити вогонь для захисту палацу.

«Війська повинні були стріляти, в різних місцях міста багато вбитих,поранених. Господи, як боляче і важко », - запише він у своєму щоденнику.

Але між тим, революційний рух отримало поштовх. 10 січня страйкував весь робочий клас столиці. Навесні відбувся страйк в Іваново-Вознесенський, яка тривала 72 дні, а вже на початку літа революція перейшла у військові частини - 14 липня 1905 року було повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський». І, нарешті, «загальна жовтнева страйк »: на кілька місяців (з 19 вересня по 19жовтня) повністю зупинити виробництво в країні - робочі страйкували.

Тоді вже багато хто вважали, що дні монархії полічені. Придушувати революцію було нікому - армія була в Маньчжуркі, а тим часом ситуація все посилюється. Але тут Вітте виступає з пропозицією дати народу конституцію і провести реформи: «Росія переросла форми існуючого державного устрою ... Поки ще є можливість - треба дарувати конституцію, інакше народ вирве її ...» Микола розумів - ситуація критична: або Конституція, або повний крах. І він погодився на конституцію. Але що означали для Миколи ці поступки? Романовська династія само державно правила Росією протягом практично 300 років. У цей час до країни були приєднані величезні території, Росія стала великою світовою державою,російські полководці здійснювали блискучі походи, що прославили російську армію. А він? А він за один день мав намір знищити самодержавство, т. тобто, як він вважав, пустити по вітру все те, що так довго створювалося його предками? Всі ці ліберали з їх розмовами про правовому суспільстві,саме держава - це для нього було так чуже і незрозуміло! Він зійшов на престол самодержцем - значить і його спадкоємець має стати самодержцем - не з особистих амбіцій, а з почуття глибокої відповідальності перед країною і династією.

Так, він пішов на поступки, оскільки розумів, що ситуація настільки критична, що в іншому випадку ця революційна хвиля змете і його, і династію, і весь існуючий лад. Він створив Думу, але вибори не були загальними: в них не могли брати участь жінки, військовослужбовці та молодь до 25 років. А за виборчим законом 1 голос поміщика прирівнювався до 3 голосів буржуазії, 15 голосам селян і 45 голосів робітників. На противагу Думі ставилося Державну раду, який був верхньої законодавчої палатою. Половина членів Державної ради призначалася царем, а половина обиралася з-поміж великих поміщиків, буржуазії, духовенства, професорів і академіків. Рада гальмував законодавчу діяльність Думи. Крім того, всі законопроекти Дума передає на підпис імператору, а сам він володів величезними для конституційного монарха повноваженнями: керував зовнішньою політикою, армією і флотом, міг створювати в перервах між сесіями Думи закони та розпускати її після закінчення 5-річного терміну її діяльності.

Маніфест 17 жовтня не відразу припинив революційну боротьбу - країні ще треба було пережити грудневе збройне повстання в Москві, але революція вже пішла на спад. Цього разу, йдучи на поступки монархії вдалося вижити, але питання в іншому: наскільки революція 1905 року допомогла усвідомити правлячій верхівці необхідність назрілих перетворень і реформ?

ПІДСУМКИ РЕВОЛЮЦІЇ 1905 РОКУ

Як вже говорилося вище, основними передумовами революції 1905 року були три чинники: аграрне питання, протиріччя між країнами, що розвиваються капіталістичними продуктивними силами і пережитками феодальних виробничих відносин і відсутність на внутрішньополітичній арені противаги пролетаріату, який був налаштований багато більш радикально,ніж селянство. Тепер подивимося, наскільки революція вирішила проблеми, що накопичилися.

Для знищення феодальних пережитків треба було вирішити як економічні, так і політичні завдання. Економічні переважно полягали в усуненні багатоукладності в економіці,наданні підтримки вітчизняної промисловості шляхом залучення інвестицій, впровадження нових технологій у виробництво для того, щоб російські товари були конкурентоспроможними на світовому ринку і розвитку сільського господарства. Все це не могло бути вирішено революційним шляхом.

Що ж до політичних завдань, то вони зводилися до отримання буржуазією влади. Але й цього не було досягнуто. Була створена Дума,але вона не дала буржуазії владу, тому що істинна мета її скликання була не створення органів управління правового суспільства, а лише заспокоєння революційного руху. І через кілька місяців I Державна Дума припинила своє існування.

В аграрному питанні справи йшли трохи краще. Були скасовані викупні платежі, знижена орендна плата за землю, і підвищилася мінімальна заробітна плата сільськогосподарським робітникам. Але основні питання так і залишилися невирішеними. Більша частина земельного фонду ще перебувала в руках феодалів, а селяни продовжували жити в селянській громаді.

Не вирішивши глибоких соціально-економічних протиріч,уряд для стабілізації обстановки йде на поступки робітникам і селянам. Був скорочений робочий день до 8 годин, підвищена мінімальна заробітна плата, дано право створювати профспілки, які захищали інтереси робітничого класу, дозволені страйки з висуванням економічних вимог і т. п. Але це було рішенням лише поверхневих проблем,яке не торкнулося глибоких соціально-економічних протиріч.

Таким чином, можна зробити висновок, що революція не вирішила всіх насущних проблем, а реформи, на які пішло царський уряд швидше були проведені з метою заспокоєння суспільства і не сприймалися всерйоз. У російському суспільстві залишилися три основні протиріччя:між селянством і поміщиками що розвиваються між капіталізмом і існуючими феодальними пережитками між промисловим пролетаріатом і буржуазією Причому, якщо перші дві були більшою чи меншою мірою характерні для феодального суспільства, то останнє - для капіталістичного. І забрак політичної влади у буржуазії було найбільш небезпечним, тому що пролетаріат в той час був найбільш революційно налаштованим класом.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РОСІЇ В 1905-1909 рр..

Революція 1905 року і Російсько-японська війна надали несприятливий вплив на економічну сферу країни. У боротьбі з революцією власники підприємств не рідко йшли на згортання виробництва і локаути. Слід зазначити що під час війни, з одного боку, військові замовлення сприяли розвитку галузей промисловості, пов'язаних з виробництвом боєприпасів, але з іншого боку, постійні витрати наведення війни привели до погіршення фінансової системи країни і дефіциту державного бюджету.

В результаті цього, після короткочасного пожвавлення економічної життя в 1907 р., почався новий економічна криза. По суті, починаючи з кризи 1900-1903 рр.. російська економіка перебувала у стані застою. Але вже починають виявлятися нові тенденції в російській промисловості. Після кризи 1900-1903 рр.. російська промисловість стає більш сприйнятлива до технічних нововведень в виробництві, для більш стійкого положення на ринку і кращого забезпечення збуту продукції підприємства починають об'єднуватися в монополії. Найбільш поширеним видом монополістичного об'єднання в Росії були синдикати - промислові підприємства,спільно збувати продукцію.

Таким чином, зробимо висновок, що кризи і соціальні заворушення в російському суспільстві показали промисловцям необхідність інтеграції,що призводило до створення великих промислових об'єднань, як це було в той час у капіталістичних країнах Західної Європи. Але російські монополії відрізнялися від західноєвропейських. Якщо останні створювалися в результаті ускладнення і подорожчання технологій виробництва після II НТР, то перше, навпаки, відрізнялися використанням великої кількості робочих через відсутність передових технологій у виробництві та дешевизни робочої сили. Але для виходу на світовий ринок вітчизняної промисловості було потрібно застосування новітніх технологій виробництва, тому що тільки в цьому випадку російські товари могли виходити відносно дешевими,проводитися з потрібною швидкістю і бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Тому основним завданням в промисловому секторі було впровадження передових технологій у виробництво.

жовтнева революція аграрна буржуазія

АГРАРНА РЕФОРМА Столипін

Досягнутий рівень економічного розвитку не дозволяв Росії конкурувати з передовими країнами. З 1905 р. пріоритетним напрямком розвитку країни стає сільське господарство. Росія все ще залишалася аграрною країною: в загальному обсязі виробництва сільського господарства займало домінуюче місце, 3/4 населення було зайнято сільського господарському виробництві. Доля селянства в соціальній структурі російського суспільства становила 84%.

Зрозуміло, що в такій соціально-економічної ситуації сільське господарство і його розвиток відігравало величезну роль для країни. Розглянемо становище в аграрному секторі до реформи Столипіна.

До початку ХХ століття поміщики залишалися найбільшими власниками на землю. За централізації землі у власності окремих осіб Росія займала перше місце у світі. У поміщицьких господарствах до 1905вироблялося 47% товарного хліба, причому переважна їх частина (80,6%)застосовувала найману працю, і чим більше було господарство, тим був більший відсоток застосування найманої праці. Виникали зразкові господарства з великою площею землі, організовані по-капіталістичному і спеціалізуються на виробництві зерна. Але в цілому, велике поміщицьке землеволодіння грало несприятливу роль у розвитку капіталізму в сільському господарстві, тому що поміщики отримували орендну плату, становила 81% чистого доходу з однієї десятини землі. Тому більшість поміщиків не прагнула до розбудови своїх господарств на капіталістичний лад.

У селянській ж середовищі йшов процес розшарування. Відбувалося вимивання селянства, з якого, з одного боку, виділялася багата прошарок, а з іншого - більш широкий шар селян-бідняків,йшли в пошуках заробітку в місто чи в поміщицькі господарства. З наявних в громадському користуванні 137 млн. десятин землі 64 млн. належали 2,1 млн. багатих селянських дворів, а 73 млн. припадало на 10,5 бідних. Досить сильне стримуючий вплив на розвиток капіталізму в сільському господарстві надавала селянська громада, яка шляхом переділів землі, надання допомоги бідним за рахунок заможних, стримувала процес виділення заможної верхівки з селянської маси. «Дослідження, проведені ще до першої російської революції та столипінської аграрної реформи, показали, що в Росії здійснюється процес переходу до приватного землекористування,розселення на хутори й села з ініціативи самих селян, без будь-якого тиску з боку уряду і навіть навпаки, не дивлячись на що їх чинили перешкоди ». [1] Тут мова йде, звичайно, про заможних селян, які, намагаючись подолати стримуючий гніт громади,прагнули вийти з неї і побудувати свою незалежну господарство.

Але все ж селянське сільськогосподарське виробництво також було нераціонально. Селянські господарства і навіть хутори були далекі від фермерських господарств Західної Європи, що було пов'язано в першу чергу з малою площею земель в середньому на душу населення. У 1905 р. розмір душового селянського наділу становив 2,6 десятин, а 53,5 млн. селян мали наділ від 1 до 1,75 десятин землі на душу. Мало земляне дозволяло більшості селян використовувати в господарстві досягнення науково-технічного прогресу. Найчастіше селянам доводилося орендувати землю у поміщика.

З вищесказаного можна зробити висновок, що аграрний сектор країни не задовольняв вимогам, що пред'являються капіталістичним фермерським господарствам. Врожаї були низькими, особливо в господарствах основної маси селян (наприклад, врожайність пшениці з десятини становила в Росії - 55 пудів, Німеччини - 157 пудів, Бельгії - 168 пудів), а зростання сільськогосподарського виробництва йшов повільно і екстенсивним шляхом.

Аграрна реформа Столипіна мала 2 мети: економічну і політичну. Як вже неодноразово зазначалося вище, Росія до моменту проведення реформи залишалася аграрною країною, тому від розвитку сільського господарства залежало економічне благополуччя держави.

Саме сільське господарство було піддано загальним економічним тенденціям економічного життя суспільства, і його розвиток був найтіснішим чином пов'язано з розвитком промисловості.

Економічні аспекти реформи були засновані на тому, що без міцного аграрного фундаменту промисловість Росії приречена на засмоктане існування. Столипін розумів стримуючий вплив громади, що збереження цього пережитку первіснообщинного ладу буде надавати згубний вплив на розвиток капіталізму в сільському господарстві, тому робиться ставка на окремого селянина-власника. «Міцні і сильні »повинні були звільнитися з-під опіки общини і обійти« убогих і п'яних ».

З розвитком сільського господарства мав розширитися внутрішній ринок, після чого повинен був піти зростання виробництва. Крім того, аграрна реформа передбачає на?? тривала виплеск на ринок праці мільйонів колишніх селян-бідняків, які не здатні себе прогодувати за рахунок сільського господарства. Таке різке зростання на ринку праці дешевої найманої робочої сили повинен був також привести до розвитку промисловості.

Таким чином, економічний аспект аграрної реформи Столипіна мав своїм завданням сприяти розвитку не тільки сільського господарства,але і промисловості.

Політичні завдання головним чином зводилися до того, що необхідно було створити стабільний клас російського суспільства, що не буде не революційно активний. І знову ставка робиться на одноосібного власника, який не захоче підніматися на революцію. Але при цьому інша політична задача передбачала збереження поміщицького землеволодіння, тому що в іншому випадку буде нанесений удар по класу дворянства, який був у той час опорою самодержавства.

Узагальнюючи вищесказане, можна виділити основні завдання аграрної реформи:руйнування селянської громади створення класу дрібних власників збереження при цьому поміщицького землеволодіння підйом рівня розвитку сільського господарства

Рішення вищезазначених завдань повинно було привести як до економічному розвитку країни, так і до створення стабільної внутрішньополітичної бази.

Початок реформі поклав указ від 9 листопада 1906 р., який після обговорення в Державній думі, Державній раді і затвердження імператором 14 червня 1910 став законом. Відповідно до законом «кожен господар, що володіє надільної землею на громадському праві, може у будь-який час вимагати зміцнення за собою в особисту власність належної йому частини із зазначеної землі ». Закон був доповнено постановою, за яким усі громади, де не було переділів протягом останніх 24 років, вважалися перейшли до спадкового землекористування, а селяни ставали власниками були у них ділянок.

З 1905 по 1916 рр.. з общини виділилося близько 2,5 млн. що становило 22% всіх селянських господарств, що володіли 14% усієї общинної землі. Причому громади залишали як заможні селяни, так і селяни-бідняки. Перші - зі зрозумілих причин, а другі були зацікавлені в закріпленні за ними земельної власності з метою її подальшого продажу. Всього свої ділянки продали 60% виділилися (1,2 млн.). Ці селяни після йшли до міста і ставали робочої силою, як і передбачалося. Такий процес справив сприятливе вплив на розвиток промисловості в державі.

Однією з проблем, з якою зіткнулися реформатори, було те, що в Центральної Росії більша частина земельного фонду належала поміщикам, тому іншої складовою частиною аграрної реформи було масове переселення селян з внутрішніх губерній за Урал. Дана захід сприяв освоєнню нових земель (більше 30 млн. десятин),розвитку капіталізму, будівництва нових сіл. У період з 1905-1910 рр.. переселилося 3 млн. чоловік, причому держава надавало переселенцям грошові дотації в розмірі 200 руб. на сім'ю.

Размещено на Allbest.ru