Життя і політична діяльність Миколи Міхновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Біографія Миколи Міхновського

2. Десять заповідей Міхновського

3. Братство тарасівців

4. РУП

Список літератури

1. Біографія Миколи Міхновського

Народився Микола Міхновський 1873 р. в родині священнослужителя в с. Турівка на Київщині. Закінчивши там гімназію,продовжив навчання на юридичному факультеті Київського університету св. Володимира. М. Міхновський не лише вивчав право, а й став активним діячем міської патріотичної організації, її члени проповідували необхідність вільного розвитку української культури й не торкалися політичних питань. Микола одразу ж зрозумів, що йому не по дорозі з цими людьми, бо він хотів бачити Україну самостійною державою.

1891 р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців. Ця організація, ідеологом якої був М. Міхновський, боролася як проти українофілів, що виступали за здійснення культурної революції в межах царської Росії, так і проти революціонерів, котрі висували ідеї всесвітнього соціалізму та всеросійської революції,внаслідок чого, на їхню думку, свободу отримали б усі поневолені імперією народи, зокрема український. М.Міхновський розробив документ для „Братства” -- „Profession de foi молодих українців ”, опублікований в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису „Правда” 1893р.

Організація майже не приховувала своєї діяльності й невдовзі була заборонена властями. Однак сам факт її заборони й пропаганда самостійницьких ідей привернули до українського націоналізму чимало молодих патріотично настроєних людей. Багато з них увійшли до заснованої наприкінці 1899 р. в Харкові Революційної української партії (РУП).

У 1898 р. в житті М. Міхновського сталася особиста трагедія, яка багато в чому справила вплив на його світогляд. Працюючи після закінчення університету в одній з адвокатських контор, він закохався в дружину свого начальника. Наступного року разом з нею утік до Харкова і хотів одружитися. Але його батько, який був не лише палким українцем, а й вірним священнослужителем, рішуче виступив проти такого шлюбу (до того ж майбутня наречена була не українкою). Міхновський так і не одружився. А після цього все частіше говорив про «чужинців», рішуче виступав проти змішаних шлюбів.

Основні ідеї своїх промов на Шевченківських урочистостях 1900 р. в

Полтаві та Харкові М. Міхновський виклав у брошурі «Самостійна Україна». Вона була першим виданням РУП. Через якийсь час РУП відмежувалася від ідей М. Міхновського. У 1902 р. група його прихильників відкололася від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП). М. Міхновський розробив для неї 10 заповідей і видав їх 1903 р. у Львові.

Ці заповіді були звернені до третьої генерації української інтелігенції, яка, на думку М. Міхновського, мала заснувати нову, самостійну Україну. Бо, за його теорією, перше покоління української інтелігенції служило Польщі, а друге -- Росії.

Українська народна партія для поширення ідей свого лідера видавала у Львові журнал «Самостійна Україна». І хоч життя виносило на порядок денний чимало важливих питань -- соціальне, робітниче, селянське,-- діячі УНП вважали, що вирішувати їх можна буде лише після національно-політичного визволення України.

М. Міхновський і члени УНП засуджували приєднання України до Росії, вважаючи цей акт початком «московського рабства». Тож 1904 р., коли відзначалося 250-річчя возз'єднання України з Росією, вони вирішили висадити в повітря пам'ятники царям та їхнім прислужникам у Києві, Харкові й Одесі. Однак той, кому доручалося виконати цю акцію в Києві та Одесі, несподівано наклав на себе руки. В Харкові ж не було царських монументів, тому члени УНП мали намір знищити пам'ятник О.Пушкіну, вважаючи його співцем «єдиної і неділимої» Росії. Хоч вибух і пролунав, пам'ятник залишився неушкодженим.

Після проголошення свобод царським маніфестом від 17 жовтня 1905 р. М. Міхновський бере участь у підготовці низки періодичних видань, зокрема україномовної газети «Хлібороб» -- у Лубнах, а також «Запорожець» -- у Катеринославі та «Сніп» і «Слобожанщина» -- в Харкові. Восени 1905 р. журнал «Самостійна Україна», що знову почав виходити у Львові, опублікував його проект конституції суверенної України, до якої мали увійти всі українські етнічні землі. Проект передбачав народовладдя, націоналізацію землі. Держава повинна була викуповувати її в українців і конфісковувати у чужинців. Цей «Основний закон самостійної України», як називала його сучасники, так і залишився на папері.

Невдовзі М. Міхновський, переглянувши деякі свої погляди, зрозумів, що держава будується не лише інтелігентами, а й масами людей, які створюють матеріальні цінності. Він частіше виступав зі своїми ідеями перед трудівниками Слобожанщини й Донбасу.

Коли вибухнула 1-ша світова війна, його призвали до армії. Якийсь час перебував на Північному фронті, а напередодні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у розпорядження Київського військового окружного суду.

Повалення самодержавства М. Міхновський сприйняв як реальний шанс для створення суверенної і незалежної України. Буваючи в казармах серед солдатів-українців, він закликав їх берегти народне добро, не допускати анархії в армії, формувати дисципліновані, боєздатні частини. Його заходами було створено Товариство полуботківців. А в червні 1917 р. М. Міхновський розробив план проголошення державної самостійності України.

Цим планом передбачалося, що 2-й Український полк ім. П. Полуботка захопить у Києві владу й передасть її Центральній Раді. Остання буде змушена під тиском зброї проголосити самостійну Українську державу, видворивши за її межі всіх представників Тимчасового уряду. Але ці лівацькі наміри М. Міхновського, його суперництво з С. Петлюрою за вплив на військо, небажання українських соціалістів чинити опір всеросійській революції, яка була метою їхньої боротьби, призводять до конфлікту з Центральною Радою. Вона виставляє проти полуботківців добре озброєне військо й зриває наміри М. Міхновського здійснити переворот в Україні. Щоб запобігти братовбивству, частини, які підтримували його, залишають Київ, а потім вирушають на фронт.

На Румунський фронт потрапляє й М. Міхновський, пригнічений тим, що в найсприятливіший момент історії самі ж українці перешкодили йому реалізувати мрію свого життя -- створити незалежну Україну.

Невдовзі фронт остаточно розвалився, й М. Міхновський повернувся на Прилуччину.

Наприкінці квітня 1918 р. Центральну Раду змінив Уряд гетьмана П. Скоропадського. Прикутого ревматизмом до ліжка М. Міхновського привезли на автомобілі до столиці й запропонували високу посаду -- міністра внутрішніх справ. Але він відмовився, бо, як зазначали його близькі друзі, прагнув не посад і чинів, а незалежності України.

Під час громадянської війни М. Міхновський кілька разів опинявся на території, контрольованій більшовиками. В Кременчуці його заарештували, але невдовзі відпустили під нагляд ЧК. У травні 1919 р. спалахнуло повстання Н. Григор'єва, колишнього комбрига Червоної армії, який свого часу звільнив М. Міхновського з-під опіки чекістів і відправив на Херсонщину. Тепер отаман запропонував йому роботу в своєму штабі, але він відмовився.

Таким чином, Міхновський потрапив до Новоросійська, звідки хотів емігрувати за кордон. Але командування Добровольчої армії, чи то випадково, чи то навмисне, не видало йому необхідних документів.

Діставшись Кубані, М. Міхновський до 1924 р. працював в українській учительській семінарії в станиці Полтавській. Хоч жив він серед нащадків колишніх українських козаків, але мріяв повернутися в Україну. (За іншими даними, хотів емігрувати з СРСР). На початку 1924 р. приїхав до Києва й потрапив до рук чекістів. Зрозумівши безперспективність свого становища, він 3 травня 1924 р. повісився в тюремній камері. На столі залишив записку: «Ніж ви мене, краще я сам себе!»

За іншою версією, його було знайдено повішеним у садку хазяїна Шемета, де він квартирував.

За ще однією версією ДПУ(Державне політичне управління) знайшло Міхновського на Кубані і 3 травня 1924 р. розстріляло.

За такими суперечливими фактами й досі важко дати точну відповідь: було це вбивство чи самогубство.

Так закінчився бурхливий життєвий шлях М. Міхновського, поборника української самостійності початку XX ст. Як показує історичний досвід, він припустився багатьох помилок, не завжди враховував прагнення своїх співвітчизників. Багато що з проповідуваного ним уже втратило свою актуальність, але деякі з поставлених питань, збагатившись новим змістом, заслуговують на увагу в наші нелегкі дні:

«Не може бути ніякої боротьби українського народу в рамках існуючої Російської імперії. Лише цілковите відокремлення України і створення могутньої держави від Карпат і до Кавказу необхідне нашій нації. Українцям не потрібна автономія з ласки Москви, а також федерація у складі Росії, їм потрібна повна незалежність. Україна має матеріальні й духовні сили бути самостійною. Україна для українців!»

2. Десять заповідей Міхновського

1. Єдина й неподільна від Карпат і до Кавказу самостійна, вільна

Українська Демократична Республіка -- це національний всеукраїнський ідеал. Нехай кожна українська дитина тямить, що вона народилася на світ на те, щоб здійснити цей ідеал.

2. Усі люди -- твої брати, але москалі, ляхи та жиди -- вороги нашого народу, доки вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців. Отже, проганяй звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завжди вживай українську мову. Нехай ані дружина твоя, ані діти не дають поганити твоєї господи чужинцям-гнобителям.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників, і добре буде твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не стань ренегатом-відступником.

8. Не обдирай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх.

10. Не бери собі дружину з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо це додає їм сили й відваги; не підтримуй гнобителів наших, бо зрадником станеш.

3. Братство тарасівців

Наприкінці XIX ст.. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією на цьому етапі стало «Братство тарасівців» , яке діяло впродовж 1891-1893 рр. Його засновниками біли українські студенти М.Міхновський, І.Липа, В.Шемет. Улітку 1891р. вони, склавши клятву вірності ідеї визволення України на могилі Т. Г. Шевченка, заснували таємне товариство, члени якого згодом стали називати себе "братство "тарасівців".

Першим прилюдним виступом "Братства" стало читання промови на шевченківських роковинах у березні 1893 р. в Харківському університеті. Ідеї, висловлені в промові, навряд чи можна охарактеризувати як націоналістичні (самостійницькі), але на тлі аполітичного культурництва та загального занепаду українського громадсько-політичного руху вони виглядали справжнім національним радикалізмом. У своїй промові вони стверджували:

-- українці є окрема нація;

-- як кожна нація, українці потребують національної волі для "праці і поступу";

-- повна автономія України (на той час на це гасло не відважувався ніхто);

-- єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої концепції соборності української держави);

-- негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнали його користь для національного руху;

-- радикалізм і екстремізм щодо "відступників";

-- необхідність українських шкіл;

-- вживання української мови та ін.

А головними засадами „Братства тарасівців ” стали „Самостійна, суверенна Україна, соборна, ціла і неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпатів по Кавказ, вільна між вільними, без пана й без хама, в будучому без класової боротьби; федеративна всередині”; „гетьман, як президент, і сейм”; „мета державна -- перед усім і понад усе; удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю, загальна безплатна й обов'язкова школа, свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія; боротьба з імперіалізмом; боротьба зі свавільними утисками…”

Разом з тим, за своєю соціально-економічною суттю програма “Братства Тарасівців” -- це ще значною мірою народницький документ. Пізніше в своїх згадках про діяльність у „Братстві Тарасівців” його члени твердили, що його програма передбачала есерівську перспективу у розв'язанні аграрного питання і соціал-демократичний підхід до робітничого питання.

Ідеї "Братства" знайшли своїх прихильників, але широкого поширення не знайшли в силу свого різко негативного ставлення до інших течій українського руху.

Братство "тарасівців" було створено за принципами таємної організації і розбивалось на "п'ятірки", які на середину 90-х років діяли в Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах. Члени братства проводили, в основному, організаційно-виховну роботу, спрямовану на формування національної самосвідомості.

У 1893 р. в Києві відбувся організаційний з'їзд братства, який, можливо, мав надати організації більш стрункої форми. Але, оскільки братство "тарасівців" не мало конкретної програми дій, а подекуди просто дублювало старе культурництво в своєрідних екстремальних формах (наприклад, демонстративне носіння національного одягу), воно стало занепадати. Наприкінці 90-х років воно фактично розпалося. Цьому сприяли і поліцейські переслідування членів організації.

4. РУП (Революційна Українська Партія)

міхновський революційна партія братство тарасівці

В 1900 р. група представників студентських українофільських гуртків у Харкові створила першу на західноукраїнських землях українську політичну організацію - Революційну Українську Партію (РУП), до складу якої увійшли Д.Антонович, Б.Камінський, Л.Мацієвич, М.Русов. РУП органічно об'єднала «вільні громади» ,що функціонували у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах, Ніжині та інших містах.

Першим програмним документом РУП стала брошура «Самостійна Україна»,автором якої був Микола Міхновський.

Метою цієї першої у Східній Україні політичної партії було об'єднання різних поколінь і класів у боротьбі за національні права й соціальну революцію. Особливо прихильно відгукнулися на ініціативу харківської групи студенти.

До 1902 р. діяло вже шість організацій -- у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, Прилуках і Катеринославі, координованих центральним комітетом. До партії також входило багато менших груп студентів гімназій та університетів. Для полегшення реалізації видавничої програми, що становила обов'язкову складову діяльності партії, були засновані закордонні бюро у Львові -- в Галичині та Чернівцях -- на Буковині. РУП публікувала два періодичних видання -- «Гасло» та «Селянин», які таємно провозилися до Російської України й ставили собі за мету політизувати селянство.

Але, коли члени партії вирішили більш чітко сформулювати свою програму,вони наштовхнулися на проблему:яке питання є більш важливим - національне чи соціально-економічне.

Більшість на чолі з Миколою Поршем і його товаришами Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою вважали, що РУП має бути національною партією, до якої входили б виключно українці і яка поєднувала б націоналізм із марксизмом.

Інші ж (головним виразником їхніх поглядів виступав Мар'ян Меленевський) хотіли, щоб РУП відкинула свою національну орієнтованість, ставши автономною організацією Російської соціал-демократичної партії, що представляла б усіх робітників України, незалежно від їхньої національності.

У 1902 р. під впливом націоналістичних настроїв Миколи Міхновського від партії відкололася невелика група й заснувала крихітну за чисельністю Українську національну партію.

Через два роки з РУП вийшла значна частина її членів, що підтримували Меленевського, й приєдналася до російських соціал-демократів.

Фракція Меленевського (вона називалася «Спілка») мала за мету перетворитися на марксистську партію на Україні у складі російської організації.

Ті, що лишилися в РУП, перейменували себе на Українську соціал-демократичну робітничу партію й надалі намагалися поєднувати марксизм і націоналізм.

Список літератури

1).В.В. Світлична «Історія України»

2).О.Д. Бойко «Історія України»

3). Історія України в особах ХІХ-ХХ ст.

4).А.П. Коцура, Н.В.Терес «Історія України»

5). Мала енциклопедія етнодержавознавства

Размещено на Allbest.ru