Система архівних установ України

Між тим, величезний обсяг роботи, застосований по актовий метод описування, невеликий штат архіву не сприяли швидкому просуванню роботи. Це питання від кінця 60-х рр. жваво обговорювалося в наукових колах не лише Києва, а й інших архівних центрів Російської імперії. Зокрема, професор Київського університету М. Владимирський - Буданов пропонував здійснювати описування на рівні книги: характеристика книги загалом, описання її зовнішнього вигляду, зазначення кількості аркушів в ній, крайніх дат документів, місцевості, до якої належала, та посилання на наявність в ній важливих за змістом документів. Віленський архів пропонував замінити по актовий опис складанням географічного, іменного та предметного покажчиків і з часом здійснив цей задум. Варшавський архів давніх актів застосовував змішаний метод, кили описувалися окремі важливі акти, зокрема дипломатичні, до всіх книг складалися індекси, тобто покажчики - іменний, географічний і предметний. Члени Петербурзької археографічної комісії рішуче висловилися за поактовий опис і проти покажчиків.

У дискусії про методи описування книг брали участь завідувачі КЦАДА К. Царевський, який наприкінці 1860-х рр. видрукував брошуру “ Слід вислухати і другу сторону” та І. Каманін, що опублікував статтю «Чем должны быть описи архивов». Обидва автори заперечували вибіркове описування актових книг, вбачаючи в цьому методі можливість суб'єктивного підходу при відборі актів до описання, обстоювали по актове описання і пропонували складати географічний та іменний покажчик до кожного опису або до кількох. За часів завідування архівом ці вчені основну увагу сконцентрували на описуванні найстаріших книг XVI ст. І книг Київського воєводства XVII-XVIII ст. Опис здійснювався по актовий, з викладенням змісту кожного акта з географічними, іменними і хронологічними ознаками. Крім того, передбачалося анотування зовнішнього вигляду документа, його автентичності, але ці позиції у більшості виданих описів відсутні.

Завідувач архівом І. Каманін у звіті за 1912р. писав, що видруковано описи до 70 книг (60 брошур), 4- дозволено до друку, 117- друкується, 54- підготовлено до друку. Перша світова війна, що незабаром розпочалася, завадила здійсненню цих намірів. Загалом з 1869 р. було видрукувано описи 79 книг.

Одним із важливих завдань, покладених на архів указом 1852 р., заради чого, власне, й складалися описи, була виконання запитів приватних осіб, дворянських зібрань та опік, видача зацікавленим особам виписів з актових книг про право власності на маєтки або підтвердження шляхетського походження. Зокрема, кількість виписів, виданих упродовж 1852-1867 рр. сягала 6000. Описи мали прискорити виявлення потрібних документів і запобігти фальшуванню актів. Але, на жаль, архів з цим завданням не впорався - 1867р. було виявлено нові факти підробок уже архівними співробітниками в попередні роки, що призвело до видачі фальшивих копій. Царським указом від 20 січня 1870 року було призупинено всі судові справи, в яких фігурували виписи з актових книг КЦАДА, а також заборонялася видача виписів з книг. Тому для архіву було важливо розробити методи експертизи книг для виявлення фальшивих актів, вписаних до них. Цим питанням зацікавився І. Каманін, результати його спостережень було узагальнено в доповіді на Одинадцятому археологічному з'їзді. В допоміжних історичних дисциплінах, зокрема палеографії та філігранології, він вбачав інструмент для розпізнавання підроблених актів. Завдяки вивченню ним українського скоропису XVI-XVIII ст. вийшов у світ “Палеографічний збірник”, відзначений Уварівською премією Російської Академії наук. За його участю в архіві здійснювалося вивчення водяних знаків на папері, внаслідок чого спільно зі співробітницею архіву О. Вітвицькою він підготував до видання альбом водяних знаків.

КЦАДА не зміг приділити належної уваги впорядкуванню архівних матеріалів, що надійшли у 80-х рр., оскільки основна увага приділялася описання актових книг. Між тим, хоч упорядкування проходило повільно і несистематично, було розглянуто 150 тис. справ, з яких 69 тис. залишено на постійне зберігання. У той час було вирішено розмістити архівні матеріали за темами, наприклад: справи про закріпачення і шукання вільностей, справи пор земельні спори, справи про торгівлю тощо. Така класифікація призвела до порушення хронології, цілісності фондів і навіть справ. Упорядкування провадили завідувач архіву І. Каманян та професор Університету св. Володимира О. Федотов-Чеховський, який тоді був уже літньою людиною, до того він не склав жодного опису. Купи згрупованих ним документи пролежали десятки років, лякаючи архівістів і дослідників, оскільки ні в'язки, ні справи не мали архівних шифрів. Але, не зважаючи на це, документи 3-го відділення використовували у своїх працях О. Андріївський, І. Лужицький, М. Ясинський, В. Іконников, М. Василенко, В. Щербина, О. Лазаревський та ін. Лише 1927 р. розпочалося упорядкування цього опису.

1915р. під час наступу німецьких військ на Україну актові книги КЦАДА було евакуйовані до м. Саратова, де вони тимчасово зберігалися в місцевому університеті. Не вивезені матеріали Київського губернського правління залишилися в Києві без нагляду й охорони. Після реевакуації виявилося, що первісний порядок порушено, хоча, на перший погляд, помітних втрат не було.

Створення архіву сприяло збереженню багатьох історичних матеріалів і позитивно відбилося на розвиткові історичних досліджень українських, російських і польських учених, а головне - на роботі Київської археографічної комісії. До заснування архіву комісія друкувала перше серійне видання “ Пам'ятники”, переважно за матеріалами приватних архівів, доступ до яких був досить обмеженим. Зі створенням архіву було розроблено план систематичного видання документів у новій серії - «Архив Юго-Западной России», що поділялося на 8 частин, кожна з яких присвячувалася певній темі: релігійні відносини в Україні, колонізація Правобережної України, матеріали з історії міст, побут міщан, торгівля, козацькі війни, історія шляхетських родів та ін. До 1919р. Київська археографічна комісія опублікувала 50 томів за матеріалами КЦАДА. Майже всі співробітники КЦАДА брали участь у виявленні, відбиранні, копіюванні, археографічному опрацюванні актових документів до видання. Зокрема, ряд томів упорядкували І. Каманін, К. Козловський, І. Новицький. Останні, крім того, уклав іменний і географічний покажчики до 27 томів “Архіву”.

Тісно пов'язані з історією архіву імена М. Іванишина, М. Максимовича, В. Антоновича, В. Мякотіна, О. Левицького, М. Грушевського та ін., котрі написали за матеріалами архіву наукові історичні та научні праці про козацтво, про селянські рухи в Україні, про гайдамаків, з історії міст і розвитку права тощо. Деякі з них сприяли архіву в комплектуванні документами. Так, завдяки М. Василенку до ЦКАДА було передано матеріали монастирів Чернігівщини, що зберігалися серед документів казенної палати, та ряд приватних родинних архівів.

Документи архіву використовували й іноземні вчені, зокрема польський історик Ф. Равіта - Гавронський. Всесвітній науковий довідник “Minerva” щорічно подавав на своїх сторінках відомості про КЦАДА.

І все ж, не зважаючи на певні досягнення ( головні з низ - це концентрація в одній установі актових книг, окремих документів і матеріалів відомчих архівів установ, врятування їх від фізичного знищення, створення наукової та видавничої бази для Київської археографічної комісії і вчених Університету св. Володимира в Києві), КЦАДА зміг виконати поставлені перед ним завдання лише частково. Вчений-історик, археолог, архівіст, безкорисливий працівник, завідувач архіву І. Каманін у статті, присвяченій 50-річчю заснування архіву, з гіркотою відмічав, що основна робота - описання актових книг відбувається повільно, програму складання описів остаточно не вироблено; кількість архівних документів зростає і вимагає більшої кількості досвідчених працівників для роботи з ними; видача виписів без прискіпливого дослідження документа, що засвідчується, спричинило визнання багатьох підроблених документів за автентичні, чому сприяло обмеження коштів на утримання архівістів, які легко погоджувалися на підкуп; особовий склад архіву мало чисельний, а недостатнє фінансування не дозволило архіву мати працівників з належним досвідом, коштів на оправлення книг і окремих актів недостатньо; збереження актових книг і документів вимагало пристосованого приміщення, якого університет надати не міг.

Заснування КЦАДА в умовах Російської імперії не вирішило архівної проблеми в Україні. Як і раніше, історичні документи було завершених у діловодстві до 1 січня 1945 року і призначення відповідальних за роботу цих архівів. Розпорядження забороняло використовувати архівні документи як папір для писання або знищувати їх без дозволу архівних органів.

Отже, не зважаючи на те, що війна ще тривала, мережа державних архівів області не тільки була відновлена, а й запрацювала досить ефективно, що дозволило 1945р. продовжити розбудову архівної справи.

Висновок

Був час, коли під впливом гегелівської філософії зміст історичної науки вважали в тому, що вона вивчала за розвиток народнього духу, який виявлявся в найбільш визначених персонах нації - князях, царях, героях, в державних та громадських установах. Найтиповішим істориком, істориком-біографом можна вважати англійського письменника Карлейля, який прямо висловився, що єдине, що варто уваги в вивченню історії - це герої, історичні особи. Вся історія, за Карлейлем, це біографії визначних людей. Але час минав, людські думки шукали чогось іншого. Середина XIX ст. й особливо його кінець принесли з собою розвиток наук природничих, а з ними ідею еволюції. Пекуче шукання закономірностей історичного процесу висунуло на перший план розвиток маси - народу, а історичний матеріалізм поставив на перше місце дослідження продукцій них форм - економічний фактор, який у попередніх дослідників грав другорядну роль або й зовсім ігнорувався. Таке розуміння історії не могло не відбитися на розумінні цінності історичного джерела. Випадковий, анекдотичний матеріял чим далі, тим більше став грати роль ілюстрації для певного часу, епохи. Саме ж вивчення історичного процесу почало базуватися на вивченню масового, статистичного, головним чином, матеріялу. Особливо це треба сказати про часи капіталізму. Щоб зрозуміти хід історичного процесу, дослідникам потрібно осягнути економічні відношення між різними класами людності в державі - через це ті різні документи, що відносяться до статистики людності, розподілу земельної власності, способів виробництва, фінансового устрою, стану торгівлі та промисловості, вивозу та ввозу краму - почали ставати в історичних дослідах на перше місце. Архіви, які до недавнього часу мало звертали на такі документи увагу, тепер примушені привести до ладу подібний актовий матеріал, щоб дати можливість дослідникам використати його в своїх студіях. Стає цілком зрозуміло, що чим далі, тим більший прогрес історичної науки, розуміючи тут історію як науку про минуле в самому широкому значенні цього слова, стає все в більшій залежності від стану архівів. Я маю тут на увазі не тільки абстрактний інтерес до знання, але також і інтерес, викликаний потребами практичного життя - інтерес політика, громадського діяча або адміністратора. Щоб використати увесь досвід минулих часів, щоб запобігти помилкам в дальшому будівництві, щоб зрозуміти розвиток і напрямок життя, однаково і адміністратор, і політик повинні звернутися до архіву, щоб знайти відповідь на пекучі питання сучасного. Такі питання, як землеустрій селянства, підняття продуктивності праці і ліпша організація виробництва, можна вирішити тільки вивчивши докладно кожне з них в минулому, щоб зрозуміти їх у сучасному.

Може здається, що добре впоряджена архівна справа потрібна безпосередньо тільки невеликій кількості людей - діячам науки та громадським діячам. Але думати так теж помилково. Я вже не кажу, що і вчений, і політик мають в своїх працях інтерес громадський, спільний, але кожному громадянинові по його приватній справі може бути потрібна справка по справах, яким час давно минув, і вони зберігаються вже не в установі, а передані в архів. Коли архіви працюють добре, влаштовані правильно - громадянин за кілька годин одержить довідку йому потрібну, коли ж архівна справа занедбана - даремно він буде сподіватися її знайти.

Література

1. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення: ДСТУ 2 732-94.- Введ. 01.07.95.- К., 1994.- 33с.

2. Архіви України: Бібліогр. Покажчик. Зміст,1947-1970рр./УДНДІАСД; Історичне т-во Нестора-Літописця; Уклад.: А.А. Батюк, М.І. Бутич.- К., 1999.-199с.- (Архівні та бібліографічні джерела української історичної думки; Вип.3).

3. Архівознавство: Підруч. Для студ. вищ. Навч. Закладів / Редкол.: Я.С. Калакура та ін.- К., 1998.-87с.

4. Нариси історії архівної справи в Україні / за заг. Ред. І.Б. Матяш та К.І. Климової.- К.: Видавн. Дім “КМ Академія”, 2002.- 331с.

5. Хрестоматія з архівознавства: навч. Посіб. Для студ. Іст. Спец. Вищ. Навч. Зал. / Упоряд.: Г.В. Боряк та ін.- К.: Вид. Дім “КМ Академія”, 2003- 408с. - Бібліогр. В кінці розд.

Размещено на Allbest.ru