Розвиток видавничої бібліографії в Україні
Аналіз процесів становлення та розвитку видавничої бібліографії в Україні з часу її виникнення до початку 90-х років ХX ст., основні закономірності та тенденції. Сучасний стан та етапи розвитку української видавничої бібліографії в нових ринкових умовах.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 01.12.2010 |
| Размер файла | 52,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
37
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота
Розвиток видавничої бібліографії в Україні
Зміст
- Вступ
- 1. Історичні етапи розвитку видавничної бібліографії
- 1.1 Зародження і розвиток видавничої бібліографії в ХVІІ - на початку ХХ ст.
- 1.2 Сучасний стан видавничої бібліографії
- 1.3 Видавнича бібліографія в зарубіжних країнах
- 2. Концептуальні основи розвитку видавничої бібліографії України
- 2.1 Бібліографія у системі видавничої справи
- 2.2 Українська видавнича бібліографія під час другої світової війни та у повоєнні роки
- 2.3 Розвиток видавничої бібліографії в 60-80-ті рр. XX ст.
- 2.4 Концептуальний розвиток видавничої бібліографії на сучасному етапі
- Висновок
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми визначається необхідністю об'єктивного і цілісного відтворення процесу історичного розвитку української бібліографії, в рамках якого видавнича бібліографія розглядається з позиції сучасного рівня наукового знання. Головною рушійною силою розвитку книговидавничої справи в Україні в нових ринкових умовах виступає їхня комерціалізація, тобто отримання прибутку.
Мета роботи: проаналізувати процес становлення та розвитку видавничої бібліографії в Україні з часу її виникнення до початку 90-х рр. ХX ст. з метою вивчення його основних закономірностей та тенденцій для удосконалення бібліотечно-бібліографічної справи на сучасному етапі.
Завдання роботи:
вивчити та проаналізувати літературні джерела з метою реконструювання об'єктивної картини розвитку видавничої бібліографії в Україні з моменту її виникнення до початку ХХІ ст.;
визначити та охарактеризувати основні етапи розвитку видавничої бібліографії в Україні у досліджуваний період;
висвітлити головні ознаки і тенденції розвитку видавничоїбібліографії на кожному етапі.
Об'єктом дослідження є процес становлення та розвитку української видавничої бібліографії.
Предметом дослідження є закономірності та тенденції еволюціонування видавничої бібліографії в Україні.
Методи дослідження: На різних етапах дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та бібліографічних методів відповідно до поставлених завдань: термінологічний, історико-порівняльний, хронологічний, типологічний, конкретно-історичний аналіз; виявлення та вивчення літературних та бібліографічних джерел; історико-генетичний метод - для вивчення основних етапів, причин і тенденцій виникнення й розвитку видавничої бібліографії в Україні; моделювання бібліографічних процесів.
1. Історичні етапи розвитку видавничної бібліографії
1.1 Зародження і розвиток видавничої бібліографії в ХVІІ - на початку ХХ ст.ст.
В світі історично склалася досить розвинена система бібліографічного інформування, котра забезпечує потреби книжкового бізнесу. В Україні на сьогодні така система, яка б оперативно реагувала на всі зміни, що відбуваються на книжковому ринку, відсутня. Попередню інформаційну систему старого взірця, що базувалася на досить жорсткій централізації інформаційних потоків та зосередженні всієї книговидавничої інформації в декількох державних та республіканських виданнях, практично зруйновано, а нової ефективної, на жаль, ще не створено.
Якісно нові ринкові умови розвитку та функціонування книговидавничої галузі вимагають і якісно нової системи інформаційно-бібліографічного забезпечення книжкового бізнесу. За цих обставин видавнича бібліографія має повно й оперативно інформувати своїх користувачів (покупців) про видання, що знаходяться в продажу, та вмотивовано бути націленою на отримання прибутку, який у подальшому використовуватиметься для розвитку книжкової справи.
В процесі розробки цілісної концепції видавничої бібліографії великого значення набуває аналіз етапів та особливостей формування системи видавничої бібліографічної інформації в Україні в контексті історичного і соціально-політичного розвитку держави.
Проблемою сучасного бібліографознавства є наукове опрацювання та оприлюднення національного здобутку вітчизняної видавничої бібліографії періоду її зародження та становлення. Сьогодні час вимагає об'єктивно і по-новому розглянути історію книговидавничої та бібліографічної справи в тісному взаємозв'язку з осмисленням всієї вітчизняної історії.
Актуальність дослідження розвитку системи бібліографічного знання в Україні обумовлюється також і сучасним станом комплексу спеціальних наукових історичних дисциплін, до яких належить і історія видавничої бібліографії.
Слід зазначити, що питанням вивчення становлення та розвитку видавничої бібліографії у вітчизняній бібліографічній науці приділялося недостатньо уваги. За окремими винятками, у своїх працях дослідники історії української бібліографії тільки принагідно торкаються видавничої бібліографії.
Зокрема, це праці М.І. Ясинського, яким було зроблено спробу узагальнити історичний досвід бібліографічної роботи та представити періодизацію бібліографії в контексті українського національного руху, М.А. Годкевича, який прагнув виявити особливості змісту бібліографічних джерел попередніх поколінь книгознавців, відзначивши пріоритети загальнонаціональної та літературно-художньої тематики.
Об'єктом спеціального вивчення видавнича бібліографія стала лише в 20-ті рр. ХХ ст. Окремі відомості про українські каталоги знаходимо в працях С.І. Маслова, про бібліографічні списки в "Gazette de Leopol" - у І.І. Кревецького.
Певне висвітлення питань історії видавничої бібліографії представлене в монографічному дослідженні М.В. Здобнова, в якому українська видавнича бібліографія розглядається в контексті загальноросійського історичного процесу. Подібний підхід притаманний працям С.А. Рейсера та М.В. Машкової.
Стан української видавничої бібліографії до 1917 р. найповніше дослідив видатний бібліографознавець І.І. Корнєйчик. Автором проаналізовано, систематизовано і узагальнено різноманітну, часто розпорошену у вітчизняних та зарубіжних періодичних виданнях бібліографічну інформацію, а також деякі видавничі каталоги, що потрапили до поля його зору.
В роботах І.О. Вовченко та І.Я. Каганова здійснено аналіз видавничої бібліографічної інформації на сторінках книгознавчої періодики 20-30-х років. Деякі каталоги цього періоду, що вийшли друком на західноукраїнських землях, розглядає Н.А. Рибчинська.
Цінним джерелом для вивчення видавничої бібліографії є колективна монографія “Книга і друкарство на Україні”. Тут зустрічаємо відомості про роботу українських друкарень, видавництв, книгарів і видавців за період від початку українського книгодрукування до 1964 р.
Деякі питання з історії української видавничої бібліографії відображені в роботах М.П. Гуменюка, який також торкається проблем бібліографічної інформації, що вміщувалася на сторінках української дореволюційної періодики.
Історії становлення української видавничої бібліографії ХІХ та початку ХХ століття присвячені окремі статті М.Л. Бутрина.
Питань теорії та методики видавничої бібліографії торкались М.А. Годкевич, Д.Д. Тараманов, О.І. Махоніна, І.В. Вовченко, Г.М. Швецова-Водка. Поодинокі статті з означеної проблеми іноді з'являються і в сучасних фахових виданнях.
Значний інтерес для висвітлення досліджуваної теми становлять ґрунтовні роботи російських бібліографознавців І.Є. Баренбаума, А.І. Барсука, М.Г. Вохришевої, О.А. Гречихіна, І.В. Гудовщикової, Н.Г. Каменської, О.П. Коршунова, Ю.М. Тугова, Н.В. Тесакової та ін.
Для розробки концепції української видавничої бібліографії важливими є праці сучасних дослідників бібліотечно-бібліо-графічної та книгознавчої галузі Л.А. Дубровіної, В.О. Ільганаєвої, Т.І. Ківшар, С.Г. Кулешова, Н.М. Кушнаренко, В.І. Лутовинової, В.М. Медведєвої, М.І. Сенченка, М.С. Слободяника, Н. Г. Солонської, М.С. Тимошика, А.С. Чачко та ін.
Одним із перших до питання створення видавничих бібліографічних посібників, розкриття основного змісту опублікованих книжок через бібліографію звернувся наприкінці ХІХ ст. відомий український вчений, академік А.Ю. Кримський у статті: “Про потребу каталогів руських книжок”. Зародження теорії як складової частини українського бібліографознавства припадає на 20-ті роки ХХ ст. і характеризується широким колом наукових розвідок. Провідні українські бібліографознавці Д.А. Балика, М.А. Годкевич, М.І Ясинський ввели до наукового обігу фахові терміни, поняття та уявлення про функціонально-видову структуру бібліографії як галузі знання.
Науково вартісними є роботи українського дослідника С.І Маслова, в яких розглядається видавничі каталоги як результат діяльності приватних книгарень, роль видавничої бібліографічної інформації в книго розповсюдженні [12;176].
Особливе значення має фундаментальна праця І.І. Корнєйчика, присвячена історії української бібліографії з ХІ ст. до 1917 року і написана із залученням ґрунтовної джерельної бази, де використані як друковані документи, так і архівні матеріали не лише України, але й інших республік колишнього СРСР. І.І. Корнєйчик представив українську бібліографію як явище української національної культури, визначив основні етапи формування окремих видів бібліографії. Разом з тим, хоча в деяких розділах дано характеристику видавничих каталогів, видавнича бібліографія як окремий вид автором не розглядається.
З-поміж українських бібліографознавців, які здійснили спробу визначити основні напрями розвитку видавничої бібліографії, важливий внесок зробив М.Л. Бутрин, який опублікував ряд статей, присвячених історії української видавничої бібліографії, зокрема і на західноукраїнських землях.
Найбільш повно з точки зору фактографії радянської доби дане питання висвітлено в навчальному посібнику “Українська радянська бібліографія”. Цінні відомості містять праці Т.І. Ківшар та М.С. Тимошика, присвячені історії книжкової та видавничої справи в Україні, де представлено окремі дані стосовно розвитку видавничої та видавничої бібліографії.
Протягом періоду свого існування видавнича бібліографія завжди виконувала певне соціальне призначення, яке виділяло її з-поміж інших. Встановлено й обгрунтовано її базову функцію - комерційну, яка за радянських часів з відомих причин замовчувалася. Видавнича бібліографія не завжди займала відповідне місце в структурно-видовій класифікації бібліографії. В процесі свого історичного розвитку вона виконувала різні функції, зокрема такі, як реєстраційна та оціночна (рекомендаційна) [13;38].
Реєстраційна функція проявилася в видавничих каталогах, що виходили в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст. Вони називалися: “реєстрами” (наприклад, “Реестр российским книгам, ландкартам, планам, эстампам, портретам и нотам, продающимся сверх многих других книг, в Киеве, в книжных лавках книгопродавца Григория Ивановича Литова”). Також у 30-ті рр. ХХ ст. видавнича бібліографія виконувала завдання державної бібліографічної реєстрації, подаючи відомості про українські книжки. Прикладом прояву оціночної функції може слугувати каталог П.П. Должикова “Аптека для души...”, який мав риси рекомендаційного видання, тобто подавалася оцінка видань: розкривався їхній зміст, наводилися відгуки критиків, містилися рекомендації для читачів [14;29].
Виявлено відмінності видавничої бібліографії від державної. Призначенням державної бібліографії є реєстрація та облік всієї книжкової продукції країни, а видавничої - створення та доведення до користувача бібліографічної інформації про видання, які є у продажу, з метою отримання прибутку.
Зокрема, акцентується увага на тому, що видавнича та видавнича бібліографії мають специфічні особливості, обумовлені їхніми видовими ознаками, і вміщують бібліографічні відомості про документи відповідно до суспільного призначення кожної з них.
Традиційне поняття “ видавнича бібліографія” потребує уточнення, оскільки об'єднує два досить чітко виокремлені види бібліографії.
Видавнича бібліографія спрямована як на видавничого працівника, так і на покупця, в той час як видавнича бібліографія переважно зорієнтована на покупця. Видавнича бібліографія є важливим чинником для розвитку книжкової торгівлі. Без неї не можливий процес формування асортименту книжкового магазину. Однак саме через книжкову торгівлю безпосередньо здійснюється реалізація видавничої продукції та отримання прибутку як видавництвом, так і книжковим магазином. Таким чином, видавнича бібліографія використовується як економічний важіль з метою продажу видань і отримання комерційної вигоди [16; 19].
Видавнича бібліографія формується в різних суспільних інститутах: видавництвах та видавничих установах. Видавнича справа та книжкова торгівля - дві суміжні галузі книжкової справи, які мають свої специфічні системи бібліографічних посібників. Вони створюють ту інформаційну базу, яка сприяє функціонуванню системи книга (документ) - покупець (користувач) в суспільстві та розвитку і взаємодії цих двох галузей знання в сучасному ринковому середовищі.
Перший видавничий бібліографічний посібник на території Російської імперії (“Список недорозпроданих книг”, виданий 1672 року в Москві) був підготовлений українцями і саме з видавничою метою.
Становлення української видавничої бібліографії пов'язане із виникненням звітно-видавничих бібліографічних списків ХVІІІ ст., за допомогою яких контролювався вихід книжкової продукції в Україні. Поява гражданських друкарень призвела до бібліографування книг гражданського друку. Бібліографічна продукція цього періоду представлена розписами, реєстрами, таксами, цінниками і позначена невисоким рівнем бібліографічного оформлення. Причому такси і цінники укладалися в Україні, а реєстри та розписи формувалися переважно в російських книгарнях і поширювалися на терені України.
Особливістю книжкової справи першої половини ХІХ ст. є розвиток приватних книгарень та бібліотек читання при них. Істотно поширюються видавничі каталоги українських книгарів. На відміну від попереднього століття, коли в бібліографічних посібниках превалювала церковно-богослужбова література, в цей період у каталогах книгарень почала відображатися світська книжка. Вперше потрапляють до каталогів книжки українською мовою (каталоги І.І. Тотті), формується галузева видавнича бібліографія (каталоги Р. Гельм). Зароджується бібліографічне рекламування на сторінках періодичних видань; публікуються “внутрикнижкові” списки найкращої літератури. Формується методика видавничого бібліографування - вдосконалюється бібліографічний опис, запроваджується систематичне групування бібліографічних записів, з'являються оціночні анотації та допоміжні покажчики [18; 3-13].
Характерною ознакою другої половини ХІХ ст. є розвиток галузевої видавничої бібліографії, збільшення кількості універсальних каталогів та бібліографування книжок українською мовою. Зростає кількість каталогів провінційних книжкових магазинів; з'являються антикварні каталоги. В структурі каталогів виокремлюються розділи з продажу українських та українознавчих видань. Відбувається подальша диференціація бібліографічної інформації, яка поділяється на рекламну та книговидавничу. Формується видавнича бібліографічна періодика.
В українській видавничій бібліографії ХVІІІ-ХІХ ст. сформувалися основні суспільні функції, які виокремили її серед інших бібліографічних явищ, та свій бібліографічний продукт; була опрацьована методика бібліографування; визначилися основні елементи рекламування видавничої бібліографічної продукції на сторінках періодичних та неперіодичних видань. Разом з тим, несприятливі суспільно-політичні та економічні умови на українських етнічних землях в зазначений період значною мірою гальмували розвиток видавничої бібліографії.
1.2 Сучасний стан видавничої бібліографії
Уся історія культури людства пов'язана з виготовленням спочатку рукописної, а згодом - друкованої продукції. Уся вона - від малюнків на кам'яних стінах і до сучасних електронних видань - свідчить про духовний розвиток цивілізації. На сучасному етапі ця сфера діяльності охоплює й видавничу справу. Останнім часом сфера видавничої справи та редагування стала розвиватися особливо динамічно [17;33]. Державою приділяється особлива увага питанням підтримки і створення сприятливих умов для розвитку національного книговидання, а також у цілому для виготовлення видавничої продукції та її розповсюдження. Зазначене здійснюється, зокрема, шляхом регулювання податкового і митного законодавства. Розглянемо деякі питання обкладання ПДВ, пов'язані з видавничою діяльністю.
У видавничій справі на засадах різних форм власності використовуються будь-які організаційно-правові форми, передбачені законодавством.
Складовими частинами книговидавничої справи є видавнича діяльність, виготовлення та розповсюдження видавничої продукції.
Видавнича діяльність - це сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції.
Виготовлення видавничої продукції - це виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними та іншими технічними засобами.
Видавнича продукція - це сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями).
Видавнича продукція - сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених групою видавців або видавництв за певний часовий період. Видавнича продукція включає книги, журнали, газети, буклети, календарі тощо.
З урахуванням міжнародних, національних стандартів та видавничої практики можна виокремити деякі основні види видавничої продукції за певними узагальненими ознаками [17; 20]:
- періодичність випуску в світ тих чи інших видів видань. Одні з них виходять одноразово (книги, брошури), інші мають заздалегідь визначену кількість назв протягом певного проміжку часу - року, кварталу, місяця чи тижня (альманахи, журнали, газети);
- характер інформації. Йдеться про низку ознак, за якими визначаються стильові й лексичні особливості творення текстів залежно від функціонального призначення - наукові, офіційні, виробничі, навчальні, довідкові, літературно-художні;
- форма знаків, якими фіксується та передається інформація. Це можуть бути текстові (буквені), нотні чи картографічні знаки;
- матеріальна конструкція, або зовнішня будова видань. Скажімо, книга, брошура, журнал, газета, незважаючи на свої, відмінні від інших, розміри, обсяги, мають немало спільних ознак у побудові: відповідно задруковані та скріплені або вставлені у певному порядку шпальти, які можна гортати, складати, певні захисні чи розпізнавальні елементи цих шпальт тощо. Зовсім інша конструкція в електронного видання, де інформація фіксується на електронних носіях;
- мовна ознака. Видання може бути оригінальним, випущеним державною або іншою мовою; у перекладі з будь-якої іноземної мови; з паралельним текстом двома або кількома мовами;
- повторність випуску. За цими ознаками можна визначити видання, які випускаються вперше, або різні варіанти перевидань (доповнених, виправлених і перероблених тощо);
- формат. Важливо розрізняти малоформатні, мініатюрні, видання стандартних форматів. Кількість сторінок нерідко є принциповою для віднесення того чи іншого видання до певного виду. Так, видання з чотирма сторінками - це листівка, з п'ятьма і більше (до 48) - брошура, а починаючи від 49 сторінок - книга.
Розповсюдження видавничої продукції - це доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.
1.3 Видавнича бібліографія в зарубіжних країнах
Про бібліографічну діяльність, її місце й значення в книговиданні й книгорозповсюдженні можна сперечатися, - висловлюючи самі різні точки зору. Однак безперечно те, що без створення й поширення бібліографічної інформації про рух книги у видавниих й книгорозповсюджувальних структурах сам рух буде утруднено, а в деяких випадках неможливий. Про це свідчить історія книготорговельної бібліографії, зобов'язана своєю появою й всім подальшим розвитком винятково друкарству. Розвиток друкарства викликав потребу в створенні нових форм бібліографічної - реєстрації й відбиття книжкового потоку, що привело в XIX столітті до появи в багатьох країнах книготорговельних органів поточного обліку, які у свою чергу заклали фундамент поточної національної бібліографії [17; 35]. Так, у Німеччині Біржовий союз німецьких книгопродавців з 1834 р. у журналі «Біржовий листок німецької книжкової торгівлі» вів реєстрацію новинок книжкового ринку. У Великобританії зародження поточного бібліографічного обліку зобов'язано діяльності книгопродавця Сэмпсона Лоу і його «Циркуляру видавців», а протягом наступних десятиліть аж до 1950 р. було пов'язане з видавничою фірмою «J.Whitaker Sons Ltd.» і її журналом «Книгопродавець». Якщо заходить мова про національну бібліографію США, то відразу ж називаються видання фірми «R.R. Bowker Co.», заснованої в другій половині XIX століття. У Данії поточний національний бібліографічний покажчик «Датський список книг» почав видаватися в 1851 р. Об'єднанням книгопродавців. В 1863 р. Об'єднання шведських книговидавців приступило до випуску «Шведської книготорговельної бібліографії». В 1873 р. мадридська книготорговельна фірма Мурильо організувала «Бюлетень іспанської книжкової торгівлі» - щомісячник з річною кумуляцією, а в 1901 р. з'явився щомісячник «Іспанська бібліографія» - орган Іспанського об'єднання книгопродавців. З ініціативи приватного видавництва Молини у Флоренції з 1861 по 1868 р. випускався щомісячний «Загальний журнал італійської бібліографії». Аналогічні приклади можна знайти в історії бібліографії багатьох країн. Таким чином, з одного боку, книготорговельні бібліографічні видання виконували в XIX столітті функції єдиних джерел бібліографічної інформації про видавничий репертуар і книготорговельні асортименти, тому що інших комунікативних каналів не існувало. А з іншого боку, ці видання стали початком національної бібліографії, що успадкувала багато традицій у підготовці, складанні й оформленні бібліографічних покажчиків [15; 46].
Історичний досвід видавничої й книготорговельної бібліографії різноманітний і специфічний у чинність національних умов. Однак і в цьому різноманітті простежуються загальні закономірності й риси, властиві видавничої й книготорговельної бібліографії багатьох країн світу. На прикладі історії виникнення, розвитку й сучасної практики видавничої й книготорговельної бібліографії Великобританії, США, Німеччині й Франції в допомозі показані як особливості, так і закономірності історичного шляху й сучасної структури цього виду діяльності.
Відмінною рисою сучасних систем видавничої й книготорговельної бібліографії є їхнє існування у двох рівнях, перший з яких умовно можна назвати «загальнонаціональним», а другий - «фірмовим», що визначається принципами охоплення відбиваних документів.
Перший рівень представлений бібліографічними покажчиками, що відображають всю сукупність друкованих видань і інших видів документів, намічених до випуску й наявних у продажі, а також бібліографічними покажчиками, що констатують факт випуску документів. І в більшості країн матеріали цього рівня відкриваються національними поточними бібліографічними покажчиками, інформація яких широко використається у видавничій справі й книжковій торгівлі для замовлення видань, створення автоматизованих банків даних і т.п. Такими виданнями у Великобританії є «Британська національна бібліографія», у Франції - «Національна бібліографія Франції», у Німеччині - «Німецька національна бібліографія», в Австрії - «Австрійська бібліографія» і т.д.
Другу більшу групу цього рівня утворюють бібліографічні видання, що випускають або національними суспільствами видавців і книгопродавців, або окремими видавничими фірмами. Дані матеріали характеризуються загальнонаціональним принципом охоплення документів, намічених до випуску, наявних у продажі або вже розпроданих. Іншими словами, бібліографічні допомоги відображають три основні форми існування книготорговельних асортиментів (перспективний, наявний, розпроданий) у границях однієї держави. І тут буде доречно поряд з поняттям національного репертуару ввести таке поняття, як загальнонаціональні книготорговельні асортименти, що є сукупними книготорговельними асортиментами країни [15; 87].
Особливе місце серед бібліографічних матеріалів у цій групі займають покажчики, що містять поточну інформацію; про книжкові новинки, що приводить до певного дублювання їхнього змісту і змісту видань поточної національної бібліографії. У Великобританії подібна інформація публікується в розділі «Книги тижня» журналу «Книгопродавець», у Франції - у розділі з аналогічною назвою журналу «Книжковий щотижневик». У США, де немає закону про обов'язковий екземпляр, аналогічні функції виконують «Щотижневі повідомлення», що випускають як додаток до журналу «Видавничий щотижневик». Таке положення має свої історичні коріння й пояснюється тим, що видання не реєструють всі вихідні в країні документи, а в книготорговельній періодиці представлені відомості лише про комерційні видання.
Перспективна бібліографічна інформація (або бібліографічна інформація про перспективні асортименти) звичайно публікується або у відповідних розділах професійних періодичних видань, або в самостійних покажчиках (наприклад, «Книги, намічені до випуску» фірми «R.R. Bowker Go.», «Книги місяця й книги, намічені до випуску» фірми «J. Whitaker and» Sons Ltd»).
Своєрідну й більшу групу серед допомог цього рівня представляють покажчики «сімейства» «Книги в продажі» («Books in Print»), що випускають у більшості країн і які відображають наявні асортименти книжкової торгівлі. Рік у рік росте обсяг цих покажчиків: з однотомників колишніх років вони перетворюються в багатотомні видання із чітко організованою структурою (алфавітні покажчики авторів, заголовків і предметних рубрик доповнюються широким комплексом допоміжних покажчиків, включаючи адресні) і щорічною періодичністю.
Сучасні інформаційні технології, використовувані в організації книжкового ринку й інформації про книжкову продукцію, породили необхідність у створенні спеціалізованих систем «Книги в продажі». Будучи необхідним атрибутом книжкового ринку, вони часто використовуються в створенні національної бібліографії, а в деяких випадках перетинаються з нею.
2. Концептуальні основи розвитку видавничої бібліографії України
2.1 Бібліографія у системі видавничої справи
Незважаючи на це, самим складним залишається питання про зміст поняття «національна бібліографія», що пов'язане із принципами відбору документів для національних бібліографічних покажчиків. Основне питання, що намагалися вирішити багато дослідників, полягав у визначенні об'єктів обліку; якими критеріями варто керуватися при відборі добутків печатки для відбиття у виданнях НБ.
До середини XX століття сформувалися три основні принципи відбору добутків печатки у виданнях НБ:
1) Державно-територіальний, відповідно до якого відбиваються добутки печатки, що вийшли в межах держави на всіх мовах.
2) Язиковий - відбиваються всі видання мовою націй або народу незалежно від місця видання.
3) Комплексний - відбиваються всі видання, випущені на території держави, а також видання, випущені за його межами, але пов'язані з ним (або націями) мовою, авторством (уродженців країни) або змістом (про країну або про нації).
Існування трьох різних принципів відбору історично виправдано. Однак широкий розвиток міжнародного бібліографічного співробітництва, поява нових держав після другої світової війни вимагало єдиного підходу до формування національної бібліографічної бази кожної держави, а отже й чіткому визначенні пріоритету одного із цих принципів. Все це викликало широку дискусію в бібліографічних колах [11; 13].
У випущеному в 1968 р. словнику «Бібліографія. Основні поняття й терміни» К.Р. Симона названі три принципи: територіальний, язиковий, а облік закордонних видань вітчизняних (національних) авторів і облік закордонних видань про дану країну він об'єднав в «предметно-етнічний принцип».
Виходячи із цих визначень, національним бібліографічним покажчиком можна вважати той, котрий відбиває відомості про документи в будь-якій комбінації з наведених шести груп. У даному визначенні, як втім і у визначенні НБ К.Р. Симона, звертає на себе увагу перший пункт, що збігається з визначенням іншого виду бібліографії - державної, зафіксованим у вітчизняному термінологічному Дст (ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-77 «Бібліографія. Терміни й визначення»). А саме головне, він близький до загальноприйнятого визначення НБ через державно-територіальний принцип відбору [11; 111].
Загальний національний покажчик всіх книг і брошур, що виходять у країні й надходять у продаж, незалежно від мови й бажано із включенням опублікованих дисертацій і урядових видань, що представляють спільний інтерес. Може виявитися бажаним видання покажчика, що охоплює кожну із двох останніх груп окремо.
Покажчик книг і брошур, що не надходять у продаж.
Покажчик найбільш важливих статей з журналів і газет.
Покажчик карт і атласів.
Покажчик нот.
Список аудіовізуальних матеріалів.
Покажчик неопублікованих наукових досліджень.
Покажчик урядових видань.
Довідник по газетах і журналам.
Довідник про видавців і книгопродавців.
Довідник про наукові суспільства, інститути, бібліотеки й інші подібні організації.
Поточна національна бібліографія є фундаментом міжнародного бібліографічного співробітництва. Без чіткої й регламентованої системи національного бібліографічного обліку неможливий міжнародний обмін бібліографічною інформацією. Необхідність упорядкування обміну інформацією стала основою для розробки програми Універсального бібліографічного обліку (UBC - Universal Bibliographic Control), що припускає організацію гнучкої системи бібліографічної інформації про всіх випущені у світі виданнях. Завдяки використанню комп'ютерної техніки з'явилася можливість створення національних і міжнародних автоматизованих інформаційних систем. Розроблений ЮНЕСКО в 1967 р. проект світової системи наукової інформації одержав назву Всесвітньої системи наукової й технічної інформації (UNISIST - Universal System for information science and technology), що спрямована на впорядкування інформації в області точний і природно-технічних наук. Основний принцип UNISIST полягає в децентралізації інформаційних служб за умови їхньої координації й «кооперації. ТНБ є юридичною й інформаційною базою й програми Національні інформаційні системи (NATIS - National information system), концепція якої також запропонована ЮНЕСКО. Реалізація цієї програми повинна сприяти прискоренню загальнонаціонального розвитку у всіх областях. У зв'язку із цим був визначений наступний основний принцип NATIS: взаємодія всіх державних бібліографічних і архівних установ, служб документації [11; 134].
Важливе значення для розвитку НБ мав відбувся в 1977 р. у Парижі Міжнародний конгрес по національній бібліографії, організований ЮНЕСКО в співробітництві з Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій (ИФЛА). Конгрес був задуманий як робоча зустріч фахівців-бібліографів, що приймають рішення на основі спільного обговорення й загальної домовленості. Роботі конгресу передувало розсилання заздалегідь підготовленого документа «Національні бібліографії. Стандартизована інформаційна практика й обмін бібліографічною інформацією». Таким чином, всі зацікавлені організації й установи одержали можливість ретельно вивчити основні положення робочого документа.
Робочий документ складався з наступних розділів:
1. UBC і національний бібліографічний облік.
2. Національна бібліографія й національні бібліографічні агентства: мети й функції.
3. Національна друкована продукція й національна колекція.
4. Доступ до матеріалів, що підлягають обліку: обов'язковий екземпляр.
5. Відбір матеріалів, що підлягають обліку.
6. Друковані видання національної бібліографії.
7. Національна бібліографія в інших класичних формах (каталожні картки, машиночитаемые стрічки).
8. Зміст бібліографічного запису.
9. Національна бібліографія: поширення й розвиток.
10. Національна бібліографія майбутнього.
У більшості країн функції національного бібліографічного агентства виконують національні бібліотеки. Однак у ряді країн історично зложилися інші організаційні структури. Наприклад, у Росії, Польщі, Іспанії, Бразилії, Республіці Югославії й деяких інших країн цю функцію виконують самостійні установи (Книжкові палати. Бібліографічні інститути. Інститути книги). У деяких національних бібліотеках функціонують спеціальні підрозділи, що виконують функції агентств. Так, у структурі Національної бібліотеки Франції створений центр Національної бібліографії, а в Британській бібліотеці - відділення Бібліографічних служб, основою якого стала Рада Британської, національної бібліографії [14; 20].
Виконання національною бібліотекою функцій національного бібліографічного обліку ще не означає знака рівності між ними. Найважливішим завданням будь-якої національної бібліотеки є комплектування фонду вітчизняних документів і «максимально повне в межах інтересів даної країни комплектування й вічне зберігання фонду іноземних документів». Саме створюваний бібліотекою фонд вітчизняних документів і дозволяє їй забезпечувати національну реєстрацію й підготовляти національні бібліографічні покажчики.
Коротко охарактеризувавши стан програми CIP у різних країнах, автори документа зробили наступні висновки: програма є одним з ефективних шляхів посилення оперативності видань НБ: програма може бути успішної лише за умови тісного співробітництва між видавцями й установами, що здійснюють національний бібліографічний облік; запис CIP не може замінити авторитетного бібліографічного опису: доцільно застосовувати в поточних покажчиках спеціальні стандарти CIP і т.д.
Облік видань міжнародних урядових і неурядових організацій здійснюється, як було відзначено в документі, украй незадовільно. В одних випадках матеріали міжнародних організацій ураховуються в створювані ними бібліографічних покажчиках, в інших - у виданнях ТНБ тих країн, де ці організації розташовані. У зв'язку із цим всім міжнародним організаціям рекомендувалося публікувати у своїх виданнях відповідно до програми CIP бібліографічні описи, що повинне полегшити кумулирование цих відомостей у спеціальних покажчиках.
Закінчувався робочий документ спробою спрогнозувати розвиток національної бібліографії, роль якої на національному й міжнародному рівнях повинна зростати. Вило також відзначене, що у виданнях НБ будуть відбиватися як традиційні, так і нові форми носіїв інформації; широке поширення одержать автоматизовані системи, що забезпечують випуск видань ТНБ і створення банків даних вітчизняних документів.
Головним підсумковим документом стали рекомендації, розіслані по закінченні конгресу в адреси всіх зацікавлених установ і організацій [8; 24].
Значення Міжнародного конгресу по національній бібліографії надзвичайно велико. Фактично коло представлених на широке обговорення питань охопив всі сторони бібліографічної діяльності в національному й міжнародному аспектах. Були розглянуті й, тією чи іншою мірою, вирішені життєво важливі завдання, „ варті перед НБ: принципи відбору документів, законодавство про обов'язковий екземпляр, структура й оформлення видань ТНБ, визначені функції національних бібліографічних агентств, мети й значення міжнародних інформаційних систем і т.д. Слід зазначити, що перед організаторами й учасниками конгресу стояло складне завдання: в умовах нерівномірності розвитку національного бібліографічного обліку намітити реальну програму вдосконалювання НБ як фундаменту міжнародного обміну бібліографічною інформацією й реалізації основних завдань UBC. Учасники конгресу не прагнули вирішити теоретичні проблеми НБ. На сучасному етапі розвитку НБ, імовірно, таке завдання й не може бути вирішена. Необхідно було обговорити й прийти до єдиної думки по основних методологічних питаннях організації, структури й цілей НБ, із чим успішно й упоралися учасники конгресу.
Рекомендації Міжнародного конгресу вплинули на подальший розвиток НБ. У наступні роки було багато чого зроблене для вдосконалювання ТНБ, стандартизації бібліографічної методики, розвитку й розширення сфер діяльності міжнародних бібліографічних і інформаційних програм. Однак поглиблення функцій ТНБ, що відбивають потреби суспільно-економічного й культурного розвитку країни, і проблеми створення національних бібліографічних репертуарів ставлять перед НБ нові завдання. Деякі ідеї, висловлені зокрема й на конгресі, являли собою лише заклики до необхідності усвідомити важливість поставлених проблем, вони сформульовані як програма діяльності, конкретні шляхи здійснення якої ще має бути знайти [15; 184].
Основні труднощі, які варто перебороти, - істотні розходження в рівні розвитку національної бібліографії в різних країнах. Для підтвердження цього положення доцільно представити короткий історичний огляд розвитку бібліографії в деяких країнах, об'єднаних по регіональній ознаці в три групи: країни Західної Європи й США, країни Центральної й Східної Європи й країни Африки й Латинської Америки. Таке об'єднання обумовлене рядом причин. По-перше, у силу історичних умов національна бібліографія в країнах Західної Європи виникла й почала розвиватися набагато раніше, зберігаючи при цьому протягом довгого часу книготорговельний характер, що в значній мірі визначає її сучасну структуру. По-друге, після другої світової війни історія звела країни Центральної й Східної Європи в так зване «єдиний соціалістичний простір», що наклало свій відбиток на розвиток національної бібліографії в цих державах, У більшості з них саме в цей період відбувається становлення й розвиток НБ, основною перевагою якої в порівнянні із НБ інших країн є її високий методологічний і теоретичний рівень. І нарешті, на культурному розвитку багатьох країн Африки, Азії й Латинської Америки усе ще позначаються наслідки тривалого колоніального гноблення, тому й НБ вирішує зовсім інші завдання.
2.2 Українська видавнича бібліографія під час Другої світової війни та у повоєнні роки
Формування та розвиток видавничої бібліографії залежить від тих суспільних функцій, які вона виконувала в певний історичний період. Доведена її основна (родова) функція - комерційна. Однак, зауважено, що в процесі свого становлення видавничій бібліографії були притаманні і інші функції, зокрема, реєстраційна та рекомендаційна [7; 48].
Видавнича бібліографія - це галузь інформаційної діяльності, яка спрямована на підготовку бібліографічної інформації про твори друку, що випущені або намічені до випуску одним або декількома видавництвами, та доведення її до видавничих працівників та інших користувачів. Видавнича бібліографія - це галузь інформаційної діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до покупців бібліографічної інформації про твори друку, які знаходяться в видавничій мережі, з метою їхнього продажу та отримання видавничою установою комерційного прибутку.
2. Передумови виникнення видавничої бібліографії в Україні були закладені книговидавничою діяльністю друкарень Києво-Печерської Лаври, Почаївського монастиря, Львівського Ставропігійського братства, книгознавців і викладачів Києво-Могилянської академії, Харківського та Київського університетів, а також книгопродавців, що мали власні книгарні та бібліотеки (кабінети) читання при них.
3. Видавнича бібліографія в Україні виникла на рубежі ХVІІ-ХVІІІ століть. Пріоритет у складанні першого видавничого посібника належить Україні і датується 1672 роком.
Еволюцію української видавничої бібліографії зумовили історичні обставини досліджуваного періоду, у межах якого відбувався пошук оптимальних шляхів її становлення, розвитку та перетворень.
Початок ХХ ст. позначився досить швидким розвитком книговидавничої справи та книжкової торгівлі, посиленням конкуренції та активізацією демократичної преси. Найбільш поширеною видавничою та видавничою бібліографічною продукцією були каталоги, бюлетені, листи об'яв та списки запропонованої до продажу літератури, що вміщувалися в періодичних виданнях різного політичного спрямування. Переважна більшість цих матеріалів переслідувала рекламні цілі і швидко застарівала.
В 1917-1918 рр. ХХ століття підвищується роль української державності, що сприяє відродженню української культури, зокрема, книжкової, бібліотечної та бібліографічної справи. Уряд Української Народної Республіки започатковує у 1919 році державну бібліографічну службу з метою здійснення повної реєстрації друкованих видань.
20-ті роки ХХ ст. визначають як період ренесансу в українській бібліографії. Зростає кількість видань спеціалізованої видавничої періодики, що задовольняли потреби книжкової справи і особливо книжкової торгівлі. Серед них журнали “Голос друку”, “Книга”, “Книгаръ”, “Бібліологічні вісті”, “Радянський книгар”, бюлетені торговельних і видавничих організацій. Провідні видавництва розпочали ретроспективний облік своїх видань. Однак видавнича бібліографічна інформація в даний період переважає на сторінках періодики [7; 140].
30-ті роки характеризуються впровадженням у книжкову торгівлю 100% розверстки, що проявилося в розподілі літератури між видавничими установами, бібліотеками та іншими організаціями без врахування замовлень, що негативно відбилося на видавничій бібліографії. Значно зменшилася кількість книгознавчих періодичних видань, а також каталогів видавництв у порівнянні з 20-ми роками. Головліт починає видавати списки літератури, що підлягала вилученню з видавничої мережі та бібліотек. Водночас, суттєвого розвитку набула видавнича бібліографія в Галичині та серед української діаспори.
Під час другої світової війни не припиняється видання української книги та періодики як на території України, так і за її межами. Поточна видавнича бібліографічна інформація про нову літературу видавництв України продовжувала друкуватися на сторінках журналу Спілки письменників України “Українська література”, журналу “Україна”, літературного журналу “Літаври”, львівського часопису “Наші дні” тощо. Розвивалася видавнича бібліографія діаспори, зокрема, у Празі та Кракові.
В повоєнні роки відновлюється та розширюється видавнича мережа. Видавничі організації і видавництва випускають численні рекламні матеріали у формі проспектів, плакатів, листівок, буклетів, книжкових закладок тощо. Значно розгорнулася бібліографічна робота у книгарнях та інших видавничих організаціях. Налагоджується видавнича освіта. Створюється підґрунтя для формування системи видань видавничої бібліографії. Набуває сили централізація книжкової торгівлі. Формується перспективна ланка видавничої бібліографії. Розповсюдженими типами поточного видавничого бібліографічного інформування були: бюлетень Всесоюзної книжкової палати “Новые книги”, “Інформаційний бюлетень” Управління книжкової торгівлі Міністерства культури УРСР та Укоопспілки, бюлетень “Нові книги УРСР” республіканської книжкової палати та ін.
2.3 Розвиток видавничої бібліографії в 60-80-ті рр. XX ст
У 60-80-ті роки було сформовано систему видавничих та видавничих бібліографічних посібників, в якій визначились три основні напрями бібліографічного інформування: перспективний, асортиментний та обліково-видавничий. Однак дана система не задовольняла повною мірою інформаційні потреби користувачів. У зв'язку з цим постійно ведеться пошук шляхів поліпшення видавничої бібліографічної інформації, удосконалюється її структура. Продовжується реорганізація видавничої та поліграфічної галузей. В той же час посилюється заідеологізованість книговидавничої справи. Характерним для даного періоду є поширення централізації у видавничій та видавничій діяльності.
Створення Книжкової палати пов'язане з Законом, ухваленим Радою Народних Міністрів і затвердженим Головою Директорії В. Винниченком 24 січня 1919 року «Про утворення Головної Книжної Палати в м. Києві ... для регістрації всієї друкарської продукції на Україні, наукового її систематизування та для обміну книжками з иншими книжними інституціями». 26 січня 1919 року було затверджено Закон «Про обов'язкову надсилку друкарнями, літографіями, металографіями та ин-шими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань» [16; 17].
На початку лютого 1919 року в Києві утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд. Згідно з наказом Народного комісара освіти В. Затонського за № 4 від 11 лютого 1919 року «... усі асигнування і намічені видачі по Міністерству Народної Освіти, затверджені попереднім урядом, залишені в повній силі і підлягають виконанню».
З 1920 року державний центр України переходить до Харкова. У березні місяці 1921 року в Харкові оголошено нову постанову «Про обов'язкову реєстрацію та збереження зразків творів друку».
Проте головні зміни постають у 1922 році, коли була видана постанова Ради Народних Комісарів «Про організацію Української Книжкової Палати і про забезпечення головних книгосхованок всіма виданнями республіки». За цією постановою з 27 червня 1922 року Центральний Бібліографічний відділ у Харкові перетворився в Українську Книжкову Палату, яка організовується при Державному видавництві УСРР [24; 18].
Діючи у Харкові з 1922 по 1989 роки, Книжкова палата була головною науково-бібліографічною й інформаційною установою України, центром національної бібліографії. У ній збирали і зберігали всю друковану продукцію, що виходила на терені України. Видавалися державні покажчики «Літопис книг» з 1924 року, «Літопис журнальних статей» з 1936 року, «Літопис газетних статей» з 1937 року, «Літопис образотворчих видань» (1937- 1990), «Літопис нот» (1954-1990), «Літопис рецензій» (1936-1990); ретроспективні покажчики: «Преса Укр.РСР», «Літопис періодичних видань УРСР» (щорічник), «Періодичні видання УРСР» (останній за 1976-1980 роки), «Друковані видання УРСР» (1947-1989), «Українська РСР у пресі СРСР і зарубіжних соціалістичних країн» (1956-1989); друковані анотовані картки на книги та журнальні статті. Всі ці бібліографічні покажчики були дуже популярними в усьому світі і незамінними у повсякденній праці для науковців, працівників освіти і культури.
2.4 Концептуальний розвиток видавничої бібліографії на сучасному етапі
Після переїзду до Києва (1989-1990) Книжкова палата об'єднується з видавництвом «Реклама» і перетворюється в республіканське бібліографічно-видавниче об'єднання «Книжкова палата ім. І. Федорова», а з 1993 року у Національне науково-виробниче об'єднання «Книжкова палата України».
Проте висококваліфіковані кадри залишились у Харкові, і виникли значні труднощі, пов'язані з організацією роботи Книжкової палати України в нових умовах. За короткий термін потрібно було сформувати професійний колектив Палати при величезному дефіциті професійних бібліографів і у час економічної кризи. Це позначилося на роботі Книжкової палати -- припинено видання літописів нот, рецензій, образотворчих і періодичних видань України, всі ретроспективні покажчики, а також друкованих анотованих карток [17; 22].
Для вирішення проблем державної бібліографії наказом Міністра у справах преси та інформації від 25 березня 1996 року було реорганізовано Національне науково-виробниче об'єднання «Книжкова палата України» у державну наукову установу з назвою «Книжкова палата України».
Упродовж 1996-2001 років до Києва з Харкова було перевезено 7 800 495 одиниць зберігання друкованої продукції. Відновлено випуск усіх літописів і започатковано видання нових літописів і довідників, які раніше видавала Всесоюзна книжкова палата у Москві, започатковано й здійснюється випуск періодичного журналу «Вісник Книжкової палати».
Із 1996 року Книжкова палата зробила перехід на нові інформаційні технології, створивши локальну комп'ютерну мережу і впровадивши нову технологію обробки бібліографічної інформації.
У 1997-2008 роках Книжкова палата України готувала і видавала серію бібліографічних покажчиків, довідників, каталогів, журналів. Серед них: Літопис книг (щомісяця); Літопис журнальних статей (двічі на місяць); Літопис газетних статей (двічі на місяць); Літопис картографічних видань (щороку); Літопис нот (щороку); Літопис образотворчих видань (двічі на рік); Літопис періодичних видань України,1997 (щороку); Літопис рецензій (щороку); Нові видання України (тричі на місяць); Вісник Книжкової палати. -- Науково-практичний журнал (щомісяця); Політика. Політичні науки. Економіка. Економічні науки. -- Реферативні журнали (щомісяця); Друк України. Щорічник (1997-2000 рр.) -- Статистичний збірник; Каталог видань України. 1997.-- Довідково-інформаційне видання; Королевич Н. Ф. Українські бібліографи ХХ століття. -- Навчальний посібник; Татари в Україні (1917-1941), Турки в Україні (1917-1941), Німці в України (1917-1941 роки), Євреї в Україні, (1917-1941 роки) 2 томи; Серія «Етноси України»; Термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики; Календар знаменних і пам'ятних дат (щоквартальник); Видавництва, видавничі та книгорозповсюджуючі організації. 1997. -- Довідник; Друковані бібліографічні картки на журнальні статті та рецензії (двічі на місяць): повний комплект; Друковані бібліографічні картки на книги -- неанотовані (тричі на місяць): повний комплект.
Фонди друкованої продукції і бази даних Книжкової палати України перебувають під охороною держави та є її власністю.
Документальна пам'ять України, що зберігається в архіві Книжкової палати України ім. І. Федорова на 1 січня 2004 року налічувала 12,7 мільйонів одиниць зберігання. Це найповніше зібрання книг, газет, журналів і аркушевої продукції в Україні з 1917 року, яке повністю збережено і перебуває в доброму стані у м. Києві [17; 36].
Виникнення книгодрукування в Україні довгий час пов'язували з іменем першодрукаря Росії Івана Федорова. Стверджували, що перший російський друкар прибув до м. Львова, заснував там друкарню і 1574 року видав книгу «Апостол». Цю дату і вважали офіційною у визначенні заснування українського книгодрукування. 1974 року виповнювалося 400 років українського друку і Книжкова палата вийшла з пропозицією про присвоєння їй звання першодрукаря Івана Федорова. У січні 1974 року вийшла постанова.
Висновок
У розвитку української видавничої бібліографії можна виділити такі етапи:
Перший - XVIII ст. - має такі характерні риси: 1) зародження видавничої та видавничої бібліографії, що пов'язано з виникненням звітно-видавничої бібліографії, за допомогою якої здійснювався цензурний контроль за книгодрукуванням в Україні; 2) створення видавничих бібліографічних посібників у вигляді реєстрів, цінників, такс, в яких переважно представлена богослужбова література. Одночасно зароджується бібліографія книг гражданського друку, які потрапляють до видавничих бібліографічних покажчиків; 3) поширення на українських етнічних землях реєстрів і розписів російських видавців та книготорговців.
Подобные документы
Становище друкарів і видавців українських книжок в ХХ столітті. Розвиток видавничої справи на Галичині. Стан друкування української книжки на початку ХХ століття. Особливості розвитку видавничої справи в період українізації та в післявоєнний час.
реферат [36,5 K], добавлен 19.04.2014Зародження наукових засад української національної біографії. Бібліографознавці та формування історичної бібліографії в радянській Україні. Історико-бібліографічні дослідження української еміграції. Функції науково-дослідної комісії бібліотекознавства.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 06.01.2011Загальні тенденції суспільного та культурного розвитку України. Етнічні складники формування української культури. Політика українізації, її позитивні результати. Розвиток видавничої справи та друкарство книг. Літературний процес після революції.
реферат [30,4 K], добавлен 24.01.2014Соціально-економічний розвиток в Україні кінця XIX - початку XX ст. Скасування кріпацтва. Реформи 60-70-х років XIX ст. Розвиток промисловості. Сільське господарство. Становлення і консолідація української нації. Переселенські рухи українців.
курсовая работа [45,9 K], добавлен 18.01.2007Становлення відносин власності на українських землях, методи, засоби, способи та форми їх правового врегулювання в період козацько-гетьманської держави. Тенденції розвитку законодавства. Стан українського суспільства. Розвиток приватної власності.
статья [19,5 K], добавлен 11.09.2017Основні публікації, що висвітлюють розвиток історично-географічних студій та викладання історичної географії у Наддніпрянській Україні у 1840-х рр. – на початку ХХ ст. Аналіз їх змісту. Напрацювання українських істориків у висвітленні даної проблеми.
статья [26,6 K], добавлен 17.08.2017Історія виникнення та основні етапи розвитку політичної ліберальної думки в Росії. Чотири хвилі російського лібералізму, основні представники російського ліберального руху. Аналіз різних видів критики лібералізму як політичного вчення та моделі розвитку.
курсовая работа [103,6 K], добавлен 12.01.2010Стан української культури та особливості її розвитку на початку XX століття. Рівень письменності населення та загальний стан освіти. Розвиток науки і техніки. Біографія І. Мечникова. Література та її представники. Біографія І. Франка. Театр та мистецтво.
реферат [22,6 K], добавлен 20.02.2011Аналіз процесів розвитку мистецтва, театру, освіти, літератури, краєзнавства і світогляду мешканців Волинської губернії. Релігійно-культурне життя волинян: діяльність Православної і Української греко-католицьких церков і протестантських громад на Волині.
дипломная работа [166,4 K], добавлен 12.03.2012Аналіз основних причин зростання національного руху в Наддніпрянській Україні в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Конфлікт всередині Революційної української партії та його наслідки. Національно-революційна течія під керівництвом М. Міхновського.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 19.09.2010
