Сталін І.В. (Джугашвілі)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ПВНЗ«Европейский університет»

Черкаська філія

Реферат

З всесвітньої історії

На тему: Сталін І.В. (Джугашвілі)

Перевірив: Виконав:

Викладач історії студент I курсу

Зайцев О.М. БК - 02

Гелле Д.В.

Черкаси 2010

План

Вступ

Розділ І. Соціально-психологічний портрет І.В. Джугашвілі (Сталіна)

Розділ ІІ. Сталін після смерті Леніна

Розділ ІІІ. Політика І.В. Сталіна

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Пережити свій час дано небагатьом. Один серед них - Сталін. Ще довго не стихатимуть суперечки про його роль в нашій історії, що супроводжуються епітетами, забарвленими і ненавистю і шанобою, і смутком, і вічним подивом. Так не інакше, на долі Сталіна ми ще раз переконуємось, що, зрештою, влада великих ідей сильніша за владу людей. Якими б вони титанами не здавались.

Спроба створити портрет І.В. Сталіна - чи просто екскурс у недалеке минуле. Не можна забувати про процеси історії, які все більше віддаляють нас дистанцію часу, продовжують впливати і довго впливатимуть як на сьогодення так і на майбутнє. А воно часто значно ближче, ніж дехто вважає.

Зрозуміти особистість Сталіна сьогодні надзвичайно важко, так як література, в якій містяться описи політичної діяльності та самої особи Сталіна, описують одні і ті ж події в різному трактуванні. Часто можна зустріти непогодженість в самій біографії вождя, в його революційній діяльності та особистому житті. Мимовільно, у деяких авторів, виникає питання: може І.В. Джугашвілі і І.В. Сталін - це різні люди !

Але щоб все це зрозуміти, необхідно згадати, що в 1988 - 1989 рр. В Радянському Союзі існувала цензура, без дозволу якої не вийшла в світ жодна публікація. А також одразу після революції І.В. Сталін починає виявляти документи про самого себе, витягати їх із місцевих архівів і обмежувати до них доступ в Москві. Сам він вписував в свою “коротку біографію” неіснуючі факти і незаслужені оцінки.

З цих та інших причин, особа Сталіна залишається оточена таємницею та великою кількістю загадкових фактів. Тому створення портрету І.В. Джугашвілі (Сталіна) містить в своїй основі деякі перешкоди, в зв'язку з неузгодженістю деяких фактів, спогадів чи думок.

Розділ І. Соціально-психологічний портрет І.В. Джугашвілі (Сталіна)

При описі соціально-психологічного портрету Сталіна, слід приділити значну увагу дитячим і юнацьким рокам. Справедливо вважаючи, що основні риси особистості формуються в дитинстві і юності. Як відмічає в своїй книзі про Сталіна П. Улам, саме бідність і суворе дитинство Сталіна залишили невиправлений слід на усьому його житті перетворивши його дуже рано в недовірливу і грубу людину, без сентиментальностей, що погано володіла російською мовою, яка страждала від комплексів неповноцінності, і амбіційності.

Уже з дитинства Сталіну була властива впертість і прагнення переважати над своїми ровесниками. Він не відрізнявся великими здібностями, але був впертий і багато читав. Невеликого зросту і фізично слабкий, Сосо не міг розраховувати на успіх в хлопчачих бійках і боявся бути побитим. Він швидко став скритим і мстивим, і все життя не долюблював високих і фізично міцних людей. Устремління до слави рано оволоділо розумом і почуттями Сталіна. Але він був бідний, вважався гіршим і розумів, що бідний грузинський юнак із маленького провінційного міста небагато зможе досягти в царській Росії.

Окрім того сім'я Джугашвілі почала розпадатись, що також мало свій вплив на Сосо. Він все більше і більше був відданий сам собі. І чим менший був вплив сім'ї, тим сильнішим ставав вплив вулиці.

Сосо переніс віспу, в результаті чого лице і руки в нього залишились рябими, також відомо, що Сталін мав дефект лівої руки, причини виникнення якого мають кілька версій.

В будь-якому випадку з шести років Сосо став втрачати здатність грати в деякі дитячі ігри. А оскільки з дитинства він був схильний до лідерства, це не могло не зачіпати його дитяче самолюбство, і, можливо, являлось однією з причин його постійних конфліктів з ровесниками.

Все це сприяло формуванню у нього деякої відчуженості по відношенню ровесників, озлобленості і жорстокості по відношенню до образників.

До того ж необхідно додати, що протягом століття Грузія була ареною безмежних воєн. Тому виховання жорстокості було невід'ємною частиною суспільного виховання.

Вихованню жорстокості сприяли і деякі дитячі ігри. Багато ровесників Сосо мали рогатки і самопали. Мав їх і Сосо. По спогадах сусідки, він дуже любив вбивати пташок.

Вплив на формування особистості Йосифа, мав його батько. Товариш по школі розповідав як Віссаріон своїм грубим відношенням до дружини і сина та жорстокими побоями “... виганяв із серця Сосо любов до бога і людей, і сіяв відразу до власного батька”.

Рабське становище грузинської жінки в сім'ї наклало на нього свій відбиток на все життя. Сталін пізніше визнав програму яка вимагала повного рівноправства жінок, але в особистих відносинах назавжди залишився сином свого батька, і дивився на жінку як на нижчу істоту, що призначена для необхідних, але обмежених функцій.

В духовному училищі Сталін навчився добре писати на російській мові, але вільно говорити не міг так і до кінця свого життя. По російськи він говорив тихо і повільно. Тому в революційному середовищі , де ораторські здібності цінилися особливо високо, Сталін постійно почував відчуття неповноцінності.

Семінарія повпливала на Сталіна двосторонньо: там був строгий режим і дисципліна тому вона виховувала не тільки вірних слуг режиму і церкви, але й революціонерів, а з іншої сторони вона мала інше відношення: вона розвинула і раніше властиву йому хитрість і грубість. Догматизм і нетерпимість, характерні для його статей і виступів, стиль також склався не без впливу церковної освіти. В книзі “Тільки один рік” дочка Сталіна писала: “Церковна освіта була єдиною системною освітою, отримана моїм батьком. Я переконана, що церковна школа де він провів в загальному більше 10 років, мала величезне значення для характеру батька на все його життя, підсилюючи і укріплюючи вроджені якості. Релігійного почуття у нього ніколи не було. Безкінечні молитви, насильницьке духовне навчання могли викликати у молодої людини ні на хвилинку не віруючої в дух, в бога, тільки зворотній результат: крайній скептицизм до всього “небесного”, “піднесеного”. Результатом став навпаки, крайній матеріалізм, цинічний реалізм “земного”, “тверезого”, практичного і приниженого погляду на життя. Замість духовного досвіду він розвинув в собі зовсім інше, близьке знайомство з лицемірством, дволикістю, таким характерним для немалої частини духовенства, яка вірує лише зовнішньо, тобто не вірує взагалі. Із свого семінарського досвіду він зробив висновок, що люди нетерпеливі, грубі, обманюють свою паству і тим тримають її в руках і на кінець мають багато слабкостей. Нетерпеливість, нездібність погодитись з протилежною думкою, якщо вона очевидно більш здорова, я відношу в ньому також за рахунок досвіду, винесеного з семінарії, де вихованням прививалась фанатизм і нетерпеливість”.

Уже в роки навчання товариші відмічали у Йосифа схильність знаходити в інших тільки погані сторони і з недовірою відноситись до безкорисних прагнень. Він вмів грати на чужих слабкостях і зводити своїх суперників лобами.

Сталін не просто пробився до трону, але й зумів в значній мірі створити його для себе. У нього були видатні здібності, які дозволяли саме йому усунути суперників осідлати процес перетворення безконтрольної влади партії в абсолютну особисту владу. Ніхто не може заперечити ці специфічні технологічні здібності Сталіна як апаратника - закулісні заговори, демагогія, уміння очікувати, безпідставна недовірливість, примітивне, але саме тому досягавши цілі, підступності, безвікова пам'ять виносливість, необмежена самовпевненість, “східна” непроникливість, знання простих людських слабкостей, природний практичний розум, чітко відпрацьований імідж, відсутність будь-яких обтяжливих для політика прив'язаностей, погрішностей і принципів.

Овації на славу собі Сталін заохочував і, інколи розстрілював тих, хто мало йому аплодував. Сталін насолоджувався власною владою. Він проявив особисту мстивість, злопам'ятство, садизм і інші темні пристрасті, властиві його натурі. І при цьому не врахував жодні класові інтереси і діяв, інколи навіть наперекір цим інтересам - виявляючи виключно особисту жорстокість, особисту підступність і особисте прагнення влади.

Джугашвілі володів єдиною виключно геніальною здібністю. Він як ніхто інший розбирався в людях і бачив їх наскрізь. І тому дуже вдало підібрав кадри. Людей талановитих або самостійних він знищував і оточив себе виконавцями, які ніяк не могли з ним конкурувати і боялися його більше за вогонь. Крім цього добре розбираючись в людях, він вмів так їх розставляти і стравлювати їх між собою, що в кінцевому рахунку не йшло на користь йому самому.

Сталін вмів зачарувати людей своїми манерами. Вмів зберігати маску непроникності, за якою приховувалось щось непередбачене.

Сама влада його приваблювала як гра людськими життями. Сталін любив заманювати свою жертву з почестями і в той же час інколи трохи страшно вибиваючи її з рівноваги. Перед тим як розстріляти, він не понижував, а підвищував людину на посаді, створюючи оманливе відчуття, що все добре.

В грі з людиною і над людиною Сталіну важливо було надати своїй владі недосяжну загадковість, велику ірраціональність, але Сталін її ще згущав, театралізував.

Сталін - це людина, збочена владою, але як ніхто розуміючий природу влади. І один з самих основних гвинтів Сталінської влади - таємниця якою він себе оточив. Тому Сталін був не просто безжалісний диктатор, але і свого роду гіпнотизер, що зумів поставити себе на місце Бога і видушити з людей відповідне відношення. Сталін розумів, що влада повинна бути таємницею, і цією таємницею ніби оточений культ Сталіна звідси і відчуття, що Сталін все знає і все бачить.

В книзі Ж.-Ж. Марі “Сталін” можна прочитати: “Коба не володів такими костями, що дозволяли керувати малиновим заворушенням, ораторськими здібностями, живістю думки, широтою погляду, почуттям завтрашнього дня, ентузіазмом. На кінець, коли маси підвищують на мить своє повсякденне існування, щоб зробити свою історію, Сталін, холодна і скрита натура, губився. Здібний до закулісних маневрів він бентежився... Коба і революція не знали один одного”.

Але не можна так стверджувати. Так, Сталін не був трибуною революції, він не володів живістю думки, але революція розкрила багато сторін Сталінської натури, і він приймав участь в багатьох її важливих подіях, хоча і надавав перевагу діяти не на першому плані.

Не маючи ораторських здібностей, Сталін без сумніву володів організаторським талантом. Чисельність більшовицьких партій, що росла з місяця в місяць з виключною швидкістю є свідченням цього.

До 40 - 45 рр. Сталін суттєво змінився. Він тримався дуже впевнено, але просто і дещо грубувато. Дружина видатного радянського дипломата А.А. Йоффе, писала: “Тримався Сталін простаком, славним малим. Дуже комунікабельний, зі всіма на дружній нозі, але не було в нього жодного правдивого жесту... Взагалі Сталін був рідкісний актор, здібний кожного разу, за обставинами, змінювати маску. І одна з улюблених масок була саме ця - простий, добрий хлопець без претензій, що не вміє приховувати своїх почуттів”.

З часом його лицемірство стало його другою натурою, і кожна маска, здавалось органічно виражена його сутність. То він грав роль звичайного хлопця, то старого виконавця партій - честі, то - всемогучого Вождя. Сталін вживався в кожну роль настільки добре, що починав сам вірити в новий образ.

Такі властивості інтелекту, як хитрість, віроломство, здібність грати на низьких властивостях людської натури, розвинуті у Сталіна надзвичайно і при сильному характері є могутньою зброєю в боротьбі. І все ж взяти в цілому Сталін залишається опосередкованістю. Він не здатний до узагальнень, ні до передбачення. Його розум обмежений не лише блиску і польоту, але навіть здібності до логічного мислення. В цій слабкості сила Сталіна, так як бувають історичні задачі, вирішити які можна лише відмовившись від узагальнень.

В своїх спогадах Б. Бажанов змальовує правдоподібний портрет Сталіна: Сталін мстивий, підозрілий, грубий, у нього немає будь-яких стримуючих моральних принципів. Він умілий і хитрий інтригант, надзвичайно скритий і добре володіючий собою. На ньому завжди простий костюм, і він веде дуже простий спосіб життя. У нього немає тяги до розкоші або до благ життя... Людина сильної волі, він одночасно і надзвичайно обережний, а інколи нерішучий. Він часто не знає як бути і що робити в складних політичних обставинах, але вміє не показувати свою не рішучість і не рідко надає перевагу йти за подіями, ніж ними керувати. Жінками Сталін не цікавився. Ним володіла одна всепоглинаюча пристрасть до влади, але він терпеливий і вміє очікувати, перш ніж нанести удар по своїм політичним конкурентах. Від природи він не дурний, і не обмежений здорового глузду.

Щодо цілей та намірів Сталіна, то необхідно зауважити, що він не просто “висувався” Леніним, але й сам активно намагався висунутись в “фігури першого класу”, використовуючи підтримку Леніна. Сталін вичікував коли стане в нагоді його уміння “натискати” і його майстерність політичної інтриги. Сталін був мовчазним навіть тоді, коли знаходився у невеликому колі знайомих. Але він вмів надавати своїм коротким реплікам особливого значення.

На його меті був процес деформації внутрішньопартійної демократії: крок за кроком йшло взаємне відчуження “верхів” і “низів”, паралізувався взаємний зв'язок, закінчилось соціалістичне вивчення місцевих партійних організацій, сформувалися стереотипи, що викликані створити в суспільній свідомості культ вождя, втлумачити віру в його зверхлюдські здібності.

Таким чином, створювались передумови для розквіту культу особистості Сталіна, для утвердження режиму одноособової влади. Єдиновладдя Сталіна складало вершину айсберга, що отримав назву директивно-репресивний, адмістративно-командної системи керування.

Троїцький так характеризує особистість Сталіна: “Ті, хто судив по звичайним буденним проявам про діяльність Сталіна... бачили з однієї сторони його значимість, а з іншої сторони, ніяк не могли визнати його інтелектуального авторитету... Він був більше інших наділений волею і честолюбством, але він не був ні розумніший інших, ні освіченіший інших, ні красномовніший. Він не володів тими якостями, які приваблюють симпатії. Але природа щедро наділила його холодною настирливістю і практичною смикалкою. Він ніколи не підкорявся почуттям, а завжди вмів підкорити їх підрахунку...

Воля господарювання над іншими була основним гвинтиком його особистості...

На перше місце серед якостей які вивели Сталіна в число великих діячів національної та світової історії, слід поставити більшовизм в Ленінському розумінні його слова. Зараз цим словом прийнято позначати схильність до насильства, диктаторськими методами. А тоді, під більшовизмом розумівся комплекс якостей, основою якого було активне життя, відданість інтересам робочих і ненависть до гнобителів, повне підкорення себе революції і вимогам партії, принциповість і безкорисність. Сталін був типовим більшовиком. На більшовизмі був заснований його авторитет і його культ.

Другою характерною рисою є безжалісна воля. Його вольовий тиск на людей, людей історичні процеси, а швидше всього переобрати самого себе, свої слабкості - не терпіли меж. Добре знаючи важливість вірного рішення Сталін йшов до його прийняття повільно, обережно. Не зважаючи, всіх вислуховуючи, приховуючи і змінючи свої помітки, але після прийняття рішення змінювався. Він виходив з того, що абсолютно вірних рішень не буває, але достатньо вірне часто губиться його переглядом по будь-якій причині і без причини.

У Сталіна - людини, заглибленої в себе, практично не було справжніх друзів, в своїх думках і справах він нагадував самотнього слона. Політичні розрахунки, емоційна сухість і моральні глухоти, не дозволили йому придбати і зберегти друзів. Сталін володів живим і не спокійним темпераментом. Він запитував себе і інших, полемізував - сам з собою і з іншими. У нього була пристрасна натура з багатьма обличчями, причому кожне з них настільки переконливе, що здається, що він ніколи не удавав, а завжди відкрито переживає кожну із своїх ролей.

Джимаса пише: “Сталін - нервова, розумна, добре усвідомлюючи свою значимість, але скромна в житті людина... Замкнутість і підступництво Сталіна створювали видимість характеру холодного і нечутливого. Насправді він був людиною сильних бурхливих емоцій, хоча і це, звичайно, перебувало в підпорядкуванні у наміченої цілі... Він володів видатною пам'яттю: безпомилково орієнтувався в характері літературних персонажів і реальних осіб, пам'ятав масу обставин не помилявся визначаючи сильні і слабкі сторони окремих держав і державних діячів. Того, що він приховував свою неосвіченість або соромився її, помітно не було. Якщо і ставалось, що він не повністю розбирався в суті якоїсь розмови, то насторожено, нетерпеливо очікував коли зміниться тема...”.

При розгляді особистості Сталіна, заслуговує уваги особливий службовий стиль, який поряд з іншими обставинами зіграв свою роль в тому, що його діловий авторитет був виключно високим. І.С. Ісаків пише: “Важко сказати, чи був він стриманий взагалі, мабуть ні. Але оболонку цю він давно надів на себе як шкіру, з якою звик до такої степені, що вона стала його другою натурою. Це була не просто стриманість, це була манера, повадка, настільки чітко відпрацьована, що вона сприймалась як природне. Але насправді в ній був розрахунок на те, щоб не показати нікому про, що він думає, не дати вгадати своїх думок, не дати нікому скласти попереднє уявлення про те, що він може вирішити, це з однієї сторони, з іншої повільність, паузи які були пов'язані з бажанням не сказати нічого такого, що прийдеться забирати назад, не сказати нічого з запалу встигнути зважити кожне своє слово. Необхідно, сказати, що він зберіг цю стриманість і потім, серед перемог. Коли люди навколо нього були збуджені цими перемогами. Він був просто дещо веселіший, частіше жартував, посміхався, але до цього і зводились, мабуть, зміни в його поведінці. Коли він говорив, він вмів чудово приховувати себе і свої думки... Міміка його була надзвичайно скупою: він не робив підкреслено - проникливого виразу обличчя, але його обличчя було спокійне. Окрім цього він любив ходити так, щоб присутні не бачили його обличчя, а так як він сам вибирав ті моменти, то це теж допомагало йому приховувати свої почуття та думки. По його обличчю неможливо або майже неможливо було вгадати напрямок його думок. І в цьому був зміст, тому що мисливців вгадати його думки було багато, він знав це, знав і міру свого авторитету, а також і міру того підлабузничиства, на який здатні люди, що намагаються йому підтакнути. Тому він був обережний, особливо тоді, коли мова йшла про питання, яке йому відносно мало було знайоме і він хотів дізнатись в дрібницях людські думки. Вислуховуючи людей і вислуховуючи різні думки, він можливо перевіряв себе і коректував... коли він був у доброму настрої або щось його смішило, він посміхався. Але посміхався стримано, і навіть цю скупу посмішку прикривав рукою і трубкою”. Таким в службовому спілкуванні був цей диктатор.

Політичній кар'єрі І.В. Сталіна звичайно сприяли деякі його риси, які вже були вказані вище. Але поглянемо як про це писав Л.Д. Троїцький: “Ленін цінив в Сталіну характер: твердість, витримку, впертість, частково і хитрість як необхідну якість в боротьбі”. Л.Б. Красин відмічав, що у Сталіна була “диявольська смикала і хитрість помножена на обережність”. Обережність і підтримку як необхідні якості для лідера, що дозволяє не піддаватися почуттям і не втрачати голово в самих критичних ситуаціях, відмічали і інші сучасники. А от спогади Н.Н. Жорданії : “Коба був... завжди спокійний, замкнутий, навіть голосу не підвищував, на зневажання одразу не реагував, але не забував і чекав зручного моменту, щоб відплатити за все”.

Але були більш важливі організаційні здібності І.В. Сталіна, які змушені були визнати навіть його політичні конкуренти. Від всіх інших більшовиків, - пригадував Р. Арсенідзе, - Коба відрізнявся безумовно великою енергією, тривалою працездатністю, безмежною пристрастю до володарювання, а основне своїм величезним і своєрідним організаційним талантом”.

Очевидно, що у Сталіна, окрім негативних рис були і якості, котрі виділили його серед керівників першого ешелону. До моменту відходу В.І. Леніна від активної роботи Сталін очолював два наркомати - національностей і робочо - християнську інспекцію, - а також був генеральним секретарем партії. І саме після смерті Леніна навколо Сталіна стали групуватись більшість членів партії, і саме з усіх членів політбюро в ролі лідера виявився він. Авторитет Сталіна як політичного діяча формувався демократичним шляхом.

Після того як у Сталіна практично не залишилось ні особистих суперників. Ні серйозних політичних опонентів, коли курс, який проводився отримав величезну підтримку і авторитет Сталіна був як ніколи високий, піднялася хвиля репресій проти тих людей чиє революційне минуле було абсолютно ідеальне і навіть проти тих на кого Сталін опирався раніше і міг би опиратись потім. Можливо, з цього часу стали грубо виявлятись психологічні особливості Сталіна, які приводили до періодичного послаблення і посилення репресивного тиску, як засобу керування країною і вести її в тому напрямку який Сталін вважав соціалістичним.

Своєрідними були стосунки Сталіна з дружиною і дітьми. “В своїй сім'ї, - рахує Бажанов, - він тримав себе деспотом. Цілими днями він був високо мірно мовчазний, не відповідаючи на питання дружини і сина”.

Про відношення І.В. Джугашвілі до сина в ранньому віці, можна судити на основі спогадів М. Монаселідзе: “Якщо дитина починала плакати в той час, коли він працював. Сосо нервувався і скаржився, що дитина заважає йому працювати; але коли її годують - бувало - дитина і він заспокоїться. Сосо цілував її, грався з нею. Ласкаючи сина він називав “пацаном”, і це ім'я залишилось за ним до сьогоднішнього дня” .

Взагалі батьком Сталін був “особливим”: він “закаляв” молодого сина димом і )брав свого річного сина із ліжечка, набирав повний рот диму із трубки і пускав дитині в обличчя) і, навпаки відучував старшого сина від диму з допомогою тих педагогічних прийомів, які використовував до нього його батько.

Щодо дружини, то він був дуже до неї прив'язаний, але навіть після її смерті не пом'якшився його характер.

Цікавість до особи І.В. Сталіна є великою і на сьогоднішній день. Ця постать, яка оповита таємницею, ще довгий час залишається об'єктом вивчення для дослідників.

портрет джугашвілі сталін політика ленін

Розділ ІІ. Сталін після смерті Леніна

Чим більше вивчаєш історію першої половини ХХ століття, тим більше стверджуєшся в думці: Сталін був справді унікальним політичним діячем. Точніше, не унікальним діячем, а унікальним маніпулятором, котрий, як ніхто із його сучасників, був здатен перелицьовувати свої поразки на гучні начебто-перемоги, вибудовувати сяючі блиском майбутньої досконалості ідеологічні конструкції на кістках мільйонів сьогоднішніх жертв, прикривати чиїмось реальним героїзмом найбрутальніші злочини більшовицької системи.

Безмежні цинізм та самовпевненість вирізняли Сталіна навіть з-поміж таких зовсім не янголоподібних, а часом і не людиноподібних діячів комуністичного руху, як Ленін, Троцький, Зинов'єв, Дзержинський, Кіров. У той час, як інші полум'яними промовами мобілізовували пролетарів на боротьбу чи організовували за допомогою «буржуазних спеців» державні та військові структури, Сталін вів умілу залаштункову гру, щоб у потрібний момент виступити в головній ролі в ним самим же й режисованому шоу.

1922 року Ленін, тяжко захворівши і на якийсь час відійшовши від активної політики, з подивом відзначив: за дуже короткий термін куций і рябий апаратник Йоська, посівши до цього суто номінальну посаду партійного генсека, став у політбюро постановником шоу «об'єднання радянських республік шляхом їхньої автономізації та входження в Російську Федерацію». Останні зусилля Ленін витратив на те, щоб перервати це шоу, яке вже в середині 1920-х перетворило б «червону» Росію на ледь змінене перевидання Росії Чорносотенної, і йому це частково вдалося. Але погляньмо: Ленін вважав за можливе будувати СРСР не як федерацію, а як конфедерацію, об'єднавши тільки військові та зовнішньополітичні відомства, -- разом із проведенням політики боротьби з великоруським шовінізмом, рішучою «коренізацією» в союзних та автономних республіках і базуванням економіки на сільськогосподарських, промислових і споживчих кооперативах (загалом у підсумку років за 10--15 мало вийти щось на кшталт того, що вже у другій половині ХХ століття збудував у Югославії Йосип Броз Тіто). Який курс узяв Сталін, ставши наприкінці 1920-х повновладним диктатором, добре відомо -- але при цьому він зумів представити себе в очах практично всього світу (і прихильників, і противників комунізму) найпослідовнішим, а потім єдиним учнем Леніна! А потім ще й гучно звинувачувати в ревізіонізмі та зраді ленінізму «кліку собаки Тіто» (два десятки років розстрілюючи тих старих більшовиків, які мали необережність зберігати в себе вдома надруковані в газеті «Правда» нотатки Леніна стосовно «докорінного перегляду всієї нашої точки зору на соціалізм»). Шоу виявилося настільки ефективним, що воно замістило собою реальність -- як сьогодні заміщають телешоу, правда, не в таких масштабах, реальну політику...

Це, мабуть, було перше, а водночас і наймасштабніше та найтриваліше, власне, пожиттєве шоу Йосифа Сталіна -- «вірний учень великого Леніна». В нього органічно вплетеним стало й фізичне та моральне знищення тих, хто насправді стояв значно ближче до Леніна -- Бухаріна та Троцького, ба більше -- цькування сестер та вдови творця партії більшовиків...

Але перш ніж Бухаріна відправили в розстрільний підвал, він тисячі разів усно й письмово (ледь не щодня) публічно розповідав про геніальність тов. І.В.Сталіна як першого ленінського учня і про власні помилки. Та й Крупська змушена була -- в порядку партійної дисципліни, справа свята! -- аж до самої смерті брати участь у звеличуванні «кращого друга фізкультурників». Тут головними були масштабність і регулярність публічних вистав, присвячених тій чи іншій темі -- у поєднанні, ясна річ, із діяльністю «компетентних органів», з яких у другій половині 1930-х були «вичищені» (з відповідними наслідками) майже всі і без того не надто численні кадри фахових розвідників та контррозвідників: головним стало полювання на «ворогів народу» та «шкідників», про що можна було гучно відрапортувати з трибуни.

І пішло-поїхало. У січні 1933 року на пленумі ЦК ВКП(б) Сталін заявив про дострокове виконання першої п'ятирічки -- за 4 роки й 3 місяці. Мовляв, план за загальним обсягом промислового виробництва виконаний на 93,7%, а по важкій промисловості -- на 108%. А оскільки головним було підняти важку промисловість, то, мовляв, наші успіхи дозволяють говорити про досягнуту ціль. Відтоді й досі (відкрийте, скажімо, Вікіпедію чи російські підручники з історії та політичних наук) сталінське «циганочка з виходом» з певними поправками -- «не все вдалося, але в головному...» -- заміщає собою реальні результати першої п'ятирічки. А вони були далекими від запланованих.

Розглянемо детальніше, що приховували парадні фанфари 1933 року, бо йдеться про класичну методику фальшування статистичних даних, якою потім користувалися в СРСР аж до його кончини і, схоже, користуються в незалежній Україні. По-перше, Сталін напередодні свого виступу на пленумі ЦК підписав секретну телеграму щодо заборони всім і вся (від центрального до районного відомства) оприлюднювати будь-яку статистичну інформацію до публікації офіційних документів Держплану; але і після такої публікації будь-яка місцева статистика мала друкуватися виключно з дозволу Москви. Це призвело до різкого скорочення публікації статистичних даних, а ті, що оприлюднювалися, були «узгоджені» на найвищому рівні. По-друге, оті сакраментальні 93,7% та 108% були вирахувані за ціновими показниками, причому без врахування росту оптових цін на промислову продукцію. Іншими словами, якщо при укладанні плану вважалося, що вантажівка Московського заводу коштуватиме 50 тисяч рублів, а на початку 1933 року вона коштувала 85 тисяч, то план виконувався і перевиконувався, фанфари гриміли, а фізична кількість автомобілів була меншою, ніж планувалося. По-третє, зазначені цифри були «підрихтовані» в бік підвищення за рахунок подвійного обліку, коли при оцінці роботи підприємства оцінювалися і заготовки, і кінцевий продукт, у нашому прикладі -- і кузова вантажівок, і самі вантажівки (разом із кузовами). Реально ж (і ці цифри Держплан тоді мав, тільки вони були суворо засекречені) за першу п'ятирічку в СРСР випуск промислової продукції збільшився удвічі, а продукції групи А -- у 2,7 разу, тоді як планові завдання становили відповідно 2,8 та 3,3 разу. Особливо значним виявилося відставання від плану виробництва предметів споживання -- ріст на 56% замість збільшення у 2,4 разу. У натуральних показниках провал п'ятирічного плану був ще більш виразним: 1932 року замість 22 млрд. кВт-годин електроенергії було вироблено 13,5 млрд. кВт-годин, замість 75 млн. тонн вугілля -- 64,4 млн. тонн, замість 10 млн. тонн чавуна -- 6,2 млн. тонн, замість 8 млн. тонн мінеральних добрив -- 0,3 млн. тонн, замість 10,4 млн. тонн сталі -- 5,9 млн. тонн, замість 8 млн. тонн прокату -- 4,4 млн. тонн. Ще більшим було відставання від плану у машинобудуванні: автомобілів у 1932 році було вироблено 23,9 тис. штук проти 100 тис. за планом, тракторів -- 48,9 тис. проти 53 тис., комбайнів -- 10 тис. проти 40 тис. за планом. Тільки з видобутком нафти якось упоралися -- 21,4 млн. тонн реально і 22 за планом.

Про групу Б промисловості -- виробництво товарів широкого споживання -- і говорити не доводиться. Щоб не обтяжувати читача цифрами, зазначу тільки, що план першої п'ятирічки з виробництва бавовняних тканин був виконаний тільки 1954 року, а з виробництва вовняних тканин -- 1957 року...

І що цікаво: перехід від НЕПу до властиво директивно-мобілізаційної економіки дав істотне сповільнення росту в ключових галузях. Скажімо, середньорічні темпи приросту видобутку вугілля становили у 1926--1927 роках 39,9%, а в роки першої п'ятирічки -- близько 15%, середньорічні темпи приросту виробництва сталі -- 37,6% і 8,2%, цементу -- 34,4% і 17,1%. Іншими словами, неефективність сталінської економіки виявила себе одразу ж; воно і не дивно -- за НЕПу «старі кадри» могли спокійно працювати, робітники на зароблені гроші здатні собі щось купити, рівень життя суспільства повільно, але поліпшувався, а політичні грози гримотіли здебільшого десь «нагорі» -- абсолютний контраст із тим, що розгорнулося в СРСР починаючи з 1929 року, з «великого переламу», і набрало найбільшої сили у 1930--1933 роках. Знищення культурних сільських виробників та сільськогосподарської кооперації із заміною їх колгоспами та радгоспами мав результатом те, що за 1929-- 1933 роки виробництво м'яса, молока і яєць в СРСР скоротилося відповідно у два, півтора і три рази, виробництво цукру -- на 39%. Замість запланованого росту сільськогосподарської продукції за 1929 --1933 роки у 1,5 рази, у 1933 році її виробництво становило менше, ніж 2/3 рівнів 1929 та 1913 років. Воно й не дивно: тракторний парк СРСР у 1932 році мав загальну потужність у 1,1 млн. кінських сил, а кількість коней (тобто тих самих кінських сил) в державі з 1930 по 1933 рік скоротилося на 13,6 млн. Додайте до цього ще мільйони втрачених волів (загальне число великої рогатої худоби з 60,1 млн. голів у 1928 році знизилося до 33,5 млн. у 1933 році) -- і картина повної енергетичної деградації «соціалістичного сільського господарства» буде завершеною. До цього додамо ситуацію у фінансах. Як відомо, радянський рубль часів НЕПу мав золотий вміст і був твердою валютою. Але з початком індустріалізації-колективізації був запущений друкарський станок, а золотий вміст, ясна річ, скасований. За 1928--1932 роки об'єм грошової маси, яка перебувала в обігу, зріс уп'ятеро, результатом чого (попри всі картки, талони й купони) стало зниження купівельної спроможності рубля на 60% (і це тільки в системі державної торгівлі, оптової та роздрібної).

Але, повторю ще раз, досі десятки мільйонів люду на пострадянському просторі, у тому числі й непогано освіченого, вважають першу п'ятирічку стратегічним проривом на шляху індустріалізації й не розуміють, що існували й більш м'які, а тому незрівнянно більш економічно ефективні варіанти розвитку промисловості та сільського господарства СРСР.

Як же сталося так, що неправдиве тлумачення подій, ба повне фальшування не далекої історії, а сьогодення та близьких у часі подій виявилося таким успішним? Карально-репресивна машина? Так. Тотальна промивка мізків за допомогою потужних пропагандистських інституцій? Так. Ізоляція СРСР від усього світу? Так. Але є ще один важливий момент, який сприяв успішності сталінської політики: до своїх шоу він постійно включав -- на різних рівнях -- чималу кількість зацікавленого й навіть незацікавленого люду.

Візьмімо ту саму першу п'ятирічку -- навіть за монопартійного режиму її провал мав би призвести до заміни групи Сталіна на чолі ЦК на якусь іншу групу, тим більше, що існувала група впливових партійних лідерів, яка мала свій варіант проведення індустріалізації. Це Микола Бухарін, Олексій Риков, Михайло Томський, Микола Угланов -- три члени політбюро (Риков ще й очолював уряд СРСР) та перший секретар Московського міському ВКП(б). Їх скинули з посад у 1930-му, звинувативши у «правому ухилі», -- але ж події яскраво засвідчили їхню правоту! Проте «колективний Сталін», який виріс за роки владарювання більшовиків навколо свого нового вождя та його найближчого оточення, не був зацікавлений у корекції курсу: це означало втрату влади і всіх можливостей, пов'язаних із нею, відкидання на маргінес правлячого класу, а то і взагалі за його межі. Тому весь багатотисячний (чи, скоріше, багатодесятитисячний) «колективний Сталін» початку 1930-х брав активну участь у всесоюзному шоу, постановником якого став генсек. Бо ж майже всі вони, ці номенклатурники різного рангу, насправді провалилися на своїх посадах і зі страхом чекали на покарання з боку невмолимого ЦК, -- а тут раптом вождь кинув усім і кожному рятувальний круг: п'ятирічка виконана за 4 роки і з місяці! Про це говорять усі газети, всі журнали, всі радіостанції, всі кінопересувки -- зрештою, і сам повіриш, що не все так погано, що випущені твоїм заводом трактори, які ламаються через 100 кілометрів пробігу, -- це дрібниця у порівнянні із загальними грандіозними успіхами, що, зрештою, навіть такі трактори поки що кращі, ніж ніякі. А продуктові картки та талони на споживчі товари -- наслідки неврожаю та підступів шкідників...

У спогадах, надиктованих у другій половині 1960-х років, Микита Хрущов, ще недавно всемогутній лідер СРСР, а тепер пенсіонер, зі щирим подивом -- ідеологічна полуда почала спадати з його очей, -- відзначає, що на початку 1930-х він, молодий та успішний номенклатурник, жив у матеріальному плані відчутно гірше, ніж до революції, працюючи слюсарем у Донбасі. І наводить навіть розрахунки, які підтверджують цей висновок. Щоправда, потім Хрущов починає говорити, що це, мовляв, була неминуча плата за прогрес індустрії, за побудову комунізму... але якось невпевнено. Схоже, ще кілька років життя -- і він би дійшов більш радикальних висновків, -- але не судилося...

Цей приклад я навів, щоб показати: тільки через два десятиліття по смерті Йосифа Сталіна високопоставлені учасники його шоу (котрі в принципі мали доступ до багатьох секретних матеріалів) почали позбуватися викривленого бачення дійсності, а деякі (Молотов та Каганович) навіть у 1980-ті роки були переконані, що все свого часу діялося правильно, успішно, грандіозно.

До середини 1930-х карусель уже розкрутилася на повну потужність. «Кремлівський горець» не мав змоги, як його берлінський колега, радувати людей реальним і відчутним підвищенням їхнього добробуту, тож винайшов кілька ерзаців такого «поліпшення життя вже сьогодні». По-перше, це було кіно, яке показувало щасливе й заможне життя радянських людей. По-друге, введення для Москви спеціального постачання, яке зробило радянську столицю ледь не раєм земним в очах провінційних візитерів. По-третє, кілька десятків елітних за рівнем комфорту санаторіїв та піонерських таборів, куди могли потрапити не тільки номенклатурники та їхні діти, а й -- у певній кількості -- представники «простих радянських людей». По-четверте, це були грандіозні масові дійства -- не наївні комсомольські імпровізації 1920-х з незмінною «нашою відповіддю Чемберлену» у вигляді дулі, припасованої до носа червонозоряного літака замість пропелера, а ретельно відпрацьовані вистави, коли земля двигтіла від сотень танків, а повітря -- від сотень літаків, коли тисячі фізкультурників із дерев'яними (поки що) гвинтівками в руках робили видовищні групові вправи на площах найбільших міст, коли над Москвою, Ленінградом, Києвом злітали аеростати з велетенськими портретами «великого вождя всіх трудящих світу». І все це ретельно фільмувалося, щоб побачити дійство могли не тільки десятки тисяч його безпосередніх спостерігачів та учасників, а весь Радянський Союз.

Але це ще не все. Найкращими елементами шоу Йосифа Сталіна, найбільш ефективним прикриттям його найкривавіших гекатомб та найвиразніших провалів стали вияви справжніх мужності та героїзму, які трапляються у всі часи і за всіх режимів. Перші спроби роздмухування суспільного шалу, коли всі славлять героїв, а заодно (і передусім) політбюро ЦК ВКП(б), пов'язані з досягненнями радянських льотчиків та стратонавтів у першій половині 1930-х. Та першою справді грандіозною кампанією, яка перетворила в масовій свідомості поразку на перемогу, став порятунок і зустріч челюскінців. Нагадаю, що влітку 1933 року у плавання Північним морським шляхом вирушив криголамний пароплав «Челюскін». Восени втратив хід, він був затертий плавучим льодом і 13 лютого 1934 року роздушений ним. Одна людина загинула. На кригу зійшов екіпаж та пасажири судна. Два місяці тривала рятувальна операція, і зрештою всі моряки і пасажири (здебільшого науковці) були порятовані радянськими льотчиками, деяким із яких асистували американські бортмеханіки. Це справді було героїчне дійство, спричинене, однак, бардаком, який панував у сталінській імперії: геть непристосований для плавання у важких льодах пароплав рушив у рейс на місяць пізніше, ніж того вимагала льодова обстановка. Проте це забули, натомість щедро сипалися державні нагороди, льотчикам-рятівникам було присвоєне щойно встановлене звання Героїв Радянського Союзу (одним із перших Героїв у силу загального бардака став Сигізмунд Леваневський, який не вивіз жодного челюскінця, бо поламав свій літак, а от Михайло Бабушкін, чий гідролітак-розвідник був на борту судна і який сам долетів до материка й вивіз свого механіка, одержав тільки орден Червоної зірки). А далі -- спеціальний поїзд із Владивостока до Москви, всюди мітинги, танці, пісні, радість... і арешти всіх, хто насмілився сказати хоч якесь критичне слово на адресу не самих челюскінців -- їхній подвиг справді шанували, -- а на адресу тих начальників, котрі послали їх на майже вірну смерть.

А через півроку -- таємнича смерть Кірова -- грандіозні похорони -- і перша, ще нетривала хвиля Великого терору, «очистка» міст від «класово чужого» елементу.

Найприкметнішим, утім, стало поєднання масового терору з галасливою кампанією перших «виборів без вибору» до Верховної Ради СРСР за новою Конституцією (написана невеликою групою партійних інтелектуалів на чолі з Бухаріним, публічно оголошена «сталінською») і великими авіаційними перельотами. Отже, згадаймо як це було. 1 липня 1937 року після схвалення на пленумі ЦК ВКП(б) проекту Положення про вибори до Верховної Ради СРСР він був затверджений від імені президії ВЦВК (тоді -- номінально найвищого органу влади на чолі з «президентом» Калініним), а 9 липня перевтілився у постанову IV сесії ВЦВК VII скликання. На відміну від таємної постанови політбюро «Про антирадянські елементи», ухваленої тоді ж, Положення про вибори було широко розпубліковане. Вивчення порядків денних засідань політбюро показує, що з 2 липня аж до самих виборів 12 грудня 1937 року паралельно ухвалювалися рішення про антирадянські елементи (конкретно по окремих краях і областях) і про підготовку до виборів по виборчих округах. Ба більше, закінчити «зачистку» було передбачено теж до моменту виборів. Наказ НКВД «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та ін. антирадянських елементів», затверджений політбюро 31 липня, визначав почати операцію, в залежності від регіону, з 5 по 15 серпня, а закінчити її в чотиримісячний строк. А разом із тим, крім підготовки до виборів, улітку-восени 1937 року розгорнулася низка масових кампаній і свят -- перельоти Чкалова і Громова до Сполучених Штатів Америки через полюс, ушанування учасників полярної експедиції тощо. Усі ці святкування відбувалися одночасно з масовими арештами та знищенням людей НКВД і відправкою нових контингентів до ҐУЛАҐу за затвердженими згори лімітами на репресії.

Отаким воно було, шоу Йосифа Сталіна.

Ба більше: коли американці 1937 року захоплено зустрічали екіпажі Чкалова і Громова, вони й не уявляли собі, що насправді йшлося про випробування нового бомбардувальника супердалекої дії -- цивільна назва АНТ-25, військова -- ДБ-1. Два полки, які повинні були одержати на озброєння ці літаки, мали з радянської території досягнути будь-якого міста на території Північної Америки, Європи, Азії, Північної Африки, а після виконання бойового завдання приземлитися на таємних аеродромах, підготовлених місцевими агентами Комінтерну. Ідея не була вповні реалізована -- можливо тому, що почалися арешти авіаконструкторів, потрапив у в'язницю й автор АНТ-25 Андрій Туполєв. Наступною модифікацією цього літака, зробленою вже без нього, став ДБ-2. На спеціально оснащеному екземплярі його (названому «Родина») льотчиці Гризодубова, Раскова та Осипенко у вересні 1938 року здійснили переліт на Далекий Схід. Нова хвиля ентузіазму, прославлення героїзму льотчиць... і нова хвиля Великого терору.

Цікаво, що якраз у цей час Сталін втрачає інтерес до рекордів, до гучних пропагандистських прославлянь реального героїзму радянських людей; йому пропонують політ через Південний полюс та обліт земної кулі без посадки -- він до цього ставиться байдуже. Сталін готується до нових шоу, від яких скоро здригнеться світ: до підписання пакту з Німеччиною та «визвольних походів» на Захід. Утім, про полярників доведеться згадати: невдала «зимова війна» з Фінляндією. 812 діб тривав дрейф у книзі Льодовитого океану пароплава «Георгій Сєдов». У січні 1940 року до нього на виручку пробився криголам «Йосиф Сталін». Усі моряки «Сєдова» стали Героями; щедро нагородили й учасників рятувальної експедиції, був здійнятий грандіозний галас, на тлі якого губилися не надто оптимістичні повідомлення з фронту...

Можна продовжувати й продовжувати цю статтю, множити й множити приклади того, як шоумен Сталін (власне, «колективний Сталін», тобто вища радянська номенклатура) здійснював грандіозні масові дійства, покликані замаскувати істинний стан справ і замакітрити мільйонам людей голови. Але суть в іншому: в нашому сьогоденні вистачає послідовників Сталіна. Вони не дружать з істиною, вони готові на найграндіознішу брехню задля збереження своєї влади, вони воліють давати людям видовища, натомість тримати людей під контролем. Після прочитаного кожен сам легко назве приклади...

Розділ ІІІ. Політика І.В.Сталіна

У 1927 р. Сталін вийшов переможцем затятій боротьбі за владу, що точилася між партійними вождями після смерті Леніна. Сталін (справжнє прізвище Джугашвілі) народився 1879 р. в Грузії в убогій родині і в молодому віці став більшовиком. До революції він грав порівняно незначну роль у більшовицькій партії. Як один із небагатьох неросіян у партії, він повинен був, серед іншого, вивчати теоретичні аспекти національних проблем -- заняття, яке вважалося другорядним. Пізніше досвід у цій справі стане йому (але не народам імперії) у великій пригоді. Людина скромних задатків (численні свідки пригадують його лише як «сіру пляму»), Сталін не мав видатних здібностей письменника та оратора, властивих багатьом провідним більшовикам. Поступово він втягується в організаційну роботу під час революції і як генеральний секретар контролює поповнення партії новими членами та їхнє дальше просування. Контроль над партійним апаратом і надзвичайна спритність допомогли йому позбутися суперників і стати абсолютним лідером партії -- вождем в оточенні підлабузників.

У міру того як Сталін підпорядковував своєму тиранічному пануванню партію, вона в свою чергу систематично поширювала владу на всі сторони життя суспільства. Відкрита критика Сталіна (не кажучи вже про опір) ставала неможливою, оскільки могутнє і всезростаюче Чека послідовно тероризувало, а потім і ліквідувало реальну, а також потенційну Опозицію. Деякі вчені кваліфікують російсько-марксистське поєднання особистої диктатури з монолітною організацією як тоталітаризм. Інші називають це просто сталінізмом. Радянські вчені розглядали це як необхідний етап у будівництві соціалізму й довгий час вихваляли Сталіна за мудре керівництво, залізну волю та реалізм. Критики ж Сталіна незмінно підкреслювали в ньому жорстокість, неймовірну глухоту до людських страждань і параною кровожерця, що змушувало його скрізь бачити ворогів і змову. За словами Ніколаса Рязанова, якщо Сталін (як і Іван Грозний, яким він захоплювався) і був божевільним, то в тім божевіллі існувала певна методика й послідовність.

Можливо, більше, ніж інші комуністи, Сталін був дуже невисокої думки про селян, вважаючи їх невиліковно консервативним класом і основною перешкодою революційним змінам. За словами його наступника Микити Хрущова, «селяни були для Сталіна покидьками». Неросіянин Сталін використав російський шовінізм як засіб зміцнення Радянської імперії. Тому українці -- ця переважно сільська нація, в якій зростав націоналізм,-- опинилися під подвійною загрозою сталінських проектів.

Висновки

Йосип Віссаріонович Сталін (Джугашвілі) (псевд. - Коба і ін) (21 грудня 1879, Горі, нині Грузія - 5 березня 1953, Москва), радянський державний і партійний діяч, Герой Соціалістичної Праці (1939), Герой Радянського Союзу (1945), Маршал Радянського Союзу (1943), Генералісимус Радянського Союзу (1945 ). З сім'ї шевця.

Мати Сталіна Катерина Георгіївна, уроджена Геладзе, так само, як її чоловік, походила з селянської сім'ї. Вона заробляла на життя шиттям і пранням білизни. У неї не було часу для виховання сина, і Сосо більшу частину дня проводив на вулиці. У дитинстві він переніс віспу, що залишила сліди на його обличчі. Серед різних кличок, під якими Сталін пізніше фігурував у документах поліції, була і кличка «Рябий». У випадковой дорожній пригоді дванадцятирічний Сталін пошкодив ліву руку, і з часом вона стала коротше і слабкіше правою. Сталін ретельно приховував свою часткову сухорукість, намагався не роздягатися прилюдно і рідко показувався навіть лікарям. Він не любив купатися і не навчився плавати. Під час відпочинку біля Чорного моря зазвичай гуляв вздовж берега, не знімаючи одягу.

З дитинства Сталін виділявся впертістю і прагненням до переваги над однолітками, багато читав. Низькорослий і фізично слабкий, він не міг розраховувати на успіх у хлоп'ячих бійках і боявся бути побитим. Він змалку став потайливим і мстивим і все життя недолюблював високих і фізично міцних людей. Але він був бідний, був «інородцем» і розумів, що бідний грузинський юнак з маленького провінційного міста небагато чого може домогтися в царській Росії. Велике враження на молодого Сталіна справили книги грузинського письменника А. Казбеги, особливо роман «Батьковбивця» - про боротьбу селян-горців за свою незалежність і свободу. Один з героїв роману - безстрашний Коба - став і героєм для молодого Сталіна, він навіть почав називати себе Кобой. Це ім'я було його першою партійною кличкою; старі більшовики і в 30-ті роки (а Молотов і Мікоян навіть пізніше), звертаючись до Сталіна, нерідко називали його Кобой. Партійних кличок у Сталіна було чимало - «Іванович», «Василь», «Васильєв». Але залишилися ім'я Коба та прізвище-псевдонім Сталін.

Коли хлопчикові виповнилося вісім років, мати відправила його в Горійське духовне училище. Чотирирічний курс училища Сталін пройшов за шість років. Йому було важко, тому що навчання велося переважно російською мовою. Сталін добре писав російською, однак вільно говорити так і не навчився: говорив російською повільно, тихо і з сильним грузинським акцентом. У 1894 році Сталін вступив до Тіфліської духовної семінарії .У духовному училищі і особливо в семінарії панувала обстановка обскурантизму, лицемірства, повсякденного дріб'язкового контролю і взаємних доносів. Тут були строгий порядок і майже військова дисципліна. Не дивно, що семінарії в Росії виховували не тільки вірних слуг режиму і церкви, але і революціонерів.

Семінарія, безсумнівно, вплинула на Сталіна і в іншому відношенні, - вона розвинула і раніше властиві йому спритність, хитрість, грубість. Догматизм і нетерпимість, а також притаманний його статтям і виступам стиль катехізису також склалися, безперечно, не без впливу церковної освіти. З ранньої молодості Сталін був начисто позбавлений почуття гумору. Будучи семінаристом, Сталін вступив в зв'язок не тільки з першими гуртками марксистів, але і з першими робочими групами, що виникли на підприємствах Тіфліса, став членом «Месаме-даси» - першої грузинської соціал-демократичної організації ».

Після закінчення Горійського духовного училища (1894) Йосип Джугашвілі вчився в Тіфліській духовній семінарії (в 1899 виключений). У 1898 вступив у грузинську соціал-демократичну організацію «Месаме-даси». В 1902-13 шість разів піддавався арештам, посиланням, чотири рази тікав з місць посилань. Після 1903 приєднався до більшовиків. В 1906-07 керував проведенням експропріацій у Закавказзі. В 1907 один з організаторів і керівників Бакинського комітету РСДРП. Прихильник В. І. Леніна, з ініціативи якого в 1912 делегований у ЦК і Російське бюро ЦК РСДРП. В 1917 член редколегії газети «Правда», Політбюро ЦК більшовиків, Військово-революційного центру. В 1917-22 нарком у справах національностей, одночасно в 1919-22 нарком державного контролю, РСІ, з 1918 член РВСР. В 1922-53 генеральний секретар ЦК партії.