Іван Мазепа – зрадник чи патріот українського народу

Патріотичний, антипатріотичний та псевдо об’єктивний погляди на історичну діяльність гетьмана Івана Мазепи, борця за незалежність України, характеристика його особистості та вчинків. Відповідь на питання хто він, герой чи зрадник своєї батьківщини.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 30.11.2010
Размер файла 25,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Біографічна довідка

2. Мазепа як людина і політичний діяч

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Особа Мазепи ще чекає безсторонньої історії, яка б змалювала його не під впливом погляду вибачного в першій половині XVIII ст. - писав 1860 року М. Костомаров. Минуло 140 років, але Мазепа залишається найбільш загадковою і неоднозначною особою в українській історіографії.

У праці Іван Мазепа В. Шевчук зазначив, що в історичній літературі існує три погляди на гетьмана Мазепу: патріотичний, антипатріотичний та псевдо об'єктивний. Традиційно у російській та радянській історіографії діяльність гетьмана змальовувалася у найчорніших барвах, а «мазепинець» слугувало синонімом зрадника і ворога до появи «петлюрівця» і «бандерівця». Костомаров, хоча й писав, що “Він (Мазепа) хотів незалежності й свободи своєї батьківщини…”, але у своїй монографії розтрощив “Мазепу і мазепинців" На противагу російській, в українській історіографії Мазепу було реабілітовано і навіть у деяких працях створено образ національного героя - борця за Незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України, але відповідь на питання хто він, герой чи зрадник залишається відкритим. Між тим Мазепа є найбільш значущою після Богдана Хмельницького особою в історії України у Нову добу. Цей реферат є ще однією спробою оцінити події кінця XVII - початку XVIII сторіч і дати відповідь на питання, якими ж були мотиви і наслідки діяльності Івана Степановича Мазепи.

1. Біографічна довідка

За “Енциклопедією Українознавства”, Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року (щоправда, Ілько Борщак вважав, що ця подія сталася близько 1640 року, а Д. Дорошенко навіть раніше: 1629 - 1632). Батько майбутнього гетьмана Степан-Адам (? - 1665) з 1654 року був білоцерківським отаманом, з 1662 - чернігівським підчашим. Мати - Марина, - із шляхетського роду Мокієвських, - ігуменія Києво-Печерського Вознесенського (1686 - 1707) та Глухівського (з 1688) жіночих монастирів (В. Шевчук “Козацька Держава” - С. 168). Сам Іван Мазепа вірогідно навчався в Київській Академії, хоча можливо в єзуїтській колегії у Варшаві чи Полоцьку. Був покойовим короля Яна Казимира. У 1656 - 1659 роках продовжував навчання в Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах (тож розмовляв польською, латинською, італійською, німецькою, трохи французькою і татарською). Повернувшись до короля, знову ніс службу покойового дворянина, виконував дипломатичні доручення, зокрема возив листи до Виговського і Ю. Хмельницького, клейноди до П. Тетері. У 1663 Мазепа несподівано залишив королівську службу і з'явився у Чернігові, де після смерті батька обійняв посаду чернігівського підчашого. Чому так сталося? Версій багато: від амурних пригод до королівської немилості, але, здається, жодний дослідник не висловив думку про те, що І. Мазепа сплановано повернувся на Батьківщину, щоб зробити свій внесок у розбудову Української Держави. (Метафоричний степовий кінь з “Історії Русів”, до якого буцімто прив'язали майбутнього гетьмана виглядає в цьому контексті правдоподібніше.) Та в будь-якому випадку, молода людина із освітою та здібностями І. Мазепи не могла залишитися непоміченою у тогочасній Руській землі. Одружившись з донькою генерального обозного Семена Половця, Мазепа спочатку служив ротмістром надвірної хоругві П. Дорошенка, а згодом і генеральним осавулом. Та доля не була схильною до П. Дорошенка, і, переконавшись, що справу патрона програно, Мазепа перейшов на бік Самойловича, “відверто переказавши у Москві всі його (Дорошенка) турецько-татарські зносини”. (Цей момент спростовують у своїх працях І. Борщак та В.Шевчук. Знадобилося 8 років (1674 - 1682), щоб молодий дипломат знову став генеральним осавулом, але на цьому він вже не зупинився, і у 1687 на Коломацькій раді, яка принесла князю Голіцину 10 000 червонців, Мазепу було обрано гетьманом.

Гетьман повинен діяти так, щоб сприяти цілям та намірам царя, - ці слова І. Мазепи можуть характеризувати його діяльність на посаді гетьмана майже протягом всього терміну перебування. Коломацькій статті ще більше, ніж попередні, обмежили автономію гетьманщини: побори відтепер мали надходити до царської скарбниці, а вже звідти розподілятися на 30 000 реєстрових козаків; гетьман вже не в змозі без царського відома змінювати своєї старшини; на території України вводилися російські гроші (чехи); заохочувалися мішані шлюби. Повна покірність І. Мазепи може бути виправданою негативним досвідом попередніх гетьманів, які намагалися проводити більш жорстку лінію у відносинах із північним володарем. Може, навіть скластися враження, що гетьман справді вирішив віддано служити царю, тим більше, що царські накази не завжди стояли у протиріччі до особистих прагнень І. Мазепи: побудова фортець на річці Самарі давала йому змогу присмирити запорожців; захоплення Правобережної України і арешт Палія поставило його гетьманом обох берегів; російсько-турецько війна 1695 - 1699 років піднесли його авторитет та робили незамінним Петру І; російські війська страхували його від повстань на кшталт Петрикового; довіра царя - від заколотів старшини.

1706 р. Мазепа входить у зносини з Карлом XII і Станіславом Ліщинським, після довгих переговорів укладає в 1708 р. союзний договір зі шведським королем проти московського царя. 4 листопада того ж року Мазепа зі своїм штабом і частиною української армії прибуває до табору шведського короля в Горках. 8 липня 1709 р. відбулася Полтавська баталія, яка скінчилася перемогою Москви. Мазепа кермував відступом Карла ХІІ і врятував короля під час втечі через Дикі Поля. 1 серпня 1709 р. Мазепа змучений до Бендер, де занедужав і помер там 2 жовтня 1709 р. о 10 годині ночі.

Після врочистого богослужіння у Варниці, під час якого Орлик виголосив надгробне слово, Григор Орлик із одним волохом та двома челядниками Войнаровського відвезли тіло гетьмана до Галаца, де його поховали в монастирі св. Юрія.

2. Мазепа як людина і політичний діяч

Попробуємо зрозуміти, що собою являє гетьман Мазепа, в чому його сила. Що найбільше вражає дослідника в Мазепі, це гармонійний розподіл у його натурі розуму, волі та почуття. В чому полягає його чар? Це залишається таємницею для нащадків. Добре відомо, що він міг говорити з кожним мовою свого розмовника, тобто мав той талант, що його Френсіс Бекон вважав ще в XVI ст. за першу прикмету великої людини.

Капризна була людина Ян Казимир, почуття й думки його миналися швидко але молодий Мазепа до кінця заховав для себе королівську ласку.

Суворою й похмурою людиною був Дорошенко, важка була його рука легко було з ним працювати, проте з Мазепою Дорошенко розпрощався не з власної охоти.

Напівдикий Сірко, яким татари лякали своїх дітей, впіймавши Мазепу з ясиром від Дорошенка до хана, відпускає його спокійнесінько після одної промови.

Складна була постать цар Петро, й великі були суперечності з його вдачі. Міг бути жорстокий, як ніхто, але міг і чарувати, як ніхто. Власний його син, якого чекав уже царський кат, вийшов від Петра зачарований ним. Перший же день, коли майбутній російський імператор зустрівся з гетьманом України, міг бути останнім днем кар'єри Мазепи, а може, й його життя. Цар щойно замкнув Софію, скатував її прибічників, послав на Сибір Василя Голіцина, головного протектора Мазепи,-- а Мазепа майже напередодні державного перевороту в Москві відзивався перед боярами про Голіцина: «Ніколи ще бусурмани не зазнали такого жаху, як перед князем Василем. Правда, Перекопу не взяли, але в стародавніх хроніках читаємо, що перський цар Дарій воював із величезною силою Крим, а все-таки не взяв Перекопу...». Катастрофа Мазепи така очевидна, що старшина, яка перебувала з ним у Москві, вже радилася, кому дати булаву, поспішила навіть, 9-го листопада 1689 р. рознести по Європі, що «князь Голіцин, княжна Софія, кілька бояр і козацький гетьман Мазепа були скарані на горло».

Відбулося побачення Мазепи з Петром, і гетьман переміг. Від того часу на ціле життя цар був під чарами Мазепи, не зважаючи на всі доноси, найбільш обґрунтовані з найповнішими доказами. Чари ці були такі що, діставши вже офіціальне повідомлення Мєньшікова про відхід Мазепи, цар висловлює «вєлікоє удівлєніє».

Руїна здеморалізувала старшину, яка більше нікому не вірила, нікого не хотіла слухати, а ось до Мазепи мала на диво гідний послух.

Ніхто-бо, пише Орлик, не міг краще обробити людину, притягти її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не зробив її своєю”.

Міг говорити з кожним мовою свого розмовника, але до цього треба ще додати, що вмів гарно говорити.

Небіжчик Мазепа -- твердить Орлик -- гарно провадив розмову, й любо було його слухати, все одно, і про що не говорив би”.

Не треба лише думати, що Мазепа належав до тих, що люблять себе слухати й тільки для цього говорять, закохані у власному голосі. Говорив гарно, але тоді, як треба було, бо „більше любив мовчати і слухати інших” - констатує Балюз.

Перший та останній з гетьманів, він добре володіє пером. Коронний гетьман Яблоновський хвалить стиль писань Мазепи. А.Орлик авторитетно свідчить, що „небіжчик Мазепа майже завжди переглядав експедицію, яку мені диктував, і не раз потім виправляв її”.

Ми знаємо документально, що Мазепа володів із чужих мов польською, латинською, італійською, німецькою, більш-менш французькою та , за Орликом, „досить міцно” татарською.

Всіма своїми природними дарами користувався Мазепа, щоби розвинути до найбільшої досконалості своє політичне мистецтво.

Яке його місце в українській історії?

У 1687 р., маючи трохи менше, ніж 50 років, Мазепа дістає булаву, на яку чекав довго й, може, з більшою нетерплячкою, як хто інший із гетьманів України. Булава була річ вельми непевна. Не було, може, тоді в цілій Європі влади менше некорисної, ніж гетьманська булава на Україні. Ані один із попередників Мазепи, з виїмком Хмельницького, що помер передчасно, не скінчив своїх днів із булавою в руках. Мазепа це добре знає. „Гетьман Мазепа,-- пише Григор Орлик у своїх замітках,-- з того часу, як обняв свій уряд, ужив усі зусиль, щоби його затримати, ані на хвилину не забуваючи про нестійкість влади на Україні, часто повторюючи моєму батькові, що все гине там, де володар є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк і як собака”. І він добре захищав свою владу, найчастіше, правда, як лис...

Сильна, автократична влада з суворою дисципліною задля вищих інтересів держави - такою є політична програма Мазепи.

Але кожна влада мусить спиратися на якусь соціальну верству. Три верстви були тоді на Україні: старшина, в якої остаточний розрив із звичайними козаками не був іще доконаним фактом, духовенство, що частино виконувало також і функції нашої інтелігенції, та селяни.

Мазепа свідомо вибирає за базу своєї влади старшину, з якої хоче створити аристократичну верству, не зважаючи на те, що добре знав всі «шат ості» цієї старшини між Москвою і Варшавою.

І Мазепа щедро обдаровує маєтками старшину, суворо й немилосердя нищить усі спроби селян до емансипації. У спорах козаків із старшиною він cтає на боці останньої. Знову-таки, як у Західній Європі свого асу. Мазепа хоче з старшини зробити освічену аристократію. Звідси й протекція українські культури й зокрема київської академії, що зрештою пасувало й особисто освіченому Мазепі.

Він вельми добре розуміє політичну рол духовенства в тодішній Украй й не самою лиш його побожністю пояснюються усі його щедроти. За те духовенство робить гетьманові велику пропаганду, вихвалюючи його особисто та його політику. Духовенству вельми до вподоби й селянська політика Мазепа бо психологічно й соціально, воно зв'язане з старшиною.

До чого це призвело?

Селяни, для яких Мазепа завжди був, і справедливо, старшинським гетьманом і приятелем царя, в рішучу хвилю не піддержали Мазепу, не вважаючи свою ненависть до московських урядників. Наука Макіавеллі не підходить до селянської натури. Духовенство перше (й найганебнішим способом) зрадило Мазепу, показавши дійсну вартість усіх своїх йому похвал. Навіть старшина на яку нібито найбільше міг числити Мазепа, далеко не вся пішла за ним. Отже, в цілості внутрішня політика Мазепи збанкротувала, але все ж деякі позитивні риси й тут залишилися.

Мазепина політика все ж таки дала старшині ідеологічну основу національної аристократії, завдяки якій вона, хоч у вельми важких обставинах, ще сімдесят років відстоювала автономію краю, а навіть перетворившись у російське дворянство, висунула пізніше з поміж себе не одного діяча національного відродження. Ледве чи таке явище було можливе без двадцятилітнього гетьманування Мазепи.

Не пропали задурно й заходи Мазепи щодо культури. Зараз по катастрофі в 1711 р., датський посол при царі (який, до речі, вельми грубо поводився з цим дипломатом, віце адміралом з фаху), відвідує Україну й нотує 16 червня „У козацькій країні всі благоденствують і всі живуть у розкоші... У протилежність до росіян, кожний козак ходить до церкви з своїм молитовником. Вони під усіма оглядами незрівнянно чистіші й охайніші за росіян... Хати гарні, вулиці чисті. У Росії нічого подібного я не бачив... Влада тут ввічлива, зустрічають хлібом і сіллю, не так, як в Росії».

Це свідоцтво, так сказати, по гарячих слідах Мазепи. Але почитайте, що пише в 1841 р. німець Коль або в 1851 р. англієць Генсон про Україну, й порівняйте, що майже одночасно, в 1839 р., пише про Росію маркіз де Кюстен, і ви побачите, який тривкий слід залишила на Україні культурна діяльність Мазепи.

В ньому з молодих років панує сильна амбіція, амбіція людей, що зазнають собі ціну. Він любить владу не тільки задля її користей, але задля її самої. Перша ж його поява на політичному овиді України характеристична під цим оглядом.

Протягом 21 року свого правління гетьман показав себе талановитим адміністратором і політиком, але не державо творцем. Та у 1708 році Мазепа здійснив вчинок, який 300 років викликав і викликає бурю емоцій і протилежних оцінок. Теофан Прокопович вважав: “Мазепа… не вдовольнившись всіма благами, забажав добути собі незалежність…” Маркіз де Бонак писав: “… він утомився від своєї вивищеності… і вирішив за краще бути рядовим у вільному краї, аніж головним управляючим України під п'ятою Москви”. О. Рігельман зазначив: «Він заключив союз зі шведським королем, щоб таким чином позбутися залежності від російського государя і утвердити своє положення в Україні як самостійного князя». М. Брайчевський вірив, що будь-які спроби пояснити поведінку гетьмана через особисті мотиви не мають сенсу. Олекса Мартос: “Він був друг свободи….” В. Шевчук: “… вчинок Мазепи з моральної точки зору - це самооборона від хижака”.

Звернемося до фактів, до безпосередніх свідчень реальних документів, і насамперед -- до тексту договору І. С. Мазепи з Карлом XII та його польськими союзниками (правда, цей договір дійшов до нас не в автентичних оригіналах, а в копіях 1710-- 1711 рр.).

Тут читаємо: „Україна обох сторін Дніпра з військом Запорозьким і народом Малоросійським має бути вічними часами свобідною від всякого чужого володіння... Союзні держави (Польща і Швеція -- М. Б.) ні під претекстом виручення її чи під яким-небудь іншим не мають претензій на абсолютну владу над Україною і військом Запорозьким, ні на ленну залежність чи якусь під власність, ані не мають брати з неї яких-небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі чи обсаджувати своїми залогами кріпостей українських, які були чи зброєю, чи трактатами здобуті від Москви. Не мають ставити нових укріплень в землях українських, ані іншим не позволяють. Мають Україну тримати в цілості і іншим не дозволяти якимсь чином внести. Цілість границь її, непорушність її, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій її свято мають заховуватися, аби Україна вічними часами свобідна тішилася своїми правами і вільностями без всякого ущербна”.

Такими є факти, і від них нікуди не дінешся.

Аж двадцять років Іван Мазепа мусив терпіти наругу, підлещуватися, догоджати деспоту-царю та його опричникам. Цар жалував розумного гетьмана, якого вважав своїм намісником на Україні: надав йому найвищий орден Андрія Первозданного, звання князя Священної Римської імперії, величезні земельні угіддя, дослухався його порад. Разом з тим Мазепа все більше переконувався, що в складі Російської держави доля України вирішена назавжди: вона |і вже ніколи не поновить своєї автономії чи державності, втратить мову й надбання національної культури, а український народ буде в історичній перспективі русифіковано.

Саме це й спонукало гетьмана зважитися на такий відчайдушний крок, як об'єднання зі шведською армією, на успіх якої у війні з Росією він покладав неабиякі надії.

Але, не виключено, що у відмові Мазепи від виконання союзницьких функцій по відношенню до Петра І були і особисті інтереси.

На першому місці слід поставити військовий успіх Карла ХІІ і реальну перспективу для Мазепи опинитися віч-на-віч з переможною шведською армією без жодної допомоги з російського боку.

По-друге, у 1707-1708 роках посилюються чутки і таємні перестороги гетьману, що цар його збирається замінити Меншиковим, а гетьманат ліквідувати, про що згадує Орлик. Про це також свідчать події у Жовкві у 1707 році, де гетьмана не було запрошено до царського столу. До цього також відноситься історія із нібито побиттям Мазепи царем по щоках, що теоретично могло статися.

На третьому місці, як мені здається, зіграла стара звичка, не тонути разом із потопаючим човном. Петро І був добрим правителем для Івана Степановича, не зважаючи на нестриманий характер, (так само як і Голіцин, і Самойлович, і Дорошенко), але його час, здавалося минув, і треба було орієнтуватися на нову зірку.

Серед інших причин дослідники називають також вплив найближчого оточення: І. Скоропадський, Горленко, Апостол, Ломиковський, Зеленко наполягали, щоб гетьман використав важке становище Москви для відокремлення. Але їх поведінка підчас подальших подій настільки відрізняється від їх попередніх слів, що мимоволі, починаєш підозрювати старшину у нещирості та бажанні спровокувати гетьмана до виступів проти царя.

У будь-якому разі від самого початку стало ясно, що змінювати табори одному набагато легше, ніж усій країні разом. Мазепі нічого не вдалося підготувати для гідного наступу на Петра І. Більша частина українських військ була розкидана в різних містах. Виступ гетьмана проти царя був несподіваний не лише для простого населення та козаків, але й для більшості офіцерського складу гетьманських військ. Невідомо чому залишив власну столицю, невідомо чому порадив Карлові йти на Новгород-сіверська. На власній території не зміг забезпечити союзникам надійних квартир і провіанту. Звичайно, Мазепі було б важко, не викликаючи підозри готувати виступ проти Петра, але, не готуючись, виступати міг лише авантюрист, ким старий гетьман можливо і був.

Висновки

Я схиляюсь до думки І.Борщака, що Мазепа може спокійно стати на суд історії й за наслідки свого задуму. З своєї могили він може сміло сказати: „Наслідки мого задуму, не зважаючи на Полтаву, були корисні для України”. Так, бо без Мазепиного задуму цар усе одно знищив би українську автономію, й не з меншим, а може, з більшим терором. Але на Україні тоді не залишилося б традиції збройної національної революції, а світ не дізнався б про кінець української козаччини, як не дізнався про кінець Донщини або навіть Грузії. Піднісши прапор революції свідомо й сформулювавши її програму, Мазепа відсунув кінець української автономії на сімдесят років і кинув назавжди в українські маси незалежницьку традицію, скроплену кров'ю. А зв'язавши свій задум із могутньою тоді Швецією, водночас ворогом і Москви й Варшави, Мазепа кинув на цілий світ гасло, яке так геніально сформулював Вольтер: діяльність Мазепа погляд

„Україна завжди прагнула бути вільною”.

Мазепинські ідеї, школа його виховання породили унікальний документ думки XVIII ст., значення якого виходить далеко за межі України. За 80 років до початку Великої французької революції у Конституції П. Орлика 1710 року було проголошено ті ж принципи гуманізму і демократії, до яких Європа йшла ледь не ціле століття. Тому-то й Вольтер перейнявся такою повагою до Мазепи, тому-то ім'я великого гетьмана -- на Україні недарма ходило прислів'я „Від Богдана до Івана не було гетьмана” -- вічно залишиться на скрижалях світової історії.

Список використаної літератури

1. Борщак І. “Іван Мазепа - людина й історичний діяч”. К., 1992.

Будзиновський В. “Гетьман Мазепа”. К., 1993.

Готвальд В. “Мазепа”. К., 1993

Мацьків Т. “Легенда й правда про Мазепу”К., 1993.

Шевчук В. “Іван Мазепа”. К., 1992.

Єнсен А. „Мазепа”. К., 1992.

Марочкін В. „Гірка чаша Івана Мазепи. Ж., 1989.

Іванченко Р. Коментар науковця // „Мазепа - людина і політичний діяч”.

Шашкевич Я. Ілько Борщак, історик // Борщак Ілько. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. Л., 1991.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Іван Мазепа та його державотворча діяльність. Діяльність до гетьманства. Політична діяльність гетьмана І. Мазепи. Доброчинно-меценатська діяльність Івана Мазепи. Зовнішньополітичні зв’язки Мазепи. Відносини гетьмана з Петром І. Стосунки з Карлом ХІІ.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 26.12.2007

  • Історія роду Мазепи. Життя та історія кар’єри Івана Мазепи, його походження з пропольської сім’ї, отримання досвіду в дипломатичній та воєнній справі за допомогою поляків. Державна діяльність гетьмана України Івана Мазепи, підтримання стосунків з Москвою.

    реферат [16,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Постать Івана Мазепи, напрямки її вивчення багатьма істориками різних часів. Негативне ставлення українського народу до Мазепи, його головні причини та наслідки. Соціальна та економічна політика гетьмана, особливості діяльності в галузі культури.

    реферат [12,8 K], добавлен 20.09.2011

  • Напрямки зовнішньої політики гетьмана та її вплив на розвиток українського народу. Взаємовідносини Івана Мазепи та російського царя. Основні аспекти внутрішньої політики гетьмана. Передумови переходу І. Мазепи на бік шведів. Останні роки життя гетьмана.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 05.07.2012

  • Історична довідка про Івана Степановича Мазепу як найбільш відомого представника України. Дати життя та діяльності гетьмана. Особливості зорової поезії. Візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянського змісту "Дзвін гетьмана Івана Мазепи".

    презентация [1,6 M], добавлен 21.02.2016

  • Майже триста років, ім’я українського гетьмана Івана Мазепи не залишає до себе байдужим як істориків так і людей, взагалі далеких від історії. Його ім’я сьогодні викликає найрізноманітніші оцінки. Більше дізнайся і створи для себе свій образ Мазепи.

    сочинение [6,3 K], добавлен 22.09.2008

  • Вивчення основних аспектів державно-політичної діяльності українського гетьмана Івана Мазепи. Дипломатичні відносини з російським урядом та монархічними дворами Європи. Дії Мазепи по сприянню розвиткові економіки держави. Підтримка освіти та культури.

    презентация [713,2 K], добавлен 02.02.2011

  • Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Івана Мазепи. Позиції гетьмана у відносинах з Кримським ханством та Туреччиною. Україна в Північній війні. Криза українсько-московських відносин та переорієнтація Івана Мазепи на Швецію. Внутрішня політика.

    дипломная работа [132,5 K], добавлен 29.07.2013

  • Фігура гетьмана Івана Мазепи в історії України. Характеристика становлення І. Мазепи як гетьмана України. Героїчна боротьба за права та вільності України. Причини та загальні політичні умови укладення союзу з Швецією. "Помста Петра" за "зраду" Мазепи.

    реферат [46,1 K], добавлен 14.03.2011

  • Неоднозначна історична постать Мазепа залишила незгладимий слід не тільки в історії України але і в історії всього світа. Походження І. Мазепи та його рід. Іван Мазепа як культурний діяч. Бароковий універсум Івана Мазепи.

    реферат [19,4 K], добавлен 18.03.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.