Народження і функціонування козацької держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

визвольна війна хмельницький переяславська рада

Українське козацтво... Україна - козацька земля... Ці крилаті вирази не слід сприймати лише як красиву поетичну метафору. Це - тісно взаємопов'язані поняття, об'єктивна даність, обумовлена специфікою суспільно-політичних реалій XVI - XVIII ст.

Уперше термін «козак» згадується в Початковій монгольській хроніці (1240р.) У конкретно-історичних умовах тогочасся козацтво, по суті, перехопило естафету національної державної традиції, що перервалася після сходження з політичної арени Київського та Галицько-Волинського князівств, феномен цього явища полягав у тому, що вперше в історії не лише України, а й Європи державотворча функція перейшла до рук стану, який не складав собою верхівки тогочасного традиційного суспільства. Відтепер через призму діяльності козацтва, через його політичну культуру, переломлювалися всі життєво важливі аспекти існування українського народу - соціальний, економічний, політичний, духовний. Фактично Запорізька Січ була козацькою республікою і стала початковим етапом у формуванні української державності. Своєрідна за структурою військово-адміністративна влада мала можливість виконувати різноманітні внутрішні і зовнішні функції,властиві державному утворенню. У кінці XVI століття козацтво виділяється в окремий суспільний стан в Україні,стає значною військово-політичною силою,центром національно-визвольного руху, ядром української державності. Визвольна війна 1648-1654рр. стала переломним моментом у житті українського народу, круто змінивши його долю.

Народження Української держави

У вкрай несприятливих умовах іноземного панування,політичної роздробленості українських земель,жорстокого соціального та національно-релігійного гноблення український народ знайшов сили для створення держави,яка мала етнічні українські риси і демократичну форму організації влади. Ця доленосна для України мета була досягнута під безпосереднім керівництвом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни,що розпочалася 1648 року. Частина національної держави проіснувала на теренах Лівобережжя на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х років XVIII століття.

Козацтво стало керівною і провідною рушійною силою визвольної боротьби,ядром української армії. Наслідком національно-визвольної війни стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави. Істотними були і її соціально-економічні наслідки, обумовлені відповідною економічною політикою Б. Хмельницького. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників:традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності.

Нова українська держава створювалася на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво. І вже в лютому 1649 року під час переговорів із королівським посольством у Переяславі гетьман вперше висунув чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї створення Української суверенної держави:

· Він обґрунтував право українців на власну державу в етнічних межах їх проживання;

· Проголосив незалежність утвореної в ході визвольної боротьби Української держави;

· Сформулював положення про соборність Української держави і представив її як спадкоємицю традицій та культури княжої доби Київської Русі.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б.Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною -- від ідеї козацького автономізму, до створення суверенної незалежної держави.

Польський уряд не сприйняв ідею української державності і сподівався ціною окремих поступок поставити Україну в свою залежність. Єдине,про що домовилися обидві сторони на переговорах,так це перемир'я і встановлення демаркаційної лінії між українськими і польськими військами по р. Горинь.

Розбудова Української держави

На українських землях,що опинилися у сфері впливу Б.Хмельницького(Київське,Чернігівське,Брацлавське воєводства,східні райони Волинського і Подільського воєводств) продовжувався процес формування Української держави. На жаль,поза межами цього процесу залишився західний регіон. Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запорозької Січі. Формування української держави відбувалося в умовах війни,тому для виконання державних функцій використовувалась перевірена на практиці військово-адміністративна,полково-сотенна організація козацтва. Правове оформлення українська державність отримала в Зборівському (1649 рік) та Білоцерківському (1654 рік) договорах Богдана Хмельницького з Польщею. Під час зародження гетьманської держави юридично український народ і його територія залишалися під управлінням польського уряду і короля. Це викликало обурення широких народних мас, криючи в собі неминучість нових повстань і воєн. До того ж татари по дорозі в Крим, маючи дозвіл короля, захопили у неволю десятки тисяч українців, палили села й міста. Умова з королем під Зборовом називалася «декларацією» королівської ласки козацькому запорозькому війську. Хмельницький зі старшиною не наважились сповістити людей на чім вони погодились з королем Польщі. Тому простий люд думав що Хмельницький дав дозвіл татарам брати невільників і за це його кляли. Про Б.Хмельницького склали таку пісню :

Бодай тебе,Хмельниченьку,перва куля не минула,

Що велів Орді брати дівки й молодиці.

Парубки йдуть гукаючи,а дівчата співаючи.

А молоді молодиці старого Хмеля проклинають…

Бодай тебе,Хмельниченьку,перва куля не минула,

А друга устрелила у серденько уцілила.

Побачив він що люди ніяк не пристануть на те,що Польща над ними панувала,тому й не оповіщав людей на чому стала згода. А умови Зборівського договору стали на тім:

1. Козаків реєстр мав бути 40 тис.;

2. Влада гетьмана поширювалася на Київське,Чернігівське і Брацлавське воєводство;

3. Державні посади мають обіймати тільки православні;

4. Хто не вписаний в козацький реєстр мав бути послушним своїм панам.

Богдан Хмельницький, козацька старшина і козацтво на Зборівський договір дивилися як на тимчасову угоду і намагалися будувати нову державну організацію, а також розгорнули широку дипломатичну діяльність, спрямовану на зміцнення свого становища. У цій дипломатичній боротьбі Україна виступала як суб'єкт міжнародного права. Договір створив умови для формування української державності.

Фактична влада перейшла в руки Запорізького Війська. Військовий штаб гетьмана, генеральна старшина, набрав функцій кабінету міністрів і зайнявся організацією держави. Цілу територію поділено на полки і сотні,військові старшини виконували також функції цивільної влади. Всі суди набрали козацького характеру. Всі податки і данини, що належали польській владі, надходили тепер до військового скарбу. Не в'яжучися формальною приналежністю до польської держави, Хмельницький повів широку дипломатичну діяльність за кордоном. Так поступово йшла вперед будова Української Держави -- на тій базі, яку забезпечував зборівський договір.

Козацька старшина в цей момент цілком щиро спирала свою політику на зв'язки з Польщею; вона уявляла собі, що козаччина зможе осягнути свій повний розвиток у Речі Посполитій, якщо тільки король скріпить свою владу, буде «самодержцем» і не допускатиме до впливу магнатів,-- козаки все ще вірили в добру волю короля. Тому Хмельницький утримував поправні відносини до Польщі і лояльно виконував постанови зборівського миру. В першу чергу почав складати реєстр Запорізького Війська. Шляхта не втрачала надії, що усунене з реєстру селянство вернеться під панську владу, і польський уряд особливо натискав на проведення цієї постанови. Адам Кисіль, що став київським воєводою, всіма способами намагався переконати козацьку старшину, що й для неї краще буде, як «козаки будуть воювати, а мужики орати». Але проведення реєстру спричинило небезпечну кризу в козацькій державі, бо селянство не хотіло зрікатися військових прав і підняло грізний бунт. Ще більше невдоволення викликала поява панів, що верталися до своїх земель і намагалися повернути свої давні домініяльні права.

Але на лояльність гетьмана Польща не відповіла рівною лояльністю і не поспішала виконувати зобов'язань зборівського миру. Православний митрополит не дістав обіцяного місця в сенаті, бо цьому спротивилося католицьке духовенство; не повернено православним спірних церковних маєтностей. Польський уряд не провів навіть амністії, яку запоручив учасникам повстання: багато повстанців покарано смертю. Це викликало Україні незвичайне обурення.

Форма правління

У ході повстання 1648 року почалася розбудова національної держави. Верховним органом влади в Україні стала загальнокозацька рада(Військова або Генеральна рада),в якій могло брати участь усе козацьке військо. На чолі держави стояв гетьман,який обирався Військовою радою. Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини(Старшинська рада),до якої входили генеральний обозний,суддя,писар,підскарбій,хорунжий,бунчужний.

Б.Хмельницький здійснював курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади і на встановлення спадкового гетьманату.

Сучасні історики В.Смолій і В.Степанков позитивно оцінюють політику Богдана Хмельницького,спрямовану на встановлення спадкового гетьманства,оскільки вона сприяла консолідації суспільства навколо державної ідеї, запобігала гострій міжусобній боротьбі за владу.

Функціонування держави: Адміністративно-територіальний устрій

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км 2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави, на яку поширювалася влада гетьмана, поділялася на полки,полки на сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою і змінювалась в залежності від обставин ( у 1649 р. їх налічувалося 16, у 1650 р. - 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові і адміністративні функції здійснювала також полкова старшина:полковий писар,обозний,суддя, осавул,тощо. Полки ділилися на сотні, на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділилися на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Центральне місце в системі органів нової влади посідав гетьман,яким з 1648 р. був Б. Хмельницький. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти -- універсали. Йому належала вища військова,законодавча,виконавча і судова влада.

Судова система

На українських територіях діяло козацьке звичаєве право,зберігали силу норми Литовських статутів,магдебурзьке право. З'явилося нове джерело права - гетьманські універсали,обов'язково для всього населення України. Найвищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд, на місцях якого діяли козацькі суди,які мали значення загальностанових судів. Незмінним залишалося міське судочинство.

Гетьманські універсали захищали купецтво, надавали їм певні права та привілеї, обмежували і навіть звільняли їх товари від внутрішніх мит. Усе це сприятливо впливало на розвиток товарно-грошових відносин та формування внутрішнього ринку. Дуже важливим фактором цих процесів було надання права торгівлі усьому населенню без обмежень.

Приділялася увага й зовнішній торгівлі, зміцненню зовнішньоекономічних зв'язків. З метою залучення в Україну іноземних купців Б. Хмельницький звільняв їх від ввізного та вивізного мита. Щоправда, у більш мирні часи ці пільги було відмінено, імпортні та експортні мита становили 2 % вартості товару. І хоча цей тариф не був високим, він давав значні надходження до державного скарбу. Високим митом обкладалося й вивезення дорогоцінних металів, а от ввіз їх був звільнений від мита. Платили іноземні купці мито й за транзит товарів через Україну.

Найважливіші військово-політичні питання мала розв'язувати військова рада,в якій могло брати участь все військо.

Система органів публічної влади мала три рівні -- генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. До генеральної старшини входили : обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний -- з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий). Містами й селами управляли отамани. У великих містах з магдебурзьким правом, управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих -- отаманами. Центром гетьманського правління став Чигирин.

Фінансова система

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було введено посаду гетьманського підскарбія, який опікувався бюджетною сферою, контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків. Власне, питанням фінансової політики надавалося великої уваги. У надзвичайно тяжких умовах тривалої війни гетьманській адміністрації вдалося забезпечити відносно задовільне фінансове становище України. Для цього вона протягом тривалого часу вишукувала постійні джерела фінансових надходжень, організовувала фінансовий апарат, намагалася виконати бюджет з перевищенням доходів над видатками і забезпечити обіг повноцінними грошима.

Доходи державного скарбу забезпечувалися за рахунок «податних станів» -- селян, міщан, частково козаків. Козацька старшина, православне духовенство, українська шляхта податками не обкладалися. «Податні стани» платили цілий ряд податків: стації -- податок на утримання війська; «подимний» податок (від «диму», тобто садиби). Міщани до того ж сплачували податки на місцеві потреби з торгів, перевозів, «хлібів усяких», воскобоєнь, від продажу напоїв, за користування торговими рядами, крамницями, із заїжджих дворів тощо. Особливе мито -- «показанщина» -- збиралося з усіх тих, у тому числі й козаків, хто виробляв алкогольні напої.

Крім цих податків, основними джерелами фінансових надходжень були:

Земельний фонд гетьманського управління, частина якого продавалася, а гроші йшли на поповнення скарбу.

Промисли, винокурні, шинки, млини, які здавалися в оренду.

Митні збори від зовнішньої торгівлі.

Податок за користування судом і ратушею, штрафи.

Збирання податків забезпечувалося достатньо дійовим фінансовим апаратом, який було створено. Сам гетьман був організатором військового скарбу та управляв ним. На рівні полків і сотень їх уряди також здійснювали керівництво фінансами. Загальна сума доходів військового скарбу перевищувала 2 млн. польських злотих, що майже покривало державні видатки.

Розвиток товарно-грошових відносин у зв'язку з розгортанням торгово-промислової діяльності, зростання грошової ренти, необхідність сплати населенням податків грошима, воєнні та інші державні видатки потребували все зростаючої грошової маси, але грошей в обігу було недостатньо. Саме це й викликало необхідність обмеження вивозу з країни дорогоцінних металів.

В Україні в обігу спочатку були польські монети, але згодом, особливо після 1654 р., стала помітною тенденція до зростання російської монети. Існує версія, що ще у листопаді 1649 р. Б. Хмельницький розпорядився карбувати в Україні власну монету. Один з російських дипломатів того часу Г. Кунаков повідомляв свій уряд, що «в Чигирине, де учинил Богдан Хмельницкий мызну и деньги делают; а на тех новых деньгах на одной стороне меч, а на другой стороне его, Богданово, имя». В іншому документі (від 1652 р.) говориться, що Б. Хмельницький привласнив собі права польського короля, бо розпочав карбувати власну монету.Застосування Б. Хмельницьким принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивезення коштовностей, установлення захисних мит, пільги місцевим підприємцям і купцям свідчили про наявність елементів меркантилізму в його економічній політиці. Здійснення цієї економічної політики закладало тенденції до формування нової економічної структури з вільними товаровиробниками-власниками, конкуренцією, розгалуженим внутрішнім ринком і міжнародними торговельними зв'язками, а в кінцевому підсумку до зростання ролі України у міжнародному поділі праці.

Національна армія

Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале («покозачене») селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар,Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100-- 150 тис. осіб. За військовою організацією й тактикою українська армія була однією з найкращих у Європі XVII століття.

Українська держава доби Хмельниччини, сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя -- демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм:

-- функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся «чернь», тобто все військо;

-- виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;

-- відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам «покозачитися» і стати частиною привілейованої верстви -- козацтва.

З часом, коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії (домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби,всевладдя та свавілля мас), під впливом Б.Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були:

-- поступове обмеження впливу «чорних» рад та витіснення їх старшинською радою;

-- зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

-- домінування командних методів управління в державному житті;

-- встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.

Соціально-економічна політика

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648 р. тісно переплелася з національно-визвольною і фактично переросла в Селянську війну. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Соціальна структура населення включала в себе п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство. До привілейованих верств населення належали українська шляхта,козацька старшина,вище православне духовенство та міська знать.

Умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651) договорів тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток Селянської війни. Лише після перемоги в битві під Батогом (1652) на території Української держави були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти. На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати крупним землевласником. Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити виникнення нових соціальних конфліктів і як міг гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти. Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією,Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Гетьманщину визнали Венеція,Волощина,Швеція,тощо.

Пошуки Богданом Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради. Широкі міжнародні контакти гетьмана яскраво ілюструють донесення посла австрійського цісаря, який на початку 1657 року застав у гетьманській столиці Чигирині одночасно акредитованих при Хмельницькому та спеціально направлених до нього послів. Там були посли: австрійський, два шведських, два князі Ракоші, турецький, татарський, три з Молдови, три з Волощини, польського короля, польської королеви, литовський і тільки-но прибулі московські посли.Звичайно, послам Москви не подобалася така активна й незалежна зовнішня політика українського гетьмана, протидіяти якій вони були не в змозі. Проте намагалися впіймати Хмельницького за руку й запропонували генеральному писареві Виговському видати їм дипломатичні документи гетьманської канцелярії. Виговський змушений був надати в розпорядження московських послів 9 листів і список. Мабуть, при досить активній зовнішній політиці навряд чи дипломатичний архів гетьманської канцелярії обмежувався такою мізерною кількістю документів. Очевидно, щоб не дратувати гусей, а може, й порадившись з гетьманом, Виговський віддав непроханим гостям найменш важливі експонати дипломатичного архіву. Про значущість для московських гостей цих документів свідчить хоча б те, що їх надіслали негайно до Москви. З їхнього змісту ми дізнаємося про міжнародні зносини Хмельницького з Фрідріхом-Вільгельмом, бранденбурзьким курфюрстом, зі Швецією, Угорщиною, Молдовою, Волощиною, Польщею, Кримом, Туреччиною тощо.Для підтримання зовнішніх зносин потрібні були не абиякі кошти. Прибутки від мита й оренди виробництва спиртних напоїв в Україні становили 100 тисяч червоних золотих щороку. Тоді існував звичай, за яким закордонні посольства утримувалися коштом українського уряду. Отож видатки на зовнішню політику були великі.Неабияке значення для оцінки договору 1654 року мають погляди сусідніх держав на нього, а також на міжнародне становище України. Під час переговорів з іншими країнами Польща лякала їх могутністю України, трактуючи її як самостійну державу. Про це попереджували кримського хана. А семигородського князя польські дипломати лякали тим, що Хмельницький за певного розвитку подій може стати монархом над усіма руськими землями й матиме 100-тисячну армію. Французький часопис «Газет де Франс» писав 21 березня 1654 року, що Хмельницький погодився на протекторат московського царя з метою знайти для Польщі ще одного ворога. Цей протекторат сусіди вважали чистономінальним, бо інакше не змогли б собі дозволити такої розкоші -- вести зовнішню політику із залежною, васальною державою як із самостійною. У договорах, листах, нотах гетьман підписувався як самостійний незалежний володар суверенної країни.

Формувалась і нова соціальна структура. У 1648 р. вона значно оновилася. По-перше, більшість селян покозачилися, стали вільними і вже не виконували феодальних повинностей; по-друге, на чільне місце в житті суспільства виступило козацтво, чисельність якого різко зросла; по-третє, феодали втратили панівне становище, покинули свої маєтки або були знищені. До того ж землі польської та української шляхти, католицької церкви та державні (королівські) шляхом займанщини почали переходити до рук повсталих. Однак значна їх частина перейшла до Скарбу Війська Запорозького й ними розпоряджався гетьман. Було ліквідовано кріпосництво; історики підкреслюють, що розпочалося становлення державно-феодальної власності на землю, і селяни ставали не власниками, а володільцями (користувачами) землі. Досвід Запорозької Січі у справі політично-адміністративного керівництва державою розвивався і змінювався. Все рідше збиралася Генеральна (Чорна) рада. Все більше влада зосереджується в руках старшинської ради, до якої входили генеральні старшини, полковники та соратники гетьмана. Поряд з цим помітною була і тенденція до зміцнення особистої влади Богдана Хмельницького. Цьому сприяли складні умови, а також сприймання українським народом особи гетьмана як носія верховної ідеї національної державності та її керівника. Недарма в істориків виник термін, що стосується необмеженої влади Хмельницького -- «гетьманське самодержавство».

Висновок

Будівництво нової козацької держави вимагало перш за все проведення адміністративного поділу території і формування центральної та місцевої адміністрації.

Командний склад обирався із найталановитіших організаторів. Іноді їх призначав гетьман. Українська держава будувалася під керівництвом Богдана Хмельницького. Гетьман на початку 1649 р. сформував національну державну ідею і розробив принципи будівництва Української держави. При цьому він неодноразово підкреслював, що йому, як володарю України, належить право на політичну спадщину Київської Русі, на формування в її межах території України. В процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. Козацька держава мала військову організацію і структуру. Навіть назва -- Військо Запорозьке -- на довгий час стало офіційною назвою української козацької держави. Такий військовий адміністративно-політичний лад диктувався умовами війни і традиціями запорозького козацтва. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію. Судова і фінансова системи вирізнялись високим рівнем розвитку. Влада була зосереджена у Старшинської ради,також помітною була тенденція до зміцнення особистої влади Б.Хмельницького.

Список використаної літератури:

1. Світлична В.В. Історія України К.: Каравела,2009

2. Україна - Козацька Держава. Ілюстрована історія українського козацтва у 5175 фотосвітлинах - К.: Емма 2004

3. Овсій І.О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посібник. К: Либідь, 2002.

4. Українське козацтво: Мала енциклопедія ред.кол.: Ф.Г. Гурченко, С.Р. Лях, С.Ф. Плецький та ін. - К. : Ґенеза;2002.

5. В.Д. Мирончук, Г.С. Ігошкін Історія України: навч. посіб.- К.:МАУП,2002.

6. Крип'якевич І.П. Історія України Л. :Світ,1990

7. Білоцерківський В.Я. Навчальний посібник - К.: Центр учбової літератури, 2007.

8. А.І. Зякун. Історія України: навчально-методичний посібник - Суми: ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008.

9. Мельник Л.Г., Гуржій О.І. Демченко М.В. Історія України : курс лекцій,К.:Либідь,1991

10. Баран В., Грицак Я., Зайцев Ю. Історія України Л.: Світ,1998

11. Бойко О.Д. Історія України К.: Академвидав, 2008

12. Драгоманов М. Про українських козаків, татар та турків - К.: Дніпро, 1991.

13. Тимочко Н.О. Економічна історія України: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005

14. Греченко В.А., Лебедєва С.Л., Губіна С.Л. Історія України. Комплексний довідник,Х.: Торсінг плюс,2009.

15. Грушевський М.С. Історія України,К.:Либідь,1992

16. Історія України. Комплексний довідник Х.:Весна,2010

17. Орест Субтельний. Україна: Історія. К.: Либідь, 1993

Размещено на Allbest.ru