Розкриття деяких питань з економічної історії

- репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими;

- було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії;

- особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку);

- був збільшений робочий тиждень, а заробітна плата на 35% менша від довоєнної;

- надання 3,9 млрд. доларів США “стартової допомоги” згідно з планом Маршалла, надходження 32% коштів з федерального бюджету;

- заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки);

- великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку;

- можливість у 50-х роках робити грошові заощадження, не маючи військових витрат.

Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Англії, Франції та Скандинавських країн разом взятих.

Визнаним архітектором німецького “економічного дива” був Л.Ерхард, міністр економіки в уряді К.Аденауера. Він разом з групою економістів - неолібералів створив теорію “соціального ринкового господарства”, в якій вдало поєдналась особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання:

- держава повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін;

- забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників;

- для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики;

- втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави недопустима.

Ца теорія стала основою економічної політики західнонімецького уряду в наступні десятиліття.

Японія. Економічне диво в цій країні розпочалося в 1948 році, а до початку 1953 року вона досягла довоєнного економічного рівня. Протягом 1952 - 1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%, обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. До 70 років Японія утвердилася, як могутня промислова держава.

Що ж цьому сприяло?

- американською окупаційною владою було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію;

- було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни;

- проведено американськими фінансовими радниками реформу податкової системи, були зменшені податки на підприємницьку діяльність;

- встановлювався твердий обмінний курс ієни;

- в 1946 - 1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння, держава викупила у поміщиків і продала селянам 80% всіх с/г угідь;

- американська допомога, стабілізаційна лінія Дж.Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, оновленню обладнання, створенню нових виробництв;

- в березні 1952 року набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва, згідно з яким підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування;

- японці використовували зарубіжні досягнення, закуповуючи патенти і ліцензії на наукові відкриття, передові технології і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, отримували величезні прибутки. У другій половині 50-х років масовим стало виробництво нейлону, транзисторних приймачів, у 60-70-х роках - аудіо стереосистем, відеокамер, відеомагнітофонів, у 80-х роках - комп'ютеризованих робіт, мікросхем на кремнієвих кристалах (чіпи);

- головним чинником зростання є наполеглива праця більше, ніж 120 мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, високий патріотизм;

- ефективною виявилась в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізм), за якою плата щорічно зростає і залежить від віку і стажу.

Японія імпортує сировину з держав, що розвиваються, за низькими цінами, а готову продукцію вивозить до США, Канади, Австралії, країн Європи.

8. В чому полягає суть реформ М.Хрущова в галузі промисловості?

У 1957 р. розпочалися реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - ради народного господарства (раднаргоспи).

Організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротились безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривались сотні дрібних виробництв, які дублювали одне одного на підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі використовувались для виробництва нової продукції. Прискорився процес технологічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960 pp. було введено в дію в 3 рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п'ятирічку. Відбулось істотне скорочення адміністративно-управлінського апарату.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося. Підприємства замість дрібної опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла та і не могла дійти, бо не була навіть зорієнтована на це.

Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати.

Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень.

Реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п'ятирічки. Однак визнавати це і вносити необхідні корективи не стали. Було знайдено інше рішення: замінити п'ятирічний план 1956-1960 pp. на семирічний 1959-1965 pp. Тоді "нестача" перших років п'ятирічки покривалась би новими планами.

Семирічний план був прийнятий на XXI з'їзді КПРС. На з'їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у "період розгорнутого будівництва соціалізму". Ставилось завдання - в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років.

Але підвищення цін, поява нових дефіцитів були відображенням наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Після 3-4 років сприятливої кон'юнктури у промисловості темпи її зростання почали сповільнюватись. Наростали явища неузгодженості, порушувались господарські зв'язки. Сповільнився технічний прогрес.

Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, - до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно - до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.

9. Визначити основні причини застійних явищ в економічному житті 70-х - І пол. 80-х років

1971--1985 pp. Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими чинниками, стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічного розвитку. Він здійснювався переважно екстенсивно. З 1960 по 1985 р. основні фонди зросли в 7 разів, а вироблений національний дохід -- лише в 4 рази. Поступово вичерпувалися вільні ресурси, передусім трудові, або суттєво дорожчали (добування і транспортування корисних копалин). Темпи економічного зростання СРСР швидко знижувалися. Так, середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили (%): 1966--1970 pp. -- 8,5; 1971--1975 pp. -- 7,4; 1976--1980 pp. -- 4,4;, 1981--1985 pp. -- 3,6, а національного доходу відповідно 7,2, 5,1, 3,8 і 2,8. На початку 80-х років радянська економіка ввійшла в смугу стагнації. У натуральному вираженні рівень виробництва в ряді галузей не лише не збільшувався, а навпаки, знижувався. Фактично призупинилося зростання продуктивності праці. Згортання економічної реформи і поворот до попередньої господарської практики, проголошений "контрреформою" 1979 p., не змогли цього відвернути.

Значний деформуючий вплив на народне господарство СРСР справляло масштабне нарощування воєнних витрат. Внаслідок перенапруження радянської економіки, а також тому, що США в другій половині 60-х -- першій половині 70-х років загрузли в кровопролитній і дорогій війні у В'єтнамі, було досягнуто воєнно-стратегічного паритету зі США. Однак гонка озброєнь тривала, і в 70--80-х роках ВПК практично "підім'яв" під себе всю радянську економіку. За оцінками західних фахівців, воєнні витрати становили близько 1/4 ВВП, що в багато разів перевищувало відповідні показники США, а тим більше інших західних країн. На воєнні потреби прямо або непрямо працювало до 80 % машинобудування країни. Мілітаризацію радянської економіки і фінансової системи ще більше посилила війна СРСР в Афганістані в 1979--1989 pp. Щорічні витрати на неї оцінювалися в 3--4 млрд рублів. Як наслідок, радянське народне господарство не витримало колосальних воєнних навантажень.

Радянський уряд намагався підтримувати видимість благополуччя за рахунок збільшення розпродажу природних ресурсів. Сприятливі умови для цього утворилися внаслідок освоєння нафтових та газових родовищ Західного Сибіру, а також кількаразового стрибка світових цін на енергоносії в середині 70-х років. За оцінками економістів, СРСР лише в 70-х роках отримав 180 млрд "нафтодоларів", які було витрачено не на розв'язання гострих структурних проблем радянської економіки, а на воєнні потреби, закупівлю продовольства, товарів масового попиту та на інші поточні потреби. Лише закупівлі зерна за 70-ті роки зросли більш ніж у 10 разів (1970 р. -- 2,2 млн т, 1980 р. -- 27,8 млн т, 1985 р. -- 44,2 млн т).

Основні причини відставання були такі:

1. Невирішення питань радикалізації системи стимулів до праці. Незважаючи на деяке посилення матеріальної заінтересованості робітників та службовців і підвищення ролі економічних важелів в управлінні підприємствами, радикальної перебудови господарського механізму на практиці не було здійснено. Як наслідок, у СРСР на повну силу працював лише кожний третій робітник.

2. Слабка сприйнятливість соціалістичної економіки, яка базувалася на централізованому директивному плануванні та управлінні, до НТП. Середньорічний приріст використаних у виробництві винаходів і раціоналізаторських пропозицій неухильно скорочувався: у 50-х роках він становив 14,5 %, у 60-х -- 3, а в 70-х -- 1,8 %. У виробництво впроваджували лише 1/5 винаходів. Отже, виявилася протилежність в освоєнні досягнень НТР на попередньому і поточному етапах НТР. Досягненнями першого етапу НТР СРСР загалом зміг успішно скористатися завдяки великій концентрації ресурсів на порівняно небагатьох передових напрямах. Другий етап НТР, який розпочався в 70-х роках з винаходом мікропроцесорів, масовою комп'ютеризацією і різким розширенням "фронту" і темпів наукових та технологічних відкриттів, радянську економіку майже не зачепив. Трохи краще складалася ситуація у воєнних галузях, які в нових умовах також виробляли зброю, але вони все більше залежали від загального технологічного рівня народного господарства, від ефективності економічного механізму.

3. СРСР, як і раніше, розвивався в межах індустріального суспільства з опорою на традиційні галузі, тоді як провідні країни Заходу в 70-х роках почали перехід до нового постіндустріального або інформаційного суспільства. Воно характеризувалося різким посиленням ролі нематеріального виробництва, особливо освітньої галузі, згортанням традиційних галузей промисловості, переходом до ресурсозберігаючих та наукомістких технологій, до індустріалізації споживання. У 1985 р. в США майже кожна п'ята сім'я мала персональний комп'ютер, 3/4 населення працювало у сфері послуг. В СРСР у галузях нематеріального виробництва працювало менш як 27 % працівників.

4. Моральний знос і технологічне старіння вітчизняного устаткування в провідних галузях промисловості. При перевірці в 1979--1980 pp. технічного рівня майже 20 тис. видів вітчизняних машин та устаткування з'ясувалось, що не менш як 1/3 з них потребувало зняття з виробництва або докорінної модернізації. На середину 80-х років більш як 1/2 парку виробничого устаткування мало знос, що перевищував 50 %. За міжнародними мірками економіка СРСР, за винятком сировинних галузей, була неконкурентоспроможною. Частка машин і обладнання в радянському валютному експорті становила близько 3 %.

5. Екстенсивний характер розвитку радянської економіки і наростання господарських труднощів різко обмежували можливість вирішення соціальних завдань. Зростання добробуту в 70-х -- на початку 80-х років швидко уповільнювалося. Житлове будівництво з другої половини 70-х років практично не зростало. Частка коштів союзного бюджету, що йшла на освіту й медицину, до 1985 р. впала нижче від рівня 1940 р.

6. Випереджаюче зростання грошових доходів населення (у 1970--1985 pp. середньомісячна заробітна плата збільшилася з 122 до 190 рублів) щодо пропозиції товарів і послуг загострило продовольчі труднощі, дефіцит товарів народного споживання. За рівнем споживання на душу населення СРСР посідав лише 77-ме місце у світі. Нерівномірний доступ до товарів та послуг через наявність розгалуженої якості та системи пільг, розподільників тощо значно збільшив розрив у рівні життя основної маси населення -- робітників, селян, інтелігенції -- і привілейованих прошарків, передусім партійної та державної номенклатури.

7. Значне відставання інфраструктурних галузей від основного виробництва. У легкій і харчовій промисловості (так звана група Б) було зосереджено тільки 10 % основних виробничих фондів. Тому в загальному обсязі промислової продукції систематично знижувалася частка предметів споживання, що в 1986 р. становила всього 24,7 проти 60,5 % в 1928 р. Це означало, що економіка не орієнтувалася на першочергове задоволення потреб людини. Велику частину промислової продукції було вилучено зі сфери товарно-грошового обігу, тому що засоби виробництва не продавали, а розподіляли.

8. Гіпертрофований розвиток ВПК -- мілітаризація економіки. Економічна віддача ВПК, на який витрачали величезні матеріальні, фінансові і трудові ресурси, була незначною. Діяльність цих підприємств потребувала величезних бюджетних асигнувань, а їхня продукція здебільшого складувалася. Навіть нові технології, які розробляли у ВПК, внаслідок засекреченості не надходили в інші галузі народного господарства і тому не справляли достатнього впливу на розвиток НТП у країні.

9. На початку 80-х років виникли труднощі в отриманні головної експортної сировини -- нафти, які доповнилися змінами кон'юнктури міжнародного нафтового ринку. Вичерпалися старі нафтопромисли. Погіршилися геологічні умови видобутку. Легкої нафти суттєво поменшало, а для добування важкої нафти необхідне спеціальне устаткування, однак для його виробництва не підготовували машинобудівну промисловість. Конкуренція і перехід до енергозберігаючих технологій у світі суттєво вплинули на ціни на енергоносії. Ціна на нафту впала, скоротилися валютні надходження в СРСР. Обсяг експортних надходжень у 1983 р. становив 91,4 млрд дол., а у 1985 р. -- 86,7 млрд дол.

Для подолання валютної нестачі вдавалися до зовнішніх позик і використовували золотий запас, який знизився з 2050 т у 1953 р. до 681 т у 1987 р. Зовнішній борг у 1987 р. становив близько 80 млрд дол. (Приблизно стільки заборгували і СРСР.) Країна заборгувала переважно фірмам та банкам за придбану промислову й сільськогосподарську продукцію. СРСР надавав кредити іншим державам для реалізації продукції свого ВПК, зокрема країнам соціалістичної системи (В'єтнаму, Кубі та ін.), але більшість з них належали до так званого третього світу (Ірак, Сирія, Єгипет, Ангола, Афганістан та ін.), валютна платоспроможність яких була надто низькою. Отже, якщо витрати держбюджету на погашення зовнішньої заборгованості збільшилися, то надходження із зовнішніх джерел зменшилися.

Протягом тривалого часу до початку 80-х років бюджет СРСР мав досить сталі показники структури доходів і витрат, не було дефіциту або він був невеликим і покривався, як правило, залишками бюджетних коштів на початок року. Доходи консолідованого бюджету були на рівні приблизно 48--50 % ВВП, витрати -- на рівні 47--49, перевищення доходів над витратами -- на рівні близько 0,5--1 % ВВП. При цьому до 80-х років дохід від зовнішньоекономічної діяльності становив приблизно 18--20 % доходу бюджету, а витрати на народне господарство -- 21--27 % витратної частини бюджету.

Усі названі причини зумовлювали погіршення державних фінансів, вели до зростання державного дефіциту. Його щораз у більших розмірах покривали за рахунок грошової емісії та зростання внутрішнього боргу країни. На цьому фоні зростала потреба в збільшенні державних асигнувань на добувні галузі народного господарства. Дотації, які становили 1/5 частини всіх бюджетних витрат, практично заохочували утриманство і безгосподарність промислових підприємств і колгоспів. Зростали понадпланові втрати від браку в промисловості та будівництві, недобудованого і призупиненого капітального будівництва, втрати від падежу худоби. У 1988 р. вони становили більш як 7 % бюджетних витрат (29 млрд рублів).

До створення економічних труднощів для Радянського Союзу доклали зусиль і країни, що входили до НАТО. Багаторічне протистояння двох воєнно-політичних блоків показало, що успіху в "холодній війні" можна досягти в економічній сфері, виявивши слабкі місця в економіці СРСР. Уряди країн НАТО вдавалися до заходів, метою яких було послаблення радянської економіки. Для цього організовували широкомасштабні кампанії для зниження на світовому ринку цін на нафту, обмеження експорту радянського природного газу, що призвело до зменшення надходжень у Радянський Союз зарубіжної твердої валюти. Введення США заборони на придбання Радянським Союзом нової промислової продукції та нових технологій, зростання воєнних озброєнь країн НАТО, підвищення їх технологічного рівня та вартості загострили ресурсну і технологічну кризу СРСР, викликали необхідність збільшення власних наукових воєнних досліджень. Усе це спричиняло подальше економічне виснаження країни. При цьому західні держави створювали умови, за яких зростали труднощі в отриманні Радянським Союзом зарубіжних кредитів.

Отже, у період 70-х -- середини 80-х років спостерігалося наростання кризи планово-розподільчої системи управління господарством. Держава не змогла призупинити падіння темпів виробництва, домогтися виконання встановлених планів випуску продукції, не зважаючи на зниження їхніх завдань у кожній п'ятирічці, перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку, хоча це неодноразово декларувалося, звільнитися від збиткових підприємств (їх частка в 1985 р. становила 40 % від загальної кількості), забезпечити зниження витрат матеріальних, енергетичних, трудових та інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції. Економіка залишалася слабко сприйнятливою до НТП, внаслідок чого СРСР "прогледів" другий етап сучасної НТР і технологічно значно відстав від провідних країн Заходу.

10. Показати здійснення приватизації в Україні в 90-ті роки ХХ ст. - поч. ХХІ ст.

В Україні приватизація розглядається як ефективний інструмент побудови ринкової економіки. Навесні 1992 року Верховна Рада України створила правові засади приватизації, прийнявши низку законів, які регулюють процес приватизації в державі.

Процес роздержавлення в Україні, починаючи з 1992 року, умовно можна розділити на три періоди.

1992-1994 рр. - приватизація державних підприємств у більшості випадків здійснювалась неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом.

1995-1998 рр. - період масової приватизації, яка здійснювалась переважно за приватизаційні майнові сертифікати та компенсаційні сертифікати і була спрямована на залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх підприємств та об'єктів малої приватизації, а також поклала початок підготовці до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

З 1999 року - період грошової приватизації переважно за індивідуальними процедурами.

З 1992 року після здійснення так званої “малої приватизації”до рук приватних власників перейшло більше 50 тисяч об'єктів промисловості, торгівлі, громадського харчування. Знайшли своїх покупців більш ніж 1300 об'єктів незавершеного будівництва. В ході масової приватизації майже 11 000 великих та середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства.

Станом на 1 січня 2000 року форму власності змінили 18111 державних підприємств, при цьому 11 450 підприємств приватизовані з глибиною не менше 70%, з яких 8 080 підприємств вже фактично не мають державної частки.

Фонд державного майна України накопичив значний досвід проведення конкурсних продажів, які є ключовим елементом індивідуальної приватизації. Так, в 1998 році, ФДМУ за результатами проведених конкурсів уклав 51 договір купівлі-продажу на загальну суму 304,2 млн.грн. Сумарні обсяги інвестицій згідно з укладеними в 1998 році договорами купівлі-продажу пакетів акцій ВАТ складатимуть 6356,6 млн.грн. та 7 млн. дол. США. ФДМУ виставлено до продажу 199 пакетів акцій 195 підприємств.

За результатами конкурсів, що відбулися протягом 1999 року, укладено 45 договорів купівлі-продажу пакетів акцій на загальну суму 247,6 млн. грн. Інвестицій за укладеними договорами передбачається внести на суму 804,9 млн. грн., а також 35,6 млн. дол. США.

Завдяки приватизації в Україні з”явився ринок цінних паперів. В країні працюють 9 бірж та 2 позабіржові торговельні системи та депозитарій цінних паперів, створений учасниками ринку - Міжрегіональний фондовий союз (МФС). З цього року депозитарій надаватиме учасникам ринку увесь спектр послуг, притаманний повнофункціональним депозитаріям розвинених країн по обслуговуванню знерухомлених цінних паперів та паперів, випущених у бездокументарній формі. Депозитарій в змозі забезпечити як поодинокі розрахунки (trade for trade settlements) між учасниками в режимі “поставка проти платежу”, так і гарантовані розрахунки (contractual settlements) з використанням взаємозаліку зобов”язань (неттингу).

Протягом 1995-1999 років через фондові біржі та торговельні системи ФДМУ було продано 2157 пакетів акцій. При цьому, якщо у 1995 році на біржах було продано лише 50 пакетів акцій, то у 1998 році їх кількість склала 762, а за 1999 рік продано вже 629 пакетів акцій. У 1997 році середня вартість проданого пакета акцій становила 114 тисяч гривень, у 1998 році вона зросла в 2,5 рази. У 1999 році середній пакет акцій, проданий на фондових біржах та ТС, коштував вже 474 тисячі гривень.

На тлі економічних реформ в Україні процес роздержавлення власності є чи не єдиним системоутворюючим фактором, що призвів до реальних позитивних зрушень у соціально-економічній ситуації в країні.

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким та швидким. Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою, збудованою на адміністративно-командних принципах. Україна не виключення з цього правила. Процес приватизації в Україні був, також, обтяжений певними політичними та соціальними факторами. Досвід реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, переводу її на ринкові рейки.

Тисячі підприємств, що вийшли з-під неефективного управління держави, припинили марно витрачати бюджетні кошти на підтримку свого існування і створили критичну масу приватних суб'єктів господарювання. Одним з позитивних наслідків приватизації є підвищення рівня самостійності підприємств у вирішенні всіх виробничих і соціальних питань.

Приватизовані підприємства разом з іншими суб'єктами господарювання недержавної форми власності забезпечують 2/3 всіх надходжень до зведеного бюджету країни.

Фонд державного майна України створено в 1991 році Постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 158 для здійснення державної політики в сфері приватизації державного майна. Перші органи приватизації в Україні -- Фонд, його регіональні відділення, Фонди, комітети, управління комунального майна було утворено в 1992 році.

В 1994 р. було прийнято Указ Президента України № 56 "Про єдину систему органів приватизації в Україні". Цим Указом фактично було сформовано сучасну систему органів приватизації. Фонд очолює Голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Практична діяльність Фонду державного майна України спирається на Програму приватизації, що приймається щорічно

Громадяни України мали можливість реалізувати своє право на приватизацію частки державного майна за допомогою майнових приватизаційних сертифікатів, подавши заявки на придбання акцій підприємств, що приватизуються через сертифікатні аукціони, яких було проведено близько 50. Сертифікатну приватизацію закінчено на початку 1999 року. Почався етап грошової приватизації, яка все більше й більше розгортається. Але, враховуючи подальший кризовий стан української економіки і низьку платоспроможність широких верств населення, а також здійснення приватизації в інтересах певних кіл, а не всього народу України, відсутність будь-яких результатів сертифікатної приватизації на кінець 90-х років, то в народі таку приватизацію справедливо назвали «прихватизацією».

Список літератури

1. Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. -- К.: Вікар, 1999.

2. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Економічна історія. Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2004.

3. Матеріали сайту http://www.ukrdzi.com

4. Матеріли сайту http://ebk.net.ua/Book/BookPravothnavstvo/Zmist.htm

5. Юшков C. В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі / АН України, Ін-т історії України, Археограф. комісія. Відп. ред. В. А. Смолій. -- К. : Наук. думка, 1992.

Размещено на Allbest.ru