Сергієчко Г. Я., Смолій В. А. Історія України. - К., 1993.

Солдатенко В. Українська революція: Історичний нарис. - К., 1999. - 976с.

Соловей С. Служити народові - то служити богові // Старожитності. - 1992. - Ч.4.

Солуха О. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. - США, 1973. - 382 с.

Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 - грудень 1918. - Київ - Філадельфія, 1995. - 493 с.

Степович Д. Іван Огієнко // Літ. Україна. - 1992. - 16 січня.

Степович Д. Іларіон ІІ: тернистим шляхом до зірок // Голос України. - 1997. - 29 травня.

Субтельний О. Україна: історія. - К., 1991. - 512 с.

Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка. - К., 1997. - 237 с.

Тимошик М. “Лишусь навіки з чужиною...”. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження: Наук. видання. - Вінніпег - Київ, 2000. - 548 с.

Тимошик М. Весь вік, весь труд віддав Україні // Пам'ять століть. - 1997. - №1. - С. 87-89.

Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і Українська Церква // Пам'ять століть. - 1998. - №2. - С. 95-105.

Тимошик М. Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї // Історичний календар на 1997 р. - Вип.3. - К., 1996. - С. 14-15.

Тимошик М. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і Українське відродження // Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. - К.: Либідь, 1999. - С. 7-61.

Тимошик М. Огієнко Іван Іванович // Укр. журналістика в іменах. - Вип.2. - Львів, 1955. - С. 154-157.

Тіменна З. Митрополит Іларіон (Огієнко) про церковну автокефалію як процес: Методологічний аспект // Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження: Наук. доповіді другої Всеукраїнської наук.-теорет. конференції. 18-19 лютого 1997 р. - Кам'янець-Подільський - Київ, 1997. - С. 67-68.

Українська Центральна Рада: Док. і матеріали: В 2-х т. - Т.2. 10 грудня 1917 - 29 квітня 1918 . - К.: Наук. думка, 1997. - 422 с.

Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції 1917 - 1920 рр.: В 4-х т. - Т.3. - Нью-Йорк, 1969. - 160 с.

Хіротонія професора д-ра Івана Огієнка на Холмську катедру // Слово істини. - Вінніпег, 1948. - Ч.4. - С. 14-15.

Франко І. Зібрання творів: У 50-ти тт. - Т.5. Листи 1895-1916. - К., 1996.

Шаров І. 100 видатних імен України. - К., 1999. - 504 с.

Шептицький А. - Огієнку І. 1 жовтня 1941 р. // Пам'ять століть. - 1998. - №2. - С. 95-96.

Шептицький А. Лист до українських православних ієрархів // Київ. старовина. - 1992. - №3. - С. 70-71.

Шептицький А. Лист до української православної інтелігенції // Пам'ять століть. - 1992. - №2. - С. 71-72.

Щеголев С. Н. Украинское движение, как современный этап южнорусского сепаратизма. - К., 1912. - 588 с.

Ярмусь С. Феномен Івана Огієнка (Митрополит Іларіон). - Київ - Вінніпег, 1998. - 26 с.

Додаток 1

План-конспект уроку

Тема: Діяльність І. Огієнка у галузі відродження української автокефальної церкви.

Мета:

За допомогою історичного матеріалу з'ясувати особливості розвитку української автокефальної церкви, роль І. Огієнка у її розвитку. Ознайомити учнів з різними поглядами на церкву урядового керівництва.

Вчити оцінювати, зіставляти, порівнювати окремі історичні факти. Вдосконалювати прийоми роботи з документами.

Виховувати повагу до історичного минулого народу, толерантне ставлення до інших народів, різних релігійних вірувань та поглядів, дружбу та повагу в учнівському колективі.

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання та раніше засвоєних знань

ІІ. Оголошення теми, завдань, способів діяльності, мотивація навчальної діяльності учнів

ІІІ. Сприйняття і усвідомлення учнями нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Процес духовного, національного відродження українського народу від року до року стає все повнішим, багатограннішим, всеохоплюючим. Із небуття, а точніше з спецфондів архівів широкому колу читачів повертаються сотні і тисячі раритетів минулого, які таять в собі величезний потенціал правди, гідності, самоусвідомлення і самоствердження кожного з нас як представника й достойної кращої долі нації, які були десятки літ під особливою увагою і забороною сталінського тоталітарного режиму.

Водночас відбувається надзвичайно болісний і суперечливий, але разом з тим такий одухотворюючий процес переоцінки, переосмислення драматичних подій і явищ тих часів. Відбувається також повернення багатьох імен духовних провідників української нації, діяльність і помисли яких були сфальсифіковані, перекручено, несправедливо оговорені або ж подано тенденційно чи засуджено радянською офіційною пропагандою.

Серед таких несправедливо забутих величних імен, які уособлюють собою хресний шлях українського народу до незалежності, демократичності, соборності, омріяний і вистражданий багатьма поколіннями українців, ім'я Івана Івановича Огієнка.

Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці і обов'язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви. Це справді універсальна і унікальна постать в історії України, надзвичайно обдарована, яка самовіддано і саможертовно керувалася виключно інтересами української нації, служила власному народу.

2. Доповідь учня на тему: „Формування суспільно-політичних поглядів Івана Огієнка”

3. Доповідь учня на тему: „Становище православної церква на початку ХХ ст.”

4. Групова робота

Учні класу об'єднуються в три групи (по рядах), з кожної групи вибирається один експерт (експерти сидять окремо). За розповіддю вчителя групи виділяють основні аспекти становища православної церкви та діяльності І. Огієнка.

Група А: період Центральної Ради

Вона схвалила націоналізацію церковного і монастирського майна без винагороди і викупу. Українізацію української церкви вважала Українська Національна Рада, що виникла в Петрограді на початку квітня 1917 р., справою “надзвичайної ваги”, бо рідна Церква, душа українського народу, що завжди була його найсильнішою стороною в часи всенародного лихоліття, під важким чоботом московських царів, зовсім втратила свою духовну силу.

Намагаючись реалізувати ідею “скласти проект установи при Генеральному секретаріатові особливого управління у справах віри, делегація Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР), зустрілася у грудні 1917 р. з головою Генерального секретаріату В. Винниченком, який заявив, що він як соціаліст церкви не визнає [63]. Після візиту до В. Винниченка депутатів церковних діячів звернулася у грудні 1917 р. на прийом з цього питання до Голови Центральної Ради Михайла Грушевського. Проте порозуміння з його боку ця депутація також не знайшла. На пропозицію Київської Всеукраїнської церковної ради призначити Івана Огієнка Генеральним секретарем ісповідань М. Грушевський відповів: „Обійдемося і без попів”. Офіційно своє ставлення до релігії Центральна Рада висловила в кінці грудня 1917 р. на засіданні Малої Ради такою резолюцією: “Державним нашим ідеалом є такий устрій, де релігія мусить бути приватною сферою життя, а тому утворення яких-будь адміністративних установ для тої справи було б віддаленням від ідеалу[66]. Тому-то за Центральної Ради не було створено Міністерства віросповідань.

Група Б: період гетьманату Павла Скоропадського

Ставлення до релігії гетьман П. Скоропадський чітко висловив у “Законах про тимчасовий державний устрій України”. У розділі “Про віру” підкреслювалося: “Передовою в Українській Державі вірою є християнська православна. Всі не приналежні до православної віри громадяни Української Держави, а також всі мешканці на території України, користуються кождий на кождім місці свобідним відправленням їх віри і богослужіння по їх обряду”[70]. Прийшовши до влади, гетьман створив Міністерство віросповідань, вважаючи релігію не приватною справою і надаючи їх суспільного, національного, політичного і державного значення.

Міністерство було створено на весні 1918 р. і проіснувало до кінця 1922 р. В різні часи міністрами цього міністерства були І. Липа, В. Зінківський, М. Воронович, К. Мирович. З 1919 по 1922 рік його очолював І. Огієнко. Програмою гетьмана для Української православної церкви була автокефалія. Відвідуючи 6 липня 1918 р. Всеукраїнський Церковний Собор, він наголошував на цьому так: “Щоб усі діла української церкви рішалися тут, у нас, в Україні”.

Група В: період Директорії

На кінець літа 1919 р. ситуація в УНР значно погіршилася, зростали непорозуміння в середовищі її керівництва, що викликало досить часті зміни уряду. Внаслідок чергової реорганізації уряду УНР восени 1919 р., з 15 вересня Міністром культів став Іван Огієнко. Обрання його на цю посаду затвердив С. Петлюра, а 14 жовтня І. Огієнко склав присягу на вірність Україні.

З призначенням Міністром ісповідань професора І. Огієнка активність державної влади в питаннях релігії і церковного життя значно зросла. Він розпочав свою діяльність з вирішення мовних проблем та українізації (дерусифікації) церковного життя.

Ставши Міністром ісповідань, І. Огієнко особливу увагу приділяв організаційній стороні справи в галузі церковно-релігійної діяльності. При очолюванім ним Міністерстві ісповідань було створено колегіальний дорадчий орган - спеціальна Рада міністерства.

Уже 18 вересня 1919 р., Огієнко звернувся до всіх Преосвященних єпископів і архієпископів в Україні з наказом, в якому читаємо:

“Ваше Преосвященство Милостивий Архіпастирю!

По закону Директорії Української Народної Республіки від 1-го січня 1919 р. державною мовою на Вкраїні єсть мова українська.

Тому:

Все діловодство по всіх церковно-державних установах, все діловодство й офіційне листування благочинних і приходських священників, всі записи метричні, всі резолюції і написи на офіційному листуванню повинно провадитися виключно державною українською мовою.

Всі написи на установах духовного відомства, на вивісках, бляшках, штемпелях і печатках, всі бланки метричні інших церковних документів повинні бути виключно українською мовою, і, де слід, з державним українським гербом.

Щоб подолати шалений опір антиукраїнськи налаштованих церковників, І. Огієнко розробив законопроект “Про інспекторів Міністерства ісповідань при духовних консисторіях”, який мав запровадити суворий контроль над діяльністю цих єпархіальних органів, які згодом було перетворені в Церковні Ради. За наполяганням міністра ісповідань 22 вересня 1919 р. було оголошено наказ Подільської Духовної Консисторії до духовенства про переведення діловодства на українську мову.

І. Огієнко як міністр ісповідань вживає заходів інституалізації УАПЦ та утворення її ієрархії на чолі з Церковним Синодом, на який покладався обов'язок ретельно стежити за чистотою Віри православної і за відродженням Української церкви. Створення його передбачалося декретом уряду УНР від 1 січня 1919 р.

І. Огієнко розробляв акти у справі визнання автокефалії Української церкви, зовнішніх зносин міністерства, зокрема з вселенським патріархом у Константинополі, з польською владою в справі призначення нею вікарного єпископа Володимира головою Православної Церкви в Польщі.

Експертна група

Заслуховує зроблену роботу кожної групи і оцінює її.

5. Доповідь учня на тему: „Польсько-швейцарський період еміграції в діяльності Івана Огієнка (1920-1947 рр.)”

ІV. Підведення підсумків уроків

V. Домашнє завдання

Написати твір мініатюру на тему: „Внесок І. Огієнка в утвердження автокефалії УАПЦ”. Размещено на Allbest.ru