Античні міста-колонії в Північному Причорномор’ї та Криму VII ст. до н.е. IV ст. н.е.

3

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Античні міста-колонії в Північному Причорномор'ї та Криму

VII ст. до н.е. та IV ст. н.е. Їх виникнення та розвиток

Виконавиця:

Студентка 1 курсу

юридичного факультету (19 група)

Світлична Анастасія Едуардівна

Київ 2010

План

1. Причина виникнення античних міст-колоній

2. Розселення

3. Періодизація

4. Спосіб життя

5. Боспорське царство

Висновок

Список використаної літератури

1. Причина виникнення античних міст-колоній

Античні міста-колонії в Північному Причорномор'ї та Криму - це рабовласницькі держави, що існували на північному узбережжі Чорного моря з VIIст. до н.е. до III-IV ст. н.е.

Колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званої Великої грецької колонізації VIII - VI ст. до н.е. Це була грандіозна акція, яка суттєво вплинула на світовий ринок. Якщо в XI - IX ст. до н.е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря , то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все Середземноморське узбережжя від Піренейського півострова аж до Єгипту та Сирії , та побудувавши свої міста на берегах Чорного моря.

Така колонізація зумовлювалась низкою причин:

· демографічний вибух, що відбувся у цей час зумовив перенаселення у материковій Греції, а тому надлишок населення змушений був мігрувати;

· нестача землі у метрополії давала поштовх до освоєння нових територій;

· торговельна експансія;

· у нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини , яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо;

· до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів;

· невщухаюча соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих , хто зазнав поразки мігрувати;

· етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідний часто міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуку нових земель.

2. Розселення

Родоначальниками грецьких міст-держав у Північному Причорномор'ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль відігравали й переселенці з Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст.

Найдавніша грецька колонія у Північному Причорномор'ї - поселення на о. Березань - заснована у другій половині VII ст. до н.е. Інші колонії виникли здебільшого в другій половині VII ст. до н.е. На правому березі Дністровського лиману вихідці з Мілета заснували поселення Тира( на місці сучасного м. Белгорода - Дністровського), на березі Бузького лиману - Олівію, на берегах Бозпору Кімерійського (Керчинської протоки) - Пантикопей ( на місці сучасної Керчі), Тиритаку, Німфей, далі на Захід - Феодосію. На заході узбережжя Криму у VI ст. до н.е. виникла Керкініда ( на місті сучасного м. Євпаторії ), наприкінці V ст.. до н.е. - Херсонес таврійський ( на місті сучасного м. Севастополя).

Це все дало підставу сучаснику «Великої грецької колонізації» Платону стверджувати , що греки обсіли Чорне море, « неначе жаби ставок». Отже, основними осередками античної цивілізації у Північному Причорномор'ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно -Західний Крим, Керчинський та Таманський піострови.

3. Періодизація

Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор'ї поділяють на два періоди.

Грецький період друга половинаVII - середина I ст. до н.е.).

Характерними рисами цієї добі були виникнення і становлення міст- держав та Боспорського царства; тісні зв'язки з материковою Грецією; переважання в житті колоністів елліністичних традицій та звичаїв; стабільність розвитку колоній; активна урбанізація ( регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів, підвищення ролі міст); започаткування карбування монет; перетворення колоній у центри посередницької торгівлі, що пов'язували Елладу з варварським світом; відносно мирне співіснування (особливо на початковій стадії цього періоду) з населенням приморської зони.

Римський період (середина I ст. до н.е. - IV ст. н.е.).

Війни понтійського царя Мітрідата IV Євпатора проти Риму ( 89 - 63 рр.до н.е.) стали поворотним моментом в житті міст - держав Північного Причорномор'я. Розпочинається прогресуюча встрата полісами політичної незалежності. Основними тенденціями та характерними ознаками цієї доби були нестабільність політично - воєнної ситуації; поступова переорієнтація держав Північного Причорномор'я на Римську імперію, входження Тіри , Олівії та Херсонесу до складу римської провінції Нижньої Мезії; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експансія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбережжям (готів у ІІІ ст. і гунів у IV ст.), завдала смертельного удару грецьким полісам. Більшість міст держав зійшли з політичної арени, вціліли лише Пантікопей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

4. Спосіб життя

Колонії не залежали від міст - метрополій, хоч і підтримували з ними добрі відносини, навіть укладали угоди про взаємне сприяння торгівлі, надання рівних прав громадянам обох полісів, мали з ними єдині культи та літочислення.

За історичним типом грецькі колонії були рабовласницькі, а за формою правління - демократичними та аристократичними республіками рабовласників.

Державний лад міст - держав Північного Причорномор'я в основному повторював політичний устрій античних міст-держав, був близьким за змістом до афінської демократії. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства (останнім за великі заслуги перед полісом інколи надавали таке право).

Найвищим органом законодавчої влади були народні збори. У них брали участь усі повноправні громадяни (вільні чоловіки-рабовласники або члени міської громади, які досягли 25 років). Вони вирішували питання зовнішньої політики, оборони , грошового обігу, забезпечення громадян продовольством, надання привілеїв купцям, прав громадянам тощо. Збори номінально були носієм верховної влади. Вони ухвалювали закони і декрети. Від їх імені виступали інші органи влади в країні та за її межами.

Збори обирали раду міста, яка була постійним органом виконавчої влади. До її компетенції належали підготовка законопроектів до обговорення у вищому законодавчому органі полісу, перевірка кандидаті к на виборчі посади, керівництво органами виконавчої влади - колегіями - та контроль за їх діяльністю. Рада мала право законодавчої ініціативи, видавала декрети,її члени скріплювали ухвалені документи підписами і печатками, дотримуючись формули: «так ухвалили рада і народ».

Виконавча влада складалася з різних колегій (магістратур) або окружних служб, осіб (магістратів). Найбільшими правами користувалася колегія архонтів у складі 5-6 осіб на чолі з першим архонтом. Вона скликала народні збори , керувала іншими колегіями, стежила за станом фінансів. Колегія намофілаків (стражів закону) у складі 3-5 осіб наглядала за оформленням законів , поведінкою мешканців, посадових осіб, вимагала від них дотримання законів;

Мала право законодавчої ініціативи. Колегії стратегів належала військова влада, хоча, як правило, військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) виконувала прокурорські, або адвокатські функції. Питаннями торгівлі відала колегія агораномів, грошовою системою та фінансами - скарбники тощо. До складу ради міста входили також суд присяжних і головний жрець міста, який відав релігійними культами.

Право за своєю суттю було рабовласницьким, а за формою нагадувало афінську правову систему. Особливістю права в містах-державах було те, що воно зазнавало впливу звичаїв місцевого або сусіднього з ним населення . основними джерелами права були закони і декрети народних зборів і ради міста, а також місцеві звичаї. Найбільше правових норм стосувалося регулювання майнових відносин ( насамперед визначення право власності рабовласників на основі знаряддя і засоби виробництва , у тому числи рабів), а також захисту цих прав. Право власності, право володіння , зобов`язальні відносини регламентувалися найчіткіше. Особисті стосунки між громадянами та в родині визначалися як нормативними актами, так и нормами звичаєвого права. Злочини проти держави каралися смертю.

Державний лад з часом еволюціонував від демократичної до аристократичної (олігархічної) республіки. Органи влади перейшли під контроль небагатьох родин, усередині яких розподілялися основні посади. Фактичне управління цивільними та військовими справами зосередилось в руках першого архонта - представника аристократичних родин.

5. Боспорське царство

У 480 р. до н.е. на Керченському і Таманському півостровах під впливом монархічних традицій Персії виникає Боспорське царство. Правляча династія Археанактидів об'єднала в одну велику античну рабовласницьку державу міста Пантікопей, Фанагорію, Гермонассу та ін.

Столиця Боспору - Пантикопей, була заснована на місці сучасної Керчі ще у 590- 570 рр. до н.е. Майже сто років він був автономним полісом і тільки у 480р. до н.е. став столицею новоутвореної держави, що існувала до IVст. н.е.

Основу боспорської економіки становили сільське господарство, а також жвава торгівля (у першу чергу хлібом) з усім еллінським світом. За твердженням афінського оратора Демосфена, щорічно до Афін з Боспору вивозили 16 380 тонн хліба. Важливими предметами імпорту були також риба, шкіра, раби. У міста Боспорського царства з Греції, Малої Азії, з островів Егейського моря імпортували вино, оливкову олію, керамічні вироби, тканини, зброю, прикраси, у тому числі ювелірні вироби.

Найбільшими містами на Керчинському півострові були Пантікопей, Мірмекій, Тиритака, Німфей, Кітей, Кіммерик, Феодосія, а на Таманському півострові Фанагорія, Кепи, Гермонасса, Горгіппія. У дельті Дону Боспорське царство мало торговельні факторії з ІІІ ст. до н.е. там існував значний боспорський торговельний центр - м. Танаїс. Вже у ІІІ ст. до н.е. Пантікопей розпочав регулярне карбування своєї монети - статера.

У Боспорі шанували грецьких і східних богів - Кібелу, Демитру, Кору, Афродиту, Артеміду, Діоніса, Зевса, Аполлона, Асклепія, Астарту та ін. Особливо популярними були культи, пов'язані з родючістю та рільництвом.

За Перісада І (349 - 309 рр. до н.е.) Боспорське царство , певно, пережило важку для нього війну зі скіфами. Наприкінці IV ст.. до н.е., після смерті Перісада І , у Боспорському царстві почалися жорстокі міжусобні війни його синів - Сатира, Евмела, Прітана. У кровопролитний війнах, крім жителів боспорських міст, брали участь і племена кочівників. Погіршилась і зовнішньополітична ситуація. Боспор готувався до захисту своєї території від ворогів, що наступали: про це красномовно свідчать залишки оборонних споруд. Правляча верхівка шукала вихід із кризи і захисту від варварської погрози.

З кінця ІІ ст. до н.е. Боспорська держава була частиною Понтійського царства. Не сподіваючись на свої сили , цар Перісад Vпередав владу понтійському царю Мітрідату VI Євпатору. Під час переговорів про предачу влади на Боспорі 107 р. до н.е. спалахнуло повстання рабів і залежних виробників на чолі зі скіфом Савсаком. Полководець Мітрідата VI Діофант жорстоко придушив повстання. Повсталі були покарані, Савмак відправлений до Мітрідата та, ймовірно , страчений.

Економічні та військові ресурси міст Боспору Мітрідат VI використовував у боротьбі з Римом. У 80-х рр. І ст. до н.е. боспорці виступили проти Мітрідата, але були підкорені ним. Управління Боспором Матрідат передав своєму сину Махару, який зрадив батька й перейшов на сторону Риму.

Останні дні Матрідат провів у Пантикопеї, де і загинув в 63 роки , ховаючись від солдатів, що проголосили правителем його сина Фарнака.

Римляни підтвердили права Фарнака на трон. З цього часу почався період залежності Боспору від Риму. Згодом Фарнок виходить з покори, а його намісник Асандр з 47 р. до н.е. одноосібно починає правити у Боспорі.

Після тривалих за Асандра, але особливо за його сина Аспурга, ситуація у Боспорському царстві стабілізувалася. Почався період нового, повторного розквіту, що охопив ІІ - початок ІІІ ст.. н.е.

Після цього слідувало ще два правителя Котіс І і РескупорідV, а вже наприкінці IVст. Боспорське царство потрапило під гунський протекторат. Великі руйнування боспорських міст і поселень, що процвітали ще в першій половині ІІ ст., звичайно пов'язують з приходом гунів у 370-х рр. За іншою версією, ці руйнування належать до другої чверті VIЦі події завершилися приєднанням території Боспорського царства до Візантійської імперії.

Висновок

Тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було принесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державної традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі колонії не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучило його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило процес розгортання процесу урбанізації Причорномор'я . По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяло поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки прискорили темпи розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя, та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії - Візантії.

Література

1. В.М. Литвин «Історія України з найдавніших часів до 2004 року»;

2. .Д. Бойко «Історія України»;

3. С.В. Кульчицький, Ю.А. Мицик, В.С. Власов «Історія України»;

4. http://www.vuzlib.net