Україна в другій половині ХІХ століття

Інша частина народовців у 1899 р. об'єдналася з частиною радикалів в Українську національно-демократичну партію, на чолі її став Ю. Романчук, а пізніше -- К. Левицький. У своїй програмі партія поставила за мету, щоб "цілий український народ з'єднався в одноцільний національний організм". Великий революціонер-демократ І. Франко, який очолював ліве крило суспільно-політичного руху, гостро критикував як "народовців", так і "москвофілів". За його словами, основа обох цих партій однакова, а різниця між ними суто формальна: одна бере гору чи друга -- народові від того жодної користі.

Цього ж року ліве крило української національно-демократичної партії створило нову Українську соціал-демократичну партію, на чолі якої став М. Ганкевич. Ця партія проголосила створення "вільної Української держави, Української республіки".

Радикально настроєні діячі визвольного руху Галичини в 1890 р. створили Русько-українську радикальну партію, яка одним із завдань висувала боротьбу з "новоерівцями". Партія прагнула до утвердження ідеалів наукового соціалізму, демократизації суспільного життя, використання здобутків культури й науки для піднесення національної свідомості й почуття солідарності серед українського населення. Засновниками й керівниками партії були І. Франко (1856-1916) -- український письменник, публіцист і суспільно-політичний діяч, М. Левицький, М. Павлик, С. Данилович. У діяльності радикалів поєднувались як соціалістичні, так і національні мотиви. У Галичині добре відомі були праці доцента Київського університету М. Зі-бера, який виступив із серією статей на захист економічного вчення К. Маркса.

Після чергового конгресу II Інтернаціоналу Г. Плеханов надіслав у 1896 р. І. Франку для редагованого ним соціал-демократичного журналу "Життя і слово" статтю. У перекладі І. Франка українською мовою стаття вийшла друком у серпневому номері цього журналу за 1896 р. До того місця публікації, де йшлося про репресії царського уряду проти революціонерів, І. Франко зробив примітку про те, що серед заарештованих був адвокат Ульянов (брат повішеного в 1887 р.), а це нагадувало читачам, що свого часу львівські газети повідомляли про страту Олександра Ульянова. Це була перша в українській пресі згадка імені В. Ульянова (Леніна).

У 90-х роках у робітничому русі політична боротьба набирає форм демонстрацій, мітингів, страйків. У 1890 р. робітники Львова вперше відсвяткували День міжнародної пролетарської солідарності -- 1 травня. На чотиритисячному мітингу було прийнято резолюцію, де висувалися політичні та економічні вимоги: 8-годинний робочий день, загальне виборче право. Наприкінці 90-х років у робітничому демократичному русі переважала політична боротьба за загальне виборче право.

Висновок

Пореформений стан Росії у другій пол. XIX ст., а в її складі й більшої частини України знаменувався проявом загальноімперських і суто національних факторів соціально-економічного розвитку окремих регіонів держави. З точки зору зародження і становлення, а також модернізації економіки виділялися південно-східні райони, тобто та частина України, де найбільш значущим елементом виступала промисловість. Пік розвитку і результативність здійснення реформ 60-х і наступних років припадає на кінець XIX - початок XX ст. Саме в цей час відбувається розвиток торговельного підприємництва, утвердження в економіці, особливо у промисловості, великих монополістичних об'єднань.

19 лютого 1861р. з'явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосницької залежності, що поклало початок буржуазним реформам. Протягом 1860-1870-х рр. було проведено земську, судову, міську, фінансову та ін. реформи. Найбільший вплив мало скасування кріпосного права. Воно враховувало інтереси поміщиків і було руйнівним для селянства. Земська (на Правобережжі вона проводилася тільки в 1911р.) та міська реформи поклали початок становленню місцевого самоврядування, що позитивно вплинуло на розвиток громадської активності заможних верств населення й сприяло становленню нового класу - буржуазії. Загалом проведені реформи, незважаючи на їх половинчастість, сприяли розвитку капіталізму в усіх сферах виробництва.

У другій половині ХІХ ст., незважаючи на жорсткі переслідування, український національний, весь суспільний рух все більше набував політичного характеру, виникли перші політичні партії в Україні.

Отже, незважаючи на супротив влади, в українському народі визрівали й діяли патріотично налаштовані сили, в усіх сферах суспільства поступово, але невпинно розвивався процес національного самоствердження.

Список використаної літератури

1. Земерова Т.Ю. І.М. Скирда «Історія України» Практичний довідник Харків 2010

2. В.Я. Білоцерківський. «Історія України». Видання 3-е, виправлене і доповнене, Київ, Центр учбової літератури - 2007.

3. О.Д. Бойко. « Історія України». Видання 2-е, доповнене. Київ, «Академвидав» - 2003.

4. А. Чайковський, В. Шевченко. « Історія України». А.С.К., Київ - 1999.

5. В.Д. Мирончук. «Історія України». МАУП - 2002.

6. Харківський національний університет ім.. В.Н. Каразіна. Науково-консультаційний центр «Інтелект-ЕКО» «Історія України» Навчальний посібник для абітурієнтів і школярів Харків 2006

7. Ю. Зайцев «Історія України» Львів 1998