Історія друкарства на Україні

Реферат

На тему:Історія друкарства на Україні

Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно по казує, якими культурними були ми в ста ровину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займа ти почесне місце серед цілого слов'янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культур ним народам Європи.

Розпочавшись в Германії, друкарство надзвичайно швидко ширилося на всі сторони; але рух поширення його на периферії все зменшувався в міру віддалення від Ні меччини. Перша друкована книжка Європи появилася в Майнці, в друкарні Гутенберга , 1450 р.

Давня Україна, запровадивши в себе друкарство, хутко переконалася у великій освітній силі його. Цікаво підкрес лити, що з українських друкарень виходили книжки не тільки богослужбові, але багато книжок і світського зміс ту, і при тому різними мовами -- церковно-слов'янською, польською та латинською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкувалися книжки переважно церковні.

Доля судила, щоб найперші книжки, надруковані кири лицею , серед цілого слов'янства були українські. Перший друкар українських книжок був родом німець -- Швайпольт Фіоль, походив десь із Нейштадту в Франконії, де родина Фіолів була поширена. Рід Фіолів рано емігрував до Польщі і батько нашого Швайпольта (Святополка) жив, здається, в Любліні, а пізніше перейшов до Кракова. В той час у Кракові жило багато українців, тут була для них окрема православна церква. От десь з цими краківськими українцями й зійшовся Фіоль, і навчився від них мови .

Основоположником книгодрукування у Великому князівстві Литовському був Георгій Франциск Скорина - перший білоруський просвітник , визначний діяч всього слов'янського книгодрукування.

Одним з перших друкарів і засновником друкаркарства на Україні і Росіїї являється Іван Федоров. Де народився , у кого навчався своєї майстерності Іван Федоров - про це не збереглося надійних джерел.

Коли ж у Москві почалась діяльність першої або перших друкарень, Федоров, на думку сучасних дослідників, перейшов туди справщиком. Там він, на думку вчених, створив і видав друкований буквар -- «Начало учення детям». Ця книга збереглась в англії, куди її вивіз в XVI сторіччі англієць, який хотів, мабуть, зміцнити свої знання російської мови.

На запровадження друкарства на Україні великий вплив зробила могутня боротьба, яка розгорнулась в XVI ст., і особливо в другій його половині. Вона викликала велику потребу в книзі, яка могла бути задоволена тільки шляхом запровадження друкарства. Необхідність запровадження друкарень на території Західної України особливо усвідомлю валась ремісниками і бідним духовенством. Недарма Іван Федоров дістав грошову допомогу на організацію друкарні у Львові не від багатіїв, а від середнього міщанства. Це свідчить, якого великого значення надавав український народ заснуванню друкарства.

В лютому 1574 р. вийшло львівське видання «Апостола». Це був первісток українського друкарства. Це була також перша друкована книга, видана у Львові

Друкарство нашої країни пройшло довгий шлях розвитку, від перших друкарень ремісничо-цехового типу, через ману фактурний і машинний періоди капіталізму -- до сучасних по технічному обладнанню соціалістичних промислових під приємств.

У першій половині XVII сторіччя виникає друкарство в центральній частині України Києво-Печерська Лавра з 1616 р. приступила до видання книг. Засновником друкарні в Києві став син дяка львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина Єлисей Плетенецький, довголітній архіман дрит Києво-Печерської лаври. Він купив «припале пилом» обладнання Стрятинської друкарні, влаштував для потреб друкарні папірню в м. Радомишлі

Першими виданнями Києво-Печерської друкарні були Часослов для потреб школи (1616--1617), твір Олександра Мигури «Візерунок цнот» -- панегірик на честь Плетенецького, врешті монументальний «Анфологіон» (1619)--збірник святкових служб. Над перекладом «Анфологіона» з грецької мови і редагуванням працювали визнач ні науковці й письменники Іван Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда. Публікація цієї книги, розкішно оформленої, наси ченої матеріалами, про свята і традиції східної церкви, мала ціл ком виразне антикатолицьке спрямування. Згодом виходять полемічна «Книга о вірі», упорядником якої був Захарія Копистенський, мо нументальні Бесіди Іоанна Золотоустого на 14 послань апостола Павла (1629), його ж Бесіди про діяння апостольські (1624), «Толку -вання на Апокаліпсис» Андрія Кесарійського. Не лише зміст цих книг, але й мова (церковнослов'янська з численними українізмами), багате художнє оформлення мали на меті дати гідну відсіч публікаціям при бічників католицизму. Тріодь пісна 1627 р. містила, крім церковносло в'янського тексту, «синаксарі» українською літературною мовою, шо їх переклав Тарас Земка безпосередньо з грецького оригіналу. Ця Тріодь, як і видання наступних років (Тріодь цвітна 1631 р., Євангеліє учи тельне 1637 р.), має численні дереворитні ілюстрації, деякі з них відо бражають реальні сценки з тодішнього життя. До найцінніших київ ських видань належать знаменитий «Лексикон славенороський» Памва Беринди, «Тератургіма» Афанасія Кальнофойського, в якій вміщено також плани Києва, врешті «Літос» Євсевія Пимина (вважають, що це псевдонім Петра Могили), ряд панегіриків політичним і культурним діячам. Зосередивши навколо себе визначних діячів, друкарня Києво-Печерської лаври стала найважливішим видавничим осередком України.

Цікавим явищем у культурному житті України були мандрівні друкарні. Відомий письменник і освітній діяч Кирило Транквіліон Ставровецький 1618 р. видав власним коштом у Почаєві свою працю «Зерцало богословії» (розпочату, ймовірно, попереднього року під час перебування автора-друкаря в Уневі), а в 1619 р. опублікував складене ним же Учительне євангеліє вже у Рахманові, куди переїхав разом з друкарнею. Обидві книги були засуджені православною ієрархією як на Україні, так і в Росії. Це, мабуть, викликало довгу перерву в діяльності мандрівної друкарні Ставровецького, яка була востаннє пущена в рух щойно 1646 р., цим разом у Чернігові. В різних селах і містах випускав книжки також мандрівний чернець-друкар Павло Домжив Люткович Телиця: в Угорцях (тепер Нагірне) поблизу Самбора (1618--1620), в с. Четвертні Луцького повіту (1625), далі в Лу цьку (1628) і в с. Чорне біля Рівного (1629). Спільник Телиці ієродия кон Сильвестр передав цю друкарню Луцькому братському монастирю. У Крем'янці в 1638 р. діяла друкарня, яка видала навчальну грама тику церковнослов'янської мови.

У Львові, крім братської, в 1638--1667 рр. працювала друкарня Михайла Сльозки--талановитого і різнобічного майстра. Він мав не абиякий літературний хист, сам умів вирізувати шрифти, оправляти книжки, успішно торгував ними на ярмарках. Крім творів українських письменників і літургічних церковнослов'янських видань, Сльозка дру кував також книжки латинською і польською мовами. Незважаючи на те, що він мав конфлікти з братчиками на грунті конкуренції з їх ньою друкарнею, Михайло Сльозка співпрацював з Львівським брат ством, брав участь у його суспільно-політичній діяльності. В 1645--1646 рр. книги друкувалися ще в друкарні епіскопа Арсенія Желиборського при львівській церкві Юра. Таким чином, характерною рисою видавничої справи на Україні була децентралізованість, наявність одночасно діючих друкарських центрів у різних частинах краю. Зма гання між друкарнями і видавцями сприяло піднесенню рівня видав ничої справи, створювало сприятливі умови для діяльності митців і літераторів.

Друкування латинським шрифтом на Україні почало роззпзатися дещо пізніше, ніж кириличне. В кінці XVI--на початку XVII ст. у Льво ві змінили одна одну кілька польських друкарень, але кожна з них діяла дуже недовго. Лише близько трьох років (1608--1611) працюва ла кальвіністська друкарня в Панівцях на Поділлі. Проте перша по стійна польська друкарня з'явилася щойно через півстоліття після першої постійної української друкарні. Це--друкарня Львівського єзуїтського колегіуму (1642--1773). її видання, спрямовані на окато личення й полонізацію православного населення, не відіграли істотної ролі в культурному житті українського народу.

Книги українських друкарень, особливо полемічні, знахо дили велике поширення в Росії, друкарі -- вихідці з України працювали в російських друкарнях. Так, майстер на всі руки Онисим Михайлович Радишевський родом з Волині, який знав не лише друкарську справу, але й інші ремесла, на початку XVII ст. видавав книги у Москві.

Розвиток друкарського виробництва України в XVIII ст. супроводжувався розширенням територіальної мережі дру карень. З 53 друкарень, які виникли в цей час, тільки 12 були розташовані у великих містах, що раніше мали друкарство, -- в Києві й у Львові. 41 друкарня була створена у менших містах. Найбільша кількість друкарень виникла на території Волині, де число їх досягло 15 (Почаїв, Олексінець, Луцьк, Попонне, Славута, Дубне та ін.). Виникає також друкарство на. сході й півдні України, в Єлисаветграді (Кіровоград), Кременчуці, Харкові, Миколаєві, Катеринославі (Дніпро петровську) і інших.

В 1863 р. царський уряд, який проводив політику національ ного гноблення, заборонив горезвісним «Валуєвським цирку ляром» видання книг українською мовою. Центр українського книговидавництва в цей час переноситься у Львів, де його очолив Іван Франко. З друкарень Західної України виходять не лише твори великих українських письменників Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка, а й переклади російських і західно-європейських класиків.

Таким чином, посіяні визначними слов'янськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, їх праця, як і праця продовжувачів їхньої справи, сприяла тому, що книгодрукування кінця XVI--XVIII ст. стало однією з яскравих сторінок української культури.