Діяльність ОУН–УПА на Поділлі в роки Другої Світової війни

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. .М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Кафедра історії рідного краю

Індивідуально-навчальне дослідне завдання

на тему: Діяльність ОУН - УПА на Поділлі в роки Другої Світової війни

Вінниця 2009р

План

Вступ

1. Боротьба на Вінниччині

2. Боротьба на Тернопільщині і на Хмельниччині

Висновок

Список літератури

Вступ

Сучасникам аналізувати діяльність ОУН - УПА важко. Адже протягом років точиться гостра дискусія про їхню боротьбу.

А саме питання «хто вони? Герої націоналісти чи зграйка терористів?». Велику роль відігравав політичний устрій до 1991р., тому що в той період питання «боротьби ОУН» замовчувалось або піддавалось гострій критиці. Лише сьогодні можна реально оцінити і зробити висновки.

Раніше через малу кількість інформації люди помилково вважали що діяльність ОУН - УПА притаманна лише Зх. Україні. Але це не так. Вони вели свою підпільну роботу і на Поділлі і в Сх.. Україні. Особливої масовості і поширеності оунівці там не набули.

1. Боротьба на Вінниччині

Українська Повстанська Армія була утворена у жовтні 1942 року. Її основним завданням була оборона українського населення від німецького, потім більшовицького поневолення. А тому в основу її ліг територіальний принцип. Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, йому були підпорядковані чотири групи: УПА - Північ, УПА - Захід, УПА - Південь, УПА - Схід.

На терені Вінницької області діяла група УПА - Південь. Вона була сформована влітку 1943року під командуванням полковника «Батька» (Омеляна Грабця) на Уманщині. На початку 1944року ця група складалася з 3-х Воєнних округів (ВО): ВО «Холодний яр», ВО «Вінниця», та ВО «Умань». До ВО «Вінниця», яким командував «Ясен», входили курені «Сторчана», «Мамая» та «Буревія».

Більшовицька пропаганда багато років паплюжила українських повстанців, називаючи їх «українсько-німецькими націоналістами», «прислужниками Гітлера» і т.п. Щоб спростувати ці звинувачення, варто звернутись до німецьких джерел. В період окупації у Вінниці виходила газета «Вінницькі вісті» під егідою німецької адміністрації і висловлювала її думку. 3-го червня 1943 року ця газета писала про борців за волю України: «і думаємо, що ці «отамани», які прибирають голосні опереткові псевдоніми, втягнені. у майстерну сітку жидівсько - більшовицьких провокацій. Тим самим вони перебувають на службі у ворогів України. В своїх власних інтересах населення України категорично відкидає більшовизм і відпекується від так званих «національних» бандитських груп.»

Влітку - восени 1943 року УПА - Південь вирушила в рейд на захід через Гайсинщину, Жмеринку, Літинщину в Летичівщину. Про боротьбу українських повстанців в той час в Літинському р-н розповідає учасник тих подій Микола Миколайович Шестопаль родом з с. Вонячен (нині Городище). Якось уночі хтось постукав до них у хату - це був «Батько». Він приніс з собою друкарську машинку, на якій почав друкувати листівки. А Микола Шестопаль, тоді 16-річний хлопець, розкидав і розклеював ці листівки у Літині. У них розповідалось про звірства фашистів, про те, як бідують українці, що виїхали в Німеччину. В цих листівках закликали юнаків і дівчат не їхати в Німеччину. «Батько» говорив з молоддю, пояснював їм, що і німці, і більшовики це вороги і з ними треба боротися, співав пісні: «Ми українські партизани, нащадки славних козаків, ми носим бомби і нагани і б'єм комуну й німчаків».

Поживши кілька днів, поки поранена рука зажила, «Батько» пішов на Летичів, а через деякий час Миколу Шестопаля схопили німці і кинули в латинську тюрму. Його там били, вимагаючи, щоб він сказав, де «Батько».

Одної ночі в тюремну камеру зайшли якійсь люди і розбудили Миколу: «Вставай, ми українські повстанці, прийшли вас визволяти». Той злякався, подумав, що це провокація німців, але потім побачив «Батька» і зрозумів, що це «свої». Вони розкидали листівки, прихопили кілька гвинтівок і втекли. В Літині після цього вчинився страшенний гармидер, літали ракети, чулася безладна стрілянина німців і поліцаїв. Але семеро сміливих повстанців, які вчинили наліт на Літинську тюрму, були вже далеко.

Під час німецької окупації на терені Вінниччини були сутички між червоними партизанами і українськими повстанцями. Згідно архівних матеріалів більшовицькі партизани загону ім. Кірова під керівництвом С. Тарнавського роззброїли націоналістичну групу в с. Жорниці Іллінецького р-ну. А в постанові Літинськго РКП(б)У говориться, що «Украинско - немецкие националисты убили наших подпольщиков Главачука Феодосия и Ткачука Герасима - с. Новоселица - Залужная».

3 жовтня 1943 року загін УПА опановує станиці німецької поліції в Літині і визволяє в'язнів, здобуває 300 одиниць вогнепальної зброї. Завдяки УПА все збіжжя залишилося в руках населення і люди почали трішки краще жити.

В кінці 1943 року, ЗГІАНО звіту про бойову діяльність кавбригади ім. Леніна, «вмели місто случав так же столкновения партизан с украинскими націоналістами, которые, численностью до 600 чел., дислоцировались в селах и хуторах поблизу Чорного лесі».

Як свідчить Микола Шестопаль, на Літинщині між «Батьком» і червоними партизанами була укладена угода про координацію дій. У звіті командира ім. Леніна Владимирова також є згадка про намагання більшовицьких партизан провести переговори з українськими повстанцями. Під час перебування з'єднання на Літинщині його командування довідалось, що в Брусленові стоїть бригада УПА. «Мечковскому и Васильеву было приказало связаться с ними… и «пригласить их в гости» в часов 10-11 вечера», - свідчить Владимиров. Але ті не погодились, пояснивши Бурченку (очевидно, комісарові) і Владимирову, що бандерівці з Бруслинова вийшли. А, насправді, ті залишалися на місті і лише наступного дня залишили село.

За намагання знайти спільну мову з українськими повстанцями Бурченко, як вважає М. Шестопаль, потрапив у немилість до більшовицького керівництва.

Весною 1944 року перед наступом Червоної Армії група УПА - Південь вирушила з Вінниччини й Кам'янець - Подільщини на Волинь. Під час цього переходу повстанці зазнали важких втрат у боях «заградительными обрядами» НКВД.

Для українських визвольних сил на Вінниччині почався новий етап - боротьба з більшовицькою окупацією. 7 квітня 1944 року, згідно донесення майора НКВД Бруєвича, його опер група вступила в бій з українськими повстанцями на території Хмельницького р-ну, було вбито 2-ох повстанців і одного взято в полон.

В довідці обласного управління НКВД від 4 травня повідомляється, що 11 і 24 квітня 1944 року в Чорному лісі з'явився озброєний загін «бандерівців» чисельністю 250-300чол. Він складався з 2-х з'єднань - першого під командуванням Гузиря, другого - під командуванням Довбуша. Петро Мірчук пише в своїй книзі « Українська Повстанська Армія. 1942-1952», що курінний командир Довбуш загинув на початку червня 1944 року на Кам'янець - Подільщині у великому бою з більшовиками.

У доповідні під грифом «сов. Секретно» повідомлялося комісару внутрішніх справ УССР, що 24 травня «чекистско - войсковой отряд» під командуванням майора Кальника вступив у бій з загоном повстанців у Вонятинському лісі. Одного повстанця більшовики вбили, а одного взяли в полон, захопили також воза, штабні документи та зброю. Полонений сказав на допиті, що на Вінниччину прийшло 5 загонів УПА загальною чисельністю до 500чол. під проводом «Батька».

Далі в доповідні пояснювалося, що бандерівська група складалася з 2-ох самостійних загонів. Одним з них чисельністю 300чол. командував «Богун - Тополенко», а другим, в якому знаходився і командир «Батько», - командували «Шуляк» та «Ігор».

Затриманий бандерівець Т. сказав на допиті, проведеному заступником начальника УНКВД по Вінницькій області підполов. Качиним, що 12 травня він опинився в загоні УПА чисельністю 30 чол. Це, очевидно, був загін «Богуна». За показанням затриманого, полк. «Батько» був « вище середнього зросту, близько 40 років на вигляд, обличчя худорляве, волосся світло русяве, одягнений в захисну гімнастерку, сірі брюки, в чоботях. На голові шапка - Мазепина з тризубом у вигляді значка головної відзнаки. При собі він мав речовий мішок, вкритий хутром, озброєний фінським автоматом - кулеметом».

Цей загін в Циганському лісі був розділений на 2 групи: одна з них чисельністю в 300 чол. рушила на Волинь, а інша - в 130 чол. пішла на схід у Вінницьку область, з нею був і командир «Батько».

5 червня, згідно 8 повідомленням про ліквідацію загону «Шуляка», дільничий уповноважений міліціонер Павлов виявив цей другий загін поблизу Широкої Греблі (Вінницький р-н). Отримавши його повідомлення, підрозділ 189-го батальйону внутрішніх військ НКВД вступив у бій і оточив загін «Шуляка». В цьому бою було вбито 71 повстанця, в т.ч. і командира «Шуляка», а іншим вдалося втекти у ліси. Енкаведисти втратили 3 чололовіка в т.ч. і Павлова.

А 11 червня 1944 року, за повідомленням НКВД, « з 10.00 до 17.00 розгромлено штаб «Батько» - «Богун», командира генерального воєнного округу УПА по Вінницькій області, Камянець - Подільській області і Бердичівського округу в кількості до 30 чол. Під час бою вбито 14 повстанців, взято в полон 2-х чоловіків, в т.ч. вбитий «Батько» - «Богун». Захоплені трофеї: гвинтівок - 5, автоматів - 3, РК - 1, гранат - 8, патрони. Затримані особисті зв'язкові «Батька» - «Богуна» в с. Микулинці в кількості 3-х чоловік».

Одним із найголовніших завдань УПА було проведення агітаційної роботи серед населення, розповсюдження листівок із закликом підніматися на боротьбу проти фашистського і більшовицького поневолення.

На Вінниччині розповсюджувались книжечки «Слово бойцам и командирам Красной Армии», Універсал Української Головної Визвольної Ради від червня 1944 року, гумористичні листівки, «Український перець».

2. Боротьба на Тернопільщині і на Хмельниччині

Особливо в боротьбу проти німців у 1941 -1942рр. розпочали місцеві патріоти з східного і середнього Поділля. Зброю і боєприпаси вони здобували під час бойових сутичок з німцями.

27 липня 1941року - резолюції всенародних зборів українців Тернополя та околиць на підтримку Акта про відновлення Української Держави.

1 вересня 1943 року в 4год ранку 120 німців обступили с. Буцнів, а коло 30 німців, вїхали в село та розпочали арешти і ревізії. Заарештували приблизно 30 чол. це відбулося на підставі доносів місцевих поляків. Це були не поодинокі випадки.

28 лютого 1945 року на хуторі біля Конюхів, визначили основні напрями діяльності Української Головної Визвольної Ради, ОУН, УПА І ЗП УГВР.

Більшовики все частіше стали пропагувати серед мирного населення про «жорстокі і бандитські» вчинки бандерівців». Та вже наприкінці 1944 року населення все більше почало симпатизувати оунівцям і надавати їм допомогу. Енкаведисти навіть палили цілі села, під виглядом бійців ОУН, та населення не сприймало цих звинувачень.

Висновок

У травні 1945 року закінчилась війна більшовиків з фашистами, та не закінчилася його війна з українським народом. І незважаючи на жорстокий терор, патріоти України продовжували нерівну боротьбу проти більшовицької імперії. Адже українці були на своїй землі, а тому і твердо заявляли, що не хочуть чужої, однак своєї навіть п'яді нікому не віддадуть. Тому й боролися проти окупантів, залучаючи до цього представників усіх поневолених Москвою народів.

Список літератури

1. Сергійчук В. Український здвиг. Подлілля 1939 - 1955рр.

2. Вітковський В. На вістрі часу.