Соціально-економічна політика Центральної Ради

Хмельницький економічний університет

Реферат з дисципліни економічна історія на тему :

"Соціально-економічна політика Центральної Ради"

Виконала студентка групи

ЕП. - 1.1.

Грищук І.

Перевірив:

м. Хмельницький - 2006

План

Вступ

1. Економічна політика уряду П.Скоропадського

2. Політика в галузі сільського господарства

3. Розв'язання земельного питання гетьманом

4. Політика Гетьманату в галузі промисловості

5. Консервативний характер економічної політики Гетьмана

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У часи недосконалої економічної політики нинішнього українського уряду та численних негараздів, що випливають з цього, перед суспільством постає проблема пошуку найоптимальнішої економічної моделі та найдосконаліших методів, за допомогою яких вона втілюватиметься в життя. У нагоді тут може стати аналіз історичного досвіду людства. Ми пропонуємо звернутися до початку двадцятого століття і дослідити економічну політику уряду Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Стаття має такі завдання: розкрити характер політики уряду гетьмана, з'ясувати методи втілення її в життя, виявити негативні та позитивні результати впровадженої політики.

Як свідчить історіографія, досліджувана нами проблема розкрита не найкращим чином. Дослідники твердять, що за радянських часів "у виданнях архівних установ України зовсім не відображено діяльність П. Скоропадського. Історія заснування Гетьманату та його існування представлена однобічно, лише з негативного боку". І сьогодні ще часто на заваді дослідженням стає добре відомий "міф", створений багатьма вченими навколо особи Скоропадського, що буцімто за лаштунками гетьманського перевороту стояли німецькі генерали, а "реальна влада перебувала в руках німців". Однак попри певні перепони стан висвітлення зазначеної тематики наразі кардинально змінюється, одна за одною заповнюються "білі плями" історії. Спробуємо й ми внести свою лепту в цю справу.

1. Економічна політика уряду П. Скоропадського

Перш за все з'ясуємо сутність поняття "економічна політика". На нашу думку, одним із найвдаліших його визначень є таке: "Економічна політика, що здійснюється державою, урядом -- це система практичних заходів у сфері управління економікою по наданню економічним процесам спрямованості відповідно з метою, завданням та інтересами країни" [12]. Отже, наше дослідження буде зосереджено на виявленні "системи практичних заходів" уряду гетьмана щодо управління економікою, головними галузями якої були сільське господарство та промисловість.

29 квітня 1918р. відбувся політичний переворот. Того дня на «Хліборобському конгресі» в Києві відбулося проголошення П.Скоропадського гетьманом України. Конгрес відбувся з ініціативи «Союзу земельних власників». Участь у ньому взяли також делегати хліборобських організацій, які скликала Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).Обидві партії сходилися на обороні принципу приватної власності, але між ними були різниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі. «Союз» був проти принципу примусового викупу великопанських земель, стояв за непоручиність приватної власності на землю, тому не без порозуміння з командуванням окупаційних австро-німецьких військ прагнув до повалення Центральної Ради й заміни її сильною владою монархічної форми.

Група дрібніших українських селян у «Союзі» наближалася більше до УДХП. Вони заявили, що «Україна є і повинна бути незалежною та суверенною державою з парламентарно-демократичним устроєм» на чолі з гетьманом. Члени цієї групи стояли на тому, що «принцип приватної власності має бути непорушним, але в інтересах держави розмір володіння землею необхідно обмежити».

УДХП у земельній справі обстоювала приватновласницький принцип, але вважала конечним проголошення примусового викупу великих земельних маєтків.

Отже 29 квітня 1918р. П.Скоропадський проголосив «Грамоту до українського народу», в якої виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва.

Для підготовки нового аграрного закону було створено губернські та повітові комісії.

Тим часом 14.06.1918р. рада міністрів видала «Закон про право продажу та купівлі землі», в якому серед інших були такі статті:

1) «Кожен власник сільськогосподарських та лісових маєтностей»...має право продажу їх без обмеження розміру.

2) Одна фізична чи юридична особа має право набувати купівлею або даруванням сільськогосподарські ділянки з тим, щоб розмір загальної їх площі не перевищував 25 десятин.

3) Державний земельний банк набуває сільськогосподарські та лісові маєтності без обмеження їх кількості, але з тим, що розпродує їх на підставі цього закону.

22 жовтня 1918р. була організована Вища земельна комісія, яку очолив П.Скоропадський. Завданням цієї комісії було виробити основні земельні реформи. На початку листопада з'явився проект аграрної реформи, основними принципами якого були такі: всі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою й потім розподілені між селянами за допомогою державного земельного банку, але не більше, ніж по 25 десятин в одні руки. Залишалися тільки господарства, які мали культурне значення, і то в розмірах не більше 200 десятин на кожне господарство. Більші норми залишалися тільки в маєтках, які обслуговували цукроварні, годували племінну худобу; одначе й такі в усій своїй цілості не мали перевищувати 1000 десятин. Не відчужувалися також садиби й виноградники.

За період правління П.Скоропадського почала відновлюватись фінансово-кредитна система України. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця - карбованець, стабільність якого зміцнилась. Він забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Але у гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів та «керенок», німецьких марок та австро-угорських крон.

23 квітня 1918р. була підписана економічна угода між Українською Народною Республікою, Німеччиною та Австро-Угорщиною. Отже головний тягар виконання цього договору з боку України ліг не гетьманський період. А 10 вересня було підписано новий економічний договір між Україною та тими ж союзниками, але на значно гірших умовах. Так на 1918/19 господарський рік уряд Української держави надав право вивезти не менше 100 млн. пудів хліба, худоби до 11млн.пудів (живої маси), овець-300 тис. голів, птиці-2 млн. голів, до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, 2,5млн. пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини.

В цілому план вивезення з України сировини та продовольства не був виконаний. Політика уряду, розруха на транспорті і протидія населення - ось далеко не повний перелік причин цього. План був реалізований лише на 20%.

Водночас Центральні держави поставили певну кількість товарів в Україну. Так до 31 липня було імпортовано товарів, головним чином з Австрії, приблизно на 130 млн. крон у тому числі 160 вагонів сільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуду і на 10-15 млн. крон нафтопродуктів. Товари надходили в Київ, Харків, Одесу, Вінницю. Поставляли плуги, віялки, граблі, лопати, меблі, швейні машини, спиртні напої, хімічні товари.

Але значна кількість товарів не доходила до споживачів. Дуже багато товарів було розграбовано солдатами та селянами. Велика кількість товарів, закуплених для України, залишилася в Австрії (на 50 млн. крон) або опинилася в Галичині (на 20 млн. крон).

В Україні тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918р. працювало 4, а на кінець серпня лише 2. До осені з 102 мартенівських печей були в дії тільки 7. Виплавляння чавуну в 1918р. скоротилося порівняно з 1913р. в 11 разів, сталі в 13, видобуток залізної руди - в 17.

Масового характеру набуло безробіття. Так, у 1918р. у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних. На криворізьких рудниках безробітними стали понад 90% всіх робітників. Підірваними були продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918р. посівних площ майже наполовину порівняно з довоєнним періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Робітники великих міст й промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.

2. Політика в галузі сільського господарства

Як уже відзначалося вище, однією з головних помилок Центральної Ради було зволікання з аграрною реформою. І навіть тоді, коли Центральна Рада оголосила аграрне питання розв'язаним, скасувавши "існуюче право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значіння…" [13], український уряд звинувачували всі, хто мав стосунок до сільського господарства. "Незаможне селянство не отримало очікуваної землі. У великих землевласників націоналізація їхніх земельних володінь викликала лють" [14]. Отже, земельна реформа відбулася тільки на папері, а по суті, земля так і не знайшла свого власника. Тому наріжним каменем політики нового уряду П. Скоропадського мало бути вирішення аграрного питання.

Два шляхи вирішення аграрного питання та їх перспективи

У тих історичних умовах склалося два механізми розв'язання земельного питання про "шляхи розвитку сільського господарства, про власність на землю та ін. засоби виробництва в сільському господарстві, про відносини між класами з приводу власності та користування землею" [15]. Тоді претендентами на землю були дві верстви -- селяни і поміщики. Тож держава могла дати землю або селянам, попередньо націоналізувавши її, або поміщикам, зберігши приватну власність на землю. Які ж перспективи очікували уряд Гетьмана в одному і другому випадках?

Найлегшим шляхом, здавалося б, було націоналізувати землю та роздати її селянам. Але, як вказує історичний досвід людства, таке вирішення питання не завжди є найкращим. Подібна політика призвела б до появи великої кількості дрібних землевласників -- фермерів. А, як відомо, "дрібні виробники в землеробстві, селяни переважну частину сільськогосподарського продукту виробляють для безпосереднього задоволення своїх потреб, і тільки надлишок реалізують на ринку в якості товарів" [16]. Окрім названого недоліку, пов'язаного з низькою продуктивністю фермерських господарств, має місце ще одна особливість: "Потрібно три-чотири роки для їх становлення як повноцінних товаровиробників: це час для забудови, придбання техніки, будівельних матеріалів, палива" [17].

Отже, розподіл землі між селянами мав на той час зовсім небажані перспективи.

Інший шлях вирішення аграрного питання -- відновити приватну власність на землю і передати її в користування поміщиків. Теоретично, це б мало спричинити в країні відновлення продуктивності сільського господарства, посилення великих земельних володінь із товарним характером виробництва продукції. Але і цей шлях пов'язаний із рядом недоліків. Один із найсуттєвіших серед них -- невдоволення селянства, яке на початку століття було найчисельнішим класом в Україні. Тому до вирішення аграрного питання уряду П. Скоропадського потрібно було підходити обережно, проаналізувавши існуюче становище, прорахувавши можливі наслідки.

3. Розв'язання земельного питання гетьманом

Не дивно, що в такій ситуації "неабиякого значення у державі набуло аграрне питання. З перших днів своєї діяльності гетьманський уряд вживав заходів щодо нормалізації становища на селі. Для підготовки нового аграрного закону було створено губернські та повітові комісії" [18]. Уряд П. Скоропадського, розуміючи, що роздача землі селянам призведе до товарного голоду та кризи, вирішує земельне питання на користь поміщиків. "Тимчасові правила про земельні комісії зобов'язували селян повернути поміщицьке майно та відшкодувати збитки, заподіяні великим землевласникам" [19]. Грамотою гетьмана відновлено право власності на землю, одначе з обмеженням -- не більше 25 гектарів в одні руки [20].

У липні було ухвалено закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства". Губернським земельним комісіям "надавалося право видавати обов'язкові постанови про примусове використання тягла та сільськогосподарського реманенту власників, котрі "не вповні використовують його у власних господарствах". Таким чином, селяни разом з худобою, возом та іншим реманентом віддавалися в розпорядження поміщиків" [21].

На нашу думку, запроваджені Гетьманатом заходи диктувалися винятково економічною доцільністю. Уряд П. Скоропадського такою політикою намагався відновити продуктивність сільського господарства, а не обмежити права селян. Адже в "Грамоті до всього українського народу" було вказано, що "поруч з цим (тобто, поряд з відновленням приватної власності на землю. -- Авт.) будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від великих власників, для наділення земельними частками малоземельних хліборобів" [22].

Таким чином, завдяки політиці гетьмана відбулося збереження великих земельних господарств, які забезпечували країну товарним хлібом. Однак подібні дії зробили П. Скоропадського вкрай непопулярною особою серед селянства. Тож цілком закономірним є те, що від середини травня 1918 р. почали постійно зростати селянські виступи проти уряду [23].

І ось уже "на початку листопада з'явився проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами не більш як по 2,5 десятин в одні руки. Лише господарства, які мали культурне значення, обслуговували цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по 200 десятин" [24]. Отже, очевидно, що П. Скоропадський цією реформою не відмовлявся від своєї попередньої політики. Поряд із забезпеченням прав селянства на землю, гетьман створив умови для підвищення товароспроможності сільського господарства, залишивши по 200 десятин за найважливішими земельними господарствами.

Тож, як бачимо, уряд Скоропадського багато уваги приділяв налагодженню сільськогосподарського виробництва в країні.

4. Політика Гетьманату в галузі промисловості

На початку ХХ століття промисловий комплекс України був надзвичайно розвинутим. У 1913 р. на нашу країну припадало 48,2% продукції народного господарства Російської імперії [25, с. 356]. Вчені наводять такі цифри: напередодні Першої світової війни в Україні вироблялося 78,2% загальноросійського видобутку вугілля, 69,5% -- залізної руди, 68,5% -- чавуну, 82,2% -- цукру, 53% -- сільськогосподарських машин [26]. Отже, можна зробити висновок, що Україна була краєм з потужним потенціалом промислового розвитку. Тому тогочасним урядам слід було особливу увагу приділяти промисловій політиці, щоб якнайкраще скористатися подібними можливостями.

Промисловість України напередодні приходу гетьмана до влади. Варіанти промислової політики та їх перспективи

Чимало дослідників зазначають, що на час приходу Скоропадського до влади національна промисловість України перебувала в жалюгідному стані. Ще за Тимчасового уряду й Центральної Ради в країні розпочалися масові локаути, закриття фабрик і заводів [27].

Які ж варіанти виходу з подібного становища мав Гетьманат?

Основними напрямами промислової політики в ті часи були: 1) націоналізація -- процес передачі приватних підприємств у державну власність і 2) денаціоналізація -- процес передачі державних підприємств у приватну власність. Обидва з названих варіантів могли мати як позитивні, так і негативні наслідки.

Перспективи процесу націоналізації -- це перехід усіх підприємств у державну власність і утворення командної економіки. "Підприємства являються власністю держави і здійснюють виробництва на основі державних директив" [28]. Проблема полягала в тім, що й фінансування виробництва мала здійснювати держава. Однак у тих скрутних умовах у неї не було необхідних коштів. Цього Центральна Рада, проводячи політику націоналізації, осягнути не спромоглася. Уряд Ради, встановивши "державну контролю над продукцією України" [29], не знайшов відповідних коштів для фінансування промисловості.

Іншим напрямом промислової політики могла стати денаціоналізація підприємств, яка передбачає створення системи чистого капіталізму, де економічна влада широко розсіяна, а поведінка кожного приватного підприємця мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Він самотужки забезпечує собі необхідні фонди, звільняючи державу від виконання цього завдання.

Але в такої системи теж є недоліки. До них, зокрема, належить низька захищеність соціальних прав працюючих та слабкий рівень керівництва економічними процесами в державі.

Існує і третій напрям діяльності уряду. Він передбачає створення так званої змішаної системи, коли уряд бере активну участь в економіці, регулює відносини між приватними підприємцями, встановлює контроль над найважливішим підприємствами. Але тут можуть відізватися деякі негативні сторони як командної, так і приватної економічних систем.

Промислова політика денаціоналізації та проблема обігового капіталу

Проаналізувавши складність становища, що склалося, П. Скоропадський віддає перевагу процесу денаціоналізації в промисловій політиці. У "Грамоті" він проголошує: "відбудовується повна свобода торгу і відчиняється широкий простір приватного підприємництва та ініціативи", а для пом'якшення можливих наслідків передачі підприємств у приватну власність гарантувалося, що "рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу" [22]. Для керівництва цими процесами і втілення їх у життя, у складі Ради Міністрів було утворено Міністерство Торгу і Промисловості.

Але проблеми все одно з'явилися. Показовий у цьому плані є з'їзд промисловців, банкірів та поміщиків України, котрий відбувся в Києві у травні 1918 р. "Вітаючи відновлення прав приватної власності на засоби виробництва, з'їзд висунув вимогу: знайти державні можливості для надання державних кредитів з метою відновлення продуктивних сил у великих маєтках, бо без таких кредитів виробництво неможливе" [30]. Це означає, що проблему фінансового забезпечення перекласти на підприємців державі не вдалося. Ставши приватними власниками, вони стикнулись з такою обставиною, що для відновлення промислового виробництва на підприємствах бракувало обігового капіталу. Однак дістати його було практично неможливо, оскільки виробництво перебувало в дезорганізованому стані, охоплене тяжкою кризою.

Очевидно, що за таких умов уряд Скоропадського був змушений обпертися на державне фінансування промислових об'єктів. Та не слід забувати, що відповідних коштів на той час бракувало й державі. Тож процес відбудови промисловості стикнувся з певними труднощами.

Інші заходи уряду Гетьманату в галузі промисловості

В інших питаннях промислової політики уряд Гетьманату також виходив із міркувань максимальної економічної доцільності.

Наприклад, "Гетьманський уряд, розуміючи важливість цукрового виробництва для країни і виходячи з потреби виконання зовнішньоторговельних зобов'язань по торгівельній угоді з Центральними державами, забезпечення внутрішнього ринку, одразу ж узяв важелі цукрового виробництва у свої руки.

Уже на початку травня 1918 р. уряд видає Постанову про вилучення з ужитку на ринку цукру вільного продажу і з 7-го травня встановлює державну монополію на цукрову промисловість" [25, с. 358]. Згодом була встановлена державна монополія на виробництво і продаж горілчаних виробів, а також палива в Донбасі. Завдяки цим рішенням уряд зміг отримувати значні прибутки до скарбниці.

Крім того, уряд здійснював й інші далекоглядні заходи в промисловості. Наприклад, було взято курс на електрифікацію країни. Особлива увага приділялася сільськогосподарському машинобудуванню, відновленню роботи відповідних заводів на Харківщині.

Отже, у промисловості уряд гетьмана діяв доволі активно, спрямовуючи свої зусилля на формування потужного промислового потенціалу краю.

5. Консервативний характер економічної політики Гетьмана

Як бачимо, одним із головних принципів економічної політики уряду Скоропадського було ствердження приватної власності як "фундаменту культури і цивілізації". Гетьман відновлює приватну власність на землю на селі, повертає капіталістам націоналізовані Центральною Радою підприємства. Скоропадський прагне побудувати суспільство на приватновласницьких засадах, на принципі вільної конкуренції. І хоч через певні історичні умови уряду гетьмана часто доводилося відступати від взятого курсу, проте основна тенденція залишалася незмінною.

Висновок

Як стверджує економічна теорія, політика у сфері економіки, котра спрямована на обмеження господарських функцій держави, збільшення здатності ринку до саморегулювання, властива консерватизму. Аналіз економічної політики Гетьманату дає підстави для висновку, що вона відповідала засадам економічного консерватизму. Уряд Скоропадського здійснював денаціоналізацію виробництва, а державний контроль встановлював лише в найнеобхідніших випадках -- там, де це диктувалося економічною доцільністю та здоровим глуздом. Подібні ознаки вважають головними у консерватизмі.

Отже, економічна політика гетьманського уряду була побудована на засадах консерватизму, який уже був втілений у життя в багатьох західних країнах і встиг позитивно зарекомендувати себе.

Дослідники відмічають, що "рівень життя у Гетьманщині був дещо вищий, ніж в тих районах України, які лишилися під контролем радянського уряду" [30]. Як свідчать факти, в часи Гетьманату "відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна система", "успішно йшла відбудова залізничних магістралей України", у Донбасі припинилися тенденції до падіння рівня виробництва, а у жовтні 1918 р. добуток корисних копалин тут сягнув рівня 50 млн. пудів на місяць" [25, c. 389].

Водночас, існували й негативні наслідки економічної політики уряду П. Скоропадського. До них, насамперед, слід віднести сумнозвісні селянські повстання, що були викликані відновленням права приватної власності на землю. Спочатку вони мали стихійний, неорганізований характер, а потім стали систематичними й поширилися на всю територію України [23]. До того ж серед недоліків слід відмітити недостатню увагу Гетьманату до вирішення соціальних потреб робітників, що часто призводило до страйків. Незаперечним фактом є й те, що тривало скорочення промислового виробництва, набуло масового характеру безробіття. Але це вже навряд чи залежало від гетьманської політики.

Подібні фактори, поряд із діяльністю німецьких окупаційних властей на території України, багато в чому зумовили поразку уряду П. Скоропадського. І в грудні 1918 р. Гетьманат був повалений Директорією.

Підбиваючи підсумки, хотілося б ще раз підкреслити, що уряд П. Скоропадського прагнув побудувати державу на засадах приватної власності, зробити продуктивний товаровиробний аграрний комплекс, створити потужний промисловий сектор. Консервативна за своєю спрямованістю економічна політика гетьманського уряду в Україні сприяла певним позитивним зрушенням у господарстві. Але деякі прорахунки в соціальних питаннях, об'єктивна нестача часу на поглиблення перетворень, складні історичні умови призвели до поразки консервативних сил.

У цілому ж, на нашу думку, консервативна ідея є однією з найоптимальніших систем як для того часу, так і для сьогодення.

Список використаної літератури

Бойко О. Д. Історія України. К.: Академвидав, 2003. С. 339.

Витанович І. Аграрна політика Українських урядів 1917-1920рр.. // Український історик. 1967р. №3-4

Горкіна Л. До обґрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917-1920рр.. // Економіка України. 1993р. №5

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії. К.: Либідь, 1993. С. 141.

Комаров В. О. Методичні умови формування історичного мислення старшокласників. Кривий Ріг, 1995. С. 15.

Копиленко М., Копиленко О. Забуті реформи: З досвіду економічних перетворень в Україні // Інформація і ринок. 1993р. №1

Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: підручник. К., 1995р.

Політологія: наука про політику. Харків: Єдінорог, 2002.

Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918р. // Український історичний журнал. 1997р. №1

Слюсаренко А. Г. та ін. Указ. праця, с. 187.

Слюсаренко А. Г., Гусєв В. І., Дрожжин В. П. та ін. Новітня історія України (1900--2000): Підручник. К.: Вища школа, 2000. С. 186.

Субтельний О. Україна: історія. К.: Либідь, 1993. С. 442.