Революція 1905 року

Скадовська загальноосвітня школа I-III ступенів №2

Російська революція 1905-1907 рр.

Учениці 10-А класу

Новикової Світлани

Однією з трагічних дат в історії нашої країни є революція 1905-1907 рр. Багато істориків вважають цю дату переломною в історії нашої країни.

У своєму розвитку перша російська революція пройшла кілька етапів, кожна з яких мала свої характерні риси та особливості.

І етап- «піднесення» (січень-жовтень 1905 року).

-наростання массової боротьби посилення її політичного характеру;

- політизація народних мас;

-активізація процесу соорганізації суспільства(утворення політичних партій,рад,профспілок.)

-поширення хвилі заворушень серед селян та армії;

- переплетення та взаємовплив робітничого,селянського та національно-визвольних рухів;

ІІ етап- «кульмінація» (жовтень-грудень 1905 року).

- коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту

17 жовтня;

- діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами;

активне формування багатопартійної системи;

посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій більшовиків та есерів;

організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р.(повстанськими центрами в Україні були Харків,Олександрівськ,Катеринослав,Горлівка);

ІІІ етап- «спад»січень 1906-червень 1907 рр.)

- посилення репресій (каральні експедиції,арешти,обшуки);

- помітне зменшення масштабів та інтенсивних робітничих страйків та селянських виступів;

- перехід більшості політичних партій у підпілля;

- поширення серед революціонеров терористичних форм боротьби (1906-1907 рр.)

Початком революції стали події 9 січня 1905 року в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150 тисячна мирна робітнича демонстрація,учасники якої намагалися передати цареві петицію,в якій містилося прохання поліпшити умови їхнього життя. Демонстрацiю очолював відомий священик Георгій Гапон. Було вбито понад 200 чоловік і кілька сотень поранено.

Кривава неділя у столиці викликали хвилю обурення у всій імперії. Країною прокотилась хвиля страйків,які охопили й українські міста,зокрема Катеринослав,Харків,Київ,Одесу.

Страйкарі висунули не тільки економічні,а й політичні гасла (особливо в першій половині жовтня 1905 р.).

Одночасно з робітничими страйками розгортався і селянський рух:селяни палили поміщицькі маєтки,господарські будівлі,забирали худобу,ділили між собою панські й державні землі. Селянські заворушення у 1905 року охопили більше половини всіх повітів України. Широко руху набув і студентський рух-студенти вимагали автономії університетів,брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях.

Революційні настрої,які охопили армію і флот,посилились внаслідок невдач у війні з Японією та укладення Портсмутьського мирного договору 1905 р.,що призвело до втрати Ляодунського п-ва та Південного Сахаліну.

Армія перестала бути надійною опорою самодержавства.

Намагання уряду зупинити революцію оголошенням 06.08.1905р. маніфесту про скликання дорадчої Державної Думи не дали результатів. У середині жовтня країна була охоплена загальним політичним страйком,в якому взяло участь близько 2 млн. робітриків,із них 120 тис,в Україні. Під час страйку виникли організації класового типу-Ради робітничих депутатів,керівництво якими намагались здійснювати революційні партії -соціал - демократи, есери, анархісти. Найбільшого розмаху страйкові виступи набули в грудні у Москві,Харкові,Катеринославі,Олександрівську.

Восени 1905 року селянський рух охопив третину повітів європейської частини імперії. В Україні було зареєстровано близько 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків,з них на Лівобережжі-понад150,на Півдні-понад 100.

Один із найбільших виступів відбувся в грудні 1905 у с. Великі Сорочинці на Полтавщині.

У сутичці загинуло 63 селянина. У жовтні-листопаді 1905 року відбулись нові заворушення у військових частинах,що розміщувались у Кронштадті.,Севастополі,Києві,Полтаві,Харкові,Чернігові,Білій Церкві. В цих умовах царський уряд змушений був піти на поступки.17.10.1905 року Микола ?? видав маніфест,в якому проголошувалось надання Державній Думі законодавчих прав (проект скликання дорадчої Думи не був реалізований),розширення виборчих прав громадян,демократичні свободи-свободу совісті,друку,зібрань та об'єднань. Однак у своєму ставленні до маніфесту російське суспільство не було єдиним. Отримавши гарантії конституційного правління і готуючись до виборів у Думу,ліберальна опозиція проголосила створення політичних партій - конституційних демократів (кадетів) і «Союз 17 октября» (октябристів) та намагались перевести революційний рух на мирний конституційний шлях.

Маніфест 17.10.1905 року сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху. В березні 1905 року Російська академія наук надіслала урядові доповідь,де стверджувалось,що українська мова є самостійною мовою і рекомендувалось відмінити антиукраїнські розпорядження 1863 і 1976 рр. З кінця 1905 року почали з'являтись українські періодичні видання. В 1906 році у Києві,Харкові,Одесі,Лубнах,а також у Петербурзі і Москві виходило 18 українських газет та журналів. Одна з газет наприклад,газета «Громадська думка»(пізніше «Рада»), незважаючи на переслідування,продовжувала виходити і в наступні роки. Проявом національного руху стало виникнення культурно-освітніх організацій «Просвіта"в Києві,Одесі,Чернігові,Миколаєві.

В їх роботі активну участь брали відомі діячі культури Леся Українка, П.Мирний, М.Лисенко та інші.

Товариства «Просвіта» організовували бібліотеки і читальні для населення,налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури,ставили вистави і концерти тощо.

Події першої російської революції 1905-1907 рр. сприяли активізації українського національного руху,утворенню та активній

Діяльності партійно політичних організацій.Українські політичні партії,що виникли на початку XX ст.. відіграли вирішальну роль у національному самоствердженні українців,стали могутнім фактором політичної структуризації українського суспільства. Іх виникнення і становлення стало важливою ознакою модернізації громадського життя,його еволюції в напрямку європейських демократичних тенденцій. Активізувалась діяльність українських політичних партій.

У січні 1905 року, відколовшись від Революційної української партії,до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії на основі окремого статусу,як національна організація,увійшла Українська соціал-демократична спілка. Після виходу з РУП «Спілка» у грудні 1905 року була утворена Українська соціал-демократична робітнича партія,яка проголосила себе єдиною правочинною політичною організацією українського пролетаріату.

Наприкінці 1905 року виникла Українська радикально-демократична партія. Всі Українські політичні організації у національному питанні домагались національно-територіальної автономії України у складі Російської держави

У грудні 1905 року опублікований виборчий закон,на основі якого в кінці лютого на почату березня 1906 року відбулися вибори до І Державної Думи,що проходили в умовах урядових репресій.

Перемогла партія «кадетів». У І Думу від України було обрано 102 депутати частина з них об'єдналась в Українську парламентську фракцію,яка налічувала 44 члени,її головою було обрано адвоката з Чернігова І. Шрага.

Друкованим органом фракції став «Украинский вестник»

II Державна Дума,вибори до складу якої відбувались у січні-лютому 1907 року,виявилась,ще більше лівою та опозиційною, ніж перша, 20.02.1907 року нова Дума розпочала свою роботу. Як і раніше,в центрі уваги стояло аграрне питання,навколо якого і розгорілась гостра боротьба. Уряд не бажав робити жодної поступки в аграрному питанні і припинив його обговорення. У II Думі 47 депутатів від України об'єднались в Українську громаду,яка видавала часопис»Рідна справа-Думські вісті»

03.03.1907 року царським маніфестом II Дума була розпущена.

Одночасно змінено положення про вибори,що порушувало жовтневий маніфест»Основні державні закони Російської імперії.

Царський маніфест від 03.06.1907 року про розпуск II Думи ознаменував відмову царизму від реформ та остаточну поразку революції 1905-1907 рр.

Революція, в цілому, зазнала поразки, але революційні маси домоглися значних результатів. Революція носила буржуазно-демократичний характер, вона являла собою рух широких народних мас, які боролися в тому числі за встановлення демократичних порядків. Але головні питання революції не були вирішені так, як цього вимагали народні маси. Суспільний лад і державний устрій не були радикально змінені. Класи та групування, що правили раніше, залишилися при владі. Як показав досвід революції, поступок від самодержавства можна було домогтися лише шляхом широкого революційного руху, в тому числі з масовим застосуванням насильницьких методів.