Главная
Коллекция "Otherreferats"
История и исторические личности
Запорізька Січ - праобраз Української держави
Запорізька Січ - праобраз Української держави
Історичні передумови виникнення та розвитку Запорізької Січі. Українські землі під владою Речі Посполитої, українські повстання. Суспільно-політичний устрій, судова та правова система Запорізької Січі. Національне життя та традиції Українського народу.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2010 |
| Размер файла | 29,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичні передумови виникнення Запорізької Січі
1.1 Українські землі під владою Речі Посполитої
1.2 Козацькі повстання та формування Запорізької Січі
Розділ 2. Основні відмінні ознаки Запорізької Січі як прообразу сучасної Української держави
2.1 Суспільний лад Запорізької Січі
2.2 Політична система Запорізької Січі
2.3 Судочинство та правова система Запорізької Січі
Висновки
Література
Вступ
Після Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське втратило не лише свої землі, а й державне значення. Рівноправна унія двох самостійних держав не злагодилась.
Але найбільших втрат зазнало національне життя та традиції українського народу. Останню надію на своє відродження поховала українська державність: польський адміністративно-територіальний поділ, мова, католицька віра були поширені на всю Україну.
Майже відразу ж після Люблінської унії починається інтенсивна роздача земель магнатам та шляхті на Київщині, Брацлавщині, Переяславщині. До кінця XVI ст. більшість українських земель опинилася під владою магнатів Вишневецьких, Замойських, Конєцпольських, Тар-новських. Найбільше отримали Вишневецькі: їхні володіння охоплювали майже всю Полтавщину та частину Чернігівщини. Оскільки ці землі були мало заселені, в них для заохочення переселенців встановлювались "пільгові роки" (від 20 до 40), протягом яких селяни не сплачували податків і не відробляли панщини. Це привело до швидкого заселення цих земель селянами з усіх частин України.
Після Люблінської унії литовські політики все ще плекали надію на повернення українських земель, але війна з Московською державою змушувала Литву дотримуватись унії з Польщею. У 1573 році королем Польщі було обрано Стефана Баторія. Його рішучість у боротьбі з Москвою, тактовне поводження з Литвою згуртували Річ Посполиту. Після смерті Стефана Баторія Литва знову зробила спробу розірвати відносини з Польщею, але примирилася на кандидатурі Сігізмунда III, шведського королевича. Його правління тривало 45 років і було найтяжчим часом для України і навіть для Польщі, оскільки все правління Сігізмунда III було заповнене війнами за шведську та московську корони. В історії України ця війна важлива тим, що вперше в ній виступило як самостійна військова сила українське козацтво.
Поряд з цими процессами Запорізька Січ формувалася як самостійна держава, яка булла одним з прототипів сучасної української держави.
Таким чином, найбільш цікавим в запропанованій темі виявляється проведення межі, а також порівняння держави Запорізької Січі та сучасної української держави.
Основною метою написання роботи є виявлення спільних рис сучасної України та Запорізької Січі з тим щоб підтвердити або спростувати думку про те, що Запорізька Січ є прообразом сучасної української держави.
Для виконання поставленої мети, необхідно виконати наступні завдання:
1.Висвітлити події, які відбувалися на Українських землях в період Запорізької Січі,
2. Проаналізувати суспільний та політичний лад Запорізької Січі,
3. Визначити пріорітетні напрямки розвитку права та судочинства Запорізької Січі,
4. Порівняти вищезазначені ознаки з тотожніми ознаками сучасної держави.
Об'єктом дослідження данної курсової роботи виступає Запорізька Січ як прообраз сучасної України.
У процесі розроблення питання використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, історичний, системний підходи, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, два розділи (п'ять підрозділів), висновки та список використаних джерел.
Розділ 1. Історичні передумови виникнення Запорізької Січі
1.1 Українські землі під владою Речі Посполитої
У 1598 році зі смертю царя Федора припиняє існування династія Рюриковичів. Почалися затяжні московсько-польські війни, активну участь у яких брали українські сили.
Польща не відмовляється від планів приєднання до Речі Посполитої Московської держави навіть після обрання на Земському Соборі 1613 року царя Михайла -- з династії Романових.
У 1613--1624 роках син Сігізмунда III -- королевич Вла-дислав організував похід на Москву, але зазнав невдачі.
Після смерті Сігізмунда III Москва намагалася взяти реванш і у 1632 році виступила проти Польщі, але в битві під Смоленськом зазнала поразки. У 1634 році між Річчю Посполитою та Московською державою було підписано "вічний мир", за яким Смоленська та Чернігово-Сіверська земля остаточно закріплялися за Польсько-литовською державою.
У польсько-московських війнах значну роль відігравало українське козацтво. У війську Сігізмунда III було ЗО 000 козаків. У битві під Смоленськом у 1632 році польське військо складалося з 9090 поляків і 20 000 українських козаків.
На початку XVII ст. козаки складають силу, яка починає відігравати суттєву роль в історії Речі Посполитої.
Після Люблінської унії різко посилюється польсько-католицька експансія на українські землі. Проти католицької пропаганди рішуче виступали церковні братства, які згодом перетворюються в центри народно-визвольної боротьби українського народу. Реформаційний дух, який заполонив у XVI ст. всю Західну Європу, відродив до життя і православну Церкву.
Позитивним наслідком реформаційних рухів було пробудження зацікавлення в рідній мові. Був здійснений переклад Святого Письма на українську мову (1561 р.), засновано друкарні (1578 р.), звідки в світ виходили православні книги.
Реформаційний рух у Західній Європі викликав негативну реакцію католицької Церкви, яка розпочала проти нього нещадну боротьбу.
Ще у 1540 році було засновано орден єзуїтів, який зібрав значні інтелектуальні сили і взяв до своїх рук справу виховання молоді. У 1564 році король Сигізмунд II Август запросив єзуїтів до Польщі. Здобувши перемогу над протестантами, єзуїти зосередилися на критиці схизматів, якими вони називали православних. Незабаром, після 1569 року, вони рушили в Україну, засновуючи свої колегії у Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві.
Активно діяли єзуїти на політичному поприщі. Вони створили теорію єдності держави і католицької Церкви, де обгрунтували ідею польського месіанізму, яку, перш за все, повинен був прийняти український народ. До цього треба додати принизливе становище православних, позбавлення їх права займати вищі посади, позбавлення православних священиків права засідати в Сенаті поруч з католицькими єпископами, позбавлення православних права відбувати церковні обряди тощо. Все це негативно відобразилось на становищі православної Церкви Історія України: Курс лекцій: У2кн. -- К., 1991. -- Кн..
Українська знать, яка не хотіла розлучатись з своїм соціальним статусом, стала зрікатись православної віри. За короткий час до католицької віри перейшли Заславські, Вишневецькі, Слуцькі, Масальські, Чарторийські, Коропин-ські, Сангушки та ін. Тільки лічені українські магнатські роди лишалися відданими старій вірі. Давні традиції домінували серед дрібної української шляхти, але політичне і економічно ця соціальна верства була надто слабкою, щоб зупинити процес окатоличення та полонізації. Зрада панівної верхівки української знаті мала тяжкі наслідки для всього народу. Україна втратила верству, яка могла впливати на політику Речі Посполитої з врахуванням інтересів українського народу.
З моменту розколу християнської Церкви в 1054 році ідея возз'єднання розглядалася як католиками, так і православними. Найбільш близькою до здійснення ця ідея була на Флорентійському соборі 1439 року. Але на шляху християнської єдності завжди стояли століття взаємних звинувачень та підозри.
У XVI ст. католицька Церква підпорядкувала питання' вірувань своїм економічним та політичним інтересам. Унія Церков розглядалася Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної Церкви до католицької з обов'язковим затвердженням верховенства римського папи та визнання католицьких догматів єдино істинними. Отже, йшлося не про об'єднання на рівних засадах, а про приєднання східної православної Церкви до західної.
Посилення кріпосного права загострило соціальні конфлікти в Україні. Страх перед вибухом народного гніву часто був причиною, що стримувала перехід верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді в Речі Посполитій вирішили змінити релігію для українського народу, для чого задумали створити нову, уніатську Церкву, що мала стати перехідним містком до повного панування католицизму в українських землях, зберігаючи при цьому обряди православ'я, їхню відправу церковнослов'янською мовою і календар, але визнаючи при цьому адміністративну зверхність Ватикану Музьіченко П. П. Литовский статут: исторические корни // Юридический вестник. -- 1994. -- № 1..
У 1582 році папа Григорій XIII провів так звану "календарну реформу", яка ще більше посилила розбіжність між католиками та православними. Відтепер вони святкували християнські релігійні свята (Різдво, Великдень тощо) в різний час.
Безпосередня ініціатива щодо укладення унії надходила від православної сторони. У 1590 році православний єпископ Львова Балабан порушив питання про унію з Римом на таємній зустрічі православних єпископів у Белзі. Окрім Балабана, докладніше вивчити це питання погодилися ще три єпископи. В червні 1595 року вони вирішили укласти унію з Римом. Наприкінці 1595 року папа Климент VIII оголосив про офіційне визнання унії.
Коли звістка про унію дійшла до українського народу, обурення та гнів не мали меж. Для розв'язання конфлікту ца початку жовтня 1596 року в Бересті було скликано церковний собор для офіційного проголошення унії. Собор відразу ж розколовся на два окремі собори -- православний і уніатський.
Уніатський собор під проводом київського митрополита М. Рогози підписав унію, присягнув на вірність папі римському, хоча ніяких повноважень на цей акт від константинопольського патріарха він не мав.
Православний собор відкинув унію й оголосив про позбавлення духовної влади відступників. Учасники собору, яких було значно більше, ніж учасників уніатського собору, підписали протест проти унії і надіслали його з делегацією до короля. Проте Сигізмунд II затвердив рішення уніатів.
Згідно з цим рішенням уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків: шляхта, яка прийняла унію, одержувала право займати державні посади нарівні з католицькою шляхтою. Уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Отже, православна Церква стала по суті протизаконною.
Те, що розпочалося як намір здійснити об'єднання християнської пастви, закінчилося ще більшим розколом, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна і уніатська, або греко-католицька. Але, незважаючи на погрози польського уряду, православні виступили на захист своєї віри. Лише несприятливе зовнішньополітичне становище Речі Посполитої на початку XVII ст. спонукало сейм у 1603 і 1607 роках зробити ряд поступок. Зокрема, сейм оголосив про припинення переслідування православних.
Але боротьба українського народу проти унії, особливо опір козацтва на початку 30-х років XVII ст., не вщухали, і польський уряд змушений був видати "Статті для заспокоєння руського народу", які узаконювали існування православної Церкви. Проте наступ католицизму та уніатства на православних не тільки не припиняється, а ще більше посилюється Голобуцький В. Запорізьке козацтво. -- К., 1994..
1.2 Козацькі повстання та формування Запорізької Січі
Соціальне, національне, культурне та релігійне гноблення українського народу з самого початку викликало різкий протест, який вилився в ряд повстань, де рушійною силою було козацтво.
З початку формування запорізького козацтва в ньому виділяється дві течії: радикальна, до якої належали незаможні козаки з безземельних селян та міських ремісників, які намагалися через перемогу над польською шляхтою покращити своє правове становище; поміркована, яка складалася із заможного козацтва, шляхетства, міщанства і прагнула через домовленості з польським урядом досягти привілеїв та вольностей. З часом суперечки між двома течіями посилились, що загрожувало самому існуванню козацтва. Але загальне невдоволення українського населення політикою польського уряду на деякий час примирило ці течії, і в ряді повстань козацтво виступало як єдина сила.
Перше велике козацько-селянське повстання вибухнуло у 1591 році і тривало до 1593 року. В повстанні, яке очолив Криштоф Косинський, брало участь і міське населення. Спочатку на боці запорожців воювали і реєстрові козаки, але після переговорів з поляками у 1593 році вони пообіцяли вірно служити королю, скинути Косинського з гетьманства, не робити походів на "волость".
Поляки розгромили рештки повстанських загонів. Соціальний гніт посилився: було збільшено панщину, натуральні та грошові повинності населення.
Ці події підготували грунт для повстання під проводом Северина Наливайка та Григорія Лободи.
Повстання, яке розпочалося в Брацлаві, згодом перекинулося майже на все Південне Подніпров'я і навіть Білорусію. Восени 1595 року все українське Правобережжя і Південно-Східна Білорусія опинилися в руках повстанців.
На землях, охоплених заворушенням, селяни у міщани звільнялися від влади польської адміністрації і оголошували себе вільними козаками. Боротьба проти шляхетської влади відбувалася під релігійними знаменами, за православ'я. У виступах брало участь як селянство, так і міщанство.
У травні 1596 року повстання було жорстоко придушене. Однією з причин поразки була зрада Лободи та частини козацької старшини. Знову не з кращого боку показали себе реєстрові козаки, які схопили Наливайка і видали його полякам. 11 квітня 1597 року Северина було страчено у Варшаві.
Польський сейм 1596 року оголошує реєстрових козаків, які брали участь у повстанні, "зрадниками і ворогами" і приймає рішення конфіскувати їхні землі.
Після придушення повстання Наливайка в Україні посилюється соціальний, національний та релігійний гніт. Настає кріпосницько-шляхетська реакція. Але масовий рух в Україні проти соціального і національного гноблення зупинити було вже неможливо. Розгортанню визвольного руху сприяв розвиток козаччини, яка стала ідеалом для пригнобленого люду.
У 20-х -- першій половині 30-х років XVII ст. розпочався народний рух на Київщині, який незабаром переріс у велике повстання під проводом Тараса Федоровича (Тря-сила). У 1620 році його було обрано гетьманом нереєстрового козацтва. Федорович звернувся до українського народу з універсалами, в яких закликав вступати до повстанського війська, здобувати козацькі вольності і захищати православну віру. Повстанці ставили за мету визволення України від польсько-шляхетського панування, затвердження особливого правового стану козацтва, збереження української народності. Але і це повстання не було доведене до кінця. Згідно зі статтями Переяславської угоди від 29 травня 1630 року козаки визнавали свою провину, однак не підлягали покаранню за участь в повстанні. Навпаки, реєстр збільшувався до 8 тис. Всі інші повстанці, які не ввійшли в козацький реєстр, мали повернутися до панських маєтків.
Компромісна угода викликала невдоволення народних мас. У 1630 році стихійні виступи мали місце на Чернігівщині, Полтавщині, Брацлавщині.
У лютому 1635 року сейм Речі Посполитої затвердив постанову "Про припинення козацького свавілля", в якій під загрозою суворого покарання була підтверджена заборона втеч на Запоріжжя Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. -- Львів, 1996..
Придушуючи народні виступи, польські магнати намагалися ліквідувати і реєстрове військо, яке в критичних ситуаціях часто підтримувало повстанців. Проте король, який не володів абсолютною владою в Речі Посполитій, мав намір використовувати козаків у боротьбі з магнатами.
Але давня неприязнь, яка існувала між реєстровцями та іншими козаками, привела до сутички. Козацький загін під проводом Павла Бута у травні 1637 року захопив в Черкасах артилерію реєстрових козаків.
У липні 1637 року козацька рада обрала Бута гетьманом Війська Запорізького. Наприкінці липня почалося повстання. Запорізьке військо мало намір закріпитися на лівооережжі. У вирішальний момент повстання козацький ватажок був по-зрадницькому схоплений і згодом страчений У Варшаві.
Польське шляхетське військо організувало каральну експедицію на Лівобережжя. З надзвичайною жорстокістю шляхтичі вбивали і грабували місцеве населення. Проте наслідки залякування виявилися протилежними. На Запоріжжі гетьманом було обрано Якова Острянина. Його універсали з закликом всенародної боротьби з польською шляхтою розповсюджуються майже по всій Україні.
Чергове селянсько-козацьке повстання розпочалося у другій половині березня 1638 року. Під Говтвою Острянин розгромив коронне військо, але відсутність тактики та стратегії привела до поразки його війська під Лубнами. Залишки повстанської армії під керівництвом нового гетьмана Дмитра Гуні продовжували боротьбу. Та ситуація була вже іншою, ніж на початку повстання. Майже весь район народних виступів був заполонений шляхетським військом, а чергова зрада частини козацької старшини привела до затухання повстання Кашуба М. З історії боротьби проти унії. -- К., 1986..
Прагнучи не допустити поновлення масових народних рухів, уряд Речі Посполитої посилив військові гарнізони на території України. Період з 1639 по 1647 роки польські дворянські і буржуазні історики характеризували як "еру повернення миру на Україну", "період золотого спокою" або ж "десятиріччя гробової тиші".
Проте в дійсності ніякого "золотого спокою" не було. Боротьба за соціальне, національне та релігійне визволення не припинилася, змінилися лише її форми. В числі найпоширеніших методів боротьби були скарги і протести, які надсилалися в усі урядові інстанції. Апелюючи до властей, населення намагалося законним шляхом поліпшити своє становище. Слід при цьому підкреслити, що скаржитись мали право тільки селяни, які проживали на королівських землях, селяни ж приватних володінь могли подавати скаргу лише в тому випадку, коли маєток перебував в оренді й орендатор не виконував узятих на себе зобов'язань.
Особливо шириться така форма народного протесту, як втечі селян з маєтків панів та шляхти. Втікали на Лівобережжя, в Запоріжжя, бо там кріпацтво ще не стало масовим. Десятки тисяч українців переселяються в ці часи на територію Московської держави. Особливо масовим було переселення у 1638--1639 роках.
Своєрідною формою боротьби проти соціального гноблення на західноукраїнських землях було опришківство. Протягом 1639--1647 років загони опришків здійснювали напади на шляхетські маєтки, знищували інвентарі (записи феодальних повинностей). Місцева влада та шляхта жорстоко розправлялися з рухом народних месників.
У цей період дві частини України -- Буковина та Закарпаття -- на кілька століть відриваються від України.
Ще в другій половині XIV ст. румуни з Семигороду, шукаючи нових пасовищ для своїх отар, переходили Карпати, осідали на території Буковини та на землях, які пізніше складуть Молдавську державу.
Н всіх цих землях на той час проживали українці. У 1359 році воєвода Богдан І збунтувався проти угорського короля, вигнав його урядовців і заснував нову державу, до складу якої ввійшла і Буковина. За молдавський престол точилася гостра боротьба між румунськими та українськими претендентами і деякий час на престолі були українські князі. Ця боротьба свідчить про те, що в заснуванні Молдавської держави брали участь і українці і що на початку свого існування ця держава не була національно-визначена. Кінець кінцем перемога була за румунською династією Мушат, яка і панувала тут до 1552 року. Молдавія мала постійні стосунки з Україною і регулярно підтримувала боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського панування. І хоча з 1514 року Молдавія попадає під зверхність Туреччини, ці стосунки не припинялись. У 1634 році воєводою Молдавії стає Василь Лупул, за правління якого посилюється румунізація Буковини.
Закарпатська Україна -- земля білих хорватів -- входила до складу Болгарського царства, а з занепадом його в другій половині Х ст. опинилася в складі Київської держави. Під час міжусобиць, які розпочалися після смерті Володимира в 1015 році, Угорщина захопила Закарпаття і до XX ст. ця частина українських земель входила до складу Угорської держави.
У 1526 році, після поразки під Могачем, Угорщину було поділено між Туреччиною, Австрією та Семигородом. З того часу Закарпаття стає ареною безперервних воєн. На початку XVII ст. Закарпатська Україна втягується в релігійні війни. Особливо довгою була боротьба між католиками та протестантами.
Панщина, різного роду побори, рекрутчина -- все це лягло важким тягарем на плечі населення Закарпаття.
Формування Запорізької Січі -- це третій етап в історії українського козацтва. Після того як козаки були витіснені з Переяславщини, Черкащини та Брацлавщини, вони посунули на південь, за дніпровські пороги. Згодом цей район стає центром козацтва. Із самого початку склад козацтва був інтернаціональним. Тут можна було зустріти литовців, білорусів, татар, поляків, представників інших національностей Бардах Ю., Леснодорский Б., Пистрчак М. История государства й права Польши. -- М., 1980..
Постійна загроза нападів з боку турків та кримських татар змушувала козаків дбати про свій захист. Як наслідок, за нижніми порогами Дніпра з'являються укріплення, які отримали назву "січі". З часом козацтво об'єднується в громаду з загальними для всіх органами управління. В 40--60-х роках XVI ст. на Запоріжжі вже існувала така організація, як "кіш", що слід вважати не чим іншим, як утворенням Запорізької Січі. З її появою народ України отримав могутню опору в своєму прагненні до визволення з-під гніту Речі Посполитої. Козацтво стає консолідуючим центром боротьби українського народу проти соціального, релігійного та національного поневолення з боку польсько-шляхетської держави.
Розділ 2. Основні відмінні ознаки Запорізької Січі як прообразу сучасної Української держави
2.1 Суспільний лад Запорізької Січі
Утворення Запорізької Січі підривало польсько-шляхетське землеволодіння в Україні. Стурбований непокірністю козацтва, посиленням національно-визвольної боротьби, польський уряд намагається розколоти козаків, посіяти між ними ворожнечу. Цьому сприяли деякі об'єктивні обставини. З кожним десятиріччям серед козаків міцнішав прошарок заможних хуторян і промисловців, частина з яких належала до "шляхетних" козаків -- вихідців з шляхти. В той же час зростають багатства козацької старшини, яка поступово перетворюється в заможну верству населення.
Зосередження значних коштів в руках заможного козацтва у другій половині XVI ст. стало економічною та соціальною базою створення реєстрового козацтва Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII -- початок XX ст.). -- Львів, 1996..
5 червня 1572 року король Сігізмунд II Август своєю грамотою доручив коронному гетьману Язловецькому набрати "певний почет" з козаків, які мали одержувати платню від Речі Посполитої, та вчинити "постановеньє межа козаки низовими", тобто запровадити контроль над Запоріжжям.
Перший загін складався з 300 "низових козаків", які одержували по 2,5 злотих "на квартал" і сукно на жупан. Відтепер ці козаки були внесені до "реєстру" і знаходилися на державній службі. Так було започатковане реєстрове козацтво. Уряд сподівався, що, спираючись на цей добірний полк, вдасться встановити контроль над усім козацтвом. Проте цим надіям не судилося здійснитися, і незабаром реєстр припиняє своє існування. Поновлено його було у 1578 році королем Стефаном Баторієм, який набрав на державну службу реєстровий полк у 500 козаків. Після цього реєстр то збільшувався, то зменшувався, то розпускався, то знову відновлювався. Наприкінці XVI ст. до реєстру входило 1000 козаків. У 1625 році реєстрове козацтво досягло 6000, яких було поділено на шість реєстрових полків: Київський, Переяславський, Білоцерківський, Кор-сунський, Канівський і Черкаський. У 1630 році реєстр нараховував уж 8000, але сейм 1635 року скоротив його.
Під час селянсько-козацького повстання 1637--1638 років польський уряд намагається скасувати права та привілеї реєстрового козацтва. У 1638 році сейм ухвалив постанову "Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої". На "вічні часи" знищувалися права реєстровців на обрання старшин та на козацьке судочинство. Реєстр встановлювався в 6000. Козакам заборонялося поселятися в містах, крім прикордонних (Черкаси, Чигирин, Корсунь). Два полки реєстровців повинні були постійно перебувати на Запоріжжі, щоб не допускати туди втікачів. Військова і судова влада над реєстровцями зосереджувалася в руках комісара, який обирався сеймом.
Реєстрові козаки мали ряд привілеїв. Вступаючи до реєстру, вони виходили з-під юрисдикції панів і звільнялися від влади воєвод та старост, якщо проживали на королівських землях. Реєстрові козаки мали право судитися в своїх судах- Вони звільнялися від податків, мали право купувати землю, вільно займатися різними промислами і торгівлею. За службу вони отримували з державної скарбниці грошове жалування, сукно, порох, свинець.
Але непослідовна політика польського уряду щодо реєстру негативно позначалася на правовому становищі рядових козаків. У будь-яку мить адміністрація могла розігнати реєстрове козацтво, і ті козаки, які викреслювалися з списків, повинні були повернутися до колишніх хазяїв.
У меншій мірі ліквідація або скорочення реєстру позначалися на верхівці реєстрового козацтва. До неї входили козацька старшина та заможне козацтво. Головним чином, то були вихідці з української шляхти, які мали села та хутори, млини, корчми. Врешті-решт і ця частина козацтва, як і все реєстрове козацтво, дуже болісно сприймала національно-релігійний гніт, який різко посилюється в кінці XVI ст. Цими обставинами і пояснюється той факт, що в народних повстаннях кінця XVI -- першої пол. XVII ст. брало участь все українське козацтво, в тому числі і реєстрове.
В першій половині XVII ст. українське козацтво оформлюється в окремий суспільний стан. Але, хоча запорізьке козацтво формувалося на засадах рівноправства, братерства і єдності, процес розшарування вносить свої корективи в правове становище козацтва.
В залежності від майнового становища козаків можна 160 поділити на заможних та на козацькі низи. З іншого боку, нони поділялися на запорізьких, реєстрових та тих, що мешкали у прикордонних містах і не мали офіційно визначеного статусу Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. -- К., 1990. --Т. 1..
2.2 Політична система Запоріжзької Січі
Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях -- "паланках". Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути присутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді, коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік -- 1 січня і 1 жовтня -- вона збиралася обов'язково.
Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в па-ланках.
Необхідно підкреслити такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.
Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді.
Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії.
Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя Сас П. М. Феодальньїе города Украиньї в конце XV -- 60-х годах XVI в. -- К., 1989..
Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.
Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо зі стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше -- гетьман). Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а ті в свою чергу -- на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше -- курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе "Військом Запопізьким". Основну його частину складала піхота. Військо маїо гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли.
Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів - чайок або байдаків. У походи на Крим та Туреччину вирушало 100--150 чайок.
Військо Запорізьке мало свою печать -- герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому -- білий хрест, оточений небесними світилами.
Номінальне підвладна Речі Посполитій, Запорізька Січ далеко не завжди враховувала її волю. Вже наприкінці XVI ст. вона починає відігравати помітну роль у міжнародних справах. Зважаючи на Військо Запорізьке як на значну політичну силу. Московська держава, Туреччина, Венеція, Австрія, Крим встановлюють з Січчю постійні зв'язки.
Виборча демократична система, яка склалася на Запоріжжі, була історичною ниткою зв'язку нашої давньої історії та історії України козацької доби. До того ж Запорізька Січ з більшою інтенсивністю виробляла державно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не буде захищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно, виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною до українців.
Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світоглядне переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, що повинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворча діяльність українського народу, створення ним політично-державницьких прагнень і готовність до їхнього втілення в життя.
Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке сформувалося в Запорізькій Січі, ми знаходимо зародок майбутньої української державності, яка заявить про себе в повний голос в роки Визвольної війни українського народу 1648--1654 років.
2.3 Судочинство та правова система Запоріжзької Січі
Своєрідна судова система формувалася на Запоріжжі. ( удові функції тут виконували усі представники козацької старшини. Кошовий отаман (гетьман) був найвищим судовим органом. В середині XVII ст. він перетворюється на вищу апеляційну інстанцію.
Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядав кримінальні й цивільні справи козаків. Найбільш складні справи він передавав кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий суддя відправляв правосуддя за звичаєвим правом, яке склалося на українських землях протягом останніх століть.
Судові повноваження інших представників військової старшини були менш значимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого та стежив за виконанням судових рішень. У межах своїх повноважень виконували судові функції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв принцип: "де три козаки -- два третього судять".
Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес.
Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитись від позову або звинувачення і укласти мирову угоду. В тяжких злочинах слідство і суд були обов'язковими, незалежно від заяви потерпілого, що говорило про появу слідчого процесу. Представники сторін мали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при судах. У деяких справах їхня участь була обов'язковою. Докази підрозділялися на досконалі та недосконалі. Доказами були: показання свідків, піймання на гарячому, присяга тощо. В окремих випадках для здобуття зізнання в здійсненні злочину застосовувалося катування. Показання свідків та піймання на гарячому належали до досконалих доказів, а присяга і клятва вважалися додатковими доказами. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки в письмовій формі.
У другій пол. XVI ст. у кримінальних справах вводиться попереднє слідство, яке здійснювали старости, намісники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, проводили допит свідків і підозрюваних, записували їхні показання і передавали до суду.
З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у відповідності з старовинними звичаями, "словесним правом і здоровим глуздом". Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративні організацію козацтва, роботу судових органів, порядок .землекористування, порядок укладання окремих договорів, види злочинів і покарань. Можна з впевненістю стверджувати, що козацьке звичаєве право являло собою народну конституцію.
Серед кримінальних злочинів найбільш тяжким визнавалися вбивство, нанесення побоїв, крадіжка, дезертирство, пияцтво тощо.
Як покарання практикувалися прив'язування злочинців до гармати, биття канчуками під шибеницею, членоушкодження тощо Історія держави і права України. -- Харків, 1993. -- Ч. 1..
За найбільш тяжкі злочини присуджували до смертної кари, яка поділялася на просту та кваліфіковану. До останньої відносилося закопування живим у землю, посадження на палю, повішення на гак, забивання киями біля ганебного стовпа.
Висновки
Після Люблінської унії 1569 року українські землі входять до об'єднаної держави і втрачають залишки автономії. Це привело до подальшого посилення соціального та національно-релігійного гніту. Польські магнати і католицька Церква грабували українські землі і закріпачували селянство. Експансія католицизму, яку здійснював через польський уряд Ватикан, спроби полонізації українського народу викликали широкий суспільно-політичний рух, опозицію з боку православних магнатсько-шляхетських верств. Значно послабила цю опозицію зрада частини української шляхти та духовенства, яка перейшла в католицьку віру. З метою масового окатоличення українського народу Ватикан разом з урядом Речі Посполитої та верхівкою католицької Церкви, спираючись на підтримку частини православного духовенства, провели в Бересті у 1596 році церковну унію, яка призвела до створення уніатської Церкви.
Характерним для даного періоду було те, що народне визвольний рух в Україні спрямовувався не лише на звільнення від національного, соціального та релігійного гніту, а й на створення нового суспільно-політичного ладу.
Період литовсько-польської доби приніс в Україну нові структурні зміни в суспільстві. Передусім українська панівна верхівка, яка окатоличилась, особливо після Берестейської церковної унії 1596 року, оформлюється в новий стан. Міста дістають законодавство і систему самоврядування -- так зване магдебурзьке право, що гарантувало міщанам незалежність від королівської влади. Українці призвичаювалися до тих законів, до тієї системи управління, яка існувала на Заході. Усвідомлення своїх прав, відповідальності й обов'язку перед законом було визначальним у громадській свідомості суспільства.
Таке суспільне буття пов'язувало українське населення із західною політичною і правовою культурою. Цікаво, що сусідня східна держава -- Московське царство розвивалась у протилежному суспільному напрямку. Внаслідок тривалішого панування монголо-татар її населення ще довго не могло ознайомитись з принципами поваги законів і виконання певних громадянських обов'язків. Це затримувало формування і розвиток правильного громадянського суспільства, цивілізованої політичної культури, що проявилося в майбутньому.
Водночас треба сказати, що зі зникненням політичне свідомої української еліти, яка зливалась із панівним класом Речі Посполитої, зникає й ідея відродження незалежної української держави.
Головним чинником державотворення стало українське козацтво, яке вступило в третій етап свого існування. На Запоріжжі була створена військова організація, яка через деякий час стала основою української державності. Тут формуються підвалини республіканської державності, нові принципи судочинства, нові джерела права.
Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світоглядне переконання, за яким українська держава мусила мати демократичну владу, що повинна обиратись самим народом. У цьому полягає ще одна історична місія Запорізької Січі. Від неї залежала вся подальша ідейна державотворча діяльність українського народу, створення ним політично-державницьких прагнень і готовність до їхнього втілення в життя.
Таким чином, в організації козацького самоврядування, яке сформувалося в Запорізькій Січі, ми знаходимо зародок майбутньої української державності, яка заявить про себе в повний голос в роки Визвольної війни українського народу 1648--1654 років.
Література
1. Бардах Ю., Леснодорский Б., Пистрчак М. История государства й права Польши. -- М., 1980.
2. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. -- К., 1994.
3. Грушевський М. С. Історія України-Руси. -- К.; Львів, 1913. -- Т. 8.
4. Гуслистий К. Г. Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI-- першій половині XVII ст. -- К., 1941.
5. Іванченко Р. Історія без міфів. -- К., 1996.
6. Історія держави і права України. -- Харків, 1993. -- Ч. 1.
7. Історія України: Курс лекцій. -- К.,1991.-- 4.1.
8. Кашуба М. З історії боротьби проти унії. -- К., 1986.
9. Музыченко П. П. Литовский статут: исторические корни // Юридический вестник. -- 1994. -- № 1.
10. Сас П. М. Феодальньїе города Украиньї в конце XV -- 60-х годах XVI в. -- К., 1989.
11. Субтельний О. Україна: Історія. -- К., 1994.
12. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. -- К., 1990. --Т. 1.
13. . Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII -- початок XX ст.). -- Львів, 1996.
14. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина. -- К., 1996. -- Ч. 1.
15. Історія України: Курс лекцій: У2кн. -- К., 1991. -- Кн. 1.
16. Кульчицький В. С., Настюк М. І., Тищик Б. Й. Історія держави і права України. -- Львів, 1996.
17. Павленко Ю„ Храмов Ю. Українська державність-- К., 1995.
Подобные документы
Виникнення Запорізької Січі та її роль в історії державотворення українського народу. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу. Органи влади та управління Запорізької Січі.
реферат [33,7 K], добавлен 29.11.2008Передумови виникнення Запорізької Січі. Особливості військово-політичного та адміністративного устрою Запорізької Січі. Зруйнування Запорізької Січі. Роль Запорізької Січі у формуванні політично-державницької свідомості українців.
реферат [20,5 K], добавлен 19.03.2007Українські землі у складі Великого Князівства Литовського; під владою Речі Посполитої; у складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави, Кримського ханства. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Соціально-економічні процеси.
презентация [334,2 K], добавлен 06.01.2014Історія створення та існування Запорізької Січі. Роль Запорізької Січі для історії українського народу. Соціальний устрій Війська Запорозького його характеристика та значення. Верховна влада військової ради та адміністративно-судовий апарат.
реферат [13,1 K], добавлен 10.01.2009Історія та основні етапи становлення та розвитку Запорізької Січі, її військове призначення та структура, місце в історії України XVI–XVIII ст. Особливості адміністративного та політичного устрою Запорізької Січі, важливі посади війська, їх ієрархія.
реферат [22,6 K], добавлен 28.03.2010Ліквідація Запорізької Січі Петром І та надалі Екатериною ІІ: передумови і наслідки. Запоріжжя під контролем Росії в І половині XVIII ст. Створення Нової Січі за Дунаєм. Роль запорізького козацтва в історії українського народу та його державності.
реферат [36,6 K], добавлен 11.12.2015Запорізька Січ, її політичний устрій та право (кінець XV ст. - середина XVII ст.). Створення Української гетьманської держави (Війська Запорізького). Полково-сотенна система управління та характеристика судоустрою. Ухвалення Конституції П. Орлика.
реферат [45,0 K], добавлен 13.10.2011Сутність, особливості та основні джерела права Запорізької Січі. Основні ознаки звичаю, як основного джерела релігійно-традиційної правової системи козацтва та Запорізької Січі. Сучасні дослідники, котрі займаються дослідженням окресленої проблематики.
реферат [20,9 K], добавлен 12.06.2010Основні соціально-економічні причини виникнення та розвитку запорізького козацтва, особливості відносин даного угрупування з владою на різних етапах існування. Форми і характер землеволодіння доби Запорізької Січі. Економічний розвиток Запорізької Січі.
реферат [32,3 K], добавлен 20.10.2010Заходи російської влади для цілковитого знищення місцевого військового, адміністративного і судового апарату в Україні. Передумови зруйнування Запорізької Січі, причини ліквідації. Наслідки зрууйнування Запорізької Січі, початок кріпацтва на України.
реферат [23,8 K], добавлен 29.11.2009
