Переяславська угода
Московсько-українські відносини до 1654 року. Переяславська Рада. Переговори гетьмана з посольством царя. Ратифікація договору в Москві, березневі статті. Зміна геополітичної ситуації в регіоні після укладення Переяславсько-Московського договору.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.10.2010 |
| Размер файла | 22,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- Зміст
- Вступ
- Московсько-українські відносини до 1654 р.
- Переяславська Рада
- Ратифікація договору в Москві. Березневі статті.
- Характер і значення україно-російського договору
- Висновок
- Література
- Вступ
- Б. Хмельницький після перших років війни дедалі більше почав схилятись до думки, що вибитися власними зусиллями з-під польського панування, маючи лише ненадійного союзника -- татар, не вдасться. До того ж для більшості володарів європейських держав він був лише бунтівник, що вів боротьбу проти законного свого господаря -- польського короля. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, але оскільки Москва зайняла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Оттоманську Порту. Ще в другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в турецьких володіннях. Наприкінці року Оттоманська Порта формально прийняла Військо Запорозьке під свою протекцію. Спираючись на турецьку підтримку, у вересні 1650 р. гетьман направив велике козацьке військо до Молдавії, маючи на меті через шлюб його сина Тимоша з донькою молдавського господаря Розандою вивищити свій рід до рівня князівського та укласти союз України з Молдавією. Проте для Б. Хмельницького молдавська авантюра закінчилася надзвичайно трагічно -- 1653 р. гине його син Тиміш, Валахія та Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти підштовхнули гетьмана до відмови від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.
- Московсько-українські відносини до 1654 р.
- З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до Москви з проханням допомогти в боротьбі з Польщею. Він загрожував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі. Значну роль в справі союзу України з Москвою відіграло східне духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво між Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріарх Єрусалимський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, як нового Мойсея; Йоасаф, митрополит Коринтський, що загинув під Берестечком у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмана після Берестейської поразки.
- Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Московський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючи розривати миру з Польщею.
- В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти України: вона «протягом 6 років приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли Україна вже знищилася дорешти, й прийняли під свою високу руку».
- Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так: «Увесь хід історії Східної Європи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою в початках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людності, не зневіреної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі, здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умисно дали поборюкатись українській козаччині з Польщею і дійти до останнього обопільного знищення, аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровлених противників і взяти козаччину вже не в роді рівнорядного союзника, а підручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника чи підданого».
- У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Україною був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував їй панування на сході, а головне -- трагічне становище України загрожувало Москві або захопленням її Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував її воєнні інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Європи війська. Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви.
Переяславська Рада
1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під високу руку царя», а 1 листопада московське посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, яка велика була зацікавленість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, намісник Тверський. В посольстві були: окольничий Іван Олфер'св, намісник Муромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогвами, хрестами, з образом Спаса -- дар царя Хмельницькому -- та великий почет.
Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимоша і прибув до Переяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-яких урочистих прийнять і ні разу не запросив московських послів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ, чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прийняття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори відбувалися сухо й офіційно. 8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухування царської грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського собору. Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Коли духовенство хотіло було привести до присяги гетьмана та старшину Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принесли присягу від імені царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, формального ствердження україно-московського союзу і запевнення оборони України та її прав. В цьому виявилася рівноправність сторін і -- недовір'я щодо дійсних намірів Москви.
Боярин Бутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя. Гетьман і старшина пішли на нараду. Посли довгий час стояли в соборі, чекаючи. З'явились два полковники -- Тетеря та Лісницький (Миргородський) -- і почали переконувати послів скласти присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекало на гетьмана, і двічі підтверджена Бутурліним обіцянка, що цар охоронятиме всі права України, була фактичною присягою. «Царское слово пременно не бывает», -- сказав Бутурлін.
Питання -- чи приносили московські посли присягу, чи ні -- розв'язувалося різним способом. Сучасники вважали, що фактично присяга була зложена, бо двічі повторив Бутурлін запевнення, що цар словом своїм ручиться, що Польщі України не віддасть і державний лад її буде збережений. Це витлумачили Хмельницький і старшина, як акт рівнозначний з присягою царя
Єдиний документ, в якому зберігся опис подій -- це «Статейний список» Бутурліна -- звіт, що його він подав царському урядові про переговори в Переяславі. Цей звіт не можна вважати за цілком вірний, бо він мас ознаки пізнішої переробки, а про неточність його промовляє такий деталь: Бутурлін писав, що на Переяславській Раді зібрався «весь народ» і в церкві присягало «великое множество всяких чинов людей» -- тоді, як відомо навіть імена тих, що присягали, разом 284 особи.
Далі -- протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли обговорювали деталі угоди, в тому числі -- бажання гетьмана, щоб на Україну, власне до Києва, прийшло московське військо. Це було важливе для України не як оборона, бо що могли зробити навіть 3.000 московського війська, коли йшлося про 60.000 реєстрових козаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це було конче потрібне для України, як доказ, що не існувало вже й тіні залежності від Польщі.
На тому закінчилися переговори гетьмана з посольством царя. О. Оглоблин у кількох словах резюмує сенс переговорів: 1) встановлено військовий союз України з Московщиною, гарантований протекцією Московського царя над Україною та 2) дано гарантію царем про збереження всіх прав і вольностей Української держави.
У Переяславі сталася ще одна дуже важлива подія. До Бутурліна прибули делегати від старшини, які просили затвердити їх на різних посадах, не повідомляючи про це гетьмана. Бутурлін відмовив їм. Цікаві прізвища деяких з прохачів: батько та брат Виговського, батько майбутнього гетьмана Мазепи, Силуян Мужаловський -- видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1653 рр., зі свояками та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному. М. Грушевський та А. Яковлів не надавали йому значення. О. Оглоблин, навпаки, вважає, що то була «перша щілина в єдиному українському фронті». Правда, московський уряд не звернув тоді на це уваги, але надалі «Москва занотувала цей факт -- і раніше чи пізніше використала ці розбіжності серед керівних кіл України.
З Переяслава поїхали московські посли по Україні. приводити до присяги людність. Справа ця виявилася складною. В Києві митрополит Сильвестер Косів заборонив усім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковник Богун, Кропив'янський, Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобиль тощо.
Ратифікація договору в Москві. Березневі статті
У березні 1654 року посольство від України в складі військового судді Самуїла Зарудного та полковника Павла Тетері з почтом прибуло до Москви. У Москві бажали, щоб приїхав сам Богдан Хмельницький, але він не поїхав. Посли везли акредитивні грамоти від гетьмана, «Статті» (т. зв. 23 статті), текст Зборівського договору та низку листів. Оригінали цих документів не збереглися. Збереглися лише московські переклади.
У грамоті гетьман виступає, як репрезентант «Руської Держави», і це виразно підкреслює, що вона не перестала існувати й після Переяславської угоди. «Статті» дійшли до наших часів у зіпсованому вигляді і, очевидно, були переставлені. Не зважаючи на це, видно, що основна їх ідея -- встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною застерігається державна самостійність -- зовнішня і внутрішня.
На грамоту гетьмана та «23 статті», цар дав послам відповідь, яка була ратифікацією договору. Таким чином, статті проекту, царські резолюції й жалувана грамота «становлять повний текст договору 1654 року. Тож по сутті це був не Переяславський, а Московський договір, укладений на підставі Переяславського.
Московський договір був складений так неясно, що й досі історики сперечаються про характер встановлених ним відносин. Договір, або "Березневі статті", як його називають, передбачав: а) підтвердження прав і привілеїв військ Запорозького на маєтності; б) 60-тисячний козацький реєстр; в) збереження місцевої адміністрації, податкової і судової системи; г) право козацтва обирати гетьмана; д) право зносин гетьмана з іноземними державами, за винятком Польщі і Туреччини; е) невтручання царських воєвод у внутрішні справи України; є) збереження прав київського митрополита; й) похід російського війська на Смоленськ; і) зобов'язання обороняти Україну від татар.
В ході переговорів виникли розходження в питаннях збору податків і перебування на Україні російських воєвод. В результаті досягнутого компромісу сторони домовились про перебування двох воєвод у Києві та Чернігові, а також про те, що частина податків, яку збирає в Україні місцева адміністрація, направлятиметься в московську казну.
Отже, договір, обмежуючи якоюсь мірою суверенітет України, гарантував їй збереження державності і давав конче необхідний на той момент військовий союз з Росією у боротьбі проти Польщі.
Характер і значення україно-російського договору
В історичній науці і до цього часу нема сталої думки щодо характеру Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, який жадною мірою не порушував суверенних прав України. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна була окремою державою. В «Статейному списку» Бутурліна протиставляється -- «Московское государство й Войска Запорожского Украйна». Заява московського уряду про те, що Ян-Казімір «клятву свою на чем присягал, переступил, а подданых свонх, вас тем от подданства учинил свободными», потверджує, що московський уряд визнавав Україну в момент укладення договору свобідною державою.
Треба мати на увазі, що поняття «підданий» у XVII ст., не означало «підданого» в сучасному розумінні: так називали царів, володарів держав, що вступали в договірні відносини з Москвою, шукаючи у неї протекції. Піддані в сучасному значенні слова в XVII ст. називалися «холопами» до бояр та князів включно.
В Україні твердо знали, що Переяславсько-Московський договір не позбавляв її суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московією на добровільних засадах, звільняв Україну від підлеглості Польщі.
Поняттю про Українську державу відповідали нові титули, з якими зверталися до Богдана Хмельницького: його називали -- «Гетьман з Божої милості», «Государ», «Зверхній властитель», «нашої землі Начальник і Повелитель» (так називав митрополит Сильвестр Косів). Іван Виговський у розмові з московськими послами казав: «Як цар у своїй землі, так гетьман у своїм краю князь або король». Як належало дружині монарха, гетьманова Ганна Хмельницька мала свій двір; її штат складався із знатних жінок. Вона сама видавала універсали. її універсал Густинському монастиреві 22 липня 1655 року підписаний -- «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з печаткою та родовим гербом.
Сучасники чужинці добре розуміли нове становище України. Вже 16 березня 1654 року польський шляхтич Павло Олекшич писав полковникові Богунові: «Хмельницький, бувший вашим товаришем, нині став вашим паном». Для Польщі козаки перестали бути «збунтованими рабами», і вона почала шукати шляхів для замирення з Україною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою до Криму. Посол польський сказав ханові, що Богдан Хмельницький будує «осібну державу», яка буде могутньою та небезпечною сусідкою Криму. Року 1656 польські дипломати переконували Семигородського князя, що Богдан Хмельницький, «маючи владу над усіма руськими землями, стане монархом, що матиме 100-тисячну армію».
Так розуміли становище України після 1654 року політики. Шведський король Карл-Густав IV писав Хмельницькому в 1656 році: «Ми знали, що між Великим князем Московським і народом Запорізьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і непорушною». Французькі урядові кола вважали, що Переяславський договір потрібний був Україні як тимчасовий перепочинок у боротьбі з Польщею, що мета Хмельницького -- бути володарем України. 1657 року посол австрійського цісаря, архієпископ барон Парцевич, вітав Богдана Хмельницького та його «вельможних і славних радників, що становлять цю славну й войовничу республіку». Дійсно, бачимо низку договорів різних держав з Україною, як повноправною, незалежною державою.
Висновок
Серед істориків ще й досі не вщухають дискусії з приводу визначення історико-юридичної суті Переяславсько-Московського договору. Ситуація ускладнюється тим, що автентичний, підписаний сторонами документ не зберігся, до нас дійшли лише його копії. Спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найпоширенішими є п'ять підходів: «персональна унія» (незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха); «васальна залежність» України від Росії; «автономія» України у складі Росії; «возз'єднання* українського та російського народів; «військовий союз» між Україною та Росією.
Як би не оцінювався українсько-російський договір 1654 p., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів: Москва хотіла часткову залежність України перетворити на цілковиту, спочатку обмежити, а в перспективі скасувати українські автономні права та вольності; Чигирин же прагнув, використовуючи Росію як важіль, нарешті вирвати українські землі зі складу Речі Посполитої та розбудовувати власну незалежну державу.
Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Вже в жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кількох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної в договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західноукраїнських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів -- приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви.
Література
1. Бойко О. Д. Історія України - К., 2000
2. Полянська-Василенко Н. Історія України - К., 1997. т. 2
3. Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г.
4. Субтельний О. Історія України - К., 1998
Подобные документы
Зовнішня політика Хмельницького на початковому етапі війни. Відносини з кримським ханом. Військові походи і дипломатичні стосунки гетьмана з Московією. Переяславська угода 1654 року та "Березневі статті". Особливості української дипломатії 1655-1657 рр.
реферат [49,6 K], добавлен 26.05.2013Зміни в державному устрої українського суспільства у ході всенародного повстання 1648 р. Дипломатичні переговори взимку 1649 р., діяльність Б. Хмельницького. Битва під Зборовом. Поразка під Берестечком та її наслідки. Переяславська рада 1654 року.
контрольная работа [35,9 K], добавлен 30.04.2009Військово-політична ситуація напередодні Переяславської ради. Причини укладення союзу з Московською державою. Концептуальні погляди гетьманського осередку на характер договору. Підготовка та затвердження Березневих статей. Посилення залежності від Москви.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 23.07.2016Історичні передумови, підготовка до Переяславської Ради і укладення переяславської угоди. Причини укладання Переяславської угоди та її міжнародно-правовий зміст. Початок російської експансії. Імперська політика денаціоналізації українського народу.
реферат [45,6 K], добавлен 12.05.2010Передісторія укладення та зміст Березневих статей, недосконалість і недовговічність договору 1654 року. Збір податків на користь царської скарбниці. Значення статей для україно-московських відносин, їх історико-юридична оцінка сучасними істориками.
реферат [20,8 K], добавлен 30.10.2014Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Створення міфу про Переяславську раду 1654 р. та спроби його спростувати (90-ті рр. ХХ ст.). Дискусії про події в Переяславі 1654 р. в сучасній українській історіографії. Відтворення повної картини дослідження змісту та значення подій в Переяславі 1654 р.
реферат [77,2 K], добавлен 22.06.2014Історичний розвиток відносин Росії і Фінляндії. Дипломатичний етап радянсько-фінської боротьби. Хід Зимової війни 1939 року. "Народна (Терійокська) влада" Отто Куусінена та Фінська народна армія. Підписання Московського мирного договору 1940 року.
курсовая работа [79,1 K], добавлен 18.05.2014Погляди на питання світовї революції. Позиція Леніна на переговорах, тези про укладення миру. Формула Троцького "ні війна, ні мир". Ратифікація Брестського договору на Сьомому з'їзді партії. Розкол в партії більшовиків після укладення Брестського миру.
реферат [29,2 K], добавлен 11.10.2009Зародження козацтва, його роль в об’єднанні українського народу, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Переяславська рада, характеристика державних засад гетьманського козацтва, внутрішні, зовнішні причини руйнації держави Б. Хмельницького.
контрольная работа [24,7 K], добавлен 15.10.2009
