Первісна палеолітична община

Реферат з Історії України на тему: Первісна палеолітична община

Первинною суспільно-економічною формацією в історії людства була первіснообщинна. Суть її полягала в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на природні ресурси й знаряддя праці. Протягом тривалого часу свого існування первіснообщинна формація (або, як її ще називають, суперформація) пройшла кілька стадій (епох) розвитку, які вирізнялись характером продуктивних сил і виробничих відносин. Чітко визначаються дві стадії -- привласнюючого та відтворюючого господарства. Основними соціально-економічними осередками їхніх соціальних структур були відповідно первісна община й рід. Окремі дослідники (наприклад, В. Ф. Генінг) виділяють і третю стадію, пов'язану з виникненням в економіці металургії, а в суспільній організації -- племінного ладу.

Основна мета первісного виробництва полягала в створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини й розширеного відтворення населення. На певному етапі розвитку первіснообщинної суспільно-економічної формації з'являється й додатковий продукт. Набувши споживчо-вартісної форми, він свідчить про зародження нових -- станово-класових -- відносин. «Ні одна суспільна формація,-- наголошував К. Маркс,-- не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства».

У межах первіснообщинної формації мали місце два великих суспільних поділи праці. Перший характеризувався виділенням пастуших племен, що зумовило значне підвищення продуктивності праці, появу додаткового продукту й натурального обміну, другий, пов'язаний із виникненням металургії як самостійної галузі виробництва, спричинився до корінних змін в економічній та суспільній структурі.

Розвиток продуктивних сил у первісному суспільстві відбувався загалом по висхідній лінії, але нерівномірно: в одних регіонах історичний поступ ішов швидше, в інших -- повільніше. Отже, на певних етапах і в певних суспільствах співіснували історично послідовні явища.

Відповідно до провідної ролі жінки й чоловіка в суспільстві родовий лад набирав форм матріархату й патріархату. Матріархальний рід більшою мірою характерний для суспільств із привласнюючою економікою та розумінням суспільної ролі жінки як продовжувачки людського роду, патріархат же притаманний суспільствам із відтворюючою економікою, у якій головне місце посідав чоловік,-- не тільки основний виробник, але й господар сімейного добра. Говоримо зараз лише про певну закономірність розвитку форм роду, бо ж у реальному житті ці форми не завжди безпосередньо відповідали рівневі продуктивних сил. Відомо, наприклад, що суспільства з рисами матріархату існували навіть в епоху класоутворення.

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.

Найдавніша людина сучасного типу з явилась на території України в палеоліти, а саме -- в ашельський час (близько 1 млн. років тому). Це доводиться розкопками багатошарового поселення епохи палеоліту біля с. Королево на Закарпатті. Тут у багатометровій товщі суглинкових відкладів простежено вісім культурних горизонтів, датованих періодом від 1 млн. до 35 тис. років до н. е. Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще в 20 пунктах Закарпаття, переважно у Південних і Південно-Східних Карпатах, уздовж течії Тиси та її притоків.

За розкопками минулих років» стоянки людини ангельської доби відомі також у Донбасі (в районі м. Амвросієвка), на Дністрі в с. Лука-Врублівецька, на Житомирщині. Археологами виявлені тут ручні рубила та велика кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.

Аналіз місцезнаходжень найдавніших людей на території України дає змогу твердити, що найвірогіднішими напрямами їхнього початкового розселення були західний (з боку Західної Європи) та південно-східний (з боку Кавказу).

Ашельці трималися невеликими гуртами, користувалися вогнем, полювали на дрібних тварин та займалися збиральництвом. Колективне виробництво й колективне споживання становили суть їхнього суспільного життя. Шлюбні зв'язки мали парно-груповий характер, а община була не стільки родовою, скільки соціально-економічною одиницею. Ф. Енгельс вважав, що виробники тут стихійно об'єднувалися в общину.

Клімат тоді був теплий, але мали місце періодичні похолодання -- передвісники Дніпровського зледеніння.

Наступний етап історичного розвитку репрезентує так знана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 по 35 тис. років до н. е. У цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу й досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад ЗО мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, у Західному та Східному Прикарпатті. Слід особливо відзначити багатошарові стоянки Молодове І, Молодове V (на Дністрі), Кормань IV. На основі знахідок із цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта, і дійшли висновку про виникнення родового ладу.

Багатими на матеріал виявилися мустьєрські поселення в Криму -- у гроті Кіїк-Коба, навісі Заскельному (Східний Крим). У скелястому сховищі Старосілля (поблизу Бахчисараю). Тут відкриті останки шести палеантропів. За підрахунками С. М. Бібікова, в Криму в середньому палеоліті проживало до 250 чоловік -- близько однієї людини на 60 км2.

Сєредньопалеолітичні колективи складалися із двох -- чотирьох сімей. Соціальна організація базувалася на кровноспоріднених відносинах. Життя общини визначалося природним розподілом праці: чоловік займався полюванням, тобто добуванням їжі, жінка -- збереженням домашнього вогнища, продовженням роду.

Типологічно мустьєрські пам'ятки України розподіляються на поселення просто неба, печерні сховища, короткочасні стійбища, місця добування кременю й майстерні з його обробки. Основними об'єктами полювання мустьєрського населення були мамонт, зубр, сайгак, велетенський і благородний олені, шерстистий носоріг, дикий кінь, кабан та ін.

У середньому палеоліті значно поліпшилася техніка виготовлення знарядь праці, а самі вони урізноманітнювалися за формою й призначенням. Йдеться про скребла, знаряддя ударної дії, гостроконечники, виготовлені із кременю, андезиту та інших порід каменю.

Заключний етап епохи палеоліту датується періодом від 35 до 10 тис. років до н.е. Він характеризувався різким похолоданням, пов'язаним з останнім великим зледенінням (Валдайським). Змінилися рослинність, тваринний світ. Поряд із формами помірних широт (дикими кіньми, сайгаками, ослами) холодні степи України населяли мамонти, шерстисті носороги, північні олені, вівцебики, песці.

Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. На Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Палеодемографічні розрахунки С. М. Бібікова дають приблизну цифру 20 тис. чоловік, або одна людина на 3 км2. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі локальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку й соціальною структурою. На цей час припадає завершення фізичного й розумового формування людини сучасного типу (Ношо Заріепз), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем.

Характерною особливістю епохи пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Селища кроманьйонців складались з п'яти-восьми житлових споруд типу яранг, у яких мешкало до 50 чоловік. Спостерігаються якісні зміни в знаряддях праці: вони вдосконалюються на формою й урізноманітнюються за призначенням. Це -- скребки, скребла, різці, які вживались при обробці та розкроюванні шкір, проколки, свердла, кремінні мікропластинки. Вперше в історії почали широко використовуватися знаряддя праці з кості.

Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя кроманьйонців. У пізньопалеолітичннх поселеннях, розкопаних на Україні, знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у селах Межиріч на Канівщині та Мізин на Чернігівщині виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. Деякі із цих розмальованих кісток С. М. Бібіков інтерпретував як музичні ударні інструменти. На стоянці Моодове V знайдено музичний інструмент типу флейти.

Наприкінці пізнього палеоліту, як вважають дослідники, визначилася криза полювання на великих тварин, зумовлена різними антропогенними й природними факторами. Подолати її вдалося, запровадивши та розвинувши мікролітизацію знарядь праці, а також змінивши форми мисливського господарства. Отже, кроманьйонці продемонстрували вміння пристосовуватися до скрутних обставин і забезпечувати свою стійку життєдіяльність.

Мезоліт: виникнення родової общини. В епоху мезоліту сталися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис. років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасних характеристик. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень,

У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ -- біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, у Криму. Населення було відносно осілим. Поряд із великими відкрито чимало малих стоянок, які виникли внаслідок розпаду общин на невеликі мисливські колективи.

У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла, що в свою чергу спричинилося до важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім -- свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток-рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву.

Як свідчать наявні археологічні дані, у мезоліті сталася друга велика криза мисливського господарства й виникли перші форми відтворюючого.

Зміни у господарській діяльності мезолітичної людини зумовили відповідну перебудову й соціального життя. Індивідуалізація виробництва й споживання піднесла роль парної сім'ї, хоч вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Ф. Енгельс вважав, що «за родового ладу сім'я ніколи не була, і не могла бути осередком суспільної системи, бо чоловік і жінка неминуче належали до двох різних родів» Таким осередком лишалася община, яку називають кланом, або ранньородовою общиною. Деякі дослідники (наприклад, М. О. Бутипов) вважають за можливе говорити про початок у мезоліті процесу формування племінної етнічної спільності.

Розквіт родового ладу в неоліті та енеоліті

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI по VII тис. до н.е., і характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд із традиційними її формами -- мисливством, рибальством і збиральництвом -- зароджуються й поширюються нові -- скотарство і землеробство. Відтворююче господарство заклало підвалини дальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування -- якісно новий етап в історії людства. Сучасні вчені називають цей етап «неолітичною революцією».

Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного суспільства, у свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їхнього асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю -- шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу--початок виготовлення керамічного посуду.

Наприкінці досліджуваної епохи визначається певна територіально-господарська спеціалізація. Так, у басейні Сіверського Дінця й на Волині виявлені залишки майстерень з обробки каменю. Неолітичні майстри Надпорожжя налагодили виробництво кам'яних шліфованих сокир і тесел. Усе це підштовхувало до речового обміну, і не лише між населенням різних районів території України, а й суміжних регіонів. У Маріупольському й Микільському могильниках знайдені кам'яні навершя булав, виготовлені на Закавказзі й Стародавньому Сході. На думку фахівців, Балкано-Дунайський басейн, Кавказ, Передня Азія -- це ті регіони, звідки древнє населення України могло запозичити окультурені види зернових, одомашнену велику й дрібну рогату худобу.

На сьогодні на Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський та культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. У межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга -- лісостепове Лівобережжя, Полісся. У кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурськодніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпродонецька (друга зона).

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці, а в зоні відтворюючого господарства -- і на певну територію, тобто землю. Різко зросла в цей період і роль сім'ї -- генеалогічної основи роду.

Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків (про початок цього процесу йшлося вище), що, у свою чергу, вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної структури повною мірою виявлять себе в рамках відтворюючої економіки.

Археологічні дані дають змогу твердити про складний світогляд людей неолітичної епохи. Їхні релігійні уявлення включали в себе елементи анімізму, фетишизму, первісної магії. Своєрідним відображенням цього є пам'ятки образотворчого й декоративного мистецтва -- орнаментально оздоблені кераміка, знаряддя праці з кістки та ін. У численних гротах Кам'яної Могили -- мальовничого пагорба з величезних пісковикових брил, розташованого поблизу Мелітополя, археологи віднайшли безліч орнаментальних та скульптурних зображень тварин, людей, цілих сюжетних композицій неолітичного часу.

У IV--III тис. до н.е. на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), який характеризувався не лише опануванням технології виробництва й обробки міді, але й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства--землеробства та скотарства. Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту й Дунаю до Дніпра. Крім неї, дослідники виділяють на території нинішньої України й інші землеробсько-скотарські культури: гумельницьку, середньостогівську, лійчастої кераміки, кулястих амфор, кеміобинську. Поліські райони, як і до цього, населяли мисливсько-риболовецькі племена дніпро-донецької культури та культури ямково-гребінцевої кераміки. Зберігалася нерівномірність соціально-економічного й духовного розвитку згадуваних вище двох культурно-господарських зон.

Трипільські пам'ятки вперше були виявлені В.В. Хвойкою біля с. Трипілля на Київщині наприкінці минулого століття. Вважається, що витоки цієї культури слід шукати в регіонах Східного Середземномор'я і Балкан, звідки були привнесені передові форми ведення землеробства та скотарства. Активне формування трипільської спільності відбувалося на сучасній території України на базі синтезу місцевих і прийшлих елементів. Уже в IV тис. до н.е. осілі трипільці населяли Середнє Подністров'я й басейн Південного Бугу, протягом же другої половини IV--III тис. до н.е. просунулися на Верхнє Подністров'я, Волинь, у басейн Середнього Дніпра й на частину території Лівобережжя.

Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу рік на першій і другій надзаплавних терасах. На ранньому етапі Існування цієї культури поселення мали з кілька десятків житлових та господарських будівель, розміщених рядами або по колу. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. У кожному будинку проживали, як правило, дві-три споріднені парні сім'ї. На середньому етапі історичного розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. Так, у селищі, виявленому поблизу с. Володимирівна на Південному Бузі, налічувалося понад 200 глинобитних будинків, у котрих могли проживати до 2 тис. чоловік. На пізньому етапі істотно зросла чисельність трипільців, і знову ж таки ще більшими стали розміри їхніх поселень. З'являються «поселення-гіганти» площею 280--400 га з кількістю будинків від І до 1,5 тис. Вони відкриті у Південному Побужжі біля сіл Доброводи, Талянки, Майданецьке та ін.

Провідними галузями господарства трипільців були землеробство й скотарство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства; виникла можливість переходу до перелогової системи землекористування.

Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці в цілому зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. У ряді районів мешкання трипільців виявлені численні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.

Високого технічного й художнього рівня досягло керамічне виробництво. Досліджені гончарні печі (під с. Жванець па Дністрі), вишуканість форм посуду, багатокольорове розмальовування тощо -- усе це свідчить про те, що гончарною справою займалися майстри-професіонали, общинні ремісники. Спеціалізованою галуззю було й виготовлення антропоморфної та зооморфної пластики. Особливого поширення набули жіночі статуетки.

Характер господарської діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формуються племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами -- патріархами.

Із синхронних трипільській особливий інтерес становить кеміобинська археологічна культура, поширена в Криму, Нижньому Подніпров'ї та Приазов'ї. Кеміобинці були скотарями й землеробами. Як і інші енеолітичні племена, вони користувалися різноманітними знаряддями праці із кременю, інших порід каменю, рогу, металу. Проживали в невеликих поселеннях, розташованих на підвищеннях і островах рік. Померлих ховали в підкурганних дерев'яних або кам'яних камерах, розмальованих червоною фарбою. Над могилами ставили антропоморфні стели.

Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами в соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою стала патріархальна сім'я, а це свідчить про перехід від материнського до батьківського родового ладу -- патріархату.