Роль Юліана Целевича в процесі вдосконалення діяльності товариства "Руська бесіда" 70-80-х рр. ХІХ ст.

Роль Юліана Целевича в процесі вдосконалення діяльності товариства “Руська бесіда” 70 - 80-х рр. ХІХ ст.

А.І. Міщук (м. Івано-Франківськ)

У статті в тісному зв'язку з конкретно-історичною ситуацією, що склалася на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст., проаналізовано внесок Юліана Целевича (народовця) в процес удосконалення діяльності культурно-освітнього товариства “Руська бесіда”

Розвиток і вдосконалення роботи громадських інституцій було б неможливе без участі в їх діяльності окремих морально-вольових та обдарованих особистостей. Одним із активних громадських діячів українського національного відродження Галичини був Юліан Целевич (1843 - 1892 рр.). З його іменем була пов'язана плідна культурно-просвітницька діяльність багатьох народовських товариств Галичини другої половини ХІХ ст., серед яких можна виокремити і “Руську бесіду”.

В даний час в українській історіографії немає окремого синтетичного дослідження, яке б повністю розкривало вплив Юліана Целевича на вдосконалення роботи “Руської бесіди”. Певні намагання донести до широкої громадськості основні віхи громадсько - культурної роботи Ю.Целевича були зроблені у 1993 р., коли були видані матеріали конференції “Історик, етнограф, педагог. Матеріали міжвузівської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Юліана Целевича” [1]. В окремих статтях, серед яких можна відзначити розвідку М. Кравця [2], частково висвітлювалась діяльність Ю. Целевича в “Руській бесіді”. Саме тому основним завданням даного дослідження, на нашу думку, виступає потреба у глибшому та ґрунтовнішому дослідженні впливу Юліана Целевича на діяльность товариства “Руська бесіда” в тісному зв'язку з конкретно-історичною ситуацією, що склалася на Західній Україні в другій половині XIX ст. Показати його роль і значення в процесі вдосконалення діяльності “Руської бесіди” 70 - 80-х рр. ХІХ ст.

Товариство “Руська бесіда” було створене 1861 р. з ініціативи лідерів народовського руху для організації театрального руху в Галичині. Урочисте відкриття Руського народного театру відбулося 29 березня 1864 р. На початковому етапі свого існування керівництво “Руської бесіди” було змушене самостійно збирати кошти на потреби театру серед української громадськості Галичини для забезпечення його діяльності. Зібраних коштів постійно не вистачало, і тому народовці були змушені чинити тиск на місцеву владу, щоб вона надавала допомогу.

Під тиском українства крайовий сейм “королівства Галичини і Лодомерії з Великим князівством Краківським” 9 листопада 1869 р. прийняв ухвалу про надання допомоги “для театру руського у Львові” при товаристві “Руська бесіда” на 1870 р. з місцевої фундації в розмірі 3000 злотих [3]. На застереження права нагляду за використанням коштів виділ крайовий королівства Галіції і Лодомерії 4 січня 1870 р. створив комітет, до складу якого ввійшли М. Подолинський, Є. Дейницький, А. Вахнянин, Ю. Целевич, К. Рускевич, М. Димет [4]. У цих складних умовах Ю. Целевич узяв активну участь в культурно-освітній діяльності народовців, спрямованій на забезпечення потреб українців Галичини і Буковини. На комітет покладалося завдання принципового і прискіпливого підходу до оцінки вистав театру як під естетичним кутом зору, так і щодо їх впливу “на розвій народності рускої і язику рускі” [5], він мав стежити за політичним напрямом діяльності театру, подаючи систематично звіти.

Одразу ж після створення означений вище комітет на запит “високого виділу крайового з 4 січня т.р. ч. 14385” [6] розпочав свою роботу. На засіданні 4 лютого 1870 р. була прийнята відповідь. Зокрема в ній піднімалось значення і потреба в існуванні подібної інституції. Передовсім члени комітету вбачали її в тому, що театр став виробником і поширювачем “щиро руської ідеї і підтримки самобутності народної” [7]. Відзначалось, що виділених субсидій для розвитку театру було недостатньо. Для покращання його роботи члени комітету, серед них і Ю. Целевич, звернулись із проханням надати їм всю повноту влади в розпорядженні театральним фондом. Серед головних аргументів на користь такого кроку вони вбачали те, що дирекція театру може скористатись театральним фондом не за призначенням. Отримавши контроль за фінансами театру, комітет пропонував властям дозволити їм зайнятись справами театру: організацією трупи, добором репертуару та управлінням всім цим процесом “в дусі народнім” [8]. Отримавши згоду місцевої влади, більшість членів комітету безпосередньо зайнялась справами театру.

Друкований орган русофілів “Слово”, оцінюючи створення комітету з нагляду за діяльністю українського театру при “Руській бесіді”, підкреслював, що п'ять членів “належат рішительно до партіи украіноманов” [9]. Газета висловила думку про те, що виділ крайовий прихильно ставиться до народовців, і тому більшість комітету складали саме їх представники. Скептично редакція поставилася і до майбутньої комісії та надання субвенцій на потреби театру у майбутньому. Проте подальший розвиток подій показав спроможність комітету і його представників управляти справами “Руської бесіди” і домагатися надання субвенцій [10].

Виділ “Руської бесіди” на засіданні 1 червня 1870 р. включив до складу членів товариства Ю. Целевича, М. Димета, Є. Дейницького та інших народовців. Провідну роль в управлінні клубним товариством “Руська Бесіда” в той час займали москвофіли, через яке прагнули поширювати свої ідеї. На засіданні “комітету для справ українського театру у Львові” в присутності всіх членів було вирішено питання особи, яка, будучи представником “Руської бесіди”, отримуватиме субвенції. Згідно з ухвалою ним призначався голова товариства [11]. Засідання комітету відбувалися кожного року по декілька разів на вимогу влади. Ю. Целевич постійно, коли мав змогу, брав участь і підтримував звернення.

8 травня 1877 р. відбулися загальні збори “Руської бесіди”, на яких було обрано новий виділ з 9 членів, серед яких був і Ю. Целевич [12]. Активна позиція і участь Ю. Целевича в усіх справах, що були пов'язані з театром і товариством “Руська бесіда”, вилились у те, що в грудні 1879 року його обирають головою виділу [13]. В середині 1880 р. товариство за активного сприяння голови Ю. Целевича отримало субсидії в розмірі 500 злотих. Ці кошти були направлені на потреби театральної трупи на чолі з Теофілою Романович. На підставі контракту, який був укладений нею з головою товариства, театр дав вистави в кількості більше, як 200 в Городенці, Підгайцях, Чернівцях та інших населених пунктах Галичини і Буковини. Однак у грудні розпочалися непорозуміння в трупі, і декілька провідних артистів театру покинули його. Керівник театру Т. Романович відмовилась прийняти на вимогу виділу до трупи нових артистів, що стало приводом для Ю. Целевича як голови товариства не продовжувати з нею контракт [14].

За ініціативи Ю. Целевича було оголошено конкурс “на найлучшии твори драматичні” [15]. Повідомлення було опубліковане в пресі. Основна мета такого кроку зумовлена прагненням підтримати українських письменників не тільки Галичини, але й Наддніпрянщини, які через заборони (Валуєвський і Емський циркуляри) не мали змоги оприлюднювати свої твори. Ю. Целевич як голова товариства звернувся до влади з проханням збільшення розміру допомоги на 1881 р. і вчасної її виплати [16].

За період з 1 грудня 1880 р. до 30 листопада 1881 р. Ю. Целевич головував на 17 засіданнях виділу, на яких розглядалися найрізноманітніші справи, пов'язані з діяльністю театру [17]. Першочерговим завданням Ю. Целевича як голови товариства стала необхідність піклування про потреби театру, який перебував на той час у дуже непростому становищі. Товариство брало участь у вечорі присвяченому пам'яті Т. Шевченка, організовувало музично-декламаційні заходи, читання з актуальних проблем минулого.

Займався голова товариства і справами читальні, надаючи кошти на придбання книг. У звіті з діяльності виділу товариства Ю. Целевич висловлював від імені членів товариства подяку редакціям газет “Діло”, “Зоря”, “Батьківщина” за безкоштовно надані примірники для бібліотеки “Руської бесіди” [18]. Відзначався також і той факт, що майже через цілий рік діяльності кількість членів залишалась сталою і не зменшувалась так, як у попередні роки. Наголошувалось, що в наступному році виділ, очолюваний Ю. Целевичем, буде робити все можливе для збільшення кількості осіб “одної суть з нами гадки” [19].

Найбільш болючою проблемою для театральної трупи в той час стала відсутність ефективного керівництва. На період з 1 січня до 31 грудня 1881 року очолювати театр було доручено Омеляну Бачинському згідно з угодою, підписаною з головою товариства “Руська бесіда” Ю. Целевичем [20]. В ній було зазначено, що театральна трупа, очолювана О. Бачинським, повинна була дати в різних місцевостях Галичини “120 сценічних представлень”, а крім того у м. Львові не менше 12 [21]. Водночас директор зобов'язувався повідомляти виділ про місце перебування, кількість виступів, що відбувалися. Особлива увага зверталась на необхідності повідомлення про зміни в персональному складі та кількість артистів. О. Бачинському належало використовувати отримані кошти на потреби театру і виплати заробітної платні артистам. Перед директором Ю. Целевич ставив чіткі вимоги щодо збільшення персонального складу артистів і недопущення зменшення їх кількості [22]. Дозволялась постановка лише тих творів, які були схвалені Виділом товариства.

У зверненні до виділу крайового від 18 січня 1882 р. Ю. Целевич як голова товариства просив збільшити допомогу на 1882 р. в сумі 3000 злотих [23]. Крім того, Ю. Целевич акцентував увагу на тому, що О. Бачинському не вдалося здійснити ефективне керівництво артистами трупи, що призвело до нових її втрат. Це стало приводом для Ю. Целевич передчасно розірвати договір з керівником театральної трупи О. Бачинським [24]. На посаду директора театру було запрошено режисерів І. Біберовича та І. Гриневецького. Договір з ними про управління театром “Руської бесіди” був укладений Ю. Целевичем 24 грудня 1881 р. [25] на тих самих умовах, що і з їхніми попередниками, але обов'язки та відповідальність були посилені.

В грудні 1881 р. Ю. Целевич знову був переобраний головою виділу “Руської бесіди” [26]. Протягом року (до 31 грудня 1882 р.) він головував на 20 засіданнях виділу, що скликались для вирішення різноманітних справ театру. Члени і артисти товариства “Руська бесіда” взяли активну участь у проведенні вечора з нагоди 20-тих роковин з дня смерті Т. Шевченка, який проходив у великій залі “Народного дому”, разом з представниками інших товариств. Брали участь у святкуваннях 600-літнього правління династії Габсбургів, які відбувалися у м. Львові. Товариство часто проводило в своїх приміщеннях “відчити” з актуальних проблем минувшини. Сам голова товариства неодноразово виступав з доповідями. Зокрема 13 травня 1882 р., як повідомляло “Діло”, “др. Ю. Целевич читати буде “О Довбушу” [27]. Було проведено конкурс на кращі українські драматичні вистави, що тривав до 30 листопада 1882 р. [28].

Також на підставі контракту театральна трупа товариства під керівництвом І. Біберовича та І. Гриневецького дала 120 вистав в усіх куточках Галичини (Самборі, Перемишлянах, Тернополі, Збаражі та ін.). Було орендовано приміщення для зберігання реквізитів театру [29]. Стараннями виділу був оновлений репертуар. Це були оригінальні твори: “Федько Острожський”, “Ярополк І” - історичні драми в 5-х діях О. Огоновського; “Пантелей трубка” - комічна оперета в 3-х діях Д. Млаки; “Янош Іштинзар” - комічна оперета на одну дію І. Воробкевича та ще цілий ряд вистав іноземних авторів (Ю. Розека, Г. Мозера, Е. Санецкого) в перекладі українською мовою. Ю. Целевич, оцінюючи роботу товариства, відзначав, “що сегорічна праця театральна була поділена: а) виділ набуваючий твори драматичні і б) театр зужитковуючий точно і совістно” [30]. І справді, в тому році вперше театру при “Руській бесіді” вдалося досягти значних успіхів, що було зумовлено повним розумінням між виділом і дирекцією театру в усіх справах.

Часта зміна персонального складу театру непокоїла виділ товариства досить тривалий термін. Однією з основних причин такого стану речей була відсутність впевненості артистів у забезпеченні їх потреб у майбутньому, через що вони залишали роботу і йшли працювати в інші театральні трупи, де це було їм забезпечено. Виділ “Руської бесіди”, очолюваний Ю. Целевичем, прийняв рішення про створення “фонду емеритального артистів” [31]. Для збирання коштів виділ товариства організував у Львові протягом 1882 р. чотири бенефісні вистави на “фонд артистів руских” [32]. Хоча кількість зібраних коштів була не дуже значною, все ж таки надію Виділ покладав на наступний рік, коли кількість таких вистав мала зрости до шести, а відповідно і надходження. На 1883 р. виділ звернувся з проханням до сейму збільшити суму субсидії до 4000 злотих [33].

Займався Ю. Целевич також і дрібними справами товариства. Так, у листі до Т. Грушкевича в м. Коломиї від 15 грудня 1882 р. Ю. Целевич звертався до останнього з проханням допомогти у вирішенні конфлікту між “Руською бесідою” та І. Трембіцьким, який вимагав отримання винагороди за оперету “Цісар Йосиф ІІ”, що була надіслана ним на конкурс [34]. Ю. Целевич звернувся з проханням до Т. Грушкевича, щоб він погодився бути представником товариства у суді і домігся укладення мирової угоди. Однак, як видно з наступного листа від 19 січня 1883 р., справа не була вирішена в суді першої інстанції в Коломиї, і її розгляд був перенесений до Львова [35]. Як відомо, цивільні процеси за тогочасної правової системи тривали декілька місяців. Владнати справу вдалося лише після того, як рукопис був знайдений, як писав Ю. Целевич у листі від 11 травня 1883 р., “межи посмертними актами одного товариша” [36]. У цьому ж листі просив Т. Грушкевича повідомити І. Трембіцького про знахідку і вмовити останнього забрати позов взамін на отримання премії [37].

Загальні збори товариства 20 січня 1883 р. обрали Ю. Целевича заступником голови “Руської бесіди” [38]. Проте Ю.Целевич протягом року активно займався справами товариства і театру. Про це може свідчити і те, що він проводив загальні збори “Руської бесіди” 22 лютого 1884 р. [39], де охарактеризував у своїй промові діяльність виділу в двох напрямках: “товариськім і народнім”. Ю. Целевич у звіті до місцевої влади високо оцінював діяльність директорів театру і відзначав, що драматичних представлень було показано по 3-4 на тиждень у Трускавці, Монастириську, Тернополі, Золочеві та інших містах. Зокрема Ю. Целевич писав про те, що за 1883 р. виділ здійснював контроль над театральною трупою через свого делегата, і зазначав, “що праця так режисерів як і акторів була совістною” та сприяла піднесенню значення інституції [40]. Зважаючи на прогрес у діяльності, Ю. Целевич звернувся з проханням до сейму збільшити фінансову допомогу для театру в кількості 5256 злотих на 1884 р. [41].

Про розмах діяльності театру при “Руській Бесіді” може слугувати оцінка його артистів. Так, зокрема, К. Підвицький, Ю. Левицький, Т. Трембицький у своєму зверненні до виділу 1 листопада 1883 р. писали: “Ми переконані аж надто, що пресвітлий виділ ужив усяких можливих способів до піднесення театру” [42]. Артисти стверджували, що театр був і залишався одним із важливих інструментів літературних і політичних для українства в боротьбі протягом двадцяти років від часу заснування. Все ж таки артисти пропонували внести зміни, які б надалі виключали можливість виникнення непорозумінь і чвар між артистами театру [43].

На загальних зборах членів товариства “Руська бесіда” 24 квітня 1885 р. Ю. Целевич як заступник голови товариства виступив із вступним словом, в якому розкрив діяльність товариства за 1884-1885 рр. [44]. Ю. Целевич звертав увагу на те, що обов'язки, які згідно зі статутом були покладені на виділ товариства, в управлінні “руским-народним театром” визнавались достатніми. Він підкреслив, що протягом двох років на потреби театру владою було виділено по 5000 злотих щорічно. Відзначалось, що прогрес у репертуарі театру був тісно пов'язаний з розвитком драматичної літератури. Різноманітність нових думок і характерів, які інтерпретували артисти на сцені, давала змогу глядачам осягнути досі невідоме для них. При цьому відбувався вплив на їх свідомість. Високо оцінив те, що виділ придбав оригінальні твори: “Новий двірник” (І. Воробкевича); “Олег” (К. Устияновича); “Настася” (Дениса); “Довбущук” (Стечинського); “Олеся” (П. Бажанського); “Тато на заручинах” (Г. Григорієвича). Переклади: “Грубі риби” (М. Балуцького) та інші [45].

Ю. Целевич для потреб театру переклав комедію “Дивна пригода” Г. Гальдоні в 3-х актах, яка з успіхом була представлена в різних містах Галичини, а 11 листопада 1884 р. була запропонована для перегляду в Народному Домі у м. Львові [46]. Театр давав також вистави в Бродах, Коломиї, Надвірній, Солотвині, Калуші, Бережанах, Тернополі і збирав повні зали.

Майже протягом двох років Ю. Целевич не здійснював активної діяльності в товаристві у зв'язку із написанням монографії “Історія Скиту Манявського”. Однак уже на загальних зборах “Руської бесіди” 14 липня 1887 р. Ю. Целевича знову обирають головою товариства, тим самим відзначаючи його значення для розвитку інституції [47]. І дійсно, як бачимо зі звіту виділу “Руської бесіди”, який Ю. Целевич підготував за період від 15 липня до 1 квітня 1889 рр. [48], товариство і театр значно прогресували, хоча при цьому не обійшлося без труднощів і перепон. В означений вище період діяльності товариство залишилось без одного із директорів театру - І. Гриневецького, який через тяжку хворобу помер. Ю. Целевич підкреслював, що втрата І. Гриневецького порушила звичний процес функціонування режисури товариства, а це позначилося на репертуарі театру. Серед багатьох членів товариства набула поширення ідея відмовитись від управління театром через директора, а перебрати управління справами через адміністратора з числа членів виділу, режисуру перекласти на одного із артистів. Однак після тривалих нарад і роздумів було вирішено залишити заведений порядок управління справами театру при “Руській бесіді” [49].

Ю. Целевич високо оцінив те, що репертуар театру був поповнений стараннями Виділу новими оригінальними творами української драматичної літератури. З досить значним репертуаром, який складався з історичних драм “Павло Полуботок” І. Барвінського, “Довбуш” Ю. Федьковича, “Наймичка” І. Карпенка-Карого, “Невільник” М. Кропивницького та інших творів, об'їхали майже всю Галичину, даючи щотижня по 4 вистави. Також артисти театру брали участь у святкуванні пам'яті Т. Шевченка, сотих роковин з дня смерті І. Котляревського і святкуванні двадцятип'ятилітнього ювілею існування “рускої сцени” [50].

Через хворобу дружини Ю. Целевича на загальних зборах товариства 14 квітня 1889 р. на рік було звільнено від обов'язків члена і голови “Руської бесіди” та було висловлено “щиру подяку за довголітній успішний і патріотичний провід товариства і його справами” [51]. Надалі, незважаючи на надмірну завантаженість, Ю. Целевич все ж таки допомагав товариству [52]. Він увійшов разом з О. Огоновським, Д. Савчаком, М. Шухевичем у склад “Комісії конкурсової” для оцінки драматичних творів, яка була створена при товаристві “Руська бесіда” на вимогу крайової влади [53].

Отже, виходячи з наведених вище фактів, можна стверджувати, що Ю. Целевич без перебільшення був одним із провідних діячів національного відродження українців Галичини в другій половині ХІХ ст. З його культурно-освітньою діяльністю безпосередньо пов'язаний розвиток народовського руху. Своєю активною позицією він сприяв покращанню організаційно-правової діяльності громадських об'єднань українців у Галичині. Сформульовані та запроваджені Юліаном Целевичем пропозиції щодо змін у діяльності “Руської бесіди” сприяли піднесенню інтересу простих людей до українського театру, позитивно позначились на авторитеті інституції в Галичині.

Література:

1. Історик, етнограф, педагог. Матеріали міжвузівської наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження Юліана Целевича. Івано-Франківськ, 1993. - С. 3-8.

2. Кравець М. Ю. Целевич [Український історик]. (до 125-річчя з дня народження) // Український історичний журнал. - 1968. - № 3. - С. 136-137.

3. Центральний державний історичний архів України у м. Львові. (ЦДІАУЛ) Ф. 514, оп. 1, спр. 5, арк. 1; Там само, оп. 1, спр. 30, арк. 1-2; Мудрий М. Спроби українсько- польського порозуміння в Галичині (60-70-і роки) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність/ Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Вип. 3-4: збірник наукових праць. - Львів, 1997. - С. 89.

4. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 5, арк. 1; Там само, оп. 1, спр. 30, арк. 1-2.

5. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 1.; Там само, оп. 1, спр. 30, арк. 1-2.

6. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 4.

7. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 4.

8. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 4.

9. Обвіщеніе // Слово. 1870. Ч. 5. - 29 січня.

10. Обвіщеніе // Слово. 1870. Ч. 5. - 29 січня.

11. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 153, арк. 10.

12. Новинки // Правда. 1877. Ч. 9. - 3 травня. С. 343.

13. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 5, арк. 13.

14. Заявления // Діло. - 1881. - №13. - 26 лютого.

15. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп.1, спр. 5, арк. 11; Конкурс на уряджування руских драматичних представлень // Діло. - 1881. - № 72. - 28 вересня.

16. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 12; Конкурс на уряджування руских драматичних представлень // Діло. - 1881. - № 72. - 28 вересня.

17. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 5, арк. 13; Там само, оп. 1, спр. 6, арк. 2.

18. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 13.

19. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 13.

20. Там само, оп. 1, спр. 70, арк. 35.

21. Там само, оп. 1, спр. 70, арк. 35-36.

22. Там само, оп.1, спр.70, арк. 37.

23. Там само, оп. 1, спр. 28, арк. 2.

24. Заявления // Діло. - 1881. - № 13. - 26 лютого.

25. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 25, арк. 1-16.

26. Там само, оп. 1, спр. 5, арк. 14.

27. Новинки // Діло. - 1882. - № 33. - 13 травня.; Новинки // Зоря. 1882. Ч. 10. 27 травня.

28. Конкурс на урядження руских драматичних представлень // Діло. - 1882. - № 79. - 25 жовтня.; Конкурс на урядження руских драматичних представлень // Зоря. 1882. Ч. 23.

29. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 6, арк. 9.; Новинки // Діло. - 1883. - № 3. - 23 січня.

30. Справоздання товариства “Руска бесіда” про руско-народний театр // Діло. - 1883. - № 5. - 27 січня.

31. Справоздання товариства “Руска бесіда” про руско-народний театр // Діло. - 1883. - № 5. - 27 січня.

32. Справоздання товариства “Руска бесіда” про руско-народний театр // Діло. - 1883. - № 5. - 27 січня.

33. Справоздання товариства “Руска бесіда” про руско-народний театр // Діло. - 1883. - № 5. - 27 січня.

34. Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України. Відділ рукописів. - Ф. 1., спр. 42/3, арк. 1.

35. Там само, спр. 42/3, арк. 1.

36. Там само, спр. 42/4, арк. 3.

37. Там само, спр. 42/4, арк. 3.

38. Новинки // Діло. - 1883. - № 3. - 23 січня.

39. Новинки // Діло. - 1884. - № 17. - 23 лютого.; Новинки // Діло. - 1884. - № 20. - 1 березня.

40. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 6, арк. 13.

41. Там само, оп. 1, спр. 6, арк. 14.

42. Там само, оп. 1, спр. 25, арк. 17.

43. Там само, оп. 1, спр. 25, арк. 17-18.

44. Обвіщення // Діло. - 1885. - № 40. - 22 квітня.; Новинки // Діло. - 1885. - № 56. - 4 червня.; Справоздання товариства “Руська бесіда” у Львові за час діяльності 1884-1885 // Діло. - 1885. - № 65. - 25 червня.

45. Новинки // Діло. - 1884. - № 22. - 6 березня; Справоздання товариства “Руська бесіда” у Львові за час діяльності 1884-1885 // Діло. - 1885. - № 65. - 25 червня.

46. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп. 1, спр. 52, арк. 97; Новинки // Діло. - 1884. - № 103. - 16 вересня; Новинки // Діло. - 1884. - № 126. - 11 листопада.

47. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп.1, спр.6, арк. 3; Загальний збір членів Львівського товаритсва Руска бесіда // Діло. - 1887. - № 75. - 19 липня.

48. Справоздання виділу “Рускої бесіди” у Львові з управи руским народним театром з часу від 15 липня 1887 до 1 квітня 1889. // Діло. - 1889. - № 80. - 24 квітня.

49. Справоздання виділу “Рускої бесіди” у Львові з управи руским народним театром з часу від 15 липня 1887 до 1 квітня 1889. // Діло. - 1889. - № 80. - 24 квітня.

50. Справоздання виділу “Рускої бесіди” у Львові з управи руским народним театром з часу від 15 липня 1887 до 1 квітня 1889. // Діло. - 1889. - № 80. - 24 квітня.

51. Новинки // Діло. - 1889. - № 75. - 15 квітня.

52. Загальні збори товариства “Руска бесіда у Львові” // Діло. 1890. № 121. - 12 червня.

53. ЦДІАУЛ Ф. 514, оп.1, спр.74, арк. 2; Новинки // Діло. 1890. № 146. - 12 липня; Новинки // Діло. 1891. № 38. - 28 лютого.