Ставлення західноєвропейської інтелігенції до війни 1914–1918 років

Наталія Нечаєва-Юрійчук

1914 рік започаткував нову епоху в європейській історії, оскільки війна, що розпочалася в 1914 році, стала, за словами західного дослідника Ф.Белла, «завершенням ХІХ століття і віку прогресу та початком нашої власної катастрофічної ери» [1: 107].

Ця війна, яку в західній історіографії називають просто Великою війною, а у вітчизняній - Першою світовою війною, - за масштабами і втратами була значно більшою за будь-який воєнний конфлікт чи війну до того. Саме війна 1914-1918 років призвела до несприйняття багатьма людьми самої ідеї війни як засобу вирішення політичних конфліктів та досягнення певних політичних цілей.

Власне, напередодні Першої світової війни Західна Європа перебувала в атмосфері оптимістичного спокою і віри в прогрес як головну ідею розвитку людського суспільства. Як згадує відомий австрійський письменник С.Цвейг: «За сорок мирних років економіка зміцніла, техніка прискорила ритм життя, наукові відкриття сповнювали гордістю душі сучасників; почалося піднесення, яке в усіх країнах було практично однаково відчутним» [9: 283].

І справді, кінець ХІХ - початок ХХ століття принесли Європі ряд відкриттів у природничих науках, пов`язаних з іменами К.Рентгена, М.Кюрі, А.Ейнштейна, та інших, нові теорії та імена у психології та соціології (З. Фрейд, М. Вебер й інші) та в інших галузях людської діяльності. Більше того, Західна Європа досягла досить високого рівня матеріального розвитку, що дозволило «багатьом звичайним сім`ям середнього класу з найскромнішими прибутками жити повнокровним і комфортабельним життям…» [2: 84]. А у духовному житті пересічних європейців панувала, за словами С.Цвейга, «довіра до миру, яка надихала молодь із самого початку нового століття» [9: 283].

На початку ХХ століття в Західній Європі були гідно оцінені й здобули велику популярність ідеї відомого німецького філософа Ф.Ніцше. Його ідеї, в тому числі про «надлюдину», значно вплинули на подальший історичний розвиток Європи. Як відзначає британський професор Майкл Біддіс, «напередодні 1914 року спадщина Ф.Ніцше всюди стала культовим наріжним каменем і причиною полеміки між науковими, літературними і громадськими моралістами» [2: 90].

Ця полеміка, в свою чергу, сприяла пробудженню агресивних та шовіністичних настроїв у суспільстві. Підтвердженням цього може стати той факт, що на початку ХХ століття у книгарнях Західної Європи з`явилася величезна кількість воєнно-утопічних романів, автори яких звертали свій погляд у майбутнє. Кожен з них, відповідно до своєї національної (або державної чи ідейної) приналежності, уявляв майбутню війну з різних точок зору, починаючи від військової і закінчуючи політичною. Слід, однак, зазначити, що деяким авторам вдалося у своїх творах спрогнозувати розвиток подій та поведінку окремих політичних сил під час реального конфлікту. Так, наприклад, в одному німецькому романі під назвою «Народи Європи… Війна майбутнього» (1906), автор якого приховав своє ім`я за трьома зірочками, йшлося про відступництво соціал-демократів від своїх позицій [10: 62]. Крім того, передбачали і можливий розвиток революційного руху в Німеччині у зв`язку з майбутньою війною (роман «Крах старого світу», що також був опублікований у 1906 році) [10: 61]. Подальші події підтвердили прогнози авторів романів. Як відомо, так і сталося.

Воєнно-утопічний роман набув найбільшої популярності і поширення в Німеччині. Однак твори, написані в цьому жанрі, вийшли з друку й у Великобританії та Франції. Так, наприклад, чимало англійських романістів лякало своїх читачів майбутньою повітряною війною, яку, на думку окремих авторів, Великобританія могла навіть програти. Англійські письменники писали не лише про можливість британо-німецького конфлікту. Так, Г.Уеллс у романі «Війна в повітрі» змалював увесь жах майбутньої війни на прикладі повітряної війни Німеччини з Америкою. В результаті «цивілізація лежить у руїнах, але війна не вирішена, оскільки повітряний флот «може лише зруйнувати, а не перемогти…» [10: 72].

У більшості воєнних романів їхні автори схвалювали можливість війни, підкреслювали її позитивний вплив на життя і поведінку людей, закликали їх стати героями у майбутній війні, оскільки саме це повинно було сприяти перемозі однієї держави над іншою.

Власне, поширення та популярність військово-утопічних романів напередодні війни 1914-1918 років, з точки зору автора, свідчило про моральну підготовку та готовність населення Західної Європи до можливої війни у недалекому майбутньому. А ця моральна підготовка здійснювалась у багатьох напрямках, одним із яких і була популяризація воєнно-утопічних романів. Крім того, в міру загострення економічних та політичних суперечностей у Європі уряди країн дедалі більше уваги звертали на «патріотичність» населення, його лояльність та підтримку позиції і дій вищої влади. А поширити необхідні настрої було досить легко, враховуючи «по-дитячому наївну легковірність» світу 1914 року [9: 306]. Саме так охарактеризував С.Цвейг ставлення населення до авторитетів (у першу чергу - моральних) напередодні Першої світової війни. А моральними авторитетами були насамперед інтелігенти. Інтелігенція, починаючи з ХІХ століття, стала не просто зосередженням інтелектуального потенціалу суспільства. Вона була носієм «національної свідомості, бо виступала за збереження й розвиток національної культури, продукувала ідеї національно-визвольної боротьби, обстоювала демократичні ідеали, відігравала неабияку - нерідко визначальну! - роль у формуванні громадської думки тієї чи іншої країни» [6: 78]. На початку ХХ століття роль інтелігенції у громадському житті зросла. Її позиція щодо тієї чи іншої події була еталоном для суспільства. І саме позиція та поведінка західноєвропейської інтелігенції щодо Першої світової війни стала значною мірою визначальною для більшості населення Західної Європи. Як зазначає російський дослідник А.В.Рєвякін: «Інтелігенція зробила значний внесок у те, що можна назвати моральною підготовкою Франції до війни» [5: 485]. І не лише Франції. Про це свідчать поведінка і позиція письменників, професорів, митців як французького, так і англійського та німецького походження. Більшість з них погоджувалася з тим, що війна поховає поверховість довоєнної культури, в якій, як вважалося, будь-яка творча діяльність була послаблена матеріальною ментальністю буржуазного суспільства. Вони припускали, що саме війна очистить шлях до справжнього культурного життя і призведе до інтенсифікації творчої діяльності. Як вважав німецький соціолог Георг Зіммель, «війна - це можливість створити новий, справжній культурний порядок, узгоджений з реальними потребами і справжніми почуттями людей» [Цит. за: 4: 25]. З ним погоджувалися письменник Томас Манн, художник Франц Марк та інші. А головний редактор провідного мистецького журналу «Мистецтво та митець» Карл Шеффлер вітав війну як бенефіс німецької (виділено автором) культури. Він вважав, що війна є передумовою перетворення Німеччини на країну-лідера у мистецькому житті, так само, як і в інших галузях. Карл Шеффлер стверджував: «Ми повинні стати пануючою расою не лише в політичній, а й у духовній сфері» [Цит. за: 4: 25].

Серед населення також поширювалась ідея війни як духовного та фізичного очищення від негативних впливів прагматизму та матеріалізму, що домінували у свідомості широких верств населення Західної Європи. [Детальніше: 3: 90-94]. І якщо «ідею очищення» поширювали всі воюючі сторони, то питання про розв`язання та відповідальність за руйнування, фізичні й духовні втрати кожна сторона тлумачила по-своєму. Певно, саме тому для війни 1914-1918 років було характерним постійне обговорення в пресі, листівках та ін. її причин і характеру, проблеми відповідальності, в т. ч. моральної, за її розв`язання та методи ведення воєнних кампаній. Відповідно, уряди всіх країн потребували обгрунтування і виправдання своїх дій. І саме поети, письменники, художники, професори та інші її «моральні авторитети» могли вплинути на громадську думку і навіть сформувати її. В усіх воюючих країнах здійснювалася мобілізація свідомості, яку російський філософ та літературознавець М.Гершензон вважав необхідною передумовою для перемоги у війні. Він писав, що для перемоги «необхідно пустити в обіг загальне усвідомлення і безперервне нагадування всіма своєї кругової поруки як єдиного засобу … підпорядкувати гру індивідуальних енергій для якнайшвидшого розв`язання завдання» [Цит. за: 10: 99-100]. І хоча його слова стосувалися Росії, їх можна використати для характеристики ситуації і в інших країнах.

«Мобілізація свідомості» проходила через поширення та популяризацію поезій, що мали шовіністичний характер, малюнків, які пропагували війну, заяв науковців та журналістів про доцільність та необхідність війни. Відомі німецькі професори у своїх заявах, опублікованих одразу ж після розв`язання конфлікту, доводили перевагу німців над іншими народами, переконували у прагненні зберегти мир у Європі та ін., в т. ч., у заздрості й недоброзичливості сусідніх народів. «Ми хочемо миру і безпеки, які згодом забезпечимо і іншим… Ми не насильники, ми нікому не загрожуємо, якщо на нас не нападають», - писав професор Лассон 29 жовтня 1914 року [Цит. за: 7: 37].

Лауреат Нобелівської премії у галузі хімічних досліджень, німецький професор Оствальд так пояснював початок війни: «…окрім тих фактів, які безпосередньо викликали війну, глибшою її причиною був страх, який відчувають наші вороги до тієї дивовижної сили, з якою німецький народ взявся за здійснення своєї головної мети - організації Німеччини» [Цит за: 7: 39].

Серед пояснень причин конфлікту було чимало тверджень, що носили расистський та месіанський характер. Професор філософії Берлінського університету Ейкен стверджував, що «саме на німецький народ покладена турбота про найтонші почуття і справжні цінності людського існування. Таким чином, ми воюємо … за майбутнє людського роду» [Цит. за: 7: 43].

Французькі науковці не відставали від своїх німецьких колег. Так, професор Олар, відомий історик, поширював думку про те, що «сучасна війна є війною прибічників миру проти прихильників війни» [Цит. за: 8: 38]. Його підтримував і професор Лавісс, також історик, який у своєму листі до редакції газет «Тан» повідомляв про те, що він «щасливий, що дожив до цієї війни» [Цит. за: 8: 38].

За час війни, за підрахунками одного мюнхенського професора, лише в Німеччині було написано понад три мільйони шовіністичних віршів [10: 98]. До цього слід додати прозу, а також твори англійських, французьких та інших письменників. Більше того, чимало інтелектуалів підтримало війну не лише своїми творами і заявами, а й особистим прикладом, Так, Шарль Пегі, редактор журналу «Двотижневик», говорив про те, що «поет, як і жрець, повинен іти у натовп, щоб підняти його над дрібною життєвою боротьбою, щоб дати йому ідеал і вказати шлях. І тому віднині він повинен вступити до лав армії» [Цит. за: 10: 100].

А в Італії д`Аннунціо не лише виголосив войовничу промову, яка закликала виступити у війні на боці Троїстого союзу, а й записувався добровольцем до лав італійської армії.

У Росії шовіністичний виступ д`Аннунціо підтримував поет М.Гумільов («Ода до д`Аннунціо») [10: 101].

Герман Гессе, відомий німецький письменник, який проживав на початку війни у Швейцарії, у перші ж дні конфлікту подав клопотання про його прийом до німецької армії. Письменнику відмовили [7: 24]. Так само відмовили і семидесятирічному французькому письменникові Анатолю Франсу, який зробив спробу стати добровольцем у діючій армії у перші ж дні війни. Вітаючи патріотичний настрій письменника, голова медичної комісії заявив: «Відмовляючи вам у шпазі, батьківщина розраховує, що ви будете захищати її пером, яке у ваших руках вартує шпаги» [Цит. за: 10: 101-102].

У перші дні війни навіть відомий бельгійський поет Метерлінк, який колись проповідував «пасивний спротив року», написав королю Альберту листа з проханням зарахувати його до лав бельгійської армії. Поет навіть просив використовувати його у цілях війни як завгодно, «хоч і для перевезень в автомобілі наказів генерального штабу в діючу армію» [Цит. за: 10: 102].

Такі дії уславлених письменників, митців сильно вплинули на настрої населення. Як згадує у своїх «Літературних спогадах» учасник Першої світової війни Віктор Фінк, «якщо у когось ще були сумніви в розумності й справедливості цієї війни, то тепер він відкидав їх» [8: 33].

Особливістю світогляду і світосприйняття населення Західної Європи напередодні та під час Першої світової війни була довіра до слова. Саме слово, яке лунало з уст моральних авторитетів, яке можна було прочитати в газетах і журналах, мало реальний вплив на людей. Стихійні виступи та твори видатних поетів, письменників, інтелектуалів значно більше впливали на настрої населення, ніж офіційні заяви глав держав і представників уряду. Знаючи це, уряди країн зробили все можливе для того, щоб представники інтелігенції у своїх заявах і творах підтримували офіційну точку зору. Так, у 1915 році Вільгельм ІІ з нагоди свого дня народження нагородив орденом Орла дванадцять «письменників-патріотів» [10: 98]. Серед них - поет Ріхард Деммель, найіменитіший тоді німецький письменник Гергардт Гауптман та поет, автор дуже популярного в роки війни вірша «Гімн ненависті до Англії» Ернест Ліссауер. Згаданий вірш облетів Німеччину з шаленою швидкістю. Його передрукували всі газети, вчителі читали його вголос учням, офіцери декламували його солдатам. Вірш був покладений на музику, і його виконували в театрах. «Серед семидесяти мільйонів німців, - згадував С.Цвейг, - досить швидко не стало жодного, хто б не знав «Гімну ненависті до Англії» від першого до останнього рядка, і швидко - зрозуміло, з меншим захопленням - його знав увесь світ» [9: 311-312]. Серед рядків, які принесли славу поету, були й такі:

«…Ми нічого не змінимо у нашій ненависті,

Ненависть одна у нас усіх

Об`єдналися ми в нашій дружбі,

Об`єдналися і в ненависті,

Лише один ворог у нас є:

Англія…» Переклад з рос. - авт. [Цит. за: 7: 69].

Слава поета виявилася недовгою. Одразу ж після закінчення війни, коли політики і ділові кола намагалися помиритися, вони зробили все можливе для того, щоб відректися від цього твору і свого схвального ставлення до нього. А вже в 1919 році від Е. Ліссауера демонстративно відмовилися всі, хто у 1914 році його оспівував.

Однак на початку війни кожна нація була переконана у своїй вищості над іншими. Націоналізм і шовінізм взяли гору над культурними цінностями світового значення. Твори Шекспіра були вилучені з німецького театру, а Моцарта і Вагнера з французьких та англійських музичних залів. Але, незважаючи на «масовий психоз», серед інтелігенції були й противники війни. Серед них - відомий французький письменник Ромен Роллан.

Р.Роллан належить до числа тих письменників, які бачили своє завдання в очищенні духовної атмосфери від ненависті, жорстокості, насильства. Його стаття «Над битвою», яка була надрукована в газеті «Журналь де Женев» 15 вересня 1914 року, розійшлася по всьому світу в передруках і в перекладах. У ній автор стверджував: «Між народами Заходу не було жодних підстав для війни… Наші народи не бажали нічого, крім миру і свободи». В своїй статті автор звертався до «художників і письменників, проповідників і мислителів незалежно від партій» і закликав їх докласти всіх зусиль для того, щоб створити «вищий моральний трибунал», який би «не залишив без уваги жодного порушення прав людини, незалежно від того, хто був винним» [Цит. за: 5: 491].

Ця стаття викликала значний резонанс. Вона зробила Р.Роллана героєм усіх пацифістів, з одного боку, і предметом нападів французьких ультрапатріотів, з другого. Вже наступного дня після виходу статті від Р.Роллана відвернулися його колеги, а книготорговці не наважувалися виставляти у вітринах його роман «Жан Крістоф».

Восени 1914 року Р.Роллан виступив з іще кількома статтями, які, на думку самого письменника, не отримали відповідного відгуку. Більше того, на Р.Роллана посипалися звинувачення у «моральній зраді» [5: 491]. Однак письменник не припинив діяльності. В листах до свого друга С.Цвейга він висловив ідею запросити видатних діячів культури всіх народів до Швейцарії. Там р.Роллан планував провести міжнародну конференцію, метою якої повинно було стати вироблення єдиної лінії поведінки серед культурних діячів, і при нагоді звернутися до світової громадськості із закликом добиватися взаєморозуміння. Але ця ініціатива знайшла відгук лише серед небагатьох маловідомих письменників і журналістів.

Спроби Р.Роллана примирити між собою діячів культури і його прагнення досягти взаєморозуміння між народами сприяли поширенню авторитету письменника серед фронтовиків, які зіштовхувалися з воєнною дійсністю в окопах і битвах.

Уже перші місяці війни довели, що романтиці у ній місця нема. Ця війна кардинально відрізнялася від усіх попередніх. Саме під час Першої світової війни людство ознайомилося з новими видами зброї - танками, літаками, новими системами артилерії, кулеметами; новими методами ведення бойових дій - хімічними атаками. Крім того, на відміну від попередніх, ця війна була позиційною, що призвело до того, що солдати були змушені місяцями сидіти в окопах, умови перебування в яких не сприяли посиленню бойового духу.

Саме реалії війни - бої, окопи, фізичні втрати - призвели до зміни ставлення багатьох людей, у тому числі інтелекуалів, до війни. У 1918 році більшість визнала помилковість суджень про позитивну роль війни в житті людства. Кінець Першої світової війни ознаменував собою не лише кінець старого світу, а й повний крах моральних цінностей, які проповідували діячі культури, науки, мистецтва, котрі агітували за війну.

Отже, війна 1914-1918 років стала лакмусовим папірцем для перевірки моральних і духовних цінностей та авторитетів початку століття. Ставлення і підтримка війни більшістю культурних діячів сприяли поширенню войовничих настроїв у Європі. Подальше розгортання конфлікту показало безпідставність заяв про необхідність і бажаність війни для окремих народів. А це, в свою чергу, призвело до краху довоєнної системи цінностей, поширення настроїв зневіри та песимізму, а також падіння ролі інтелігенції у житті західноєвропейського суспільства, а поодинокі спроби зберегти мир і взаєморозуміння не могли змінити загальний стан речей.

Список використаних джерел та літератури

1. Bell Ph. Origins of the War of 1914//Themes in Modern European History: 1890-1945. - London and New York: Routledge, 1992. - P. 106-127.

2. Biddis M. Intellectual and Cultural Revolution, 1890-1914//Themes in Modern European History: 1890-1945. - London and New York: Routledge, 1992. - P. 83-105.

3. Eksteins M. Rites of Spring: The Great War and the Birth of the Modern Age. - Toronto: Lester and Orpen Dennys, 1989. - 396 p.

4. Mommsen W. German artists, writers and intellectuals and the meaning of war, 1914-1918//State, Society and Mobilisation in Europe during the First World War. - Cambridge: Cambridge University Press, 1997. - P. 21-38.

5. Ревякин А.В. Война и интеллигенция во Франции//Первая мировая война: Пролог ХХ века. - М.: Наука, 1998. - С. 484-503.

6. Сич О.І. Про долю інтелігенції в постсоціалістичних країнах//Політичні студії. - Чернівці, 1997. - С.78-84.

7. Такъ говоритъ Германія… - Петроградъ: Печатный Трудъ, 1915. - 136 с.

8. Финк В. Литературные воспоминания. - М.: Советский писатель, 1960. - 303 с.

9. Цвейг С. Статьи. Эссе. Вчерашний мир. Воспоминания европейца. - М.: Радуга, 1987. - 479 с.

10. Цехновицер О. Литература и мировая война 1914-1918. - М.: Художественная литература, 1938. - 432 с.