Участь митрополита Андрея Шептицького в українсько-польських відносинах у 1918–1944 роках

Реакція Шептицького на події на православних територіях не була запізнілою. Уже при перших проявах терору він звертався до нунція Кортезі з листом (24 січня 1938 року) про небажаність таких дій з боку католицьких держав. Застерігав, що «польська преса є переповнена останніми днями майже ейфорійною радістю з приводу «навернення певної кількості сімей у селах Волині до римо-католицького обряду і польського патріотизму» [31: 297]. Митрополит розумів, що польські кола могли обмежити доступ правдивої інформації про дані події до нунція, тому пропонував йому звернутись до православних джерел, щоби почерпнути правдиві новини. Також о. Андрей особливу увагу нунція звертав на теорію навернення, якою користувалась польська влада. «Ось як звучала ця нова теорія пропагування унії: якщо російський цар Микола І зміг одним указом примусити уніатів стати православними, то Польща достатньо сильна навернути таким самим способом всіх православних на католицьку віру і латинський обряд (підкреслення - Л.К.). Ваша Екселенція вже розуміє ту близьку небезпеку, яку становлять ці «навернення» для справи Унії і для авторитету Святого Престолу в цих районах» [31: 298]. Митрополит, як людина, яка все своє духовне життя займалась екуменічною проблемою, будував цю роботу на чітко обдуманих позиціях. Однією з них є розуміння історії розколу Церкви. «Східна Православна Церква - це, по нашому, велика гілка, відрізана від материнського стовбура Вселенської Церкви. (…) Вона найбільш істинна, найбільш благородна частина дерева, що була колись живою. Тому в неї залишилось все, що було колись у Вселенської Церкви перед її відділенням. (…) Тому Католицька Церква ніколи не рахувала її єретичною і ніколи не втрачала надії зростися з нею в одне ціле» [32: 88-89]. Не дивно, що Шептицький, дотримуючись такої точки зору, всякими заходами хотів запобігти новому напруженню між «двома гілками християнства» з метою збереження уже здобутих результатів - наслідків наполегливої праці. Реакція нунція Кортезі на лист митрополита невідома, але польська влада продовжувала ще з більшою наполегливістю процес «добровільного навернення» православних.

Дані про перебіг подій на православних територіях безперервно надходили на гору св. Юра. 25 липня 1938 року єпископ І. Бучко повідомляв про «кроваву масарку в Чижикові і Германові» [33: арк.64]. Відчуваючи безкарність своїх дій, польська влада поширила терор і на греко-католицькі громади. На Бережанщині в селі Комарівка було викрадено дівчину - Анну Шпарку, якій попередньо анонімно погрожували, «щоб перестала організовувати дівчат» [Там само]. В іншому джерелі повідомляється, що в Городлі і Грабівці о. Василіанам поставили за умову перейти у Богослужіннях на польську мову [33: арк.58-60]. Ситуація набирала критичного й загрозливого характеру, старання митрополита вплинути на перебіг подій не призводили до бажаних результатів. 3-го серпня Шептицький повідомляв листом єпископа І.Бучка про свій лист до Риму: «На разі нічого не вдається зробити, бо вже все було зроблене, йде тільки про інформацію, а її даю повну. Знову в тих днях пишу до Риму в Холмській справі друге письмо» [33: арк.62]. Незрозуміло підозрілі дії Ватикану у цій справі. Чому не було прийнято ніяких заходів для припинення протизаконних дій Польської держави? У цей час побутувала думка, що ці процеси були узгодженні між польським урядом, польським єпископатом та Нунцієм Кортезі. В такому випадку не може виникати ніяких питань, але робити однобічні висновки теж не можна. На заваді об`єктивного дослідження даної проблеми донині стоїть засекреченість архівних матеріалів Ватикану.

Апогеєм боротьби Шептицького проти свавілля на холмських землях було послання 2 серпня 1938 року. В першу чергу митрополит намагався в ньому відмежувати Вселенську Церкву від дій польського шовінізму. Зрозуміло, кир Андрей як щирий і вірний католик не міг допустити й думки про помильність Апостольської Столиці. Крім того, він протестував «проти того, щоб холмські події та політичну боротьбу з Українським Народом оправдувати інтересами Католицької Церкви» [34: арк.34]. Можливо, так і було, але насторожує факт, що за рік терору Ватикан і словом не промовився на захист українців. Характерно, що західні держави не надавали цим подіям ніякого значення, можливо, через вирішування проблем із Німеччиною, яка явно готувалась до воєнних дій.

Наступним моментом, на якому детально зупинився митрополит, була турбота про те, що нові методи «навернення» деструктивно впливають на православних. «Події на Холмщині нищать в душах православних, нез`єдинених наших братів, саму гадку про можливість з`єдинення, представляють Вселенську Церкву ворожою та небезпечною для православного народу. (…) Откриває нову пропасть поміж Східною та Вселенською Церквами» [34: арк.33]. Світовий католицизм байдуже поставився до подій в Україні у цей час, доказом чого є слова митрополита: «Ми навіть не зверталися до наших братів латинського обряду. Вони могли нам цієї помочі відмовити, уважаючи нас, наперекір яскравим доказам, що так не є, за нелояльних громадян» [Там само]. Самозрозуміло, що державна цензура не могла дозволити вийти у світ цьому посланню, тому Шептицький був змушений, вдатися до тактичних маневрів. Він просив єпископа І.Бучка видрукувати послання так, «щоб бодай тисячу примірників вирятувати перед хвилею, в якій друкарня мусить зголосити на поліцію» [33: арк.61].

Старання Шептицького в обороні православних братів не обминуло уваги української інтелігенції як православної, так і католицької. Лист від о. Осипа Кладочного є яскравою рецензією на послання Шептицького: «пастирський лист є неабияким ударом для поляків: вони напевно воліли б, щоб ОУН видало тисячу накладів різних летючок, чим той лист Вашої Екселенції має тепер розійтися по світі в тисячу накладах на ріжних мовах» [35: арк.110]. Також отримав митрополит подяку за заступництво і турботу від православного митрополита Діонізія та багатьох інших.

Наприкінці 1938 року ситуація на Холмщині, Волині та Підляшші дещо врівноважилась, хоча Річ Посполита повномаштабно стала на шлях терору проти українського населення. Режим, запроваджений у Польщі, а особливо у Західній Україні, значною мірою нагадував нацистський; концентраційний табір у Березі Картузькій є достатнім підтвердженням цього. Обставини з кожним місяцем нагнітались й ускладнювались. Бажаючи завадити численним репресіям, ОУН проводила атентати, які, в свою чергу, ще більше озлоблювали окупаційну владу. Таке протистояння не могло довго тривати в мирних рамках, а це означає, що Польща стояла на порозі громадянської війни. Критична ситуація розрядилась 1 вересня 1939 року, тобто з вступом німецької армії на територію Польщі. За мирним договором між Німеччиною та СРСР ворогуючі народи залишились, за окремими винятками, по різних боках кордону.

Військові дії 1941-1944 років на території Західної України знову відновили протистояння між українцями та поляками, але тепер уже у збройному вигляді. Дану ситуацію вигідно для себе використовували німецькі та радянські спецслужби; за допомогою провокативних дій вони штовхали дві нації до кривавої міжусобиці. Критичність і загострення міжнаціональної боротьби спонукали Шептицького до написання листа 13 вересня 1943 року о. митрополиту Болеславу Твардовському. «Позволю собі звернути увагу, - писав митрополит, - на цілу низку політичних мародерств, не без причини приписаних польським підпільним організаціям. В Холмщині і на Підляшшю таких мародерств політичних рахується вже понад 500, а чинилися вони завжди над українцями, які відзначалися трохи патріотизмом, або працею для свого народу. (…) Смію просити Вашу Екселенцію повпливати на політику ненависті, з якої випливає таке особисте і голосне озлоблення» [36: арк.58]. Ці заходи були конче необхідними, але духовні особи і митрополит Шептицький уже не могли повноцінно вплинути на перебіг подій, ненависть породжувала ненависть, а вбивство поверталось вбивством. Ситуація настільки була критичною, що навіть провідники повстанців не контролювали міжусобиці.

1 листопада 1944 року митрополит Андрей Шептицький помер. Можна з повною відповідальністю стверджувати, що Слуга Божий Андрей упродовж митрополитування доклав усіх зусиль, щоб привести до порозуміння між українцями та поляками, але на перешкоді досягнення порозуміння стояли переважно імперські інтереси Польщі. Певні шовіністичні кола не могли змиритися з сусідством «хлопства, схизматства», що очевидно призвело до втрати повноцінної незалежності Польщі в 1945 році.

Перша половина ХХ століття засвідчила апогей і кінець ідеї великої Польщі. На жаль, і нині є залишки цієї ідеології. Значною мірою греко-католики завдячують «старанням» польського духовенства, яке противиться беатифікаційному процесові над Шептицьким, котрий чи не найбільше приклався до умиротворення міжнаціональних відносин. На жаль, історична пам`ять народів знаходить безліч прикладів непорозумінь та ненависті, але нині повинні переважати не історичні емоції, а здоровий конструктивний світогляд. Не в волі людей змінювати історію та вибирати сусідів, тому потрібно будувати нові взаємовигідні відносини, оперті на християнському патріотизмі. Сучасні обставини дають змогу збудувати такі відносини між двома незалежними державами, тому українська сторона сподівається, що польське членство у НАТО і Євросоюзі не викличе у шовіністичних елементів відродження абсурдної ідеї «Polska od morza do morza».

Список використаних джерел

1. Шептицький А. Найбільша заповідь//Церква і суспільне питання. Т.2, кн.1. Львів, Місіонер, 1998. - С.37-69.

2. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІАУЛ). - Ф.358. - Оп.1. - Спр.108.

3. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.1. - Спр.357.

4. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.3. - Спр.50.

5. Цвенгрош Г. Апостольська столиця і митрополит Андрей Шептицький/Невідомі взаємини між Апостольським Престолом і митрополитом Андреєм Шептицьким у 1918 - 1919 рр. У контексті Східногалицької політики Франції. Львів, 1991. - 38с.

6. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.130.

7. Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО). - Ф.271. - Оп.1. - Спр.819.

8. Шептицький А. Про жертви українського народу в українсько-польській війні//Церква і суспільне питання. Т.2, кн.1. Львів, Місіонер, 1998. - С.453-454.

9. ДАЛО. - Ф.1. - Оп.52. - Спр.2925.

10. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.2. - Сп.р448.

11. Понятишин П. Митрополит Андрей Шептицький у Америці//Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький/Збірник популярно-наукових доповідей і статей та іншого архівного матеріалу, скомплектований з нагоди відзначень 45-ої і 50-ої річниць смерти митрополита Андрея Шептицького. - Філадельфія, Америка, 1995. - С.102-118.

12. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.1. - Сп.199.

13. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.584.

14. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.50.

15. Шептицький А. Пастирське послання до духовенства і вірних з закликом до єдності і солідарності//Львівські Архиєпархіяльні Відомості, т.36, ч.3, 1923. - С.1-5.

16. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.19.

17. ДАЛО. - Ф.1. - Оп.52. - Спр.257.

18. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.47.

19. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.305.

20. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.3. - Спр.269.

21. ДАЛО. - Ф.110. - Оп.3. - Спр.1124.

22. Шептицький А. Слово до молоді, виголошене в часі свята «Українська Молодь Христові»//Нива. - Т.28. - Ч.5, 1933. - С.187-188.

23. Шептицький А. Слово до Української Молоді//Митрополит Андрей Шептицький, Твори морально-пасторальні, Рим, 1983. - С.104-108.

24. ЦДІАУЛ. Ф.408. - Оп.1. - Спр.13.

25. Шептицький А. Відозва до народу з приводу вбивства директора ґімназії Івана Бабія//Львівські Архиєпархіяльні Відомості. - т.47, ч.8, 1934. - С.170-171.

26. ЦДІАУЛ. Ф.358. - Оп.1. - Спр.11.

27. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.1. - Сп.108.

28. ЦДІАУЛ. - Ф.358. - Оп.1. - Спр.90.

29. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1. - Спр.62.

30. ЦДІАУЛ. -Ф.358. - Оп.1. - Спр.357.

31. Шептицький А. Лист до нунція Кортезі з приводу «навернення» православних на Волині до РК Церкви//Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 Церква і Церковна єдність. - Т.1, Львів: Свічадо, 1995. - С.297-298.

32. Шептицький А. Лист до єпископа Антонія Храповицького в справах віри і обряду//Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 Церква і Церковна єдність. - Т.1, Львів: Свічадо, 1995. - С.87-92.

33. ЦДІАУЛ. - Ф.201. - Оп.1. - Спр.5996.

34. ЦДІАУЛ. - Ф.201. - Оп.4б. - Спр.2522.

35. ЦДІАУЛ. - Ф.408. - Оп.1т. - Спр.129.

36. ЦДІАУЛ. - Ф.408. -Оп.1. - Спр.574.