Правове становище мiст Галицької землi в другiй половинi XVI - першiй половинi XVII ст.

Правове становище міст Галицької землі в другій половині XVI - першій половині XVII ст.

Марія Притискач

Річ Посполита як держава становила політично-адміністративну систему зі своїм законодавством. Становище галицьких міст і міщанства було зумовлене правовими нормами цієї системи. В другій половині XVI ст., а особливо в XVII ст. почався період економічного занепаду Речі Посполитої: розорення її міст, скорочення ремесел, торгівлі. Найголовнішими причинами такого становища були: економічне й політичне панування шляхти, слабкість королівської влади, економічна нестабільність, незміцнілість міст і міщанства.

Магнати і шляхта зосереджували в своїх руках політичну владу. Найвищими законодавчими органами феодальної Польщі були шляхетський сейм і сеймики. Королі з другої половини XVI ст. стають виборними. Необмежена влада шляхти дала можливість їй впливати на політичний розвиток країни.

У другій половині XVI ст. - першій половині XVII ст. галицькі міста за правовим статусом поділялися на: королівські, приватновласницькі та церковні. Проте правове становище міст постійно змінювалося. Послаблення королівської влади призводило до того, що над містами зростала анархічна влада шляхти. Процес декоролізації міст Галицької землі, як і у України в цілому відбувався, можливо, навіть швидше, ніж у самій Польщі, оскільки цьому сприяла віддаленість українських воєводств від адміністративно-політичного центру Речі Посполитої.

Королівські міста розташовувались на так званих королівщинах і, як правило, були адміністративними центрами королівської влади на місцях. Згідно з даними податкових реєстрів 1606 р., 1607 р., 1609 р., 1628 р., 1635 р., вони становили у Галицькій землі - 24,1%. Для порівняння: у Київському воєводстві - 22,3%, у Подільському - 5,4%, у Волинському - 4,4%. Найбільша кількість міст були приватновласницькими - 72,2%.

Церковні міста були лише у Галицькому повіті (Кукільніки і Семяківці), що складає 2,5% від загальної кількості міст. Перевага приватновласницьких міст прямо свідчить про децентралізацію королівської влади у Польській державі.

Заснування міста, виникнення в ньому ярмарку, визначення адміністративного статусу - все це вимагало санкції вищої влади - короля.

Нормативним актом для заснування міста була королівська грамота. Так, наприклад, для заснування містечка Красилова у 1578 р., Янушеві Острозькому була дана грамота короля Стефана Баторія: «король дозволяє Янушу побудувати замок в Красилові Галицького повіту, заселити це місце вільними людьми» [9: 1337].

Королівські грамоти не лише дозволяли заснування міст і містечок, а й встановлювали, коли мають відбутися ярмарки. Так, наприклад, у грамоті для міста Снятина сказано «запровадити 4 ярмарки в рік; торги щотижня у четвер і п`ятницю» [10: 84-85].

У грамотах визначали і привілеї міщан: «засновувати корчми: медові, пивні, горілчані, мають право жителі шинкувати, купувати, продавати» [3: 738].

Польська держава систематично видавала правові акти, що закріплювали певний обсяг економічних привілеїв і юридичне становище міщан. Наприклад, жителям Рогатина, надавали грамоти, які або зменшували їхні повинності або оберігали їх від свавілля воєвод: «воєвода не повинен брати мито від дров, сіна, коліс, саней; дворища і вигони не повинні роздаватися людям княжим, панським і духовним; судити не має права ні воєвода, ні його радники, тільки війт, бурмістр і райці» [7: 349].

З метою заохочення поселенців на повторне заселення міст, знищених внаслідок татарських наїздів, королі і старости видавали спеціальні привілеї, звільняючи нових жителів, а деколи всіх міщан від податків, від 4 до 8 років. Подібні привілеї отримали за 1570 - 1648 рр.: Коломия [7: 467], Калуш [9: 1372], Підгороддя [9: 1372], Снятин [9: 1372].

Державними законодавчими актами регулювався адміністративний устрій міст. Важливим елементом правового становища міст було набуття ними магдебурзького права. На відміну від Чехії і Угорщини, де німецьке право поширювалося на міста й оточуючі їх землі, у Польщі воно охоплювало лише міста. Грамоти на магдебурзьке право проголошували 3 принципи: відміну діючих раніше звичаїв литовського і руського прав, відміни влади і суду над міщанами державців, намісників і всіх інших чинів королівської адміністрації на місцях; утворення самоуправління - ради, яку вибирали громадяни: «… людям осілим і які будуть приходити, надаємо право магдебурзьке: обирати війта, бурмістра з райцями, справи судові вирішувати відносно права магдебурзького [2: 81]. Таким чином, міським общинам надавався імунітет у сфері управління і суду.

Королівська грамота ставила і певні вимоги перед міщанами: необхідно було розбудувати місто, економічно зміцнювати його, поліпшувати санітарні умови. «У Войнілові потрібно збудувати ратушу, вагу, постригальню, ятки всілякі, лазню, спорядити ремесла, дотримуватись всіх цих привілеїв у привілейованих міст» [3: 721].

На членів громади, в грамоті на магдебурзьке право, «покладався військовий обов`язок, і міщани повинні були виступати проти ворога при старості або намісникові» [9: 144]. Це свідчить про те, що одна з головних причин надання особливих прав містам була їх оборонна значимість. Адже однією з зовнішніх проблем Речі Посполитої були постійні набіги татар.

По суті, магдебурзьке право мало відмінити існуюче руське і литовське право в містах, проте воно зразу після впровадження не стало існувати в своєму класичному вигляді.

Магдебурзьке право у галицьких містах зазнає значних змін під впливом двох важливих історичних процесів: рутенізації і юридикізації. Німецьке право було необхідне для подальшого розвитку міст, і тому, щоб існувати, воно було змушене пристосовуватися до місцевих традицій і включити в себе елементи руського права. Особливістю галицьких міст, які мали самоуправління на основі магдебурзького права, було те, що воно поєднало в собі представницьке виборне право, що виявилось у формі магістрату, і пряме безпосереднє руське право в особі контролюючої за діями магістрату колегії - квадрагінтавірату. Наприклад, у Теребовлі, посполиті здобули собі право на вибори в даний орган і утворили колегію 12 мужів. Як бачимо, класична форма магдебурзького права, за якою управління повинно здійснюватись у виборних колегіях, включає в себе елементи руського права, яке визнає зверхність влади тільки за зборами всіх членів громади. Тому, в багатьох містах, крім зазначених ради і лави, виникає третій орган - колегія, яка складалася з виборних цехових ремісників і займалась контролем магістрату.

Ще однією особливістю галицьких міст у магдебурзькому праві була, на нашу думку, їх значна юридикізація, яка порівняно з першим явищем мала негативний вплив на управління в містах. Юридики - це шляхетська та церковна власність на території міст (двори, будинки), яка впліталась у господарський організм міст, але не підлягала їм ні юридично, ні економічно. Користуючись своїм привілейованим становищем, шляхта і духовенство одержували дозвіл від короля на володіння згаданою власністю з метою економічного збагачення, власники юридик поселяли у своїх володіннях ремісників, купців, які платили їм податки і виконували повинності. Існували юридики монастирські, церковні, королівські, шляхетські. Частина власників юридик намагалася перетворити своїх підданих на залежних селян. Так, наприклад, галицький плебан Криштоф Забєровський, який володів частиною галицького передмістя, примушував «20 костьольних підданих, які займали 12 дворів до відпрацювання дводенної панщини, на тій підставі, що вони, як селяни і піддані дідича від 1625 р. два дні в тиждень робили» [9: 1368]. Велика кількість юридик вносила плутанину і всякі зловживання в господарське управління країною, заважала поліпшенню економічного становища міст і роз`єднувала міщанську масу на окремі групи, інтереси яких не збігались.

Питання юридик є дуже складним і суперечливим, але можемо сказати, що вони несли в основному негативну суть. По-перше, це була ще одна спроба феодалів втрутитись у справи міст, які вийшли з-під їх юрисдикції і здобули самоуправління, по-друге, наявність в одному місті багатьох юридик вела до розпорошеності міщанства як єдиної суспільної верстви і до загальної децентралізації країни. Польські королі надавали містам магдебурзьке право, щоб зміцнити свої позиції в державі і здобути підтримку міщанства у справі централізації Речі Посполитої. Юридики виводили з-під впливу короля велику кількість міщанства, посилювали шляхту і велике магнатство, послаблюючи в цілому Польщу.

Якщо порівнювати вплив двох процесів: юридикізації і рутенізації на управління в самоврядних містах, бачимо, що останній становив значну перевагу над першим щодо впорядкування міської влади на магдебурзькому праві. Так, завдяки рутенізації німецьке право швидше пристосувалось до умов у галицьких містах, оскільки дозволяло більшій кількості міщанства брати участь у діяльності міських органів влади і, що найголовніше - здійснювати контроль над ними. Магдебурзьке право, включаючи в себе елементи звичаєвого права, було більш зрозумілим руському населенню і цим об`єднувало його на підставі спільної мети - поліпшення добробуту в містах. Зі свого боку, юридикізація впливала негативно на самоуправлінські міста, оскільки виводила частину міщан з-під влади магістратів, що ослаблювало сили міського населення у боротьбі за здобуття широких виборних прав на основі магдебургії.

Звичайно, юридикізація і рутенізація мали місце і в інших містах Руського воєводства, але ми вважаємо, що їх вплив був найвідчутнішим у галицьких містах, що пояснюється віддаленістю Галицької землі від центральних воєводств Речі Посполитої і, відповідно - видозміною класичного зразка магдебурзького права, який існував у Німеччині і власне в Польщі, та його пристосування до місцевих умов шляхом поєднання з руським (звичаєвим) правом. На поширення юридикізації вплинула та ж причина, адже з віддаленістю від центру Речі Посполитої все більше ослаблюється королівська влада, зростає свавілля магнатів, які не тільки відчувають себе дрібними «королев`ятами» у власних маєтках і керують там на свій розсуд, а й втручаються у королівську власність - міста і створюють у них юридики, з метою посилення своєї влади.

Юридичне становище міщанства визначалось не лише їхніми привілеями і правами, а й обов`язками перед королівською владою. Під обов`язками ми розуміємо повинності, які виконували міщани, і податки, які вони сплачували. Одним з головних видів податків був грошовий чинш, який сплачували до каси староства від кожного житлового будинку. Плати були різними, вимір грошей залежав не тільки від розміру міста, а й від привілеїв, наданих йому [10: 22]. Розмір чиншу коливався в межах від 5 грошей у Тустані [9: 150] до 2 злотих (60 грошей) в Маркові і Молоткові [9: 151] .

Крім чиншу, міщани платили грунтовий податок. Предметом оподаткування були лани, міські ліси (в Галичі становили приблизно 1/16 лану), ниви (в Тустані - 1/8 лану) [7, 671], морги (в Галичі те ж, що й ліси). Величина ґрунтового податку на користь старости була вища, ніж податку від будинків. Найнижчий ґрунтовий податок платили коломийські міщани, де міських ґрунтів було дуже багато (100 ланів). Так, тут у 1627 р. податок становив 40 грошей від лану землі (10 грошей від чверті землі) [3: 701]. Найбільшу величину ґрунтового податку платили жителі Тустані - 8 злотих за лан [5: 7-16].

У деяких королівських містах підставою оподаткування на користь феодалів була міська нерухомість. Так, у Яблонові перед 1648 р. норма цієї оплати становила: по 9 грошей, від багатих міщан і по 4,5 грошей від бідніших [9: 1016]; в Заваллі міщани платили в 1570 р. по 15 грошей від господарства [9: 550].

Ці податки використовували частково на утримання сталого війська, яке перебувало в Україні.

У приватних містечках теж платили чинш від господарства. На відміну від королівських міст, сплата грошових повинностей була диференційованою. Інвентар Буданова 1614р. розрізняв 5 категорій господарств. Розмір чиншу відповідно становив 36 грошей, 18 грошей, 12 грошей, 10 грошей, 6 грошей від господарства [21].

Міський чинш з будинків і ланів значно зріс у першій половині XVII ст. порівняно з другою половиною XVI ст. Так, у Калуші в 1549 р. податок від будинків становив 20 грошей [7: 720-722], а в 1616 р. - 30 грошей [7: 722-728]. У Підгородді чинш за лан землі зріс за 50 років від 24 грошей [3, 705] до 68 грошей [5: 7-16].

Державні повинності міст визначались постановами сейму та розпорядженнями короля і включали прямі й опосередковані податки як окремих громадян, так і міст у цілому. До 1629 р. населення міст платило державні податки (побор): від житлових будинків (шос), землі (ланове), від ремісничих, торговельних господарств, млинів, окремо від безземельних, священиків, євреїв.

У 1629 р. був впроваджений єдиний прямий податок - подимне. З цього часу одиницею оподаткування був дим - житлові будинки і об`єкти промисловості. Розміри подимного встановлювались постановою конституції 1629 р. За цією постановою в головних містах з великих будинків стягували 3 польські злотих, із середніх - по 2 злотих, з невеликих міських домів, а також з млинків, папірень, кузень, гут - 0,5 злотих [8: 290-291].

Конституція вального сейму уповноважила до збору подимного панів і дідичів міст: наказано щоб … для князів, бояр, кушнірів, папірняків, мельників був встановлений вищий податок, а для безземельних найманих робітників, селян - менший, так, щоб усі будинки платили мінімум по 1 польському злотому [8: 311].

Розмір подимного в наступні роки зріс в 2-4 рази, залежно від потреб держави. Цей розмір встановлювали сеймики за вказівкою уряду [1: 49-50]. В 1642р. шляхта ухвалила подвійне подимне. Відповідно, доходи держави з подимного були набагато вищі, ніж з ланового і шосу [6: 169].

Купці і перекупники згідно з сеймовою постановою 1629 р. платили купецьку донативу, розміром на 100 тис. злотих в рік. Король мотивував впровадження нового податку в універсалі від 22 березня 1629 р. [9: 229-230]. В наступні роки цей податок зріс в 40 раз [6: 169].

Серед опосередкованих податків на користь держави найважливішим було чопове від вина, пива, горілки і меду. Податок платили по половині від виробництва напоїв та їх продажу. Обкладалось усім податком 11% вартості виготовлених напоїв [6: 171]. Чопове платили в основному міщани, а в деякі роки і шляхта. Королівський універсал від 20.06.1600 р. у справі чопового твердив: «… що ті представники шляхетського стану, які мають будинки в наших королівських містах і варять пиво, продають чи дають солод з фільварків до міст і містечок, теж повинні платити чопове, як і міщани [1: 15].

Сеймик встановив норми оплати чопового: за паління горілки в містах і містечках - 24 гроші, в селі 12 грошей, а за шинкування і в місті, і в селі, від кожної кварти - по квартнику [1: 24].

Державним податком була також «прасолка з Галицької землі від купців і чумаків, які займалися торгівлею і перевозом солі» [1: 15].

Важкими для міщан були державні підводні або стаційні повинності. На городян окремих королівських міст був покладений обов`язок доставляти підводи королівським урядникам та іноземним купцям, а також утримувати їх під час перебування в місті.

Скарги міщан на надмірні труднощі, пов`язані з переїздом іноземних послів, привели до опублікування 15 лютого 1607 р. спеціального королівського універсалу: «Знаємо ту справу - писав король, звертаючись до гродських урядів, - що іноземні посли, які їдуть до нашого двору чинять великі шкоди, беручи підводи і різні стації. Наказуємо, щоб жодному послу не давали підвод і стацій, а лише нашим урядникам…» [9: 1264].

Великим тягарем для міського населення було покриття витрат на військові потреби шляхетської Польщі. Так, у першій половині XVII ст. на вимогу уряду городяни зобов`язані були споряджати для служби у війську певне число людей. Державною повинністю королівських міст, був обов`язок утримувати королівські війська під час зими, на так званих «лежах». Ця повинність називалась - гіберна. Її вартість визначали самі жовніри, тому це призводило до зловживань і свавілля. Так, наприклад, жовнірська стація, згідно зі статутом краківського каштеляна Станіслава Конєцпольского, визначена в 1645 р. для Галицького староства, становила 35 злотих з 1 лану, фактично жовніри отримали - 111 флоринів, 15 грошей, що було втричі більше встановленої норми [4: 464-465].

Вартість гіберни перевищувала в кілька разів вартість інших податків, які платили міщани на користь феодала і міста. Вони дуже неохоче виконували цей обов`язок на користь держави, і збирання стацій не обходилося без застосування сили. Про часте насильство з боку офіцерів регулярного війська і людей, які видавали себе за жовнірів, нас інформують скарги мешканців королівських, духовних, приватних галицьких міст, які подавали до Теребовлянського і Галицького гродів. Ці скарги приводили до видання королівських і гетьманських універсалів «про свавілля жовнірів». Верховський сейм 1613р. був змушений визнати, що жовнірські лежі в Україні були великим тягарем для населення.

Городяни виконували повинності також на користь церкви та духовенства. Зокрема, міщани давали костьолові десятину з міських ланів і міщанських фільварків [9: 927-936] у формі борощна і грошима. В деяких містах костьол брав опосередковані податки. Наприклад, у Коломиї місцевий священик отримував частину доходів старости, в такому обсязі: «горілчаного 1/3, десята міра з млинів всякого збіжжя» [9: 495].

Загальним обов`язком міщан і передміщан було ремонтувати стіни, вали, рови, дороги, мости. Це були загальні шарваркові повинності [9: 1449]. Почесним обов`язком міщан була участь в обороні міста у випадку нападу ворога. Приготування міста для оборони і нагляд за будівництвом міщанами міської фортифікації належали до компетенції війтів.

Значними для міщан були і натуральні повинності. Величина цих податків була невелика і характеризувалася тенденцією до зниження у першій половині XVII ст., що пов`язано зі значною товаризацією фільваркового магнатсько-шляхетського господарства.

Великі королівські міста добилися звільнення від натуральних оплат. Наприклад, у Калуші, ще в 1579 р. міщани платили від дому крім 20 грошей по 2 курки і 12 яєць [9: 678], а вже в 1629 р. - тільки по 1 злотому чиншу [9: 1054-1056].

У першій половині XVII ст. (1616-1648 рр.) з 10 королівських міст, про які є дані, в чотирьох (Галич, Рогатин, Снятин, Теребовля) не було натуральних податків, в інших чотирьох (Калуш, Підгороддя, Тлумач, Тустань) [9: 1082-1085] міщани платили тільки поволовщину і тільки в двох - Коломиї, Яблонові [9: 445-447], крім поволовщини, була десятина пшона, двадцятина вівса, 20-го вепра. В Яблунові міщани платили з лану «2 півмаци вівса теребовлянської міри, 1 курку і 10 яєць [3: 740].

Обтяжливою для міщан була «збіжна міра» за користування панськими млинами, броварнями, солодовнями. Ця форма данини перевищувала всі натуральні повинності.

Міщани деяких міст, особливо приватновласницьких, та передміщани багатьох міст були зобов`язані відробляти панщину. З 8 міст, про які є відомості щодо повинностей міщан на користь феодалів, тільки 2 приватні міста мали сталу панщину: Буданів і Вербів. Так, у Буданові ланники були зобов`язані до дводенної кінної панщини, а півланники - до дводенної пішої панщини [9: 1078].

Серед відробіткових повинностей всюди були визначені обов`язки населення підтримувати в хорошому стані панські млини (ремонтувати будівлі, чистити млинівки, поправляти греблі). До цих робіт залучалось населення навіть великих міст, так, люстратори 1627 р. занотували, що населення Галича повинно ремонтувати млин, чистити млинівку, доставляти мукомельні камінці тощо [10: 15].

Різновидом відробіткових повинностей було і сторожування. Міщани по черзі сторожували при міських брамах, на укріпленнях у панських маєтках та полях, на під`їзних шляхах до міст і містечок.

Таким чином, як свідчать історичні документи, населення галицьких міст було обтяжене сплатою значних грошових натуральних податків, на користь як держави, так і феодалів, а також змушене було відробляти повинності і панщину, що зближало вільних міщан із залежним селянством.

Підсумовуючи правове становище міст і міщанства Галицької землі в складі Речі Посполитої, слід сказати, що більшість міст та містечок мали приватний статус (72,2%), це зумовлювалось міцними позиціями магнатів і шляхти й слабкістю королівської влади в державі. Незважаючи на те, який статус мало місто - приватне, королівське чи духовне, воно змушене було підкорятися законодавству Речі Посполитої. Застосування державного права щодо міст і міщанства здійснювалося через численні грамоти (на заснування міста, на надання магдебурзького права), акти, які були пов`язані з податками, привілеями і повинностями міщан. Та найбільше правовий статус міст визначався через державне законодавство, а саме Литовський статус 1588 р., сеймові конституції.

Список використаних джерел і літератури

1. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasуw Rzeczepospolity Polskiej: archiwum tak zwanego bernardynskiego. - Lwow, 1914. - T. XXIV. - док. 39.

2. Архив Юго-Западной Русы. - Киев, 1869. - Т. І. - ч.V.

3. Balinski M. Lipinski T. Staroїytna Polska. - Warszawa, 1844. T. II

4. Воссоединение Украины с Россией. - Киев, 1956. - Т. I.

5. Kronika powiatu Rоhatynskiego. - Warszawa, 1859 - rocz. VI - nr.2-3. - 1933r.

6. Rutkowski J. Historia Gospodarcza Polski. - Warszawa, 1953.

7. Slownik Geograficzny. Krуlewstwa Polskiego. Warszawa, 1883. - T. I. - S. 327.

8. Volumina Legum. - Petersburg, 1856 - T. III.

9. Центральний державний історичний архів у Львові. - Ф.3. - Оп.1. - Спр.214; Ф.5. - Оп.1. - Спр.103; Спр.104; Спр.121; Ф.9. - Оп.1. - Спр370; Ф.17. - Спр.104; Спр.105; Спр.112; Спр.113; Спр116. 10. Џrуdla Dziejowe. - Warszawa, 1989 - T. XVIII. - cz.1.