Організація збуту фільваркової продукції на внутрішньому ринку Польщі (ХVІ - перша половина ХVІІ ст.)

12

Організація збуту фільваркової продукції на внутрішньому ринку Польщі (ХVІ - перша половина ХVІІ ст.)

Василь Балух

Панський фільварок становив землеробсько-тваринницьке господарство феодала, значну частину продукції якого спрямовували на ринок. Тому важливо встановити основні напрями її збуту, торгові шляхи, відсоток сільськогосподарської продукції, що були призначені для збуту. На відміну від вітчизняної історіографії, де ця проблема взагалі не розглядалася, польські історики А. Вичаньський [25-27], М. Камлєр [15-16], Я. Маєвський [18], Мєльчарський [19-20], А. Мончак [21], р. Рибарський [23] та В. Русіньський [22] приділяли їй пильну увагу.

Оскільки більше уваги в історичних дослідженнях приділено аналізу зовнішньої торгівлі, то автор вирішив зосередитись у пропонованій статті на вивченні ступеня товарності продукції польських фільварків та її збуту на внутрішньому ринку.

Щодо найменувань фільваркової продукції, яка носила товарний характер, то ще автори сільськогосподарських трактатів ХVІ ст. А. Ґостомський, О. Струмєньський і М. Рей вказували на жито, пшеницю, ячмінь, овес, відгодівлю корів, овець, свиней, коней, волів і рибу [6: 69, 129; 9: 359-361; 10: 117-120]. Зрозуміло, що на ринках реалізовували й іншу рослинну продукцію (просо, гречку, льон, коноплі), сир, масло, вовна, м`ясо, солонину, пір`я тощо. Але якщо перелік товарної продукції не викликає сумніву, то з визначенням її кількості значно складніше. Кількість такої продукції можна встановити лише посереднім шляхом, оскільки прямих вказівок у джерелах майже нема.

Найточніше можна визначити кількість товарної продукції 4 основних зернових культур (жита, пшениці, вівса, ячменю). Для обчислення кількості зерна, яке панський фільварок призначав на збут, потрібно від загальної річної продукції вирахувати кількість зерна для посівів, харчування і віддачі десятини. Проблематичним є лише визначення десятини. Це викликано тим, що її не завжди віддавали (особливо шляхта) і частіше її розміри подавались у грошах, а не в зерні. Правда, А. Вичаньський взагалі не враховує десятини при підрахунках розмірів товарної продукції. Однак сіл, що не платили десятини, було дуже мало, і тому, на нашу думку, правильніше буде прийняти теоретично розміри десятини на 1/10 частину всіх зборів.

Розміри зернової продукції, необхідної для прожитку сім`ї феодала та фільваркової служби, детально проаналізували А. Вичаньський та М. Камлєр для шляхетських і Я. Рутковський для королівських володінь. Найвиваженішими, на нашу, думку були дані М. Камлєра, який визначав необхідним для річного прожитку сім`ї феодала із 5 осіб.24,23 гектолітра жита (біля 1700 кг), 4,23 гектолітра пшениці (326 кг) і 11,07 гектолітра ячменю і вівса (554 кг). Тобто, в сумі споживали 39,5 гектолітра 4 зернових культур (2580 кг), або 7,9 гектолітра на 1 особу (516 кг) (автор для зручності перевів гектолітри на кілограми). Для річного прожитку 1 фільваркового працівника прийняв 3,86 гектолітра жита (270 кг), 0,53 - пшениці (41 кг), 0,68 - ячменю (39 кг) 0,60 гектолітра вівса (28 кг) або біля 5,7 гектолітра всіх зернових (378 кг). Для відгодівлі 1 коня потрібно було 7 гектолітрів вівса (322 кг) на рік або 2 л на день [16: 122]. Кількість фільваркового персоналу визначив А. Вичаньський для Малопольщі та Великопольщі 8 осіб, Мазовії - 6, а в середньому 7 осіб на одне господарство [25: 189]. Розміри висіву взяті такі ж, як при підрахунках середньої врожайності зернових культур.

Використовуючи дані А. Вичаньського по всіх регіонах Польщі для 1551-1580 рр. і врахувавши необхідність відрахування 10% зерна для оплати десятини [25: 195], а також підрахунки А. Камлєра для великопольських земель 1581-1655 рр. [16: 124-128], автор спробував визначити кількість та відсоток зернової продукції шляхетських фільварків протягом другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ ст., що призначалась на ринок (гектолітри переведені в кілограми).

Отримані результати дещо відрізняються від даних А. Вичаньського, який вважав для шляхетського фільварку 1551-1580 рр. товарними 50% жита, 72% пшениці, 70% вівса і 57% ячменю [25: 194]. Однак якщо враховувати 10% зернової продукції, що йшла на оплату десятини, то майже співпадають розміри продукції жита, пшениці та ячменю. І лише кількість вівса, що йшла на продаж, у А. Вичаньського значно вища від даних автора. Можливо, він недооцінив роль вівса у внутрішньому споживанні фільварків (коні, гуси, кури, качки тощо). Зате досить близькі отримані результати для 1581-1655 рр. з даними А. Камлєра.

Кількість та відсоток зернової продукції шляхетських фільварків, призначених на ринок протягом 1551-1665 рр. (у кілограмах та відсотках)

Зіставляючи товарну продукцію зернових протягом двох періодів, можна зробити ряд висновків:

Отримані дані мають лише орієнтаційний характер, оскільки оцінка кількості споживаного на фільварках зерна носить чисто теоретичний характер, як і розмірів десятини.

Можливо, в дійсності потрібно було б дещо зменшити частину зерна, призначеного на ринок, бо автор не врахував споживання вівса конями для верхової їзди, кількість зерна, отриманого з данин підданих. Не встановлено і розмірів зернової продукції, що йшла на оплату найманих працівників, особливо сезонних.

Ступінь товарності кожної із зернових культур залежав від структури посівів, розмірів урожайності, забезпеченості живим реманентом (конями) тощо. Тому вищим був відсоток товарної продукції жита у Мазовії і Західній Великопольщі (вища врожайність і більший відсоток у структурі посівів), деяка перевага пшениці у Малопольщі (більший ареал посівів компенсував дещо нижчу врожайність) та спостерігалась певна рівновага продукції вівса (тут більший ареал і вища врожайність у деяких регіонах компенсувались кращим забезпеченням господарств конями, що призводило до більшого його споживання на місцях).

Досить цікаво було би порівняти отримані результати з дослідженнями товарності фільваркової продукції в інших типах володінь. Аналіз королівських маєтків дозволяє стверджувати, що кількість продукції, спрямованої на ринок, була тут більшою. Так, на 10 фільварках Корчинського староства 1564 р. на ринок призначалось 68,6% усіх зборів жита, 78,5% - пшениці, 76,5 - ячменю і 77,6% - вівса [26: 64]. Причому, відсоток товарної продукції 4 основних зернових культур майже не змінився протягом століття. За люстрацією 1660 р., 15 фільварків староства продавали на ринку 68,9% зборів жита, 71,1% - пшениці, 77,5% - ячменю і 81,1% - вівса, хоча розміри зборів зернових за цей час упали у 1,5 - 2 рази [26: 65]. Такий значний відсоток товарної продукції у королівських фільварках пояснювався не лише більшими їх розмірами, а й тим, що фактично продавалось дещо менше, як фіксували ревізори, які видавали бажане за дійсне. Подібні результати отримав автор щодо 20 фільварків Равського воєводства 1564 р., які, згідно з даними люстраторів, щорічно продавали на ринку 69,4% - жита, 73,1% - пшениці, 76,3% - ячменю й 76,8% - вівса [8: 12-13, 17, 19, 24, 35-36, 47, 51-53, 59-60, 75-76, 82, 106-107, 113-114, 117, 119, 129, 131-132, 134, 141, 144-145, 147].

Ще вищим був цей відсоток на 12 королівських фільварках Люблінського воєводства, які підрахував А. Вичаньський за даними люстрації 1565 р. Товарність пшениці становила тут 77,4%, жита - 80,9%, вівса - 79,3% і ячменю - 82,1% зборів [25: 192]. Такі високі показники можна пояснити родючими ґрунтами і високою врожайністю. Але тут, як і на інших територіях, люстратори базували свої підрахунки на результатах 1563/1564 господарського року, що був досить сприятливим для вирощування зернових і відрізнявся від інших років, урожайність в які була значно меншою.

Дещо нижчим за обсягом був продаж зернової продукції на фільварках м. Познань. Хоча значна частина її йшла на прожиток найманої челяді, численність якої була більшою, ніж в інших типах володінь, продаж фільварками пшениці (кінець ХVІ - початок ХVІІ ст.) коливався від 68 до 79% зборів, товарність жита - 22-65% ячменю - 58-79% і гороху - 16-56% [18: 114]. Однак після 1615 р. (грошова криза в Польщі, пов`язана зі зменшенням вмісту дорогоцінних металів у монетах) відсоток товарної продукції дещо зменшився, і фільварки продавали не більше 38% зернової продукції, в тому числі 44,1% жита і 32,3% пшениці [18: 233].

Іншим важливим видом товарної продукції було скотарство. У джерелах немає даних про кількість худоби, яка щорічно призначалася для збуту у живому вигляді і частину якої продавали у вигляді м`ясних продуктів. Тому дослідники запропонували перераховувати продукцію тваринництва на м`ясо, молоко і сир. Так, А. Вичаньський, вивчаючи розміри споживання продовольства в Польщі, запропонував вважати, що з 1 корови можна отримати біля 85 кг м`яса, ялівки - 43 кг, телички - 13 кг) (у середньому для молодняка - 30 кг), вола - 120 кг, свині - 35 кг (з них 4 кг солонини), вівці - 10 кг, ягняти - 4 кг [27: 26].

Кількість худоби, яка щорічно призначалась для різання, підрахував Я. Маєвський для фільварків м. Познань першої половини ХVІІ ст. Середній відсоток щорічного забою худоби коливався в межах 22-24% загальної кількості великої рогатої худоби, в тому числі 2,4% йшло на прожиток челяді, 18% - на продаж, а смертність становила 2,1-6,2%. Щорічний продаж овець складав 16-24% усього поголів`я, а втрата свиней - біля 40% [18: 123, 125-126, 128-129]. Оскільки значна частина продукції познанських фільварків йшла на прожиток челяді, а рівень розвитку скотарства був вищим і смертність меншою, то М. Камлєр прийняв для шляхетських фільварків Великопольщі щорічні втрати поголів`я худоби за 25%, а свиней - за 40% [16: 129].

Товарною була і молочна продукція овець. Ще А. Ґостомський у ХVІ ст. оцінював молочність 5 овець рівнозначною 1 корові [6: 129], а люстратори королівських володінь Равського воєводства 1564 р. визначали це співвідношення як 6: 1 [8: 50,55, 61, 108, 115, 133, 142]. Сучасні польські дослідники були реалістичними і приймали показник продуктивності 7 овець рівнозначним 1 корові [15: 129; 26: 85].

На жаль, досить мало даних щодо товарності відгодівлі риб, і про неї можна судити лише гіпотетично. Прийнявши з одного спуску ставу 15 кіп риби, а вагу копи - біля 90 кг [23: 83], можна вважати, що 1 фільварок мав у розпорядженні біля 1350 кг риби. А оскільки на фільварку було 2-3 стави, і спускали їх приблизно раз у 3-4 роки, то щорічно фільваркове господарство могло мати найймовірніше біля 675-1010 кг риби [16: 133]. Відрахувавши розміри споживання сім`ї шляхтича у складі 5 чоловік (55-65 кг на рік) та фільваркового персоналу (1,5 кг на 1 особу) [27, табл.40, 47], отримаємо трохи більше 0,5 т риби.

Основним джерелом прибутку з відгодівлі овець була вовна, хоча фільварки з незначним ареалом всю її використовували для власних потреб. Зате у великих маєтках і на територіях значного поширення вівчарства (Західна Великопольща) вона носила товарний характер. Згідно з дослідженям А. Мончака, з 1 вівці отримували щорічно 800 г вовни [21: 43], а М. Камлєр для фільварків Кцинського повіту Каліського воєводства прийняв дещо вищу продуктивність - 900 г [16: 135]. Автор схильний погодитись з даними А. Мончака, оскільки вони більше відповідають загальнопольській ситуації (у західних регіонах Польщі вівчарство розвивалось значно краще, і породи овець там були продуктивнішими).

Визначення товарності фільваркової продукції нерозривно пов`язане з напрямками її збуту. Зв`язки фільварків із місцевим ринком не викликають сумнівів. Питання в тому, яку частину надлишкової продукції поставляли на місцеві ринки? Серед чотирьох основних зернових культур на локальних ринках реалізовували більшість вирощуваного вівса, оскільки за кордон його вивозили досить мало. Так, 1634 р. було експортовано лише 244 лашти (1 лашт=2,2 тонни), 1641 р. - 478, 1649 р. - 384 лашти [12: 36], а у 1651-1653 рр. вивіз вівса взагалі не був занотований [11: 86]. Значним попитом користувалися на місцевих ринках і за кордоном пшениця, жито і ячмінь, що станову основні продукти харчування населення. За підрахунками С. Гербста, у Польщі другої половини ХVІ ст. нараховувалось біля 200 міських населених пунктів, в яких проживало біля 22,8% усього населення краю [13: 7, 9]. Протягом ХVІ - першої половини ХVІІ ст. кількість міст продовжувала зростати. Наприклад, за часів Сигізмунда І (1507-1548 рр) було надано біля 90 локаційних привілеїв на утворення нових міст [25: 214]. Причому, згідно з цими привілеями, міста отримували право проводити ярмарки (1-3 на рік) та тижневі торги. За Сигізмунда І було зареєстровано 227 випадків надання прав проведення торгів і 308 - на проведення ярмарків [13: 10]. А це були осередки збуту для фільваркової продукції. Досить цікава думка, яку висловив з цього приводу А. Вичаньський. Нечисельне населення малих міст і містечок, яке частково саме займалося землеробством, не відчувало великої потреби у продуктах харчування. Тому міські ярмарки і ринки були швидше пунктами безпосереднього збуту фільваркової продукції, а не її споживання [25: 216]. Ця продукція, в першу чергу збіжжя, йшла до більших міст чи за кордон. Ціни на сільськогосподарську продукцію у великих містах були вищими, ніж у менших населених пунктах, і тому купцям вигідніше було скуповувати товар на ринках останніх. Так, відомий варшавський купець Мельхіор Вальбах для сплаву зерна Віслою за кордон закуповував його на території Люблінщини [17: 129].

Деякі багаті купці мали свої філіали у містах. Прикладом може бути торуньський купець Едвардс (напевно, шотландець за походженням), які у ХVІІ ст. мав їх у Ґданську, Любліні, Замості, Ярославлі. А вартість товарів на цих складах, перевищувала 300 тисяч злотих (вартість 3 великих кам`яних будинків у місті) [22: 103-104].

Свідченням вивозу фільваркової продукції на місцеві ринки (ближні чи дальні) були селянські повинності. Найважливішою була ґужова повинність, що називалась дорогами чи перевозами. Їхня відстань була досить різною.С. Мєльчарський виділяв "малі" дороги, що не перевищували 3-5 миль (21-35 км) і не зараховувались у розміри панщини, а також "великі" дороги - у середньому 10-12 миль (75-85 км), інколи аж до 20 миль (до 150 км) [19: 278; 20: 65]. Одна миля в ХVІІ ст.д.орівнювала 7030 м. [24: 33], середню швидкість селянського транспорту оцінював Б. Євсєвіцький на 25 км денно [14: 169].

Так, джерела згадують дороги відстанню 3 милі [3, арк.93-97; 4 арк.162], 5 миль [5, арк.106-108], 7 і більше миль [1, арк.290-292, 294-295; 2, арк.763-765]. За підрахунками А. Камлєра, збіжжя з 75% фільварків Східної та 69% маєтків Західної Великопольщі доставляли до великих торгових центрів [16: 141]. Про продаж зерна на ринках згадував М. Рей [9: 359, 368], а А. Ґостомський вимагав від своїх управителів щотижня цікавитись ринковими цінами на зерно і запрошувати купців з ярмарків на фільварки, щоб укладати торгові угоди [6: 44-45].

Постає питання, яку кількість зерна фільварки могли доставляти до торгових осередків, віддалених на значні відстані, за допомогою підвод підданих? За джерелами, кількість виїздів кметів з панським зерном на ярмарки колихалась від 1 до 4 раз на рік, причому, це залежало від віддаленості фільварку: з маєтків ближчих за відстанню до ринків, виїздів було більше [7, № 59, 63, 65, 67-69]. Селянська підвода, запряжена 2 конями, могла за раз перевозити до 650 кг [19: 271].А. Камлєр, поклавши в основу наведені дані, вперше зробив спробу визначити кількість фільваркового збіжжя, що потрапляла на місцеві ринки. Вони, на думку автора, відповідають реальному стану речей, хоча вирахувані чисто теоретично. У першій половині ХVІІ ст. середній шляхетський фільварок Східної Великопольщі міг вивозити на ринок за допомогою транспорту підданих від 9,75 до 13 тонн збіжжя, а Західної Великопольщі - від 7,8 до 10,4 т. Причому, в східних регіонах з фільварків, які були дальше від великих торгових центрів, вивозили 21%, а з ближніх - біля 33% усіх річних зборів. Із західної частини регіону - відповідно 15 і 28% збіжжя [16: 142-143].

Таким чином, значна частина фільваркової продукції була товарною, хоча визначити її конкретні розміри можна лише посереднім шляхом, а дані, які отримав автор, носять чисто теоретичний характер. Хоча і вони дозволяють зробити ряд узагальнюючих висновків. Найтісніше з місцевим ринком були зв`язані фільварки, що знаходились поблизу великих міст, особливо ті, які належали до міщанського землеволодіння, та маєтки, що знаходились на незначній відстані від сплавних рік. Предметом товарообміну на локальних ринках були продукти всіх галузей сільськогосподарського виробництва. Однак серед зернових культур на внутрішньому ринку найбільше реалізовували вівса, оскільки за кордон його вивозили у малих кількостях. А свідченням тісного зв`язку фільварків з місцевим ринком були селянські повинності (дороги чи перевози).

Список використаних джерел