Національне господарство Польщі в умовах економічної кризи 1929-1935 років

8

Національне господарство Польщі в умовах економічної кризи 1929-1935 років

В статті аналізуються окремі аспекти стану національного господарства Польщі в період економічної кризи 1929-1935 рр.

Світова економічна депресія, яка наступила в тридцяті роки ХХ ст., не розпочалась у всіх країнах одночасно. В Польщі перші ознаки економічного спаду були помітні вже в першому кварталі 1929 року. Раптово настало значне зменшення активності у всіх галузях промисловості. В 1929 році видобуток вугілля впав на 25%, виробництво сталі на 20%, зменшились об'єми будівництва, виробництво текстильної промисловості скоротилося майже на 1/3. В грудні 1929 року кількість залучених в промисловості зменшилась на 10% в порівнянні з груднем минулого року [6: 265]. Більш вражаючим і зловісним було зниження цін на польське продовольство на міжнародному ринку. В Польщі, де значна кількість населення утримувалось з сільського господарства, це призвело до значної кризи. Собівартість продовольчих товарів була близькою до ринкової ціни, що навіть незначне зниження ціни призвело б до відчутних соціально-економічних проблем. Селяни не могли собі дозволити зберігати урожай в очікуванні підвищення цін, вони мусили відразу все продавати, щоб повернути кредити, які вони брали під посів. Тепер, продаючи собі у збиток, були змушені зменшити свої, і так невеликі, видатки на життя. Для польських селян, які стали раптом перед лицем катастрофічної ринкової ситуації, а також польських робітників, яким загрожувало безробіття або скорочення годин праці, життя стало важким і безрадісним.

Спочатку ніхто не припускав, що це початок економічної кризи, яка буде тривати кілька років і далі буде поглиблюватись. Тільки економіст проф. Адам Крижановський передбачав, що ці проблеми в господарстві країни не тимчасові, а є початком наступної великої економічної кризи, яка охопить багато країн світу [2: 100]. Поляки мали надії на уряд, який знайде якийсь вихід і допоможе народові. Історики і економісти зазвичай критикують податкову політику польського уряду в період кризи. Повертаючись поглядом назад, можна дійсно стверджувати, що політика польського уряду була надто консервативна і спрямована на вживання всіх заходів, аби втримати курс злотого. Правдою є те, що урядові не вистачало спеціалістів економістів, а також і те, що жоден санаційний уряд не проводив новаторської господарської політики. Пілсудчики були надто ортодоксальні в фінансових питаннях і, на їх погляд, потрібно було будь-якою ціною захищати курс злотого, встановлення якого вимагало особливо героїчних зусиль. (Дійсно злотий зміцнів відносно долара. Перед депресією курс становив 9 злотих за долар, а весною 1933 року - 5 злотих за долар [4: 211]. Це, очевидно, допомогло польському уряду сплачувати кредити, взяті в Сполучених Штатів, але призвело до підвищення цін на товари експортовані на міжнародному ринку, що мало значно більше значення. Девальвація долара без рівноцінної девальвації злотого була катастрофою для багатьох родин, які тримали свої скромні заощадження в американській валюті, що також перебувала в обігу на селі).

Податкова політика уряду призвела до зменшення видатків. Концепція пробудження попиту, з метою виходу з депресії, за рахунок збільшення дефіциту бюджету була для польського уряду надто очевидною, а між тим ідеї Кейнса не були ще загальноприйнятими в багатьох, навіть великих державах. По мірі того, як в тридцятих роках депресія поглиблювалася, уряд протидіяв зменшенню доходів, щоразу більше обрізаючи видатки. Польська господарська політика полягала в утриманні за будь-яку ціну бюджетної рівноваги. В податковому році, що закінчувався в березні 1930 року, уряд скоротив видатки за шість місяців і навіть отримав невеликий надлишок бюджету. В наступному році доходи казни ще більше зменшились і уряд знову врізав видатки, завдяки чому дефіцит був незначний, але вже в наступні роки навіть жорсткі обрізання бюджету не могли врівноважити падіння доходів з мита, транспорту і всіх податків. В податковому 1932/1933 році дефіцит становив 245 млн. злотих, в 1933/1934 р. - 371 млн. злотих, в 1934/1935 р. - 108 млн. злотих [6: 266].

Уряд застосовував всі можливі консервативні заходи для зменшення дефіциту, але з будь-якої точки зору всі ті кроки приводили тільки до погіршення ситуації. Державні залізниці приносили збитки, крім того уряд підвищив тарифи - це зменшило кількість перевезень, що в свою чергу скоротило доходи залізниці. Пенсії державних службовців зменшились на 15%, а платня офіцерів, найбільш привілейованої групи в тогочасній Польщі, на 5%. Звільнено багато державних службовців, що дозволило уряду заощадити кошти, але загострило, і так складну, ситуацію з безробіттям. Підвищено митні ставки, що також дало змогу підвищити доходи казни, але в свою чергу призвело до стрибка цін на сировину, яку польські виробники імпортували.

Складну ситуацію створили також зусилля польського уряду щоб утримувати кредитоспроможність за кордоном, держава сплачувала всі кредити вчасно, тоді як багато інших країн не дотримувалось взятих зобов'язань. Протягом перших п'яти років депресії Польща витратила 1,5 млн. злотих на сплату відсотків і кредитів. Зібрати таку велику суму було можливо тільки за рахунок продажу золота з резервів Банку Польського. Ослаблення монетарної системи призвело до відтоку іноземних капіталів, що ще більше загострило економічні проблеми Польщі. Щоб стримати відтік золота, й тим самим втримати курс злотого, уряд був змушений створити умови для позитивного торгового балансу. З цією метою намагалися стимулювати експорт польських товарів, але це було важко зробити. В роки світової депресії більшість польських товарів можна було продати тільки по ціні, що була нижчою собівартості. Компенсація втрат на міжнародному ринку відбувалася за рахунок підвищення цін на внутрішньому ринку. Уряд вважав, що іншого виходу немає [1: 258].

Суспільні класи особливо потерпали в умовах економічної кризи, та найгіршою була доля селян. Ціни на продовольство впали настільки, що на селі становище було вкрай тяжким. В 1928 році селяни отримували 51 злотий за 100 кг. пшениці, а в 1933-1934 рр. ціна впала до 18 злотих, так само знизились ціни на жито від 20 до 13 злотих за 100 кг., а вівса з 40 до 11 злотих за 100 кг. Ціни на всі сільськогосподарські товари в середньому знизились на 60%, тоді як на промислові на 30%. В 1932 році середній дохід селянського господарства площею від 0,5 до 8 гектарів становив 7 злотих 50 грошів з гектара. Селяни заробляли менше одного долара з оброблюваної землі. Малі господарства не давали взагалі ніякого доходу. Вирощування будь-якої сільськогосподарської культури було збитковим. За оцінками економістів дохід середньої селянської родини в день становив в той час 2 цента щоденно. Для села проблеми не обмежувались тільки цим. З міста безробітні поверталися в рідні села, де ставали непотрібною робочою силою. Еміграція стала неможливою, а деякі держави висилали поляків, щоб ті не забирали роботу в місцевого населення. Перекази грошей з-за кордону, значний потік готівки, що рятував польські родини, практично перестали надходити. Під час великої кризи гроші на селі почали повністю зникати з обігу. Не вистачало їх на купівлю навіть кухонної солі. Більшість селян мали тільки одну сорочку, одну пару спідньої білизни, одну пару взуття - інший одяг перешивали, щоб одягнути дітей [2: 39].

Зниження доходів селян було, дійсно, найбільшим серед інших суспільних груп. Якщо рівень споживання в 1928 році взяти за 100%, то в 1933 році він змінився відповідно: урядовці - 100%, підприємці - 92%, поміщики - 82%, дрібне міщанство - 78%, робітники - 75%, селяни - 44% [3: 101].

Ситуація з робітниками промисловості була не набагато кращою, але принаймні частина з них отримувала допомогу по безробіттю, яка протягом деякого часу підтримувала їх після втрати роботи. З 1929 до 1932 року кількість зайнятих на великих і середніх підприємствах знизилась з 844 тисяч до 534 тисяч робітників. Багато з них працювало неповний робочий тиждень або робочий день: загальна кількість відпрацьованих робото-годин зменшилась в 1929-1933 роках майже на 50%, а середні ставки - на 15%.

Велика криза показала, що багато приватних промислових підприємств в Польщі, навіть дуже великих, мали такий малий капітал й не могли витримати відсутності прибутків. Щоб не допустити тотального банкрутства польської промисловості, уряд приймав у власність кожне наступне підприємство чи завод, якому загрожувало банкрутство. Таким чином, протягом кількох років польська держава стала власником 70% усіх польських стале - і чавуноливарних заводів, 50% вугільних шахт, 80% хімічних заводів, а також половини ринку страхових послуг. Рятування від банкрутства чисельних промислових підприємств вимагало величезних інвестицій, а після прийняття їх у власність виникли проблеми з управлінням державним майном. Польський уряд, так як і уряди багатьох тогочасних держав, не був особливо обізнаний веденням бізнесових справ. Кількість державних підприємств зросла, але їх продуктивність від цього страждала. Собівартість продукції зросла настільки, що виробництво приносило тільки збитки. За оцінками економістів, з 1млн. 200 тис. працівників, які були зайняті у промисловості до початку кризи, в 1936 році майже половина були безробітними, а 150 тис. працювало по 2-4 дні в тиждень. Середня ставка за годину праці становила 71 грошів або 12 центів [6: 266].

Економічна депресія в поєднанні з заходами уряду, що мали їй запобігти, призвели до величезної дефляції. Національний дохід зменшився з 28 млрд. злотих в 1929 році до 15 млрд. злотих в 1933 році. Рівень життя відповідно знизився. Використання електроенергії зменшилось на 21% і до 1937 року не вийшло на рівень 1929 року. В 1929-1934 роках споживання основних товарів таких як сірники зменшилось на 60%, цукру - на 20%, тютюну - на 30%, тканин - на 20%, заліза - на 46%, сталі - на 41% [5].

В більшості держав криза тривала з 1929 по 1933 рік, а в Польщі вона продовжувалась до 1935 року. Основною причиною було те, що в країні домінувало сільське господарство, а проблеми в цій галузі ще поглиблювались у 1934-1935 роках. Хоч промисловість вже почала в 1933 році поступово виходити з кризи, збільшуючи обсяги виробництва, але низька платоспроможність села не могла дати промисловості необхідного ринку збуту товарів [3: 100].

Економічна ситуація в Польщі дещо покращилася в 1935 році. Уряд вчасно застосував ряд менш консервативних заходів, які мали на меті вивести країну з кризи. Укладено кілька торгових договорів і узгоджено квоти експорту і імпорту товарів, завдяки чому зросли ціни на польські продовольчі товари на міжнародному ринку. Закордонний борг Польщі був рефінансований, організовано емісію великої внутрішньодержавної позики, яка мала принести значні кошти для розвитку промисловості. Промислове виробництво поступово зростало, що в свою чергу зменшувало безробіття. Однак, Польща так і не переборола всіх наслідків великої кризи. Ще в 1938 році такі важливі показники господарської активності як залізничні перевезення, видобуток вугілля, обіг закордонної торгівлі і прибутки промислових підприємств, були нижчими рівня 1929 року. Небагато тогочасних країн так важко позбувалися наслідків великої кризи як Польща, причиною цьому стали як зовнішні так і внутрішні чинники.

Список використаних джерел