Молодіжний рух у Західній Україні в міжвоєнний період (1920–1939)

Початком вивчення історії молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період варто вважати вже другу половину 20-х років XX століття. Найперші відомості подаються у друкованих матеріалах, виданих у Радянській Україні. Так, у 1925 році скупу інформацію про лівий молодіжний рух у Східній Галичині подає І. Кулик у статті «Східна Галичина (Сторінки історії юнацького руху)» [1]. У 1927 році ряд схожих матеріалів виходить під редакцією М.Трублаїні у книзі «Молодь за кордоном» [2] та у праці Я. Лясоцького «Комсомол Польщі у боротьбі» [3].

Більш конкретний і різноплановий матеріал містить книга М. Борця «Молодь на Західній Україні» [4], в якій з марксистсько-ленінських позицій здійснено спробу проаналізувати становище молоді на західноукраїнських землях на початок 30-х років XX ст. Автор основну увагу звертає на становище робітничої та селянської молоді, утиски її з боку польського офіційного уряду, національне та культурне пригнічення, боротьбу за молодь як польських державних установ та органів, так і українських політичних партій та організацій. Для підкріплення своїх позицій М. Борець наводить значну кількість цифрових фактичних даних. Проте автор тільки побіжно, та й то у різко негативному ключі, згадує про легальні західноукраїнські молодіжні товариства. Головне для нього - характеристика ліворадикального молодіжного руху і, в першу чергу, успіхів, промахів та прорахунків Комуністичної спілки молоді Західної України, щире, хоча й нереальне у тих умовах, прагнення бачити комсомольців лідерами й організаторами західноукраїнської молоді. Автор справедливо побоюється, що зростаюча хвиля радикалізації молоді на початку 30-х років у випадку пасивності, замкнутості, малочисельності комсомольців та їх союзників пройде повз них і залишить їх сторонніми спостерігачами.

До початку Другої світової війни спроб узагальнити історію ліворадикального молодіжного руху у виданнях Радянської України більше практично не було. Це пояснюється, природно, його слабкістю, втратою авторитету серед молоді Західної України. З іншого боку, зростаюча недовіра і підозрілість тоталітарної влади у Радянському Союзі до ліворадикального руху в Західній Україні підштовхнули його керівництво до масового відкликання в СРСР західноукраїнських комуністів і комсомольців та посилення репресій проти них. 16 серпня 1938 року постановою виконкому Комінтерну комуністичні та комсомольські осередки у Західній Україні були взагалі ліквідовані. Таким чином, писати про «банду шпигунів і провокаторів», як називали у постанові керівників ліворадикального руху, було вкрай небезпечно. Ситуація трохи змінила у 1939 році, коли у радянських виданнях з`явилися окремі матеріали, що висвітлювали становище молоді Західної України [5].

Перші спроби узагальнити історію легальних західноукраїнських молодіжних товариств, діяльність яких дозволяв польський офіційний уряд, припадають на 30-і роки XX ст. Тут слід виділити написану до 10-літнього ювілею молодіжного руханково-спортивного товариства «Луг» працю В. Федорчака «Лугова організація в рр. 1925-1935. Історичний нарис» [6]. Автор пояснив причини, через які провалилися всі спроби відновити діяльність довоєнного молодіжного товариства «Січ», охарактеризував перші кроки становлення нової організації під назвою «Луг», звернувши особливу увагу на спробу керівництва Української соціалістичної радикальної партії перетворити «Луг» на свій молодіжний осередок і розкол у товаристві, викликаний такими діями. Проаналізовано причини масових переслідувань і закриття лугових осередків з боку офіційного уряду Польщі, необхідність прийняття нового статуту в 1932 році з переходом під юрисдикцію польської адміністрації. Можна прийти до висновку, що В. Федорчак, будучи одним із керівників «Лугу», головною метою написання праці вважав спробу виправдати керівництво молодіжного товариства в очах західноукраїнської громадськості, інших молодіжних організацій за такі свої дії. На жаль, обсяг роботи дозволив автору тільки у загальних рисах розглянути основні напрямки діяльності товариства, його вплив на молодь Західної України.

Ще більш загальний і фрагментарний характер носить робота організатора сокільського руху в Західній Україні до Першої світової війни І. Боберського «Українське сокільство.1894-1939» [7]. У невеликій за обсягом брошурі автор тільки на декількох сторінках робить поверховий огляд діяльності «Сокола-Батька» у міжвоєнний період. І це зрозуміло, адже І. Боберський після закінчення війни проживав у США, Канаді, Югославії. Тому проблеми сокільського руху в Західній Україні 20-х-30-х років, зниження впливу на молодь, неможливість відновлення роботи навіть у довоєнних масштабах, надзвичайно складні відносини з іншими громадсько-політичними об`єднаннями і товариствами автор знав погано і через це не аналізував. Проте вартий уваги вже сам факт виходу такої праці напередодні Другої світової війни.

У зв`язку з ліквідацією всіх молодіжних організацій і товариств Західної України восени 1939 року дослідження історії молодіжного руху переносяться в еміграцію, де центристські та праворадикальні науковці та учасники молодіжних організацій і товариств фактично розпочали серйозне вивчення і аналіз їх історії.

Зокрема, протягом 1948-1952 рр. у Мюнхені під редакцією Володимира Кубійовича виходить трьохтомна загальна частина Енциклопедії Українознавства (ЕУ-1), де окремий розділ присвячений історії молодіжних організацій Західної України [8]. Проте, у цій публікації авторам не вдалося охопити навіть історію легальних українських молодіжних організацій і товариств, детальніше розглянуто тільки діяльність «Пласту», що пояснюється ще й тим, що від самого початку роботу над ЕУ-1 фінансував Пластовий рух, а всі три томи виходили у пластовому видавництві «Молоде Життя».

Окремі матеріали з історії молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період друкувалися у словниковій частині десятитомної Енциклопедії Українознавства (ЕУ-2), робота над якою тривала 37 років. Зокрема, там містяться стислі відомості про молодіжні організації і товариства Західної України різних ідеологічних напрямів і спрямувань [9] та десятки статей стосовно про окремих їх членів.

Характерною особливістю досліджень українських авторів у еміграції є їх історико-мемуарний характер. І це зрозуміло, адже вони фактично не могли використовувати у своїй роботі архівні матеріали та періодичні видання міжвоєнного періоду, що були зосереджені в архівних фондах і бібліотеках Радянської України.

З історико-мемуарної літератури про «Пласт» варто виділити книгу одного з відомих галицьких пластунів Ю. Старосольського «Велика гра» [10], що перший раз у еміграції вийшла ще в 1948 році, а потім перевидавалася там у 1979 році та у 1995 році в Україні. Зміст книжки становить систематизований виклад ідей головних провідників світового й українського скаутського руху. Однак загальновизнане лідерство щодо систематизованого викладу історії українського скаутського руху молоді належить праці С. Левицького «Український Пластовий улад в роках 1911-1945 у спогадах. Причинки до історії Пласту» [11]. Автор, будучи протягом багатьох років керівником Пласту в Східній Галичині, у спогадах трактує молодіжне товариство як широкий молодіжний рух з власною ідеологією і самостійною організацією. Він, проте, підкреслює, що у такому дослідженні можливі пропуски, неоднозначне трактування, суб`єктивне висвітлення як подій, так і осіб, причетних до Пласту.

Надзвичайно важливим внеском до написання історії молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період стали матеріали, вміщені у збірниках статей і спогадів, що були присвячені історичному розвитку різних земель Західної України, які у вказаний період входили до складу Польщі - Перемишлянщини, Станіславщини, Коломийщини, Тернопілля, Рогатинщини, Стрийщини, Холмщини і Підляшшя та інших [12]. Зокрема, у виданні «Стрийщина. Історико-мемуарний збірник» зроблено спробу узагальнити розвиток пластового руху в Східній Галичині.

Після Другої світової війни в українській еміграції з`являються перші дослідження, з яких можна почерпнути суттєву інформацію про молодіжний праворадикальний рух у Західній Україні в 20-і - 30-і роки XX століття. У першу чергу слід назвати працю В. Мартинця «Українське підпілля. Від УВО до ОУН (спогади й матеріали до передісторії українського організованого націоналізму)» [13], що без вихідних даних вийшла у 1949 році. Автор у 20-і роки сам був активним учасником молодіжного руху, а пізніше - співзасновником ОУН та членом її проводу і тому добре знав сильні та слабкі сторони молодіжних націоналістичних організацій Західної України зсередини.

У 1968 році вийшов з друку перший том праці праворадикального політичного діяча і журналіста, свого часу члена Проводу закордонних частин ОУН, П. Мірчука «Нарис історії Організації Українських Націоналістів. 1920-1939» [14]. Автор розкриває причини формування націоналістичних осередків на західноукраїнських землях у 20-і роки ХХ століття, підкреслює їх виключно молодіжний характер, характеризує історичний шлях найсильнішої молодіжної праворадикальної організації того часу - Союзу української націоналістичної молоді, правильно відзначає, що після створення у 1929 році ОУН ядром її у Західній Україні була націоналістично налаштована молодь, що фактично здійснювала всю повсякденну роботу і, в першу чергу, піддавалася переслідуванням та репресіям з боку польського офіційного уряду. Проте й сам П. Мірчук розуміє і підкреслює, що написати без архівних матеріалів, при збереженні підпільного характеру ОУН у минулому і на момент написання праці, максимально повну і об`єктивну історію націоналістичного руху дуже складно.

Своєрідним, у багатьох моментах відмінним від точки зору П. Мірчука, поглядом на становлення праворадикального руху в Західній Україні у 20-і роки XX ст. відзначається праця публіциста і журналіста, свого часу члена Проводу ОУН з групи полк. Мельника, 3. Книша «При джерелах українського організованого націоналізму» [15]. Автор поставив за мету з`ясувати історію становлення молодіжних націоналістичних організацій та показати увесь підготовчий процес до проведення Першого Конгресу українських націоналістів та його хід. У додатку до праці подані основні документи Конгресу. Дослідник, на жаль, опирається теж тільки на ті джерела, що були на час написання роботи за кордоном, і мусить досить часто покладатися лише на свою пам`ять.

Ряд надзвичайно цінних матеріалів з історії молодіжного націоналістичного руху містить збірник «Євген Коновалець та його доба» . У першу чергу, це праця Д. Ребет «Націоналістична молодь і молодечий націоналізм» [17]. Автор після стислого аналізу організаційної побудови націоналістичних організацій у 20-і - 30-і роки XX століття, характеристики ідейних впливів на праворадикальну молодь робить головний висновок, який полягає у тому, що, на її думку, практично весь націоналістичний рух у Західній Україні в міжвоєнний період був у першу чергу рухом молоді. Дослідниця аргументовано стверджує, що вік учасників націоналістичного руху дуже рідко перевищував 30 років, і це було однією з причин того, що дуже часто молодь вступала у гострий конфлікт із старшим поколінням, яке перебувало переважно за кордоном і втрачало через це вплив й авторитет серед націоналістично настроєних юнаків і дівчат.

Варто також виділити історико-мемуарний збірник «Бойові друзі. Збірка спогадів з дій ОУН(1929 - 1945 )» [18], який впорядкував В. Макар. Усі автори збірника у 20-і - 30-і роки XX століття були зовсім юними, і тому варті уваги їх точка зору на конфлікт поколінь, ставлення до старшої інтелігенції, крайній радикалізм їх поглядів і вчинків, ставлення до легальних молодіжних організацій і товариств. Картина складається досить повна через те, що автори надали матеріали з різних регіонів західноукраїнських земель, окупованих Польщею.

У 50-і роки XX століття відновлюється інтерес до вивчення історії молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період в Радянській Україні. З`являються дослідження І. Фольварочного «Сторінки героїчної боротьби», В. Маланчука «Молодість гартована в боях», «Бойовий шлях комсомолу Західної України», Н.С. Гурладі «Проти фашизму і війни, за владу Рад і возз`єднання з Радянською Україною (З історії революційного руху молоді в Західній Україні 1929-1939 рр.)» [19]. Автори зупиняються на показі соціально-економічного становища західноукраїнської молоді, фрагментарно описують створення та діяльність перших комсомольських організацій і головну увагу акцентують на боротьбі ліворадикальної молоді за соціальне й національне визволення та возз`єднання з УРСР. Проте у своєму аналізі вони спираються не на архівні матеріали, а на спогади учасників подій того часу. Історико-мемуарна література колишніх учасників ліворадикального молодіжного руху з цього часу починає видаватися досить регулярно. Зокрема, варто виділити спогади колишніх членів КСМЗУ Б.К. Дудикевича і М.С. Кіх [20].

Із 60-х років XX століття окремі аспекти історії ліворадикального молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період висвітлені у працях радянських істориків Є.М. Галушки, М.І. Панчука, Я.Р. Дашкевича, В.Г. Дмитрука, І.М. Шумейка, З.Г.Чуприни, К.П. Ятлук, Г.С.Сизоненко, В.Ю.Твердохліба та ін.

Зокрема, окремі аспекти організаційно-політичної роботи КСМЗУ, керівництво цією організацією з боку КПЗУ розглядають у своїх працях Є.М. Галушко, М.І. Панчук, З.Г. Чуприна [21]. Участь комсомольців в організації широкого руху на захист СРСР у Західній Україні аналізує у статті В.Г. Дмитрук, Є.А. Новицький, І.М. Шумейко, К.П. Ятлук розкривають окремі сторінки створення комсомольської організації, діяльність комсомолу в період окупації Західної України Польщею, створення та роботу дитячої організації «Червоний піонер Західної України», участь комсомольців у боротьбі за національне й соціальне визволення, за возз`єднання з Радянською Україною у складі СРСР [22].

Історію легальної ліворадикальної молодіжної організації Західної України - секції молоді «Сельробу» - висвітлює у своїй праці Г.С. Сизоненко [23]. Автор зупиняється на історії створення організації, статутних принципах побудови, проведенні першого крайового з`їзду сельробівської молоді, участі її у профспілковому, громадському житті краю. Зроблено висновок, що вся діяльність секції молоді «Сельробу» перебувала під контролем західноукраїнських комсомольців, які через неї змогли вийти за рамки підпільної роботи і боротьби.

У 1983 році виходить з друку праця В.Ю. Твердохліба «Молодь Західної України у боротьбі за возз`єднання» [24]. Автор намагається, на відміну від усіх попередніх видань, подати цілісну картину історії КСМЗУ та її союзників, розкриває керівну роль КПЗУ в організації ліворадикальної молоді, вплив ЛКСМУ на західноукраїнський комсомол, керівництво КСМЗУ піонерським рухом, боротьбу молоді за створенння єдиного антифашистського народного фронту, звільнення від польської окупації у другій половині 30-х років, характеризує роботу комсомольців у масових легальних організаціях і товариствах Західної України. Проте і В.Ю. Твердохлібу не вдалося через відповідні вимоги часу розкрити всі сильні та, особливо, слабкі сторони ліворадикального молодіжного руху, глибше проаналізувати організаційно-виховну діяльність КСМЗУ, її стосунки з іншими молодіжними організаціями та товариствами Західної України. Замовчав автор і репресії та переслідування, яких зазнали ті комсомольці, які перебралися через кордон у Радянську Україну. Тільки одним реченням вказано на негативний характер для розгортання ліворадикального молодіжного руху розпуску КСМЗУ разом з КПЗУ в 1938 році.

Таким чином, ще й у кінці 80-х років XX ст. об`єктивної історії комсомолу Західної України не було написано, що справедливо відзначає у своїй праці «Білі плями» героїчного літопису: Із історії Комуністичної партії Західної України. М.І. Панчук, закликаючи, що «напевно, настав час приступити і до розробки історії комсомолу Західної України» [25].

Із здобуттям Україною у 1991 році незалежності для вивчення історії молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період створюються надзвичайно сприятливі умови. Найголовніше, відкрився доступ до архівних матеріалів та періодичної літератури, що є головною опорою будь-якого дослідження. З`являються роботи, у яких подається і аналізується увесь спектр західноукраїнського молодіжного руху: і центристський, і праворадикальний, і ліворадикальний.

Окремі аспекти молодіжного руху на землях Східної Галичини у міжвоєнний період аналізує у монографії «Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. - 1939 рік)» М. Кугутяк [26]. Автор, зокрема, вказує на зростаючу роль молодшого покоління у суспільно_політичному житті краю з середини 20-х років, причини конфлікту із старшим поколінням, об`єктивні обставини того, чому до лав ОУН вливалася насамперед молодь: студентська спочатку, а згодом міська та сільська.

Історію українських молодіжних товариств Галичини у стислій, фрагментарній формі подає у праці «Українські молодіжні товариства Галичини: 1861 - 1939 рр.» І. Андрухів [27]. Автор з використанням документальних джерел розкриває процес розвитку молодіжних товариств, основні форми роботи в умовах польського панування на західноукраїнських землях. Він приходить до висновку, що головною метою українських молодіжних товариств протягом всього часу їх існування було прагнення виховати національно свідомих, фізично здорових патріотів-українців для боротьби за державну самостійність України.

Проте І. Андрухів не замовчує і того, що в історії молодіжного руху в Західній Україні завжди мали місце конфлікти поколінь між «батьками» і «синами», боротьба «світоглядів» через пошуки нових світоглядних ідей, високий рівень радикалізму через постійну потребу в самовираженні.

Популярний виклад окремих фрагментів історії молодіжного націоналістичного руху міститься у праці О. Багана «Націоналізм і націоналістичний рух» [28]. Зокрема, автор приходить до висновку, що організаційним ядром ОУН на західноукраїнських землях став Союз української націоналістичної молоді, де якраз і згуртувалася активна, талановита молодь. Проте важко погодитися з дослідником, коли він заявляє, що тільки націоналізм залишається тією єдиною силою, яка може врятувати Україну в сучасних умовах.

До 100-річчя виникнення сокільського руху було видано історико-мемуарний збірник «Сокіл-Батько» [29]. Упорядники збірника зупинилися на викладі історії розвитку сокільства в Галичині, поданні біографічних даних про визначних діячів сокільського руху, видавничої діяльності «Сокола-Батька», спогадів активних учасників сокільського руху. Значна кількість матеріалів стосується міжвоєнного періоду діяльності «Сокола-Батька». Зокрема, це спогади голови молодіжного товариства з 1934 року Михайла Хроновята.

Історії українського Пласту присвячена монографія Б. Савчука «Український Пласт.1911-1939» [30]. Автор висвітлює теоретичні та організаційні засади українського Пласту, зокрема, історію становлення, розвитку і ліквідації товариства на західноукраїнських землях, окупованих Польщею за міжвоєнної доби. Сильною стороною дослідження Б. Савчукає широке залучення архівних матеріалів та періодичних видань того часу, комплексний підхід до вивчення і висвітлення як теорії й практики українського скаутингу, так і його історичного розвитку у визначені роки.

Історію спортивного руху в Західній Україні, в тому числі у міжвоєнний період, досліджує Б. Л. Трофим`як у монографії «Фізичне виховання і спортивний рух у Західній Україні (з початку 30_х років XIX століття до 1939 року)» [31]. Автор, зокрема, подає організаційну структуру, духовні засади руханково-спортивних молодіжних товариств Західної України з використанням певної кількості архівних матеріалів та періодичних видань того часу. Він підкреслює, що не претендує на вичерпне розкриття теми.

Таким чином, аналіз наукової літератури свідчить, що досліджувана нами проблема історії молодіжного руху в Західній Україні у міжвоєнний період не знайшла цілісного систематизованого розкриття в історичній науці. У всіх попередніх публікаціях основна увага приділена якомусь одному ідеологічному напрямку або громадсько-політичному рухові: або центристському, або ліворадикальному, або праворадикальному. Значна частина матеріалів носить або науково-популярний, або історико-мемуарний характер, тобто для них притаманні вузькість джерельної бази, обмежене використання архівних матеріалів. Тому наукова актуальність та недостатнє вивчення даної проблеми диктують необхідність цілісного, систематизованого, з урахуванням усіх сторін громадсько-політичного життя розгляду історії молодіжного руху на західноукраїнських землях у період між двома світовими війнами.

Список використаних джерел