Історіографія дослідження розвитку промислової сфери в західноукраїнському регіоні протягом 1944–1958 рр.

Історіографія дослідження розвитку промислової сфери в західноукраїнському регіоні протягом 1944-1958 рр.

Радикальні перетворення, які відбуваються в українському суспільстві, викликають значні зміни і в системі історичних досліджень. У кінці 80_х - протягом 90_х років в історичній науці намітилася тенденція до переосмислювання нашого недавнього минулого, з`явилися нові концепційні трактування історії України ХХ ст. У вирішенні назрілих завдань розвитку історичної науки чільне місце належить історіографічному аналізові раніше написаних монографій, статей та інших доробок істориків.

Розробка історіографічних досліджень продиктована необхідністю:

систематизації літератури, критичного зіставлення її змісту і висновків з конкретною історичною дійсністю і новими завданнями історичної науки;

визначення кола тих питань, які знайшли достатнє висвітлення в історичній науці;

аналізу тих проблем, які піднімалися історичною наукою, але не знайшли належного відображення в працях дослідників, або ж висвітлені неправильно;

розкриття застарілих поглядів на тему дослідження і визначення нових оцінок щодо її бачення на сучасному етапі розвитку історичної науки;

показу значимості подальшої наукової розробки окремих питань, обґрунтування перспектив розробки теми і визначення історіографічних уроків.

Усе викладене вище повністю належить до історіографічного дослідження літератури, що в тій чи іншій мірі стосується проблеми розвитку промислової сфери у 1944-1958 рр. Розробка цієї проблеми допоможе відділити ті історичні знання, які витримують перевірку часом і можуть стати основою для нових наукових досліджень, від помилкових узагальнень, кон`юнктурних висновків та необ`єктивних тлумачень такого складного і багатостороннього явища, як промислова сфера.

Актуальність історіографічного дослідження в сучасних умовах розвитку історичної науки обумовлюється також зростанням кількості публікацій зарубіжного українознавства. В умовах незалежності України вони стали доступними широкому загалові дослідників. Йдеться про видання української діаспори, які до кінця 80_х років в Україні характеризували, як антинаукові, антирадянські. В наш час існує нагальна потреба відмовитися від ідеологічних стереотипів, заново проаналізувати й оцінити ці публікації, в яких висловлені різноманітні погляди щодо розвитку як окремих складових, так і усієї промислової сфери західних областей УРСР у післявоєнний період 1944-1958 рр.

Актуального значення набуває також обґрунтування нового бачення проблеми в сучасних умовах розбудови незалежної української держави. Принципова помилка сучасної української суспільно-політичної думки полягає в нігілістичному ставленні до історичних традицій народу радянської доби, післявоєнного періоду, зокрема, у переважно негативній їх оцінці. Але ця точка зору є суб`єктивною, адже історію становлення і розвитку промислової сфери західноукраїнського регіону в 40-50_х роках ніяк не можна занести в явний пасив радянської влади. Звичайно, що і тут мали місце звичні для радянської системи негативні сторони командного адміністрування, бюрократизму, рапортоманії, переслідування та ін., але разом з тим маємо історичні факти інтенсивної та широкомасштабної післявоєнної відбудови промислової сфери й помітне нарощування її потенціалу в традиційно аграрному західноукраїнському регіоні. До позитиву також можна віднести багатоманітні приклади трудового ентузіазму місцевих виробничників.

У всіх сферах суспільства в той час панівним і спрямовуючим був принцип керівної ролі комуністичної партії. Тому сьогодні нема ані найменших підстав звинувачувати керівників промислової сфери в тому, в чому їх вини не було, тим більше стверджувати, що тодішні промислові підприємства і тенденції їх розвитку вже віджили своє і не здатні виконувати свою історичну роль у сучасних умовах розбудови української держави.

Сьогодні, в умовах дедалі зростаючих масштабів господарської, організаторської роботи української національної держави, великого значення набуває наукове дослідження основних закономірностей розвитку економічної сфери взагалі й промислової зокрема. Вивчення перевіреного життям історичного досвіду українського народу допомагає усвідомити минуле, оцінити трудовий ентузіазм творців минулого у суспільстві, успішно розв`язати практичні завдання економічного та соціального будівництва на сучасному етапі. Особливо актуальні дослідження господарського будівництва. Слід зазначити, що тепер, в умовах становлення потенціалу нашої молодої держави, особливої актуальності набувають історико-економічні дослідження, які вимагають усе більшої уваги з боку української історіографії.

Вирішення завдання промислового зростання є нагальною потребою сучасної практики державного будівництва. Важливе значення в його здійсненні належить історичній науці, що володіє багатим досвідом минулих звершень та уроків, винесених з певних прорахунків.

Отже, звернення до української історіографії становлення та розвитку промислової сфери в 1944-1958 рр., критичне осмислення її ролі і уроків розвитку зумовлене потребами самої історичної науки та практикою розбудови держави. Дослідження цієї проблеми повинно внести певний вклад у дослідження питань новітньої історії України, а також у формування концепції економічного розвитку в незалежній українській державі.

Об`єктом історіографічного дослідження стали публікації істориків, економістів, політичних діячів, окремих представників промисловості (роботи монографічного характеру, ряд тематичних збірників, брошури, статті, рецензії, дисертаційні роботи), матеріали періодичної преси та опубліковані документи державних і партійних органів про розвиток різних компонентів промислової сфери Західної України протягом 1944-1958 рр.

Вивчення і узагальнення досвіду промислового будівництва окремих регіонах, зокрема в західних областях УРСР післявоєнного періоду, має велике наукове, політичне та практичне значення.

По-перше, воно ще раз на конкретному фактичному матеріалі підтверджує важливість інтенсивного розвитку промислової сфери для дальшого прогресу людського суспільства.

По-друге, воно озброює громадян незалежної української держави набутим цінним досвідом, допомагає глибше збагнути значення промислової сфери в українському національному суспільстві, краще спрямувати всі її засоби на досягнення промислового розквіту та матеріального процвітання її працівників, успішне розв`язання складних сучасних завдань соціального та науково-технічного прогресу. Ось чому представники історичної науки повинні дбати про висвітлення економічного, політичного, культурного та духовного розвитку суспільства.

По-третє, тому, що конкретно-історичні умови, шляхи, форми розвитку певного суспільства неминуче бувають і повинні бути різними залежно від тих умов, за яких вони формувалися і розвиваються в певні історичні періоди, і місцеві відмінності, і особливості економічного укладу, і побутові форми, і ступінь підготовленості населення.

Вивчення процесу становлення та розвитку промисловості в західноукраїнських областях дасть можливість дослідити і глибше усвідомити як загальні закономірності промислової сфери, так і специфічні умови її практичного здійснення, зважаючи на історичне минуле цих областей і певну історичну обстановку розвитку в умовах радянського суспільства, які позначилися на формах, методах і темпах розвитку промислової сфери.

Питання розвитку промислової сфери в західних областях УРСР у післявоєнний період в історичній літературі розглядалися попутно, поряд з іншими проблемами соціалістичного будівництва. Тоді це було закономірним явищем: історики висвітлювали в першу чергу діяльність партійних організацій щодо здійснення соціалістичної індустріалізації краю.

Незважаючи на те, що питанням економічної історії західноукраїнських земель у період 1944-1958 рр. присвячено ряд наукових досліджень, жодне не може претендувати на об`єктивність, довершеність та всебічність у висвітленні питання розвитку промислової сфери в цей же період. У більшості праць економіка, промисловість даного регіону не є основним предметом дослідження, а висвітлюється у зв`язку з розглядом політичних і соціальних питань. А в сучасній українській історіографії досі нема спеціальних досліджень і навіть статей, що розкривали б в умовах нових реалій нашу тему роботи. Не створено хоча б невеликого узагальнюючого нарису про розвиток промислової сфери всіх чи окремо взятих західноукраїнських областей, історії становлення та розвитку галузей їх промисловості.

Дане дослідження є спробою узагальнити матеріал про розвиток промислової сфери західних областей УРСР протягом усього післявоєнного періоду, розкрити визискувальну суть великоімперської політики радянської держави.

У контексті даної теми певний інтерес становлять праці, присвячені діяльності партійних організацій західних областей республіки, що були написані практично по гарячих слідах подій у другій половині 40_х і в 50_ті роки [1; 2; 3; 4].

У вказаних роботах вміщений матеріал про виробничі колективи, які залучали до відбудови підприємств різних галузей промисловості, транспорту, будівництва електростанцій, а переважно на машинобудівних та металообробних заводах. Саме ці дослідження та ряд інших розпочали процес нагромадження фактичного матеріалу про розвиток промислової сфери в історії західних областей УРСР, були закладені основи наукових знань, спираючись на які наступні покоління дослідників розширювали та поглиблювали розробку даної проблеми. Разом з тим, частина цих праць носила публіцистичний, популярний, конспективний характер, була написана на вузькій джерельній базі, містила неточні дані, суб`єктивні оцінки подій. Вони, відповідно до вимог того часу, були перенасичені ідеологічними штампами, несли на собі виразний відбиток культу особи Сталіна.

На початку 50_х років у світ вийшов ряд брошур, автори яких намагалися висвітлити різноманітні сторони з історії новоприєднаних західноукраїнських земель. Такі роботи не можуть претендувати на глибоке і всебічне висвітлення обраної теми, але вони цікаві певними короткими фактами про промисловий розвиток і становище робітництва західних областей УРСР післявоєнного періоду [5].

У наступні роки опубліковані такі ж популярні брошури, статті в наукових збірниках та інших виданнях, що охоплюють різні хронологічні межі промислового розвитку і присвячені окремим галузям, а отже, не дають повного уявлення про розвиток промислової сфери. В невеликих за обсягом статтях автори, природно, не могли дати глибокого аналізу подій і фактів, а прагнення включити для дослідження якомога більше число компонентів промислової сфери спричиняло поверховість та побіжність викладу. Деякі з них написані на вузькій документальній базі, без залучення архівного матеріалу [6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13].

Історія зберегла для нас ряд публіцистичних праць, що цікаві для даного дослідження висвітленням діяльності окремих промислових підприємств [14; 15; 16; 17].

Л.М. Гордієнко та О.В. Харчук у своїй статті висвітлюють фактичний матеріал про людину, що у післявоєнний період стояла на чолі обкому КП(б) У провідної в індустріальному плані Львівської області, а саме про І.С. Грушецького [18].

До певної міри цікавими є науково-популярні праці Ф.Д. Заставного, який був спеціалістом з економічної географії, але, разом з тим, у них міститься ряд відомостей про промислові підприємства Львівської області, зокрема, про розвиток Львівсько-Волинського вугільного басейну [19; 20; 21].

Одночасно широко розгорнулася публікація документів і матеріалів, довідників з історії боротьби за возз`єднання західноукраїнських земель з радянською Україною і здійснення «соціалістичного будівництва» в реґіоні. З`явилися також перші довідкові видання з історії промислових досягнень західних областей УРСР, що були вже в назві своїй обумовлені, як матеріал для агітаторів. Усе це істотно вплинуло на активізацію вивчення розглядуваної теми.

Для першої половини 60_х років характерні публікації, автори яких розглядали різноманітні питання діяльності партійних організацій з відбудови і розгортання соціалістичної індустріалізації. Однак роль окремих трудових колективів, працівників соціальної сфери в цих процесах майже не висвітлювалася: у кращому випадку, автори констатували факт участі перерахованих у згаданих подіях.

Генеральною лінією КПРС і Радянського уряду в західних областях була індустріалізація краю як органічна частина процесу ліквідації залишків відсталості. Різним аспектам розвитку промисловості в західних областях УРСР 1939-1958 рр. присвячені ряд книг і брошур економістів та істориків, що є певним вкладом у вивчення процесу загальної індустріалізації регіону [22; 23].

У цих та інших монографіях і статтях висвітлені окремі сторони промислового будівництва у західних областях України і далеко не повністю розкрита загальна картина розвитку промислової сфери. Частина праць охоплює лише період відбудови, тим часом як 50_ті роки досліджені недостатньо. Слід мати на увазі й те, що в багатьох статтях невиправдано замовчували або применшували труднощі, які мали місце в перші повоєнні роки. Дослідники не завжди мали можливість користуватися документами, що зберігалися у відомчих та інших архівах, і тому замість конкретних фактів і цифр наводили в роботах часто лише загальні міркування.

Цікавий фактичний матеріал містять колективні праці і збірники статей про розвиток економічного потенціалу західноукраїнських земель [24; 25; 26].

Вагомим внеском у дослідження промисловості західноукраїнських земель були монографія, окремі статті, та дисертаційна робота на здобуття вченого ступеня доктора економічних наук Г.І. Ковальчака [27; 28; 29; 30; 31], які написані матеріалами всіх шести західноукраїнських областей, однак переважають дані Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Правда, автор звернув увагу лише на позитивну бік відбудови народного господарства, виконання завдань ІV - VІ п`ятирічок, здійснення корінних економічних перетворень. Характерно, що через усю працю проходили апологетика національної політики КПРС, вихваляння її «керівної та спрямовуючої ролі» в піднесенні трудового ентузіазму робітників промисловості. Разом з тим, дослідник висвітлює всю галузеву палітру промисловості Західної України. Звичайно, що за радянською традицією він значно більше уваги приділяє вивченню основних галузей важкої індустрії, зокрема, розвитку машинобудування та металообробки, паливно-енергетичної, хімічної галузей промисловості. Досліджує автор також профілюючі, як для даного регіону, промисловість будівельних матеріалів та строкату сферу галузей промисловості лісового господарства. Значно менше уваги, також по-радянськи традиційно, приділив дослідник легкій та харчовій промисловості. Автор також торкається в оглядовій формі питання піднесення матеріального добробуту та культурного рівня працівників промисловості.

Г.І. Ковальчак разом з І.Я. Кошарним та іншими дослідниками доклали зусиль до створення комплексної праці про економічні та культурні перетворення в західних областях УРСР [32].

Заслуговують на увагу також дослідження промисловості західноукраїнського регіону Н.В. Арсентьєва, які викладені в ряді монографій та дисертаційній роботі [33; 34; 35].

У 50_х роках Н. Підпригорщук та Л. Васюк у дисертаційних роботах проаналізували процес піднесення матеріального благоустрою і культурного рівня робітничого класу західних областей УРСР у післявоєнний період. Перший з них, на базі матеріалів Дрогобицької та Львівської областей, показав у загальних рисах процес становлення промислової сфери західноукраїнського регіону в післявоєнний період і на основі зростання народного господарства СРСР у цілому висвітлив «масштабне» зростання матеріального та культурного рівнів робітництва Західної України у важкий відбудовчий післявоєнний період. Особливо багато уваги приділено вивченню становища робітників нафтопромислів і вугільної промисловості Дрогобицької та Львівської областей. Робота написана на значному фактичному матеріалі, що засвідчує науковий підхід до її створення [36].

Л. Васюк на основі даних Чернівецької та Станіславської (Івано-Франківської) областей аналізує стан робітництва та промислового потенціалу західноукраїнського регіону в роки четвертої п`ятирічки, а також досліджує безперечний прогрес у піднесенні матеріального добробуту та культурного рівня, зокрема працівників промислової сфери. Переважають у його роботі матеріали про розвиток тогочасної Буковини, а щодо промисловості, то автор більше уваги зосередив на дослідженні галузі важкої промисловості [37].

Обидві дисертаційні роботи написані на порівняно вузькому краєзнавчому матеріалі й у вузьких хронологічних рамках, тому не можуть показати реальну картину досліджуваної проблеми щодо всього західноукраїнського регіону. Бракує цим роботам також об`єктивності та критичності до наведеного фактичного матеріалу, але проблема радянської заідеологізованості та шаблонності властива була практично всім роботам того часу.

У 50_ті роки виходять з друку публікації, за підписами робітників новаторів виробництва, особливо відзначився в цьому плані львівський передовик-новатор В.Й. Гургаль [38; 39; 40; 41]. Вони мають для дослідника певне значення, оскільки їх написали безпосередні учасники подій, творці трудових починів. Хоча багато в чому ці публікації зберігають на собі відбиток тогочасних уявлень про виробництво, без серйозного аналізу причин невдач та швидкого згасання багатьох масових починань.

Окреме місце в історіографії досліджуваної проблеми займають роботи та навчальні посібники з історії КПРС та робітничого класу, написані в більшій мірі на загальносоюзному матеріалі [42; 43; 44; 45; 46]. Вони цінні для науки в тому плані, що змальовують суть радянських методів та форм побудови і закономірностей розвитку промислової сфери, системи планування та силового апарату виконання виробничих норм. Окремі з них містять цікаву для даного регіонального дослідження інформацію про загальні тенденції, радянські особливості, ідеологічне підгрунтя розвитку господарського механізму, змагальності, робітничої активності та багатьох інших компонентів промислової сфери [47; 48; 49].

Друга половина 60_х - 80_ті роки - період інтенсивного дослідження питань, пов`язаних зі становленням промислового потенціалу в проведенні загальної індустріалізації краю, результати яких відбивалися в наукових працях і дисертаціях.

Багато праць, опублікованих у ці роки, досить змістовні щодо постановки питання дослідження становища виробництва, торкаються питань управління промисловістю і будівництвом, до певної міри науково-технічного прогресу, підготовки кадрів робітничого класу, його трудової активності й творчої ініціативи і т. д. В них використано немало раніше невідомих для широкого загалу джерел, матеріалів преси, архівних документів. Разом з тим у цих дослідження як переважають формулювання, узагальнення і висновки про партійне керівництво промисловістю, про головну роль партійних організацій в її розвитку. Роботи ці перебувають у межах офіційного, дозволеного історико-партійного напрямку, їм притаманне до певної міри механічне пристосування до політичної кон'юнктури. В істориків не було іншого вибору: відсутність об`єктивної інформації, недопуск до необхідних архівних матеріалів, сувора секретність - усе це в значній мірі ускладнювало та вводило працю дослідників в офіційне, дозволене русло наукових пошуків і, відповідно, повинно було приводити до «зручних», наперед відомих для радянської системи висновків.

До певної міри оглядові відомості, розрізнені факти щодо досліджуваної проблеми знаходимо в узагальнюючих підручникових працях з історії народного господарства, а також праці які з окремих періодів і проблем, в яких порушуються питання розвитку народного господарства взагалі та промислової сфери західних областей України, зокрема [50; 51; 52; 53; 54; 55].

Ще одну групу в історіографії даного дослідження становлять традиційні оглядово-інформаційні комплексні праці підручникового загальноукраїнського характеру, а саме: Історія Української РСР та Історія міст і сіл Української РСР [56; 57; 58; 59; 60; 61].

У 1965 р. була захищена докторська дисертація та вийшла з друку монографія В. Юрчука, де автор, говорячи про перетворення в західних областях, торкається процесу відновлення і зростання партійних організацій цих областей, розгортання ними ідеологічної роботи в масах і, зокрема, на промислових підприємствах [62; 63], а також подані доречні думки про галузеву спеціалізацію промисловості західноукраїнського регіону.

Окрему групу становлять праці, присвячені перетворенням в західних областях, в яких, висвітлюючи розвиток промисловості, автори зупиняються і на питаннях зростання матеріального добробуту трудящих та піднесенні їх культурного рівня. Насамперед, слід відзначити працю В.Ю. Маланчука, і хоча головне питання роботи - висвітлити організаційну роль комуністичної партії України в західних областях, в ній подано багато як загальноісторичного матеріалу, так і даних про розвиток промислової сфери, наведено приклади допомоги західним областям зі східних регіонів України та інших союзних республік [64].

Видана в 1968 р. колективна праця «Торжество історичної справедливості» висвітлює історію всіх західноукраїнських земель від найдавніших часів. В кожній главі, що відповідає певному історичному періодові їх розвитку, подана змістовна характеристика розвитку західноукраїнської промислової та соціальної сфери [65].

Чимало фактів з історії промислових перетворень містить праця І. Богодиста, що висвітлює питання з історії 1945-1950 рр. [66]. Невеликий розділ цьому питанню присвячено у книзі В. Задорожного і М. Паламарчука [67], а також В. Варецького [68].

Загальновідомо, що радянська влада зразу ж після визволення від німецької окупації у всіх директивах стверджує необхідність перетворення Львова в індустріальний центр західноукраїнського регіону. Тому для історіографічного дослідження промислової сфери західноукраїнських земель мають певне значення праці про історію цього міста [69; 70; 71].

Близькими до монографій є тематичні збірники, в яких поряд з висвітленням розвитку економіки подані дані про становлення радянської культури [72; 73; 74]. Потрібно, однак, зазначити, що в більшості випадків при висвітленні питання розвитку промислової сфери джерельною базою, яку використовували автори, служили друковані матеріали, зокрема матеріали преси. Архівних матеріалів залучали мало, до того ж, це були здебільшого матеріали поточних архівів відповідних установ.

У збірнику «Богатирський розмах» подано значний фактичний матеріал про індустріалізацію західноукраїнського регіону [75]. На жаль, у даній роботі нема посилань на джерела, що знижує, до певної міри, її наукову цінність. Також недостатньо розкриті труднощі та недоліки в процесі розвитку промислової сфери. Інший збірник висвітлює загальну картину розвитку робітництва в Україні [76].

Провідним центром у популяризації наукових досягнень, що в тій чи іншій мірі стосувалися питань розвитку промислової сфери в західних областях УРСР післявоєнного періоду, був «Вісник Львівського державного університету».

Ряд дослідників зверталися у своїх наукових шуканнях до проблем участі молоді у розвитку промислової сфери західноукраїнського регіону, а актуальність цих робіт підтверджується тим фактом, що 70% робітництва на промислових підприємствах західних областей УРСР становила молодь. Так, А. Калиновський у своїх статтях і кандидатській дисертації на основі архівних документів та матеріалів періодичної преси простежив професійно-технічну підготовку кадрів робітничого класу, а також зростання трудової активності працюючих, пояснюючи це, в основному, реакцією останніх на заклики партії і комсомолу та наслідками ідейно-політичної роботи [77; 78; 79].

А.Бількевич доводив у своїй кандидатській дисертації [80], хронологічні рамки якої охоплюють 1944-1950 рр., що мобілізувати молодь, як і інших працівників, на відродження промисловості та здійснення індустріалізації краю допомагали такі силові форми організаційної та ідейно-виховної роботи партійних органів, як різного роду збори й мітинги, оголошення важливих об`єктів ударними будовами, заклики відпрацювати певну кількість годин на відбудовчих роботах, створення на підприємствах молодіжних бригад, проведення недільників тощо. У дисертації наведено чимало прикладів вищевказаного, одночасно названо кращих виробничників. Разом з тим, ці приклади переважно одноманітні, прізвища передовиків ніби перейшли з попередніх наукових праць, майже нема критичного аналізу подій і фактів, робота в значній мірі перевантажена загальновідомим матеріалом.

У працях А. Калиновського, Д. Низового, П. Челака вирішення завдання відбудови промисловості та індустріалізації тісно пов`язане з необхідністю формування робітничого класу [81; 82; 83]. Відзначено, що новий робітничий загін поповнювався за рахунок колишніх виробничників націоналізованих підприємств, кустарників, ремісників, селян, а також робітників, які були прислані із східних областей республіки. Знаходимо багато даних про залучення у промисловість сільських жителів методом оргнаборів. У праці М. Черниш знаходимо відомості про те, що керівникам підприємств з партійними організаціями було надано право здійснювати набір робочої сили в підшефних районах [84]. Ф. Чернявський у своїй монографії пише про приїзд зі східних областей України робітників і молодих спеціалістів за партійними та комсомольськими путівками [85].

В умовах західних областей республіки з особливою гостротою стояло питання про професійну та загальноосвітню підготовку кваліфікованих кадрів і робітників масових професій. Окремі аспекти цієї проблеми висвітлюють у своїх працях О. Гарань [86; 87; 88] та вже згадуваний А. Бількевич. Автори розкривають провідну роль партійних та комсомольських органів у створенні гуртків техмінімуму, курсів і гуртків передових методів праці, постійно діючих шкіл на підприємствах, зазначаючи, що при цьому особливу увагу приділяли індивідуальній та бригадній формам навчання на виробництві. Загальнодержавну систему підготовки робітничих кадрів висвітлює в своїй монографії Г.П. Прощарук [89]. А рівень культурно-технічного розвитку робітництва західних областей УРСР аналізує у своїх працях І. Кошарний, який був провідним спеціалістом з досліджень культурної сфери даного регіону [90].

Я. Глогусь, П. Челак, Л. Іваненко пропагували розвиток виробничо-технічних знань, вказували на деякі аспекти підготовки кваліфікованих кадрів на технічних курсах, у школах робітничої молоді, а також через шефство ветеранів-наставників над молоддю [91; 92; 93; 94]. Першому з них належить ґрунтовне дослідження промисловості п`ятої п`ятирічки в його дисертаційній роботі [95]. А підсумки розвитку народного господарства України у п`ятій п`ятирічці висвітлив в своїй монографії І.П. Старовойтенко [96].

У 1960 р. М.М. Грищенко видав узагальнюючий нарис розвитку народної освіти на західноукраїнських землях, де у популярній формі показано досягнення радянської влади у цій сфері, містить вона також і відомості про професійну підготовку працівників для промислової сфери [97]. О.К. Зубаню належить нарис про ліквідацію неписьменності і малописьменності, а також про підготовку кадрів для народного господарства [98; 99].

Проблеми робітництва цього періоду одержали чимале висвітлення в тодішній історичній, особливо історико-партійній, та іншій літературі. Коло досліджень, яке в тій чи іншій мірі зіткнулося з обраною для дослідження проблемою, досить широке та строкате. До певної міри цінними для нас є праці, в яких питання розвитку промислової сфери досліджують у межах всієї республіки чи навіть усього СРСР. Вони дають змогу зрозуміти ті загальні тенденції та специфіку саме радянської системи у розвитку різних складових промислової сфери, зокрема і в західноукраїнському регіоні. До таких можна віднести праці П. Рудого, В. Скрябіна, Н. Матвійчука, Я. Подпригорщука, М. Шепети, А. Кудлая [100; 101; 102; 103; 104; 105; 106; 107]. В них проаналізовані питання розвитку промисловості республіки, що постали в 50_х роках, а особливо після ХХ з`їзду КПРС, висвітлені зміни, що відбувалися в загоні робітництва України в цей період, розкриті методи залучення робітників до управління виробництвом, нові форми соцзмагання тощо, автори беззастережно вихваляють уже хрущовські реформи.

А.Н. Андрєєв у своєму дисертаційному дослідженні висвітлює питання розвитку культурно-технічного рівня робітників західноукраїнських промислових підприємств [108].

Певне відображення у дослідженнях цього періоду знайшли різноманітні питання організації та розвитку соціалістичного змагання в західних областях УРСР у роки першої післявоєнної п`ятирічки, адже в той час цьому явищу партійні та радянські органи надавали архіважливого значення і всяко дбали про його помпезне висвітлення. З початку 50_х років безпосередньо по слідах подій були опубліковані статті [109], захищені дисертаційні роботи [110], в яких узагальнений досвід місцевих партійних організацій з керівництва соціалістичним змаганням і мобілізації робітників на участь у ньому. Майже всі дослідження здійснювали на матеріалах Львівщини. Крім того, автори не розглядали перших два роки четвертої п`ятирічки, оперуючи матеріалами переважно 1948-1950 рр.

Значно змістовніше процес соцзмагання, його форми, методи, види та закономірності розвитку на західноукраїнських землях висвітлює в своїй дисертаційній роботі О.П.Іваницька [111; 112].

Оскільки молодіжне середовище в той час очолював комсомол, то маємо наукові дослідження згаданою радянського феномену молодіжної політики й у західних областях УРСР. Так, перші узагальнюючі дані про розвиток змагання серед комсомольців та молоді західноукраїнського регіону містилися в дисертаціях З. Сільченко [113], Н. Гурладі [114].

Деякі відомості з даної проблеми дослідження містять довідкові видання з історії комсомольських організацій західноукраїнських областей [115; 116]. Л. Шлемкевич у статті, що була написана на матеріалах Львівщини, звертав увагу лише на позитивне в діяльності комсомольських організацій у відбудові народного господарства, беззаперечному виконанні завдань четвертої п`ятирічки, здійсненні корінних соціально-економічних перетворень [117]. Молодіжне середовище в процесі соціалістичного змагання досліджували в своїх працях уже згадувані, А. Бількевич, Ф. Чернявський [118].

Г. Гайдучок, Н. Гурладі, Л. Воробйова, Л. Цибін далі розкривали тему соціалістичного змагання, зазначаючи, що в перші повоєнні роки основною формою залучення молоді до змагання були комсомольсько-молодіжні бригади [119; 120; 121]. Ці дослідники висвітлюють у своїх працях форми і види соціалістичного змагання, що поширювалися в роки четвертої п`ятирічки в Західній Україні: індивідуальне та колективне змагання, змагання за новаторську працю, відмінну якість продукції та високу культуру виробництва, за найефективніше використання обладнання і масове поширення новаторських методів праці, за економію та бережливість і інші.

У наступних п`ятирічках ці явища досліджували А. Кірсанова, Л. Воробйова, Ю. Петрушко, К. Кондратюк [122; 123; 124]. У названих та інших дослідників вивчення діяльності партійних організацій щодо розвитку змагання було закріплене в жорстких шаблонних рамках і здійснювалося за традиційними напрямками, визначеними у працях попереднього періоду та класичних наукових дослідженнях про стратегію і тактику соцзмагання в межах усього СРСР чи, зокрема, в УРСР [125; 126; 127; 128; 129; 130; 131].

Деякі дослідники почали вивчати матеріали окремих галузей промисловості, зокрема стаття М. Синчалова присвячена розвитку нафтової промисловості [132]. Розвиток нафтової промисловості на Станіславщині протягом двох післявоєнних п`ятирічок висвітлив у науковій статті Д.Д. Низовий [133]. Розвиток електроенергетики західноукраїнського регіону досліджував у монографії Б. Яремчишин [134], а газодобувну галузь промисловості - Н.О. Тимочко [135]. Відомості про післявоєнну відбудову та подальший розвиток у досліджуваний період Львівської залізниці опубліковано вже у часи незалежної України [136].

Важливе значення для розуміння розглядуваної проблеми мало опублікування досліджень узагальнюючого характеру, присвячених різноманітним аспектам історії України, в тому числі її західних областей [137; 138; 139; 140; 141; 142; 143; 144]. Разом з тим, їх аналіз дає змогу зробити висновок, що автори до певної міри опосередковано простежують рівень становлення промислового потенціалу західних областей УРСР, не звертаючи належної уваги на будівництво нових підприємств, технічну реконструкцію старих, налагодження роботи тих, які були перебазовані зі східних областей республіки та інших частин СРСР, на особливості галузевої структури промисловості й інших складових промислової сфери. Але, наприклад, у працях В. Романцова є цінний фактичний матеріал про кількісні та якісні зміни серед робітників як усієї Української РСР, так і її західних областей.

Що стосується праць українських істориків у діаспорі, то вони написані на порівняно менше забезпеченій джерельній базі, з обмеженим залученням фактичного матеріалу. Все ж автори висвітлили своє бачення проблеми розвитку промислової сфери в цьому регіоні, точніше, питань радянських методів її запровадження у західноукраїнському регіоні [145; 146; 147; 148; 149; 150; 151; 152; 153]. Наприклад, В. Косик подає в своїй монографії цінну інформацію, що підкріплена певним архівним матеріалом, про втрати України у Другій світовій війні [154]. В США, Канаді, ФРН та інших країнах заходу вийшов ряд праць, в яких до певної міри критично зроблено аналіз господарського, політичного і культурного будівництва в західних областях УРСР [155; 156; 157; 158; 159]. Однак основні питання досліджуваної у цій статті теми, вони висвітлили до певної міри поверхнево і недостатньо.

«Першою ластівкою» підручникового типу з історії України була монографія дослідника з діаспори Ореста Субтельного, якій, зважаючи на сучасні видання української історичної підручникової літератури, властивий був все ж оглядовий характер [160].

Цікаві інформативні відомості про народне господарство, зокрема різні галузі промисловості, формування та розвиток робітництва містяться в Енциклопедії Українознавства [161].

Спроби по-новому, об`єктивно висвітлити події 1944-1958 рр. здійснюються наприкінці 80_х - на початку 90_х років. Спостерігається бажання істориків ліквідувати численні догми і фальсифікації у питаннях розвитку всіх компонентів промислової сфери західноукраїнського регіону [162; 163; 164; 165; 166].

Разом із здобуттям незалежності нашою державою протягом 90_х років почала розвиватися незалежна українська історіографія, яка позбулася характерних для радянської історіографії рис: заідеологізованості, визначеної наперед шаблонності, вузькості джерельної бази, тенденційності та інколи недостовірності. Саме тому деякі теми, які так жваво висвітлювали в радянський період, сьогодні потребують перегляду з позицій об`єктивності та критичності їх фактичного матеріалу. В наш час, коли Українська держава здобула незалежність, потреба в таких дослідженнях особливо назріла. Серед таких тем певне місце займає і новітнє дослідження розвитку різноманітних складових промислової сфери західних областей УРСР у післявоєнний період 1944-1958 рр.

Сучасне дослідження молодіжного середовища серед робітництва західноукраїнських земель здійснив у своїй дисертаційній роботі О.В. Омельченко [167]. Він у загальних рисах торкається питань підвищення загальноосвітнього та професійно-технічного рівня молодих робітників, внеску молоді у господарські почини та новаторство. Разом з тим, автор мало уваги приділяє самій промисловості, зокрема її галузевій структурі.

Різні сторони виробничої діяльності робітників України в умовах хрущовської «відлиги» у 1953-1958 рр. з новітніх позицій висвітлює в своєму дослідженні Н.А. Ткачук [168].

Автори вищезгаданих дисертаційних робіт роблять відповідні критичні висновки про розвиток у радянських умовах окремих компонентів промислової сфери, а також виносять зі своїх досліджень цінні рекомендації для сучасного будівництва промислової сфери західних областей в умовах незалежної України.

А висвітлити загальну картину післявоєнного історичного розвитку в західних областях України покликані були дисертаційні дослідження В.П. Ткачука та А.О. Корнейка про соціально-політичні й суспільні процеси в цьому регіоні [169; 170].

В українській історіографії 90_х років з`явив ряд оглядових праць підручникового типу, що ставлять за мету критичний аналіз та висвітлення історичного процесу на українських землях, зокрема в західному регіоні, з позиції української державності [171; 172; 173].

Своєрідним центром дослідження історії українського народного господарства поступово стала Тернопільська академія народного господарства. Її історики на чолі з Б.Д. Лановиком створили ряд історичних наукових монографій про економічну історію України. Характерним для цих видань є те, що суто українські явища у становленні народного господарства автори розглядають у контексті розвитку світової економіки. Праці цих науковців витримали вже кілька видань, тому що їх автори перебувають у постійному пошуку, щоразу вдосконалюючи та доповнюючи своє творіння новим фактичним і аналітичним матеріалом. Окремі цінні відомості в цих працях стосуються теми розвитку промислової сфери в західних областях України післявоєнного періоду [174; 175; 176].

В.Ф. Чайковський та І.С. Коропецький у своїх працях висвітлюють також лише побіжні факти, що стосуються теми даного дисертаційного дослідження [177; 178]. Разом з тим, вони цінні своєю незалежною позицією у висвітлені питань економічної історії радянських часів, відсутністю будь-яких ідеологічних нашарувань, широтою джерельної бази.

90_ті роки стали часом викриття хибності деяких суто радянських явищ в економічному житті тодішньої держави. Сучасні дослідники по-новому подивилися на пропаговане колись соціалістичне ставлення до праці [179], масову підтримку радянського курсу індустріалізації регіону [180], соціалістичне змагання та новаторство, систему професійної освіти, галузеву «різноманітність» та спеціалізацію промисловості західноукраїнського регіону.

Питань «радянізації», підсумків національно-визвольної війни, політичних та ідеологічних обставин й процесів, партійного та господарського керівництва торкалися в своїх наукових статтях В. Кучер, Ю. Шаповал, М. Поліковський, І. Кожукало, М. Шевченко, Б. Завадка [181; 182; 183; 184; 185]. А В. Баран досліджує ці проблеми хронологічно далі, тобто в період хрущовської «відлиги» [186; 187].

У ряді монографій та статей радянських часів їх автори писали про народження нової західноукраїнської радянської інтелігенції, зокрема у промисловій сфері. Сучасні ж дослідники висвітлюють у своїх працях трагічність долі корінної західноукраїнської інтелігенції, репресії проти неї та й взагалі проти всього західноукраїнського народу [188].

Такими є основні досягнення вітчизняної та зарубіжної історіографії у вивченні вказаної теми. Вони показали, що багато дослідників заклали фундамент, який дозволив наблизитися до предметного дослідження розвитку промислової сфери західних областей УРСР у 1944-1958 рр. як принципово нової самостійної проблеми. Аналіз вищезгаданих робіт свідчить також, що достатньо повно вивчена офіційна діяльність обкомів і райкомів КП(б) У західних областей щодо, так званого, «неухильного» втілення в життя партійної політики щодо індустріалізації західноукраїнського реґіону. Одночасно залишаються питання, що вимагають дальшого і глибшого вивчення. У більшості випадків автори наведених робіт недостатньо висвітлюють вже строкату, як на той час, галузеву структуру промисловості. Не стало ще предметом спеціального розгляду виявлення особливостей формування та розвитку окремих галузей промисловості в реґіоні. Досі недостатньо критично досліджено соціально-економічний стан робітників та об`єктивний рівень їх добробуту. За винятком окремих епізодів, не набули достатнього критичного аналізу прояви їх стихійного трудового пориву без впливу з боку партійних органів, а також згасання їх трудового ентузіазму чи акти їх непокори під тиском тих же партійних органів. У деяких випадках традиційно використовують стандартний набір фактів, монопольну аргументацію, яка сьогодні втратила свій пізнавальний характер.

Варті певного аналізу і протиріччя між нереальним плануванням виробничих потужностей у центрі та реальними обставинами на підприємствах післявоєнного періоду на місцях, і, як наслідок цього, причини невиконання виробничих планів.

Спостерігається нерівномірність у вивченні поставленої проблеми. Так, якщо говорити про історіографію процесу соціалістичної індустріалізації на західноукраїнських землях у цілому, то можна помітити, що науковці спочатку розглядали її техніко-економічний аспект, а соціально-економічний, у кращому випадку, лише констатували. Вивчення останнього розпочалося тільки в 60_ті роки.

Нерівномірно розкрили дослідники й питання розвитку промислової сфери щодо окремих областей Західної України. Вони застосовують у своїх пошуках найбільше базу документів та матеріалів помітно потужних серед них у промисловому плані Львівської та Дрогобицької (до часу її включення до складу Львівської області) областей.

У багатьох роботах нема справжнього наукового історіографічного аналізу, інколи тенденційно, інколи недостатньо, а то й зовсім не використані архівні матеріали. Подекуди автори будували наукові праці на помітно вузькій базі документів і матеріалів лише однієї області, вузького хронологічного періоду, що в значній мірі не давало їм можливості зробити узагальнюючих висновків, або, навпаки, йшли вшир, надто розгортаючи територіальні та хронологічні рамки, що в багатьох випадках призводило до описовості й поверховості у викладі матеріалу.

Звертає на себе увагу й те, що доволі нерідко з однієї роботи в іншу переходили кілька загальновідомих, класичних ленінських чи сталінських висловлювань про класову боротьбу, соціалістичну індустріалізацію, національну політику більшовиків, інтернаціоналізм, які в той час склали своєрідну радянську методологічну основу для написання дисертаційної роботи, монографії та будь-якої статті, а величезний фактичний матеріал, що не відповідав цим тоталітарним постулатам, залишався поза полем зору дослідників.

Ще однією ознакою історіографії даної проблеми є те, що історики в основному вивчали і розкривали позитивний досвід у відбудові й розвитку промислової сфери, а негативні явища та їх причини всіляко обходили.

Слід зазначити також, що в наш час зменшилася кількість наукових досліджень, присвячених висвітлюваній темі, практично не відбувається залучення до наукового обігу нових документів і матеріалів шляхом публікації нових збірників. Поруч з цим, проблеми розвитку промислової сфери та формування робітництва у післявоєнний період потребують дальшого осмислення, узагальнення і вивчення. Адже, результати і досвід розвитку промислової сфери тих часів набувають актуальності в період становлення й утвердження незалежної української держави, а ще більшої доцільності в умовах відносної кризовості розвитку її промислового потенціалу.