Архівні документи Почаївської Лаври - унікальне джерело вивчення історії України

2

Архівні документи Почаївської Лаври - унікальне джерело вивчення історії України

Петро Михальчук

У цьому році людство відзначає 2000-ліття Різдва Христового. Подія має важливе значення в духовному розвитку християнської частини населення планети, в тому числі українського народу. Прийняття і поширення християнства на Русі відіграло прогресивну роль в економічному, соціальному культурному розвитку, тіснішому прилученні нашого народу до європейської і світової цивілізації. Неабияку роль у цьому процесі відіграла Почаївська Лавра - найбільша православна святиня Волині і друга, після Києво-Печерської Лаври, України.

Митрополит Іларіон (професор Іван Огієнко) у вступі до своєї книги "Фортеця православ`я на Волині. Свята Почаївська Лавра" писав: "Почаївська Лавра - один із наших найславетніших монастирів, міцно пов`язаний з народом, його історія - це ціла й довга доба в історії православної церкви і в історії українського народу та його культури" [41: 8].

Заснований у XIII ст. Почаївський монастир (з 1833 р. - Лавра) ось уже вісім століть є невід`ємною і органічною частиною духовного та культурного життя українського народу. Це яскраво підтверджують архівні документи фонду "Почаївська Свято-Успенська Лавра" (фонд 258, описи 1-3), що зберігаються в Державному архіві Тернопільської області. Це унікальне джерело з історії України нараховує 8213 справ, кожна з яких в середньому по 500-1000 і більше аркушів, які відзеркалюють події з 1557 по 1939 роки.

З них ми дізнаємося не лише про перебіг подій в монашій обителі, а й про весь спектр життя мешканців навколишньої округи, знаходимо багаті і різноманітні відомості про історію, економіку, культуру волинського краю, соціально-економічний стан, суспільне і духовне життя всього українського народу, а також інших народів Російської та Австро-Угорської імперії, Речі Посполитої, які намагалися використати Лавру в своїх колонізаторських планах.

Оригінальних документів про перше сторіччя існування монастиря на Почаївській горі не збереглося. В матеріалах архівного фонду є лише легенди, в яких деякі дослідники схильні вважати документальну підставу заснування монастиря. Зокрема, в документах архіву зберігається рукописний твір польською мовою 1732 року "Монастирський скит", в якому так описано заснування Почаївського монастиря: "Наприкінці ХІІ століття жив біля Почаївської гори побожний муж Туркул, який сильно любив монастирі. Він не раз бачив видіння - у сні йому появлялась Божа Мати. Можливо, це був монах-келліот десь року 1213-го прибув до Туркула чернець з Афона на ім`я отець Мефодій, глибокий старець. Туркул розповів Мефодію про свої сни, показав усю гору і її довкілля. Разом з отцем Мефодієм він побував на Афоні, а 1219 року, повернувшись на Волинь, розпочав будівництво монастиря на святій Почаївській горі" [1: 1167].

З уривчастих відомостей, що зберігаються в документах архіву Почаївського монастиря, дізнаємося, що тут були якісь літописи. Але в XVII-XVIII ст. вони пропали. Дослідники роблять припущення, що вони могли згоріти під час пожежі 1626 р., або були пограбовані шведським королем Карлом ХІІ. Митрополит Іларіон вважає, що їх міг вивезти гетьман Іван Мазепа, який забрав з Почаївського монастиря багато цінностей для переховання у свою столицю Батурин, але "року 1708-го, 2 листопада всі ці неоціненні почаївські скарби згоріли, коли москалі спалили гетьманську столицю" [41: 59].

Іншу версію зникнення літописів Почаївського монастиря висловлює дослідник з української діаспори Іван Дубилко у своїй праці "Почаївський монастир в історії нашого народу" [39]. Він припускає, що їх могли потайки забрати уніатські монахи, коли за наказом російського царя вони залишили монастир. Тим більше, що в архівних документах Лаври є відомості про крадіжку уніатами цінностей монастиря [2: 24,118].

У фондах архіву є ряд документів, які стосуються раннього періоду історії монастиря і подій з минулого нашого народу. Це - журнал дореєстрації подій і документів монастиря - хроніка монастиря, 159 аркушів якої відображають події 1557-1791 рр. [3: 1163]

Це і опис документів Мільчецького монастиря за 1602-1784 рр. та опис подій і визначних місць Лаври [4]. Тут зберігаються також історичні довідки про Загаєцький і Мілецький монастирі, довідки з історії церков Лосятинського і Ново-Почаївського приходів, Крижанівського і Рудко-Почаївського маєтків, рукописна книга "Відвідування василіанських монастирів у 1737-1740 рр." та інші [5].

Архів Почаївської Лаври, який поправу вважається найбільшим і найціннішим з фондів Тернопільського облдержархіву, в той же час дуже слабо вивчили дослідники, особливо з точки зору всебічного й об`єктивного висвітлення подій у контексті сучасної історії української держави, її духовності і культури, та, зокрема, ролі Почаївської Лаври в історичній долі українського народу. Це пов`язано, по-перше, з тим, що архівний фонд Почаївської Лаври був сформований тільки в 60-х роках радянського періоду нашої історії, коли релігійні святині розглядали лише як центри мракобісся, а релігію як "опіум народу".

По-друге, перші документи Лаври надійшли в Україну лише у 1952р. з Вільнюського архівного відділу МВС Литовської РСР в кількості 7217 справ і 75 кг "розсипу". Хронологічні рамки цих документів охоплювали період 1712-1925 рр. У1963 році надійшло ще 63 справи з Центрального державного історичного архіву Литовської РСР. В 1959-1960 рр. було передано 1284 справи і 10 кг "розсипу", які відбивали події 1557-1939 рр., з Львівського держархіву та Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Львові. Після передачі ці документи довгий час були в стадії обробки, і дослідникам їх не видавали.

Варто зауважити, що ряд документів Почаївської Лаври було загублено під час Першої світової війни (1914-1918 рр), коли частину її майна евакуювали в Житомир, Київ, Харків та Москву, і не все було повернуто, а частину було списано вже в Тернопільському державному архіві [6].

Проте навіть поверхове ознайомлення з тими архівними документами, які є сьогодні в розпорядженні Тернопільського державного архіву у фондах Лаври, дає змогу з впевненістю стверджувати, що Почаївська Лавра протягом усієї своєї історії була значним осередком культурно-просвітницької діяльності в Україні. В ній працювала широковідома друкарня, яка відіграла значну роль не лише у розвитку українського друкарства, поширенні української книги, а й загалом у культурному житті. При Лаврі та її монастирях існували притулки для безпритульних і знедолених дітей, школи, в яких навчалися не лише діти заможних людей, а й вихідці з простого народу. Тут діяли іконописна і позолотні майстерні, художня і реміснича школи, велика бібліотека і книгарні. Досить активно велась просвітницька робота. Власне, сама Ганна Гойська, яка ще у XVI ст. заповіла свої численні маєтності для розбудови Почаївського монастиря, визначила мету його діяльності як освітнього осередку Волині [7].

Як свідчать матеріали архіву, монастирі репродукували для України, а також Росії інтелектуальний потенціал, сузір`я церковних, громадських та культурних діячів, без яких важко уявити національне відродження XVII ст., українську барокову культуру XVIII ст. чи російську готовність до сприйняття європейських досягнень, що стало можливим, значною мірою, завдяки культурній діяльності в Росії "учительских", тобто вчених ченців-вихідців з України. Цьому сприяла висока концентрація в монастирях грамотних людей, що диктувалося богослужебними, проповідницькими, місіонерськими потребами, можливостями ченців, не завжди обтяжених пошуками хліба насущного, вчитися грамоті, вивчати мови, читати історичні документи, різноманітну літературу, переписувати її. Тривалий час не було, крім монастирів, інших інституцій, де б люди перебували у таких порівняно сприятливих за тих часів умовах для подібних занять. Навіть війни здебільшого не порушували способу життя цих специфічних релігійних організацій. Тому закономірно, що монастирське середовище готувало не лише релігійних діячів, а й подвижників культури, науки, мистецтва.

Почаївська Лавра, незважаючи на свій декларований статус самоізольованого інституту, часто задавала тон у численних напрямках національного самоутвердження: у ліквідації духовно-історичної перерваності, яку заподіяли монголо-татари, у відновленні національної пам`яті, у наведенні мостів з культурами Сходу й Заходу, у динамізації в галузі культури - освіти, письменства, перекладацької справи, книгодрукування.

Значна питома вага архівних матеріалів Лаври стосується саме роботи друкарні Почаївського монастиря. Як вважають деякі історики, зокрема, відомий книгознавець, директор Львівського центрального державного історичного архіву, професор Орест Мацюк, Почаївська друкарня започаткувала свою діяльність не у 1618 р., як донедавна стверджували дослідники С. Барановський, О. Селецький, А. Щуровський та інші, а ще у 1511 р., коли тут було надруковано тогочасною українською мовою твір "Новий тестамент". На жаль, самої книги поки що не виявлено. Про неї О.Я. Мацюк робить висновок із реєстру книг бібліотеки одного з приміських монастирів м. Львова, хоча дехто вважає, що в реєстр могла закрастися помилка [42: 105].

У 1618 р. в Почаєві вийшла у світ книга Кирила Транквіліона Ставровецького "Зерцало богословій" у його мандрівній друкарні. Відтоді друкарня в Почаєві відіграє велику роль у книговидавничій справі в Україні впродовж кількох віків, аж до початку ХХ ст. Лише за 1733-1800 рр. тут було видрукувано понад 100 назв книг. В архівних документах - щорічні звіти про роботу Лаврської друкарні, її майно, прибутки і видатки; різноманітні дані про службовців, їх зарплату; списки книг, виданих друкарнею, та географія їх розповсюдження, тощо [8].

Цікавим джерелом для дослідників є, зокрема, складений у Варшаві 30 жовтня 1833 р. хронологічний список книг, і надрукованих у Почаївській друкарні в період з 1618 по 1819 роки [9: 45]. Цінність цього списку в тому, що в ньому подано інформацію про авторів книг, наведена їх коротка анотація, вказано, звідки запозичені у них відомості, і географію їх розповсюдження. Звідси ми дізнаємося про те, що в Почаївській друкарні видавали твори таких українських авторів, як Й. Кроковський, Й. Торжевський, А. Крижанівський, К. Сорочинський, П. Кульчицький, М. Ольшавський, Т. Щуровський та інших. Тут друкували також навчальну літературу: букварі, посібники з граматики, риторики і філософії, з фізики і географії, документи з історії православної церкви і т.п.

Особливо велику роль у книговидавничій справі в Україні Почаївська друкарня відігравала у XVII-XVIII ст. У цей період, за підрахунками таких відомих дослідників друкарства, як Ярослав Ісаєвич та Яким Запаско, видано понад 400 книг богословського та світського характеру. Наприкінці XVIII ст. Почаївська друкарня була єдиною друкарнею, що випускала книжки українською мовою, близькою до розмовної. Це - правила доброго тону "Політика світська" (1770 р), порадник І. Лемкевича "Книжиця для господарства…" (1788 р), "Науки парохіяльнія" Ю. Добровольного (1792 р., 1794), антологія духовних пісень XVII-XVIII ст. - "Богогласник" (1790 р) та ін. Історико-культурну значимість "Богогласника" слід особливо виділити тому, що це - перший друкований збірник пісень з культурно-духовної скарбниці українського народу не лише Волині, а й Наддніпрянщини і Галичини. Причому, 214 пісень "Богогласника" із 250 надруковані українською та старослов`янською мовою в українській редакції. Як засвідчують архівні матеріали, "Богогласник" неодноразово перевидавали і не лише в Почаєві, а й у Львові й Перемишлі, Санкт-Петербурзі й Москві, в Гродно та ін. містах [10].

Книги, видруковані в Почаєві, високо оцінювали відомі українські вчені - М. Грушевський, І. Франко, М. Возняк, В. Шурат. Зокрема, Іван Франко в статті "Наші коляди" писав: "Богогласник" ми вважаємо найважливішим твором червоноруської літератури XVIII віку" [43: 13].

Про авторитет Почаївської друкарні свідчить хоча б той факт, що в ній друкували книги для імператорської публічної бібліотеки [11: 835].

У фонді містяться й інші цікаві документи про місце і роль Почаївської друкарні в історії книги [12]. Можна виділити перелік книг, що були в архіві канцелярії Духовного Собору Лаври за 1889-1924 рр., алфавітний покажчик книг, які були у бібліотеці Лаври у 1891-1894 рр., та справу за 1894-1895 рр., про впровадження у друкарні нових правил [13]. Заслуговує на увагу листування із Волинсько-Житомирським єпископом про видання в лаврській друкарні праці архімандрита Почаївської Лаври "Церковно-історичне та статистичне описання Варшавської єпархії за 1861-1866 рр." [14: 138].

Аналіз списків співробітників друкарні свідчить про те, що в її складі працювало багато відомих спеціалістів книгодрукарської справи, художників і граверів, діяла спеціальна художня школа, та дає інші цікаві відомості [15]. З архівних даних ми дізнаємось, що в різний час керівниками (префектами) Почаївської друкарні були Антін Громачевський (1739-1741 рр), Спиридон Коберський (кін. XVIII ст.). Редакторами і коректорами працювали Андріан Лясковський та Арсен Сіницький. Художнім оформленням книг займалися такі визначні гравери, як Андрій Голота, Йосиф і Адам Гачемські, Федір Стрільбицький.

Тому книги, видані в Почаївській друкарні, становлять неабияку культурну та історичну цінність. Вони служать важливим джерелом для вивчення історичного минулого українського народу, його культурних надбань.

Багатий різноманітними і цікавими документами уніатський період (1721-1831 рр.), коли господарями Почаївського монастиря стали василіани. Історики вважають його часом найбільшого піднесення монастиря. Громадська думка про Почаївський монастир як національну святиню давала змогу і в умовах розгулу польських магнатів і шляхти творити невмирущі скарби духовної культури, зберігати й збагачувати національну свідомість українського народу. І це не лише книгодрукування на церковно-слов`янській і українській мовах, але й художня різьба, малярство, пісенна творчість, що вийшли за межі волинського краю і стала загальнонаціональним надбанням. Це і збереження в основному східного, православного обряду і атрибутики культу тощо. Саме за "вірність православ`ю" і було надано Почаївському монастирю в 1833 р. статус Лаври. Це сприяло її матеріальному зміцненню, піднесенню ролі як центру православ`я в Україні, й на Волині, зокрема. Але це послужило й утвердженню Почаївської Лаври, як провідника російського самодержавства, адже ченці склали присягу на вірність імператору. Це був період, коли Священний Синод, московські ієрархи утверджували своє панування в Україні, і Почаївська Лавра стає оплотом російського самодержавства на Заході імперії. Підтвердженням цього є чимало документів, що зберігаються у її фондах [16].

Це і матеріали архіву про приєднання ряду українських територій до Російської імперії в результаті поділу Польщі (1772, 1793, 1795 рр); і перейменування у зв`язку з цим установ та "присутственных мест" на Волині; і обширні листування та різноманітні заходи у зв`язку з відвідуванням російськими імператорами Миколою І (1842 р) та Олександром ІІ (1859 р) Почаївської Лаври; і вказівки про відправи в православних храмах на честь коронації, хрещення, відзначення днів народження членів царських сімей і т.п. [17].

Про це свідчать і матеріали архіву про видання в Почаївській Лаврі з 1887 р. антиукраїнського за спрямуванням часопису "Почаевский Листок", який з 1906 року був органом чорносотенного "Союзу руського народу", та про діяльність відділень цього "Союзу" на Волині [18: 2-23].

Це засвідчують і численні архівні матеріали про переміщення монахів-українців вглиб Росії та скерування в Почаївську Лавру росіян [19]. І не дивно, що Микола Костомаров, згадуючи про відвідування Почаєва напише, що більшість ченців Почаївської обителі "були уродженцями великоруських губерній" [40: 467].

Певний інтерес для дослідників історії братств в Україні становлять архівні документи про заснування при Лаврі Почаєво-Успенського братсва. Тут зберігається Статут цього братства, який складається з 5 розділів і 81 параграф, наводиться перелік братських шкіл, різноманітних заходів, розповідається про видання і розповсюдження книг, діяльність церковних хорів і т. ін., які "дбали про православну віру народу руського" [20: 1208].

Багатий і різноплановий матеріал в архіві Лаври знайдуть дослідники про розвиток шкільництва. Це дані про роботу лаврських шкіл, закупівлю для них навчального обладнання, звіти про діяльність початкових шкіл при Лаврі та її околицях, Волинської губернії [21].

Цікаві дані про діяльність шкіл Волині можна почерпнути із списків церковно-приходських шкіл, які є у фондах Лаври. З них ми дізнаємося, що на початку ХХ століття на території, наприклад, Дубнівського повіту діяло 67 церковно-приходських шкіл, у т. ч.65 - однокласних і 2 - двокласні. Вказано не лише поштові адреси цих шкіл, а й прізвища, ім`я та по батькові завідуючих, вчителів та помічників вчителів, дані про їх освіту, стаж роботи, заробітну плату. Перераховані кількість учнів у кожній школі, витрати на їх утримання і т.п. [22: 170].

Дослідників можуть зацікавити і матеріали про організацію та діяльність дитячих притулків при Лаврі, а також Дубенсько-Христовоздвиженському, Корецько-Воскресенському, Миколаївському жіночих монастирях, Георгієвському скиті, списки дітей, які перебували в цих установах [23].

Певний інтерес можуть викликати в сучасних умовах матеріали фонду про порядок і терміни випробування здібностей чиновників при прийнятті їх на службу, правила призначення пенсій і допомоги чиновникам після їх звільнення, текст присяги монахів [24].

Важливе значення для глибокого розуміння місця і ролі Почаївського монастиря в духовному житті України мають документи про діяльність видатних церковних діячів. Долі окремих людей можна простежити через їхні послужні списки, ревізійні казки, свідоцтва та паспорти, нагородні листи, виписки з метричних книг, списки ченців і прихожан, робітників різноманітних підрозділів монастиря (друкарні, майстерень, заводів, млинів і пасік), відомості про посвячення в монахи (ієромонахи), про роботу приходських священиків, про виплату заробітної плати, страхування [25]. Особливо цікаві в цьому плані дані розділу Лаврського архіву "Матеріали по особовому складу" (Оп.3, спр.1099-1162).

Багато різноманітних матеріалів історичного, соціально-економічного і політичного характеру містяться в архівних документах Духовного Собору Почаївської Успенської Лаври за 1713-1926 рр. (Ф.258, оп.1), щорічних збірниках указів Синоду, журналах вхідної і вихідної кореспонденції, матеріалах до щорічних звітів Лаври (книги доходів і витрат, касові книги, фінансові звіти, річні звіти лаврської економії та різних структурних підрозділів), справи яких нараховують десятки томів [26].

Значна кількість документів фонду Лаври - довідки і відомості про кількість лаврських земель і угідь, про здачу в оренду лаврських приміщень, землі, лісних ділянок, садів, винокурні, про кількість посівних площ та збір урожаю, кількість худоби і птиці, прибутків і видатків. Цікаві відомості про ринкові ціни на продукти харчування, промислові товари і будівельні матеріали ХVIII - поч. ХХ століття та їх динаміку протягом кількох десятків років [27].

Заслуговують на увагу дослідників і матеріали з фондів Лаври про фізично-топографічний опис маєтків, сільськогосподарських ділянок і лісів, річок і озер, пасовищ і боліт Волинської губернії. Тут подані не лише їх плани, а й опис з точки зору народногосподарського використання. Зокрема, річки й озера аналізуються на придатність до судноплавства, риболовлі і полювання, будівництва млинів [28].

Багато архівних матеріалів свідчать, що Лавра займалася не лише господарською діяльністю, а й лихварством, часто отримувала не тільки пожертвування у вигляді маєтків і грошей, а й сама позичала гроші поміщикам і купцям під відсотки із заставою їх маєтків, млинів, винокурень і т.п. [29].

Велика кількість архівних документів стосується роботи Лаврської пасіки, лісництв, городів, садів та інших маєтків, їх ефективності, прибутковості таких її підрозділів, як іконописна майстерня, свічковий завод, млини, винокурні, книгарні і лавки. У цих документах, а також в інвентарних описах рухомого і нерухомого майна Лаври та підвідомчих їй монастирів, дворів, приходів дослідники знайдуть цікаві факти про розвиток сільського господарства, малих підприємств, торгівлі на українських землях в ХVІІ - на початку ХХ століть [30].

Цікаві матеріали містяться також в архіві Лаври про будівництво, ремонт та експлуатацію культових приміщень, доріг, мостів, ставків і гребель, лаврської водокачки та електростанції. В проектній документації цих об`єктів закладено не лише кошторисну вартість їх будівництва, а й прізвища архітекторів, скульпторів, художників, інших виконавців робіт, перелік будівельних матеріалів, ціни на них і т.п. [31]. Наприклад, аналіз списку абонентів лаврської електростанції (всього 287) свідчить про те, що в цей період в Почаєві працювали банк "Кооперативний", книгарня "Громада", товариство "Союз українок", кооператив "Сільський господар", школа-училище №1, єврейські школи "Кляузь" і "Басамердишь", школи №1, 2, українська школа тощо [32: 1-4]. Цікавим, на наш погляд, є опис лаврського вітряного млина (1848 р), який легко можна відтворити за архівними матеріалами [33: 13-14].

Дослідників соціально-економічного становища українського селянства у ХVIII-XIX століттях можуть зацікавити ревізійні реєстри кріпаків за 1833 р., рапорти, відомості та листування з Волинським губернським управлінням і Палатою державного майна про кількість кріпаків, про втечі, розшуки і повернення їх власникам маєтків чи віддачу в солдати. Тут же ми знайдемо чимало документів про скарги селян на непосильність податків, на утиски й жорстокості з боку управителів монастирських маєтків і поміщиків, лісників, про заборгованість селян, збір недоїмок, чиншів, рекрутських коштів та відпрацювання панщини, про масові епідемії і смертність серед селян у 1825, 1891, 1896-97, 1908 рр. Зокрема, в архіві зберігаються списки селян (1747, 1772 рр.), які потерпіли від насильства польського шляхтича Хржановського і князя Сангушко [34].

Багатий матеріал для дослідників є і про різні форми протесту селян проти своїх гнобителів: самовільне вирубування лісів, відмову від сплати чиншу, потрави посівів, втечі кріпаків від своїх панів [35].

За архівними документах про надходження пожертв монастирю можна простежити їх географію, дані про жертводавців та використання цих коштів, зокрема, на розбудову Почаївської Лаври, на спорудження храму в Москві на честь Олександра Невського і собору св. Володимира в Києві, а також на спорудження пам`ятників Богданові Хмельницькому, Михайлові Кутузову, воїнам, загиблим у роки Першої світової війни [36].

Майже не досліджені ще архівні документи фонду Почаївської Лаври періоду української революції і громадянської війни 1917-1921 років [42: 3]. І хоча матеріалів цього періоду мало, проте в них знайшли відображення взаємовідносини Лаври з Тимчасовим урядом Росії, Українською центральною Радою і Директорією, революційними комітетами [37]. Серед документів цього періоду заслуговують на увагу матеріали про діяльність Кременецького повітового земельного комітету та Кременецького селянського з`їзду, розпорядження Директорії УНР (грудень 1918 р) та "Положення про єпархіальне правління православної церкви в Україні" і "Приходський Статут", затверджені Всеукраїнським церковним Собором в Києві (листопад-грудень 1918 р) [38: 216, 238, 239].

У документах Лаврського архіву можна знайти й багато інших цікавих матеріалів з історичного минулого, які переконливо свідчать про те, що Почаївський монастир (Лавра) впродовж тривалого часу національної історії був вагомим чинником у духовному розвиткові суспільства не лише в релігійній, а й у суспільно-політичній, економічній та культурній сферах, у формуванні громадської думки, утвердженні соціально-значимих цінностей. Він постав й активно діяв як осередок культурного і національного життя, що протистояв шляхетсько-католицькому наступу на українські землі. Значення Почаївської Лаври і в тому, що вона репрезентувала перед усім світом український народ, його матеріальну і духовну культуру, виступала носієм вітчизняних традицій, звичаїв і обрядів. Ось чому національно-духовне відродження України - це відродження історичної пам`яті в святості духовних надбань народу, що визначають історичне покликання нації у світовій цивілізації. І як тут ще раз не згадати слова митрополита Іларіона, який писав: "Я багато часу віддав на вивчення многовікового життя Почаївського монастиря і в самій праці переконався, що історія Почаївського монастиря - це історія всієї України, всього українського народу" [41: 373].

І безсумнівно, що багаті й різнобічні архівні матеріали Почаївської Лаври потребують значно більшої уваги дослідників, адже це - безцінне й унікальне джерело для вивчення історії України.

Список використаних джерел