Первісні люди на території сучасної України

Первісні люди на території сучасної України

У 60-х - 80-х роках ХХ ст. в Південно-Східній та Східній Африці (Танзанія) були проведені археологічні розкопки, результати яких надали можливість по-новому підійти до проблеми розвитку і розселення людини на землі.

Їх аналіз підтвердив, що людина на землі з'явилася понад 2 млн. років тому, а безпосередніми предками сучасної людини були мавпи, що знаходились на порозі олюднення, - австралопітеки.

В Південно-Східній і Східній Африці виникла і перша розумна істота - людина - вміла, яка почала виготовляти примітивні знаряддя праці у вигляді оббитих камінців. З часом еволюційний процес розвитку австралопітека призвів до виникнення більш розумних істот - пітекантропів, синантропів, які розселяються на півдні Азії та Європи. Приблизно 150 тис. років тому виникає неандертальський тип людини, а 40-35 тис. років тому - сучасний тип людини - людина розумна.

У Східну Європу, зокрема в Україну, первісна людина прийшла, як гадають учені, через західні регіони Малої Азії й Балкани.

Найдавнішу історію людства вчені розділили на кілька епох в залежності від матеріалу знарядь праці. Перша епоха - палеоліт (від грецьких слів “палайос” - стародавній та “літос” - камінь). Тривав він від 700 тис. до 10000 тис. років тому. Цей період умовно ділять на ранній, середній та пізній етапи.

Сліди стійбищ первісної людини на території України знайдено поблизу Хустських воріт понад р. Тисою, коло села Луки-Врубловецької під Кам'янцем-Подільським, у басейні р. Свинолужки на Житомирщині, біля Амвросіївки на Донбасі.

У цих місцях знайдено знаряддя праці ударної та ударно-ріжучої дії, що були виготовлені з кременю, обсидіану та різних сланців. Безумовно, первісні люди також користувалися і дерев'яними знаряддями праці, якими добували собі їжу, ловили й вбивали тварин.

Життю людей у початковий період допомагав сприятливий теплий клімат. Жили вони невеликими групами, постійно мігруючи в пошуках їжі. У ці часи на засадах кровнородинних зв'язків формуються колективи для спорудження жител, полювання на великих тварин.

Так створювалися перші форми людських об'єднань - первісні стада. Як вважають учені, в цей період уже заборонялися шлюбні стосунки серед близьких кровних родичів.

Період від 150 тис. років до 40-35 тис. років тому - визначальний в історії розвитку первісної людини. У ці часи люди продовжували заселяти територію сучасної України, діставшись басейну Десни, а подекуди просунулися і далі.

Основний тип людини цього періоду - неандерталець (за назвою місцевості в Німеччині, де в 1856 р. були знайдені його залишки). Поховання неандертальців знайдено в Криму - в печерах Кіїк-Коба і Старосілля, а також під навісом скелі поблизу м. Білогорська.

Суттєво змінюється антропологічний вигляд неандертальця: невисока на зріст і сутула, з великою головою та похилим чолом постать. Зовнішній вигляд неандертальця нагадував сучасну людину, це був суттєвий крок уперед від пітекантропа.

Покращалися і знаряддя праці первісних людей: вони стали легшими, гострішими, більш зручними і надійнішими при застосуванні, але найголовніше - вони осмислено виготовлялись для майбутнього використання.

Справді драматичним явищем у житті первісної людини було велике зледеніння Північної півкулі.

Розпочавшись кілька сот тисяч років тому, воно досягло максимального розвитку 150-100 тис. років тому. Просуваючись із Скандинавії на Південь, долиною Прадніпра льодовик досяг району сучасного Кременчука. Максимальне похолодання клімату відбулося наприкінці льодовикової епохи - 20-17 тис. років тому.

Складні кліматичні обставини спонукали людей кочувати поміж зонами холоду та тепла й пристосовуватися до нових умов. Вирішальним для подальшого розвитку людини стало використання вогню. Воно відбулось приблизно 100 тис. років тому.

Це епохальне відкриття дало можливість людям не тільки обігріватися в холодну пору, а й урізноманітнити своє харчування смаженням м'яса, відчути себе більш захищенішими в навколишньому середовищі.

У своєму еволюційному поступальному розвитку первісна людина пройшла складний і драматичний шлях. 40-35 тис. років тому наступила епоха пізнього палеоліту, яка скінчилася приблизно 11 тис. років тому. Клімат в цей час був холодним і сухим.

У цю епоху з'являється людина розумна, котра належить до сучасного фізичного типу.

Кістки цієї людини вперше були знайдені в печері ла Кроманьйон (Франція) і тому її називають кроманьйонцем. В Україні виявлено кілька сотень житлових пам'яток пізньопалеолітичного періоду.

Якщо в кінці середнього палеоліту неандерталець виробив елементи абстрактного мислення, поділив у своєму середовищі види роботи (чоловіки займалися в основному полюванням, жінки - домашнім господарством), то кроманьйонець у суспільному відношенні зробив рішучий крок уперед: змінилися форми людського співжиття - з'являється рід, який об'єднував кровних родичів по лінії матері і очолювався жінкою.

Оскільки існувала заборона на шлюбні стосунки між кровними родичами, то це змушувало людей встановлювати зв'язки з представниками інших родів.

Ішов процес породичання кількох родів і об'єднання їх у плем'я. Так формувався первіснообщинний родоплемінний лад. Матріархат, кровна спорідненість родів, спільне володіння знаряддями праці і її результатами - основні ознаки цього ладу.

Приблизно 11-10 тис. років тому в Європі наступило різке потепління клімату, що призвело до розтанення скандинавського льодовика. Наступила так звана епоха мезоліту (від грецьких слів “мезос” - середній і “літос” - камінь). Учені вважають, що ця епоха тривала з Х по VI тисячоліття до н.е.

На території України відбулися суттєві зміни: як наслідок льодовика залишився пустельний ландшафт з великою кількістю каміння, між яким острівцями росли хвойні дерева.

В ті часи сформувалася нинішня гідрографічна система (виникли основні ріки та водойми). Серед великих тварин, на яких полювала людина, були благородний олень, кабан, зубр та дикий кінь. Майже повністю зникли мамонти, шерстисті носороги.

В епоху мезоліту продовжується подальший розвиток техніки обробки кременю. Люди навчилися виготовляти пластини завтовшки близько 1 мм. Пластини призначалися для вкладишевих знарядь.

Основа цих знарядь вирізалася з кістки або дерева зі спеціальними пазами, а в них вставлялися крем'яні пластини. Такі знаряддя називаються мікролітами. Найранішою їхньою формою були тупосписні пластини та вістря.

У цій техніці обробки кременю починають широко виготовлятись наконечники стріл й списів, гарпунів та вістря ножів. В ці часи з'являються вкладиші різноманітних геометричних форм: трикутників, ромбів, трапецій. Виготовляються і великі знаряддя для обробки дерева - кремінні сокири та інше.

Та надзвичайно важливим досягненням людини цієї епохи є винайдення лука та стріл - першої “механічної” зброї дистанційної дії. Ця зброя значно розширила можливості мисливства, дала змогу мати певні запаси їжі.

Мисливство перетворюється на провідну галузь господарства. Лук та стріли застосовувалися не тільки при колективному полюванні, але й давали можливість робити це індивідуально.

У повоєнні роки вітчизняна археологічна наука зробила важливий крок у дослідженні масових мезолітичних поховань на півдні України (типові поховання біля сіл Волоське, Василівка, Чаплі), а також у двох печерах Криму (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба). Досліджувалися і мезолітичні пам'ятки Півночі України.

Було з'ясовано, вже в пізньопалеолітичний час складаються деякі особливості різних культур, що слід розцінювати як прояви палеоетнографічних рис окремих етнічних спільнот. Палеоетнографічні відмінності між окремими етнічними спільнотами визначаються більш чіткіше. Поряд із подальшим розвитком продуктивних сил відбуваються і значні демографічні зміни.

Спричинене потеплінням пом'якшення клімату, поява надійних засобів існування сприяли зростанню чисельності населення. Невеликі родові колективи швидко починають розростатися. Дочірні колективи, зберігаючи свою культуру, звичаї, мову, розселяються на нові території.

У цей період процес етногенетичного розвитку охопив усю територію сучасної України, а також сусідніх регіонів.

На думку багатьох дослідників, у мезолітичну епоху вже почала складатися племінна організація і носії кожної з культур становили собою плем'я або групу споріднених племен.

Революційного характеру зміни в житті стародавніх людей принесла епоха неоліту (від грецьких слів “неос” - новий і “літос” - камінь), яка хронологічно йде за мезолітом і передує добі появи перших металів.

На території Східної Європи неолітична епоха датується VI-ІІІ тисячоліттям до н.е. Ця епоха характеризується великими зрушеннями в розвитку як економіки, так і соціальних відносин.

Людина переходить від мисливства, рибальства та збиральництва до відтворюючих форм господарювання - землеробства і скотарства. При виготовленні знарядь праці застосовуються нові технологічні прийоми та методи: розпилювання, шліфування каменю, свердління.

Вдосконалюються і знаряддя, що були винайдені в попередні епохи, набувають широкого розповсюдження інструменти для обробки дерева - сокири й тесла.

У цю епоху винайдено керамічний посуд, що створило для людей більше можливостей робити запаси продуктів харчування, вживати варену їжу. Все це створювало умови для переходу до осідлого способу життя.

На сьогодні на території України виявлено близько 700 поселень та окремих місцезнаходжень неолітичної епохи, а також понад 20 могильників.

Як свідчать археологічні дослідження неолітичної епохи, процес переходу до відтворюючих форм господарювання на території України був у різних регіонах не одночасний. Так, у південно-західних регіонах поступово поширювалися переважно відтворюючі форми, а в північно-східних цей процес ішов з затримкою.

В неолітичну епоху широкого розповсюдження на території України набуває вирощування зернових культур. Ці злаки вперше з'явилися на Близькому Сході. Найпершою зерновою культурою, яка починає вирощуватись в Україні, очевидно, був ячмінь. Пізніше починають сіяти жито, просо, вику, пшеницю. Використання зерна цих культур поліпшило структуру харчування людей і подовжило їх життя.

Визначні зміни в житті та побуті людності на теренах України пов'язані з епохою енеоліту (від латинського “аенеус” - мідний і грецького “літос” - камінь), який в межах нашої країни датується IV-ІІІ тисячоліттям до н.е.

В країнах стародавнього Сходу він склався за 1000 років раніше. Цю епоху іще називають халколітом - мідно-кам'яним віком. Це перехідна епоха від неоліту до віку бронзи (бронза - сплав міді та олова).

З цією епохою в житті людства пов'язана теж значна кількість відкриттів та нововведень. У ці часи з'являються перші металеві вироби з міді та золота. Люди навчилися виплавляти мідь з руди, яку добували в копальнях. Давні копальні мідної руди в Україні археологи виявили поблизу сіл Клинове та Пилинчатине Артемівського району на Донеччині.

Землеробство і скотарство стають основними заняттями тогочасної людності. Виникає орне землеробство із застосуванням тяглової сили биків. Було винайдено колесо, а з його появою - колісний транспорт (запрягали биків).

Поліпшується керамічне виробництво, будуються гончарні печі, поширюється прядіння, ткацтво.

Серйозні зміни відбуваються і в соціальній структурі суспільства: складаються умови для майнового розшарування та виділення родоплемінної верхівки, посилюється інститут батьківського права як у роді, так і в племені.

Боротьба за луки, зосередження в окремих родових верств громадських багатств - усе це призводило до сутичок між племенами і змушувало вдаватися до будівництва укріплених поселень.

В цей період широкого застосування набувають бойові молоти та сокири-молоти. Ця зброя ближнього бою спочатку виготовлялася з рогу оленя, а потім - з каменю.

В епоху мідного віку, як і в попередню добу, територію сучасної України заселяли дві основні групи племен. Першу складали землероби з досить високою культурою рільництва (це були прийшлі племена), котрі проживали на Правобережжі. Другу - місцеві скотарі, які мешкали на степових і лісостепових просторах Півдня та Південного Сходу.

Найяскравішою археологічною культурою енеолітичної епохи була Трипільська культура (за назвою села на Київщині, де в кінці ХІХ ст. її відкрив В.В.Хвойка), поселення якої займали в IV - першій половині ІІІ тисячоліття до н.е. лісостепове Правобережжя й Подніпров'я, а на пізньому етапі свого існування поширилися на Волинь і в степове Причорномор'я. На сьогодні вчені не прийшли остаточно до єдиної думки про точне походження трипільців, та важливим є те, що ці племена були близькі і стали попередниками індоєвропейської сім'ї народів.

Забудова поселень трипільцями здійснювалася по колу, в центрі поселення залишалося вільне місце для загону худоби. Поселення розташовувалися, як правило, поблизу річок і були досить великими. Це були давні протоміста, навколо яких розташовувались менші за площею населені пункти.

Свої будинки (одно- та двоповерхові) трипільці споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Приміщення фарбувалося, що свідчило про знання основних вимог гігієни. Перший поверх приміщення відводився для господарського реманенту, там же стояла піч; другий поверх призначався для проживання членів сім'ї.

Основою господарської діяльності трипільців було зернове землеробство. Вони раніше за сусідів почали використовувати рало, що значно підвищило продуктивність праці і врожайність. Вирощували пшеницю, просо, ячмінь, вику, горох.

Злакові культури збирали дерев'яними серпами з роговими чи кам'яними вкладками. У домашньому господарстві були вівці, корови, свині. Вирощували також сливи, абрикоси, аличу та інші фрукти.

Трипільці першими на території України почали використовувати вироби з міді, які спочатку завозилися з інших територій, а згодом почали виробляти їх самостійно.

Керамічне виробництво трипільців було одним із найбільш високих проявів матеріального та культурного їх розвитку. Посуд ділився на кухонний та столовий. Кухонний посуд був простий за формами і виготовлявся з глини з домішками потовчених черепків; орнамент складався з окремих наліпів. Столовий був значно досконалішим.

Його виготовляли із відмуленої глини, добре випалювали в печах. Виготовлялися глечики, горщики, миски. Орнамент столового посуду на ранньому етапі культури прокреслювався на вогкій глині, пізніше - розфарбовувався й випалювався. У розписах були зображення людей і тварин.

Трипільці створили чудову пластику. З глини вони виліплювали моделі жител, жіночі статуетки, фігурки тварин тощо.

Разом із керамікою ці вироби образотворчого мистецтва становлять прекрасну ознаку спільноти племен трипільської культури. Наукою поки-що не з'ясована подальша доля трипільських племен.

Можливо, частина їх під тиском обставин покинула свою територію і пішла в інші місцевості, інші ж зосталися, але не залишили по собі яскравих свідчень. Археологічні трипільські шари зникають, їх змінюють шари культур інших народів.

У післятрипільську добу в розвитку продуктивних сил суспільства відбулися суттєві зміни (важка фізична робота перейшла до рук чоловіків), що призвело до переходу керівної ролі в роді від матері до батька. Матріархат поступився перед патріархатом.

Наступний період історії країни був пов'язаний з епохою бронзи, яка датується другою половиною ІІІ тисячоліття і початком І тисячоліття до н.е. Вироби з бронзи були твердішими за мідні, хоч й вони існували із кам'яними знаряддями праці і зброєю ще довгі століття.

Спочатку бронзові вироби в Україну потрапляли з Кавказу та Карпато-Дунайського регіону, але згодом місцеві умільці самі навчилися додавати до сплаву міді з оловом різні компоненти, започаткувавши свою металургію.

В Україні з'являються племена, які за культурними ознаками були близькими до трипільців, у чомусь їх повторювали, але в поступальному розвитку ішли далі.

Основою їхнього господарського життя було землеробство та скотарство. Подальше вдосконалення знарядь праці сприяло ще більшому майновному розшаруванню в середині роду та племені.

На цьому етапі швидко вдосконалюється зброя як основа не тільки захисту від зазіхань з боку сусідів та різних зайд, а й і в свою чергу для нападу на інші племена з метою заволодіти їхніми луками та майном. Іде швидкий процес поділу племен на землеробські та скотарські.

Землеробською людністю вдосконалюється обробіток ланів винайденою сохою, скотарі освоюють усе нові й нові території, кочуючи від пасовиська до пасовиська.

На початку ІІ тисячоліття до н.е. на території України з'являються племена ямної культури ( їх називають так за поховання небіжчиків у ямах під насипними курганами).

Витіснивши трипільців, вони зайняли майже все Правобережжя, а згодом заселили степову зону. Ці племена були неоднорідними (археологи виділяють кілька споріднених культур). Основою господарства цих племен було скотарство.

Одночасно і протягом кількох століть з району Сіверського Дінця по території сучасних Харківської, Донецької та Миколаївської областей почали просуватися нові племена, асимілюючись з народами ямної культури і збагачували їх здобутками своєї людності.

Полісся та зону лісостепу в різні часи населяли племена шнурової кераміки. Як гадають деякі вчені, ці племена належали до групи давніх індоєвропейців, від яких пішли германці, балти та слов'яни.

Та вже з середини ІІ тисячоліття до н.е. історія стала перед новою епохою - віком заліза.