Події Голодомору 1932-1933 років на Дніпропетровщині очима сучасників подій

Події Голодомору 1932-1933 років на Дніпропетровщині очима сучасників подій

ПЛАН

Вступ

І. Голодомор 1932-1933 років на Дніпропетровщині

ІІ. Інтерв'ю з очевидцем

Висновок

Бібліографічний список

І. ВСТУП

В цій роботі, на підставі вивчення навчальних посібників, опублікованих статей в газетах і журналах, архівних матеріалів і документів, наукової літератури та спогадів очевидців представлено багатогранну картину Голодомору 1932-1933 років на Дніпропетровщині.

Актуальність обраної теми обумовлюється значенням даної трагедії для України, маштаби якої науковці досліджують і сьогодні.

Метою даної роботи є осмислення на прикладі поданих свідчень людей та обробленої літератури значення Голодомору 1932-1933 рр. зокрема для кожної окремої людини.

Робота автора представлена у форматі доповіді та інтерв'ю.

Дану проблему досліджували і продовжують вивчати Джеймс Мейс, Роберт Конквест, Федір Клименко та багато інших.

У Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького зберігаються документальні джерела (газети, заяви, судові документи, спогади тощо), фотоматеріали, деякі речові докази,які відтворюють окремі сторінки цього трагічного періоду в долі українського селянства.

В Україні й нині живуть десятки тисяч людей, котрі зберігають пам'ять про жахливі події 75-річної давності й можуть донести унікальні свідчення до нинішнього та прийдешніх поколінь.

Часу на опрацювання "усної історії" залишилося обмаль, адже свідків Українського Голодомору з кожним роком меншає.

І. ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ

З багатьох трагедій українського народу, які сталися протягом лише одного ХХ століття, найбільш важко і боляче писати про Голодомор 1932-1933 років [3].

Голодомомр 1932-1933 рр. (за межами України відомий як Famine Genocide, Ukrainian Genocide) -- голод в сільських районах СРСР, зокрема України, викликаний організованими заходами керівників УРСР і СРСР. Він викликав масову загибель сільського населення України і півдня Росії, переважну більшість якого становили українці [11].

В Україні стало можливим говорити про Голодомор після грудня 1987 року. І тільки через дев'ять років, 26 листопада 1998 року, Указом Президента України було встановлено День пам'яті жертв Голодомору (кожна четверта субота листопада). У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала Голодомор 1932 - 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом - 226 голосів. Генеральна Асамблея ООН 2003 року поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 - 1933 років "національною трагедією українського народу" [10].

Жахлива трагедія для українського селянства почалася зі "сталенського стрибка" в індустріалізації та славнозвісної "суцільної колективизації".

Першим кроком до початку голоду стали хлібозаготовельні плани 1932-33 рр., які перевищували плани 1928 р. удвічі при менших урожаях. Для захисту соціалістичної власності ЦВК та РНК СРСР прийняли Закон від 7 серпня 1932 р. "Про охорону майна державних придприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності", текст якого корегував особисто Й.Сталін. Цей закон передбачав розстріл з консфіскацією всього майна, або, при пом'якшувальних обставинах, позбавлення волі строком до 10 років та конфіскацію всього майна [7]. У народі цій закон назвали "Законом про п'ять колосків". За неповних п'ять місяців дії цього закону на Дніпропетровщині було засуджено 5215 осіб, з них 174 - до розтрілу [3]. Оскільки Дніпропетровська область не виконала план хлібозаготівель, то колгоспників примусили провести повторний обмолот. Адміністративний тиск дозволив зібрати кілька тон зерна, але план так і не був виконаний. За злісне протидіяння виконанню державного плану хлібозаготівель, за розкрадання та псування колгоспного хліба Дніпропетровський обласний виконавчий комітет ухваляє вислати на Північ 700 сімей з 20-25 районів, які відставали у хлібозаготівлях. Дніпропетровському обкому було запропоновано виставити на продаж майно 500 господарств "злісних одноосібників" [9].

Восени 1932 р. на всі провдовольчі запаси селян було поширено грошові та натуральні штрафи. У разі відсутності зерна для здачі плану советська влада застосувала конфіскацію всіх продуктів, що були у господарстві, до того ж - у збільшених нормах. У "боржників", що не виконали плани здачі хліба, конфісковували будь-які запаси їжі, заготовлені до нового врожаю - м'ясо, сало, картоплю, соління, сухарі, фруктову сушку тощо. По селах здійснювакли подвірні обшуки [4].

Розпочалися масові репресії, у ході яких у селян забрали взагалі будь-яке продовольство. Першими под удар потрапили одноосібники. З 1 листопада по 5 друдня 1932 р. було репресовано 867 селян, які здавали хліб за контрактом (* так звані куркулі), 3973 - засуджено за крадіжку хліба, з них - до розстрілу 112 людей [6].

Наступним кроком радянської влади стало застосування так званих "чорних дошок". 6 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У і РНК УСРР прийняли постанову "Про занесення на "чорну дошку" сіл, котрі злісно саботують хлібозаготівлі. Статус "чорної дошки" означав фактично блокаду селян, які позбавлялися права на виїзд, припинявся підвоз товарів, заборонялась кооперативна та державна торговля, а оскільки в селі не було продовольчих запасів, люди вмирали з голоду. У таких нелюдських умовах селяни, щоб вижити, намагалися вирватися з села. Щоб запобігти цьому 27 грудня 1932 року в СРСР було запроваджено паспортну систему. Колгоспникам не видавали паспорти. Селяни були закріплені, а простіше кажучи - закріпачені за колгоспом як безправні державні найманці аж до 1956 року [4].

8 грудня 1932 р. газета "Зоря" Дніпропетровського обкому надрукувала список 44 сіл, занесених на "чорну дошку". Першими в списку були села Гаврилівка Межівського району та Вербки Павлоградського району, населення яких повністю вимерло.

Тривалий голод довів людей до психічниих захворювань, до втрати контролю над собою, а це призвело до канібалізму, перші випадки якого були зафіксовані ще в першій половині 1932 року. Навесні 1933 року канібалізм набув характеру епідемії. Лише в архіві МВС України зберігаються 73 справи з позначкою "Дніпропетровська область", де кількість притянутих до відповідальності за цей злочин складає 99 осіб, а жертвами стали 93 особи з 25-ти районів області [3].

Варто відзначити, що деякі керівники районів зверталися до вищих органів влади і тодішнього партійного лідера України С.В. Косіора особисто з проханням зменшити плани хлібозаготівель, допомогти селу продовольством. У наважчому стані були Межівський, Ново-Васільєвський, Петрогпавловський, Долинський райони та багато інших районів Дніпропетровщини. Для острашки місцевого керівництва, щоб не потурали голодному селянству, влада застосовувала перевірені методи - всіх тих, хто просив про допомогу села просто піддавали репресіям. Лише в кінці осені - на початку зими 1932 р. репресували 1062 співробітника влади включаючи голів колгоспів [6].

У квітні 1933 року уяву про масштаби смертності дає доповідна записка першого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У М.М.Хатаєвича до ЦК ВКП(б) де він писав, що сільске населення в багатьох районах області значно зменшилося [3].

У доповідній записці відділу охорони здоров'я виконкому Дніпропетровської обласної ради депутатів від 02.03.1933 р. зазначалося що "протягом останніх місяців в ряді міст і сільских районів Дніпропетровської області помітне значне підвищення смертності і захворюваності на грунті недоїдання… різке зростання підкидання дітей…отримані данні свідчать, що ці явища не поодинокі.., а набувають збільшених розмірів" [1].

До літа 1933 р. голод досяг апогею. За свідченням голови Магдалинівського райвиконкому, влітку 1933 р. в районі були господарства, де дорослого населення майже не залишилося.

Меньше ніж за півтора року з літа 1932 р. до кінця 1933 р. в Україні загинули мільони людей. За підрахунками демографів, в Україні тоді від голоду помирало 17 людей щохвилини, одна тисяча - щогодини, майже 25 тисяч - щодня [2].

За кількістю жертв Голодомору 1932-1933 років Дніпропетровська область займає перше місце серед регіонів України: з усієї кількості зареєстрованих смертей від голоду 70 % припадає саме на нашу область [8].

ІІ. ІНТЕРВ'Ю З ОЧЕВИДЦЕМ

Спогади потерпілої Зайченко Клавдії Семенівни від Голодомору

" Народилася я 25 лютого 1926 року в селі Новоселівка Криничанського району Дніпропетровської області. Під час голоду тут і проживала.

Після створення колгоспу увійшло в звичку забирати в людей зерно, насіння. Спочатку зносили самі, бо треба було обсіяти, обсадити землю. Пізніше почали цілі бригади ходити й збирати. Забирали збіжжя до останньої зернини, усю крупу, яка була, картоплю. В 1931 р. хліб вродився не рясно. Частину зерна люди здали в колгосп, а з врожаю 1932-го залишилось після збору по жменьці. Уже в перший рік ми їли переважно картоплю. Борщ варили в основному з буряків, а замість хліба була печена картопля.

Потім зовсім харчів не стало. Зерна було обмаль. Якщо варили куліш - то це була святкова страва.

Чим ближче до зими, тим менше було їсти. Пекли буряки, кабачки. Підкрався голод. Варили чай з м'яти, ромашки. З гречаної полови пекли "маторженики" - такі собі оладики. Ці "маторженики" не можна було пережувати, через силу їх ковтали. Боліли животи. Люди мучались.

Село пригнітилось. Ні пісні, ні собачого гавкоту. Коли прийшла зима 1933 року, то запасів їжі зовсім не стало. Коні валилися з голоду. Коли яка коняка падала, на неї з сокирами накидувались такі ж голодні люди. Вмирали поодинці. Вимирали цілі сім'ї. Люди пухли від голоду - ставали самі на себе не схожі. Фактів людожерства у нашому селі не було".

ІV. ВИСНОВОК

Отже, приведені в цій роботі історичні події відображають всю багатогранну картину Голодомору 1932-1933 років на Дніпропетровщині.

Результатом Голодомору 1932-1933 рр. стало знищення значної частини населення краю. Ліквідувався традіційний устрій, культура українців, значною мірою змінювався етнічний склад населення, посилився процес русифікації.

Метою даної роботи було осмислення на прикладі поданих свідчень людей та обробленого літературного матеріалу неймовірних випробувань, які випали на долю народу під час Голодомору 1932-1933 рр. Жахливі події того часу нагадують, якою ціною оплачені дні нашего буття, здобута наша свобода й незалежність.

Молоде покоління Дніпропетровщини не байдуже до страшних подій суворих часів 1932-1933 рр. і тієї гіркої участі, яка випала на долю їх дідів та прадідів. Ми повинні знати і пом'ятати гірку правду, щоб ніколи більше не допустити на нашій родючій, щедрій землі голодування.

Ми не маємо права забувати свою історію. Власну історію необхідно добре знати і пам'ятати, бо той, хто не аналізує поразок - не знає перемог.

V. БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Голод. Хроніка, документи та матеріали голоду 1921-23, 1932-33 років на Криворіжжі.- Кривий Ріг: Видавничий дім, 2003.- 384 с.

2. Голодомор на Дніпропетровщині // За агломерат.-2006. - 29 листоп.- С. 2

3. Клименко Ф.М. Голодомор, реквієм на відстані // Дніпропетровськ, 2007

4. Нестихаючий біль України //Дніпропетровська універсальна наукова бібліотека, 2008

5. Нікілєв О.Ф. Одна з найбільших трагедій в історії // Вісті Придніпров'я.-2006.-21 листоп.- С.4

6. Партійний архів Дніпропетровського обкому КПУ.- Ф. 19.-Оп.1.-Спр.494

7. Свідчення з минувшини. Мовою документів.- Дніпропетровськ: Монополіт, 2001.- 320 с.

8. Сиченко В.В. Голодомор 1932-1933 років на Дніпропетровщині: причини та передумови, сутності ознаки, результати // Нива знань.-2006.-№4

9. Центральний державний архів громадських об'єднань України.- Ф.1.- Оп. 16.-Спр. 9

10. golodomor.kharkow.ua

11. uk.wikipedia.org