Декабристський рух України

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

Декабристський рух України

О. Герцен

Так говорили про декабристів сотні відомих їх сучасників та нащадків. Ними захоплюються і сьогодні. Для багатьох вони стали зразком, оскільки прагнули втілити в життя мрії багатьох людей того часу: повалити самодержавство й скасувати кріпосне право. На довгі роки ці завдання стали актуальними лозунгами визвольного руху.

Декабристи свої повстанням показали наступним поколінням, що без участі народних мас перемога над царизмом неможлива, що народ може втілити споконвічні свої мрії тільки шляхом активної боротьби за них.

Саме тому проблеми декабристського руху в Росії і Україні були є і будуть актуальними та вивчатимуться і обговорюватимуться не тільки істориками-науковцями, але й серед студентів та учнів.

Автор даної роботи розкриваючи питання декабристського руху в Україні, перш за все намагатиметься проаналізувати соціально-економічне та політичне становище у тогочасній Росії та тій частині України, яка входила до складу Росії. Це, на думку автора, допоможе зрозуміти причини декабристського руху та ідеї, за які вони боролись.

Щодо декабристського руху в Україні, то слід зазначити, що це стало можливим завдяки наявності передових, прогресивних ідей серед населення нашої країни у той час. Це зайвий раз переконує нас у тому, яке важливе значення мало для нашого суспільства це дворянське постання. Про це також свідчить той відгомін, який воно викликало в суспільстві. Декабристами захоплювався Т.Г. Шевченко, який особисто був знайомий з ними і у своїх творах яскраво змальовував образ благородного революціонера-патріота, який прагнув визволити Росію і її народи від деспотизму і рабства.

ПЕРЕДУМОВИ ДЕКАБРИСТСЬКОГО РУХУ В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ

Визвольний рух проти самодержавства й кріпосництва в Росії, як і безумовно в частині України, яка входила до складу Росії, мав глибокі історичні корені й зумовлювався економічними, соціальними, політичними й культурними факторами суспільного життя. Він став найяскравішим показником розкладу й кризи феодально-кріпосницького ладу, провісником революційних змін і утвердження нових явищ буржуазного розвитку.

Суспільний розвиток Росії першої чверті XIX ст. зумовив об'єктивну необхідність революційної ломки феодально-кріпосницької системи господарства, оскільки промисловість, сільське господарство, культура могли далі розвиватися лише на основі прогресивнішого порівняно з феодальним способу виробництва - капіталістичного.

Капіталістичний спосіб виробництва і буржуазні виробничі відносини прокладали собі шлях в економіці царської Росії, розвивалися й міцніли, тіснили відсталу панщинну систему в сільському господарстві; поряд з кріпосною мануфактурою в промисловості виникала й успішно конкурувала капіталістична фабрика, устаткована машинами; на зміну кріпакові упевнено йшов найманий робітник.

В промисловості Росії дрібне товарне виробництво поступово еволюціонувало по капіталістичному шляху розвитку.

В першій чверті ХІХ ст. прискорювався розвиток промисловості. Якщо у 1804 р. в кріпосній Росії діяло 2423 промислових підприємства, то в 1825 р. чисельність їх досягла 5261 С. Б. Окунь. Нариси з історії СРСР. Кінець XVIII ша чверть ХІХ століття. К., 1957, стор. 11.. Машинобудівний завод в Петербурзі протягом 1815-1825 рр. випустив 11 парових машин для пароплавів вітчизняного виробництва История СССР с древнейших времен до наших дней, т. IV. М., 1967, стор. 24.. Кількість підприємств на Україні зросла з 355 (1813 р.) до 649 (1825 р.) I.О. Гуржій. Зародження робітничого класу України. К., 1958, стор. 13..

Розвиток промисловості обумовив і зростання чисельності робітників у Росії - з 95202 (1804 р.) до 210568 (1825 р.). Серед робітників поступово збільшувалась кількість вільнонайманих: якщо у 1804 р. їх було 48% від загальної кількості, то в 1825 р. - 54%. Кріпосні й вільнонаймані робітники жили в злиднях, нестерпних житлових умовах, піддавалися жорстокій експлуатації з боку підприємців та адміністрації фабрик і заводів. Вони були частиною пригнобленого класу і мало чим відрізнялися від селян-кріпаків.

Поряд з промисловістю розвивалася торгівля. Ярмарки, базари, постійна торгівля в містах сприяли консолідації всеросійського ринку. Кількісно і якісно збільшувався загальний обіг товарів у внутрішній торгівлі. Експорт товарів за кордон та імпорт протягом 1800-1825 рр. зросли майже в 4 рази М. Лисенко. Декабристський рух на Україні. К., 1954, стор. 8.. Одночасно в Росії народжувався й міцнів клас промислової і торговельної буржуазії.

Товарно-грошові відносини проникали в панщинне сільське господарство й спричинялися до його розкладу та кризи. Провісником розпаду старого режиму стало зростання виробництва поміщицькими маєтками хліба на продаж. Щоб збільшити прибутки, поміщики для своїх селян-кріпаків запроваджували щоденну панщину, тяжку урочну систему, переводили їх на місячину, відрізали в них родючіші землі. Безправних селян-кріпаків поміщики продавали, міняли як речі або худобу, знущалися над їх людською гідністю, карали, засилали в Сибір.

Під час Вітчизняної війни 1812 р. народ Росії відстояв незалежність батьківщини і розгромив нашестя французьких військ Наполеона Бонапарта.

Селяни-кріпаки вважали себе справжніми рятівниками Росії, визволителями рідної землі від загарбників. Вони були переконані, що ця героїчна боротьба принесе їм полегшення, звільнення від кріпосного рабства.

Війна 1812 року загострила суперечності в суспільстві Росії, в першу чергу між селянами й поміщиками, класом пригноблених і гнобителів. Самодержавство й кріпосництво зазнавали осуду не лише селянства, а й передових людей з дворян.

Однак царський уряд відстоював права і привілеї поміщиків, що залишалися вірною опорою самодержавства. Після Вітчизняної війни 1812 р. кріпосницький гніт в Росії посилився: збільшувалася норма панщини й численних повинностей, зберігалася жорстока поміщицька сваволя, темнота і політична безправність селян, запроваджувалися військові поселення з їх каторжним режимом і нечуваним визиском, ще важчою стала військова служба для солдатів.

Політика царизму спрямовувалась на те, щоб тримати трудящих у темряві неписьменності й покорі, проповідуваній церквою. Царським маніфестом від 24 жовтня 1807 р. міністерство народної освіти перетворювалось у міністерство духовних справ і народної освіти. Система освіти будувалась в інтересах дворянства, для якого засновувались університети, ліцеї, гімназії, повітові училища. Лише заможна частина селян і міщан мала змогу віддавати своїх дітей у початкові (парафіяльні) школи, мережа яких була надзвичайно обмежена.

Щоб не допустити в учбових закладах поширення революційних ідей, царський уряд заохочував викладання наук в дусі релігії, пропагував містицизм, переслідував прогресивних професорів, забороняв викладання природного права, філософії та інших наук, запроваджував поліцейський нагляд за студентами й учнями гімназій, вимагав від них регулярного відвідування церкви і т. п.

Передова суспільна думка зазнавала переслідування царського уряду. За вільнодумні вірші поетів О.С. Пушкіна і А. Міцкевича було відправлено на заслання. Заборонялись навіть помірковані масонські ложі. Від чиновників підпискою вимагали не брати участі в таємних товариствах. В Петербурзі, Москві, Харкові та інших містах створювались так звані біблейські товариства на чолі з відвертими реакціонерами, які проповідували ідеалізм, релігію, містику, насаджували офіційну ідеологію самодержавства.

З кожним роком кріпосне рабство в Росії та Україні набирало все потворніших і жорстокіших форм.

Щоб скоротити витрати на утримання великої армії, царський уряд з 1816 р. шляхом жорстокого примусу і насильства запроваджував військові поселення, куди переведено понад півмільйона державних селян (375 тис. дворів).

Військові поселення насаджувалися по країні, охопивши Могильовську, Новгородську, Харківську, Катеринославську, Херсонську, Київську, Подільську губернії. В самодержавно-кріпосницькій Росії вони стали особливою формою військової організації, коли селяни-чоловіки і їх діти-хлопчики перетворювалися в спадкових солдатів, а військова муштра в них поєднувалася з заняттям сільським господарством і промислами. Суворій регламентації піддавалось все життя родин військових поселенців. Це був чи не найтяжчий вид кріпосної експлуатації селян в Росії за всю її історію. Режим військових поселень витав жахливим привидом над усім селянством, загострював класові суперечності та викликав загальне невдоволення в країні Записки князя С. П. Трубецкого. СПб., 1907, стор. 14-16..

Особливо жорстоко й запопадливо запроваджував військові поселення царський міністр О.А. Аракчеев, якого ненавидів увесь народ Росії.

Головною причиною, що спонукала дворянських революціонерів до активної боротьби, було складне і напружене внутрішнє становище в Росії.

Передові люди Росії не мирилися з нестерпним становищем. Гостра критика кріпосництва й деспотизму самодержавства містилася в прокламації «До преобра-жениів» (1820 р.). Царя в ній названо «розбійником». Але особливо гостро піддано осудові гноблення селян поміщиками.

Передові люди Росії шукали шляхів для корінного перетворення суспільства і насамперед - знищення ненависного кріпосництва й самодержавного деспотизму. І на цьому сходилися люди радикальних і поміркованих поглядів.

Нестерпні умови життя і безправність спричинилися до посилення селянського антифеодального руху в Росії.

В 1801-1825 рр. в Росії відбувся 651 активний виступ селян-кріпаків проти поміщиків. Особливо тривалі й вперті були хвилювання селян за останнє десятиріччя (1816-1825 рр.), які охопили 42 губернії Крестьянское движение в России в 1796-1825 гг. Сборник Документов. М., 1961, стор. 18, 19.. Вони створювали певні елементи революційної ситуації в країні, сприятливі умови для виникнення й діяльності таємних товариств дворянських революціонерів.

Виступи селян проти своїх гнобителів - поміщиків були стихійними й локальними, але вони наростали, створювали реальну загрозу панівному класові.

Антифеодальний рух на Дону (Катеринославська губернія і війська Донського земля) в 1818-1820 рр. охопив 256 сіл і 45 тис. селян, які прагнули будь-що здобути собі волю. В с. Мартинівці, де зібралось близько 20 тис. повстанців з 60 сіл, вони утворили своє управління - «Громадську канцелярію». Повстанці обрали собі керівників і вирішили «уперто стояти, щоб бути повністю вільними» И. Игнатович. Крестьянское движение на Дону в 1820 г. М., 1937, стор. 191..

На Правобережній Україні в 1813-1835 рр. відбувався селянський рух під проводом Устима Кармалюка. В ньому брали участь 20 тис. селян, які вчинили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки, а також на двори купців, лихварів, царських урядовців, сільських глитаїв. Після придушєгіня цього руху 138 селян було віддано до суду й покарано I. Гуржій. Устим Кармалюк. К., 1955, стор, 35..

Державні селяни (серед них колишні козаки) відмовлялися ставати військовими поселенцями. У 1817 р. проти переведення у військові поселенці повстали бузькі козаки в Херсонській губернії. Повстання очолював учасник Вітчизняної війни 1812 р., відставний капітан Барвінський. Три полки царських військ, озброєних артилерією, придушували це повстання. Повстанням було охоплене і Новгородське військове поселення.

Значного розмаху набуло повстання військових поселенців на Україні в Чугуївському і Таганрозькому уланських полкух (1819 р.). На його придушення царський уряд послав значне військо. Було арештовано понад 2000 повстанців, з яких віддано до суду 350 чоловік. Засуджено до смертної кари, заміненої побиттям шпіцрутенами, 275 повстанців П.П. Евстафьев. Восстания военных поселян в 1817-1831 гг. М., 1935.. Нелюдську жорстокість проявив сатрап О.А. Аракчеев, який особисто керував розправою над повстанцями.

В першій чверті XIX ст. помітного розмаху набуває рух робітників і селян, приписаних до заводів і фабрик. Протягом 1800-1825 рр. відбулося близько 70 заворушень. Серед гірничо-заводських робітників Уралу протягом 1820-1825 рр. мало місце 10 великих виступів проти утисків адміністрації, які охопили 14 заводів. Іноді в таких виступах брало участь по кілька тисяч робітників одночасно. На Україні у 1809-1822 рр. робітники Луганського ливарного заводу вели боротьбу проти тяжкої експлуатації та утисків. За поліпшення умов життя боролися робітники фабрик і заводів Петербурзького, Московського та інших промислових районів Росії.

Посилювався визвольний рух серед солдатів російської армії, яка тисячами ниток була зв'язана з експлуатованими масами народу.

16-18 жовтня 1820 р. в Петербурзі відбувся виступ солдатів Семенівського гвардійського піхотного полку проти жорстокого режиму військової служби. Семенівці брали участь у визвольному поході в Європу 1813-1814 рр. Поширювалися прокламації, звернені до солдатів Преображенського полку (кінець жовтня 1820 р.) і до військ гвардії (грудень 1820 р.), де містився прямий заклик до повстання проти самодержавства й кріпосництва. Відважні солдати Семеніьського гвардійського піхотного полку, покарані засланням на службу у віддалені гарнізони, рознесли ідеї боротьби за свободу по всій російській армії, яка виявилася ненадійною опорою самодержавства.

Багато офіцерів-семенівців співчували виступові солдатів, серед них члени «Союзу благоденства»: С.І. Муравйов-Апостол, М.І. Муравйов-Апостол, М.П. Бестужев-Рюмін та ін.

У 1816-1825 рр. відбулося 15 солдатських заворушень, спрямованих проти утисків і жорстокої муштри в царській армії. Виступи солдатів відбувалися в Охотському, Катеринославському, Саратовському, Фінляндському, Камчатському та інших полкух С.Б. Окунь. Нариси з історії СРСР. Кінець XVIII ша чверть ХІХ століття. К., 1957, стор. 306.. Вони породжували упевненість дворянських революціонерів, що і армію можна використати для боротьби проти самодержавства.

Передові сили Росії вже мали можливість скористатися у своїй діяльності багатими революційними традиціями, що походили від Великої Французької буржуазної революції 1789-1794 рр.

Вітчизняна війна 1812 р. збудила народи Росії, виявила їх стійкість, героїзм, патріотизм, глибоку віру з неминучість перемін в суспільному житті країни. Передові офіцери-дворяни, які вели на бій з ворогом солдатів-селян, замислювалися над їх тяжким становищем.

Визвольний похід російської армії в Європу (1813-1815 рр.) показав офіцерам і солдатам новий світ, віч-на-віч звів їх з позитивними наслідками Французької буржуазної революції 1789-1794 рр. Франція вже давно не знала кріпацтва й розвивалася як буржуазна країна. Сприйняття цих ідей допомагало їх політичному розвиткові, усвідомленню необхідності боротьби за революційне перетворення суспільного ладу Росії.

Передові офіцери сприймали визвольні ідеї, революційні надбання народу Франції - громадянські свободи, конституційні права. «У багатьох, - писав декабрист А.Є. Розен, - з'явилася думка про можливість передати рідній країні кращі з благих перетворень...» А.Е. Розен. Записки декабриста. СПб., 1907, стор. 57..

Один з найвидатніших дворянських революціонерів С.І. Муравйов-Алюстол дав глибоку характеристику причин, які спонукали передових людей до рішучої боротьби за оновлення Росії: «Трирічна війна, що визволила Європу від іга Наполеона; її наслідки, запровадження представницького правління в деяких державах: політичні твори, що безперервно з'являлися в цю епоху і жадібно читалися молоддю; дух часу, що зрештою привернув уми до спостереження законів внутрішнього влаштування держав - ось джерела революційних думок у Росії» Восстание декабристов. Материалы, т. ІV. М. - Л., 1927, стор. 273. .

Міжнародні події сприяли поширенню революційних настроїв серед передових людей Росії. У 1820-1821 рр. Європа палала у вогні повстань і революцій. В січні-березні 1820 р. перемогла військова революція в Іспанії, На чолі повстанців стояли полковники Рафаель дель Рієго і Антоніо Квірога. Іспанський король змушений був підписати маніфест про скликання кортесів (парламенту) і відновлення конституції 1812 р. В Неаполітанському королівстві революція відбулася в липні 1820 р. її підготувало таємне товариство карбонаріїв на чолі з генералом Гульєльмо Непе. Король мусив погодитися на введення конституції, але водночас звернувся по допомогу до реакційного Священного союзу, який послав війська в Неаполь для придушення революції. В серпні-вересні 1820 р. відбулося переможне повстання в Португалії й проголошена конституція. В лютому 1821 р. вибухнуло визвольне повстання в Греції, яке очолив керівник таємного товариства «Феліке Гетерія» Олександрі Іпсіланті Записки декабриста Н.И. Лорера, стор. 60, 65, 67.. Майже одночасно почалося повстання в П'ємонті (Італія), де військові проголосили конституцію, що обмежувала абсолютизм.

Революційні події в Іспанії, Португалії, Італії та інших країнах Європи справляли певний позитивний вплив на розвиток антимонархічних і антикріпосницьких настроїв у Росії.

Економічні, соціальні й політичні умови сприяли народженню визвольного руху в Росії, біля колиски якого стояли дворянські революціонери, майбутні декабристи.

Повстання декабристів відбувались не тільки у Росії, через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством. Це було повстання Чернігівського піхотного полку.

На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапорщик І.І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С.П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М.Ф. Орлову з запрошенням прибути в Петербург. І.І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків Восстание декабристов, т. VIII, стор. 131..

Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно ослабити Директорію Південного товариства. До Тульчина був командирований генерал-ад'ютант О.І. Чернишов для арешту П.І. Пестеля, а також вилучення «Руської Правди» Восстание декабристов, т. ІV, стор. 8-10, 28-29, 34-37.. Напередодні С.І. Муравйов-Апостол надіслав Пестелю записку: «Товариство викрите. Якщо хоч один член буде взятий, я починаю справу» С.Б. Окунь. Нариси з історії СРСР. Кінець ХVІІІ - перша чверть ХІХ ст. К., 1957, с. 11.. А 13 грудня 1825 р. П.I. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Але «Руська Правда», надійно схована членами товариства, в руки царського уряду потрапила пізніше. Слідом за керівником Південного товариства арештовано О.П. Юшневського, О.П. Барятинського, братів Крюкових, М.І. Лорера та ін. Восстание декабристов, т. VІ, стор. 11. На волі залишався член Директорії С.І. Муравйов-Апостол, якого П.І. Пестель призначив начальником над військами, які передбачалось підняти на повстання, а М.П. Бестужева-Рюміна його помічником Восстание декабристов, т. ХІ, стор. 112, 117.. Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'янська не мала сил для виступу. С.Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера - члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підготовлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С.І. Муравйов-Апостол, який командував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхотного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низовський, Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 артилерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пензенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгерські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знаходилась на Лівобережжі Восстание декабристов, т. VI. «Дислокационная карта Третьему пехотному корпусу на 1823-й год»..

Щоб виклопотати М.П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С.І. Муравйов-Апостол (з братом М.І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу (генерала Л.О. Рота) і звідти мав намір відвідати полки, де служили члени товариства і готувалися до повстання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С.І. та М.І. Муравйови-Апостоли, повертаючись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О.З. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена товариства А.З. Муравйова. Однак А.З. Муравйов не наважувався негайно розпочати повстання Восстание декабристов, т. VI, стор. 106; т. VIII, стор. 132..

В цей час до м. Любара приїхав М.П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового міністра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С.І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання негайно. Тоді М.П. Бестужев-Рюмін звернувся до А.З. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також передати записку М.П. Бестужева-Рюміна членам Слов'янської управи про початок повстання. Однак А.З. Муравйов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив Восстание декабристов, т. VI, стор. З, 105; т. XI, стор. 110, 116.. В умовах поразки виступу в Петербурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М.П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня прибули до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. Офіцери зупинилися у квартирі командира роти А.Д. Кузьміна, який саме тоді перебував у Василькові. С.І. Муравйов-Апостол викликав на нараду до Триліс офіцерів А.Д. Кузьміна. І.І. Сухінова, В.М. Соловйова, М.О. Щепилла. А М.П. Бестужев-Рюмін негайно виїхав до інших се лиш, де квартирували військові частини, очолювані членами товариства Восстание декабристов, т. VI, стор. 5.. В цей час командир Чернігівського піхотного полку підполковник Г.І. Гебель, який мав наказ заарештувати С.І. та М.І. Муравйових-Апостолів, а також М.П. Бестужева-Рюміна, разом з жандармським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С.І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О.П. Мещерським і рядовим Ф.Г. Башмаковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втекти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку Восстание декабристов, т. VI, стор. 124-125..

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого батальйонного командира, солдати вітали С.І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота члена товариства А.Д. Кузьміна першою повстала й стала опорою повстання всього Чернігівського піхотного полку Восстание декабристов, т. VI, стор. 125-126..

На чолі повстання став підполковник С.І. Муравйов-Апостол - освічений, талановитий і хоробрий офіцер, відомий товаришам по таємному товариству своєю ініціативністю, рішучістю, наполегливістю, послідовністю та відданістю справі революції. Він користувався заслуженою популярністю серед солдатів і повагою офіцерів, не щадив життя для блага своєї батьківщини. Навіть Микола І, якому С.І. Муравйов-Апостол на допиті сміливо назвав свій намір «благим і чистим», мусив визнати, що цей офіцер і дворянин «обдарований надзвичайним розумом», «в усіх своїх думках зухвалий і самовпевнений до божевілля, але водночас потайний і надзвичайно твердий» М. Лисенко. Повстання Чернігівського полку. стор. 64..

Сподвижником С. І. Муравйова-Апостола виступив М. П. Бестужев-Рюмін, відданість якого революційній справі таємного товариства була відома всім офіцерам. їх єднала міцна дружба, заснована на спільності думок, поглядів і планів боротьби за краще майбутнє Росії.

29 грудня С.І. Муравйову-Апостолу вдалося підняти на повстання також і гренадерську роту, яка квартирувала в с. Ковалівці. Командир роти поручик В.М. Петін, який не був членом таємного товариства, мусив приєднатися до повстання Восстание декабристов, т. VI, стор. 157.. Надвечір того ж дня обидві роти об'єдналися в с. Ковалівці. С.І. Муравйов-Апостол відправив офіцерів Щепилла і Соловйова до своїх рот з наказом підняти їх на повстання і вести до Василькова.

Зранку 30 грудня загін повстанців рушив через села Середню Слободу, Мар'янівку і Митницю в похід на Васильків. Біля Митниці до загону приєднався М.П. Бестужев-Рюмін, який повернувся з-під Радомишля без будь-яких результатів своєї місії И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 34..

У Василькові в цей час зосереджувались три роти. За наказом Г.І. Гебеля і командира батальйону майора С.С. Трухіна вони були приведені в бойову готовність, щоб не допустити повстанців у місто. Під арештом перебували згадані вище офіцери Щепилло і Соловйов Восстание декабристов, т. VI, стор. 131-132..

Авангард повстанського загону на чолі з Бестужевим-Рюміним і Сухіновим надвечір безперешкодно вступив до Василькова. Солдати зібраних там рот, вітаючи повстанців, перейшли на їх бік. До міста прибули і основні сили повстанців. Гебель утік. Арештовані офіцери-повстанці були звільнені, а на їх місце посаджений майор Трухін і два жандармських офіцери. Вони були звільнені лише другого дня після виходу полку з Василькова Восстание декабристов, т. VI, стор. 126-127, 133..

За наказом С.І. Муравйова-Апостола на площі Василькова вишикувалися 5 повсталих рот Чернігівського піхотного полку. Унтер-офіцери І. Лазикін та І. Корчапн урочисто винесли на площу полкові прапори в супроводі взводу гренадерів під командуванням офіцерів І.І. Сухінова та В.М. Петіна. Солдати вітали їх криком «ура!». Командир повстанців звернувся до солдатів з полум'яним закликом стати в ряди борців за свободу. Саме тут понад 800 солдатів і кілька офіцерів Чернігівського піхотного полку дали клятву не складати зброї, поки Росія не буде визволена від тиранства і неволі И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 69-70..

Ніч з 30 на 31 грудня офіцери й солдати Чернігівського піхотного полку готувалися до походу, оголошеного у вечірньому наказі С.І. Муравйова-Апостола. Унтер-офіцери й солдати чистили гвинтівки, готували запас бойових патронів, ретельно перевіряли амуніцію, несли караульну службу. Настрій у всіх був піднесений И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 69-72..

Квартира С.І. Муравйова-Апостола перетворилася в штаб повстання. Там розроблявся бойовий план дій Чернігівського піхотного полку. В розвідку до Києва штаб послав прапорщика О.Є. Мозалевського в супроводі унтер-офіцера і трьох солдатів, щоб з'ясувати обстановку і поширити там агітаційні документи Восстание декабристов, т. VI, стор. 127.. Офіцери розглянули три можливі напрямки походу: на Київ, Білу Церкву і Житомир, щоб підняти на боротьбу інші військові частини. Не маючи зв'язку з ними, С.І. Муравйов-Апостол обрав напрямок на Брусилів, звідки можна було б, залежно від обстановки, податися на Житомир або Київ.

За кілька днів до повстання С.І. Муравйов-Апостол відвідав Київ і зустрівся з обер-квартирмейстером 2-ї армії полковником К.П. Ренненкампфом, якому запропонував взяти участь в повстанні. Подібні пропозиції було зроблено також квартирмейстерським офіцерам, що перебували при штабі 4-го корпусу. Офіцери вагалися і не приймали пропозицію С.І. Муравйова-Апостола, який обіцяв їм знову приїхати через п'ять днів Восстание декабристов, т. VI, стор. 17.. Розвідка Муравйова-Апостола і Мозалевського свідчила про те, яку велику увагу повстанці приділяли Києву як стратегічному центрові.

С.I. Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін напередодні повстання склали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання - «Православний катехізис» і відозву, бони використали релігійну форму викладу ідей, цитатами зі святого письма доводили справедливість і законність збройного повалення самодержавства, скасування кріпосного рабства та встановлення демократичного ладу в Росії.

Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С.І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюється необхідність свободи російського народу, бо «без свободи немає щастя». Документ, наскрізь пройнятий антицарським і антисамодержавним змістом, рішуче підривав царистські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпаків. Царі поступають «всупереч божій волі», коли «тиранять» народ. Тому царям люди не повинні коритися.

Автор «Православного катехізису» вказував солдатам форму і мету боротьби: «взяти зброю і сміливо йти» за тими, хто їх закликає, скинути «неправду і нечестя тиранства», встановити правління, де «немає царів», бо вони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголошувалася незаконною, бо «царі вимагають примусової присяги народові для пагуби». Солдатам пропонувалось: «Для визволення страждальних своїх сімей і своєї батьківщини... ополчитися всім разом проти тиранства і відновити... свободу в Росії» Восстание декабристов, т. IV, стор. 255..

Рукою М. П. Бестужева-Рюміна було написано текст відозви, в якій повідомлялось про смерть «тирана» - Олександра І. Відозва оголошувала повалення самодержавства, що пригноблювало російський народ, скинення пут рабства і свободу Росії, прагнення без міжусобного розбрату встановити «народне правління».

В розмноженні «Православного катехізису» брали участь два унтер-офіцери (І. Дмитрієвський, Й. Шевель), три писарі (М. Потутов, С. Щелкалін, А. Васильєв) і два рядових (І. Хоперський, Д. Белянкін). Вони написали 11 примірників, що були вранці 31 грудня передані С.І. Муравйову-Апостолу Восстание декабристов, т. VI, стор. 276, 278.. З переписувачів лише І. Дмитрієвський взяв участь у поході повсталого полку, за що пізніше був покараний шпіцрутенами і засланий в Кавказький корпус Восстание декабристов, т. VI, стор. 275..

Відозва до народу не переписувалась і збереглася лише в одному примірнику.

31 грудня об 11-й годині дня Чернігівський піхотний полк зібрався на площі готовий до походу: в повному озброєнні і спорядженні.

В цей час до Василькова прибув прапорщик І.І. Муравйов-Апостол, посланець Північного товариства. Це посилило ентузіазм і віру солдатів у справедливість задуманої справи. Поразка повстання у Петербурзі не зломила мужності й рішучості офіцерів і солдатів.

Офіцерам Чернігівського піхотного полку посланець заявив: «Мій приїзд до вас в урочисту хвилину... примусив мене забути про минуле. Може ваша справа вдасться, але якщо я помилявся в своїх сподіваннях, то не переживу невдачі і клянусь честю впасти мертвим на фатальному місці». Ці слова зворушили присутніх, а поручик О.Д. Кузьмін рішуче заявив: «Клянусь, що мене живого не візьмуть! Я давно сказав: «Свобода або смерть!» И.И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 72.. І молоді патріоти, сповнені надій і революційного запалу, дотримали своєї клятви.

За наказом С.І. Муравйова-Апостола було прочитано перед строєм Чернігівського піхотного полку революційний документ, що закликав солдатів до збройної боротьби, - «Православний катехізис» Восстание декабристов, т. VI, стор. 363.. Цей документ вперше похитнув віру солдатів у непорушність особи царя і кріпосницького ладу, засвітив у їх свідомості вогник боротьби за свободу. С.І. Муравйов-Апостол закликав солдатів зброєю відстоювати свої права Воспоминания и рассказы деятелей тайных обществ 1820-х годов, т. I, стор. 197..

Чернігівський піхотний полк, окрилений надією на успіх справи, рушив у похід з вигуками «ура!». Жителі Василькова, проводжаючи повсталих воїнів, зичили їм успіху, і ця підтримка підбадьорювала офіцерів і солдатів. Надвечір того ж дня полк вступив до Мотовилівки, де наступного дня повстанці отримали поповнення - мушкетерську роту під командуванням підпоручика А.А. Бистрицького Восстание декабристов, т. VI, стор. 127.. Тепер повстанців налічувалося близько 1000 чоловік, їх очолювали 19 офіцерів, у тому числі члени таємного товариства: М.П. Бестужев-Рюмін (підпоручик Полтавського піхотного полку), А.П. Кузьмін (поручик Чернігівського піхотного полку), С.І. Муравйов-Апостол (підполковник Чернігівського піхотного полку), М.І. Муравйов-Апостол (відставний підполковник), І.І. Муравйов-Апостол (прапорщик квартирмейстерської частини), В.М. Соловйов (штабс-капітан Чернігівського піхотного полку), І.І. Сухінов (поручик Чернігівського піхотного полку), М.О. Щепилло (поручик Чернігівського піхотного полку); примкнули до повстання, але до таємного товариства не належали: Є.І. Апостол-Кегич (прапорщик Чернігівського піхотного полку), А.Д. Белелюбський (прапорщик Чернігівського піхотного полку), А.А. Бистрицький (підпоручик Чернігівського піхотного полку), А.С. Войншгович (підпоручик Чернігівського піхотного полку), В.Я. Кондирєв (підпоручик Чернігівського піхотного полку), К.К. Маевський (штабс-капітан Чернігівського піхотного полку), О.П. Мещерський (прапорщик Чернігівського піхотного полку), О.Є. Мозалевський (прапорщик Чернігівського піхотного полку), В.М. Петін (поручик Чернігівського піхотного полку), В.М. Рибаковський (підпоручик Чернігівського піхотного полку), В.О. Сизиневський (поручик Чернігівського піхотного полку) Восстание декабристов, т. VIII, стор. 33-34, 46, 106, 129-131, 179, 182, 212, 221-231.. Якщо всі члени таємного товариства залишилися до кінця відданими початій справі, то більшість тих, що примкнули до повстання (за винятком А.А. Бистрицького і О.Є. Мозалевського), не витримала суворого екзамену.

Посилаючи 31 грудня в м. Бишев загін з 20 солдатів на чолі з офіцером для підготовки квартир для Чернігівського піхотного полку, С.І. Муравйов-Апостол сподівався приєднати до повстання Кременчуцький піхотний полк, штаб-квартира якого знаходилась в м. Брусилові, куди пролягав і маршрут походу повстанців. Залишивши чотирьох солдатів-квартир'єрів у Бишеві, цей загін 1 січня 1826 р. рушив на розшуки полку. 2 січня київський судовий чиновник при допомозі двох унтер-офіцерів Кременчуцького піхотного полку заарештував чернігівців-квартир'єрів Рух декабристів на Україні, стор. 41-42..

В Мотовилівці повсталий полк 1 січня відпочивав. Сердечно зустрічали селяни повстанців, висловлювали їм свою солідарність. Селяни піклувалися про солдатів, вбачаючи в них своїх захисників і визволителів И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 79, 80.. Так було в усіх селах, де проходив полк. Головнокомандуючий 1-ю армією Ф.В. Сакен 12 січня 1826 р. в листі, всупереч правді, намагався переконати царя, що нібито населення йому «віддане» і не мало зв'язків з повстанцями Восстание декабристов, т. VI, стор. 68-69..

Офіцери - учасники таємного товариства і основна маса солдатів проявили справжню відданість революції. Але кілька офіцерів, втягнутих у повстання, ганебно втекли з повсталого полку, справивши гнітюче враження на солдатів своєю зрадою. Тоді С.І. Муравйов-Апостол звернувся до солдатів з палким закликом мужньо триматися й залишатися відданими справі боротьби за свободу И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 81-82.. Промова повернула солдатам упевненість і довір'я до офіцерів, що залишилися з ними.

С.І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідки прапорщика О.Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі п'ять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православного катехізиса», при поверненні в полк були арештовані властями в с. Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва Рух декабристів на Україні, стор. 29, 30..

Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід. Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С.І. Муравйов-Апостол змінив маршрут, повернувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і не було артилерії И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 82.. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, з яким налагоджено зв'язок через офіцера Ф.Ф. Вадковського. Останній приїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів підтримку. О 4-й годині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви. Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полк царське командування відправило з Білої Церкви в невідомому напрямку. В Пологах чернігівці залишилися на ночівлю.

Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки і Триліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів на Житомир И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 83-84.. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоцінний час втрачено і царське військове командування вжило заходів, щоб відвернути ненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями.

Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігівського піхотного полку, генерал-майор Ф.К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін з чотирьох ескадронів кавалерії Маріупольського і принца Оранського гусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артилерійської роти на висотах між селами Ковалівною і Устимівкою Восстание декабристов, т. VI, стор. 69..

Коли колона повсталого полку з'явилася на відкритому засніженому полі, Ф.К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, а ескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх до лісу і розташованих поблизу сіл Восстание декабристов, т. VI, стор. 69..

Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С.І. Муравйов-Апостол наказав солдатам зарядити рушниці, а офіцерам - построїти полк в каре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці не стріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік послані проти них війська. Але вони помилилися.

Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмар наказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматних пострілах повстанці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Але після 7-8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжко поранений в голову С.І. Муравйов-Апостол з прапором в руках намагався зібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойовий порядок і відновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершила кавалерійська атака Восстание декабристов, т. VI, стор. 70, 74. І22..

Спочатку гусари не наважували діяти шаблями проти своїх. Але ганебний приклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М.О. Щепилла. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинили опір. І.І. Муравйов-Апостол, усвідомивши другу поразку повстання, не витримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотний полк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими Рух декабристів на Україні, стор. 75..

Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 солдатів та унтер-офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено в Триліси, а звідти 4 січня - в Білу Церкву під посиленою варто Восстание декабристов, т. VI, стор. 70.. Поранений в бою О.Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя самогубством - пострілом з пістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могилі поблизу Триліс.

Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні: декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їх інертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірність самодержавству; збройні повстання відбувалися без урахування елементарних принципів, що повинні забезпечити перемогу.

В Росії середини 20-х років XIX ст. революційна ситуація ще не склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в Петербурзі і на Україні. О.І. Герцен справедливо відзначав, що «в день повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не вистачало народу»¹²⁴. Боротьба декабристів не спиралася на масовий антифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонери не мали зв'язку.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ

Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства й кріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натиск революціонерів, переважили.

Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.

По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристського руху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованих заповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві. Головною катівнею слідства над декабристами стала Петропавлівська фортеця з її похмурими казематами Восстание декабристов, т. VIII, стор. 220..

17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариств призначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О.І. Татіщевим. Членами комітету були брат царя М.П. Романов, генерал-ад'ютант О.І. Чернишов, директор поштового департаменту О.М. Голіцину; начальник Головного штабу генерал-ад'ютант І.І. Дібич, начальник штабу гвардійського корпусу генерал-ад'ютант О.X. Бенкендорф, колишній учасник змови проти Павла І сенатор П.В. Кутузов, черговий генерал Головного штабу О.М. Потапов А. В. Поджио. Записки декабриста. М.-Л., 1930, стор. 16-17.. Все це - махрові реакціонери, кріпосники, переконані монархісти, запопадливі служаки, тілом і душею віддані самодержавству. Хіба можна було чекати від них справедливості й законності щодо революціонерів-декабристів? Звичайно, ні.

Слідчий комітет діяв під безпосереднім наглядом Миколи І, якому доповідали про зізнання кожного декабриста. Слідство велося жорстоко, з уживанням усіх катівських засобів, щоб примусити арештованих до зізнання. Більшість декабристів тримались мужньо. Через півроку Слідчий комітет представив царю «Донесення» (17-го червня 1826 р.), що містило звинувачення на кожного ув'язненого декабриста. Відтоді почався другий етап царського судилища.

1 червня 1826 р. Микола І підписав маніфест про створення Верховного кримінального суду з 72 осіб, а 3 червня це нове царське судилище вже почало читання матеріалів «Донесення» Слідчого комітету. Головою Верховного кримінального суду призначено М.М. Сперанського (декабристи висували його кандидатом у Тимчасове верховне правління). Список осіб, що віддавалися до суду, складався з 121 особи: 61 члена Північного і 60 членів Південного товариства М. В. Нечкина. Движение декабристов, т. II. М., 1955, стор. 402.. їх доля фактично вже була вирішена Миколою І, а суд мав лише виконати його волю.

До смертної кари засуджено п'ятьох найактивніших діячів руху і повстання декабристів: П.І. Пестеля, К.Ф. Рилєєва, С.I. Муравйова-Апостола, М.П. Бестужева-Рюміна і П.Г. Каховського М. В. Нечкина. Движение декабристов, т. II. М., 1955, стор. 404.. Решту декабристів поділено на 11 розрядів й засуджено на каторгу, заслання і поселення в Сибір, розжалування в солдати тощо. Більшість їх були позбавлені дворянства, нагород і чинів, здобутих тривалою службою в армії та участю у війнах И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 164-183. .

В ніч на 13 липня 1826 р. в Петропавлівській фортеці царський уряд здійснив свій злочин - п'ятьох декабристів було повішено. Реакція торжествувала, влаштовувала «очисні» молебни в Петербурзі й Москві. А в цей час під вартою відправляли до Сибіру борців, що сміливо й безстрашно підняли руку на самодержавство й кріпосництво.

За рішенням спеціальних слідчих комісій понад 3 тис. солдатів Московського піхотного полку, Гвардійського морського екіпажу і Гренадерського полку, які зі зброєю в руках вийшли на Петровську площу, було відправлено в діючу армію Кавказького корпусу. Найактивніших солдатів-декабристів покарано шпіцрутенами й заслано в Сибір на каторгу М.В. Нечкина. Движение декабристов, т. II, стор. 412..

Для розгляду справ учасників повстання Чернігівського піхотного полку в м. Могильові 18 січня 1826 р. створено спеціальну військово-судову комісію під головуванням командира 3-ї піхотної дивізії генерал-майора І.О. Набокова. Тут розбиралися справи офіцерів Чернігівського піхотного полку, а з 1 лютого по 30 березня 1826 р. відбувався військовий суд і винесено суворий вирок 16 офіцерам, причетним до повстання Восстание декабрист, в, т. VI, стор. 75, 124-194.. Потім цей вирок 10 липня 1826 р. розглядався аудиторіатським департаментом військового міністерства. Штабс-капітана В.М. Соловйова, поручика І.І. Сухінова і прапорщика О.Є. Мозалевського засуджено на смерть; загиблих поручиків О.Д. Кузьміна і М.О. Щепилла, прапорщика І.І. Муравйова-Апостола Виключено зі списків, на їх могилах заборонено ставити пам'ятники; підпоручика А.А. Бистрицького позбавлено чинів і дворянства, заслано в Сибір на каторжні роботи; штабс-капітана К.К. Маєвського, поручиків В.М. Петіна і В.О. Сизиневського, підпоручика А.С. Войниловича позбавлено чинів і дворянства, переведено в рядові й відправлено в далекі гарнізони; підпоручиків В.М. Рибаковського і В.Я. Кондирева, прапорщиків О.П. Мещерського, Є.І. Апостола-Кегича і А.Д. Белелюбського посаджено на півроку до фортеці, а потім призначено на військову службу. Цар, затверджуючи вирок, замінив Соловйову, Сухінову і Мозаленському смертну кару довічною каторгою Восстание декабристов, т. VI, стор. 195-198..

18 лютого 1826 р. в Білій Церкві створено військово-судову комісію під головуванням командира 2-ї бригади 12-ї піхотної дивізії генерал-майора М.М. Антропова для розгляду справ і суду над солдатами та унтер-офіцерами, які брали участь у повстанні на Україні. З Чернігівського піхотного полку 121 засуджено до тяжкого фізичного покарання шпіцрутенами, каторжними роботами і переводом у Кавказький корпус. 805 солдатів та унтер-офіцерів цього полку відправлено у військові частини на Кавказ без попередньої екзекуції Г.С. Габаев. Солдаты - участники заговора и восстания декабристов. Декабристы и их время, т. II. М., 1932, стор. 361..

Білоцерківська військово-судова комісія ретельно розглянула справи 177 солдатів та унтер-офіцерів інших полків, у тому числі ПО колишніх гвардійців Семенівського піхотного полку. Всі вони були визнані учасниками руху декабристів і покарані. Особливо суворого покарання зазнали солдати-семенівці, з якими зустрічалися С.І. Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін і яких згодом залучили до участі в таємному товаристві. Вони служили в Саратовському, Тамбовському, Пензенському, Троїцькому піхотних, 15-му і 16-му Єгерських полках. Багатьох з них жорстоко покарано шпіцрутенами і тих, хто залишився живими, відправлено на службу в Кавказький корпус Восстание декабристов, т. VI, стор. 266-269.. Солдатів Саратовського піхотного полку, серед яких вів пропаганду М.М. Спиридов, також покарано шпіцрутенами і відправлено на службу в Кавказький корпус Восстание декабристов, т. VI, стор. 269-270..

Рішенням Білоцерківської військово-судової комісії 376 солдатів і унтер-офіцерів, учасників декабристського руху, позбавлено орденів і медалей, в тому числі 112 - за участь у Вітчизняній війні 1812 р.

Нещадною розправою над декабристами царизм намагався посіяти в суспільстві страх і запобігти новим виступам передових сил проти існуючого ладу в майбутньому.

Багаторічна напружена діяльність таємних товариств і збройне повстання декабристів дали ряд важливих уроків, що їх врахували наступні покоління борців визвольного руху в Росії.

Декабристи були визначними революціонерами. Вони рішуче виступили проти сил реакції, що гальмували прогрес країни. Своєю тривалою боротьбою дворянські революціонери накопичили певний позитивний досвід, який дістав високу оцінку й сприяв розвиткові визвольного руху в Росії. Варто вказати на найголовніші моменти цього досвіду:

Висунення в програмі найпекучіших завдань, що виникли в ході соціально-економічного і політичного розвитку суспільства Росії - ліквідацію самодержавства і скасування кріпосного права, що сприяло б розвиткові капіталізму й нових суспільних відносин.

Визнання безумовно необхідним елементом революційної боротьби гуртування сил однодумців у таємних політичних товариствах, що вносило елементи організованості й цілеспрямованості у початковий період визвольного руху.

Усвідомлення необхідності проведення соціальної революції в інтересах всього народу.