Політичний та економічний розвиток Хорватії у 1990-2005 рр.

Реферат на тему:

Політичний та економічний розвиток Хорватії у 1990 - 2005 рр.

План

1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Хорватії у 1990 - 2005 рр.

2. Економічний розвиток Хорватії у 1900 - 2005 рр.

3. Основні вектори зовнішньої політики Хорватії на сучасному етапі. Хорватсько-українські відносини

Висновки

Список літератури

1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Хорватії у 1990 - 2005 рр.

Відправною точкою становлення політичного плюралізму в Хорватії стали перші багатопартійні вибори у квітні-травні 1990 р. Передвиборча програма опозиційного Хорватського демократичного союзу містила вимогу незалежності республіки, створення Великої Хорватії, що включала частину Боснії і Герцеговини. Ці гасла привели його до перемоги (більше 40 % голосів або 2/3 місць у парламенті), а лідер Ф. Туджман став головою Президії Хорватії.

Сабор 25 липня 1990 р. прийняв поправки до конституції і ухвалив замінити державну символіку. У відповідь на дії влади з'їзд хорватських сербів прийняв Декларацію про суверенітет і автономію сербської меншини. Вони сформували свої представницькі органи -- парламент і уряд, а 21 грудня 1990 р. проголосили Сербську автономну область Крайна (САОК).

Прийнята нова конституція (22 грудня 1990 р.) визначила Хорватію "національною державою хорватського народу" (у попередньому законі було положення про те, що республіка є державою хорватського та сербського народів -- М.К.) і надала президенту значних повноважень. 19 травня 1991 р. відбувся всехорватський референдум із питання виходу Хорватії зі складу СФРЮ (мешканці САОК його бойкотували). Отримані результати (91,17%) стали правовою підставою для проголошення 25 червня 1991 р. незалежної хорватської держави. Одночасно хорватські представники були відкликані зі Союзного віча і Скупщини СФРЮ. У січні 1992 р. Хорватію визнали великі європейські держави, а у травні вона стала членом ООН.

За таких умов у місцях компактного проживання сербів розпочалися воєнні дії між хорватськими та сербськими озброєними формуваннями. Останнім надавали дійову підтримку добровольці з Сербії і регулярні частини практично просербської Югославської народної армії. Намагаючись розв'язати складну ситуацію, хорватський парламент у грудні 1991 р. прийняв конституційний закон про права і свободи людини та права національних і етнічних меншин. Згідно з законом, представники етнічних меншин, які становили понад 8 % від усього населення, мали право на пропорційне представництво в парламенті, уряді та вищих судових органах Хорватії. На такі права в час прийняття закону могла претендувати тільки сербська меншина.

Проте керівництво сербського національного руху в Хорватії не прийняло надану їм автономію. 24 грудня 1991 р., політичні лідери САОК проголосили створення незалежної Республіки Сербська Крайна (РСК). На її території була введена в дію конституція СФРЮ, склалася однопартійна система в особі Сербської демократичної партії. Таким чином, близько третини території хорватської держави вийшло з-під юрисдикції офіційного Загреба.

Подальше становлення суверенної хорватської держави проходило в умовах кривавої і руйнівної хорватсько-сербської війни (січень 1992 р. -- серпень 1995 р.). Протягом цього часу хорватська територія, поділена на Республіку Хорватію і Республіку Сербська Крайна, перебувала в надзвичайних умовах воєнного часу, а економіка -- під жорстким державним контролем. Реформи були призупинені, майже повністю зруйнована система комунікацій, залізнична мережа. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва становив лише третину від рівня 1989 р. Різке погіршення соціально-економічного становища призвело до утвердження в суспільній свідомості хорватів антисербських настроїв.

У роки війни в Хорватії сформувався режим одноосібної влади Ф. Туджмана, а його партія (ХДС), яка повністю злилася з машиною державного управління, проводила політику придушення інакомислення і жорсткого контролю над ЗМІ. Надзвичайними функціями була наділена Національна рада оборони і безпеки, котра часом підміняла уряд і парламент.

У серпні 1992 р. пройшли дочасні парламентські та президентські вибори. Президентом знову став Ф. Туджман (57 %). Його конкуренти Д. Будіша (лідер Хорватського соціально-ліберального союзу, ХСЛС) і С. Дабчевич-Кучар (лідер Хорватської національної партії) отримали відповідно 21,7 % і 6,02 % .

На виборах до Сабору більшість мав ХДС (43,7 % і 85 із 127 мандатів). Провідна опозиційна партія ХСЛС здобула підтримку 17,3 % виборців (13 мандатів), Соціал-демократична партія -- 5,4 % (6 мандатів), Хорватська селянська партія -- 4,6 % (3 мандати). Після виборів новий уряд сформував представник ХДС Н. Валентич, прихильник ринкової економіки та економічної лібералізації. Його пріоритетами стали зменшення інфляції і приватизація.

Прийняття стабілізаційної програми шокової терапії (жовтень, 1993 р.), запровадження національної валюти (30 травня 1994 р.) дало позитивні результати вже на початку 1995 р. Проте приватизація здійснювалася повільно, більшість підприємств залишалися в державній власності й орієнтувалися на випуск військової продукції. Структурні зміни гальмувалися через відсутність необхідних для цього коштів і практичну недоступність іноземних кредитів.

У центрі уваги хорватської громадськості були також питання демократизації та взаємовідносин із сербською національною меншиною. Практично вся опозиція виступала за силове вирішення проблеми. Незважаючи на важке соціально-економічне становище, політичне керівництво Сербської Крайни (на той час вона стала етнічно чистою сербською територією) не погоджувалося на статус автономії в складі Хорватії та продовжувало сподіватися на утворення "Великої Сербії".

Спроби міжнародних посередників урегулювати хорватсько-сербський конфлікт закінчилися безрезультатно. Ситуація різко змінилася весною 1995 р., коли закінчився мандат миротворчих сил ООН і вони покинули контрольовану ними територію. Цим скористався офіційний Загреб і 1 травня 1995 р. хорватська армія відновила воєнні дії. У серпні сербські формування були розгромлені, а Республіка Сербська Крайна перестала існувати.

Унаслідок тривалого збройного хорвато-сербського конфлікту та масової міграції населення, Хорватія стала моноетнічною державою, в якій національні меншини становили не більше 4 %. З відновленням територіальної цілісності країни на передній план виступили внутрішні соціально-економічні та політичні проблеми.

З кінця 1995 р. економічне та суспільно-політичне життя Хорватії характеризувалося відносною стабільністю. В умовах внутрішнього миру хорватський президент і правлячий ХДС здобули можливість відмовитиися від авторитарного стилю управління суспільством і почати справді демократичні реформи в усіх сферах суспільного життя. Авторитет Ф. Туджмана і керованої ним партії й надалі залишалися високими. На парламентських виборах 15 червня 1997 р. найбільшу кількість голосів виборців зібрали представники ХДС, а на президентських Ф. Туджман отримав 61,4 % голосів і був переобраний на другий п'ятирічний термін. Його головному опоненту, соціал-демократу 3. Томацу, висловили довіру майже 22 % виборців. 15 січня 1998 р. війська ООН остаточно покинули межі Хорватії.

Парламентські вибори в січні 2000 р. проходили за дещо зміненим виборчим законом. На цей раз кількість місць від хорватської діаспори вже залежала від чисельності хорватів, які проживали за рубежем. У виборах взяло участь 78 % громадян з правом голосу. Результати виборів показали нову розстановку політичних сил у країні. Більшість голосів уперше одержали опозиційні ліві партії, що утворили дві коаліції. Перша з них (Соціал-демократична партія і Хорватська соціально-ліберальна партія) здобула 71 мандат із 150, а друга (Хорватська народна, Ліберальна, Селянська партії і Демократичний рух Істрії) -- 24 манадати. Хорватський демократичний союз набрав лише 20 % голосів (40 мандатів). Новий кабінет міністрів сформував з представників шести партій лідер соціал-демократів І. Рачан. Дочасні президентські вибори (11 грудня 1999 р. Ф. Туджман помер) у лютому 2000 р. принесли перемогу Степану Месичу (понад 56%). Прихід до влади нових політичних сил дозволив розпочати конституційну реформу, спрямовану на створення парламентської республіки.

Однією з найважливіших причин поразки ХДС на парламентських і президентських виборах стала несприятлива економічна ситуація. Заборгованість держави щодо виплати зарплати сягала майже двох років. У Загребі в лютому 1998 р. відбулася майже 30-тисяч-на демонстрація. Учасники протестували проти зубожіння суспільства й урядової економічної політики. У другій половині 90-х років XX ст. хорватська економіка функціонувала приблизно на 50 % своєї потужності. Збитки від воєнних дій сягнули 18,7 млрд дол. У 1999 р. зовнішній борг був більше 10 млрд дол. (майже 50 % національного доходу), безробіття досягло 21 %, а ВВП становив усього 82 % від рівня 1990 р.

Спостерігалося дедалі відчутніше розшарування суспільства за майновою ознакою. Сам Ф. Туджман був одним із найбагатших лідерів посткомуністичних держав. Важливі позиції у державі займали члени його родини. В заслугу новій владі варто поставити: зміну порядку формування уряду, здійснення принципів рівності всіх громадян перед законом і політичної відповідальності, прийняття основних законів і стратегії реформ, встановлення контролю над спецслужбами, вихід зі зовнішньополітичної ізоляції.

Водночас після тріумфальних для опозиції парламентських і президентських виборів швидко стало помітно, що в країні продовжується протистояння націоналістичних і реформістських політичних сил. Реформатори, здобувши владу, виявилися не готовими до ефективного управління (в урядову коаліцію увійшли шість партій з різною ідеологією). Як наслідок, реформаторська коаліція, очолювана соціал-демократами, не використала до кінця свій політичний потенціал. Окремі політичні сили вийшли з правлячої коаліції. Хорватська соціально-ліберальна партія розпалася на три різні.

Листопадові парламентські вибори 2003 р. проходили під знаком намірів Хорватії вступити до Євросоюзу. Виборча явка становила 61,6%. Незважаючи на всі зусилля лівих утримати свої політичні позиції, перемогла опозиція -- Хорватський демократичний союз (лідер -- Іво Санадер). Він здобув 66 мандатів (33,9 %), що на 7,2 % (20 мандатів) більше, ніж у попередньому складі Сабору. Парламентськими стали також ще 12 політичних сил, які йшли на виборах самостійно у блоці з іншими: Соціал-демократична партія (34 мандати), Хорватська народна партія (10), Хорватська селянська партія (9), Хорватська партія права (8), Істрійське демократичне об'єднання (4), Паралельна партія ліберальних демократів або Терези (3), Хорватська партія пенсіонерів (3), Ліберальна партія (2) Хорватська соціал-ліберальна партія (2), Союз Примор'я -- Горскі Котар (1), Демократичний центр (1), Хорватська демократична селянська партія (1).

Порівняно з попереднім складом Сабору свої позиції зміцнили Хорватський демократичний союз і Хорватська партія права. Натомість коаліція чотирьох політичних сил (Соціал-демократична партія, Істрійське демократичне об'єднання, Ліберально-демократична партія і Ліберальна партія) втратили 28 парламентських мандатів.

Національні меншини представлені таким чином: серби -- депутатами від Незалежної демократичної сербської партії (3); італійці -- незалежним депутатом (1); угорці -- представником від Демократичного союзу угорців Хорватії (1); чехи і словаки -- депутатом від Хорватської селянської партії (1); австрійці, болгари, волохи, євреї, німці, поляки, росіяни, румуни, русини, українці, турки, цигани -- депутатом від Німецького народного союзу -- Національною асоціацією дунайських німців у Хорватії (1); албанці, боснійці, македонці, словенці, чорногорці -- депутатом від Партії демократичної дії Хорватії (1).

Інтереси хорватської діаспори, яка у попередньому складі Сабору мала шість мандатів, на цей раз відстоювали лише 4 депутати від ХДС. Це пов'язано з її зменшенням, викликаним поверненням на батьківщину. Новий уряд (прем'єр-міністр -- Іво Санадер) утворили представники від Хорватського демократичного союзу (13) і Демократичного центру (1).

Главу держави хорвати обирали 2 січня 2005 р. У першому турі на цю посаду претендували 13 кандидатів. Тоді для перемоги С. Месичу не вистачило 0,8 % голосів. У другому турі (16 січня) чинного президента підтримали лівоцентристські політичні сили, що дало йому майже 66 %. Решта виборців голосували за його основного конкурента, віце-прем'єр-міністра Ядранку Косор, представника правлячого ХДС.

На листопадових парламентських виборах 2007 р. провідна політична сила -- ХДС -- зберегла свої позиції і отримала 66 мандатів (43,1 %). Натомість більшого успіху домоглася Соціал-демократична партія, за яку проголосувало 36,6 % (56 мандатів). Третьою потужною парламентською партією за кількістю набраних мандатів стала Зелено-жовта коаліція (Хорватська селянська партія -- 3,9 % і 6 мандатів); Хорватська соціально-ліберальна партія -- 1,3 % і 2 мандати; решта коаліціантів (Приморськогоранський союз, Загорська демократична партія і Загорська партія) не мали помітної суспільної підтримки і мандатів не отримали). Решта парламентських мандатів дісталася Хорватській національній партії -- Ліберальним демократам (7 або 4,6%), Істрийській демократичній раді (3 або 2%), Хорватській демократичній раді Славонії і Бараньї (З або 2 %), Хорватській партії пенсіонерів (1 або 0,7 %), яка йшла у коаліції з Демократичною партією пенсіонерів (не мала успіху), Хорватській партії права (1 або 0,7 %), Незалежній демократичній сербській партії (З або 2 % , представляє сербську меншину), Партії демократичної Хорватії (1 або 0,7%, представляє чорногорську меншину). Інші національні меншини отримали разом 4-х своїх представників у парламенті. Коаліція у складі Демократичного центру і блоку Зелена партія -- Зелена альтернатива до парламенту не потрапила.

2. Економічний розвиток Хорватії у 1900 - 2005 рр.

Хорватія є країною з давніми історичними традиціями економіки. Важка промисловість включає металургійні та сталепрокатні підприємства, машинобудівні заводи, гідроелектростанції, суднобудівельні верфі, заводи з виробництва цементу та залізобетонних виробів. Провідними галузями промисловості є хімічна, деревообробна, фармацевтична. У країні діють пивоварні, винно-горілчані заводи, підприємства з виробництва шкіряних виробів, переробки сільськогосподарської продукції. Основною житницею країни є північно-східні райони: вирощують зернові (кукурудзу, пшеницю), цукровий буряк, сою, коноплю, льон, соняшник, картоплю, кормові культури, розводять велику рогату худобу. На підгір'ї і рівнинах традиційно займаються садівництвом (переважно культивують сливи і яблуні) та виноградарство. Основні культури гірських районів -- ячмінь і картопля. Для Істрії та Далмації характерне виноградарство і виноробство, вирощування ранніх овочів і південних плодових, зокрема цитрусових і оливок.

На початку XXI ст. зміцнення економіки пов'язувалося з урядовими заходами щодо стабілізації фінансової системи, зменшення зовнішнього боргу, новими умовами інвестиційної діяльності. Починаючи з 2001 р. інвестована сума становила не менше 500 тис. євро за умови створення робочих місць і запровадження нових технологій. Передбачені також гранти (до 2000 євро) за кожне робоче місце. Компанії, котрі інвестують близько 8 млн євро і створять не менше 75 робочих місць, упродовж перших 10 років повністю звільняються від податків. Передбачено податкові пільги (сплата менше 7 % податків) для тих, хто інвестує від 1,3 млн євро і створить ЗО та більше робочих місць. У країні діє 12 вільних економічних зон.

У структурі ВВП частка промисловості становить 20 %, сільського господарства -- 10 %. Решта припадає на сферу послуг, яка постійно вдосконалюється внаслідок пожвавлення з 2000 р. туристичного бізнесу. Загальна чисельність економічно активного населення оцінюється в 1,68 млн осіб. Безробіття залишається на високому рівні та впродовж 1999--2004 рр. мало тенденцію до зростання: у 2004 р. безробітні становили 24 %. Десятки тисяч хорватів займаються заробітчанством у західних країнах. Дещо зменшилися показники інфляції, що пояснюється відносною стабільністю хорватської куни.

Розвитку економіки сприяє розвинута транспортна система: 2,3 тис. км залізниць, 27,8 тис. км шосейних доріг (у т. ч. 330 км швидкісних магістралей), декілька морських портів (Рієка, Плоче, Пула, Спліт, Шібеник, Дубровник), два десятки летовищ. Судноплавними є річки Сава і Дунай. Торговий флот налічує більше 50 суден, колене з яких має більше 1000 т вантажомісткості.

Хорватія поступово формує свій зовнішній ринок. Основний експорт становить продукція суднобудування, товари хімічної промисловості, металургії, будівельні матеріали, текстиль, одяг. Важливими зовнішньоторговими партнерами по експорту є Італія (18 %), ФРН (15,7%), Боснія і Герцеговина (12,8%), Словенія (10,6%), Австрія (6,2%). Хорватія ввозить машини, транспортне та електрообладнання, паливо та паливні матеріали, продовольство. Основна частка імпорту припадає на ФРН (18,5%), Італію (15,9%), Росію (8,6 %), Словенію (7,9 %), Австрію (7,1 %). На загал, імпорт переважає над експортом.

Культура і туризм. Хорватія -- країна туризму та відпочинку, де в радіусі близько ста кілометрів можна побачити море, скелі, порослі лісом гори і родючі рівнини. Краса хорватської землі знайшла своє відображення в літературі та картинах відомих художників. Варто лише згадати, що події у комедії У. Шекспіра "Дванадцята ніч" відбуваються у Хорватії. Ця країна є батьківщиною чорно-білих собак -- далматинців. Хорвати чи не першими розробили свою конституцію (1214). Хорватський інженер Пенкал винайшов перову ручку (звідси й англійське "реп" -- ручка).

На території Хорватії знаходиться п'ять історичних пам'яток, які включені до списку ЮНЕСКО. У Спліті діє найстаріший у світі римо-католицький костел (поч. IV ст.), у якому майже 1300 років не переривалася відправа св. Літургії. Там само розташований прекрасно збережений палац римського імператора Діоклетіана. З початку 50-х років XX ст. у Дубровнику проводиться щорічний (з 10 липня по 24 серпня) міжнародний фестиваль мистецтв "Дубровницькі літні ігри". На цей час всі палаци, вежі, замки і парки старої частини міста перетворюються на живу сцену фестивалю. Там можна побачити як старогрецькі трагедії, так і майже всю класику європейського музичного та драматичного мистецтва. Складовою фестивалю є його музична частина (опера, балет, класичний танець, фольклор), міжнародні книжкові виставки, вечори поезії, виконуються нічні серенади.

3. Основні вектори зовнішньої політики Хорватії на сучасному етапі. Хорватсько-українські відносини

Зовнішня політика. Хорватія є членом ООН (1992), Ради Європи (1996), СОТ (2000). Останнім часом посилено прагне інтегруватися до європейських і трансатлантичних структур. У червні 2004 р. ЄС визначив її як офіційного кандидата на вступ до цього об'єднання. Хорватія бере участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру". Для вступу в НАТО країна має виконати ряд вимог: повномасштабне співробітництво з Гаазьким трибуналом, повернення сербських біженців та їхнього майна, дотримання прав людини і національних меншин, реформа судової системи, військова реформа. У країні вже зроблено певні заходи щодо реформування армії, які передбачають її професіоналізацію і скорочення до 26 тис. осіб.

Хорватсько-українські відносини нового типу започаткував візит Ф. Туджмана до Києва 20--21 травня 1991 р. Тоді було підписано угоду про торгово-економічні зв'язки та науково-технічне співробітництво. Хорватія однією з перших визнала незалежність України (5 грудня 1991 р.), а Україна стала першою державою -- членом ООН, яка визнала незалежність Хорватії (11 грудня 1991 р.). Дипломатичні відносини між двома державами встановлені 18 лютого 1992 р. Укладені двосторонні угоди про співробітництво між зовнішньополітичними відомствами і консульські відносини (26 січня 1994 р.), військову співпрацю (1996). Серед помітних здобутків хорватсько-українських відносин можна виділити заснування Товариства дружби "Україна-Хорватія" у Києві (лютий, 1992 р.), запровадження вивчення хорватської мови, культури та історії в Київському університеті імені Т. Шевченка (1993) і Львівському університеті імені І. Франка (1998).

Визначальною подією стало підписання безстрокового Договору про дружбу і співробітництво (24 жовтня 2002 р.), який визначив правові основи і напрямки подальших взаємин. Зокрема, передбачено створити договірно-правову базу для розширення двосторонніх відносин в усіх сферах, зокрема в економіці та торгівлі, переміщення робочої сили та капіталу, використання права на започаткування ділової діяльності, надання послуг, узгодження національного законодавства з європейським, правосуддя і внутрішніх справ. Кожна зі сторін буде надавати взаємну допомогу в тих міжнародних організаціях, у яких одна з них не є членом, але прагне здобути такий статус.

У 2003--2005 рр. відбулося кілька робочих засідань українсько-хорватської міжурядової комісії з питань торгово-економічного та науково-технічного співробітництва. Україна зацікавлена у співпраці з хорватськими підприємцями з залученням новітніх технологій у харчову, електротехнічну, легку, нафтопереробну галузі промисловості та налагодженням коопераційних зв'язків у будівництві літаків, розробці та виробництві дизельних двигунів, автомашин, спільному виробництві електроінструментів тощо.

У перспективі можлива співпраця через спільні проекти у нафтовій промисловості. Розвинутий будівельний комплекс України надає можливість вирішувати питання спорудження у Хорватії великих промислових та спеціальних об'єктів, шляхів сполучення і об'єктів соціальної сфери. Підприємства України мають змогу постачати до Хорватії на взаємовигідних умовах будівельні матеріали (цемент, скло, декоративне каміння, покрівельні та теплоізоляційні матеріали).

Список літератури

1. Кріль М.М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ - початок ХХІ ст.): Навч. посібник. - К.: Знання, 2008.

2. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи: Курс лекцій (40-90-ті рр. ХХ ст.). - К.: Либідь, 1997.

3. Яровий В.І. Історія західних та південних слов'ян у ХХ ст.: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1996.