Українська РСР в період непу (1921–1928 рр.)

Реферат

на тему: Українська РСР в період непу (1921 - 1928 рр.)

Зміст

Вступ

1. Історіографія питання

2. Політичне становище та соціально-економічний розвиток на початку 1920-х років. Перехід до НЕПу

3. Промисловість, сільське господарство і торгівля в період НЕПу

Висновки

Список літератури

Вступ

Впродовж 1990-х рр. в Україні і на теренах колишнього Радянського Союзу вийшла ціла низка нових, в тому числі і полемічних праць, які руйнують панівні у радянський час стереотипи, суттєво збагачують і значною мірою змінюють наші попередні уявлення про неп. Одним із актуальних завдань історіографії непу в Україні є критичне переосмислення всього масиву найновішої літератури з метою виокремлення концепцій, думок і поглядів, що сприяють нагромадженню історичних знань, їх подальшому розвитку. Особливий науковий інтерес до даної теми обумовлюється необхідністю сучасної історіографічної оцінки знань зарубіжних дослідників. Звільнення сучасної вітчизняної історичної науки від політичного і ідеологічного тиску, характерного для радянських часів, привело до визнання відповідних здобутків західних учених у дослідженні непу. Нагальною залишається історіографічна оцінка їх наукового доробку. Неупереджений підхід до західної історіографії непу сприятиме інтеграції вітчизняних і зарубіжних досліджень, підвищенню їх ефективності і збагаченню сучасної соціальної практики актуально осмисленим історичним досвідом.

Успішне здійснення радикальних реформ у суверенній Україні вимагає врахування як глобальних світових економічних тенденцій, так і специфічних особливостей українського суспільства, а також набутого ним раніше історичного досвіду. У зв'язку з цим велике науково-пізнавальне і практичне значення має неупереджене дослідження нової економічної політики в Україні. Її досвід надзвичайно важливий і актуальний в контексті соціально-економічних і політичних процесів, що відбуваються. Непівська модель господарювання, яка базувалася на багатоукладності економіки, цікава і повчальна для сучасної практики. Адже ця модель ґрунтувалася на використанні товарно-грошових, ринкових відносин, на розвитку торгівлі і підприємництва.

1. Історіографія питання

До кінця 1990-х рр. нагромаджено значну кількість різноманітних за характером і змістом історіографічних праць, які так чи інакше дотичні до обраної теми або частково її розкривають. Дослідження можна умовно об'єднати у такі п'ять груп: 1) узагальнюючі видання з історіографії радянського суспільства та історії України, роботи, що розкривають особливості історичної науки на тому чи іншому її етапі; 2) праці з історії радянської економічної науки і економічної думки в колишньому СРСР і в Україні; 3) історіографічна література, присвячена розробці і здійсненню ленінського плану соціалістичного будівництва і окремих його ланок, а також історії України в 1920ті рр.; 4) публікації, в яких здійснюється критика так званих буржуазних і антимарксистських концепцій і поглядів на історію радянського суспільства, його окремих періодів, включаючи 1920ті рр.; 5) роботи, присвячені історіографії нової економічної політики чи окремих її аспектів.

Джерельна база дослідження охоплює праці, створені на всіх етапах історіографії непу. За своїм змістом і значенням їх поділено на кілька груп: 1) роботи, які присвячені дослідженню непу і які є головним об'єктом історіографічного аналізу; 2) дослідження з історії, методології та джерелознавства історичної науки, а також історіографічні розвідки з історії непу; 3) наукові публікації з історії комуністичної партії, державних і громадських організацій; 4) узагальнюючі видання з історії України чи окремих її періодів; 5) економічна та політологічна література, яка прямо чи опосередковано торкається проблем непу; 6) публіцистичні твори, зокрема публікації та опубліковані виступи державних, партійних і громадських діячів щодо нової економічної політики

У більшовицькому середовищі, як свідчить аналіз відповідної літератури, не існувало єдиного сприйняття непу. Та і погляди самого В.Леніна на цю проблему пройшли значну еволюцію від визнання непу як вимушеної політики у зв'язку з затримкою світової революції і переважанням селянського населення в Росії до визначення непу як політики, обов'язкової для так званого перехідного періоду.

Із середини 1920-х рр. усе більше утверджується сталінська політична лінія, яка орієнтувала на короткочасне використання непівських ринкових механізмів в економіці і форсоване будівництво соціалізму. Це відповідним чином позначилося на висвітленні тих чи інших аспектів непу, практики його реалізації в Україні марксистською суспільно-політичною і науковою літературою, яка була детермінована поточною політикою. У марксистських історико-економічних публікаціях 1920-х рр. були зроблені спроби розкрити причини переходу до непу, його суть. В основному ж ці публікації мали політично популярний характер, проводили ідею необхідності посилення регулюючої ролі держави в економічній сфері.

У працях учених Я.Діманштейна, К.Клопотова, М.Кондратьєва, М.Єфимова-Малтапара, І.Короткова, М.Макарова, О.Філіповського, О.Челінцева, М.Соболєва та ін. була започаткована розробка важливих аспектів нової економічної політики: співвідношення плану і ринку, розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин, цінова політика у непівській економіці України, функціонування інститутів ринкової інфраструктури, роль і місце кооперації в умовах нової економічної політики тощо. Вона базувалася на визнанні необхідності використання товарно-грошових відносин як визначальної умови успішного функціонування економіки, розвитку кооперативних форм господарювання. З початком сталінського "воєнно-комуністичного" штурму наприкінці 1920-х рр. науковий напрямок, репрезентований вченими дореволюційної формації, був політично дискредитований і знищений владою.

Публікації з питань непу авторства меншовиків, українських есерів, укапістів, частини української ліберальної політичної еміграції дещо суперечливі, вони, з одного боку, зазнали впливу політичного протистояння з більшовиками, а, з іншого, позначені певними надіями і сподіваннями доповнити непівський економічний плюралізм плюралізмом політичним.

Сталінська практика соціалістичного будівництва не потребувала поглибленого вивчення змісту і значення непівських ринкових відносин. Тому в 1930-ті - у першій половині 1950-х рр. реальний досвід непу був значною мірою забутий або спотворений під впливом сталінської ідеології. Звернення до непу відбувалося лише з ідейних і політичних мотивів, щоб показати мудрість В.Леніна і Й.Сталіна

Увага радянських дослідників, у тому числі й українських, зосереджувалася на тиражуванні офіційних оцінок непу, висвітленні умов переходу до цієї політики, обґрунтуванні зміцнення союзу робітничого класу і селянства. Разом з тим майже не розкривався процес застосування економічних важелів непу: торгівлі, податкової та цінової політики, кредиту тощо. Свідченням цього були праці з історії КП(б)У, що вийшли на початку 1930-х рр. і належали М.Воліну, М.Попову, Х.Міронеру та іншим.

Наприкінці 1940-х - у першій половині 1950-х рр. до історії непу в Україні почали звертатися науковці української діаспори та зарубіжні вчені. У працях Б.Винара, М.Ковалевського, Ф.Пігідо, М.Трихреста причини впровадження непу визначалися прагненням більшовиків утримати владу.

В другій половині 1950-х - початку 1990-х рр. простежуються зміни в радянській історіографії нової економічної політики, які були пов'язані насамперед зі змінами у політичному керівництві радянського суспільства. Деякі позитивні зрушення в історичній науці часів "хрущовської відлиги", на жаль, не змінили традиційних підходів радянських вчених до непу як складової частини ленінського плану побудови соціалізму. Історіографія непу в Україні другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. доповнювалася шляхом ширшого використання ленінських праць (О.Васильєв, Е.Генкіна, М.Гущин, П.Бакуменко, А.Залевський та ін.) і збагачення конкретно-історичного матеріалу, а також через незначне розширення традиційної тематики (суть непу, причини та умови його запровадження, значення для зміцнення союзу робітничого класу і селянства) новими питаннями: зміни у промисловості, обумовлені непом, роль різних форм кооперації тощо (Ю.Бідний, І.Вертелецький, Г.Діденко, М.Ігошина, М.Черненко, В.Яненко та ін.). цілому період "відлиги" був малопродуктивним у дослідженні непу в Україні, він не залишив серйозних незаполітизованих та незаідеологізованих праць, хоча й позначився систематизацією та концентрацією фактичного матеріалу.

У другій половині 1960-х - першій половині 1980-х рр. зусилля радянських науковців зосереджувалися насамперед на обґрунтуванні "ленінської концепції" непу. Здійснювана як і раніше політизація та ідеологізація непу, методологічна зашореність радянських суспільствознавців були причиною викривлених уявлень про ленінські ідеї непу, які підганялися під практику 1920 - 1930-х рр. Радянська історіографія непу в Україні другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. мала некритичний характер і вписувалася, по-перше, в рамки, окреслені сформованою під впливом комуністичної ідеології і політики науковцями "ленінською концепцією" непу, яка не відповідала реаліям, по-друге, в схему висхідного поступального зміцнення соціалістичної економіки.

Друга половина 1980-х - початок 1990-х рр. позначилися своєрідним бумом непівської тематики в радянській історіографії. Здобутком того часу стали: визнання певної невідповідності сталінської практики ленінським ідеям, обґрунтування нових хронологічних рамок непу, деяка переоцінка ролі приватного сектора, значення держави в регулюванні соціально-економічних відносин, вивчення непівських ідей лідерів більшовизму, визначення нових причин згортання нової економічної політики тощо. Серед вітчизняних дослідників ці та інші проблеми досліджували О.Бакуменко, А.Диланян, В.Калініченко, В.Колесник, В.Лантух, С.Лях та ін. Перегляд непівської історії України відбувався на основі оновлення концепції соціалізму.

Сучасний етап дослідження непу характеризується відреченням вітчизняної історичної науки від марксистсько-ленінської методології та переосмисленням, зьявляються нові підходи, подолання догматичних схем. епівська практика висвітлюється через призму внутрішніх суперечностей і постійного протистояння ринкових і адміністративно-командних методів господарювання. Відбувається процес вивчення окремих форм організації господарської діяльності в умовах непу, непівських реалій в окремих галузях економіки, особливостей функціонування товарно-грошових відносин, місця і ролі держави в їх регулюванні, сутності податкової політики, соціальних наслідків непу тощо (С.Кульчицький, В.Анісімов, І.Бубін, Ю.Волосник, В.Гринчуцький, І.Каспрук, В.Колесник, К.Лобач та ін.). Обґрунтуванню хронологічних рамок здійснення нової економічної політики в УСРР та виявленню її особливостей в різних галузях народного господарства, присвячені праці С.В.Кульчицького, опубліковані протягом 90-х рр. XX - початку XXI ст. У 1991 р. він першим звернув увагу на використання дослідниками самої термінології "нова економічна політика", "неп"

2. Політичне становище та соціально-економічний розвиток на початку 1920-х років. Перехід до НЕПу

Перша світова війна завдали величезної шкоди господарству. З 11 тис. підприємств у 1921 р. працювало близько 2500.

А. Промислова розруха. Основні показники промислового виробництва біли такими: сталь - 1,7 %, прокат - 1,8 %, вугілля - 22%. Було виведено з ладу третину залізниць. Чисельність промислових робітників скоротилася наполовину. Почалися продовольчі негаразди (пайок у містах було скорочено до 100 г.).

Б. Господарська розруха. Збір зерна не перевищував у 1921 р. 40% від рівня 1913 р. Спустіли поля, занепали родючі землі. До цього додалося безробіття, злидні, голод.

В. Політична криза. По завершенню громадянської війни продовжували стягувати з селян продрозкладку робітниці і червоноармійські загони, що наштовхнулося на опір селян. Відбувалися масові селянські виступи, які охопили Дон, Кубань, Середнє Поволжя. На початку 1921 р. Полтавська, Донецька, Катеринославська та Кременчуцька губернії були охоплені антибільшовицькими повстаннями. Однак в офіційній пропаганді причиною всіх труднощів називали саботаж продовольчої політики радянської влади з боку заможньої частини селянства - куркулів. Селянський повстанський рух розглядався як політичний бандитизм. На придушення селянських виступів радянська влада спрямувала регулярні частини Червоної армії, керовані Б. Блюхером, Г. Котовським, О. Пархоменком. Допомагали їм т. зв. - чонійці (ЧОН - Частини особого назначення, яформовані партійними й профспілковими організаціями з робітників і селян-незаможників.)

У лютому 1920 р. після розгрому денікінських військ, за директивою В. Леніна була утворена Державна комісія з електрифікації Росії (ГОЕЛРО). Під електрифікацією розуміли технічну реконструкцію народного господарства, здійснювану на найпрогресивнішій енергетичній основі - електриці. В грудні 1920 р. план ГОЕЛРО був затверджений Всеросійським з'їздом Рад. За ГОЕРЛО петербачалося:

1. У Південному економічному районі (Україна+прилегливі частини території РСФРР) спорудження 30 теплових і гідравлічних електростанцій і відбудувати 24 електростанції металургійних заводів і шахт. Найбільші масштаби були заплановані в Придніпровьї та на Донбасі.

2. Будівництво на базі енергії Дніпрогесу кілька алюмінієвих заводів і портужний завод якісних сталей.

3. Десятиразове зростання вибодутку вугілля на Донбасі.

В грудні 1920 р. Ленін ще підписував один за одним декрети, які готували скасування державою товарно-грошових відносин. А вже в лютому 1921 р. конференція робітників-металістів у Москві ухвалила резолюцію, в якій вимагалося замінити продрозкладку натуральним податком.

На початку 1920 р. спеціальна комісія підготувала Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком. В березні на 10 зьїзді РКП (б) затвердив запропонований ЦК резолюцію "Про заміну розкладки натуральним податком". Це означало запровадження нової економічної політики

Намагаючись не допустити втрати своєї влади, більшовицьке керівництво змушене було вдатися до інших методів подолання кризи. ВУЦВК та Рада народних комісарів прийняли ряд дектерівів розпоряджень по впровадження непу (в розробці непу в Україні особисто брали участь голова РНК Х. Раковський та голова ВУЦВК Г. Петровський)

До непу спонукали:

- Завершення громадянської війни

- Початок відбудови народного господарства, який відбудовувався в складних політичних (масові селянські виступи) та економічних (тотальна економічна криза)

- Спад світового комуністичного руху

- Політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені.

Складові непу: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах ( право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій; відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозвески продподатком.

НЕП передбачала:

А. У промисловості - повернення дрібних та середніх підприємств їх власникам; проведення децентралізації управління промисловістю; скасування обов'язкової трудової повинності; створення умов для формування ринку робочої сили. Підприємства могли об'єднуватися в трести. В промисловості дозволялося використання найманої праці та оренди. Під час проведення непу залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств. Б. У сільському господарстві - заміна продрозкладки продподатком. Розміри продподатку визначалися напередодні посівної й був вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися в кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю. Цей процес збільшив певну пролетаризацію села. Радянська влада всебічно підтримувала бідняцько-середняцькі прошарки на селі, різні форми кооперації селян, надаючи їм різноманітні пільги, кредити на сільськогосподарську техніку. Восени 1923 р. кооперативним рухом були охопленв біля 416 тис. селянських господарств. Бідняцько-середняцьким класам передавалися поміщицькі, удільні й церковні землі. Унаслідок аграрних перетворень змінилася соціальна структура українського села. Якщо до 1917 більшовицькі господарства становили 58%, то в середині 20-х рр.. - 33%, середняцькі відповідно 30-35 % і 63 %. За підрахунками істориків, селянам передавалося понад 90% земельного фонду України, решта - в розпорядженні держави, призначалася для промислового та раднаргоспного будівництва. Узагальненим показником відродження українського села було піднесення зернового виробництва від 227 млн пудів у 1921 р. до 637 млн пудів у 1922 й 1057 млн пудів у 1926 р.

Сільськогосподарська кооперація поділилася на універсальні товариства, які виконували кредитні, збутово-постачальні і виробничі функції, та фахові (спеціальні) товариства, що охоплювали окремі галузі народного господарства. Кредитна кооперація стала поширюватися в регіоні у формі кредитних та позичково-ощадних кооперативних товариств. За роки непу в Північному Лівобережжі України склалася мережа кустарної кооперативної системи, котра зайняла провідне місце серед інших галузей господарства.

В. У торгівлі - створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної, кооперативної, організовувались ярмарки. Було введено в обіг нову грошову одиницю - червонець, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Було введено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк.

Політика непу не була прийнята однозначно і схвально керівними діячами компартії України. В окремих з них збереглася ностальгія за системою і методами "воєнного комунізму". Так, в постанові лютневого пленуму ЦК ВКП(б) у 1921 p. йшлося про недоцільність для України заміни продрозверстки продподатком (очолював тоді компартію України В. Молотов).

3. Промисловість, сільське господарство і торгівля в період НЕПу

Нова економічна політика почала запроваджуватися і в Україні. Для забезпечення селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом у 1922 p. було створено акціонерне товариство "Село-допомога", а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів "Сільський господар", яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.

Протягом 1921--1922 pp. посівні площі дещо збільшилися порівняно з роками продрозверстки, хоча у цілому становище залишалося ще важким. Починаючи з 1923 p. селяни освоїли землі, націоналізовані ще Центральною Радою (кожний селянин одержав ділянку, яку міг обробити силами власної сім'ї). Площа ділянки в малоземельних районах була меншою, в багатоземельних -- більшою. Загалом українські селяни мали в своєму користуванні 31 млн десятин землі, що становило 92 % земельного фонду республіки.

Працюючи в нових умовах, селяни України почали швидко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах. У 1927 p. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у 1913 p., а виробництво зерна д осягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне рільництво. Товарність рільництва також була невисокою внаслідок того, що більшовицька влада знищила високотоварні поміщицькі та міцні (куркульські) селянські господарства, які в основному постачали на ринок велику кількість зерна. Неп сприяв розвитку кооперації. Вона почала відроджуватися як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.

В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Великих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збуту продукції.

У жовтні 1921 p. з єдиної системи споживчої кооперації відокремилася сільськогосподарська кооперація, в якій було створено машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні та інші товариства.

Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль організатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.

У роки непу було частково відбудовано шахти Донбасу. У 1925/26 господарському році видобуто майже 20 млн т вугілля, що становило 78 % довоєнного рівня. Почалася відбудова металургійних заводів. У квітні 1925 p. запрацював Дніпровський металургійний завод, а у вересні -- Петровський завод. Йшло будівництво Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Видавали продукцію заводи сільськогосподарського машинобудування.

Кращих результатів, ніж у важкій промисловості, було досягнуто у легкій і харчовій, які уже в 1926 p. перевищили довоєнний рівень випуску продукції. Так, шкіряна промисловість давала виробів в 1,5 раза більше, ніж до війни, текстильна -- на 24 %, цукрова -- на ЗО %. Успішно розвивалися м'ясна і хлібопекарська галузі.

Отже, як видно із наведених даних, в умовах непу довоєнного рівня досягло виробництво предметів споживання, яке перебувало в руках так званих непманів, дрібних підприємців, проте відставала більшість галузей важкої промисловості, що були під контролем держави. Досить швидко відбудовувався транспорт і налагоджувалась його робота. Переборювалась інфляція, зміцнювалася грошова система. Велика мережа бірж, ярмарків, різноманітних торгових підприємств встановлювала зв'язок державної промисловості з селянством. Було відкрито ряд банків -- Банк споживчої кооперації, Торгово-промисловий банк та ін. Важливе значення для відбудови народного господарства, оздоровлення фінансів і ліквідації бюджетного дефіциту мала грошова реформа, проведена в 1922 p. Суть її полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 p. в країні були випущені десятикарбованцеві банкнотичервінці, які прирівнювалися до десятикарбованцевої старої золотої -монети (уряд тодішньої Української РСР ніякої самостійної грошово-фінансової політики не проводив). Червінці випускалися не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу, обслуговування клієнтури банку.

Протягом 1923 p. першого кварталу 1924 p. в обігу перебували як нові стійкі червінці, так і старі грошові знаки, купівельна спроможність яких знижувалася. Поступово старі знаки витіснялися з обігу, зміцнювалася роль червінця. Однак таке одночасне перебування в обігу різних грошових знаків негативно впливало на господарське життя СРСР, у тому числі України. Повністю грошова реформа була завершена в 1924 p. В обіг були випущені, крім червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і 5 крб. Співвідношення між казначейськими білетами і червінцями було встановлено на твердому паритеті: 1 червінець дорівнював 10 крб. в казначейських білетах. Старі грошові знаки більше не випускали, а ті, що перебували ще в обігу, було вилучено викупом їх за курсом 1 крб. казначейського білета за 50 тис. крб. грошових знаків старого зразка.

Висновки

Попри масштабні плани неп в Україні, як і в СРСР в цілому, не було завершено. Наприкінці 20-х років Сталін поклав край новій економічній політиці. Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлібозаготівельна криза 1927--1928 pp. У січні 1928 p. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати "надлишки" зерна державі за низькими закупівельними цінами, їх оголошували куркулями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували. Це нагадувало продрозверстку. Неп було остаточно відкинуто. Зміна політики потребувала застосування інших методів управління економікою. Неп з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, розвиток ініціативи й ентузіазму людей підмінявся командно-адміністративною системою керівництва.

Отже, підсумки непу досить суперечливі і неоднозначні. Було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга. Перехід до свободи "обороту" було зроблено, хоча командні важелі економіки (важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля) залишались у віданні держави. Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити господарство, дістати продукти харчування і сировину, необхідну для відбудови промисловості.

Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, які так само, як транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, були під контролем держави. У державній власності залишалися усі великі підприємства

Список літератури

1. Боєчко В.Ф. Соціально-економічна політика радянської влади в українському селі періоду непу в оцінці вітчизняної історіографії 20-х років ХХ ст. // Український селянин. Збірник наукових праць. Випуск 8. - Черкаси, 2004. - С.59-64

2. Волошкевич Г.А. Споживча кооперація України в умовах кризи хлібозаготівель 1927-1929 рр. // Український селянин. Випуск 8 . - с.237-240

3. Дашкевич Я.Р. Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України (друга половина XIX - XX ст.). Доповідь про друковані праці, подана на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. - К.: 1994. - 52 с.

4. Коцур Г. Ринкові відносини в Україні в період непу // Національно-духовне відродження України ХІХ-ХХ ст.: Матеріали наук.-практ. конф., 10-11 травня 2001 р. - Коломия, 2001. - Ч. 1. - С. 38-41

5. Коцур Г. Україна в добу непу (сучасна історіографія) // Актуальні проблеми розвитку української державності (історія і сучасність): Матеріали наук.-практ. конф., 4-5 травня 2000 р. - Коломия, 2000. - С. 65-67

6. Коцур Г. Проблеми здійснення нової економічної політики на Україні в сучасній вітчизняній історичній науці // Наукові записки з української історії: Зб. наук. ст. - Переяслав-Хмельницький, 2000. - Вип. 10. - С. 257